Я останнім часом дуже мало пишу тут про бізнес, але натрапила на думку, яка мене постійно бентежила, коли йшлося про сегментацію споживачів.

Людей не так просто узагальнювати, тому всі ці схеми часто є настільки грубими, що починають переставати бути етичними. А от контексти - геть інша справа.

Іноді мені здається, що всі найкращі ідеї в маркетингу беруться з антропології 😉

Теорія сегментації ринку (різні “сегменти” людей по різному реагують на вашу пропозицію) так давно і так щільно сидить у мізках маркетологів, що сприймається як аксіома, яка не потребує доказів.

Однак.

Демографічна сегментація не працює. Психографічна сегментація не працює. Працює тільки один вид сегментації - за потребами. І ось заковика - потреби контекстно-залежні (склянка води в пустелі).

Єдина сучасна теорія, яка враховує контекст виникнення потреби - JTBD, єдина теорія "сегментації", яка має сенс.

І так, йдеться не про сегментацію споживачів, а про сегментацію ситуацій, у яких у людей виникає думка про ваш продукт (категорію продуктів). Тобто одна людина спокійно може потрапити в кілька сегментів (сьогодні помираю від спраги в пустелі - завтра пригощаю колег найдорожчою водою у світі на презентації свого проєкту).

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 1)

Цю статтю я прочитала на одному диханні, але спершу думала не писати про неї тут, адже вона адресована не нам, а західним антропологам, які висловлюються щодо війни в України. Однак зараз я бачу, що нам також важливо розуміти, яка величезна прірва лежить сьогодні між тим, як говорять про війну українські дослідники, і тим, як її описують чимало іменитих західних колег.

Йдеться про статтю Юлії Буйських (клянусь, вона мені не платить, просто справді дуже багато робить важливого для української антропології) “Старі-нові колоніальні тенденції в соціальній антропології: емпатія в часи війни”. Це вперше, коли саме українська антропологиня дала публічну академічну відповідь англійською у фаховому журналі на всі некомпетентні закиди західних колег з приводу російсько-української війни.

Вмістити в цей короткий пост всі думки Юлії не вийде, але ось найголовніші:

Західна антропологія є водночас пост- і неоколоніальною.

Антропологи від початку допомагали в розбудові імперій, і при цьому вони свято вірили, що захищають інтереси корінних культур. Тому виникла велика суперечність, яка лежить в ядрі нашої науки.

Західна антропологія вже давно розпочала процес деколонізації. Однак деколонізуючи свої методологічні підходи та теоретичні рамки, що стосуються західної імперської спадщини (наприклад, британської, французької чи бельгійської), антропологи так і не навчились бачити ту саму проблему, коли йдеться про Російську (нео)імперію.

Більше розповім у наступних постах.

Посилання на статтю ось тут https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 2)

Продовжую розповідати про статтю Юлії Буйських з блискучою відповіддю на всі проросійські академічні закиди. Перша частина тут

Ієрархія знань та ієрархічні холівари

Величезною проблемою сучасної антропології є трансляція ідей із “Заходу” на “Схід”. Західні вчені сприймаються авторитетними “світовими експертами”, тоді як східні вважаються “місцевими”, “тубільними”, не достатньо кваліфікованими для теоретичного аналізу.

Майже двадцять років тому польський антрополог Міхал Буховський розпочав епічний холівар щодо «ієрархії знань» з британським антропологом Крісом Ханном.

Буховський дорікав західній антропології колоніальністю, звинувачуючи «західних» вчених у тому, що вважають себе «кращими», ніж колеги зі «сходу». Він критикував західних дослідників за те, що вони використовують науку Центрально-Східної Європи лише як джерело етнографічних даних, а не як місце з гідною теоретичною базою.

У відповідь Кріс Ханн демонстративно наголосив, що ці ієрархії існують через «нижчу» якість роботи «місцевих» вчених, мовляв, їм треба спершу навчитись писати монографії «еквівалентної глибини і витонченості». Тому східні вчені мусять «підтягуватися» до рівня західних колег, інакше вони не мають права претендувати на місце на науковому «ринку». Вчені зі сходу спершу мусять стати справжніми антропологами, тобто вивчитись на заході, і лише після того проводити дослідження в себе вдома.

