5 викликів штучного інтелекту
💻 Австралійська антропологиня Женев’єв Бел (про яку я розповідала ось тут) відома світові завдяки своїй більш ніж 20-річній роботі в компанії Intel. Зокрема, вона багато працювала з технологією штучного інтелекту і етичними викликами, які він створює для суспільства. В одному зі своїх виступів у Кремнієвій долині Женев’єв поділилася п’ятьма питаннями, що постануть перед людством у майбутньому зі штучним інтелектом.
📱ХХІ століття - це ера технологій, і щороку в житті людей їх стає все більше. Але антропологічний погляд на технології означає передусім вивчення їхньої взаємодії з суспільством і культурою. Штучний інтелект є тим інструментом, що здатен суттєво видозмінити звичний нам світ, а тому його масове використання в майбутньому ставить перед людством низку викликів:
1️⃣ Чи будуть ці системи по-справжньому автономними?
Інженери, які створюють нові технології (автомобілі з автопілотами, комп’ютерні програми, розумні будинки) мають різне бачення того, що таке «автономність». Автономний – це розумний? Чи автономний –це свідомий? Чи автономний – це такий, який має самосвідомість? Насправді автономність – це робота без посилань на завчасно прописані правила для всіх можливих сценаріїв. Тому системи можуть бути автономними і не бути розумними чи свідомими. Але як дізнатися, що система дійсно автономна?
2️⃣ Хто встановлює обмеження і контролює ці системи?
Як ми можемо дізнатися, наскільки далеко система здатна зайти без нас? Хто визначає правила, які її обмежують? Вони вбудовані в саму технологію чи існують поза її межами? В автономному автомобілі ми точно знаємо, які правила зашиті всередині нього, але чи хочемо ми мати можливість їх обходити за потреби? І як ці правила працюватимуть в різних країнах і культурах? І як їх оновлювати, коли виникне така потреба?
3️⃣ Безпека і масштабування (ризик, відповідальність, довіра, приватність, гарантії, етика, керованість, доступність, простота використання).
Якщо система має певний рівень автономності і виконує певні дії, хто потім нестиме за ці дії відповідальність? Який рівень ризиків вважати припустимим? І хто має право це вирішувати? Хто розв’язуватиме ці етичні дилеми? Для кого мають бути безпечними автономні системи: для людей всередині, для людей ззовні чи для може міст, які їх закуповують? Як формується уявлення про те, що таке безпека, і як ці уявлення змінюються з часом?
4️⃣ Які метрики можна застосовувати до цих систем?
Як вирішити, хороша ця система чи погана? У часи індустріальної революції для технологій було два критерії – ефективність і продуктивність. Важливо було знати, чи зекономлять вони час і чи зекономлять вони гроші. Штучний інтелект в усіх автономних системах вимагає електрики. А як же сталий розвиток? Індустріальна революція знищила майже кожне дерево у Великій Британії. Тому що тоді критерії стосувалися не екологічності, а прибутковості. А які метрики ми застосуємо сьогодні?
5️⃣ Як нам бути людьми у цьому світі?
Як нам взаємодіяти з автономними системами? Як це, бути людиною у світі, де системи приймають за нас всі ті рішення, які раніше приймали ми самі? Де системи виконують ті дії, які раніше виконували ми? Як це, жити у світі, де системи, спілкуються одна з одною без участі людини?
❓Антропологія не має відповіді на жодне з цих питань. Бо антропологи добре знають, як ставити запитання, але не завжди знають, як давати на них відповідь. Тому Женев’єв упевнена, що для цього потрібна нова прикладна дисципліна на межі інженерії і соціальних наук. І саме вона допоможе людству знайти відповіді.
#anthropologicalvideo
💻 Австралійська антропологиня Женев’єв Бел (про яку я розповідала ось тут) відома світові завдяки своїй більш ніж 20-річній роботі в компанії Intel. Зокрема, вона багато працювала з технологією штучного інтелекту і етичними викликами, які він створює для суспільства. В одному зі своїх виступів у Кремнієвій долині Женев’єв поділилася п’ятьма питаннями, що постануть перед людством у майбутньому зі штучним інтелектом.
📱ХХІ століття - це ера технологій, і щороку в житті людей їх стає все більше. Але антропологічний погляд на технології означає передусім вивчення їхньої взаємодії з суспільством і культурою. Штучний інтелект є тим інструментом, що здатен суттєво видозмінити звичний нам світ, а тому його масове використання в майбутньому ставить перед людством низку викликів:
1️⃣ Чи будуть ці системи по-справжньому автономними?
Інженери, які створюють нові технології (автомобілі з автопілотами, комп’ютерні програми, розумні будинки) мають різне бачення того, що таке «автономність». Автономний – це розумний? Чи автономний –це свідомий? Чи автономний – це такий, який має самосвідомість? Насправді автономність – це робота без посилань на завчасно прописані правила для всіх можливих сценаріїв. Тому системи можуть бути автономними і не бути розумними чи свідомими. Але як дізнатися, що система дійсно автономна?
2️⃣ Хто встановлює обмеження і контролює ці системи?
Як ми можемо дізнатися, наскільки далеко система здатна зайти без нас? Хто визначає правила, які її обмежують? Вони вбудовані в саму технологію чи існують поза її межами? В автономному автомобілі ми точно знаємо, які правила зашиті всередині нього, але чи хочемо ми мати можливість їх обходити за потреби? І як ці правила працюватимуть в різних країнах і культурах? І як їх оновлювати, коли виникне така потреба?
3️⃣ Безпека і масштабування (ризик, відповідальність, довіра, приватність, гарантії, етика, керованість, доступність, простота використання).
Якщо система має певний рівень автономності і виконує певні дії, хто потім нестиме за ці дії відповідальність? Який рівень ризиків вважати припустимим? І хто має право це вирішувати? Хто розв’язуватиме ці етичні дилеми? Для кого мають бути безпечними автономні системи: для людей всередині, для людей ззовні чи для може міст, які їх закуповують? Як формується уявлення про те, що таке безпека, і як ці уявлення змінюються з часом?
4️⃣ Які метрики можна застосовувати до цих систем?
Як вирішити, хороша ця система чи погана? У часи індустріальної революції для технологій було два критерії – ефективність і продуктивність. Важливо було знати, чи зекономлять вони час і чи зекономлять вони гроші. Штучний інтелект в усіх автономних системах вимагає електрики. А як же сталий розвиток? Індустріальна революція знищила майже кожне дерево у Великій Британії. Тому що тоді критерії стосувалися не екологічності, а прибутковості. А які метрики ми застосуємо сьогодні?
5️⃣ Як нам бути людьми у цьому світі?
Як нам взаємодіяти з автономними системами? Як це, бути людиною у світі, де системи приймають за нас всі ті рішення, які раніше приймали ми самі? Де системи виконують ті дії, які раніше виконували ми? Як це, жити у світі, де системи, спілкуються одна з одною без участі людини?
❓Антропологія не має відповіді на жодне з цих питань. Бо антропологи добре знають, як ставити запитання, але не завжди знають, як давати на них відповідь. Тому Женев’єв упевнена, що для цього потрібна нова прикладна дисципліна на межі інженерії і соціальних наук. І саме вона допоможе людству знайти відповіді.
#anthropologicalvideo
Кваки, жабокрюки і українські шерифи
☝️Періодично на цьому каналі я ділюсь документалками, які, на мій погляд, особливо вдало передають повсякденне життя людей і особливості місцевої культури.
📽 Сьогодні хочу розповісти про стрічку 2015 року «Українські шерифи». Фільм є колоритною, але дуже чесною замальовкою з життя села Стара Збур’ївка Голопристанського району Херсонської області. Міліція у селі відсутня, тому її функції взяли на себе двоє добровольців Віктор Кривобородько і Володимир Рудьковський. Вони для села одночасно і авторитети, здатні вирішити конфлікти, і соцпрацівники, і пошукова команда, і люди, котрі займаються благоустроєм. Словом, це ті, хто може розрулити будь-яку проблему і навести порядок. Шерифи діють спільно із сільським головою Віктором Маруняком, дуже неординарною людиною, яка роками об’єднує мешканців села довкола ідеї самоорганізації, бореться з посяганням на сільські території і пропагує віру в низові зміни.
🏘 Фільм добрий, іронічний, з гумором і прямо якоюсь відвертою автентичністю. Тут і День села, і місцеві диваки-сепаратисти, і безпритульні, і День перемоги, і шкільні приколи, і виноградництво, і песики, і злі сусіди, і алкоголь, і низова демократія. А ще війна, яка несподівано стає частиною життя країни і окремим героєм цієї історії.
✍️ Але це не все. До фільму в мене купа сентиментів ще й з тієї причини, що я була в цьому селі в етнографічній експедиції у 2013 році. Тоді я працювала в Академії наук і періодично їздила в поле – збирати усну історію, традиції, звичаї і всяке таке. Тоді я записувала інтерв’ю зі старозбур’ївським сільським головою, і він прямо ну дуже мене вразив. Віктор Маруняк сам історик і розповідав про своє село з дослідницькою пристрастю і охотою, смішив яскравими історіями і неординарними з них висновками.
😉 Наприклад, радісно хвалився, що у ХІХ ст. в селі були неодноразово зафіксовані випадки сифілісу. Хвалився, бо це означало, що старозбуівчани були моряками і бували у далеких краях, а отже привозили із собою не лише сифіліс, а й широту кругозору. Головна особливість села, за розповідями голови, полягає в тому, що його розмежували на дві частини: Стару і Нову Збур’ївку. Таке рішення було вимушеним і викликаним нечуваною ворожнечею між заможними збурівчанами, які жили ближче до річки (рибалки, мореплавці, судновласники), і біднішими мешканцями степової території (селяни): «Це ще було одне село Потім в Олешках (в Цюрюпінську) повітова управа прийняла рішення розділити село на дві частини, це було вимушене рішення, бо це ішла війна. Ми їх лупашили, коли вони до нас на річку приходили, а вони вже нас ловили, де попало. Вони для нас були кваки, а ми для ніх – жабокрюки. Оце кваки і жабокрюки, воно ще до сих пір залишилося. Не новозбурівчани, а кваки, а ми не старозбурівчани, а жабокрюки. (...) Ми для ніх – зажралися, а вони для нас – галота. Ця війна закінчилась вже при мені, у семидесятих роках». До речі, нудний звіт з купою канцеляризмів з цієї експедиції можна почитати ось тут. Хоча я робити цього не раджу)
👉 Раджу краще зайти на DocuSpace і подивитись «Українських шерифів», кваків і жабокрюків за символічну плату. Ну і звісно чекатиму на ваші враження в коментарях.
#anthropologicalvideo
☝️Періодично на цьому каналі я ділюсь документалками, які, на мій погляд, особливо вдало передають повсякденне життя людей і особливості місцевої культури.
📽 Сьогодні хочу розповісти про стрічку 2015 року «Українські шерифи». Фільм є колоритною, але дуже чесною замальовкою з життя села Стара Збур’ївка Голопристанського району Херсонської області. Міліція у селі відсутня, тому її функції взяли на себе двоє добровольців Віктор Кривобородько і Володимир Рудьковський. Вони для села одночасно і авторитети, здатні вирішити конфлікти, і соцпрацівники, і пошукова команда, і люди, котрі займаються благоустроєм. Словом, це ті, хто може розрулити будь-яку проблему і навести порядок. Шерифи діють спільно із сільським головою Віктором Маруняком, дуже неординарною людиною, яка роками об’єднує мешканців села довкола ідеї самоорганізації, бореться з посяганням на сільські території і пропагує віру в низові зміни.
