«Эрик не уловил момента, когда что-то между ними произошло. Сначала Трикс открыла испуганные глаза и попыталась отстраниться, но не успела. Натан резко схватил девушку за запястья и, притянув к себе, угрожающе сказал:

— Никогда так больше не делай. Поняла?

— Как? — Эрик хотел помочь сестре, но что-то не давало ему пошевелиться. Сил хватило только на короткий вопрос, а после в груди что-то сжалось, и в горле встал ком.

Трикс обернулась к брату, её лицо покраснело от гнева.

— Он проклял меня, — и повернувшись к Натану, выкрикнула ему в лицо: — Вы прокляли меня! Не вам говорить, что мне с этим делать.

Она попыталась стряхнуть руки мастера, но Натан крепко держал её. Мастер взглядом дал понять, что Эрику лучше помолчать. Будто у него был выбор. Натан ещё какое-то время держал девушку, а потом неспешно разжал пальцы.

— Если ты будешь сбрасывать с себя или других проклятья на отправителей, держа тех за руки, то вскоре, девочка, кто-нибудь свернёт тебе шею».

Повний текст телеграфуємо: «Дважды Мёртвый — Закат. Пролог, раздел 4».

Це останній розділ прологу.
Чи бажали би ви продовження?

Враженнями діліться у коментарях!

Алиса и Шон Амерте
2010-2022

Обкладинка книги — авторська.

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#дваждымёртвый #фентезі #художнє

«На другой день ведёт Мойра Младшая чужих коров на пастбище, ведёт и думает: а вот была бы у нас своя корова, а не одна коза паршивая — как бы хорошо жилось! Вот бы дедушка помог, только Старшая говорит, что его нет...

Смотрит — стоит бурёнка посреди поля, с такой отметиной на лбу, какой ни у кого из местных нету. Ничейная. И ласковая, доверчивая такая, так и льнёт к Мойриным рукам!

Одни соседи, как узнали, что Мойра корову нашла, порадовались. Другие затаили зависть и злобу: мало ли у кого какая отметина на лбу! И вообще, почему она нашла, а наш Сэм — нет? Всыпали Сэму ремня за это, а он при встрече Мойре Младшей камнем в глаз засадил. Да так метко: упала Мойра и не встаёт. Тут уж старосту вызвали, лекаря, шерифа; Сэма посадили в холодную, он сидит и плачет — а толку? Лежит Мойра, только дышит тихонечко. Сестра её вся извелась, никто помочь не может. Лекарь говорит: не знаю, что делать. Полотенце холодное ко лбу приложи ей, пои куриным отваром, может, назавтра придёт в себя.

Из соседей тоже никто помочь не может. Сидит Старшая Мойра у постели сестры и боится, что останется Мойрой Единственной».

Повний текст телеграфуємо: «Мойра пляшет».

Алекс Берк
10.04.2021

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#фентезі #художнє #оповідання

«Джесіці не треба було дихати, але її груди здіймалися, шкіра була теплою, як оббивка стівенового крісла. Вона кліпала лиш на частку секунди повільніше за живу людину і м’яко усміхалася, завжди однаково. Вона підійшла майже нечутно (всередині надлегкий, але міцний сплав) і стала перед Стівеном, чекаючи на подальші вказівки. Рабиня, яка не знає, що вона рабиня. Хоча, хіба можна назвати машину рабом? «Що за маячня мені сьогодні на думку спадає?» — подумав Браун. Деякий час він мовчав, милуючись — за три роки експлуатації Джесіка йому зовсім не набридла, її попередниць він здав на брухт набагато раніше. Вона була в чудовому стані, бо він вже немолодий і рідко нею користувався.

— Посидь зі мною трохи, — несподівано попросив він.

Джесіка одразу ж опустилася на підлогу біля його ніг. Стівен схаменувся, що крім його крісла в кімнаті немає на чому сидіти. Є ще диван, але він далеко, а господар звелів посидіти з ним».

Свого часу дане оповідання ми публікували у другому випуску нашого журналу. Однак нещодавно автор переклав його українською. З цього приводу знов ділимося ним з вами.

Повний текст: «На добраніч, містере Брауне».