Буховський у відповідь на це розлютився і ткнув Ханна носом у те, що такі неоліберальні терміни, як «ринок», «конкуренція», «суперництво», справді є елементами мислення західних колег, однак вони все ще не вторглися в академічні кола Центрально-Східної Європи. До того ж, навіть вивчаючи Центрально-Східну Європу, західні антропологи посилаються виключно на своїх західних колег, повністю ігноруючи напрацювання місцевих дослідників.

Пізніше Буховський звинуватив вестернів в упередженості, мовляв вони сприймають постсоціалістичних антропологів як пережитки комуністичного минулого: фольклористів, теоретично-відсталих емпіриків і вузьколобих націоналістів.

Кріс Ганн на це задекларував початок «нової академічної холодної війни» між дисциплінарними традиціями академічного Сходу та Заходу. На його думку, антропологія/етнографія в усій Східній Європі нині є полем міжусобних сутичок.

З часу цієї дискусії минуло вже два десятиліття, але всі ці розбіжності досі гострі, як і тоді. У 2014 році польська антропология Аґнєшка Пасєка писала про те, що в західному середовищі одних науковців сприймають як «місцевих вчених» — тих, хто ледь може висвітлити місцеву специфіку, а інших — як «глобальних експертів», здатних пролити світло на універсальні явища та проблеми. «Місцеві» вчені при цьому часто сприймаються виключно як інсайдери або «національні лінзи», які допомагають побачити місцеву специфіку.

Сьогоднішній Саїдівський орієнталізм можна сміливо назвати вестплейнінгом, адже західні інтелектуали зверхньо демонструють свою заступницьку та привілейовану позицію, висловлюючи свої претензії щодо «відсталих» східноєвропейців, які «не здатні» зрозуміти ситуацію у своїх країнах і не мають базових знань про свій регіон.

Посилання на статтю ось тут
https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

Про деколонізацію антропології, війну і вестплейнінг (частина 3)

Остання частина розповіді про статтю Юлії Буйських, перші дві можна прочитати ось тут і ось тут.

Як долати колоніалізм?

Щоб подолати колоніалізм, треба спершу дати чесну відповідь на низку важливих запитань. Як на антропологію впливає російсько-українська війна? Чи відбудеться деколонізація антропології, яка подолає бар’єри між «місцевими вченими» та «глобальними експертами»?

Одним зі способів подолання кордонів, породжених інтелектуальним колоніалізмом в західній академії, є активна емпатія. Це не просто співчуття як вміння бачити чужий біль, а й вміння співвідносити себе з цим болем і відчувати його.

Як зазначив Тім Інголд, «антропологія — це філософія з людьми», сьогодні цей заклик слід прочитати як заклик до антропології зі співчуттям до цих людей.

Посилання на статтю ось тут
https://journals.iaepan.pl/ethp/article/view/3366/3315?fbclid=IwAR2UQ2OXQ6dejkI9D3Pdtoj_xI38Ff4gx4OGVGH4o-YbCnjVuJBTssfXf6k

#anthropologicalreading

За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця

Друзі, запрошую всіх причетних 22 лютого з 10.30 до 15.00 на презентацію нашого нового спільного дослідження з "Принцип".

Цього разу говоритимемо про турботу, і про те, що проживають найближчі люди поранених та хворих військовослужбоців.

Деталі ось тут: https://www.instagram.com/p/C3Xb_6KNG2v/?igsh=ejZrZWVqczE1dGYz

Реєстрація за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdOKA59dvjYKz87cWgbvDzREhmVideEqYj6Bx3HPRULZPejNw/viewform

“Ти поїхав, я лишився: історії дорослішання під час війни в Україні”

Ми з Юлією Соболь розпочинаємо новий проєкт Документуючи Україну “Ти поїхав, я лишився: історії дорослішання під час війни в Україні” за підтримки IWM Austria і просимо допомогти з пошуком учасників/ць. Це науковий, некомерційний проєкт з документації впливу війни в Україні на молодих людей та їхнє життя.

Ми збираємо історії друзів, один/одна з яких через війну поїхав/ла за океан, в США чи Канаду, а інший/інша – лишився/лась в Україні.

