"Как вы уже, наверное, догадались, речь идёт о Дьяволе. Да, пускай представляется он здесь простым путником Леонардо, пусть за всю картину почти ни разу не прибегает к своей злой силе — но это всё ещё Сатана, явившийся в мир людей.

Здесь вас ждут и простые дома у дороги, где семья хозяев на первый взгляд кажется милой и доброжелательной, на деле же — муж подозревает жену в измене, жена спит и видит, как изменить мужу, а вообще-то они бедные и голодные, и доброго путника удавить и обокрасть готовы за лишнюю монету; и бордели (а как иначе?); и особняки одиноких разбитых личностей; и даже разбойники на бездорожье — куда уж в таком-то сюжете, и без них!

Сам Леонардо в течение всей картины занимается тем, что путешествует по миру людей, проверяет их веру в Бога, способность делать добро, и соблазняет на злые деяния, раз за разом обличая наивные души в их порочной и грязной природе, высмеивая их слабости, — и ни в чём никого не щадя."

Повну версію телеграфуємо: El caminante 1979 (16+)

Herr Faramant,
16.09.2022

"Франсуа Буржон показывает тяжёлую и грязную жизнь девушки, и там всё беспросветно настолько, что у героини даже отняли имя. Нам обрисовывают все «прелести» бытия служанки на корабле и отношение к женщинам низкого сословия как в море, так и на земле.

Это ещё одна история-путешествие, где каждый том — и отдельная история, и в то же время — фрагменты большого повествования. Повествования о жизни простых людей и несправедливости классового неравенства"

Повну версію телеграфуємо: Пассажиры ветров (16+)

Herr Faramant,
20.09.2022

"О «Вороне» сказано удивительно много и унизительно мало одновременно. Дождь там то прекращается, то снова льётся, вместе со слезами главного героя, но не заканчивается насовсем. И всё же зрителю ободряюще говорят, что он не может идти всё время. Скоро всё закончится. И станет легче. Обязательно."

Повну версію телеграфуємо: Ворон: трагедии и надежда

Morrigan S. Crows,
23.09.2022

P.S. С Мабоном. Помяните покойных родственниц.

#огляди

"Мені було шість, коли обвалилася Перша Вежа. Я тоді грались із дощечками в маковому полі за селищем навпроти лісу, тому так і не побачили, як це сталося. Пам’ятаю, як до мене підбігла мати, сховала в обіймах і пестила по голові тремтячими руками, та казала, що ближчим часом наше життя зміниться."

Повну версію телеграфуємо: Ліс

Ціан,
27.07.2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє, #оповідання, #фантастика, #сюрреалізм

«Якимось вітром цього солодкого літнього ранку, коли хочеться лежати під тонкою ковдрою і пестити кохану, а не йти працювати, — до майстерні занесло когось із вищих. Демона, бога — Леш не був обізнаним і навіть не намагався розбиратися.»

Повну версію читайте за посиланням: Леш

Алекс Берк,
16.04.2021

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #фрагмент #фантастика #химерна_проза

Сьогодні хочемо поділитися криком душі однієї з наших авторок, Аліни Ларіонової. Як нещодавно виглядала "русифікація" в країнах Балтії та чому російські ліберали досі не розуміють, що їхня культура сусідам не потрібна.

#голоснароду

#war #invadersmustdie #fuckingrussians
Ось я і дописала свій лонгрід про рускій мір та в'єтнамські флешбеки. Присвячується максіму кацу й усім йому подібним упирям зі скляними очима інфантилів.
https://telegra.ph/Gnil%D1%96-metastazi-ruskava-m%D1%96ra-09-30

«И если вы хотите кинцо на вечер, в котором вам добротно наваливают кровь-кишки-расчленёнку, балуют обнажёнкой и не грузят высокими материями, а просто показывают боевик из серии «парень к успеху шёл, не свезло, не пришёл» — на этом можно поставить точку: без иронии, этого добра вам накинут.

