Романтичне кохання: біологія чи культура?

❤️ Ніколи не цікавилась спеціально темою кохання в антропології, аж тут мені трапилась стаття популяризатора науки Сергія Клеміна, який давно занурений у тему романтичних почуттів і багато розповідає про них з точки зору різних дисциплін. Тож не можу стриматись і поділюсь трохи найцікавішими думками зі публікації, де він зібрав дослідження на цю тему, зокрема й антропологічні.

🐒 Спочатку база. Біологи стверджують, що романтичне почуття є частиною біології людської поведінки, а тому притаманне всім людям. Це не може не дивувати – все-таки люди до біса складні істоти.

💍 Антропологи Вільям Янковяк та Едвард Фішер провели велике крос-культурне дослідження і виявили, що романтичне почуття зустрічається майже в усіх людських культурах. Із 166 досліджених культур лише в 19 не було виявлено ознак романтичного кохання.

👩‍❤️‍👨 Один з варіантів пояснення того, чому в цих культурах не знайшли романтиків, полягає в тому, що культура може не завжди заохочувати демонстрацію романтичних почуттів. Люди відчувають закоханість, але суспільство навколо них цього не вітає, тому це почуття лишається невидимим. Крім того, іноді антропологи факапили і не могли розрізнити, де в культурі прояви кохання, а де - сексуального потягу, і відповідно робили неправильні висновки.

🤓 А ще у статті є прекрасне спостереження від канадської психологині Карен Діон. Виявляється, індивідуалізм впливає на прояви в суспільстві романтичного кохання. У культурах, яким притаманний колективізм, романтичні почуття є незатребуваними і їх не демонструють, а от у суспільствах, де нормою є індивідуалізм, розвивається культура романтичних почуттів. Так, західна Європа з усіма цими куртуазними залицяннями це сюди.

🥰 Отже, романтичне кохання є біологічно обумовленим, тобто його відчувають усі люди, однак культура може або провокувати розвиток і демонстрацію цього почуття, або пригнічувати його.

Треба почитати про це більше) Неодмінно поділюсь знахідками 😉.

#anthropologicalreading

Воу, друзі, я незчулася, як нас тут стала аж 1001 людина! ❤️

🥳 Для мене це велетенська цифра, яка свідчить про те, що антропологія потрібна, і що говорити про неї потрібно зрозумілою мовою.

☝️ Водночас це для мене величезна відповідальність, адже це та ніша, де зараз дуже бракує експертних знань, а значить легко схибити і переоцінити свої сили.

🤗 Я вам усім безмежно вдячна за ваш інтерес, за те, що своїми коментарями і фідбеками ви разом зі мною творите цей канал, а також допомагаєте поширювати антропологічні знання вашими репостами і просто спілкуванням з іншими людьми.

😔 Часом мені дуже соромно, що не встигаю писати сюди часто, тому також дякую за ваше величезне терпіння і за те, що таки не відписуєтесь весь цей час. Трохи згодом я неодмінно повернусь з новими ідеями.

🤝 А поки буду дуже рада отримати в коментарях хоча б кілька слів про те, які теми вас цікавлять і ваші враження від каналу взагалі.

Ваша антропологинька

Друзі, привіт! З ваших фідбеків найбільше отримала про саму форму постів - бачу, що мій бот безнадійно застарів 🤷‍♀️

Розбираюсь зараз з функціоналом телеграму, тому буду вдячна за допомогу 🙏.

А накидайте, пліз, реакцій на цей пост. І якщо вийде коментувати, то пару словечок в коментах ☺️.

Спасибі ❤️

Усередині війни: “нове нормальне” для українців

Не втомлююсь повторювати, що коли розпочався СOVID 19, я була вкрай скептично налаштована до терміну “нове нормальне”, адже в Україні так і не відбулось драматичної зміни повсякденного життя.

Проте сьогодні ця зміна сталася. І ми зуміли пристосуватись навіть до такої страшної обставини як війна. Як? Може, ми самі до кінця ще не зрозуміли, як. Але іноземцям це зрозуміти ще важче.

Нещодавно я спробувала трохи порефлексувати для студентів School of International Development, University of East Anglia про те, як виглядає повсякденне життя у Вінниці під час війни і як ми взагалі даємо собі раду з новою реальністю.

Що з цього вийшло, дивіться за лінком 👇

https://www.youtube.com/watch?v=QJXyMeIv-7c
#anthropologicalvideo

❗️Лінк оновила - все має працювати

Війна, наука та емоції: (не) нові концепції та підходи

Я рідко тут пишу про суто наукові заходи, але сьогодні розповім про дуже важливий круглий стіл, який відбувався протягом останніх двох днів.

Ідея організаторів була така:

З початком війни кожен шукав свою роль. Науковці, зокрема історики, етнологи, антропологи тощо також опинилися перед викликом: не просто вижити, а й переосмислити власну діяльність в умовах воєнного часу. Хтось обрав для себе активні ролі у війні, хтось – більш пасивні. Значна частина продовжили свою професійну діяльність і зосередились на документації свідчень і осмисленні цієї війни.