Andy Friday
29.10.2021-19.02.2023

Ілюстрація до тексту: Допитливий Писак

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#фантастика #художнє #оповідання

Рік тому ми всі прокинулися в день, коли почалося повномасштабне вторгнення російських військ в Україну.

І з небагатьох слів, що проривалися тоді крізь безсловесність, було спільне: в нас украли весну. В когось — раніше, в попередні роки. В когось, в надто багатьох — назавжди.

Але коли дивимося на тих, хто поруч, хочеться вірити, що всіх окупантів та їхніх прибічників спіткає справедлива кара, а весна неодмінно до нас прийде. І вже дуже скоро.

На цьому на сьогодні замовкаємо.

Слава Україні!
Редакція «Андерхаунд»

«Я пишу ледачі вірші коло вікна на стриху, попід солоним запахом доків, коли до порту прибуває перший корабель. Мабуть, дошки в нього риплять так само, як віконниці в моєму маленькому сховку, а палубою стукотять десятки пар ніг, немов тендітні кроки чайок по даху. Корабель видно з вікна, але я верчу ручкою між пальцями, вистукую по столу ледве знайомий ритм, вдивляюсь у наповнену поганими римами сторінку, — і його розмірений хід від блідого горизонту до пристаней мене обминає. Про той день і той корабель я пам’ятаю лиш одне.

У нього були червоні вітрила».

Повний текст телеграфуємо: «Червоне».

Ціан
6.03.2021

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#магічнийреалізм #художнє #оповідання

Оскільки чи не головна мета нашого проекта — допомогати авторам та авторкам знаходити читачок та читачів, сьогодні ділимось з вами каналом одного з наших друзів: цифровий кочівник Семар. На своїй платформі він розповідає усілякі цікавинки власних мандрів, іноді пише про ігри, фільми та серіали.

Надаємо йому слово!

«Привет, меня зовут Сэмар и я — гик-путешественник. В мирное время я катался по миру в формате диджитал-номада, а сейчас исследую увлекательные миры видеоигр, комиксов и сериалов. Обо всем этом я пишу в своём канале.


С 2017 по 2021 год я успел полноценно пожить в десятке стран и посетить ещё полтора десятка. Об этом бесценном опыте сейчас я пишу книгу на патреоне.

Что в ней интересного? Например, пол года жизни во Вьетнаме, путешествие через всю страну на арендованном байке. Или пробег по половине штатов Индии за два месяца. Жизнь в Египте во время ковида. Извержение вулкана на Бали. Удивительные открытия на Балканах. Прохождение границы между ОАЭ и Оманом. В общем, в вылизанных инстаграмных тревел-блогах такого не расскажут 😉

Присоединяйтесь к каналу, подписывайтесь на патерон, буду очень рад 🙏

P.S. А еще у меня есть фейсбук».

Коли серед ночі фігачить судинами кортизол —
ти прокидаєшся в такому знайомому, чомусь незручному ліжку,
своєму дитячому (за одну ніч воно стало малим) ліжку —
воно тісне, і ковдра тісна і збита,
немов не на тебе шита.

В кімнаті так холодно (коли не було опалення, було тепліше).
Це луплять шахеди? Це скриплять під паркетом миші?
...Ні. Ніч темна, тиха, сповнена тільки твоїх жахіть.
Ніч відділяє від інших ночей мільярд століть.

Чим ця ніч краща чи гірша за інші ночі?
Бо ця ніч тривожна й сліпа, а інші ночі — пророчі,
В них ти знаєш, хто ти і де, що було і що буде.
В цій ночі — відсутність часу демоном-паралічем сідає на груди.
Ця ніч — на дні забутої небом утроби.
В неї нема пам'яті.
В неї болять суглоби.

В Києві чотири, в Берліні три, у Парижі, напевно, — два?
Зворотній відлік. На моїх іменах проростає зимова трава.
Невідомий біль замінює спогади, невідоме свистіння з усіх шпарин —
Віру в те, що я для чогось потрібен. І що я не один.

Один, нуль — а далі?
А далі — імла, за якою завтра обривки цієї ночі гризе
І горнеться в замалу й затісну, холодну, як кортизол, камізель.

