​​Сто днів. 100 днів 8 річної війни, що триває століттями

Вже 100 важких днів триває наймасштабніша битва з одвічним ворогом, що її було передбачено. Чергова фаза війни на винищення усього українського.

За 100 днів ми стикнулися із тим, що випало на долю багатьом поколінням українців. Спроби виправдати невиправдовне звірство. Вбивства, згвалтування, пограбування, знущання, паплюження пам'яті.. "Денацифікація та демілітарізація", за якими ховалося відразливе явище звичайного геноциду. Мільйони українців у вигнанні. Мільйони не можуть повернутися назад, бо повертатися більше нікуди. Мільйони до болю у кістках стискають цівки автоматів. Мільйони чекають... Чекають нового дня, щоб продовжити боротися до останнього подиху.

Втім, чи усі ці звірства зламали нас? Чи той план, за яким у три дні над Києвом мала майоріти російська ганчірка, вдався? Чи може росіяни досягли зовсім протилежного? Поки у вогні палає паперовий план руснявого бліцкригу, поки десятки тисяч росіян вдобрюють українські чорноземи, на нас з неба дивляться батьки Української нації. Впевнений, що вони посміхаються. Те, про що вони могли тільки мріяти втілилося у життя.

Те потужне об'єднання, що нам пророкувалв Донцов. Той рушій, про який розповідав Міхновський, що поведе нас вперед. Та нація, що була викувана у вогні, про яку казав Бандера. Те, без чого будь-яка боротьба неможлива, що її оспівував Коновалець..

Чергова битва, що вимагала від нас стати сильнішими, стати жорсткішими, стати впевненішими має всі шанси стати вирішальною. У війні, в якій ми не маємо іншого права, окрім як перемогти.

за авторства @can_we_take_them