Про спільне і відмінне

Соціобіологи концентруються на універсальних загальновидових рисах, які є спільними для всіх людей. Тоді як культурні антропологи переважно зосереджуються на відмінностях, зумовлених культурою, до якої належить людина (за Томасом Гілландом Еріксеном).

#anthropologicalreading

«Справжніх» антропологів в Україні звісно нема, ну бо в нас досі навіть немає такої спеціальності, але є ті, хто дуже хоче такими стати. Я одна з них. Як і всі мої колеги по нещастю, я довго слухала про те, що інтернет стирає кордони і дозволяє безперешкодно поширювати знання. І в якийсь момент навіть в це повірила, бо здавалося, що тепер все так просто – читай статті західних антропологів англійською, і от ти вже в курсі, що відбувається «у них» академічному світі.

Але гугл в таких питаннях поганий порадник. Наука це не тільки про тексти, а й про механізми їхнього виробництва. Наука – справа колективна, вона твориться у спільнотах, де діють свої традиції, правила, закони і так, кон’юнктура і політика. Зрештою в сучасній антропології так багато напрямків, що годі й намагатись самотужки розібратись в усьому і відфільтрувати оригінальні ідеї від повторів. Бо для цього як мінімум треба бути в курсі академічної традиції. Що якось ну зовсім утопічно з нашою здеградованою університетською освітою. І це я вже мовчу про те, що не всі статті можна зламати на sci-hub, і не всі книги потирити з lib.gen. Ну бо купити не з нашим доходом очевидно.

Тому насправді віра в те, що інтернет – це найкращий інструмент для бідних, щоб побудувати в себе академічну антропологічну спільному – це утопія. Потрібні живі контакти, потрібні спільні проекти, потрібен спільний спосіб думання про те, що таке антропологія. І все це нам ой як не світить найближчим часом.

З іншого боку, зараз ситуація краща, ніж 10 років тому. І мушу визнати, що вона краща завдяки інтернету. Адже за весь цей час ми просто трішечки наблизились до західного розуміння антропології і як мінімум перестали говорити, що ми вивчаємо звичаї/традиції/обряди. Це звісно прогрес, але доволі убогий. Бо як мінімум про всі ці наші зусилля із самоосвіти решта антропологічного світу і не здогадується)) І це якось комічно, чи що.

Не хочеться тішити себе ілюзіями про те, що завтра все зміниться. Але якщо повноцінну академічну антропологію і Україні точно не збудуєш (і я в цьому тепер глибоко переконана), то як мінімум можна використати її інструменти для прикладних досліджень. І от це вже реально має сенс. Тому піду слухати вебінари і писати про те, що говорять «справжні» західні антропологи про те, як вони рятують світ від коронавірусу, а раптом скажуть щось корисне і для нас.

#academia

Сьогодні кожен порядний антрополог, антрополиня і навіть антропологинька відчувають себе зобов’язаним хоч якось прокоментувати коронавірус і його вплив на суспільство. Це спровокувало шалену кількість активностей, куди включилися й ті, хто раніше виступав лише на конференціях або у своїх локальних спільнотах.

Найкрутіше, всі ці заходи, зрозуміло, відбуваються онлайн, а значить потім є у вільному доступі. Тому можна тут і зараз дізнатися, як аналізують COVID-19 західні антропологи. А ще можна отримати купу польових спостережень науковців з усіх куточків світу про те, як сприймається і долається пандемія в різних культурах. Хай використання таких матеріалів не підійде під академічні стандарти, але в прикладній і публічній сферах, де немає настільки жорстких канонів, шаблонів і посилань, ця інформація є насправді безцінною.

Тому в наступних постах я спробую ділитися тими відео про антропологію коронавірусу, які траплятимуться мені в моїй інформаційній бульбашці, і коротко конспектуватиму найцікавіші моменти.