Алекс Берк
09.02.2023

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant

#голоснароду #поезія

«"Готика" — это психологический триллер с элементами мистики, вышедший в 2003. Фильм был спродюсирован Dark Castle Entertainment и, если эта компания вам не особо знакома, то из-под её крыла выходили как и вполне достойные ужасы, так и не настолько. Например "Химера". Можно сказать, что из всей фильмографии компании "Готике" повезло больше всего, так как удачно сложилось и с составом, в котором были Холли Берри и Роберт Дауни-младший, и с режиссёром — Матьё Кассовицем, до того снявшим "Ненависть" и "Багровые Реки"».

Повний текст есе телеграфуємо: Почему «Готика»?

Morrigan S. Crows
02.03.2023

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant

#публіцистика #огляд

«Небо над Коханим у серпні таке синє-синє, що в ньому хочеться заблукати. Надто надвечір, коли з-за дрібних несерйозних хмар от-от проглянуть перші зорі, а виднокрай позолотиться, тоді стане бронзовим і мідним, ніби ховаючись від жахів сьогодення у шатах кольору все більш давніх віків.

Давні греки не знали слова «синій», «блакитний» чи «небесний». Вони казали — зелений. Казали — колір моря і вина. Можливо, синього тоді й не було. Можливо, синій народився пізніше, від нового слова. А можливо, він упав на землю разом з котримсь із метеоритів.

Але такого синього, як очі в Ельвіри, на світі ніколи не було й не буде. І такого мідно-рудого, як колір Каріниних кіс, немає теж: жоден давньоскіфський чи давньосарматський коваль ніколи не зміг би повторити цей неймовірний колір, і з горя напевне сам пішов би насипати собі курган десь за селом, у нескінченні поля під Коханим».

Повний текст телеграфуємо: «Синє-синє»

Алекс Берк,
04.02.2023

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє

«Темнота стала всем. Всецело окружала того, кто только что очнулся здесь — в пространстве без границ. Её невозможно было коснуться. Он не знал имени, чтобы окликнуть. Растерянный, он не знал даже, кто он, где оказался и зачем он здесь. Куда бы ни пошёл — везде едино. Сколько бы руки ни тянул вперёд — ничего. И бродил бы так ещё, не услышь он, впервые, тихое-тихое:
тик-так
Так звучали бы стрелки, отмерявшие украденные мгновения».

Повний текст телеграфуємо: «Дважды Мёртвый, книга 1, Закат. Обитель Калех – I – [Междумирье и ворон, уронивший свет]»

Алиса и Шон Амерте
2010-2022

Ілюстрація — авторська.

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#дваждымёртвый #фентезі #художнє

Раз, два, три — зима остаточно засинає, прокидається весняна мафія. Світ під ногами дихає, випускаючи зі свого лона все нових і нових неймовірних істот, струшуючи з велетенського тіла накопичені за зиму тугу, знемогу та бруд. Сонце палить майже по-літньому, дивлячись на нас оком гігантської, хижої та хитрої Бузинової пані. Сонячні промені викривають будь-яку брехню, відкривають всяку правду.

А правда в тому, що всім буває потрібен відпочинок.

Часом відпочивати належить навіть богам. Можливо, навіть древнім хтонічним сутностям, не кажучи вже про простих смертних. Хтось для цього вирушає в походи, хтось влаштовує собі повний інформаційний детокс, а наша редакція напередодні великих весняних свят іде у двотижневу відпустку. В планах — повернутися на початку квітня з новими ідеями, текстами та, можливо, навіть об'явою про передзамовлення воєнного, першого друкованого номера нашого журналу.

До речі про тексти — ми, як і завжди, чекаємо на ваші твори, як у рубрику #голоснароду, так і поза нею. Ми хочемо, щоби ваші історії звучали. Гучніше за юрми весінніх птахів. Яскравіше за сонячні промені. Гостріше за ту знайому, таку до болю впізнавану мелодію.

Чекаємо на ваші слова, ваші емоції, ваші історії.

І, як і завжди, — нехай ваші боги та демони вас бережуть!

Редакція «Андерхаунд»

Привіт.