У травні 2022 р. в Чернігові було започатковано усноісторичний проєкт «Гуманітарні аспекти російсько-української війни 2014‒2023 рр.: історико-культурні візії та сучасні стратегії виживання», до якого долучилися науковці-волонтери з різних наукових інституцій України.

Головною метою стали фіксація та збереження свідчень очевидців/учасників подій російсько-української війни. Науковці провели 6 експедицій, опитали близько 50-ти людей, підготували близько десяти публікацій.

Як підсумок, 21-22 травня відбувся круглий стіл “Війна, наука та емоції: (не) нові концепції та підходи”, де науковці, журналісти, юристи, психологи розмірковували про збір і збереження свідчень очевидців/учасників подій російсько-української війни в режимі «тут і тепер», а також подальше використання цих свідчень.

Загалом обговорювали такі питання:

✔️методологія польової роботи в умовах війни
✔️вимушені переселенці: виклики, стереотипи та особливості польової роботи
✔️музеї та меморіальні комплекси в умовах війни
✔️візуальна антропологія як метод дослідження війни
✔️психологічна та юридична (не)безпека респондентів та записувачів (фокус уваги - дорослі і діти)
✔️гуманітарні аспекти російсько-української війни 2014-2022(23) рр.: історико-культурні візії та сучасні стратегії виживання
✔️волонтерський рух - другий фронт.

Це один з перших великих професійних заходів на цю тему в Україні зі значним антропологічним фокусом. Організатори проробили величезну роботу і започаткували фахову розмову про те, як же нам потім всім осмислювати те, що зараз відбувається в Україні.

Всього дискусія протягом двох днів зайняла 17 (!) годин. Ясно, що переслухати їх всі неможливо, але погортати записи дуже раджу.

День 1. https://m.youtube.com/live/w8wCPADIdjI?feature=share
День 2. https://m.youtube.com/watch?v=6pPNjhzQsQ4&feature=youtu.be

Україна: рік потому. Розмови українських антропологів

Друзі, запрошую приєднуватись до нашої антропологічної розмови про те, як рік війни змінив українське суспільство. Це буде онлайн круглий стіл, організований відділом Антропології миру, конфліктів і безпеки Європейської асоціації соціальних антропологів.

Розмова відбудеться 14 березня о 17.00 за київським часом.

Серед учасників крім мене буде Марина Гримич, а також Тарас Федірко і Володимир Артюх.

Спілкуватимемось на такі теми:

✔️Які дискусії, наративи, уявлення та форми активізму виникли після вторгнення, і як вони з часом змінювалися?
✔️Як антропологічний погляд ускладнює дискусії, що часом оперують надто спрощеними термінами?
✔️Як виглядають зсередини перспективи миру, солідарності, надії та опору і взагалі життя в Україні в умовах вторгнення?
✔️Чим антропологи - неукраїнці можуть допомогти?

Деталі події і посилання ось тут 👇

https://www.eventbrite.com/e/ukraine-one-year-on-listening-to-ukrainian-anthropologists-tickets-569968821087?lang=en-us&locale=en_US&status=30&view=listing

Що ми (не) знаємо про Мар’їнку?

Сьогодні у виданні The New York Times вийшла велика стаття про бої під Мар’їнкою. Весь світ читає про страшне протистояння, яке зараз точиться довкола цього вщерть зруйнованого міста в Донецькій області.

Соцмережами українців пронеслася хвиля постів про Мар’їнку, про спроби захопити її ще на початку війни у 2014 і 2015 роках, про те, як зараз вона знову нам болить. От тільки що ми насправді знаємо про це місто? Про людей, які там живуть (чи точніше жили, бо у місті не лишилося цивільних)? І якщо вже геть відверто, які стереотипи ми маємо про весь донецький регіон і його мешканців, які Мар’їнка репрезентує? Відповісти нескладно. Знаємо ми майже нічого, а упереджень маємо дуже і дуже багато.

Я не впевнена, чи буде колись Мар’їнку відбудовано. Але я точно впевнена у тому, що люди, які змушені були звідти виїхати, є носіями прекрасної і унікальної культури українського сходу, яка заслуговує на те, щоб про неї знали.

У 2017 році моя колега, блискуча етнологиня Олена Боряк, видала книгу «Мар'їнка: етнокультурний портрет українського селища на Донеччині кінця 1920-х рр». За цією академічною назвою ховаються унікальні матеріали, які вона знайшла в архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології. Виявилось, що у 1928-1929 роках студентами Сталінського педагогічного технікуму було зібрано численні етнографічні описи Мар’їнки і її щоденного життя.