🏘 Фільм добрий, іронічний, з гумором і прямо якоюсь відвертою автентичністю. Тут і День села, і місцеві диваки-сепаратисти, і безпритульні, і День перемоги, і шкільні приколи, і виноградництво, і песики, і злі сусіди, і алкоголь, і низова демократія. А ще війна, яка несподівано стає частиною життя країни і окремим героєм цієї історії.
✍️ Але це не все. До фільму в мене купа сентиментів ще й з тієї причини, що я була в цьому селі в етнографічній експедиції у 2013 році. Тоді я працювала в Академії наук і періодично їздила в поле – збирати усну історію, традиції, звичаї і всяке таке. Тоді я записувала інтерв’ю зі старозбур’ївським сільським головою, і він прямо ну дуже мене вразив. Віктор Маруняк сам історик і розповідав про своє село з дослідницькою пристрастю і охотою, смішив яскравими історіями і неординарними з них висновками.
😉 Наприклад, радісно хвалився, що у ХІХ ст. в селі були неодноразово зафіксовані випадки сифілісу. Хвалився, бо це означало, що старозбуівчани були моряками і бували у далеких краях, а отже привозили із собою не лише сифіліс, а й широту кругозору. Головна особливість села, за розповідями голови, полягає в тому, що його розмежували на дві частини: Стару і Нову Збур’ївку. Таке рішення було вимушеним і викликаним нечуваною ворожнечею між заможними збурівчанами, які жили ближче до річки (рибалки, мореплавці, судновласники), і біднішими мешканцями степової території (селяни): «Це ще було одне село Потім в Олешках (в Цюрюпінську) повітова управа прийняла рішення розділити село на дві частини, це було вимушене рішення, бо це ішла війна. Ми їх лупашили, коли вони до нас на річку приходили, а вони вже нас ловили, де попало. Вони для нас були кваки, а ми для ніх – жабокрюки. Оце кваки і жабокрюки, воно ще до сих пір залишилося. Не новозбурівчани, а кваки, а ми не старозбурівчани, а жабокрюки. (...) Ми для ніх – зажралися, а вони для нас – галота. Ця війна закінчилась вже при мені, у семидесятих роках». До речі, нудний звіт з купою канцеляризмів з цієї експедиції можна почитати ось тут. Хоча я робити цього не раджу)
👉 Раджу краще зайти на DocuSpace і подивитись «Українських шерифів», кваків і жабокрюків за символічну плату. Ну і звісно чекатиму на ваші враження в коментарях.
#anthropologicalvideo
YouTube
УКРАЇНСЬКІ ШЕРИФИ / UKRAINIAN SHERIFFS, офіційний трейлер, 2016
У центрі сюжету – село Стара Збур'ївка, в якій через відсутність міліції функцію охорони громадського порядку взяли на себе двоє місцевих жителів – 50-річний Віктор Кривобородько і 44-річний Володимир Рудьковський. Віктор і Володя поєднують обов'язки міліціонерів…
Найкраще за 2020 від Антропологиньки
😎 2020 нарешті завершився, а отже, час підбивати підсумки. Цей химерний рік дав мені можливість спробувати себе в ролі антропологічної блогерки, і я дуже вдячна всім, хто підтримав мене в цьому несподіваному занятті. Дякую за ваші коменти і фідбеки – не уявляєте, як приємно їх отримувати!
🥳 Сьогодні на каналі нас уже майже 400, отже, як мінімум, не одна сотня людей цікавиться антропологією і готова про це читати українською мовою. Знати це – вже велике щастя для мене. Маю надію, що цього року нас стане ще більше, і що вдасться частіше спілкуватись та обмінюватись думками. Не соромтеся писати у приват, якщо вас щось зацікавить або якщо зможу бути чимось корисною – я завжди рада новим знайомствам і новому спілкуванню.
А тепер трішки про підсумки. Вирішила пригадати пости, які отримали найбільше переглядів і відгуків. Тож пропоную підбірку найцікавішого за 2020 рік. Якщо ви щось пропустили – саме час надолужити)
1️⃣ Старість і статус
Який статус мають люди старшого віку у сучасному українському суспільстві: високий чи низький? Бабусі і дідусі – це моральні авторитети чи відсталі від сучасних технологій люди з минулого? Літні люди впливають на прийняття рішень чи бувають лише об’єктами, яких ці рішення стосуються?
2️⃣ Чому люди дарують подарунки?
Мало хто задумується над тим, яку складну соціальну дію ми виконуємо, коли даруємо людині подарунок. Адже дар – це не просто спосіб зробити приємне, дар передусім сигналізує про наше бажання продовжити соціальні контакти з цією людиною в майбутньому. Тому дар – завжди про обов’язок. Що це означає? Читайте за лінком.
3️⃣ Згадала баба, як дівкою була
У кожній культурі є набір правил і норм, які регламентують поведінку в певному віці. Те, що дівчата одягають в 16, «не може собі дозволити» жінка в 40. Зустрічатися з друзями щодня ок, коли тобі 17, а от в 50 – це вже щось ненормальне. Звідки беруться ці правила? І як ми знаємо, що краще робити, а що – ні, у свої 10-20-30-80 років?
4️⃣ «Я думаю, що він думає, що я негарна. Значить він мене покине»: історія про інтерпретативну роботу
Наше повсякденне життя значною мірою складається з намагань зрозуміти і розшифрувати мотиви та сприйняття інших людей. Ми вчимося цьому в ранньому дитинстві, і з часом деякі нас прокачують цей скіл до вражаючих результатів. Уміння ставити себе на місце іншого і бачити світ з його або її точки зору, Девід Гребер називає інтерпретативною роботою. Що воно таке розбираю в пості детально.
5️⃣ М'ясо для справжніх мужчин, або чому ми їмо те, що ми їмо?
Коли ми обираємо страву в ресторані, ми здійснюємо соціальну дію, якою повідомляємо про себе певну інформацію. Їжа, яку ми їмо, так само як одяг, який ми носимо, музика, яку ми слухаємо та автомобілі, на яких ми їздимо, відображають нашу ідентичність. Це означає, що наше меню може розказати людям чимало цікавого: про соціальний статус, дохід, погляди, а ще – гендерну приналежність. Яка їжа є чоловічою, а яка – жіночою? І чому в різних культурах це різна їжа?
🤗 Дякую всім, що були цього року разом зі мною на антропологічному вайбі. Усіх вітаю з Новим роком та Різдвом! Веселих свят)
❓І традиційно питання: а про що вам особисто було найцікавіше читати і які матеріали ви хотіли б побачити у цьому році?
😎 2020 нарешті завершився, а отже, час підбивати підсумки. Цей химерний рік дав мені можливість спробувати себе в ролі антропологічної блогерки, і я дуже вдячна всім, хто підтримав мене в цьому несподіваному занятті. Дякую за ваші коменти і фідбеки – не уявляєте, як приємно їх отримувати!
🥳 Сьогодні на каналі нас уже майже 400, отже, як мінімум, не одна сотня людей цікавиться антропологією і готова про це читати українською мовою. Знати це – вже велике щастя для мене. Маю надію, що цього року нас стане ще більше, і що вдасться частіше спілкуватись та обмінюватись думками. Не соромтеся писати у приват, якщо вас щось зацікавить або якщо зможу бути чимось корисною – я завжди рада новим знайомствам і новому спілкуванню.
А тепер трішки про підсумки. Вирішила пригадати пости, які отримали найбільше переглядів і відгуків. Тож пропоную підбірку найцікавішого за 2020 рік. Якщо ви щось пропустили – саме час надолужити)
1️⃣ Старість і статус
Який статус мають люди старшого віку у сучасному українському суспільстві: високий чи низький? Бабусі і дідусі – це моральні авторитети чи відсталі від сучасних технологій люди з минулого? Літні люди впливають на прийняття рішень чи бувають лише об’єктами, яких ці рішення стосуються?
2️⃣ Чому люди дарують подарунки?
Мало хто задумується над тим, яку складну соціальну дію ми виконуємо, коли даруємо людині подарунок. Адже дар – це не просто спосіб зробити приємне, дар передусім сигналізує про наше бажання продовжити соціальні контакти з цією людиною в майбутньому. Тому дар – завжди про обов’язок. Що це означає? Читайте за лінком.
3️⃣ Згадала баба, як дівкою була
У кожній культурі є набір правил і норм, які регламентують поведінку в певному віці. Те, що дівчата одягають в 16, «не може собі дозволити» жінка в 40. Зустрічатися з друзями щодня ок, коли тобі 17, а от в 50 – це вже щось ненормальне. Звідки беруться ці правила? І як ми знаємо, що краще робити, а що – ні, у свої 10-20-30-80 років?
4️⃣ «Я думаю, що він думає, що я негарна. Значить він мене покине»: історія про інтерпретативну роботу
Наше повсякденне життя значною мірою складається з намагань зрозуміти і розшифрувати мотиви та сприйняття інших людей. Ми вчимося цьому в ранньому дитинстві, і з часом деякі нас прокачують цей скіл до вражаючих результатів. Уміння ставити себе на місце іншого і бачити світ з його або її точки зору, Девід Гребер називає інтерпретативною роботою. Що воно таке розбираю в пості детально.
5️⃣ М'ясо для справжніх мужчин, або чому ми їмо те, що ми їмо?
Коли ми обираємо страву в ресторані, ми здійснюємо соціальну дію, якою повідомляємо про себе певну інформацію. Їжа, яку ми їмо, так само як одяг, який ми носимо, музика, яку ми слухаємо та автомобілі, на яких ми їздимо, відображають нашу ідентичність. Це означає, що наше меню може розказати людям чимало цікавого: про соціальний статус, дохід, погляди, а ще – гендерну приналежність. Яка їжа є чоловічою, а яка – жіночою? І чому в різних культурах це різна їжа?
🤗 Дякую всім, що були цього року разом зі мною на антропологічному вайбі. Усіх вітаю з Новим роком та Різдвом! Веселих свят)
❓І традиційно питання: а про що вам особисто було найцікавіше читати і які матеріали ви хотіли б побачити у цьому році?
Навіщо люди структурують свою рутину?
⏰ Кожна культура ділить час на буденний і сакральний. На це звертали увагу ледь не всі класики антропології, і в цьому немає нічого нового. Однак сьогодні мені хотілося б поговорити про те, як ми структуруємо буденний час і які лайфхаки виробляємо для того, щоб впорядкувати свій день. А головне – як це все пов’язано з культурою, у якій ми живемо.
❓Спершу давайте зупинимось на тому, навіщо нам взагалі структурувати своє повсякдення. Відповідь лежить на поверхні, однак все не так просто, як здається на перший погляд.
🤔 Ми створюємо шаблони для своїх буденних днів, тому що це дозволяє нам відчувати їхню нормальність, а значить – уникати стресу, бо нормальне – це передбачуване. Але рутина – це не так про стандартний індивідуальний день, як про стандартний колективний день. Бо уявлення про нормальне і не нормальне – базовий елемент будь-якої культури. Жити нормальним, згідно з уявленням своєї культури, життям – означає структурувати свій день плюс/мінус так само, як це роблять інші люди. У такий спосіб ми інтегруємось у суспільство і знаходимо в ньому своє місце. Рутина «як у всіх» - свідчення того, що «всі» - нас приймають, що ми є частиною цієї культури.
👉 Ну і суто практичне: структурувати час – це дуже зручно. Коли доба ділиться на ранок, день, вечір і ніч. Коли робочий день має свій початок, потім перерву на обід, а потім кінець і відпочинок. Коли час структурований, це не вимагає він нас надмірних зусиль, щоб вигадувати послідовності дій і додатково себе дисциплінувати.