Но при этом я вот какой вопрос подниму: потеряет ли зритель что-то, если пропустит данное аниме?»

Повну версію читайте за посиланням: Успех Cyberpunk: Edgerunners как показатель современной планки качества

Herr Faramant,
04.10.2022

***

Також читайте другий номер журналу "Андерхаунд", в якому молоді українські автори пишуть своє бачення кіберпанку та антиутопії: Город 0.
#розбір #огляд

«Коли за вікном шурхотить і шепоче листя, а разом із ним — щось, для чого ти не знаєш ні назви, ні ймення,
коли ночі стають все ближчими до днів,
коли холодна вода біжить крізь щілини в небі, крізь твої пальці, крізь усі стіни, які мали б її стримати —
знову настає час торкнутися темряви.»

Повну версію читайте за посиланням: Торкнутися темряви

Ерік Іскра,
10.09.2022

Ілюстрація від автора.

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє

Замальовка з життя одної з наших авторок.

#голоснароду

(Редакція журналу застерігає: будьте обережні та не гребуйте заходами безпеки надто ближчими днями!)

Коли зранку виходила на роботу під час повітряної тривоги, була певна, що вона зараз закінчиться, ми зберемо дітей на трансфер і поїдемо на уроки. Бо так відбувалося протягом останнього місяця.

Але сьогодні умови задачі змінилися.

Дано: троє молодих вчителів (22-23 роки), семеро дітей віком від 6 до 8 років, а також повтор 24 лютого.

Питання: як втримати дітей в укритті протягом трьох з половиною годин, коли єдине що хочеться - сховатися від цього жаху під ковдрою?

Розв'язання:

Півгодини стоїте в одному укритті, але коли від вибухів починає гудіти земля, вирішуєте перевести дітей в безпечніше місце. Збираєте дітей, швидко перебігаєте в метро.

Станція і вестибюль забиті людьми, стоїте в переході. Читаєш новини. Проходить година, діти втомлюються стояти. Лишаєш колег з дітьми, біжиш додому за карематами. В місті чутно вибухи.

Притягуєш каремати, всі розсідаються. Відповідаєш на дзвінки батьків і керівництва. Читаєш новини.

В дитини починається паніка. "Мені страшно". Ковтаєш відповідь "мені також", обіймаєш дитину, обіцяєш, що все буде добре, що ми українці, ми дуже сильні. Даєш п'ять. Розказуєш, що вдома маєш двох котів, що вони кумедні і роблять всякі дурниці. Дитина посміхається. Колега знаходить працюючий ларьок і приносить воду.

Проходить ще година, діти голодні. Біжиш додому, робиш бутерброди із залишків хліба і ковбаси, тягнеш це все до дітей. Всі задоволено жують. В місті чутно вибухи. Читаєш новини.

Знову плаче дитина. Вона найменша. Береш її на руки, обіймаєш, розпитуєш про динозаврів, яких вона обожнює. Дитина заспокоюється.

Говориш з батьками, говориш з керівництвом, дзвониш мамі, яка застрягла в центрі. "Пані Анно, де тут туалет?". Береш дитину за руку, ідеш на станцію, шукаєш працівницю, яка відправляє на іншу сторону станції, пробираєшся крізь натовп жінок, чоловіків, дітей, собак, співробітників магазинів. По дорозі розказуєш дитині всякі цікаві речі, щоб вона не нервувала.

Вас відправляють в тунель. Ідеш по краю платформи і молишся, щоб тебе не зіштовхнули на рейки. В якийсь момент дитину несеш на руках. Стоїте в довжелезній черзі. Вас пропускають без черги. Дитина застрягає в кабінці і не може вийти. Шукаєш робочу. Вона ножем відкриває кабінку. Хвалиш дитину за спокій і сміливість. Миєте руки, ідете назад.

Такий шлях доводиться долати тричі, бо сім дітей через той натовп провести неможливо.

