Привіт! А знаєте що? Пілотний номер журналу летить до вас, друзі! 🦇

Це неймовірне відчуття першого досвіду у друкування журналу. Були як веселі, так і складні моменти, але ми впорались завдяки вашій підтримці і бажанню розвивати українську тусовку НРІ 🐺

Плануємо структуру наступного, #1, випуску. Тому будемо вдячні за ваші відгуки ( у журналі буде qr-код з посиланням на опитування:)).

«Сюжет мультфільму починається у 1939-му. Ще навіть до того моменту, коли Франція офіційно проголосила війну Німеччині. Але дорослі вже розуміють: усе йде до масштабної війни, й саме з цього приводу полишають столицю та відвозять дітей у Нормандію.

І нагадування про те, яку саме картину ви дивитесь та про що вона, нам вкидають вже під кінець першої серії, коли уся родина обідає за столом, а дідусь раптово шикає та вмикає радіо; підкручує гучність так, щоб усе було чутно.

По радіо ми чуємо звернення від уряду про те, що час настав, і кожен має чинити спротив, адже війна почалась».

Повний текст огляду телеграфуємо.

Герр Фарамант,
21.10.2022

#огляд

«Я знав Мого, не дуже добре, але знав. Ми працювали колись разом на руїнах Гекатополя. Я вірив йому, як колега колезі. Тому...

Тому зараз я вкотре краяв себе за те, що погодився піти. «Давай, що тобі втрачати, все одно археологія потроху вимирає, а так матимеш хоч і не дуже легальний, але заробіток! Та й із плюгавими ми домовимось; гайда!..»

Клята машина, що мала перенести нас додому одразу після завантаження зразків, не відповідала на команди. Із препаратами все було гаразд. Ідоли генерували неймовірності. Показники реальності довкілля не змінилися. Ґеннова тарантайка поволі перетравлювала пальне, вирячивши фари на вицвіле степове небо та скелі вдалині.

— Ну, студенте, Мого казав, ти розумний, то доводь. Без тебе все працювало як годинник, то справа має бути в тобі. Згадуй, що ти зробив не так».

Повний текст телеграфуємо: Четверте Правило.

Алекс Берк
15.07.2022


***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #фентезі #оповідання

Видеть

Прежде всего выбери тихое место. Такое, где тебе не помешают лишние взгляды. Такое, где случайные прохожие не побеспокоят человека, долго стоящего на одном месте без движения. Тебе будет действительно важно чувствовать себя в безопасности и не отвлекаться.
Теперь подойди к стене. К любой внешней стене здания, в котором часто бывают люди; остальные характеристики не важны. На самом деле, не буду врать: необязательно начинать именно со стен, но практика показывает, что с ними получается проще всего, поэтому пускай всё-таки будет так.
Остановись лицом к этой стене и смотри прямо перед собой. Пока что просто смотри. Пусть твой взгляд будет рассеянным. Не напрягай глаза, не всматривайся ни во что. Расслабься. Дыши в наиболее медленном комфортном для тебя темпе. А когда поймёшь, что уже достаточно спокоен, можно будет двигаться дальше.
Закрой глаза и представь, что ты продолжаешь смотреть на стену. Представь стену так, как видел её рассеянным взглядом, и позволь воображению дорисовать сглаженные этим взглядом детали. Не додумывай их специально, но и не отбрасывай то необычное, что появилось в твоём представлении как бы само собой. Видишь небольшие пульсирующие тёмные пятна и неровные линии?.. Не открывай пока что глаза, ещё рано.
Они всегда говорят, что видеть способен очень малый процент людей. Они врут. Мало кто начинает видеть сам, без обучения; это правда. Но научить можно многих.
Возможно, у тебя не получится с первого раза. Это нормально. Просто продолжай попытки — если, конечно, хочешь.
Пятна и линии перед твоим внутренним взглядом будут становиться отчётливее. Когда ты поймёшь, что это такое — считай, ты почти научился видеть.
Постой ещё немного с закрытыми глазами. Привыкни к тому, как теперь выглядит эта стена. Понаблюдай за пульсацией сердцеподобных бугров, за толчками тёмной жидкости в сосудах. Не открывая глаз, осторожно протяни руку — и притронься к ним.
Ты почувствуешь под пальцами гладкое и упругое. Тёплое, хоть и не настолько, как кровь внутри тебя самого. Живое. Слегка влажное, ритмично сокращающееся.
Теперь открывай глаза.
И смотри на нутро своего города — такого, каким он на самом деле есть — наяву.