📅 Однак навіть рутина періодично зазнає змін. І про це я розкажу вже завтра у наступному пості.
А поки питання: чим для вас є ваша рутина?
#thinkingoutloud
⏰ Кожна культура ділить час на буденний і сакральний. На це звертали увагу ледь не всі класики антропології, і в цьому немає нічого нового. Однак сьогодні мені хотілося б поговорити про те, як ми структуруємо буденний час і які лайфхаки виробляємо для того, щоб впорядкувати свій день. А головне – як це все пов’язано з культурою, у якій ми живемо.
❓Спершу давайте зупинимось на тому, навіщо нам взагалі структурувати своє повсякдення. Відповідь лежить на поверхні, однак все не так просто, як здається на перший погляд.
🤔 Ми створюємо шаблони для своїх буденних днів, тому що це дозволяє нам відчувати їхню нормальність, а значить – уникати стресу, бо нормальне – це передбачуване. Але рутина – це не так про стандартний індивідуальний день, як про стандартний колективний день. Бо уявлення про нормальне і не нормальне – базовий елемент будь-якої культури. Жити нормальним, згідно з уявленням своєї культури, життям – означає структурувати свій день плюс/мінус так само, як це роблять інші люди. У такий спосіб ми інтегруємось у суспільство і знаходимо в ньому своє місце. Рутина «як у всіх» - свідчення того, що «всі» - нас приймають, що ми є частиною цієї культури.
👉 Ну і суто практичне: структурувати час – це дуже зручно. Коли доба ділиться на ранок, день, вечір і ніч. Коли робочий день має свій початок, потім перерву на обід, а потім кінець і відпочинок. Коли час структурований, це не вимагає він нас надмірних зусиль, щоб вигадувати послідовності дій і додатково себе дисциплінувати.
📅 Однак навіть рутина періодично зазнає змін. І про це я розкажу вже завтра у наступному пості.
А поки питання: чим для вас є ваша рутина?
#thinkingoutloud
New normal, old normal і very old normal
🧘♀️ Минулого разу я розмірковувала про рутину і про те, як ми її структуруємо. Головна думка стосувалось того, що шаблони нашого повсякденного життя завжди відображають уявлення про нормальність у культурі, частиною якої ми є. Сьогодні мені хочеться проілюструвати цю думку прикладами, а ще показати, як змінюється рутина, і як разом із нею виникають нові уявлення про те, яке повсякдення вважати нормальним.
Very old normal
🧑🌾 До середини ХХ ст. більшість українців були селянами, і до 1930-х років повсякденне життя цих селян мало відрізнялося від того, яким воно було за 100 чи 200 років до того. Ритм залежав від пір року і тривалості сонячного дня. Ранок починався зі сходом сонця, адже зі сходом сонця прокидалася худоба, яку треба було годувати.
🐓 А далі залежно від сезону і від статі: в жінок свій ритм, в чоловіків – свій. Улітку – обробіток поля і городництво, взимку – ремонт знарядь праці, прядіння і ткацтво. Ну це все я спрощую, звісно, але суть зрозуміла.
Old normal
👩🏫 У ХХ ст. більшість українців стали містянами, і ритм життя у них змінився. Люди почали «ходити на роботу». І донедавна день людини середнього віку був нормальним, коли ранок починався о 8 і з кави. А далі за шаблоном: відвести дитину в садочок, піти на роботу, по дорозі зайти в магазин, забрати дитину, приготувати вечерю, вкласти дитину спати і подивитись серію серіальчику.
🥱 Звучить не дуже цікаво, правда? Але дні повного занудства нам абсолютно необхідні. Вони створюють відчуття безпеки, адже коли все, як завжди, можна розслабитись, бо нічого екстраординарного точно не станеться.
New normal
👨💻 Ті люди, які в 2020 перейшли на віддалену роботу, зіткнулися з тим, що їм довелося самостійно, без колективних уявлень про нормальне, наново структурувати свій день. Це означає, що кожна компанія зусиллями не лише керівництва, але і працівників, виробляла власні правила гри. І ці правила дуже сильно відрізняються. Бо в одних компаніях після 18.00 люди вимикають комп’ютери, в інших – вдень прокрастинують, а потім працюють ночами. Десь люди відчувають свободу вийти протягом робочого дня на прогулянку, десь знаходять в проміжку між зумами можливість помити вікна.
🥴 Але давайте згадаємо, як було спочатку карантину? Від денної прогулянки робилось трохи не по собі, правда? Здавалось, що ти прогулюєш робочий день, наче школяр урок ненависної алгебри. З часом ці практики увійшли до нового шаблону і стали частиною рутини, а отже, частиною структури.
Is it normal?
🖥 Але цікаво ось що: віддалена робота всеодно вимагає певних дзвоників, які поділять день на частини. Особисто я, наприклад, відштовхуюсь від прийомів їжі і серіальчиків, які я під свої сніданки, обіди і вечері дивлюсь. Без серіальчику ритуал здається не завершеним - немає сигналу розпочати роботу. І в більшості людей так само: вони створюють свої власні лайфхаки, що допомагають структурувати день. Хтось гуляє із собакою, хтось зранку купує каву в кав’ярні біля дому, хтось робить фізичні вправи.
☝️ От тільки одна заувага: кожен такий лайфхак має бути релевантним культурі, у якій ми живемо. Наприклад, якби крім серіалу я випивала з кожним прийомом їжі пляшку пива, колеги мене б точно не зрозуміли. Утім, як і сусіди, друзі та родичі. Так само мене б ніхто не зрозумів, якби я структурувала свій день викиданням сміття з вікна на перехожих.
❗️Наше повсякдення завжди відображає культуру, у якій ми живемо. І кожне нове нормальне з часом перетворюється на старе, як тільки зміниться контекст, у якому живуть люди.
❓А як ви структуруєте свою рутину? Поділіться власними лайфхаками в коментарях.
#thinkingoutloud
🧘♀️ Минулого разу я розмірковувала про рутину і про те, як ми її структуруємо. Головна думка стосувалось того, що шаблони нашого повсякденного життя завжди відображають уявлення про нормальність у культурі, частиною якої ми є. Сьогодні мені хочеться проілюструвати цю думку прикладами, а ще показати, як змінюється рутина, і як разом із нею виникають нові уявлення про те, яке повсякдення вважати нормальним.
Very old normal
🧑🌾 До середини ХХ ст. більшість українців були селянами, і до 1930-х років повсякденне життя цих селян мало відрізнялося від того, яким воно було за 100 чи 200 років до того. Ритм залежав від пір року і тривалості сонячного дня. Ранок починався зі сходом сонця, адже зі сходом сонця прокидалася худоба, яку треба було годувати.
🐓 А далі залежно від сезону і від статі: в жінок свій ритм, в чоловіків – свій. Улітку – обробіток поля і городництво, взимку – ремонт знарядь праці, прядіння і ткацтво. Ну це все я спрощую, звісно, але суть зрозуміла.
Old normal
👩🏫 У ХХ ст. більшість українців стали містянами, і ритм життя у них змінився. Люди почали «ходити на роботу». І донедавна день людини середнього віку був нормальним, коли ранок починався о 8 і з кави. А далі за шаблоном: відвести дитину в садочок, піти на роботу, по дорозі зайти в магазин, забрати дитину, приготувати вечерю, вкласти дитину спати і подивитись серію серіальчику.
🥱 Звучить не дуже цікаво, правда? Але дні повного занудства нам абсолютно необхідні. Вони створюють відчуття безпеки, адже коли все, як завжди, можна розслабитись, бо нічого екстраординарного точно не станеться.
New normal
👨💻 Ті люди, які в 2020 перейшли на віддалену роботу, зіткнулися з тим, що їм довелося самостійно, без колективних уявлень про нормальне, наново структурувати свій день. Це означає, що кожна компанія зусиллями не лише керівництва, але і працівників, виробляла власні правила гри. І ці правила дуже сильно відрізняються. Бо в одних компаніях після 18.00 люди вимикають комп’ютери, в інших – вдень прокрастинують, а потім працюють ночами. Десь люди відчувають свободу вийти протягом робочого дня на прогулянку, десь знаходять в проміжку між зумами можливість помити вікна.
🥴 Але давайте згадаємо, як було спочатку карантину? Від денної прогулянки робилось трохи не по собі, правда? Здавалось, що ти прогулюєш робочий день, наче школяр урок ненависної алгебри. З часом ці практики увійшли до нового шаблону і стали частиною рутини, а отже, частиною структури.
Is it normal?
🖥 Але цікаво ось що: віддалена робота всеодно вимагає певних дзвоників, які поділять день на частини. Особисто я, наприклад, відштовхуюсь від прийомів їжі і серіальчиків, які я під свої сніданки, обіди і вечері дивлюсь. Без серіальчику ритуал здається не завершеним - немає сигналу розпочати роботу. І в більшості людей так само: вони створюють свої власні лайфхаки, що допомагають структурувати день. Хтось гуляє із собакою, хтось зранку купує каву в кав’ярні біля дому, хтось робить фізичні вправи.
☝️ От тільки одна заувага: кожен такий лайфхак має бути релевантним культурі, у якій ми живемо. Наприклад, якби крім серіалу я випивала з кожним прийомом їжі пляшку пива, колеги мене б точно не зрозуміли. Утім, як і сусіди, друзі та родичі. Так само мене б ніхто не зрозумів, якби я структурувала свій день викиданням сміття з вікна на перехожих.
❗️Наше повсякдення завжди відображає культуру, у якій ми живемо. І кожне нове нормальне з часом перетворюється на старе, як тільки зміниться контекст, у якому живуть люди.
❓А як ви структуруєте свою рутину? Поділіться власними лайфхаками в коментарях.
#thinkingoutloud
Чому людям цікаве життя влогерів?
Продовжую розмірковувати про рутину. Складаючи тексти для попередніх постів, згадала статтю, яку писала кілька років тому. Тоді я намагалась відповісти на питання, чому людям так подобається дивитись на YouTube замальовки з повсякденного життя нікому не відомих персонажів.
Якщо дуже коротко, ось спойлери:
📹 Влог – це «щоденник для інших», у якому автор описує свій день і переживання, намагаючись залучити в них глядача.
Влогер – це не селебіріті, а звичайна людина, яка не боїться просто бути собою, і це резонує з цінностями сучасного суспільства.
📹 Нові цінності диктує нове покоління, яке кинуло виклик медійній індустрії.
📹 Влогерство – це новий гуманізм, що об’єднує людей довкола важливості власної індивідуальності.
📹 Влогер робить вигляд, що просто знімає своє повсякденне життя, а глядач, розуміючи, що це робили під його смаки, тобто під смаки ЦА, робить вигляд, що вірить у цю повсякденну невимушеність.
📹 Влогери показують не те життя, про яке мріють їхні глядачі, а життя, про яке мріють вони самі – це створює відчуття щирості і чесності.
📹 Найбільше люди цікавляться самі собою, тому насправді у всіх влогах вони дивляться на власне відображення.
Повний текст статті:
https://mmr.ua/show/da_zdravstvuet_rutina__ili_pochemu_lyudyam_interesna_zhizny_vlogerov
А на ваші враження, як завжди, чекатиму в коментарях під постом 🙏
#anthropologicalwriting
Продовжую розмірковувати про рутину. Складаючи тексти для попередніх постів, згадала статтю, яку писала кілька років тому. Тоді я намагалась відповісти на питання, чому людям так подобається дивитись на YouTube замальовки з повсякденного життя нікому не відомих персонажів.