Дітям нудно. Граєте в слова. Жартуєте. Читаєте новини. Навчання скасовують. Через певний час дітей починають забирати батьки.

Лишаєтесь із колегами на самоті з карематами. Розходитесь додому. Ранок закінчився.

На годиннику 12:24.

Відбій повітряної тривоги.

#вчителькамимоволі #русскийвоенныйкорабльидинахуй

Тенорда — загадка, розв'язання якої може змінити світ. Просто загадай бажання, і надмогутня сутність дасть тобі слово та цифру. Опиши це слово, не називаючи його, заданою цифрою кількістю слів; впораєшся — і твоє бажання буде здійснено, яким би складним воно не було. Програєш — і забудеш загадане слово назавжди.

Як пристосовується світ до подібної сили? Як виживає, якщо будь-яка людина може лише захотіти, розгадати дурну задачку — та змінити реальність?

Читайте за посиланням: Проєкт «Омега»

Ігрек,
22.09.2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє, #фантастика, #оповідання

«Платівки так не звучать. Коли їх тендітно торкається голка, вони лише час від часу оксамитово потріскують, випускаючи назовні різнобарвні мелодії. Та ця не потріскує, ні — несамовито крає повітря, і враження таке, ніби матерія світу будь-якої миті затріщить по швах. А може, усе тому, що Він мене стиснув, аж кістки затріщали? Намагаюся вхопити ротом трохи повітря.

Його усмішка віддає медом із прянощами, але мене лякає не вона, а його агатові очі. Їх непроникний погляд, за яким неможливо передрікати зміни настрою — життєво важливі для мене.

— Ну що, почнімо? — запитує Він тепло, а його обійми натомість обпікають холодом.»

Повний текст читайте за посиланням: Платівки так не звучать (16+)

Ді-Анна,
23.09.2022

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє, #замальовка, #еротика, #трилер

Друзі та подруги журналу «Андерхаунд»,

наша редакція сподівається, що всі ви та всі, хто важливі для вас, у безпеці.

Ми серйозно сприймаємо можливість тимчасових відключень комунальних послуг через напади держави-терориста. І тому, разом із десятками інших каналів у вашій стрічці Телеграму, нагадуємо нашим читачам в українських містах і селах:

Зарядіть прилади, потурбуйтесь про альтернативні джерела освітлення (і опалення), якщо є така можливість. За змоги тримайте їх зарядженими. Не забудьте зробити запаси технічної та питної води. Не ігноруйте сигнали тривоги.

Тримаймося, всі імперії зла завжди руйнуються під власною вагою. А нам усім треба вистояти. Потурбуйтеся про себе та своїх: це теж важлива частина спільної боротьби.

І хай ваші герої, боги та демони вас бережуть!

редакція «Андерхаунд»

«У часи, коли війни траплялися вкрай часто, а люди ще приносили тварин — і не тільки — в жертву богам, щоб ті подарували врожай, відвели чорну хворобу та навели її на ворожі землі, — в ті часи народилося немовля. Воно було ледь живе, до жахливого слабке, бліде, ось-ось та й помре. Глянула на нього старша жінка в селі та й каже:

— Доню, йди до річки, за самий пагорб, де береза похилилася на захід, туди, де тебе наш блідий ворон не побачить. Заберися у воду аж по коліна й поверни цю дитину великій річці. Адже що б ти не народила, нічого це немовля доброго в світ не принесе. А як будеш його любити, то він із тебе всю чисту воду вип’є».

Першу частину читайте в телеграфі: Оберт Сили, частина перша

Alice Amerte,
21.09.2022

Другу частину чекайте в неділю, 23 жовтня, о 19:00.

***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #фентезі #оповідання

«...сюжет двигается абсолютно безумным зигзагом от борьбы за власть до продюсирования кей-поп групп, до мордобоя с рядовыми гопниками, до типичного хода с обучением у мудрецов высоко в горах. И всё это перемежается юмористическими вставками, музыкой, танцами, драмой, дружбой, кофе, идущей на фоне любовной линией и ещё сотней мелочей, которые происходят, потому что люди не существуют в вакууме.

