Вітаю на першому українському антропологічному телеграм-каналі!
Мене звати Тіна Полек, і я більше 10 років займаюсь антропологічними дослідженнями.
Сьогодні сфера моєї експертизи – це бізнес-антропологія. Тобто проведення глибоких порівняльних досліджень поведінки людей, для того щоб допомогти компаніям:
✔️ побачити, як відчувають і розуміють світ їхні споживачі з огляду на свій культурний бекграунд;
✔️ зрозуміти власну корпоративну культуру, уявлення працівників про свою роботу і виявити актуальні точки напруження всередині компанії.
Антропологія на відміну від інших суспільних наук завжди була прикладною. Колись антропологи вивчали аборигенів на віддалених островах, щоб потім колоніальні адміністрації могли ефективніше ними керувати. Сьогодні антропологи допомагають людям з різних культур краще зрозуміти один одного. Для цього антропологія пропонує власні унікальні інструменти, які дозволяють не просто спостерігати за поведінкою людей, а ставати на їхнє місце і бачити світ їхніми очима.
Для суспільства це знання важливе, наприклад, для вирішення міжкультурних конфліктів і порозуміння з тими, хто вважається «інакшим» – мігрантами, біженцями, мешканцями нетрів тощо. Для бізнесу антропологічні інструменти є незамінними в нелегкому процесі пошуку інсайтів, розумінні споживачів та налагодженні комунікації всередині компанії.
На цьому каналі я ділитимусь своїми дослідженнями, спостереженнями за культурою і поведінкою людей, прочитаними антропологічними книгами і статтями, а також роздумами щодо академічних і бізнес-антропологічних досліджень.
На каналі будуть такі рубрики:
#academia – роздуми про науку антропологію в Україні та в інших країнах.
#anthropologicalreading – короткі нотатки з прочитаного антропологічного – статей, книг, матеріалів.
#anthropologicalvideo – огляд інтерв’ю, вебінарів та антропологічних фільмів з усього світу.
#quotes – цитати великих (і маленьких) антропологів.
#reflections – спостереження за поведінкою людей і її культурними особливостями.
#thinkingoutloud – думки вголос про антропологію, культуру, людей та ідеї для майбутніх досліджень.
#anthropologicalwriting – мої публікації у медіа на антропологічну тему.
Якщо у вас виникнуть питання чи думки, якими захочеться поділитись, пишіть сюди @tina_polek. Чекатиму на фідбеки)
Мене звати Тіна Полек, і я більше 10 років займаюсь антропологічними дослідженнями.
Сьогодні сфера моєї експертизи – це бізнес-антропологія. Тобто проведення глибоких порівняльних досліджень поведінки людей, для того щоб допомогти компаніям:
✔️ побачити, як відчувають і розуміють світ їхні споживачі з огляду на свій культурний бекграунд;
✔️ зрозуміти власну корпоративну культуру, уявлення працівників про свою роботу і виявити актуальні точки напруження всередині компанії.
Антропологія на відміну від інших суспільних наук завжди була прикладною. Колись антропологи вивчали аборигенів на віддалених островах, щоб потім колоніальні адміністрації могли ефективніше ними керувати. Сьогодні антропологи допомагають людям з різних культур краще зрозуміти один одного. Для цього антропологія пропонує власні унікальні інструменти, які дозволяють не просто спостерігати за поведінкою людей, а ставати на їхнє місце і бачити світ їхніми очима.
Для суспільства це знання важливе, наприклад, для вирішення міжкультурних конфліктів і порозуміння з тими, хто вважається «інакшим» – мігрантами, біженцями, мешканцями нетрів тощо. Для бізнесу антропологічні інструменти є незамінними в нелегкому процесі пошуку інсайтів, розумінні споживачів та налагодженні комунікації всередині компанії.
На цьому каналі я ділитимусь своїми дослідженнями, спостереженнями за культурою і поведінкою людей, прочитаними антропологічними книгами і статтями, а також роздумами щодо академічних і бізнес-антропологічних досліджень.
На каналі будуть такі рубрики:
#academia – роздуми про науку антропологію в Україні та в інших країнах.
#anthropologicalreading – короткі нотатки з прочитаного антропологічного – статей, книг, матеріалів.
#anthropologicalvideo – огляд інтерв’ю, вебінарів та антропологічних фільмів з усього світу.
#quotes – цитати великих (і маленьких) антропологів.
#reflections – спостереження за поведінкою людей і її культурними особливостями.