Ерік Іскра,
2020

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #замальовка #нутро

«Обе игры в каком-то плане о принятии, разве что «A Plague Tale: Requiem» о принятии необратимости, а «The Chant» о принятии уже произошедшего. Все пять стадий принятия смерти можно накрутить что там, что там, но по-разному».

Повний текст телеграфуємо: Протагонисты и повествование в играх.

Morrigan S. Crows

***

#огляди #ігри #публіцистика

«Боги Пеґани»,
Лорд Дансейні

«... твір «Боги Пеґани» 1905-го року — перший приклад ірландської англомовної світотворчої літератури, яким пізніше будуть надихатись і Говард Лавкрафт (його великий прихильник, котрий завжди наголошував, що без Дансейні, як і без По, він не відбувся б як автор), і Джон Толкін, і Урсула Ле Гуїн, і багато інших письменників та письменниць, без яких доволі важко уявити фентезі-літературу в тому вигляді, в якому ми зараз її маємо».

Читати та гортати переклад даної книги можна тут: «Боги Пеґани».
Наразі публікуємо перші 11 розділів.
Наступний блок чекайте тієї п'ятниці, 02.12.2022.

***

#художнє , #переклад, #GodsOfPegana , #богипеґани

«... Я надішлю дотепів у світ, і трошки веселощів. І поки Смерть здається тобі такою ж далекою, як пурпур на межі пагорбів; або ж скорбота — такою ж віддаленою, як дощ у блакитні дні літа, тоді молись Лімпан-Тунгу. Але коли ти зістаришся, або ж перед тим, як загинеш, не молись Лімпан-Тунгу, бо ти стаєш частиною задуму, якого він не осягне».

Лорд Дансейні,
«Боги Пеґани»
Розділи 12-21.

Читати та гортати з 12-го розділу — тут: Казання Лімпан-Тунга (Бога Веселощів і Співучих Менестрелів)

Читати з самого початку — тут: «Боги Пеґани».

Наступний блок чекайте тієї п'ятниці, 09.12.

***

#художнє #переклад #богипеґани

Я равлик
У мене маленька хатка

У ній
Багато того
Що мотлохом можна назвати

У хатці тепер є вікно

Насправді це дірка
Вітання від тих
Хто рубав у Європу своє

Але влізти не зміг

Крізь вікно

Всі бачать
Багатий мій внутрішній світ

Там є збляклі фото

Присипані пилом
Ой
Ні

То попіл

Вже

Троянда червона
Прикрасила мій інтер’єр
Це виразка тіла моєї душі
Кровоточить
Та вмерти ніяк не дає

То покута

За довге терпіння

Дурнувате терпіння біблійне
До ката
Його подарунків
До ґвалту
Грабунку
Знущань

Нас не зітруть з обличчя землі

Бо та земля наша

Вона має наше обличчя
Для ворога зле
І добре для гостя

А космос побачить

Мільйони історій
Що в’ються спіралями
Наших хатинок
Які прикрашають троянди і мотлох
Зсередини й зовні

Aaden PM
16.08.2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#голоснароду #поезія

«...І коли я промовляв останні певні таємні слова, я заснув у храмі, бо був я стомлений, і прихилив голову до вівтаря Дорожанда. Тоді у повній тиші, доки я спав, прийшов Дорожанд до дверей храму в подобі людини, і торкнувся мого плеча, і я прокинувся.