Відкривши ці записи, можна побачити, яким був побут мешканців Мар’їнки, як святкували народження дитини, а як весілля, якими були похорони, як розважалась молодь, у що грали діти, які співали пісні. А ще можна побачити, як пише Олена Боряк в анотації, «що ні про жодну «регіональну специфіку», ані про «русскій мір» тут не йдеться, а витоки культурного розмаїття Донеччини слід шукати в українській етнічній традиції».

Ось тут можна послухати, як Олена Боряк сама розповідає про віднайдені матеріали і про те, навіщо вона їх опублікувала
https://hromadske.radio/podcasts/rankova-hvylya/u-mar-yinci-1920-h-govoryly-ukrayinskoyu-etnolog-olena-boryak

Ось тут я знайшла книгу в продажу
https://good-book.com.ua/ua/marinkaetnokulturnij-portret-ukrainskogo-selishha-na-donechchini-kincya-1920-h-rr

Ось тут стаття в The New York Times https://www.nytimes.com/2023/03/05/world/europe/trench-warfare-ukraine-frontline.html?searchResultPosition=3

#anthropologicalreading

UPD Щойно дізналася, що цього року буде перевидання цієї книги, не пропустіть

Радянське чи не радянське?

Опитування від соціологічної групи “Рейтинг” за 2020 рік показує, що радянським 8 березня вважають тільки 8% українців.

Чи є це свято радянським і яким воно взагалі є, розмірковую у відео 👇

https://www.youtube.com/watch?v=yw5HzEqtzTs

Не знаю, чи буде нарізка з ефіру, але якщо буде, поділюсь - подискутуємо 😉

Чому українці звикли до традиції 8 березня

Щороку розмова про те, святкувати чи не святкувати, а якщо святкувати, то як саме святкувати 8 березня, породжує так багато дискусій і розмов.

Відповідаючи на запитання журналістів, я спробувала подумати над тим, що саме нам говорять соціологічні дані про ставлення укранців до 8 березня.

🔸Чому українці не хочуть втрачати вихідний день?
🔸Чому для більшості це привід зробити приємне близьким жінкам?
🔸Чи можна змінити значення, яке ми вкладаємо у 8 березня, і як це робити?
🔸Як “дякую” може ховатися за тюльпанами і цукерками?

Відео за посиланням 👇

https://www.youtube.com/watch?v=z2_DiNBBQU0

Навіщо українцям 8 Березня?

Трохи ще озвучила думки текстово. Якщо коротко, то я все думаю про те, що саме українці намагаються сказати жінками тюльпанами і цукерками в цей день.

https://thepage.ua/ua/experts/chomu-ukrayinci-hochut-vihidnij-8-bereznya

Поговорили з ChatGPT про вічне 😇

Друзі, студенти факультету історії і права ХНПУ імені Г.С. Сковороди попросили поширити трохи інформацію про збір для своїх випускників, які зараз захищають нас у ЗСУ.

Хто має можливість, долучіться, будь ласка. Всі деталі і звіти в наступому пості👇

🇺🇦🗺Захисникам України завжди потрібна наша допомога.

Відкрито збір для випускників ХНПУ імені Г.С Сковороди факультету історії і права, які зараз знаходиться у лавах Збройних сил України. Отримані кошти будуть спрямовані на придбання аптечок, ліхтарів та інших необхідних засобів.

Дякуємо кожному, хто підтримує українських воїнів. Пам'ятайте, що кожна гривня важлива і маленьких донатів не буває.
https://t.me/reportgroupzbir/13?single - звіти збору

https://send.monobank.ua/jar/3QRhKofbe8

Слава Україні! Разом до перемоги!❤️🇺🇦

Дитяча книжечка про українські традиції

❗️UPD: Друзі, безмежно вдячна за підтримку, всі примірнички розлетілись за добу. Мені дуже прикро, що не вистачило на всіх. За кілька днів опублікую звіт.

⚡️Продаж останніх примірників для потреб ЗСУ

Ця книга писалася для того, щоб дати дітям розуміння, що таке традиції, показати, як вони виникають, як трансформуються і чому зникають. Я старалася передати ці знання без зайвого пафосу та романтизації і показати, що кожна практика і кожен звичай мають свою причину. Мені дуже хотілося написати її доступною мовою і не занудно. Десь це вдалось, десь – ні, але дуже хочу вірити, що все ж ця книга може бути корисною дітям, бо в ній немає вигадок і псевдопатріотичних маніпуляцій.

Наразі у мене лишилося кілька десятків примірників, яких уже ніде немає, ну і вочевидь не буде, бо другий наклад не планується. Сьогодні ми з видавцем Мариною Гримич розпродаємо рештки накладу для того, щоб перерахувати всі отримані кошти на потреби армії.

Висилатиму книги новою поштою (доставка за рахунок отримувача), за вашим бажанням можу підписати. Вартість – від 200 грн. (до + нескінченності, бо собі ми коштів жодних не лишаємо). Обов’язково розповім публічно, куди і скільки перерахували.

Щоб придбати книжечку, пишіть мені у приват. Буду вдячна, якщо зможете поширити цей пост.