На початку травня секція антропології Нью-Йоркської академії наук (NYAS) провела панельну дискусію «COVID-19 і антропологія: захворювання, соціальна справедливість і добробут». Крім очікуваних роздумів про те, що місія антропологів сьогодні – стати адвокатами маргінальних груп, які в умовах пандемії стикаються з ще більшою стигматизацією, дискусія торкнулась дуже несподіваних порівнянь епідемій коронавірусу і СНІДу, про що я розкажу детальніше.

👩‍⚕️ Насправді вивчення епідемій і особливо проблеми ВІЛ/СНІД давно в мейнстрімі медичної антропології, тому не дивно, що ця дискусія об’єднала тих, хто вже має власний багаж етнографічних спостережень щодо публічного здоров’я, медичного обслуговування і народної медицини.

Якщо коротко учасники називали такі подібності між ВІЛ/СНІД та COVID-19:

📌 Страх невидимої загрози. В умовах епідемії люди починають бачити загрозу в інших людях, і найбільший страх викликають ті, хто сприймається інакшими. Це спричиняє посилення вже існуючих негативних стереотипів (расових, етнічних, гендерних). У результаті цілі групи починають стикатися з неприйняттям і дискримінацією. Так, колись темношкірих звинувачували у тому, що вони привезли з Африки СНІД, щоб знищити білу расу. Сьогодні з такими ж звинуваченнями стикаються азіати.

📌 Поглиблення нерівності. Нерівність є в будь-якому суспільстві: між класами, расами, етнічними групами. Але епідемія стає тим чинником, який цю нерівність багатократно поглиблює. Епідемія ВІЛ/СНІДу стала приводом до ще більшої маргіналізації гомосексуалів, людей, які вживають ін’єкційні наркотики та бідних. COVID-19 найсильніше вдарив по уразливих групах –біженцях, мешканцях нетрів, безпритульних тощо. Всіх тих, хто живе у великому скупченні та без достатніх гігієнічних умов. На стигматизовані групи захворювання впливають найсильніше і найдовше, бо вони не мають можливості отримати якісну медичну допомогу і стикаються з сегрегацією та байдужістю урядів і «нормальних» громадян середнього класу.

📌 Провал системи охорони здоров’я. Тут все і так зрозуміло. Не тільки в Україні є проблеми з медичним обслуговуванням. Навіть у розвинених країнах системи охорони здоров’я виявились неготовими до несподіванок і безпорадними перед масовими захворюваннями. При цьому найбільш вразливою групою виявилися лікарі, і тепер ніхто не знає, що з цим робити.

📌 Міграція. Світ ставав глобальним не за один день, але кожного разу саме міграція ставала і причиною, і наслідком цієї глобальності. І ВІЛ/СНІД, і COVID-19 змогли так швидко і так масово поширитися, бо люди мали можливість пересуватися між містами, селами, країнами і континентами. І віруси пересувались разом з ними.

Далі було ще багато роздумів про роль медіа в дезінформації та стигматизації, про те, як травматичний досвід епідемії вплине на благополуччя людей та про солідарність у кризові моменти. Повне відео можна переглянути ось тут 👇
https://www.youtube.com/watch?v=5R-I34slANM&feature=share&fbclid=IwAR2bN_ks-hrGQoIOXtPn3_qTDwczOa9-vEn57DvjvGG553t7HOdSiAYjhHg

#anthropologicalvideo
#covid19

Вітаю на першому українському антропологічному телеграм-каналі!

Мене звати Тіна Полек, і я більше 10 років займаюсь антропологічними дослідженнями.

Сьогодні сфера моєї експертизи – це бізнес-антропологія. Тобто проведення глибоких порівняльних досліджень поведінки людей, для того щоб допомогти компаніям:

✔️ побачити, як відчувають і розуміють світ їхні споживачі з огляду на свій культурний бекграунд;
✔️ зрозуміти власну корпоративну культуру, уявлення працівників про свою роботу і виявити актуальні точки напруження всередині компанії.