#thinkingoutloud – думки вголос про антропологію, культуру, людей та ідеї для майбутніх досліджень.
#anthropologicalwriting – мої публікації у медіа на антропологічну тему.
Якщо у вас виникнуть питання чи думки, якими захочеться поділитись, пишіть сюди @tina_polek. Чекатиму на фідбеки)
Старість і статус
🔎 Який статус мають люди старшого віку у сучасному українському суспільстві: високий чи низький? Бабусі і дідусі – це моральні авторитети чи відсталі від сучасних технологій люди з минулого? Літні люди впливають на прийняття рішень чи бувають лише об’єктами, яких ці рішення стосуються?
👨👩👧👦 Повага до старості є важливою моральною категорією для українців. Вона «за замовчуванням» криється десь у наших базових налаштуваннях. Адже сучасних дітей продовжують виховувати в класичних формулах «мудрості старших», «перевести бабусю через дорогу», «поступитися місцем», «поживи з моє, побачиш».
⁉️ Але моральні уявлення про старість і реальний соціальний статус людей старшого віку сьогодні не збігаються. І антропологія може пояснити, чому так сталося.
📽 Почну з того, що ідея поваги до старших сформувалася в доіндустріальному суспільстві. Тобто в умовах, коли більшість людей займались сільським господарством і жили сім’ями у громадах, зв’язаних системою традицій і звичаїв.
🧐 У той час уявлення про мораль були невіддільні від християнського віровчення. А четверта заповідь чітко говорить: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітнім був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі». Тож повага до старших була одним з базових елементів моральних уявлень.
🤔 Однак тут є одне антропологічне але. Мораль ніколи не буває абстрактною. За кожною нормою поведінки завжди криється прагматичне пояснення, що витікає з конкретних умов життя. Українська антропологиня Оксана Кісь у своїй крутезній книзі «Жінка в традиційній українській культурі» (до речі, дуже рекомендую її почитати) пише про те, покора молодих людей волі своїх батьків в українському традиційному суспільстві ґрунтувалася на цілковитій майновій залежності від них. Навіть після того, як діти одружувалися, вони мусили підпорядковуватись волі старших. Батько (дід) вважався господарем дому і всього хазяйства. Він виділяв землю для окремих господарств своїх синам, вирішував хто, коли і скільки землі і майна отримає. Тоді як мати (баба) була розпорядницею всіх продуктів в домі, а також розподіляла роботу між молодшими жінками.
💡 Тож традиційна норма поваги до старших людей мала цілком логічні витоки – їхній високий соціальний і, відповідно, майновий статус. Не шануватимеш батька – не отримаєш землі, не слухатимешся свекруху – вона вижене тебе з хати.
❌ А що відбувається сьогодні? Моральне правило поваги до старших формально діє, але в реальності люди старшого віку є однією з найбідніших і найбільш незахищених верств населення. Тому тепер немає жодної прагматичної причини для того, щоб за ними закріпився високий соціальний статус.
🔜 Ми тут і зараз спостерігаємо, як відсутність матеріальної залежності від старшого покоління виробляє нові стандарти поведінки. Бо хоч українське суспільство продовжує транслювати традиційні моральні правила, всі давно відчувають, наскільки ці норми розходяться з реальністю.
#reflections
🔎 Який статус мають люди старшого віку у сучасному українському суспільстві: високий чи низький? Бабусі і дідусі – це моральні авторитети чи відсталі від сучасних технологій люди з минулого? Літні люди впливають на прийняття рішень чи бувають лише об’єктами, яких ці рішення стосуються?
👨👩👧👦 Повага до старості є важливою моральною категорією для українців. Вона «за замовчуванням» криється десь у наших базових налаштуваннях. Адже сучасних дітей продовжують виховувати в класичних формулах «мудрості старших», «перевести бабусю через дорогу», «поступитися місцем», «поживи з моє, побачиш».
⁉️ Але моральні уявлення про старість і реальний соціальний статус людей старшого віку сьогодні не збігаються. І антропологія може пояснити, чому так сталося.
📽 Почну з того, що ідея поваги до старших сформувалася в доіндустріальному суспільстві. Тобто в умовах, коли більшість людей займались сільським господарством і жили сім’ями у громадах, зв’язаних системою традицій і звичаїв.
🧐 У той час уявлення про мораль були невіддільні від християнського віровчення. А четверта заповідь чітко говорить: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітнім був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі». Тож повага до старших була одним з базових елементів моральних уявлень.