Що буде потрібно? Поділитись своєю історією під час 1-1,5 годинного інтерв’ю та надати фотографії, що передають емоції цього періоду (можна без зображень людей). Історії стануть частиною більшого архіву Документуючи Україну. Детальніше про проєкт можна прочитати за лінком в першому коментарі.

Кого ми шукаємо? Людей віком 18-22, які:
✔️під час повномасштабної війни закінчили школу й розпочали подальший шлях: в навчанні, роботі, армії тощо.
✔️ виїхали з України перед чи після початку повномасштабного вторгнення, й оселилися в Канаді або США та наразі перебувають в одній з цих країн. АБО залишились в Україні.

Важлива умова: учасники/ці з США/Канади повинні/на мати друга/подругу, який/а лишилась в Україні і наразі проживає там; та, навпаки, для тих, хто лишились в Україні – мати друга/подругу, що поїхали в США/Канаду. Обидва учасника/ці мають погодитися на свою участь дослідницькому проєкті.

Участь конфіденційна, всі імена буде змінено.

Передбачено помірну грошову компенсацію за участь та приділений час.

Якщо ви зацікавились, заповніть будь ласка ось цю форму https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdN3JUW0Hh4-wXyzJyvGHs7WPL7uXtAd4biZLHIcOMpA-e-yg/viewform

Будемо щиро вдячні за поширення цієї інформації.

За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця

Сьогодні відбулася презентація дуже важливої аналітичної записки від ГО “Принцип”, у якій проаналізовано, з чим стикаються піклувальники ветеранів, і які системи підтримки для таких людей існують в Україні та за кордоном.

Частина цього документу базується на якісному дослідженні повсякденного життя доглядальниць ветеранів, над якою ми працювали разом. Неможливо говорити про ефективність державних сервісів без розуміння тих, для кого вони створюються, тому ми намагалися побачити світ очима близьких поранених та хворих військовослужбовців і зрозуміти, що в реальності означає для них “бути поруч”:

🔸Чому близьким поранених і хворих треба бути передусім “пробивними”?
🔸Чию роботу виконують доглядальниці в лікарні?
🔸Як підтримати рідну людину, якій болить?
🔸Як перебудувати житло під нові потреби?
🔸Яких знань бракує доглядальницям?
🔸За що доглядальниці відчувають найбільшу провину?
🔸За що живуть родини поранених і хворих ветеранів?
🔸Що найважче в догляді за рідними?
🔸Хто потурбується про тих, хто турбується про ветеранів?

Повний текст аналітичної записки можна прочитати ось тут👇
https://drive.google.com/file/d/1FTEDctcHNnebRorkXJHGlu2ym58XzjUI/view?fbclid=IwAR216hk9tbK-wtZmM0Qtm6p50F-4J2wpaf2BUOQ1t0ymao8oUY8pllEPFAU

Відео з презентації ось тут 👇
https://fb.watch/qn9zzhuzSu/

#anthropologicalwriting
#anthropologicalvideo

Як ми їмо: кухня воєнного повсякдення

Без сумніву війна впливає на те, що ми їмо, і на те, як ми їмо. Різний досвід війни по-різному позначається на нашому повсякденні сьогодні і матиме вплив на наші харчові звички у майбутньому.

Команда Суспільного вирішила заглибитись у цю тему і створила чудовий Радіодокументальний проект "Як ми їмо: кухня воєнного повсякдення". У ньому можна почути справжні історії людей про харчування під час війни, зокрема, про їжу в окупації, а також поміркувати разом з експертами про наші нові харчові звички і практики.

Запис доступний за посиланням 👇
https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=3767590&fbclid=IwAR3w8SYlpEvIg9lWbVwjOSyMjkIbbuwJ7dYobj1ub44jHRN6stQmSTGlYCU_aem_AT4YX3_26oHX_SVbjbhwSJ335VFAsfnlNSWVZSlPM40Ue9O-7XTBnU8PBQS29PiZkQY

Родини українських ветеранів ❤️‍🩹 Як підтримати

Нещодавно ми з ГО принцип провели дослідження про піклувальників(иць) українських ветеранів. Більше про це читайте у попередньому пості. За посиланням коротко розповідаю про основні проблеми ветеранських родин та досвід їхнього вирішення в інших країнах:

https://www.youtube.com/watch?v=LKbw42grpKw

"Комунікація – це слабка ланка і системи охорони здоров'я, і армії". Полек про підтримку військових після поранень