Антропологія на відміну від інших суспільних наук завжди була прикладною. Колись антропологи вивчали аборигенів на віддалених островах, щоб потім колоніальні адміністрації могли ефективніше ними керувати. Сьогодні антропологи допомагають людям з різних культур краще зрозуміти один одного. Для цього антропологія пропонує власні унікальні інструменти, які дозволяють не просто спостерігати за поведінкою людей, а ставати на їхнє місце і бачити світ їхніми очима.

Для суспільства це знання важливе, наприклад, для вирішення міжкультурних конфліктів і порозуміння з тими, хто вважається «інакшим» – мігрантами, біженцями, мешканцями нетрів тощо. Для бізнесу антропологічні інструменти є незамінними в нелегкому процесі пошуку інсайтів, розумінні споживачів та налагодженні комунікації всередині компанії.

На цьому каналі я ділитимусь своїми дослідженнями, спостереженнями за культурою і поведінкою людей, прочитаними антропологічними книгами і статтями, а також роздумами щодо академічних і бізнес-антропологічних досліджень.

На каналі будуть такі рубрики:

#academia – роздуми про науку антропологію в Україні та в інших країнах.
#anthropologicalreading – короткі нотатки з прочитаного антропологічного – статей, книг, матеріалів.
#anthropologicalvideo – огляд інтерв’ю, вебінарів та антропологічних фільмів з усього світу.
#quotes – цитати великих (і маленьких) антропологів.
#reflections – спостереження за поведінкою людей і її культурними особливостями.
#thinkingoutloud – думки вголос про антропологію, культуру, людей та ідеї для майбутніх досліджень.
#anthropologicalwriting – мої публікації у медіа на антропологічну тему.


Якщо у вас виникнуть питання чи думки, якими захочеться поділитись, пишіть сюди @tina_polek. Чекатиму на фідбеки)

Антропологія українського балкона

Протягом кількох останніх років ми з моєю колегою соціологинею Аллою Петренко проводили велике дослідження на тему сучасних українських балконів.

Чому це питання нас так зацікавило? Тому що крім яскравого візуального образу, балкон в українській культурі має не менш яскраве соціальне значення. Передусім як маргінальний простір: між приватним і публічним, між своїм і чужим, між зовнішнім і внутрішнім. Ми зробили гігабайти фотографій, занурились в історію, склали цілу мозаїку з тих функцій, які виконує балкон в житті українців і зрештою вийшли на пояснення того «чому наші балкони такі?».

І от нарешті фрагменти нашого дослідження прозвучать не лише у текстах, але й у кіно. Наступного року вийде короткометражний документальний фільм Романа Блажана «Enter Through The Balcony». У ньому буде багато коментарів «балконних експертів», а я розповідатиму про те, як балкони сприймають антропологи:

❓Чому балкон – це ідеальний пункт для спостережень за справжньою поведінкою людей?
❓Про що насправді нам розказують перебудовані балкони?
❓Як скління балконів стало традицією, і чи можна її змінити?

А поки фільм монтується, ловіть свіженький трейлер

https://www.youtube.com/watch?v=_3RvWTNrxRw

#anthropologicalvideo

Сьогодні світ став глобальним, і глобальними стали його проблеми. Проте рішення цих глобальних проблем завжди мають свою культурну специфіку.

Тому мені хотілося б озвучити деякі свої етнографічні спостереження за тим, як поводяться під час карантину українці, і поміркувати про те, як на цю поведінку впливає наш культурний бекграунд. А ще пояснити, чому вивчення того, як люди поводяться сьогодні, жодним чином не допоможе брендам зрозуміти, як вони діятимуть у майбутньому.

https://mmr.ua/show/antropologiya-karantinu-abo-chomu-prognozi-nevdyachna-sprava

#anthropologicalwriting
#covid19

Як планувати свій бізнес, коли вірус наламав усі плани?

Бізнес завжди хоче грати на випередження, і тому змушений планувати. Але як спланувати, що робити далі, коли в усьому світі стається щось геть незаплановане? Коли всі актуальні дані раптом здаються вже неактуальними? Коли ніхто не розуміє, як поводитимуться люди, і як зміниться (або ні) їхнє споживання?