Але ж коли я побачив, що його очі сяяли блакиттю та освітили увесь храм, я зрозумів, що він був богом, хоча він прийшов у подобі смертного. І Дорожанд мовив: “Пророче Дорожанда, споглянь на те, що людям дано дізнатись”, — і показав мені шляхи Сіша, що тягнуться донизу в майбутній час».

Лорд Дансейні,
«Боги Пеґани»
Розділи 22-32.

Фінальний блок.
Прикріплена картинка — обкладинка оригінального, найпершого видання.

Читати та гортати, починаючи із 22-го розділу, можна тут: Пророк Кабок.

Читати та гортати з попередніх розділів (от 12-го до 21-го) — можна тут.

Читати з самого початку — тут: «Боги Пеґани».

***

#художнє #переклад #богипеґани

«...Фея прийшла по нього. Фея сердець, Суддя.
Вона не має вух і не чує благань, її єдине око налите кров'ю й не бачить рук, здійнятих у молитві. Але чи ба, Суддя завжди приходить до тих, на чийому серці завеликий тягар — і звільняє його з кістяної клітки. Не з жалю до невинних, не зі співчуття до поневолених. Лише з любові до звуків биття сердець. Коли чийсь ритм надто заглушений мелодією злочину, помисленого чи дійсного, — Суддя приходить і звільняє. Гарна історія, еге ж?».

Повний текст телеграфуємо:
І назвав його на ім'я — Страх.

Алекс Берк,
01.05.2021

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #магічнийреалізм #оповідання

Настоящий

Ты не знаешь, что видишь на самом деле, а что тебе только кажется. Вот этот мир, этот большой и шумный город — ты уже успел к нему привыкнуть, пока рос, и он, вроде бы, настоящий. Ты можешь его осязать и слышать, в нём есть ароматные цветы, колко-холодная сладость мороженого, громкие выстрелы из игрушечного пистолета. Он точно настоящий.

Но за ним скрывается что-то другое.

Иногда ты видишь это мельком, иногда — ясно и отчётливо. А то вдруг — начинаешь целыми днями видеть только его, другое, непривычное. Потом оно исчезает, но ты знаешь: скоро вернётся опять. Там тот же большой город, но будто вывернутый наизнанку, вываливший наружу свои потроха, как раздавленная змея, которую ты как-то раз нашёл на дороге. Там темнее, и кажется, что повсюду кто-то уменьшил громкость. Там совсем по-другому пахнут цветы, а о мороженом даже думать не хочется. Там, если стоять возле стены тихо-тихо, можно услышать влажное чавканье, словно кто-то сжимает в руке липкую грязь, и ещё — звук, похожий на стук сердца, но глуше и медленнее.

Ты не можешь сказать наверняка, вправду ли взрослые ничего такого не замечают, или это просто какая-то тайна, которую тебе не нужно было узнавать. Ты снова думаешь о том, как понять, что же ты видишь на самом деле, а что — только кажется, и не знаешь, в общем-то, что такое «на самом деле».

Ты целишься из игрушечного пистолета в узловатый комок внутренностей на стене соседнего дома. Пистолет хоть и игрушечный, но тебе запрещают направлять его на людей; да и сам ты знаешь, что пулька из такого пистолета может ударить больно, особенно если стрелять в упор. Ты целишься в комок внутренностей и уже стреляешь, но в последний момент отводишь руку. Пулька ударяется в голую стену рядом с ним, а ты вдруг чувствуешь вину, будто только что чуть не выстрелил в щенка. Ты подбегаешь и трогаешь ладонью этот комок. Он немного тёплый, он сжимается и разжимается. Он точно настоящий.

Ерік Іскра
2020

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #замальовка #нутро

«Ти приходиш до кав’ярні знову — кожного разу з нею, і кожного разу ви усміхаєтесь, і ви закохані, і ви щасливі. На тобі червона куртка — її улюблена? — сорочка в клітинку та сірі джинси, і волосся трохи довше, кучерявиться біля вуха — гарно. Вона обирає той самий столик, а ти підходиш до мене й замовляєш два лате з карамеллю. Я пропоную чізкейк, а ти ввічливо відмовляєш і йдеш до неї — знову до неї, до неї, до неї. Вона усміхається тобі. Ти усміхаєшся їй.