Да, речь всё ещё о криминальной драме и внутренней кухне начинающей банды. Наверное, очень легко забыть, что банда не однородный монолит, и в ней могут сосуществовать принципиально разные люди с такими же разными взглядами на жизнь. Которые будут конфликтовать или, наоборот, организовывать собственные внутренние альянсы ради общих целей. Или что люди с крайне похожими взглядами на жизнь могут оказаться по разную сторону баррикад и стать врагами по чистой случайности».

Повну версію читайте в телеграфі: Sun Ken Rock

Morrigan S. Crows,
21.10.2022

***

#огляд

Публікуємо другу частину оповідання «Оберт Сили»!

«І той, кого не звали в далекі східні землі, але кого манила їхня сила, — лишився непорушний. Він не дістав зброї, бо її в нього не було. І не клацнув пальцями, адже руки його були схрещені на грудях. І тим паче не підстрибнув тричі, як то балакали в чутках. Та щось усе-таки сталося, і ватажок банди похитнувся, відчувши велику втому, ніби він усю ніч і весь день перед цим із самим дияволом бився не на життя, а на смерть. Ноги його підкосилися. Він звалився навколішки, уперся долонями в землю, та руки його підвели — через мить ватажок упав обличчям у землю. Йому було так погано, так люто, що навіть повіки не слухалися».

Продовження читайте в телеграфі: Оберт Сили, частина друга

Alice Amerte,
21.09.2022


***

Тексти для публікації надсилайте @HerrFaramant
#художнє #фентезі #оповідання

Ceptnoirplistep

На стене выбит отпечаток ладони.
Мои зрачки расширены. Дыхание учащено. Тень двигается по стене, следуя за солнцем, прячется в выбоинах, выемках, фигурной резьбе. Заходит за угол арки и продолжается там на полу, на колоннах, на обелисках. Небо мерно гудит, вибрирует — и рябит от столкновения с Чем-то Наверху. Пыль шуршит по земле на ветру, бьётся мне о ступни, забивается под одежду.
Пространства… слишком много.
«Почему так пусто?»
«Где они?»
«Сообщите, если увидите хоть что-то».
«Я брожу по галерее, той, где парящие обелиски. Что у вас?»
«Ничего… ничего… пусто».
«Не понимаю…»
«Где они?!»
«Так светло…»
«Я огибаю парапет Большой Пирамиды, сейчас узнаю, что на той стороне!»
«Принимайте картинку. У меня — ничего».
«ГДЕ ОНИ?!»
«Ничего».
«Ничего».
«Пусто».
На стене выбит отпечаток ладони.
Вдавлен в жёлтую поверхность. Ещё одна метка поверх филигранной резьбы. Безымянный палец на пару миллиметров короче, чем нужно. Небольшое пространство между суставами указательного. Тень тонет в нём. По краям собралась крошка.
Слишком много света.
«Они покинули нас».
«Огибаю внешний слой. Пока пусто».
«Обязательно говорите, если найдёте ХОТЬ ЧТО-ТО!»
«Ты плачешь».
«Я испытываю страх».
«Они не могли покинуть нас…»
«Пусто».
«Ничего».
«Ничего».
«Их никогда и не было».
Можно проанализировать точные размеры пальцев. Длину, ширину, толщину, давление, шероховатость ладони. Я не буду.
Точные вычисления аннулируют возможность сомнений.
«Они должны быть здесь!»
«Нам обещано».
«Коллективное помешательство».
«Нам было обещано!»
«Это, должно быть, какой-то трюк».
«Это была задача всей…»
«Они мертвы».
«Они покинули нас!»
«Их никогда не было».
«Обманули».
«Это наша вина».
Ветер — тёплый. Я кладу ладонь на отпечаток.
В этом не было необходимости.

#xetnocinit