Разом з Тетяною Трощинською говорили про дослідження ГО "Принцип" “За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця”:

🔸Чому чоловікам важко говорити про доглядову працю?
🔸Що не так з комунікацією із ветеранами та їхніми родинами на всіх рівнях?
🔸Доглядова праця: міжнародний досвід підтримки піклувальників
🔸Волонтери і турбота
🔸Чому потрібен аудит родин поранених і хворих ветеранів?
🔸Якої інформації бракує родинам ветеранів?

Текстовий і аудіозапис розмови за посиланням 👇 https://ukr.radio/prog-presenter.html?id=413

Що таке щоденний спротив, і в чому його сила?

Українці, які опинялися на окупованих територіях, дивували весь світ своїми сміливими відкритими протестами. Однак чим тривалішою була окупація і жорстокішими покарання за непокору, тим більше виникало прихованих форм щоденного спротиву.

🔸Що таке щоденний спротив, і в чому його ефективність?
🔸Що спільного селян Південної Азії та мешканців країн з авторитарними режимами?
🔸Як маскуються політичні протестні послання?
🔸Що таке інфраполітика, і до чого тут Пушкін?

Відповіді ось тут: https://life.pravda.com.ua/culture/arhiv-viyni-istoriji-ukrajinskogo-shchodennogo-sprotivu-301241/

#anthropologicalwriting

Як онлайн-спілкування допомагає дослідникам аналізувати проблеми ветеранів

Прикладні антропологічні дослідження сьогодні дають змогу забезпечити етичне і релевантне спілкування на складні теми з людьми зі складним досвідом. Ми з Олексієм Москаленком трохи розповіли про те, як метод мобільної етнографії допомагає краще розуміти потреби ветеранів:

🔸Чому саме мобільна етнографія, і як вона допомагає долати обмеження?
🔸Про етику та комфорт для співрозмовників
🔸Держава під збільшувальним склом

Повний текст статті ось тут 👇

https://www.pravda.com.ua/columns/2024/05/16/7456085/

#anthropologicalwriting

Антропологи у Другій світовій: успіхи і провали прикладних досліджень (частина 1)

На 1942 рік у США склалася велика комунікаційна проблема: американські солдати не завжди усвідомлювали, чому вони мають воювати у цій війні, тоді як американське суспільство взагалі мало досить поверхневе розуміння про те, що відбувалось поза межами країни.

У відповідь на інформаційні виклики президент США Франклін Делано Рузвельт у 1942 році створив організацію “Управління військової інформації” (УВІ), метою якої були інформаційні кампанії як всередині країни, так і за кордоном. Завдання організації полягало в тому, щоб за допомогою преси, радіо, кіно та інших засобів реалізовувати інформаційні кампанії, спрямовані на розуміння американцями ходу війни, її цілей та діяльності уряду США. Крім того, УВІ мало відділення, що спеціалізувалося на територіях за межами США, де розгорнуло масштабну інформаційно-пропагандистську кампанію.

Чим активнішими ставали бойові дії, тим більше заступник директора відділу Далекого Сходу УВІ, британський спеціаліст з історії Китаю, Джордж Тейлор розумів, що організації потрібне розширення штату спеціалістів. Джордж Тейлор вірив, що саме розуміння культури противника є необхідною умовою для перемоги. Так, УВІ найняло більше десятка антропологів для досліджень Японії та роботи над пропагандистськими кампаніями.

Закордонна філія УВІ стала місцем роботи для кращих з кращих американських антропологів, які застосовували свої навички з розуміння інших культур для того, щоб пояснювати культурну специфіку ворогів військовому і політичному керівництву країни. Зокрема, антропологи отримали від Джорджа Тейлора завдання проаналізувати особливості японського національного характеру і потенційний вплив на японське суспільство застосування різних військових стратегій проти Японії.

Однак розрив між уявленням про Японію, що його мало УВІ, і уявленням про Японію тих, хто приймав рішення в армії та Білому домі, виявився драматичним. Джордж Тейлор вбачав в цьому величезну небезпеку. Для того, щоб ефективніше доносити знання про японську культуру і суспільство, Тейлор перемістив своїх підопічних прямо до Пентагону, де його працівники могли безпосередньо контактувати з військовими.