Дай вгадаю — це тепер ваше місце? Ваша кав’ярня, ваш столик, ваша кава? Може, хвилин через десять по радіо навіть почне грати ваша пісня. Як в кіно. Це — ті самі стосунки, про які ти мріяв. Вона — тільки вона, і більше тобі нічого не треба, бо для чого тобі ще щось, коли є вона, з тобою, у вашому куточку в просторі?

Чи не так?»

Повний текст телеграфуємо: «Ти відмовляєшся»

Ціан
Липень, 2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #оповідання

Заплющ очі.
Що ти чуєш крізь темряву? Крізь гуркіт копит і стогін сурм Дикого Полювання, крізь виття пахолків Ерешкіґаль?
Це ритм. Ритм прадавнього танцю, знайомого кожному серцю на світі: варто лише почати вірити собі — і ти його почуєш.
Це ритм свічок і сердець.
Колесо світу робить оберт, і Великій цариці богів повертається її вінець і всі клейноди, а Пан Дикого Полювання всміхається кмітливим дітям, які цього року були дуже сміливими й дуже добре себе поводили. І не забули залишити для нього трохи молока та печива.
Далеко в лісі з-попід снігу підводить голову Олень. Він іще слабкий, і роги його заледве тримають зимове сонце.
Але скоро рік поверне на весну. Темрява відступить. Сонце осяє міста й тисячею вогненних стріл і лементом гончаків відмітить кроки темних сил, що дадуть заднього, коли зачують цей могутній ритм.
Ми не будемо говорити тобі: найтемніший час — перед світанком. Ми лиш нагадаємо, що в Історії історій, що розказується споконвіку, — всі боги та демони насправді стоять на боці героя. В нього за спиною. За правим і лівим плечем. І б'ють у бубни.
Одного дня ти прокинешся, розуміючи, що ніч скінчилася. Що зима позаду.
Тоді ти згадаєш тріпотливе світло Довгих Ночей, і подякуєш цим крихітним вогникам за те, що вони були з тобою в ті невидні ночі.
Ти подякуєш очам темних та світлих богів, що наглядали за тобою в ті дні.

Ілюстрація — Ерік Іскра.

Редакція «Андерхаунд» зичить своїм читачам світлих зимових свят та Сонцестояння.

«Загадкові й дивакуваті Лоулайди самі зробили перший крок, не відвернувшись від приниженого поета. Ділити з ними червоне вино і черствий хліб було приємніше, ніж жерти еклери та індійський чай на прийомі у Королеви — і хоч я, рудий та кароокий, почував себе Іудою на цій біблійній картині, вони все одно були раді цьому знайомству.

Белла і Саймон. Редакторка соціально-політичного журналу і хірург, який щойно повернувся у Лондон з Нового світу. Справжнісінькі бірмінгемці — темні й запальні, як вугілля, яке там добувають.

Вперше я зустрів їх у барі, а востаннє, перед тим, як у Лондоні почалося справжнє жахіття — на квартирі у Саймона».

Повний текст телеграфуємо: «чорний»

deartemisss
15.11.2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #оповідання

«Не было слышно смеха и восторженных возгласов, не видно было и сидящих на плечах у родителей детей, ни один площадный торгаш не пытался протиснуться со своим лотком. Лишь разъярённая масса в разномастной броне, и лица мужчин и женщин, наполненные суровой решимостью. И редкие разборчиво слышные выкрики — “Убийцы!”, “Монстры!” и “Нелюди!” — в сторону конвоя.

Сидящая в клетке девушка усмехнулась.

Да.

Нелюди».

Повний текст телеграфуємо: «Ведьминская охота. Пролог»

Уривок із однойменного циклу.

Morrigan S. Crows
13.11.2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #оповідання #фентезі #witchhuntress

У передсвятковий день ділимося віршами Уляни "Равлик" і бажаємо успіхів усім нам.