У своїх публікаціях я постійно критикую тих, хто дає однозначні прогнози щодо того, як зміниться світ. Найчастіше така впевненість зумовлена браком експертизи і поверхневістю спостережень. Тоді як справжні фахівці ніколи не дозволять собі обмежитися лише одним варіантом з простими відповідями. Найчастіше вони допускають існування кількох складних сценаріїв і не наполягають на тому, що ці сценарії буде реалізовано в незмінному вигляді.

Саме тому я не втрималась і вирішила перекласти найцікавіші міркування від експертів у поведінці людей – антропологів, соціологів і консультантів з американської стратегічної консалтингової компанії ReD. Як на мене, це саме той виважений підхід, якого так сильно бракує в нашому медійному просторі.

Головна ідея, яку пропонують ReD така: ми не можемо знати наперед, яким буде майбутнє після COVID, бо щось повернеться до норми, а щось зміниться назавжди (як і після кожного іншої великої кризи, з якою стикалося людство). Проте бізнесу потрібно бути готовим до глибоких і довгострокових змін, якщо вони все-таки стануться. Таким змінами є трансформації «глибоких структур» - уявлень, цінностей і норм, за якими живуть люди. І тому потрібно вже сьогодні уважно спостерігати за такими структурами, адже це важлива інвестиція, яка дозволить убезпечити свій бізнес у майбутньому.

Далі ви можете почитати фрагменти перекладу самої статті, а от повний текст англійською тут.

https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2020/5/20/to-understand-whats-next-look-to-our-deep-structures

Велика соціальна криза може змінити глибинні соціальні структури

Жодні дані не можуть точно сказати, як люди поводитимуться у майбутньому. Можна спостерігати за трендами в нинішній поведінці: віртуальними зустрічами, онлайн-освітою, електронною комерцією. Але наявність тренду не дає гарантії, що саме ця траєкторія закріпиться у майбутньому.

Можна попросити споживачів поділитися своїми передчуттями і баченням майбутнього, але, як відомо, прогнози пересічних людей рідко справджуються. Сьогодні під впливом COVID ми можемо спостерігати повний колапс повітряних переміщень, але це не означає, що люди не повернуться до авіа польотів, коли це знову стане можливо. Якщо є хоч одна річ, яку можна напевне знати з усієї численної існуючої літератури про людську поведінку, то це те, що люди неперевершені в своїй здатності миттєво пристосовуватись до змін навколо. Так само, як і повертатися до старих звичок тоді, коли це зручно і можливо.

Відповідно виникає спокуса швидко відреагувати на сигнали, які можна спостерігати прямо зараз:

✅ Споживачі менше витрачають і менш оптимістичні щодо майбутнього;
✅ Споживацькі настрої керуються страхом і безпекою;
✅ Робота стає більш гнучкою і люди звикають до відеоконференцій;
✅ Цифрові рішення, такі як телемедицина, приймаються з рекордною швидкістю;
✅ Люди менше подорожують і перестали купувати автомобілі;
✅ У багатьох країнах спостерігається нова альтруїстична поведінка.

Все це цікава поведінка, яка може довго лишатись актуальною. Але COVID-19 (…) може змінити нашу поведінку на значно глибшому рівні. У соціальних науках ми називаємо це зміною форми в глибокій структурі. Мається на увазі, що рівновага складається з глибоких структур – узгоджених між собою «частин» і «патернів діяльності» (уявлень, цінностей, норм), які утримують систему разом. Ці глибокі структури достатньо сильні, щоб протистояти більшості зовнішніх загроз і змін та пристосовуватися до них. Але час від часу вони руйнуються і виникає новий набір глибоких структур.

Історія показує, що великі соціальні кризи, такі як пандемії, можуть змінити наші глибокі структури, заклавши фундамент для абсолютно нових потреб, ідеалів, цінностей і поведінки споживачів (включно з прийняттям нових технологій). Наприклад, Чорна смерть в XIV ст. проклала шлях до припинення феодалізму і початку Просвітництва, (…) а 11 вересня змінило ставлення до транспорту та авіаперельотів.

