Типовий перекладач аніме, манґи, дорам

(Частина 2)
1)     стажування в компаніях, які майбутньому працівнику до вподоби (з липня по листопад 3 курсу)
2)     самоаналіз та самооцінка, розгляд потенційно привабливих галузей або конкретних компаній (з липня по березень 3 курсу)
3)     надсилання запитів у фірми, які студентів зацікавили, із проханням вислати документи для самооцінки, написання резюме і так далі (грудень 3 - травень 4 курсу)
4)     семінари та інші роз’яснювальні заходи, часто у них беруть участь ще й колишні випускники університету, які працюють у відповідних компаніях (грудень 3 – травень 4 курсу)
5)     тести на визначення основних рис характеру, кмітливості, загального рівня знань і так далі (грудень 3 - травень 4 курсу)
6)     письмові тести, співбесіди, групові дискусії і так далі (березень 3 - травень 4 курсу)
7)     отримання найтей (попереднього повідомлення про прийняття на роботу) (квітень - червень 4 курсу).
Тобто в ідеалі студент 4 курсу може спокійно готуватися до написання бакалаврської роботи вже десь із початком навчання на 4 курсі. Але на практиці не все відбувається так безпроблемно, багато хто продовжує пошуки роботи (тобто проходити всі стадії вищенаведеного циклу) і восени, і навіть взимку - тобто за кілька місяців до випуску. Нижче наведу кілька цікавих, на мою думку, деталей, які добре характеризують японську систему пошуку роботи.
-    Якщо майбутній сарарі:ман - не з Кіотського або Токійського чи іншого “великого” університету, то місця на заходах компаній чи семінарах будуть скоріш за все “зайняті” (хоча його друзі з колишніх Імператорських універів можуть абсолютно спокійно проходити на ті самі заходи. Бронювання участі у таких заходах відбувається онлайн, тому система сказала “місць немає” - значить, їх дійсно немає, якщо тільки ти не з престижного вишу).
-    Cтуденти часто просять своїх викладачів, аби ті залишили їх повчитися ще на пару років - бо фірми хочуть “свіжовипущених” і “незашорених” фрешменів, а не таких, що мають уже якийсь схиблений досвід. Інколи це призводить до того, що офіційний статус деяких студентів або студенток - 6-курсник (загалом можна бути студентом до 8 років, здається). Один поважний журналіст із “Кіотської газети” якось пошепки зізнався мені після кількасот мілілітрів гарячого саке, що він теж “вчився” 5 років - бо не зміг за 4 знайти пристойну роботу.
-    Так само і з власниками Ph. D. - ніхто не хоче їх брати на більшу, ніж у звичайних робітників, зарплату, коли незрозуміло, чи вони працюватимуть як слід, чи ні. Може, видадуть у кращому випадку кілька блискучих ідей, але клопоту скільки..Тому простіше взяти свіжовипущеного бакалавра, навчити його всьому, що треба знати, і “створити” людину, яка потрібна фірмі.
-    Кілька слів про те, як роботу шукали знайомі. росіянин В. ще коли навчався у магістратурі, протягом десь півроку активно шукав роботу, їздив за власні кошти на співбесіди в Токіо, пройшов майже все “пекло” пошуків роботи - але зрештою не виправдав покладені на нього сподівання відомого виробника сантехніки TOTO, який хотів відправити його на батьківщину, розширювати сферу діяльності. Зараз Віктор влаштувався у приватний університет у Токіо викладачем, за допомоги свого наукового керівника.
Киргиз А. почав пошуки роботи ще з середини 1 курсу магістратури, і ледве встиг знайти більш-менш пристойне місце за місяць до випуску. А тепер шукає, куди б перевестися. А от полька К., яка закінчила аспірантуру в Осакському університеті, знайшла роботу і повернулася на півроку додому в Краків - бо працювати треба з квітня. Створюватиме тури Польщею для японських туристів.
Був у мене ще японський друг К., який хотів стати держслужбовцем, прокидався щоранку о 5-30 і вчився, вчився, вчився…Настільки інтенсивно, що зрештою залишився в магістратурі на третій рік. Але іспит для отримання кваліфікації держслужбовця два рази не склав, і повернувся на рідний острів Кю:сю: на півдні Японії - працює тепер на фірмі свого батька.

❤7

494 views19:45