Поки північною півкулею летять ритуали перемоги життя над смертю, від Остари на заході до Канамари на сході, — ми знову беремо слово. Ми випрали та випрасували свої людські маски, озброїлися всім, щоби приховати тентаклі, кабелі та хітин, і повертаємося до роботи.

Воєнний випуск у розпалі верстки, і ви, звісно, будете першими, хто дізнається, коли він піде в друк. Ми робимо все, щоби він скоріше вийшов, ви зробили передзамовлення, а прибуток за придбані номери було відправлено на підтримку ЗСУ, що захищають нас усіх від окупаційної плісняви.

Наразі ми говоритимемо з вами рідше. Не двічі, а раз на тиждень. Чи можете ви зробити щось, щоби контенту на каналі "Андерхаунд" знову побільшало?

Так. Наповніть його своїми історіями для #голоснароду; своїм фентезі, горором, казками та містикою. Розкажіть, що чатує в мережі, ховається на горищах, дивиться очима опівденного жаху.

Ми робимо "Андерхаунд" для вас — і з вашою допомогою. Бо серед вас є такі, як ми. Магічні істоти, створіння потойбіччя та нейромереж, сновидці та діти самостворених пророцтв.
Ми хочемо, щоби вас почули.
Ми впевнені: вам є, що сказати.

Ми відкриваємо весняний стіл пропозицій. Діставайте те, що не знали, кому й показати. Діставайте й надсилайте для публікації @HerrFaramant.

Ми чекаємо.

З повагою, редакція "Андерхаунд"

Ми мали жити іншеє життя.
Ми мали їздити за обміном в Європу,
Здригаючись в щемких передчуттях,
Складать нові маршрути автостопу.

Ловить нейтріно, де панує лід,
Чи олімпійські ставити рекорди.
На стадіоні чуть Aerosmith,
Чи Iron Maiden бойові акорди.

Пірнати аж на дно у океан,
Не знаючи ні втоми, ні спочину,
І виходити в ранок крізь туман,
Штурмуючи скелястих гір вершини.

Або, вхопивши марочний мускат,
Літать до друзів у Стокгольм по п’яні,
Де згадувати той чемпіонат,
Де стрілись на трибуні у фіналі.

Досліджувати нескінченний світ
І Україну — вільну і прекрасну.
І по дорозі з заходу на схід
Відвідувать Бахмут або Попасну.

Куплять намети й спальнії мішки,
Щоб навесні в Криму ходити в гори.
Про Бучу знати: «ліс» і «шашлики»,
А Маріуполь — «індустрія» й «море».

Вивчати армії булих тисячоліть,
Гадати, чи волхву потрібен посох,
Кувать кіраси замість бронеплит
І шити сукні замість плитоносок.

Проектувати мали кораблі,
Дивитись, як летять метеорити,
Нові знімати фільми з Павлом Лі.
Ми мали жити. Мали просто жити.

Не об’їжджати в місті їжаків.
Не чути про убитих за браслети.
Не розрізнять приціли й теплаки.
Не знати про спасковдри й турнікети.

Не зазирать в новини кожну мить.
Не бачить знаків «Обережно, міни».
Не намагатись дітям пояснить,
Чому їх тато більше не зустріне.

Не вигрібати з попелу книжки,
Що залишилися в напівзгорілій хаті.
Не йти з металошукачем в ліси
І друзів, вами вбитих, не ховати.

Не прокидатись під сирен виття,
Не розрізняти виходи й приходи.
Ми мали жити іншеє життя.
І проживем. За всіх. Але без вас. Уроди.

Аліна Ларіонова
04.04.2023

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant

#голоснароду #поезія

«Хтось неуважний, радше за все, не помітив би, але пил бринів, тремтів ледь-ледь у повітрі, ніби в очікуванні чогось монументального. Сп’яше ж в одну мить розплющив очі та, затамувавши подих, дивився, як пилинки зависають у сонячних променях, викарбовують у просторі візерунки та б’ються об віконне скло, немов мошки, що летять на світло. Від бриніння йому дзвеніло у вухах, так сильно, що майже не чутно було писку в голові — болісного, колючого, майже живого —

Сссссссссссссссссс…»

Повний текст телеграфуємо у двох частинах: «Серце зла»

Ціан,
13.09.2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#фентезі #художнє