Найкращою ставкою для бізнесу в умовах COVID буде розуміння того, як криза змінює (або ні) наші «глибокі структури», і які нові потреби, ідеї, цінності і моделі поведінки з ними пов’язані. Моніторинг впливу COVID на глибокі структури може допомогти компаніям розробити правильну стратегію, мудро інвестувати, розставляти пріоритети в пропозиціях, які задовільнять клієнтів, і найважливіше – знайти своє місце в пост-COVID світі».

Повний текст статті тут 👇

https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2020/5/20/to-understand-whats-next-look-to-our-deep-structures

#anthropologicalreading
#covud19

5 глибоких структур для спостережень

Існує багато «глибоких структур, які формують людську поведінку, але попередні дослідження у сфері соціальних наук, присвячені розвитку суспільства під час кризи, дозволяють звернути увагу на ті п’ять із них, що вимагають найбільш уважного вивчення.

Пошук приналежності – Як ми відчуваємо зв'язок один з одним?

Люди – соціальні тварини. Наші культури та економіки було побудовано з урахуванням інстинкту, що змушував нас збиратися в безпосередній фізичній близькості з іншими, щоб мати можливість взаємодіяти і належати до групи. COVID поставив цей інстинкт в протиріччя з особистою і суспільною безпекою, наклавши суворий мораторій на ті соціальні ситуації, які були потрібні для того, щоб відчути зв'язок з іншими – спортивні ігри, офіси, концерти, побачення, фестивалі, конференції, спільне споживання їжі і вечірки.

Ми вже спостерігаємо вибух відносно нових форм «єднання» за відсутності єднання – дзвінки в zoom, відеоігри, віртуальні концерти та тижні моди (…). Але поки не зрозуміло, наскільки добре ці заміни фізичної близькості будуть задовольняти потреби людей в зв’язку та приналежності (…).

Зміни в цій глибокій структурі можуть трансформувати уявлення про те, що для брендів означатиме «будувати лояльність» і «створювати спільноту». Вони кидатимуть виклик індустріям, які покладаються передусім на своїх прихильників і багатолюдні фізичні події, та змушуватимуть переосмислити, як тепер виглядатиме високоякісний бренд-досвід для їхньої аудиторії. Відповідно і бренди, і роботодавців шукатимуть, як правильно реагувати на абсолютно нові прагнення і виклики споживачів та працівників. Яка саме допомога знадобиться людям, щоб прийняти і продемонструвати нові форми приналежності у більш соціально дистанційованому світі та задовольнити незадоволені соціальні потреби?

Ритуали і рутина – Як ми структуруємо, оцінюємо і надаємо значення часу?

Те, як люди структурують, оцінюють і осмислюють час, має фундаментальне значення для того, щоб зрозуміти, хто ми є і як ми працюємо, включно з тим, як у нас виникає відчуття контролю і стабільності (…).

В умовах ізоляції ми зіткнулися з безпрецедентним порушенням звичного ставлення людей до часу. Що таке «робочий час», коли «робочий день» більше не визначається поїздкою на роботу? (…) Як зробити життєві моменти значимими, якщо доводиться переносити або скасовувати найважливіші спільні ритуали і святкування? Без сумніву протягом цього часу виникли нові мікро-ритуали – наприклад, періодичне миття рук. Інші ж (такі як поїздка на роботу або святкування весілля) можуть просто стати менш поширеними. А ще якісь просто повернуться, як це було і раніше.

Для брендів, які значною мірою покладаються на маркетинг і продажі, що залежать від конкретних подій (наприклад, дарування подарунків), зсуви у цій глибокій структурі можуть викликати цілу низку питань. Як пристосуватися до потенційно нового набору ритуалів і рутини клієнтів після COVID? Від чого саме у цьому переосмисленому відчутті часу треба відмовитися, а що навпаки створити? Для бізнесу такі зміни також означають необхідність поглянути свіжим поглядом на рутину і ритуали власних працівників. Які нові події і оказії допоможуть побудувати та зміцнити корпоративну культуру?

