Привіт усім. Мене звати В'ячеслав і я займаюся пошуком втраченої інформації про мою родину.
Не помилюся якщо скажу, що за минулі століття чи не кожна українська родина якось постраждала, хтось загинув в Першій Світовій, хтось загубився в вогні Революції 1917-го, хтось загинув під час комуністичних репресій хтось у Другій Світовій. Інформація про деяких родичів збереглася тільки в сімейних переказах, а про деяких взагалі не збереглася. Я про своїх предків знаю дуже мало, тому і вирішив дослідити родовід, отримати всю інформацію яку можна х архівів, доки вони доступні.
Я не є професійним архівістом чи дослідником, скоріше мене можна назвати диванним дослідником. Про свої успіхи і невдачі, про свій досвід спілкування з різними архівними інстанціями я буду писати на цьому каналі. Приєнуйтеся, сподіваюся буде цікаво :)

Коли я почав розповідати про те, що займаюся пошуком інформації про свою родину і навіть отримав перші результати з архіву багато хто запитував який лист я надсилав в архів і що в ньому писав. Я зробив шаблонний документ, в якому спробував показати яку інформацію надсилав в архів.
Одразу зазначу лист цей я писав в довільній формі. В ньому окрім посилань на закони, згідно яких я маю право на отримання інформації та відомих мені даних про предків я посилався на метричні книги, які є в архіві. Як мені потім повідомила архівіст, що займалася моєю заявою - робити це було не обов'язково.

А ось власне і сам файл, який я надсилав в архів:

Короткі відповіді на часті запитання:

Який пошук ти замовляв в архіві?
Я замовляв пошук по метричним книгам (Це стара назва реєстру реєстрації актів громадянського стану. В метричних книгах духовенство реєструвало акти громадянського стану членів церкви: хрещення (народження), вінчання (шлюб), поховання (смерть) з фіксацією днів і років народження, вінчання, смерті)

В яких архів ти надсилав запит?
Я надсилав запит в Державний архів у Вінницькій області, так як мої предки жили в селі що знаходиться в цій області.

Як довго опрацьовувався запит?
Запит працьовується близько місяця я надіслав лист 25.02 а отримав результати 06.04

Скільки ти заплатив за цей пошук?
Я заплатив 1275 грн 11 коп. Але сума може різнитися в залежності від об'єму інформації який потрібно буде переглянути архівісту. Якщо вам буде цікаво напишу вам детально в окремому пості по цінам

Що ти отримав в результаті?
Всього я отримав 23 документи. Це довідки про народження і одруження деяких членів родини, та фотокопії метричних книг.

Чи плануєш продовжувати пошук?
Звісно :) Уже підготував три нових запити в різні архіви і ще два запити в процесі підготовки.

Якщо у вас є запитання, то я також створив групу для обговорення, запитуйте тут: https://t.me/joinchat/BXWVy1ATpr2krG7QgCaV1w