Якщо дуже коротко, ось спойлери:
📹 Влог – це «щоденник для інших», у якому автор описує свій день і переживання, намагаючись залучити в них глядача.
Влогер – це не селебіріті, а звичайна людина, яка не боїться просто бути собою, і це резонує з цінностями сучасного суспільства.
📹 Нові цінності диктує нове покоління, яке кинуло виклик медійній індустрії.
📹 Влогерство – це новий гуманізм, що об’єднує людей довкола важливості власної індивідуальності.
📹 Влогер робить вигляд, що просто знімає своє повсякденне життя, а глядач, розуміючи, що це робили під його смаки, тобто під смаки ЦА, робить вигляд, що вірить у цю повсякденну невимушеність.
📹 Влогери показують не те життя, про яке мріють їхні глядачі, а життя, про яке мріють вони самі – це створює відчуття щирості і чесності.
📹 Найбільше люди цікавляться самі собою, тому насправді у всіх влогах вони дивляться на власне відображення.
Повний текст статті:
https://mmr.ua/show/da_zdravstvuet_rutina__ili_pochemu_lyudyam_interesna_zhizny_vlogerov
А на ваші враження, як завжди, чекатиму в коментарях під постом 🙏
#anthropologicalwriting
MMR
Да здравствует рутина, или Почему людям интересна жизнь влогеров?
Тина Полек, бизнес-антрополог проекта по исследованию поведения людей Die Kulturtrager, о новом персонаже нового технологичного мира
Привіт, друзі!
Хотілося написати довгий пост про те, що всім потрібна творча пауза, і що тепер я з новими силами кинусь писати сюди щотижня. Але ніт) Пауза не творча, а цілком собі банальна і побутова, а порожніх обіцянок роздавати не хочу. 🤷🏻♀️
Натомість хочу подякувати, що ви з цього каналу не порозбігались і що вас навіть стало більше) 🧐
Підозрюю, що нові люди тут завдяки Антрополог на районе, тому не втомлююсь дякувати Михайлу за віру в мою антропологічну творчість. ❤️
Тож рада вітати нових читачів і поспішаю дати не порожню обіцянку з приводу нового матеріалу цього тижня. 😉
Дякую, що чекали! І так, я повернулась з купою нових ідей, тому маю надію, що принаймні на цьому каналі антропології стане більше. 🤗
Ваша антропологинька
Хотілося написати довгий пост про те, що всім потрібна творча пауза, і що тепер я з новими силами кинусь писати сюди щотижня. Але ніт) Пауза не творча, а цілком собі банальна і побутова, а порожніх обіцянок роздавати не хочу. 🤷🏻♀️
Натомість хочу подякувати, що ви з цього каналу не порозбігались і що вас навіть стало більше) 🧐
Підозрюю, що нові люди тут завдяки Антрополог на районе, тому не втомлююсь дякувати Михайлу за віру в мою антропологічну творчість. ❤️
Тож рада вітати нових читачів і поспішаю дати не порожню обіцянку з приводу нового матеріалу цього тижня. 😉
Дякую, що чекали! І так, я повернулась з купою нових ідей, тому маю надію, що принаймні на цьому каналі антропології стане більше. 🤗
Ваша антропологинька
Емоції та автомобілі
💾 Антропологи давно працюють над проблемою взаємодії людини і техніки. Раніше я писала про дослідження Женев’єв Бел у цій сфері (ось тут і ось тут). Сьогодні хотілося б поговорити про ще одну дослідницю, занепокоєну подібними питаннями – американську антропологиню Кетрін Лутц.
👩💻 Кетрін – відома в США спеціалістка з антропології та міжнародних відносин, яка багато займалася питаннями трансформації війни в сучасному світі, безпекою, соціальними антивоєнними рухами тощо. Працюючи над темою безпеки, Кетрін вийшла на дуже несподівані висновки щодо американської автокультури, і саме про це ми сьогодні з вами поговоримо.
🖊 У своїй статті «Маркетинг автомобільної любові в епоху страху: антропологічний підхід до емоційного життя світу автомобілів» («Marketing car love in an age of fear: an anthropological approach to the emotional life of a world of automobiles») Кетрін на прикладі США розмірковує про те, як вивчення емоцій допомагає зрозуміти стосунки людини з технікою, а значить і зі всією політико-економічною системою, у якій вона функціонує.
Антропологія емоцій
🙂 Насправді антропологи звернули увагу на емоції не так давно – лише у 1980-х роках. До цього вони вважались чимось індивідуальним та ірраціональним. Однак згодом численні наукові дослідження показали, що емоції, як і поведінка, завжди перебувають у контексті культури. Те, що ми відчуваємо, пов’язано з тим, що прийнято відчувати у нашому суспільстві. Наприклад, якщо ми живемо у культурі, де не існує уявлення про те, що якась дія може заплямувати честь, ми будемо позбавлені й емоцій, які таке уявлення супроводжують.
🚘 Так само з автомобілями. Емоційний авто світ складається з того, як водії взаємодіють один з одним, з усією автоіндустрією і з актуальними політичними, економічними та культурними подіями у своїй країні та решті світу. Окрім того, розуміння автомобілів неможливе без зв’язку з уявленням про те, що взагалі таке «сучасність».
Всі «в домікє», або глобальна інкапсуляція
🚗 Глобальне значення автомобілів зростає щороку, так само як довгий час зростали їхні продажі по всьому світу. І причина тут не тільки в тому, що виріс добробут людства, а й в тому, що автомобіль у сучасних умовах закриває базову потребу в безпеці, чим з радістю користується маркетинг автомобільних компаній.
Лівен де Каутер у своїй книзі «Капсульна цивілізація: про місто в епоху страху» (2005) розмірковує про те, що трагедія 11 вересня та глобальна війна з тероризмом спричинили появу капсульного ефекту і страху в повсякденному житті американців. Люди почали закриватися у «капсули» і обирати безпечні місця для свого перебування: торгові центри замість відкритих площ, публічні простори з камерами тощо. Збільшення використання приватних авто є відображенням саме цієї тенденції.
Гіперіндивідуалізація
🤔Наступним чинником, який впливає на емоційне ставлення американців до автомобілів, є гіперіндивідуалізація. Проводячи своє дослідження, Кетрін, наприклад, дізнавалась в людей, навіщо їм власне авто, якщо в сім’ї вже є одна машина. Відповіді змінювались в процесі розмови від «чоловік виїжджає раніше» до «я не хочу ні від кого залежати», «я самостійна», і нарешті «в автомобілі я можу насолодитися перебуванням наодинці». Авто – це справді територія лише для себе, де можна відпочити в проміжку між родиною і роботою, наприклад.
🛣 Однак тут є одне але. Дуже часто, перебуваючи наодинці у своїх автомобілях, люди за допомогою смартфонів насправді спілкуються з друзями і родиною, які знаходяться відокремлено в інших місцях. Але це породжує лише чергову порцію ізоляції. Бо така відсутність-присутність водія означає, що він або вона емоційно ізолюються від інших водіїв, з якими ділять дорогу. А це чинник роздратування. Ну бо люди, які залипають у смартфонах, не надто уважні і заважають руху.
На цьому сьогодні я зупиняюсь)
Читайте продовження у наступному пості завтра 😉.
#anthropologicalreading
💾 Антропологи давно працюють над проблемою взаємодії людини і техніки. Раніше я писала про дослідження Женев’єв Бел у цій сфері (ось тут і ось тут). Сьогодні хотілося б поговорити про ще одну дослідницю, занепокоєну подібними питаннями – американську антропологиню Кетрін Лутц.
👩💻 Кетрін – відома в США спеціалістка з антропології та міжнародних відносин, яка багато займалася питаннями трансформації війни в сучасному світі, безпекою, соціальними антивоєнними рухами тощо. Працюючи над темою безпеки, Кетрін вийшла на дуже несподівані висновки щодо американської автокультури, і саме про це ми сьогодні з вами поговоримо.
🖊 У своїй статті «Маркетинг автомобільної любові в епоху страху: антропологічний підхід до емоційного життя світу автомобілів» («Marketing car love in an age of fear: an anthropological approach to the emotional life of a world of automobiles») Кетрін на прикладі США розмірковує про те, як вивчення емоцій допомагає зрозуміти стосунки людини з технікою, а значить і зі всією політико-економічною системою, у якій вона функціонує.
Антропологія емоцій
🙂 Насправді антропологи звернули увагу на емоції не так давно – лише у 1980-х роках. До цього вони вважались чимось індивідуальним та ірраціональним. Однак згодом численні наукові дослідження показали, що емоції, як і поведінка, завжди перебувають у контексті культури. Те, що ми відчуваємо, пов’язано з тим, що прийнято відчувати у нашому суспільстві. Наприклад, якщо ми живемо у культурі, де не існує уявлення про те, що якась дія може заплямувати честь, ми будемо позбавлені й емоцій, які таке уявлення супроводжують.
🚘 Так само з автомобілями. Емоційний авто світ складається з того, як водії взаємодіють один з одним, з усією автоіндустрією і з актуальними політичними, економічними та культурними подіями у своїй країні та решті світу. Окрім того, розуміння автомобілів неможливе без зв’язку з уявленням про те, що взагалі таке «сучасність».
Всі «в домікє», або глобальна інкапсуляція
🚗 Глобальне значення автомобілів зростає щороку, так само як довгий час зростали їхні продажі по всьому світу. І причина тут не тільки в тому, що виріс добробут людства, а й в тому, що автомобіль у сучасних умовах закриває базову потребу в безпеці, чим з радістю користується маркетинг автомобільних компаній.
Лівен де Каутер у своїй книзі «Капсульна цивілізація: про місто в епоху страху» (2005) розмірковує про те, що трагедія 11 вересня та глобальна війна з тероризмом спричинили появу капсульного ефекту і страху в повсякденному житті американців. Люди почали закриватися у «капсули» і обирати безпечні місця для свого перебування: торгові центри замість відкритих площ, публічні простори з камерами тощо. Збільшення використання приватних авто є відображенням саме цієї тенденції.
Гіперіндивідуалізація
🤔Наступним чинником, який впливає на емоційне ставлення американців до автомобілів, є гіперіндивідуалізація. Проводячи своє дослідження, Кетрін, наприклад, дізнавалась в людей, навіщо їм власне авто, якщо в сім’ї вже є одна машина. Відповіді змінювались в процесі розмови від «чоловік виїжджає раніше» до «я не хочу ні від кого залежати», «я самостійна», і нарешті «в автомобілі я можу насолодитися перебуванням наодинці». Авто – це справді територія лише для себе, де можна відпочити в проміжку між родиною і роботою, наприклад.
🛣 Однак тут є одне але. Дуже часто, перебуваючи наодинці у своїх автомобілях, люди за допомогою смартфонів насправді спілкуються з друзями і родиною, які знаходяться відокремлено в інших місцях. Але це породжує лише чергову порцію ізоляції. Бо така відсутність-присутність водія означає, що він або вона емоційно ізолюються від інших водіїв, з якими ділять дорогу. А це чинник роздратування. Ну бо люди, які залипають у смартфонах, не надто уважні і заважають руху.
На цьому сьогодні я зупиняюсь)
Читайте продовження у наступному пості завтра 😉.
#anthropologicalreading
Автомобільна індустрія в епоху страху
🚙 Минулого разу ми говорили про те, як автомобілі пов’язані з емоціями, і як самі емоції залежать від культури. Сьогодні я продовжу розповідати про антропологічне дослідження автокультури США, зокрема, про місце індивідуалізму і страху в цій культурі.