Повний текст статті тут 👇

https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2020/5/20/to-understand-whats-next-look-to-our-deep-structures

Відчуття масштабу – як ми відчуваємо близькість, відстань і релевантність

Існує відома «теорія людського масштабу» (human scale theory), яка пояснює, як наш просторовий горизонт спрямовує наш ментальний горизонт. Якщо споруди надто високі, а дороги надто широкі, ми відчуваємо себе маленькими. Якщо вулиці переповнені, ми відчуваємо свій зв'язок з іншими і свою приналежність до людей (…).

COVID радикально змінив відстані, на які люди можуть подорожувати, запровадивши гіперлокальний спосіб життя і в короткочасній перспективі звузивши поле зору людей. Крім того, вірус змінив відстань між людьми. Можливо, ми ще повернемось до світу, який відчуватиметься настільки ж глобалізованим і зв’язаним, як і раніше. Але також цілком можливо, що сприйняття людьми близькості, відстані, масштабу і релевантності зміниться в довгостроковій перспективі (…). Як впливатиме уявлення про маленьке і локальне на прийняття рішення про те, які бренди купуватимуть люди? Чи змінить нове відчуття дистанції уявлення про те, що означає для бренду відчувати близькість і релевантність для своїх клієнтів?

Враховуючи, що все більше брендів покладаються на цифрові канали маркетингу і електронну комерцію, зсуви в цій глибокій структурі можуть вимагати від них переосмислення способів залучення клієнтів і практик створення відчуття місця. Як можна використати багатий цифровий досвід, щоб наблизити відчуття близькості і тілесності для своїх клієнтів на відстані?

Бути на людях – Як ми поводимось і які граємо ролі в публічних місцях?

Соціологи довго спостерігали за тим, як поведінка на публіці стає важливою частиною конструювання людьми власної ідентичності. А ще за тим, як люди вчаться поводитись так, щоб публічні місця були комфортними для всіх. При цьому люди зовсім по різному поводяться на вулиці і, скажімо, в соцмережах, ніж вдома і в приватному спілкуванні. Правила поведінки на людях ніхто не пояснює – ви просто знаєте: як вітатись, як стояти в черзі, як говорити голосно, коли доречно заговорити з незнайомцем.

COVID означає, що тепер потрібно розучитись все це робити. Можливо тимчасово, а можливо і надовго. Якщо публічний простір – це театральна сцена, то сьогодні нам всім дають нові ролі. Як люди навчаться грати ці ролі? (…) Які соціальні кодекси виражатимуть безпеку, а що свідчитиме про небезпеку? Як функції публічних просторів перейдуть в онлайн? І як брендам поводитись з цією новою публікою?

Зміни в глибокій структурі суспільних норм, без сумніву, кинуть виклик роздрібній торгівлі, яка буде змушена продовжувати задовольняти потребу в натхненні та зв’язку між людьми, не жертвуючи при цьому відчуттям безпеки. Вона також може ставати джерелом інформації для дизайну продуктів в тих категоріях, де споживачі тісно контактують із зовнішнім світом – автомобілі, спортивний одяг чи сервіси шерінгової економіки.

Повний текст статті тут 👇

https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2020/5/20/to-understand-whats-next-look-to-our-deep-structures

Цінності та пріоритети – Як ми думаємо про правильне і неправильне, важливе і неважливе?

Варто лише поглянути на розвиток стійкого бізнесу протягом останніх кількох років, щоб одразу зрозуміти, що колективне відчуття цінностей і пріоритетів може створити потужний культурний і економічний дух часу. Варто поглянути на фактичне зникнення цієї одержимості під час COVID, щоб побачити, як пандемія змінює уявлення про те, що для нас важливо.