Про бідного Йосипа

Моє захоплення сімейною історією почалося з однієї історії яку колись розказав мені двоюрідний дід Арсен. Це була історія про мого прапрадіда Йосипа, який народився орієнтовно в 1843 р. Як і в кожній сімейній легенді в ній багато вигадок, проте саме через цю історію мені стало цікаво дізнатися більше чому люди і досі кажуть "…он там біля хутора бідного Йосипа…" чи дійсно був цей Йосип таким бідним?
Попри те, що Йосип був досить багатим господарем, мав 30 десятин землі, певну кількість волів і наймав працівників для роботи, він і сам часто працював в полі, такої роботи він не цурався. В один із таких днів Йосип працював з робітниками в полі, як раз були жнива, коли прибіг пастух і повідомив, що не вгледів Йосипових волів і вони «пішли в шкоду» до старої пані – польки, яка жила недалеко від хутора, себто зайшли на її територію і попсували збіжжя. Кажуть, що пані була дуже лиха, не любила українців вважаючи їх бидлом і хлопами, син її служив десь у Варшаві, донька вийшла заміж і переїхала, чоловік помер, а сама пані доживала віку в старому маєтку. І було тоді таке правило, що коли воли зайшли на землі пані і наробили там шкоди, то пані мала право забрати їх собі, аби покрити свої збитки. Проте Йосип розумів, що без волів не зможе обробляти землю, а значить і годувати родину, тому як був так і пішов до пані просити, аби повернула волів. І от прийшов він до пані босий, запорошений, в брудному одязі, бо ж працював на землі, і просить аби пані не губила його і малих дітей, аби зжалилася і повернула йому волів: «Пані, я бідний Йосип, там кілька нещасних воликів моїх зайшли до вас, пані, у шкоду, то поверніть мені їх, бо з чого ж я буду жити?! Діти малі повмирають з голоду...». Щось певно лишилося доброго в серці тієї старої жінки, пожаліла вона дітей Йосипа та й каже: «Ходімо, покажеш де твої воли, я даю тобі слово що їх поверну». Приходять вони в хлів де стояли воли, і стара пані каже аби Йосип показав які саме «кілька воликів» його, а Йосип і відповідає: «Ось ці, пані, сорок волів мої». Кажуть, що стара полька аж присіла від несподіванки: «От тепер бачу Йосип, який ти бідний…» Але вона дала слово, тож мусила виконати обіцянку і повернути волів. А з тих пір хутір почали називати Хутір бідного Йосипа.
Звісно кількість волів перебільшена, у Йосипа їх навряд чи було сорок, проте ця фантастична цифра тільки підтверджує, що історія про Йосипа і його волів є своєрідним міфом нашої родини. Переповідаючи цю історію кожен додавав кілька волів аж доки їх не стало сорок. Проте саме на цьому міфі будувалися правила життя чоловіків у нашому роду – праця і намагання зробити ВСЕ для своєї родини. Йосип і справді багато чого досягнув, він був шанованим чоловіком, добрим господарем, його вибирали кілька разів працювати в повітову управу в Бердичеві. В тому ж Бердичеві він часто був в суді присяжним, за цю роботу він не отримував грошей, але сам факт того, що його обирали для такої відповідальної місії означав, що думку цього чоловіка поважали, раз довіри йому судити інших. Моя найбільша мета, ціль усіх моїх генеалогічних пошуків - дізнатися правду про "бідного" Йосипа. Хто він був, як жив, чого прагнув в житті і як він помер. Бо його смерть це ще одна загадкова історія, про яку я розкажу згодом.

​Хочу розказати вам сьогодні трохи про метричні книги.

Метрична книга (або метрика) це такий паперовий реєстр, в якому вели записи реєстрації актів громадянського стану. Зазвичай це робили священник, дяк або спеціальний чиновник, які в метрику вписували інформацію про народження, одруження і смерть членів церковної громади. Тож для того, щоб відшукати записи в метриках про ваших предків потрібно знати де вони жили, та відповідно до якої церкви ходили.
Починаючи пошуки, я орієнтувався на видання «Зведений каталог метричних книг, що зберігаються в державних архівах України» який можна знати ТУТ
В ньому я знайшов село де проживали мої предки, і назву церкви, яка в цьому селі діяла. Там же ж є і назва архіву, в якому зберігається ця метрична книга. В моєму випадку це був Держархів України у Вінницькій області, куди я і написав лист, аби отримати виписку з метричної книги. Пишучи лист в архів (приклад листа я наводив в попередніх постах) ви можете вказати що ви хочете отримати виписку з книги (фактично це буде довідка на офіційному бланку) або скан-копію метричної книги. Я попросив і те і інше і не прогадав. Більшість копій не чіткі і з них дуже важко щось прочитати, але і їх варто запитувати теж, тому що і архівіст може помилитися читаючи метрику. Взагалі помилки в метричних книгах річ дуже часта. Так, моя прапрабабця в одному записі вказана як Христина Яківна, в іншому як Христина Іванівна, а в третьому як Харитина Степанівна. Підозрюю що її ім'я трансформувалося в залежності від того, скільки в день коли робився запис, "залив за пазуху" місцевий дяк :)
Ну і хочу показати як виглядала метрика. На фото нижче метрична книга за 1894 рік, де під записом №4 є інформація про мого прадіда Тимофія. Саме завдяки цьому запису я знаю його дату народження і це єдина підтверджена інформація, що мені про нього відома, все інше лише сімейні легенди