До чого тут страх?
🧐 Автовиробники регулярно проводять власні дослідження для того, щоб зрозуміти, які емоції люди відчувають до своєї машини і під час покупки нової машини. І це, звісно, не про емоційну реакцію людей на черговий дизайн фар, а про ширший контекст і культуру.
📊 Так, компанія Ford (Global Trends and Futuring at Ford Motor Company) робить щорічний огляд поведінкових трендів (з архівом, а також цьогорічним звітом можна ознайомитись тут ). І от, під час роботи над своїми звітами кілька років тому менеджери компанії побачили, що насправді найбільше людей турбує безпека і захист.
😱 Це відчуття посилюється не в останню чергу завдяки роботі медіа, що не соромляться емоційних новин і драматичних ефектів. Так, американці будуть впевнені, що рівень злочинності в їхньому районі великий і збільшується, навіть коли це не так. І страх перед тероризмом тільки посилив цю тенденцію. Страх керує також вибором товарів, адже люди не довіряють ні бізнесу, ні владі, і впевнені, що кожен має сам турбуватися про себе і самостійно дбати про власну безпеку. Це може допомогти зрозуміти, як люди підходять до покупки автомобіля і чому вибирають певні моделі. Наприклад, з агресивними решітками радіатора, високим кліренсом, важкі або оснащені системами безпеки.
Рухливий страх
😬 Розробляючи маркетингові стратегії Ford, менеджери компанії спираються на розуміння того, наскільки плавно відчуття безпеки і страху рухаються всередині та ззовні автомобіля. Наприклад, система GPS – це ж не тільки про полегшення навігації, а й про відчуття контролю у ворожому і небезпечному світі.
🚌 У такому контексті піші прогулянки, велосипеди і навіть шкільні автобуси стають в уявленнях людей джерелами небезпеки. Наприклад, чимало традиційних для США жовтих автобусів сьогодні справді їздять напівпорожні через сконструйований у суспільстві страх булінгу. Так само як добирання до школи на велосипеді більше не вітається батьками через страх незнайомців.
❗️У реальності ж у США 3-34-річні американці помирають в автокатастрофах частіше, ніж коли-небудь в історії, і точно частіше, ніж від зустрічі з незнайомцями по дорозі до школи.
У такий спосіб автомобіль і його масове використання стає ілюстрацією того, наскільки соціально сконструйовані наші страхи.
☝️Щоб зрозуміти сучасний світ, треба зрозуміти те, що його уособлює. Поза всяким сумнівом, саме автомобіль є одним із найбільш знакових символів сучасності, який поєднує в собі політику, промисловість, довкілля, клімат, і найголовніше – культуру з усіма її пристрастями, задоволеннями і страхами.
#anthropologicalreading
🚙 Минулого разу ми говорили про те, як автомобілі пов’язані з емоціями, і як самі емоції залежать від культури. Сьогодні я продовжу розповідати про антропологічне дослідження автокультури США, зокрема, про місце індивідуалізму і страху в цій культурі.
До чого тут страх?
🧐 Автовиробники регулярно проводять власні дослідження для того, щоб зрозуміти, які емоції люди відчувають до своєї машини і під час покупки нової машини. І це, звісно, не про емоційну реакцію людей на черговий дизайн фар, а про ширший контекст і культуру.
📊 Так, компанія Ford (Global Trends and Futuring at Ford Motor Company) робить щорічний огляд поведінкових трендів (з архівом, а також цьогорічним звітом можна ознайомитись тут ). І от, під час роботи над своїми звітами кілька років тому менеджери компанії побачили, що насправді найбільше людей турбує безпека і захист.
😱 Це відчуття посилюється не в останню чергу завдяки роботі медіа, що не соромляться емоційних новин і драматичних ефектів. Так, американці будуть впевнені, що рівень злочинності в їхньому районі великий і збільшується, навіть коли це не так. І страх перед тероризмом тільки посилив цю тенденцію. Страх керує також вибором товарів, адже люди не довіряють ні бізнесу, ні владі, і впевнені, що кожен має сам турбуватися про себе і самостійно дбати про власну безпеку. Це може допомогти зрозуміти, як люди підходять до покупки автомобіля і чому вибирають певні моделі. Наприклад, з агресивними решітками радіатора, високим кліренсом, важкі або оснащені системами безпеки.
Рухливий страх
😬 Розробляючи маркетингові стратегії Ford, менеджери компанії спираються на розуміння того, наскільки плавно відчуття безпеки і страху рухаються всередині та ззовні автомобіля. Наприклад, система GPS – це ж не тільки про полегшення навігації, а й про відчуття контролю у ворожому і небезпечному світі.
🚌 У такому контексті піші прогулянки, велосипеди і навіть шкільні автобуси стають в уявленнях людей джерелами небезпеки. Наприклад, чимало традиційних для США жовтих автобусів сьогодні справді їздять напівпорожні через сконструйований у суспільстві страх булінгу. Так само як добирання до школи на велосипеді більше не вітається батьками через страх незнайомців.
❗️У реальності ж у США 3-34-річні американці помирають в автокатастрофах частіше, ніж коли-небудь в історії, і точно частіше, ніж від зустрічі з незнайомцями по дорозі до школи.
У такий спосіб автомобіль і його масове використання стає ілюстрацією того, наскільки соціально сконструйовані наші страхи.
☝️Щоб зрозуміти сучасний світ, треба зрозуміти те, що його уособлює. Поза всяким сумнівом, саме автомобіль є одним із найбільш знакових символів сучасності, який поєднує в собі політику, промисловість, довкілля, клімат, і найголовніше – культуру з усіма її пристрастями, задоволеннями і страхами.
#anthropologicalreading
Що таке антропологія і навіщо вона потрібна?
🙃 На цьому каналі я багато розповідаю про те, з якими темами працюють антропологи, як проводити антропологічні дослідження або намагаюсь показати небанальне трактування окремих культурних явищ.
☺️ Але іноді я забуваю про те, наскільки взагалі мало в Україні інформації про те, що таке антропологія. Колись я писала на цю тему лонгрід і маю надію, що він може допомогти побачити беграунд самої антропології. Адже для того, щоб зрозуміти, як ця вся антропологічна кухня працює, не зайвим буде ще раз нагадати про те, як вона взагалі виникла і який шлях пройшла.
🤓 Тому запасайтесь терпінням і переходьте за посиланням знизу. Цю статтю я дуже старалась написати людською, а не академічною мовою, тому сподіваюсь, що вам не буде нудно і що ви дізнаєтесь про таке:
🔸 Чому антропологія – це не лише про кістки?
🔸 Як виникла антропологія, і за що їй має бути соромно?
🔸 Чому після війни антропологи «повернулися додому» і зайшли на територію соціологів?
🔸 Як працює антропологія, і хто такий інсайдер?
🔸 Як проводити антропологічні дослідження?
🔸 Яка користь з антропологів, або що таке прикладна антропологія?
Повний текст статті ось тут 👇
https://un-sci.com/ru/2019/12/06/shho-take-antropologiya-i-navishho-vona-potribna/
#anthropologicalwriting
🙃 На цьому каналі я багато розповідаю про те, з якими темами працюють антропологи, як проводити антропологічні дослідження або намагаюсь показати небанальне трактування окремих культурних явищ.
☺️ Але іноді я забуваю про те, наскільки взагалі мало в Україні інформації про те, що таке антропологія. Колись я писала на цю тему лонгрід і маю надію, що він може допомогти побачити беграунд самої антропології. Адже для того, щоб зрозуміти, як ця вся антропологічна кухня працює, не зайвим буде ще раз нагадати про те, як вона взагалі виникла і який шлях пройшла.
🤓 Тому запасайтесь терпінням і переходьте за посиланням знизу. Цю статтю я дуже старалась написати людською, а не академічною мовою, тому сподіваюсь, що вам не буде нудно і що ви дізнаєтесь про таке:
🔸 Чому антропологія – це не лише про кістки?
🔸 Як виникла антропологія, і за що їй має бути соромно?
🔸 Чому після війни антропологи «повернулися додому» і зайшли на територію соціологів?
🔸 Як працює антропологія, і хто такий інсайдер?
🔸 Як проводити антропологічні дослідження?
🔸 Яка користь з антропологів, або що таке прикладна антропологія?
Повний текст статті ось тут 👇
https://un-sci.com/ru/2019/12/06/shho-take-antropologiya-i-navishho-vona-potribna/
#anthropologicalwriting
Granite of science
Що таке антропологія і навіщо вона потрібна? | Granite of science
Научно-популярный журнал
Антропологія проти соціології: хто кого?
👊 Форд проти Ферарі. Годзіла проти Конга. Чужий проти Хижака. Антропологія проти соціології.
⚔️ Цей холівар сягає тих далеких часів, коли ще не було інтернету, і саме слово «холівар» мало дещо інше значення. Але вже тоді соціологи та антропологи ділили між собою сфери впливу і боролися за право називатися знавцями людської поведінки. Жартую звісно, але дискусія з цього питання справді існує, і навіть сьогодні опоненти готові схрещувати свої академічні мечі у цій битві. У мене навіть є улюблена цитата відомого антрополога Кліфорда Гірца на цю тему «Люди продовжують запитувати, чим антропологія відрізняється від соціології, і всі починають нервувати». Так от, пропоную поберегти свої нерви і спробувати таки розібратися в тому, що ж там не можуть поділити між собою антропологи і соціологи.
✍️ А робити ми це будемо за допомогою дуже кльового американського антрополога Александра К. Сміта та його відео на власному просвітницькому ютуб канальчику.
Посилання ось тут 👉 https://www.youtube.com/watch?v=njfqkj3Ej9M
А для лінивих традиційний спойлер.
🙌 Антропологія і соціологія мають багато спільного, а саме – вивчення людей і впливу соціальних інституцій на їхнє життя.
Але є дві принципові речі, які їх між собою відрізняють:
1️⃣ Інтелектуальна історія
✔️ Антропологія – це дитя колоніалізму. Антропологи допомагали колоніальним адміністраціям вивчати місцеві народи, щоб потім ними можна було ефективніше керувати. А ще це був спосіб зрозуміти себе через дослідження принципово відмінних суспільств. Лише з часом антропологія перейшла від вивчення неєвропейських до вивчення європейських народів.
✔️Соціологія – дитя індустріалізації. Вона виникла в часи активної модернізації Західної Європи, що спричинила індустріалізацію і стрімке зростання міст. Соціологи також працювали на уряд, вивчаючи значення нових соціальних інституцій, породжених модерністю (наприклад, робітників), але у своїх власних країнах. Відповідно соціологія завжди була наукою, де європейці вивчали європейців.
2️⃣ Методологія
✔️ Основний метод антропології – це етнографія. Він означає, що дослідник певний час буквально живе в іншій культурі. Періодично записуючи інтерв’ю, але найбільше – просто спілкуючись з людьми і спостерігаючи за тим, як вони взаємодіють один з одним у формальних і неформальних обставинах. Антропологи вибудовують свої дані на участі та спостереженні.
✔️ Натомість соціологи більше сконцентровані на вивченні груп населення і теоретичному аналізі економічного та соціального порядків. Соціологи завжди працювали в суспільствах добре їм знайомих, де люди говорили їхньою мовою і були писемними. Це дозволило їм використовувати більше якісних методів (структуровані і напівструктуровані інтерв’ю, а згодом і фокус-групи). Просте не слід забувати, що соціологи – піонери в кількісних методах вивчення суспільства, і зрештою стереотипно саме ця сфера за ними і закріпилась.