Як і багато інших криз в історії людства COVID зробив видимими нерівність і суперечності, змусив звинувачувати у цьому ігри та негідників, змістив шкалу між альтруїзмом та егоїзмом, приватним і колективним, мною і нами (…). Він запровадив безпрецедентні рівні морального і соціального контролю (…). Він звернув увагу не тільки на те, як бізнес задовольняє своїх клієнтів, а й на те, як компанії ставляться до своїх співробітників і партнерів в ланцюгу поставок. І це спонукало людей переосмислити, що вони повинні і не повинні споживати – базуючись на таких фактах як доступність, безпека, відповідальність перед іншими і загальна важливість покупки.

Якщо це призведе до змін в глибокій структурі, брендам доведеться переосмислити портфелі продуктів, бізнес моделі, маркетингові стратегії і чимало іншого. Те, що зробить COVID з нашими цінностями і пріоритетами, без сумніву матиме значення для того, що означатиме бути хорошим брендом, якісним продуктом, привабливим маркетингом, розумною ціною, інноваціями, які шукають споживачі та інвестори, а також які покупки споживачі вважають значимими або «вартими того». Що буде цінністю у світі, де наші пріоритети настільки змінилися? (…)

***

Криза COVID-19 може виявитися і зовсім не таким серйозним порушенням системи, як нам це здається зараз. Можливо наші глибокі структури – уявлення, цінності, соціальні норми – достатньо сильні, щоб пережити цю турбулентність. У такому випадку ми вийдемо з кризи трохи спантеличеними і розгубленими, але зрештою опинимось не так далеко від того, де ми є зараз. З іншого боку, цілком можливо, що цього не станеться. Можливо ця криза призведе до фундаментальних змін в одній чи двох наших «глибоких структурах». Але можливо це будуть зміни в кожній з них, і тоді криза покладе край нашому сьогоднішньому розумінню того, як потрібно жити, створивши принципово нове ігрове поле.

Всі три сценарії можливі. Але якщо ви хочете бути серед тих, хто знає, який є найбільш ймовірним, варто вже сьогодні, почати спостерігати за цими глибокими структурами. Адже це найкраща інвестиція, яку можна зробити прямо зараз.

Повний текст статті тут 👉 https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2020/5/20/to-understand-whats-next-look-to-our-deep-structures

😷 Через пандемію чимало людей отримали досвід віддаленої роботи. І повірили в те, що майбутнє вже настало, адже онлайн тепер мусить безповоротно витіснити офлайн.

❓ Але не все так однозначно. Бо насправді від того, що частина людей почала виконувати свою роботу віддалено, світ не став кращим і навіть не став іншим. А все те технологічне майбутнє, до якого ми так довго прагнули, трапилося не від того, що ми такі прогресивні, а від того, що ми всіма силами прагнули зберегти те, як світ влаштований сьогодні. Кам’яний вік закінчився не через те, що зникло каміння. Так само і онлайн настав не через те, що офлайн більше не потрібен.

🤔 Про те, як коронавірус породжує нерівності між онлайном і офлайном, а також про те, чому нам всім варто переосмислити власні уявлення про роботу розмірковую ось тут 👇

https://nv.ua/ukr/style/blogs/karantin-v-ukrajini-yak-zminitsya-nasha-robota-ostanni-novini-50091897.html

#covid19
#anthropologicalwriting

​​Вважаєте, що займаєтесь нікому не потрібною ідіотською роботою? Тоді цей пост точно для вас

Завдяки колегам з Антрополог на районе відклала все на світі, щоб прочитати останню книгу найхаризматичнішого сучасного антрополога Девіда Гребера «Ідіотська робота» («Bullshit job»). І воно було того варте.