Продовження тут

Антропологи у Другій світовій: успіхи і провали прикладних досліджень (частина 2)

Початок ось тут

Головний розрив в уявленнях про Японію полягав у тому, що серед американського політичного істеблішменту було поширене переконання, що японці “культурно неспроможні капітулювати”, а тому битимуться до останнього живого солдата. Чим довше тривали бойові дії, тим важливішою для Тейлора ставала не так сама війна з японцями, як війна з упередженнями політиків і військових щодо японців. Щоб подолати вкорінені стереотипи, ученим потрібні були аргументи. Тоді антропологам УВІ доручили дослідити значення імператора в японському суспільстві.

Однією з тих, хто отримав це завдання, стала тодішня топова американська антропологиня Рут Бенедикт. Не маючи можливості проводити класичні польові виїзди на територію ворога, вона здійснила ретельне дослідження патернів японської повсякденної культури, вивчаючи історію, мистецтво та спілкуючись з тими японцями, котрі емігрували до США. Згодом після війни на цих матеріалах вона випустить культову книгу “Хризантема і меч”, яка стане бестселлером і розійдеться величезними тиражами і в США, і в Японії.

У результаті дослідження уявлень про імператора серед японців було отримано звіт, з яким УВІ прийшло до Рузвельта і переконало його не включати до умов капітуляції конкретні вимоги щодо особи імператора в разі неминучого закінчення війни. Причому переконали настільки вдало, що потім це не довелось вдруге доводити його наступнику Трумену.

Утім результати роботи антропологів УВІ виявились суперечливими. З одного боку, їм вдалось принести суттєві зміни в майдсет військових і політичної еліти, з іншого − більшість їхніх рекомендацій так і не було взято до уваги. Навесні 1945 року Тейлор повідомляв Трумена, що на думку антропологічної команди УВІ японці вже готові капулювати, адже тиск з боку СРСР та Азійського фронту переконали їх в неможливості продовжувати війну. Проте навіть маючи цю інформацію від фахівців американські військові та політичні лідери продовжили розробку плану щодо використання ядерної зброї проти цивільних цілей у Японії. Хоча на той момент це вже не було ні політичною, ні військовою необхідністю.

Це тільки один невеликий епізод роботи антропологів під час Другої світової війни, насправді ж про співпрацю вчених і урядів можна розповісти значно більше, що я і робитиму поступово в наступних постах.

«Санітарки сказали: “Якщо є дружина, нас немає”»: за лаштунками життя жінок, що доглядають тяжко поранених ветеранів

ГО “Принцип” - це організація, яка системно працює з браком гідного ставлення до воїнів та їхніх родин з боку держави і суспільства. Разом із співзасновницею “Принципу” Любов’ю Галан розповідаємо про нове дослідження доглядальниць важкопоранених ветеранів для подкасту “Накипіло”:

🔸Як рідні поранених воїнів починають виконувати за державу її функції?
🔸Що найбільше лякає близьких поранених?
🔸Чи існує в доглядальниць час на себе?
🔸Як регулюється сфера догляду за пораненими воїнами в інших країнах?

Слухайте повний епізод за посиланням 👇
https://radio.nakypilo.ua/podcast/sanitarky-skazaly-yakshho-ye-druzhyna-nas-nemaye-za-lashtunkamy-zhyttya-zhinok-shho-doglyadayut-tyazhko-poranenyh-veteraniv/

Етнографія і репортажистика

Зазвичай учасники_ці етнографічних досліджень присутні в кожному слові текстів, але через конфіденційність невидимі читачеві візуально. Особливо, якщо це дослідження, що стосується чутливих тем. Однак у сфері практичних досліджень дещо інші правила гри, ніж у суто академічній, і геть інші цілі, тому вони передбачають можливість розширення інструментарію донесення інформації до аудиторії.