​Пошук інформації про родичів річ непроста, але дуже захоплива. Інформації в українських архівах не так багато, тож варто використати всі можливі джерела для отримання інформації про свою родину. Часто архіви знищувалися, випадково чи спеціально, а деякі з них і досі засекречені. Проте у вас є можливість отримати доступ до інформації про ваших родичів, якщо хтось з них був репресований. Після Революції Гідності був прийнятий спеціальний закон, що відкрив доступ до архівів СБУ, кожен тепер може написати лист в Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ) і безкоштовно отримати довідку про осіб з якими вас пов'язують родинні зв'язки. Про це можна детальніше почитати в інтерв'ю
Проте як завжди, все не так просто як може здатися на перший погляд. Прочитавши статтю, я написав лист в галузевий архів СБУ, в листі я запитував інформацію про мого прадіда Тимофія, якого, як відомо з сімейних легенд, за те що він не хотів ставати колгоспником радянська влада кинула до в'язниці, звідки він повернувся за якийсь час дуже хворим і невдовзі помер. Я сподівався що можливо в архіві СБУ є якась інформація про прадіда, адже його заарештували, тож напевно мали б відкрити якусь кримінальну справу. За тиждень я отримав лист на електронну пошту з такою відповіддю:

За порадою з листа я написав в державний архів Вінницької області, Житомирський обласний архів СБУ та архів МВС. Скрізь відповідь була однаковою: "Інформації про ваших родичів не знайдено". Не знаю чи справді вони щось шукали, чи просто формально відписалися. Проте я продовжив пошуки самостійно. В першу чергу взявся шукати інформацію в списках репресованих. Є такий російський (sic!) сайт https://ru.openlist.wiki де можна провести пошук по базі даних репресованих осіб. Зараз в ній 3 млн записів, тож є певний шанс знайти когось з рідних. Мені пощастило. З розповіді мого двоюрідного діда я знав, що в Сибір вислали мого двоюрідного прадіда Антона з родиною (Антон, це рідний брат мого прадіда Тимофія) і саме запис про нього мені вдалося знайти:

З цього сайту я дізнався не лише про те, що Антона репресували, але і куди його вислали і що найголовніше номер справи про виселення і номер справи про реабілітацію. Також я знайшов книгу «Реабілітовані історією. Вінницька область» (вона є в вільному доступі) і просто спробував пошукати інформацію по своєму прізвищу. Знайшов велику кількість людей, проте тільки двоє були з того села, звідки походили мої предки. Хто ці люди мені невідомо, сімейні легенди про таких членів родини нічого не кажуть, проте спільність прізвища і те що вони жили в одному селі дають сподівання вважати, що це теж якісь родичі. Тому я повторив запит в архів СБУ з деталізованою інформацією. Відповідь на електронну пошту прийшла за день. "Відповідь за вашим запитом буде надана у встановлений законом термін" тож є надія, що цього разу мені справді вдасться знайти щось цікаве. Чекаємо на відповідь від ГДА СБУ.

​Кілька днів тому мені прийшла відповідь на мій другий запит в Державний архів Вінницької області.
Цього разу я просив надати мені сканкопії кримінальних справ, в яких моїх родичів обвинувачували в антирадянській агітації , але не довідки по цим справам. Матеріалів я отримав більше аніж минулого разу 98 аркушів справи, але вони виявилися не зовсім тим, що я очікував побачити.
Проте зараз хочу розказати вам про інше. Частина цих справ друкована на машинці - такі читати найпростіше, проте більша частина написана від руки. Розібрати що там нацарапав якийсь слідчий майже 90 років тому, не така вже і легка справа. Але анкети і допити радянського періоду хоча б написані російською наближеною до сучасної версії. Якщо абстрагуватися від бридотного відчуття, що треба читати російською, то розібрати написане більш-менш можна. А наприклад запис з метричної книги про смерть мого прапрадіда Йосипа в 1907му році написаний дореволюційною російською, мені довелося перекладати дуже довго. Але це окрема і дуже цікава історія, яку я розповім трохи пізніше.