😎 Отже, антропологія і соціологія вивчають людське суспільство, але від початку мають різні методологічні підходи і різний інтелектуальний бекграунд. А далі додам від себе: тут немає чого ділити, але є чим ділитись. І це вже відбувається. Бо соціологи, наприклад, успішно запозичили собі етнографію, тоді як антропологи без докорів сумління юзають фокус-групи. І це нормально🙃 Бо зрештою найголовніше для обох наук – зрозуміти людей, і чим більше для цього є хороших методів, тим кращими будуть результати.
#anthropologicalvideo
👊 Форд проти Ферарі. Годзіла проти Конга. Чужий проти Хижака. Антропологія проти соціології.
⚔️ Цей холівар сягає тих далеких часів, коли ще не було інтернету, і саме слово «холівар» мало дещо інше значення. Але вже тоді соціологи та антропологи ділили між собою сфери впливу і боролися за право називатися знавцями людської поведінки. Жартую звісно, але дискусія з цього питання справді існує, і навіть сьогодні опоненти готові схрещувати свої академічні мечі у цій битві. У мене навіть є улюблена цитата відомого антрополога Кліфорда Гірца на цю тему «Люди продовжують запитувати, чим антропологія відрізняється від соціології, і всі починають нервувати». Так от, пропоную поберегти свої нерви і спробувати таки розібратися в тому, що ж там не можуть поділити між собою антропологи і соціологи.
✍️ А робити ми це будемо за допомогою дуже кльового американського антрополога Александра К. Сміта та його відео на власному просвітницькому ютуб канальчику.
Посилання ось тут 👉 https://www.youtube.com/watch?v=njfqkj3Ej9M
А для лінивих традиційний спойлер.
🙌 Антропологія і соціологія мають багато спільного, а саме – вивчення людей і впливу соціальних інституцій на їхнє життя.
Але є дві принципові речі, які їх між собою відрізняють:
1️⃣ Інтелектуальна історія
✔️ Антропологія – це дитя колоніалізму. Антропологи допомагали колоніальним адміністраціям вивчати місцеві народи, щоб потім ними можна було ефективніше керувати. А ще це був спосіб зрозуміти себе через дослідження принципово відмінних суспільств. Лише з часом антропологія перейшла від вивчення неєвропейських до вивчення європейських народів.
✔️Соціологія – дитя індустріалізації. Вона виникла в часи активної модернізації Західної Європи, що спричинила індустріалізацію і стрімке зростання міст. Соціологи також працювали на уряд, вивчаючи значення нових соціальних інституцій, породжених модерністю (наприклад, робітників), але у своїх власних країнах. Відповідно соціологія завжди була наукою, де європейці вивчали європейців.
2️⃣ Методологія
✔️ Основний метод антропології – це етнографія. Він означає, що дослідник певний час буквально живе в іншій культурі. Періодично записуючи інтерв’ю, але найбільше – просто спілкуючись з людьми і спостерігаючи за тим, як вони взаємодіють один з одним у формальних і неформальних обставинах. Антропологи вибудовують свої дані на участі та спостереженні.
✔️ Натомість соціологи більше сконцентровані на вивченні груп населення і теоретичному аналізі економічного та соціального порядків. Соціологи завжди працювали в суспільствах добре їм знайомих, де люди говорили їхньою мовою і були писемними. Це дозволило їм використовувати більше якісних методів (структуровані і напівструктуровані інтерв’ю, а згодом і фокус-групи). Просте не слід забувати, що соціологи – піонери в кількісних методах вивчення суспільства, і зрештою стереотипно саме ця сфера за ними і закріпилась.
😎 Отже, антропологія і соціологія вивчають людське суспільство, але від початку мають різні методологічні підходи і різний інтелектуальний бекграунд. А далі додам від себе: тут немає чого ділити, але є чим ділитись. І це вже відбувається. Бо соціологи, наприклад, успішно запозичили собі етнографію, тоді як антропологи без докорів сумління юзають фокус-групи. І це нормально🙃 Бо зрештою найголовніше для обох наук – зрозуміти людей, і чим більше для цього є хороших методів, тим кращими будуть результати.
#anthropologicalvideo
YouTube
Anthropology and Sociology - What is the Difference - Off the Shelf 2
In this episode of Off the Shelf, we'll discuss the major differences between anthropology and sociology, focusing on their historical development and how this has impacted each discipline's contemporary research methods.
The host, Alexander K. Smith, holds…
The host, Alexander K. Smith, holds…
Гаражний світ
🏙 Що я все про балкони і про балкони, коли в наших містах ще стільки всього смачного і цікавого? Наприклад, гаражі, чоловічі печери, які живуть за власними правилами і давно стали чимось значно більшим, ніж просто домівки для автомобілів. Чим саме? А ось тут вже без антропологічного погляду не обійтись. Сьогодні це буде погляд моєї дорогої колеги та урбаністичної соратниці Алли Петренко-Лисак.
😍Стаття прекрасна, тому запрошую читати її всю, попиваючи пиво на балконі і споглядаючи сусідські гаражі. Посилання ось тут 👇
https://projects.weekend.today/garage_kyiv?fbclid=IwAR05RgDW6P6b8aOYZ5DkvrZc9A5aStjqHz5rTnfLqRDzpVTHQ559t8U6tjU
Сумніваєтесь? Тоді тільки погляньте, про що саме Алла розповідає у своєму тексті:
🔧 Як з’явились гаражні кооперативи, і до чого тут воїни-афганці?
🔧 Жінкам вхід заборонено, або як гаражі стали чоловічим клубом?
🔧 Чому гараж - це простір для забороненої любові?
🔧 Гаражі-трендсетери, або до чого тут шерінгова економіка?
🔧 Гаражі і діти: екстрім для малюків і доросла тусовка для підлітків
🔧 Чи є у гаражів майбутнє?
Зізнавайтесь, а ви тусили в гаражах у дитинстві? Або може тусуєтесь досі? Буду вдячна за ваші історії в коментарях 🙃
#anthropologicalreading
🏙 Що я все про балкони і про балкони, коли в наших містах ще стільки всього смачного і цікавого? Наприклад, гаражі, чоловічі печери, які живуть за власними правилами і давно стали чимось значно більшим, ніж просто домівки для автомобілів. Чим саме? А ось тут вже без антропологічного погляду не обійтись. Сьогодні це буде погляд моєї дорогої колеги та урбаністичної соратниці Алли Петренко-Лисак.
😍Стаття прекрасна, тому запрошую читати її всю, попиваючи пиво на балконі і споглядаючи сусідські гаражі. Посилання ось тут 👇
https://projects.weekend.today/garage_kyiv?fbclid=IwAR05RgDW6P6b8aOYZ5DkvrZc9A5aStjqHz5rTnfLqRDzpVTHQ559t8U6tjU
Сумніваєтесь? Тоді тільки погляньте, про що саме Алла розповідає у своєму тексті:
🔧 Як з’явились гаражні кооперативи, і до чого тут воїни-афганці?
🔧 Жінкам вхід заборонено, або як гаражі стали чоловічим клубом?
🔧 Чому гараж - це простір для забороненої любові?
🔧 Гаражі-трендсетери, або до чого тут шерінгова економіка?
🔧 Гаражі і діти: екстрім для малюків і доросла тусовка для підлітків
🔧 Чи є у гаражів майбутнє?
Зізнавайтесь, а ви тусили в гаражах у дитинстві? Або може тусуєтесь досі? Буду вдячна за ваші історії в коментарях 🙃
#anthropologicalreading
projects.weekend.today
З льохом, ямою та ліжком: минуле та майбутнє київських гаражів
Коли будівництво гаражів в Києві стало масовим явищем? Чому мати гараж для автовласника було не тільки престижно, а й необхідно? Як гаражі стали територією інтиму та магнітом для підлітків?
Мережуймося, бо ми того варті!
🔥 Мене нема, але я є. Не встигаю писати сюди регулярно, але цього разу маю новину, про яку гріх змовчати. А все тому що вперше в Україні відбудеться цикл онлайн-дискусій для мережування антропологів «Anthropology UA».
Що це означає?
💪 Що відтепер ті, хто займається антропологічними дослідженнями в Україні, готові об’єднуватись і публічно, голосно та відверто говорити про свої дослідження в контексті науки, бізнесу і суспільства, ділитись кейсами, досвідом, шукати партнерів/ок та однодумців/ок і разом рухатись до того, або антропологія стала видимою.
🇺🇦🇨🇦 Організатори події: Центр прикладної антропології (Київ) та Катедра української культури та етнографії ім. Гуцуляків Альбертського університету (Едмонтон, Канада).
⚡️Перший захід відбудеться вже 15 червня 2021 р. о 19.00 (за Київським часом) або о 10.00 (за Едмонтонським) і буде присвячений найбільш наболілим та актуальним у професійному середовищі питанням
Присутність відсутності: про антропологію в Україні
✅ У пошуках “рамки”: етнографія, етнологія чи антропологія?
✅ Збереження традицій чи академічне бунтарство? Антропологія як професійна ідентичність
✅ Чому нас не видно і що з цим робити?
Шукати відповіді на ці питання будемо разом із спікерками Мариною Гримич, Наталею Безбородовою, Тіною Полек, Оксаною Кісь.
Модераторка: Наталя Ханенко-Фрізен
Вхід вільний за реєстрацією ось тут 👇
https://zoom.us/meeting/register/tJMqceGtqT0iH93zIGjio3AXpOlgEiBB9bfg?fbclid=IwAR1q58HhNu1Ppp0L4VvHvq04tyRUCYFXopIQlEWXzJb0bFDuF4H-oy5-FTw
Деталі ось тут 👇
https://www.facebook.com/events/315840423370034/?ref=newsfeed
Чекаємо на ваш у нашій антропологічній тусовці 😉
🔥 Мене нема, але я є. Не встигаю писати сюди регулярно, але цього разу маю новину, про яку гріх змовчати. А все тому що вперше в Україні відбудеться цикл онлайн-дискусій для мережування антропологів «Anthropology UA».
Що це означає?
💪 Що відтепер ті, хто займається антропологічними дослідженнями в Україні, готові об’єднуватись і публічно, голосно та відверто говорити про свої дослідження в контексті науки, бізнесу і суспільства, ділитись кейсами, досвідом, шукати партнерів/ок та однодумців/ок і разом рухатись до того, або антропологія стала видимою.
🇺🇦🇨🇦 Організатори події: Центр прикладної антропології (Київ) та Катедра української культури та етнографії ім. Гуцуляків Альбертського університету (Едмонтон, Канада).
⚡️Перший захід відбудеться вже 15 червня 2021 р. о 19.00 (за Київським часом) або о 10.00 (за Едмонтонським) і буде присвячений найбільш наболілим та актуальним у професійному середовищі питанням
Присутність відсутності: про антропологію в Україні
✅ У пошуках “рамки”: етнографія, етнологія чи антропологія?
✅ Збереження традицій чи академічне бунтарство? Антропологія як професійна ідентичність
✅ Чому нас не видно і що з цим робити?
Шукати відповіді на ці питання будемо разом із спікерками Мариною Гримич, Наталею Безбородовою, Тіною Полек, Оксаною Кісь.
Модераторка: Наталя Ханенко-Фрізен
Вхід вільний за реєстрацією ось тут 👇
https://zoom.us/meeting/register/tJMqceGtqT0iH93zIGjio3AXpOlgEiBB9bfg?fbclid=IwAR1q58HhNu1Ppp0L4VvHvq04tyRUCYFXopIQlEWXzJb0bFDuF4H-oy5-FTw
Деталі ось тут 👇
https://www.facebook.com/events/315840423370034/?ref=newsfeed
Чекаємо на ваш у нашій антропологічній тусовці 😉
Що нас бісить у віддаленій роботі?
