Антропологія комуналки (частина 2)
У попередньому пості я почала розповідати про дивовижне антропологічне дослідження Іллі Утєхіна, присвячене комунальному побуту. Ось ще кілька смачних подробиць з польових записів, а також багато лінків на додаткові ресурси.
Невидимі кордони в часі і просторі
📐 Життя в комуналці примушувало людей постійно ділити простір.
Тому на комунальних кухнях існували невидимі кордони. Вони були чіткі і зрозумілі для мешканців квартири, але не для сторонніх. І не дай Бог ці кордони порушити – скажімо, поставити свій пакет з продуктами на чужий стіл на спільній кухні. Покарання було негайним.
Людям, які виросли в комунальних квартирах, незрозуміле поняття «побути одному». До речі, бажання усамітнення зовсім не універсальне і не притаманне всім без винятку культурам. Наприклад, поняття «побути одному» абсолютно чуже для мешканців арабських країн. Вони просто не можуть зрозуміти, навіщо комусь бути одному.
🕰 Життя в комуналці примушувало ділити не тільки простір, але і час.
У комуналці існувала ціла низка обмежених ресурсів. Обмежених у тому сенсі, що до них не було постійного доступу. Наприклад, можливість скористатися ванною, туалетом, раковиною на кухні, стаціонарним телефоном. Ці ресурси провокували черги. З часом деякі черги формалізовувались за допомогою розкладів (наприклад, користування ванною кімнатою по годинах для кожної квартири).
Справедливість і приватність
⚖️ Для мешканців комуналок було вкрай важливо, щоб усі наявні ресурси розподілялися справедливо. Тут діяла класична логіка, притаманна бідним суспільствам: ресурси обмежені, а значить якщо в когось чогось є більше, то в когось іншого цього має бути менше. Тому мешканці комуналок виробили свої практики контролю за тим, що в кого з їхніх сусідів є. Спільне життя в обмеженому просторі, де кожен крок на видноті, цьому гарно сприяв. Так, всі сусіди знали, хто що їсть, як одягається, які речі має, з ким спілкується тощо, і враховували цю інформацію під час розподілення ресурсів. Зворотним аспектом цього контролю став фанатичний контроль своєї власності. Порушення правил поводження з чужими речами негайно каралося і супроводжувалося скандалом.
💡 Розподіл ресурсів у такій ситуації став способом попередження конфліктів. Так, у мешканців кожної з кімнат могли бути: своя лампочка з вимикачем в туалеті і в ванні, свій рулон туалетного паперу, своє сидіння на унітаз, свій йоршик, свій дзвінок на вхідних дверях тощо. Частково таке розділення зумовлене гігієнічними уявленнями, бо своє люди завжди вважають чистим, тоді як чуже – брудним. Тому своє сидіння для унітазу сприймалося як гігієнічна норма.
Це тільки короткий переказ лекції, а насправді всі найсмачніші подробиці знаходяться тут – на сайті проекту «Антропологія комуналки», де є і відео, і фото, і коментарі, і життєві історії мешканців квартири. Словом, можна залипнути на весь вечір. Чого вам і бажаю)
Кому ж хочеться послухати детальний розбір проекту від Іллі Утєхіна, ось курс “Антропологія комуналки” на Arzamaz. Academy.
#anthropologicalvideo
У попередньому пості я почала розповідати про дивовижне антропологічне дослідження Іллі Утєхіна, присвячене комунальному побуту. Ось ще кілька смачних подробиць з польових записів, а також багато лінків на додаткові ресурси.
Невидимі кордони в часі і просторі
📐 Життя в комуналці примушувало людей постійно ділити простір.
Тому на комунальних кухнях існували невидимі кордони. Вони були чіткі і зрозумілі для мешканців квартири, але не для сторонніх. І не дай Бог ці кордони порушити – скажімо, поставити свій пакет з продуктами на чужий стіл на спільній кухні. Покарання було негайним.
Людям, які виросли в комунальних квартирах, незрозуміле поняття «побути одному». До речі, бажання усамітнення зовсім не універсальне і не притаманне всім без винятку культурам. Наприклад, поняття «побути одному» абсолютно чуже для мешканців арабських країн. Вони просто не можуть зрозуміти, навіщо комусь бути одному.
🕰 Життя в комуналці примушувало ділити не тільки простір, але і час.
У комуналці існувала ціла низка обмежених ресурсів. Обмежених у тому сенсі, що до них не було постійного доступу. Наприклад, можливість скористатися ванною, туалетом, раковиною на кухні, стаціонарним телефоном. Ці ресурси провокували черги. З часом деякі черги формалізовувались за допомогою розкладів (наприклад, користування ванною кімнатою по годинах для кожної квартири).
Справедливість і приватність
⚖️ Для мешканців комуналок було вкрай важливо, щоб усі наявні ресурси розподілялися справедливо. Тут діяла класична логіка, притаманна бідним суспільствам: ресурси обмежені, а значить якщо в когось чогось є більше, то в когось іншого цього має бути менше. Тому мешканці комуналок виробили свої практики контролю за тим, що в кого з їхніх сусідів є. Спільне життя в обмеженому просторі, де кожен крок на видноті, цьому гарно сприяв. Так, всі сусіди знали, хто що їсть, як одягається, які речі має, з ким спілкується тощо, і враховували цю інформацію під час розподілення ресурсів. Зворотним аспектом цього контролю став фанатичний контроль своєї власності. Порушення правил поводження з чужими речами негайно каралося і супроводжувалося скандалом.
💡 Розподіл ресурсів у такій ситуації став способом попередження конфліктів. Так, у мешканців кожної з кімнат могли бути: своя лампочка з вимикачем в туалеті і в ванні, свій рулон туалетного паперу, своє сидіння на унітаз, свій йоршик, свій дзвінок на вхідних дверях тощо. Частково таке розділення зумовлене гігієнічними уявленнями, бо своє люди завжди вважають чистим, тоді як чуже – брудним. Тому своє сидіння для унітазу сприймалося як гігієнічна норма.
Це тільки короткий переказ лекції, а насправді всі найсмачніші подробиці знаходяться тут – на сайті проекту «Антропологія комуналки», де є і відео, і фото, і коментарі, і життєві історії мешканців квартири. Словом, можна залипнути на весь вечір. Чого вам і бажаю)
Кому ж хочеться послухати детальний розбір проекту від Іллі Утєхіна, ось курс “Антропологія комуналки” на Arzamaz. Academy.
#anthropologicalvideo