🤔 Однак тут є одне антропологічне але. Мораль ніколи не буває абстрактною. За кожною нормою поведінки завжди криється прагматичне пояснення, що витікає з конкретних умов життя. Українська антропологиня Оксана Кісь у своїй крутезній книзі «Жінка в традиційній українській культурі» (до речі, дуже рекомендую її почитати) пише про те, покора молодих людей волі своїх батьків в українському традиційному суспільстві ґрунтувалася на цілковитій майновій залежності від них. Навіть після того, як діти одружувалися, вони мусили підпорядковуватись волі старших. Батько (дід) вважався господарем дому і всього хазяйства. Він виділяв землю для окремих господарств своїх синам, вирішував хто, коли і скільки землі і майна отримає. Тоді як мати (баба) була розпорядницею всіх продуктів в домі, а також розподіляла роботу між молодшими жінками.
💡 Тож традиційна норма поваги до старших людей мала цілком логічні витоки – їхній високий соціальний і, відповідно, майновий статус. Не шануватимеш батька – не отримаєш землі, не слухатимешся свекруху – вона вижене тебе з хати.
❌ А що відбувається сьогодні? Моральне правило поваги до старших формально діє, але в реальності люди старшого віку є однією з найбідніших і найбільш незахищених верств населення. Тому тепер немає жодної прагматичної причини для того, щоб за ними закріпився високий соціальний статус.
🔜 Ми тут і зараз спостерігаємо, як відсутність матеріальної залежності від старшого покоління виробляє нові стандарти поведінки. Бо хоч українське суспільство продовжує транслювати традиційні моральні правила, всі давно відчувають, наскільки ці норми розходяться з реальністю.
#reflections
Згадала баба, як дівкою була
📜 У кожній культурі є набір правил і норм, які регламентують поведінку в певному віці. Те, що дівчата одягають в 16, «не може собі дозволити» жінка в 40. Зустрічатися з друзями щодня ок, коли тобі 17, а от в 50 – це вже щось ненормальне. Звідки беруться ці правила? І як ми знаємо, що краще робити, а що – ні, у свої 10-20-30-80 років?
👩❤️👨 Антропологи можуть навести 1000 прикладів, які доводять, що вікові норми неоднакові в різних культурах і в різні історичні періоди. Скажімо, у ХІХ ст. українські жінки в середньому виходили заміж у 16-20 років. А якщо ж вони цього не робили, то називалися «старими дівками» або іншими образливими прізвиськами і зазнавали суспільного осуду. У сучасній Німеччині шлюб після 30, а то й ближче до 40 вважається абсолютно нормальним, і ніхто ні з кого не глузує. Зрештою, цілком нормальною вважається і відсутність шлюбу в принципі.
❓Чому ж більшість людей в конкретних культурах поводяться схожим чином? Чому українці засуджували (гаразд, давайте на чистоту – і досі засуджують) незаміжніх жінок, а німці – ні?
❗️ А тому що люди поводяться так, як на їхню думку, в такій ситуації повелися б інші люди. У такий спосіб ми постійно співвідносимо наші дії з діями інших, намацуємо «правильну відповідь» і відтворюємо культурні шаблони.
☝️Що це означає для антропологів? А те, що наше бачення правильності або неправильності поведінки є соціальним конструктом, тобто результатом того, як люди спільно уявляють реальність. Українці доіндустріального часу сконструювали соціальний світ, де шлюб є обов’язковим для людини певного віку. Ця конструкція закріпилась в традиції і обросла ритуалами. А далі можна просто рухатись по шаблону. І світ буде чітким і зрозумілим. Тож те, що ми вважаємо реальністю насправді є реальністю, створеною нами.
👩🎓 Так само, наприклад, соціально сконструйованим є уявлення про віковий етап студентства у житті. По-перше, у сучасній українській культурі він має чіткі рамки – 16-17 - 23-25 років. І в ці рамки аж ніяк не вписується бажання отримати освіту літературознавця, скажімо, в 50. По-друге, у нас майже сформувалась традиція обов’язкової вищої освіти. Бо ж люди віддають своїх дітей на навчання не заради знань, а «бо так прийнято», «всі так роблять», і «мало-що, хай краще буде вже той диплом». А уявіть ситуацію, коли дитина після школи не вступає до університету протягом року чи двох – для більшості старшого покоління це сприйматиметься як програш і змарновані кілька років життя.