Все почалося з того, що у 2013 році Девід Гребер опублікував есе (до речі, українською його можна прочитати тут), у якому першим публічно почав говорити про те, що в усьому світі є купа людей, які отримують за свою роботу гарні гроші, але при цьому безмежно страждають через те, що вона не має жодного сенсу. Бо якби така робота завтра зникла, її відсутності ніхто б не помітив. А якщо б і помітив, то зітхнув би з полегшенням. Однак питання в іншому: як люди можуть виконувати ідіотську роботу, якщо така реальність точно не могла б існувати в умовах капіталізму. Адже бізнес ніколи не витрачав би гроші даремно і не наймав би людей без реальної потреби.

Щоб дати відповідь на це питання, Девід Гребер написав цілу книгу, у якій блискуче препарував правила гри, за якими влаштовано наш дивний світ.

#anthropologicalreading

Ось кілька думок з книги Девіда Гребера «Ідіотська робота» («Bullshit job»):

✅ Що таке ідіотська робота?

Ідіотська робота – це настільки беззмістовна, непотрібна чи шкідлива оплачувана форма зайнятості, що навіть сам працівник не може виправдати її існування, хоча з огляду на умови найму він/вона відчуває необхідність робити вигляд, що це не так.

✅ Які є типи ідіотської роботи?

Слуги (flunkies) – робота, яка потрібна для того, щоб хтось інший відчував себе важливим. Наприклад, швейцари, які в будинках багатіїв виконують роль домофонів. Або секретарі, які потрібні просто для того, щоб начальник здавався більш серйозним. Або помічники брокерів, які роблять за них дзвінки.

Горлорізи (goons) – робота, яка потрібна тільки тому, що в інших установах теж є такі посади, інакше винакає ризик здатись несерйозним. Наприклад, PR-менеджери, корпоративні юристи, агенти телефонних продажів тощо.

Повелителі стотчу (duct tapers) – робота, яка існує тільки через збій або помилку системі. Повелителі скотча – це люди, які вирішують проблеми, що не мали б виникнути. Наприклад, програмісти, які постійно латають якусь робочу програму, щоб вона не завалилась. Ця робота було б не потрібна, якби керівництво одразу придбало робочу програму з нормальним кодом. Або люди, які займаються ліквідацією збитків, нанесеними самим керівництвом.

Бо так прийнято (box tickers) – робота, яка потрібна виключно для того, щоб організація стверджувала, що вона займається тим, чим займається. Реальність – це те, що існує в уявленнях людей, а тому наявність адміністратора при вході в офіс точно свідчить про те, що компанія серйозна, а не якась шарашкина контора.

Таск менеджери (task managers) – робота, яка має дві мети: 1) розподіляти роботу між іншими співробітниками; 2) ставити перед іншими співробітниками тупі завдання, контролювати їхнє виконання і створювати нові робочі місця. Тут йдеться про численних менеджерів.

Є ще змішані типи. Наприклад, нейтралізатори (flak catchers) – поєднання слуг і повелителів скотча. Це люди, яких наймають для того, щоб приймати скарги. При цьому самі вони не мають змоги щось змінити, а просто беруть удар розгніваних клієнтів на себе, заспокоюючи та інформуючи їх. Наприклад, працівники гарячих ліній і служб підтримки. Працівник кол-центру 1551 не пришвидшить ремонт труби, але може допомогти випустити пар і принаймні сказати, чи її колись відремонтують.

✅ Чому люди так страждають на своїх ідіотських роботах?

Справа в психології. Так склалось еволюційно, що люди - соціальні істоти, які відчувають, що існують, тільки коли їхня діяльність впливає на світ або інших людей. Якщо відмовити нам в можливості впливати і діяти, ми відчуємо себе нічим. Сьогодні головний спосіб впливу на світ – це робота, а оплата праці є свідченням того, що наші зусилля мають результат. Робота – це протилежність до гри. У гру грають, щоб отримувати задоволення від процесу, а от роботу виконують не заради неї самої, а заради досягнення результату. Немає результату – немає сенсу.

У наступних постах розкажу трохи більше про те, як поява ідіотської роботи взагалі стала можливою, і чому це пов’язано з нашими моральними уявленнями.

А ви колись виконували ідіотську роботу?

#anthropologicalreading