Ось до прикладу спробуйте розібрати що написано ось в цьому протоколі допиту:

Вчора прийшла друга відповідь від галузевого архіву СБУ.
Першого разу я запитував інформацію щодо мого прадіда Тимофія. Ніякої інформації окрім імені я не знав, тому написав тільки його - тоді мені відповіли "Інформації не знайдено" Цього разу я написав щодо молодшого брата Тимофія, Антона.
Про Антона мені було відомо, що його заарештували і засудили за "антирадянську агітацію" в 1930-му році. Його разом з дружиною Анною відправили на спецпоселення в село Майське Мазановського району, Амурської області, за 8000 кілометрів від дому. В 1933 році у них на спецпоселенні народився син Григорій. Я знайшов інформацію про Антона, Анну і Григорія на сайті
https://ru.openlist.wiki там були вказані навіть номери справ. Тому, пишучи другий запит в СБУ я вказав всю інформацію яку знав, включно з номерами справ. Але відповідь прийшла та ка ж: "Інформації не виявлено".
Що ж, думаю можна зробити висновок, що з архівів ГДА СБУ толку не дуже багато. Але я все рівно буду продовжувати пошук.

Три дружини Йосипа

Ще під час першої розмови з моїм двоюрідним дідом Арсеном Гнатовичем в 2010-му році я почув, що прапрадід Йосип мав не одну дружину. Але я і подумати не міг, що історія з дружинами Йосипа настільки цікава і заплутана. Дід Арсен розповідав, про двох жінок: імені першої він не знав, а другу дружину звали Христина - це моя прапрабабця, з якою у Йосипа було п’ять синів і донька.
У метричних книгах за 1878 рік я знайшов запис про одруження Тимощука Йосипа Павловича 35-ти років і Собко Дарії Петрівни 18-ти років. При цьому було вказано, що для Дарії це був перший шлюб, а для Йосипа другий. Отже, у нього уже була раніше дружина (імені якої я досі не знаю), а вже потім, після смерті першої дружини, в 1878-му він одружився з другою дружино - вісімнадцятирічною Дарією. Проте дивина полягає в іншому: в 1878-му Йосип одружився з Дарією, але в метриках за 1877 рік є запис про народження у них сина Арефа. Причому в записі вказані батьки Арефа: Йосип Тимощук і його законна дружина Дарія, якій на той момент мало бути сімнадцять років. Але як вони могли бути в законному шлюбі, якщо запис про цей шлюб лише через рік після народження першого сина!? У 1879-му році знаходимо ще один запис про народження сина Семена, батьки Йосип Тимощук і його законна дружина Дарія. Тут уже все чесно, в 78-му одружилися, в 79-му народився син. То яка ж причина цього дивного запису про народження Арефа в 1877-му? Відповідь на це питання дає вік наречених. На момент одруження Йосипу було 35 років, а Дарії 18, в тому ж таки архіві я знайшов запис про так званий «шлюбний обшук» - спеціальний документ який складався священником і засвідчував що наречені не мають психічних хвороб чи відхилень, погоджуються на шлюб не з примусу, а добровільно, не перебувають в кровному спорідненні і, що головне, обоє повнолітні. Напевно священник не погоджувався обвінчати Йосипа і Дарію без шлюбного обшуку, бо не був впевнений в тому, що наречена повнолітня. Тому і довелося складати цей документ і лише після того вінчати їх у церкві. А першого сина, Арефа, виходить народила Дарія поза шлюбом. Їм довелося зачекати рік і тільки потім, після повноліття нареченої, одружитися. Що змусило молоду дівчину одружитися з 35-річним Йосипом? Спочатку я думав, що розрахунок, що Дарію ніхто і не питав хоче вона заміж чи ні. Батько сказав вийдеш за оцього чоловіка і дочка мусила коритися. Проте якщо одружитися батько міг змусити, то завагітніти без шлюбу – ні. Може шістнадцятирічна (враховуючи, що сина вона народила в 17 років) Дарія закохалася в Йосипа? І була та любов така сильна, що не могли вони терпіти ще рік, до повноліття дівчини? А може ситуація була інша? На той час Йосип був уже досить багатою людиною, тож Дарію батьки могли віддати в найми до хати Йосипа, який після смерті першої дружини потребував допомоги по господарстві. І от так сталося, що у них народився син, священник не захотів вінчати Йосипа з неповнолітньою, але певно за хорошу плату записав Арефа законним сином, а за рік вони одружилися. Звісно я не можу бути в цьому точно впевненим, це лише моя здогадка, що не підкріплена документально. Дарія і Йосип могли дуже любити одне одного, а може старший чоловік просто звабив дівчину, яка не могла опиратися господарю хати де вона наймитувала. Як було насправді вже навряд чи вдасться дізнатися. Відомо тільки що десь в період з 1880-го до 1883-го Йосип одружився в третє з Христиною. Отже, напевно десь в 1879-1880 рр. Дарія померла, можливо, це сталося після пологів, а можливо трохи пізніше. Проте мене чогось дуже цікавить доля цієї дівчини, яка в 17 народила першого сина в 18 одружилася, в 19 народила другого сина, а в 20 років померла. Що вона встигла побачити в цьому житті? Я дуже хочу вірити в те, що Дарія вийшла заміж за Йосипа з любові, що вона мала змогу хоч трохи але побути щасливою, що вона посміхалася, коли тримала в 1877-му свого первістка.