👶👧👱♀️👵 Я про те, що в кожному віці ми поводимося так, як вважаємо, що мають поводитися люди в такому віці. Ці уявлення формуються в нас під впливом нашого оточення, спостереження за іншими людьми та спілкування з ними. Бо для кожного віку є свої соціальні очікування. У 60 не знайомляться з новими людьми, а сидять вдома з онуками. У 18 не в’яжуть шкарпетки, а тусуються на вечірках. Зате в 40 жодних вечірок, бо треба збиратися сім’ями у гостях або на природі.
🏗 Але жодне з цих правил не є вічним. Світ змінюється, старі конструкції руйнуються, а на їхньому місці виростають нові, які свого часу теж буде зруйновано. Бо соціальний світ, на відміну від природи, - це виключно наших рук справа. А значить ми можемо на нього впливати і робити наші конструкції більш справедливими і відповідними сучасним умовам життя.
#thinkingoutloud
#reflections
📜 У кожній культурі є набір правил і норм, які регламентують поведінку в певному віці. Те, що дівчата одягають в 16, «не може собі дозволити» жінка в 40. Зустрічатися з друзями щодня ок, коли тобі 17, а от в 50 – це вже щось ненормальне. Звідки беруться ці правила? І як ми знаємо, що краще робити, а що – ні, у свої 10-20-30-80 років?
👩❤️👨 Антропологи можуть навести 1000 прикладів, які доводять, що вікові норми неоднакові в різних культурах і в різні історичні періоди. Скажімо, у ХІХ ст. українські жінки в середньому виходили заміж у 16-20 років. А якщо ж вони цього не робили, то називалися «старими дівками» або іншими образливими прізвиськами і зазнавали суспільного осуду. У сучасній Німеччині шлюб після 30, а то й ближче до 40 вважається абсолютно нормальним, і ніхто ні з кого не глузує. Зрештою, цілком нормальною вважається і відсутність шлюбу в принципі.
❓Чому ж більшість людей в конкретних культурах поводяться схожим чином? Чому українці засуджували (гаразд, давайте на чистоту – і досі засуджують) незаміжніх жінок, а німці – ні?
❗️ А тому що люди поводяться так, як на їхню думку, в такій ситуації повелися б інші люди. У такий спосіб ми постійно співвідносимо наші дії з діями інших, намацуємо «правильну відповідь» і відтворюємо культурні шаблони.
☝️Що це означає для антропологів? А те, що наше бачення правильності або неправильності поведінки є соціальним конструктом, тобто результатом того, як люди спільно уявляють реальність. Українці доіндустріального часу сконструювали соціальний світ, де шлюб є обов’язковим для людини певного віку. Ця конструкція закріпилась в традиції і обросла ритуалами. А далі можна просто рухатись по шаблону. І світ буде чітким і зрозумілим. Тож те, що ми вважаємо реальністю насправді є реальністю, створеною нами.
👩🎓 Так само, наприклад, соціально сконструйованим є уявлення про віковий етап студентства у житті. По-перше, у сучасній українській культурі він має чіткі рамки – 16-17 - 23-25 років. І в ці рамки аж ніяк не вписується бажання отримати освіту літературознавця, скажімо, в 50. По-друге, у нас майже сформувалась традиція обов’язкової вищої освіти. Бо ж люди віддають своїх дітей на навчання не заради знань, а «бо так прийнято», «всі так роблять», і «мало-що, хай краще буде вже той диплом». А уявіть ситуацію, коли дитина після школи не вступає до університету протягом року чи двох – для більшості старшого покоління це сприйматиметься як програш і змарновані кілька років життя.
👶👧👱♀️👵 Я про те, що в кожному віці ми поводимося так, як вважаємо, що мають поводитися люди в такому віці. Ці уявлення формуються в нас під впливом нашого оточення, спостереження за іншими людьми та спілкування з ними. Бо для кожного віку є свої соціальні очікування. У 60 не знайомляться з новими людьми, а сидять вдома з онуками. У 18 не в’яжуть шкарпетки, а тусуються на вечірках. Зате в 40 жодних вечірок, бо треба збиратися сім’ями у гостях або на природі.
🏗 Але жодне з цих правил не є вічним. Світ змінюється, старі конструкції руйнуються, а на їхньому місці виростають нові, які свого часу теж буде зруйновано. Бо соціальний світ, на відміну від природи, - це виключно наших рук справа. А значить ми можемо на нього впливати і робити наші конструкції більш справедливими і відповідними сучасним умовам життя.
#thinkingoutloud
#reflections