🤔Антропологічні дослідження прекрасні тим, що вони завжди виявляють суперечності в людській поведінці. А це дозволяє бачити, які ж ми все-таки різні, дивні та прекрасні створіння.
😏 Мої дослідження корпоративної культури під час віддаленої роботи завжди зводяться до того, що «дома дуже круто, але…». От про це «але» я і намагалась поміркувати в ефірі Радіо НВ:
✅ Як наше сприйняття відділеної роботи змінилось у цьому році, порівняно з минулим?
✅ Чому віддалена робота змусила наші тіла почуватись зайвими?
✅ У чому полягає різниця між «ок» і «ок)» у комунікації з колегами?
✅ Керівництво в нових умовах: як дедлайни сприяють довірі?
✅ Чому віддалена робота – це про нерівність?
✅ Чому люди скучили за несподіванками?
Посилання на відео ось тут 👇
https://www.youtube.com/watch?v=gsqW-S8dils&list=PLQObw9H9BzXoAvOnYR9RwIOhrqpD7_NqM&index=3
🤔Антропологічні дослідження прекрасні тим, що вони завжди виявляють суперечності в людській поведінці. А це дозволяє бачити, які ж ми все-таки різні, дивні та прекрасні створіння.
😏 Мої дослідження корпоративної культури під час віддаленої роботи завжди зводяться до того, що «дома дуже круто, але…». От про це «але» я і намагалась поміркувати в ефірі Радіо НВ:
✅ Як наше сприйняття відділеної роботи змінилось у цьому році, порівняно з минулим?
✅ Чому віддалена робота змусила наші тіла почуватись зайвими?
✅ У чому полягає різниця між «ок» і «ок)» у комунікації з колегами?
✅ Керівництво в нових умовах: як дедлайни сприяють довірі?
✅ Чому віддалена робота – це про нерівність?
✅ Чому люди скучили за несподіванками?
Посилання на відео ось тут 👇
https://www.youtube.com/watch?v=gsqW-S8dils&list=PLQObw9H9BzXoAvOnYR9RwIOhrqpD7_NqM&index=3
YouTube
Чому люди хочуть повернутися в офіс — розповідає антропологиня
Антропологиня Тіна Полек в інтерв’ю Нового дня розповіла про те, як змінилася корпоративна культура в часи пандемії і якою буде нова норма у питаннях роботи.
#РадіоНВбезПолітики #радіонв #НовийДень
Слухати Новий день можно тут:
Apple Podcasts https://cutt.ly/qhynvgZ…
#РадіоНВбезПолітики #радіонв #НовийДень
Слухати Новий день можно тут:
Apple Podcasts https://cutt.ly/qhynvgZ…
👶 Якось за всіма своїми проектами я зовсім забула, що у травні «Антропологиньці» виповнився рік. І хоч мені забракло сил на регулярні пости і далеко не всі ідеї вдалось втілити, але все ж за цей рік вийшло стільки матеріалів, що гортання в початок стрічки займе добру годину. А значить це немало)
😍 Тому я б хотіла дуже сильно подякувати всім моїм близьким людям, хто протягом цього часу вірив, надихав і підтримував цю ідею. А ще всім підписникам (цям), хто читав матеріали, писав відгуки, ставив запитання та ділився інформацією з іншими. Не можу описати, як це важливо розуміти, що поруч є однодумці, і як приємно знати, що комусь подобається і резонує те, у що ти вкладаєш стільки зусиль. За рік вас тут стало більше 400, тому безмежно тішусь вашій довірі та вірі в антропологію.
😎 А приводом для цього посту насправді став крутезний сюрприз, який з такою любов’ю зробили мої близькі подруги, і за який я їм по-особливому вдячна. Тепер завдяки їхньому креативу «Антропологинька» має власні стікери. Тож коли у вас виникне потреба подискутувати про соціальне конструювання, інтерпретативну роботу чи похоліварити про методи, ви знатимете, що відповісти)
Ваша Антропологинька
😍 Тому я б хотіла дуже сильно подякувати всім моїм близьким людям, хто протягом цього часу вірив, надихав і підтримував цю ідею. А ще всім підписникам (цям), хто читав матеріали, писав відгуки, ставив запитання та ділився інформацією з іншими. Не можу описати, як це важливо розуміти, що поруч є однодумці, і як приємно знати, що комусь подобається і резонує те, у що ти вкладаєш стільки зусиль. За рік вас тут стало більше 400, тому безмежно тішусь вашій довірі та вірі в антропологію.
😎 А приводом для цього посту насправді став крутезний сюрприз, який з такою любов’ю зробили мої близькі подруги, і за який я їм по-особливому вдячна. Тепер завдяки їхньому креативу «Антропологинька» має власні стікери. Тож коли у вас виникне потреба подискутувати про соціальне конструювання, інтерпретативну роботу чи похоліварити про методи, ви знатимете, що відповісти)
Ваша Антропологинька
Чому важливо чути дітей, або трохи неочевидного про пандемію
😷 Як би сильно мені не хотілось припинити писати про досвід пандемії і її наслідки, але сьогодні це та тема, яка болить усім, а отже її осмислення потребує лагідного антропологічного втручання. Одна із проблем, яка чи не найбільше вимагає такого втручання – дитячий досвід пандемії, невидимий і незаслужено ігнорований дорослими.
😎 Тому разом із Тетяною Саніною та Юлією Соболь (і за підтримки УКФ) ми розпочинаємо проект «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства», у межах якого разом працюватимемо над тим, щоб дитячий досвід пандемії став видимим для дорослих.
😞 Бо дуже часто дорослі забувають про те, що в дитячому світі одні і ті ж речі можуть виглядати та сприйматися зовсім інакше. Наприклад, не бачити однокласників – зовсім не те саме, що не бачити колег, а бути вдома з батьками – не те саме, що бути з власною дитиною. І таких нюансів купа.
💪 Ми хочемо провести дослідження, щоб дати дітям голос і можливість самим розказати про те, що вони відчувають і чого потребують насправді.
🤝 А ще наш проект – це дуже прикольна колаборація антропологів та соціологів, адже після якісної частини дослідження буде проведено кількісну. І ось тут ми вже охопимо репрезентативну вибірку з усієї України, яка допоможе верифікувати наші інсайти. Тому, повертаючись до теми вічних холіварів антропологів і соціологів (про це можна почитати ось тут), а також кількісних та якісних методів (ось тут писала про це пост), поспішаю сказати, що у нас намалювалась ідеальна дослідницька утопія, де всі науки і методи живуть в мирі та злагоді.
Щоденник і результати проекту будуть публікуватися на оцьому сайті 👇
https://childrencovid19.org.ua/?fbclid=IwAR3izw3rK8p5ELKmgt1iq-zWScTrPoMYp_b1IVVGcvKLI16ZKnfaQwQ-zV0
Запрошуємо стежити за новинами і навідуватись за цікавинками.
☝️І останнє: антропологічна частина дослідження проводитиметься віддалено у 4 містах – Києві, Харкові, Одесі та Львові. Ось тут мені дуже знадобилась би ваша допомога. Якщо знаєте дітей 9-16 років з цих міст, яким було б цікаво поспілкуватись з дослідницями і які мають батьків, котрі не проти такого спілкування, дуже прошу скинути їм лінк на нашу анкетку 👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfgrSGcpk0ffTJHUDJYrD_6ECH-JJ4-YUWGAoFrbvU5B-Qpog/viewform?fbclid=IwAR219KkbUmBi5Ryw1VlmlwoWsIcxdNUcgyLKx-pYbBcswJj9cLmuwmRqthk.
Нам би це дуже допомогло 🙏
❓А ви колись спілкувались з дітьми про досвід пандемії? Що вони вам розказували?
#covid19
#anthropologicalwriting
#researchmethods
😷 Як би сильно мені не хотілось припинити писати про досвід пандемії і її наслідки, але сьогодні це та тема, яка болить усім, а отже її осмислення потребує лагідного антропологічного втручання. Одна із проблем, яка чи не найбільше вимагає такого втручання – дитячий досвід пандемії, невидимий і незаслужено ігнорований дорослими.
😎 Тому разом із Тетяною Саніною та Юлією Соболь (і за підтримки УКФ) ми розпочинаємо проект «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства», у межах якого разом працюватимемо над тим, щоб дитячий досвід пандемії став видимим для дорослих.
😞 Бо дуже часто дорослі забувають про те, що в дитячому світі одні і ті ж речі можуть виглядати та сприйматися зовсім інакше. Наприклад, не бачити однокласників – зовсім не те саме, що не бачити колег, а бути вдома з батьками – не те саме, що бути з власною дитиною. І таких нюансів купа.
💪 Ми хочемо провести дослідження, щоб дати дітям голос і можливість самим розказати про те, що вони відчувають і чого потребують насправді.
🤝 А ще наш проект – це дуже прикольна колаборація антропологів та соціологів, адже після якісної частини дослідження буде проведено кількісну. І ось тут ми вже охопимо репрезентативну вибірку з усієї України, яка допоможе верифікувати наші інсайти. Тому, повертаючись до теми вічних холіварів антропологів і соціологів (про це можна почитати ось тут), а також кількісних та якісних методів (ось тут писала про це пост), поспішаю сказати, що у нас намалювалась ідеальна дослідницька утопія, де всі науки і методи живуть в мирі та злагоді.
Щоденник і результати проекту будуть публікуватися на оцьому сайті 👇
https://childrencovid19.org.ua/?fbclid=IwAR3izw3rK8p5ELKmgt1iq-zWScTrPoMYp_b1IVVGcvKLI16ZKnfaQwQ-zV0
Запрошуємо стежити за новинами і навідуватись за цікавинками.
☝️І останнє: антропологічна частина дослідження проводитиметься віддалено у 4 містах – Києві, Харкові, Одесі та Львові. Ось тут мені дуже знадобилась би ваша допомога. Якщо знаєте дітей 9-16 років з цих міст, яким було б цікаво поспілкуватись з дослідницями і які мають батьків, котрі не проти такого спілкування, дуже прошу скинути їм лінк на нашу анкетку 👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfgrSGcpk0ffTJHUDJYrD_6ECH-JJ4-YUWGAoFrbvU5B-Qpog/viewform?fbclid=IwAR219KkbUmBi5Ryw1VlmlwoWsIcxdNUcgyLKx-pYbBcswJj9cLmuwmRqthk.
Нам би це дуже допомогло 🙏
❓А ви колись спілкувались з дітьми про досвід пандемії? Що вони вам розказували?
#covid19
#anthropologicalwriting
#researchmethods
Як антропологи працюють з культурою компаній? (частина 1)
😱 Сучасні компанії одержимі культурою. На всіх бізнес-конференціях прийнято говорити про те, що культура важлива, так як само, як декларувати, що компанія переймається щастям співробітників, випереджує вигорання та дбає про work-life balance. Більшість показників, що асоціюються з культурою, при цьому регулярно заміряються і аналізуються. Іноді глибоко, іноді – на жаль, поверхнево.
🧐 Антропологічний погляд на культуру дещо інакший: він не про регулярні заміри, а про те, щоб дати визначення тим стовпам, на яких тримається внутрішнє світовідчуття працівників у компанії.