У мене уже є трохи досвіду спілкування з різними архівними установами, тож хочу сьогодні поділитися власним рейтингом українських архівів:

П'яте місце: Архів МВС

Найгірша з архівних установ, з якими мені доводилося спілкуватися. Відповіді на мої запити присилали з великою затримкою, і, по суті, ніякої корисної інформації ці відповіді не містили. Банальна відписка в стилі "інформації не знайдено" на обидва мої запити. Пси Авакова, що з них взяти.

Оцінка їхньої роботи: 3 з 10 не рекомендую з ними працювати.

Четверте місце: Державний архів Житомирської області

У цей архів я надіслав лише один запит, хотів знайти інформацію про можливу роботу прапрадіда в суді в повітовому місті Бердичеві і про володіння землею. Перед тим, як писати в архів, я зайшов на сайт Житомирського архіву і ознайомився з фондами архіву, які є в онлайн доступі [http://archive.zt.gov.ua]. Так, якісь матеріали на сайті є і їх навіть можна переглянути, хоча зручність цього інструменту залишає бажати кращого. Проте у відповідь на мій запит про пошук інформації, отримав відписку в стилі: "Ви можете самостійно здійснити пошук інформації на нашому сайті, а потім скажете нам що вас цікавить і ми зробимо вам фотокопії" Дякую, звісно, хлопці, але якось з клієнторієнтованістю у вас не склалося.

Оцінка їхньої роботи: 5 з 10 якщо вам хочеться отримати абсолютно беззмістовну відповідь на ваш запит - сміливо пишіть в житомирських архів, там працюють справжні експерти!

Третє місце: Галузевий архів СБУ

Мушу зізнатися, відповіді від цих хлопців я отримував швидко. Усе як треба, на офіційному бланку з печаткою і підписом. Тільки толку з цих відповідей - ніякої. Перший раз я надіслав досить розпливчатий запит і очікувано отримав "інформації не знайдено" Другий раз я вказував точні номери справ, але і це не допомогло. Зате в кінці листа була геніальна порада: Радимо звернутися в Архів МВС України, Державний архів Вінницької області та… головний інформаційно-аналітичний центр МВС російської федерації! Навіть адресу в москві вказали. Дякую за турботу рідна спецслужба! Порадити звернутися в спецслужбу країни, з якою у нас війна. Круто!

Оцінка їхньої роботи: 5 з 10 пишіть в галузевий архів СБУ якщо хочете дізнатися адресу російських архівних установ!