Нещодавно було опубліковано наше спільне з правозахисним центром “Принцип” дослідження доглядальниць важкопоранених ветеранів “За лаштунками турботи: близькі ветеранів та доглядова праця”. Тепер воно вийшло далеко за межі жанру аналітичної записки. У моєму досвіді це було вперше, коли дослідження стало базою для створення документального журналістського продукту. Можу тільки подякувати за емпатію і делікатність Оксані Сенів, яка маючи за основу результати дослідження, зробила репортаж про повсякденне життя двох наших учасниць, Олени та Тетяни.

Тільки після цього репортажу я зрозуміла, про що саме було наше дослідження. Бо ж насправді це не тільки про турботу, несправедливість та труднощі, це про справжню і щиру любов. Таку, яка дає сили. Завжди і попри все. Такої любові не можна навчитися, але побачивши її, можна точно зробити висновки для себе і про себе.

Дякую нашим учасницям за те, що впустили нас всіх у своє життя і за всю ту турботу, яку вклали у своїх рідних, дякую Принципу за позицію і реальні дії, дякую Любові Галан за чуйність і стійкість, дякую Оксані Сенів за професійність, повагу і глибину, дякую Одарці Козак за організацію і за те, що зробила це все можливим.

Репортаж за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=3tdnvEmWLj0

#anthropologicalvideo

Як соціальна антропологія може допомогти задизайнити кращі продукти та сервіси?

Друзі, ми з Oleksiy Moskalenko разом з R9. Research Community хочемо трохи поміркувати на тему зв'язку антропології і дизайну та розказати, як антропологічні підходи можуть допомагати розробляти продукти та покращувати сервіси, зокрема, і державні.
Запрошуємо на живу зустріч 18 липня о 19.00 в БЦ Платформа.

Деталі тут: https://www.facebook.com/events/3653798418171115/?notif_id=1720193911819122&notif_t=plan_edited&ref=notif

Оплата тут: https://secure.wayforpay.com/payment/r9julymeetup

906 лютого. Як нас змінила війна? і яка вона – "нова нормальність"?

Повномасштабне російське вторгнення до України для більшості українців стало шоком. Третій рік поспіль ми намагаємось відрефлексувати свій досвід і оцінити його потенційний вплив на наше майбутнє. “Як це взагалі можливо?” спершу змінилось на “Коли це скінчиться?”, а тоді на “Як з цим жити?”. Питань у таких рефлексіях завжди більше, ніж відповідей.

Мені дуже хочеться думати, що антропологічні знання можуть допомогти осмислити оце наше “як з цим жити” і запропонувати баланс між реальним контекстом України сьогодні та універсальними для всіх людських культур патернами поведінки.

🔸Як війна зруйнувала нашу повсякденну циклічність?
🔸Як ми конструюємо нову етику в соціальних взаємодіях?
🔸Як різні досвіди війни позначаються на суспільстві?
🔸На чому тримається наша солідарність?
🔸Чи справді наш світ ніколи не буде колишнім?

Повний текст статті за посиланням👇
https://www.pravda.com.ua/articles/2024/07/25/7467293/

#anthropologicalwriting

Друзі, знайомтесь, це Тетяна Клещукова, дружина ветерана і учасниця нашого з "Принцип" дослідження про турботу за важкопораненими ветеранами.

Тетяна погодилась не просто поділитись досвідом із нами, але й розповісти історію своєї родини публічно Оксані Сенів для репортажу Суспільне Новини. Посилання на нього буде в кінці посту, знайдіть можливість подивитись.

Тетяна - та людина, якою хочеться захоплюватись і з якої хочеться брати приклад. Тетяна - та людина, завдяки якій слово "любов" починає набувати геть нових сенсів. Тетяна - та людина, завдяки якій в нашому світі досі є місце добру і вірі в людей.

Сьогодні Тетяна потребує нашої допомоги, адже грецька клініка погодилась взяти на лікування та реабілітацію її чоловіка, який отримав дуже важке поранення, захищаючи нас усіх. Буду вдячна за ваш сьогоднішній донат для Тетяниної родини.

Допомогти Тетяні та її чоловікові можна отут:

Реквізити підтримки 👇

https://send.monobank.ua/jar/4cwiMhHoZT
4441111062042092 Клещукова Тетяна

Приват
https://www.privat24.ua/send/crmpl
5363542017034506 Клещукова Т.О.

Ось тут репортаж про родину Тетяни:

https://www.youtube.com/watch?v=3tdnvEmWLj0