😎 Сьогодні мені хотілося б поділитися тезами з інтерв’ю антрополога Пенсільванського університету Грега Урбана (Greg Urban), який багато років вивчав корінне населення Бразилії, а потім почав працювати організаційним антропологом у сфері бізнесу. Повна версія розмови за посиланням👇
https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture
У короткому переказі меседж Грега Урбана звучить ось так:
Культура рухається крізь час і простір за допомогою чотирьох сил:
🔸 Звички – встановлення розпорядку дня і рутини, які закріплюють те, як у компанії прийнято поводитись.
🔸 Інновації – заохочення постійно шукати нові неочікувані рішення старих проблем.
🔸 Візія – прийняття спільної цілі, яка відображає загальні прагнення і плани
🔸 Інтерес – розвиток глибокої приналежності автентичним стосункам і майбутньому організації
Звички. Культура – це пазл, вона формується зі звичок. Якщо спитати корінних бразильців, чому вони виконують саме такі дії під час ритуалу, вони скажуть, що просто так прийнято. В корпораціях все аналогічно: якщо спитати людей, чому вони виконують дії саме в такій послідовності, вони скажуть, що тут завжди так робили. Причина поведінки в обох випадках однакова – вона коріниться в культурі.
Інновації. У компанії завжди є що покращувати. Якщо зануритись в інтереси людей, виявиться, що у них давно є власні ідеї і міркування про те, як можна організувати процес по-інакшому. І в цих ідеях часто багато слушного, адже люди керуються практичним досвідом. Треба лише їх почути.
Візія. У кожної компанії має бути колективне уявлення про те, куди вона іде – тобто візія. Якщо таке уявлення буде механічно сформульоване керівництвом і опущене зверху, за першої ж нагоди реальна поведінка людей відкотиться від цього бачення назад. Ключ успіху в тому, щоб будувати візію на тому, що відбувається в компанії зараз – які звички вже існують і яке значення вони мають для людей.
Інтерес. Працівники завжди мають власну мету в компанії. Візія має бути історією, яка зможе ці особисті цілі інтегрувати в єдину ідею, це великий наратив, який поєднується з малими історіями.
Продовження – в наступному пості.
❓А поки розкажіть, чи стикались ви зі звичками, які ніхто не міг пояснити, коли, наприклад, переходили на роботу до нової компанії?
😱 Сучасні компанії одержимі культурою. На всіх бізнес-конференціях прийнято говорити про те, що культура важлива, так як само, як декларувати, що компанія переймається щастям співробітників, випереджує вигорання та дбає про work-life balance. Більшість показників, що асоціюються з культурою, при цьому регулярно заміряються і аналізуються. Іноді глибоко, іноді – на жаль, поверхнево.
🧐 Антропологічний погляд на культуру дещо інакший: він не про регулярні заміри, а про те, щоб дати визначення тим стовпам, на яких тримається внутрішнє світовідчуття працівників у компанії.
😎 Сьогодні мені хотілося б поділитися тезами з інтерв’ю антрополога Пенсільванського університету Грега Урбана (Greg Urban), який багато років вивчав корінне населення Бразилії, а потім почав працювати організаційним антропологом у сфері бізнесу. Повна версія розмови за посиланням👇
https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture
У короткому переказі меседж Грега Урбана звучить ось так:
Культура рухається крізь час і простір за допомогою чотирьох сил:
🔸 Звички – встановлення розпорядку дня і рутини, які закріплюють те, як у компанії прийнято поводитись.
🔸 Інновації – заохочення постійно шукати нові неочікувані рішення старих проблем.
🔸 Візія – прийняття спільної цілі, яка відображає загальні прагнення і плани
🔸 Інтерес – розвиток глибокої приналежності автентичним стосункам і майбутньому організації
Звички. Культура – це пазл, вона формується зі звичок. Якщо спитати корінних бразильців, чому вони виконують саме такі дії під час ритуалу, вони скажуть, що просто так прийнято. В корпораціях все аналогічно: якщо спитати людей, чому вони виконують дії саме в такій послідовності, вони скажуть, що тут завжди так робили. Причина поведінки в обох випадках однакова – вона коріниться в культурі.
Інновації. У компанії завжди є що покращувати. Якщо зануритись в інтереси людей, виявиться, що у них давно є власні ідеї і міркування про те, як можна організувати процес по-інакшому. І в цих ідеях часто багато слушного, адже люди керуються практичним досвідом. Треба лише їх почути.
Візія. У кожної компанії має бути колективне уявлення про те, куди вона іде – тобто візія. Якщо таке уявлення буде механічно сформульоване керівництвом і опущене зверху, за першої ж нагоди реальна поведінка людей відкотиться від цього бачення назад. Ключ успіху в тому, щоб будувати візію на тому, що відбувається в компанії зараз – які звички вже існують і яке значення вони мають для людей.
Інтерес. Працівники завжди мають власну мету в компанії. Візія має бути історією, яка зможе ці особисті цілі інтегрувати в єдину ідею, це великий наратив, який поєднується з малими історіями.
Продовження – в наступному пості.
❓А поки розкажіть, чи стикались ви зі звичками, які ніхто не міг пояснити, коли, наприклад, переходили на роботу до нової компанії?
Як антропологи працюють з культурою компаній? (частина 2)
Минулого разу я розповідала про те, як антропологи досліджують корпоративну культуру та працюють з її трансформаціями. Так, американський антрополог Грег Урбан говорить (повна версія інтерв’ю ось тут https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture) про чотири сили, за допомогою яких культура рухається в часі і просторі - це звички, інновації, інтерес та візія. Утім культура має ще цілу низку універсальних характеристик, які слід враховувати під час роботи в компаніях. Грег Урбан називає такі з них:
🤝 Культури завжди відрізняються, тому кожна організація має власну унікальну культуру, тому головна помилка бізнесу – робити так, як роблять інші компанії.
🤪 Якщо компанія велика, у неї всередині будуть уживатися різні культури. Треба це просто прийняти. Локальні культури будуються довкола команд. Ба більше, команди бувають успішними, саме тоді коли формують власну культуру і ритуали навіть у дрібницях. Наприклад, вішають особливий постер в кабінеті, мають секретне рукостискання, ходять разом на каву тощо).
Культура потрібна для того, щоб виконувати такі завдання:
🔸 Допомагати людям робити свою справу.
🔸 Допомагати людям ладнати один з одним.
🔸 Допомагати людям просуватись вперед.
🙌 Організаційна культура створюється і відтворюється людьми на всіх рівнях. Це стосується як конструктивних хороших практик, так і деструктивних звичок.
♾ Культура динамічна. Вона не лишиться однаковою навіть після спланованих і керованих трансформаційних процесів. Це сад, де безкінечно треба доглядати за квітами і боротись із бур’янами, що виростають після дощу.
👉 Детальніше про антропологічний підхід до культури організацій можна почитати в книзі Грега Урбана (Greg Urban), Маріо Мусси (Mario Moussa) та Дерека Ньюбері (Derek Newberry) "Культура як пазл: використання сил, що сприяють успіху вашої організації" (The Culture Puzzle: Harnessing the Forces That Drive Your Organization's Success). Посилання ось тут👇
https://www.amazon.com/Culture-Puzzle-Harnessing-Organizations-Success/dp/1523091827
❓А як би ви описали культуру своєї компанії?
Минулого разу я розповідала про те, як антропологи досліджують корпоративну культуру та працюють з її трансформаціями. Так, американський антрополог Грег Урбан говорить (повна версія інтерв’ю ось тут https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture) про чотири сили, за допомогою яких культура рухається в часі і просторі - це звички, інновації, інтерес та візія. Утім культура має ще цілу низку універсальних характеристик, які слід враховувати під час роботи в компаніях. Грег Урбан називає такі з них:
🤝 Культури завжди відрізняються, тому кожна організація має власну унікальну культуру, тому головна помилка бізнесу – робити так, як роблять інші компанії.
🤪 Якщо компанія велика, у неї всередині будуть уживатися різні культури. Треба це просто прийняти. Локальні культури будуються довкола команд. Ба більше, команди бувають успішними, саме тоді коли формують власну культуру і ритуали навіть у дрібницях. Наприклад, вішають особливий постер в кабінеті, мають секретне рукостискання, ходять разом на каву тощо).
Культура потрібна для того, щоб виконувати такі завдання:
🔸 Допомагати людям робити свою справу.
🔸 Допомагати людям ладнати один з одним.
🔸 Допомагати людям просуватись вперед.
🙌 Організаційна культура створюється і відтворюється людьми на всіх рівнях. Це стосується як конструктивних хороших практик, так і деструктивних звичок.
♾ Культура динамічна. Вона не лишиться однаковою навіть після спланованих і керованих трансформаційних процесів. Це сад, де безкінечно треба доглядати за квітами і боротись із бур’янами, що виростають після дощу.
👉 Детальніше про антропологічний підхід до культури організацій можна почитати в книзі Грега Урбана (Greg Urban), Маріо Мусси (Mario Moussa) та Дерека Ньюбері (Derek Newberry) "Культура як пазл: використання сил, що сприяють успіху вашої організації" (The Culture Puzzle: Harnessing the Forces That Drive Your Organization's Success). Посилання ось тут👇
https://www.amazon.com/Culture-Puzzle-Harnessing-Organizations-Success/dp/1523091827
❓А як би ви описали культуру своєї компанії?
Що не так з хоум-офісами?
🤷♀️ Уже більше року медіа рясніють розмовами про віддалену роботу. І всі ці розмови здебільшого крутяться довкола того, яка стратегія буде правильною – повертатись до офісу, не повертатись чи обирати гібридну модель?
🤓 Утім завдання антрополога дуже часто полягає в тому, щоб показати, що не існує простих відповідей на складні питання. Власне це я і спробувала зробити в інтерв’ю для 34 home:
✅ Чому не існує єдиної правильної відповіді щодо того, чи варто повертатись до офісів?
✅ Як ентузіазм щодо віддаленої роботи стає тестом на токсичність?
✅ Чи правда, що жінки хочуть ходити в офіс, щоб сховатись від хатньої роботи?
✅ Чому хоум-офіс – це передусім про соціальну нерівність?
✅ Чи нормально боятись повернення до офісу?
Відповіді на ці питання за посиланням 👇
https://34home.com.ua/post/home-office?fbclid=IwAR3xl1uAOfBPw0so51Z0peUMyXTsv4NQ9AOysKvhnuNjqyhkTXfgPvSXVBQ
❓А ви хотіли б повернутися до офісу?
🤷♀️ Уже більше року медіа рясніють розмовами про віддалену роботу. І всі ці розмови здебільшого крутяться довкола того, яка стратегія буде правильною – повертатись до офісу, не повертатись чи обирати гібридну модель?
🤓 Утім завдання антрополога дуже часто полягає в тому, щоб показати, що не існує простих відповідей на складні питання. Власне це я і спробувала зробити в інтерв’ю для 34 home:
✅ Чому не існує єдиної правильної відповіді щодо того, чи варто повертатись до офісів?
✅ Як ентузіазм щодо віддаленої роботи стає тестом на токсичність?
✅ Чи правда, що жінки хочуть ходити в офіс, щоб сховатись від хатньої роботи?
✅ Чому хоум-офіс – це передусім про соціальну нерівність?
✅ Чи нормально боятись повернення до офісу?
Відповіді на ці питання за посиланням 👇
https://34home.com.ua/post/home-office?fbclid=IwAR3xl1uAOfBPw0so51Z0peUMyXTsv4NQ9AOysKvhnuNjqyhkTXfgPvSXVBQ
❓А ви хотіли б повернутися до офісу?
34home.com.ua
Що не так з роботою вдома і чому нам хочеться повернутись в офіс?
Як віддалена робота змінює корпоративну культуру і нас самих.