Друге місце: Державний архів Київської області

Серйозні хлопці. Мають гарний сайт з дійсно хорошим наповненням [http://dako.gov.ua/] окремо хочу сказати, що там є досить цікавий розділ з оцифрованими фондами, яким навіть можна користуватися. Частину інформації я знайшов на сайті і, відповідно, скачав її безкоштовно. Частину інформації не знайшов, тому написав запит в архів. На наступний ж день, я отримав відповідь з номером мого звернення (оце справді круто!) й інформацію, що робота над моїм запитом почнеться після завершення карантину. І що ви думаєте? Уже 22-го числа я отримав виставлений рахунок. Тут правда треба уточнити, що рахунок вони мені виставили, хоча пошук за моїм запитом ще не проводили. В кінці листа була приписка "в разі незнаходження інформації кошти не повертаються" Що ж, якийсь сенс в цьому є, тому оплату я здійснив і поки чекаю відповіді.

Оцінка їхньої роботи: 7 з 10 поки оцінка авансом, побачимо що з того вийде.

І нарешті перше місце: Державний архів Вінницької області

Архівісти з Вінниці - котики. Я написав їм уже чотири запити і не планую зупинятися. З ними справді приємно працювати. Після першого запиту мені перетелефонувала співробітниця архіву, уточнила що саме я хочу знайти і повідомила скільки це буде коштувати. Потім вона ще раз телефонувала, щоб уточнити незрозумілі моменти. Вона справді перейнялася моєю проблемою! Із Вінницького архіву я отримав купу інформації, в одному з запитів вони навіть мені прислали матеріали з Київського архіву, хоча могли просто написати "пошукай самостійно" (привіт житомиряни ;) ) До того ж працюють вони реально швидко. На перші запити вони відповідали близько місяця, а на останній - лише 5 днів! За моїми підрахунками я заплатив цьому архіву близько 2000 грн сумарно, але якщо чесно з радістю заплатив би більше, бо вони справді якісно роблять свою роботу. Хоча і їм є над чим попрацювати. Якщо я всі листи починаю з "Доброго дня…" а закінчую "… з повагою…" то від них часто отримую порожні листи без слова тексту з вкладенням з документів, які я запитував. Окремо хочу згадати відповідь на мій запит про дату смерті мого прапрадіда Йосипа, отримати порожній лист з темою "смерть" і zip-архівом було трохи стрьомно :) Але не зважаючи ні на що вінницькі архівісти справді круті! Респект

Оцінка їхньої роботи: 9 з 10 дякую їм за те, що тримають мене в тонусі темами своїх листів

В одній із перших історій, про які я розказував в цьому каналі, була історія про "бідного" Йосипа, мого прапрадіда. (Якщо не читали цю історію, то от вона https://t.me/archivist_notes/9) Проте ця сімейна легенда не мала ніякого документального підтвердження. Вперше її розказав моєму татові його батько, а потім цю ж історію з невеликими уточненнями переповів мені двоюрідний дід Арсен. Також старі люди в селі Куманівка, якщо їх запитати чи знають вони щось про хутір "Бідного Йосипа" часто відповідали "о, синку, той Йосип був геть не бідний…". Проте це була лише легенда про 30 десятин землі, які неможливо було підтвердити документально… до вчорашнього дня.

Я займався пошуком по онлайн архіву на сайті https://www.familysearch.org (до речі, сам сайт дуже рекомендую, він містить дуже багато корисної інформації) знайшов безліч цікавої інформації про родину і близько 20 близьких родичів, і десь біля 30 потенційних рідних, але таких, що їх прив'язати до родинного дерева поки не дуже виходить. Проте головне відкриття чекало мене коли я вирішив подивитися книгу "Списокъ населенныхъ местъ Кіевской губерніи" видання 1900 року. Я знав, що прапрадід Йосип жив на хуторі між селами Куманівка і Пиківець, тож спробував відшукати ці два села в книзі. Записи про них і справді знайшлися, в книзі було сказано про кількість дворів і жителів обох сіл, віддаленість до повітового міста, але жодної згадки про хутір Бідного Йосипа. Я трохи засмутився, проте на автоматі продовжив гортати сторінки, аж от раптом у зовсім несподіваному місці натрапив на такий запис. Для мене ця знахідка - це велетенська удача! Я нарешті отримав підтвердження сімейній легенді і ще трохи наблизився до розкриття таємниці життя прапрадіда Йосипа.