На фото - ранковий пейзаж "Солдат та його охорона"

Позивний 🎯

Коли мене вже відправили в мій остаточний (сподіваюсь) батальйон і відділення, між мною та моїм командиром відбувся наступний діалог:

Командир: - Який в тебе позивний?
Я: - Ееееммм, у мене його нема...
Командир: - Ти знаєш, що якщо солдат сам собі не придумав позивний, то його придумує командир?
Я: - Мммм, ні...
Командир: - То який позивний у тебе?

(В голові проноситься: "Чорна смерть, Примара, Потрошитель, Пожиратель світів, Асасин Останніх Днів")

Я: - А можна до вечора подумати?
Командир: - Ні!
Я: - Ну хай буде ось такий (називаю позивний, яким мене пару разів назвали на БЗВП, бо воно там підходило моїй діяльності бухгалтера-діловода-людини, що всім допомогає з усім).

Командир: - Заїбісь, і по рації класно буде звучати.

Тож мій позивний - КУРАТОР.

І зараз десь охуєвають Костянтин Дорошенко, Андрій Сігунцов та Галина Глеба, куратор(к)и виставок українського мистецтва, лекцій, курсів і так далі, які мене читають.

Тепер можу писати в резюме: культурний журналіст, музичний критик, публіцист, шеф-редактор і КУРАТОР.

А скоро (сподіваюсь) вийде моє невеличке інтерв'ю для видання The Village про оцей весь БЗВП.

Стоїть над лісом плач 😫😭😤

"Ууууу курва майор"
"Ооооо бля прорвались штанці"
"Муууу чайник сука не кипить"
"Иииии в магазині ціни бачили ахуєвші"
" Еееее такого, як тут, навіть там не було"
"Ооооо командир підарас"
"Ууууу хтось-там-ще підарас"

Ось так проходить перший (адміністративний) день отримання фаху. І з'їбатися від цього солдатського вою нікуди. Це психічна деморалізуюча атака погірше всіх ІПСО разом взятих.

Нік Кейв про це навіть пісню написав, ще у 1990 році.

- Де б я так ще полежав у лісі, як не у лісі...

#цитати

- Ой, буде бум. Українські війська в Курьску як хуй в дупі. Загнали ведмедя в кут, буде бум. А куди буде бум, бля? По Львівщині. А скоріш за все по Вінниці. Бо кацапам не треба, щоб їх зачепило. Я рахував, думав, от по Вінниці можуть в'їбати. І буде всім пизда, буде чорна діра на 300 кілометрів і радіація. І після цього буде затишшя у війні. Бо кацапам вже втрачати нічого. Не можна допустити, щоб був бум. А ще я у Німеччині робив щеплення, так-от до моєї руки монети магнітилися. Це шо бля таке? Чіп, канєшно. Шо мені вкололи? Чіпували мене, блядь.

#пророцтва #монологи

Друзі, знайомі та шановні читачі, я живий, все добре. Поки що у мене інтенсивне навчання на артилериста (навідника міномету), і воно настільки інтенсивне, а погода настільки хуйова, а керівництво учбового центру настільки любить заїбати солдатів до стану овоча, що сил ані фізичних, ані інтелектуальних немає ніяких.

І звертаюся до досвідчених військових. Порекомендуйте більш-менш плюс-мінус софтшел-костюм до 8000-10000 грн, бо я вже заїбався їх шукати і сперечатись. Хтось каже, що треба з штани з наколінниками і куртку з вентиляцією під пахвами, хтось - що все хуйня крім 5 левелу ECWCS, але це на даний момент надто розкішно. Посилання на варіанти у коментах вітаються. Дякую заздалегідь!

- Та бувало, що я в день хуярив по 120 мін на 120-мм мінометі!
- В день 120 мін?! Та Америка б збанкрутіла тільки на вашому мінометі, блядь. А який у тебе позивний?
- Сказочнік...

#діалоги

А ось і обіцяна стаття видання Village з коментарями українських мобілізованих інтелектуалів (і моїми теж) про те, що на вас чекає і до чого готуватися, коли вас зловить ТЦК ☺️

https://www.village.com.ua/village/city/city-experience/355755-scho-chekae-rekrutiv-na-bazoviy-viyskoviy-pidgotovtsi-p-yat-istoriy

🎂🎂🎂

А ще у мене сьогодні день народження, про який я майже забув за вивченням кутомірів, дирекційних кутів та бусолей. А ще - від втоми через нескінченну ходьбу по 10 км на день у броні під дощем, перетягування мінометів і щоденних 4-разових шикувань.

Гроші не клянчитиму, крутих тактичних фоток в броні не буде, висновків теж.

Але я дуже радий, що живу, дихаю, кохаю, пізнаю нове і стаю сильніше. І що поряд зі мною красиві, сильні, чарівні та розумні люди, навіть якщо вони по той бік екранів своїх смартфонів.

🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳🥳

P:S.: Побратими по фаху подарували ручку, шеврон "Бойові єноти", пускають пильні музирі і дудять в дудєлки, це так неочікувано мило, я не можу. А командир записав ціле відеопривітання з хлопцями з батареї, я просто в шоці, відчуваю себе на генерала, не менше.

🥀 Падіння Генерала. Частина 1.

Трікстеру 38 років. Він харизматичний лідер зі світло-блакитними, майже прозорими очима, у нього гострий язик, своєрідне, жорстоке почуття гумору і купа енергії. Він не знає нічого про особисті кордони, він нарцис, хоче бути в центрі уваги і в будь-якому діалозі людей навколо навіть коли цей діалог приватний, йому обов'язково треба вставити кумедну підйобку раз у хвилину будь-кому.

Він здається найдосвідченішим з нас всіх, молодих БЗВПшників. Він знає, як працює піхота і штурмовики, як поводитись з автоматом, знає купу історій та лайфхаків. Інколи він суворий і підвищує голос, а інколи він - безпосередня, мила дитина з настільки чарівною посмішкою, що перед нею складно встояти і йому можна пробачити все. Не дивно, що ми одразу запропонували йому лідерство у нашому взводі на 30 людей. Він неохоче відмовлявся, хоча я і відчував, що йому це лестить. І він став командиром відділення на 10 людей.

Душ на нашому полігоні виявився абсолютною потіхою. 2 бочки по кубу на 700 людей, одна кабінка на 6 місць, 2 години на те, щоб помитися. Забіг, намочився, намилився, половину змив, половину витер рушником. Трікстеру це не сподобалося, він подзвонив волонтеру і замовив бочки, домовився з адміністрацією. Ми побудували свій окремий душ для свого взводу на 4 індивідуальні кабінки з тими ж 2 кубами води, а спроектував його і керував будівництвом вдумливий Субарік, людина з красивим обличчям і заразним, хоча і не дуже частим сміхом.

Жити стало легше, ми ходили в душ і в обід, і ввечері, прали речи коли хотіли і був час, і вода ніколи не закінчувалася. Ми кайфували, а Трікстер отримав 1000 очок до своєї репутації. Його почали жартома називати Генералом.

Він одразу помітив щось в мені. Мабуть тому, що я уважно його слухав і ставив запитання. З його слів, саме він порекомендував мене нашому взводному Сонечку взяти мене писарем. Сонечко звільнив мене від усіх фізичних робот (або, як їх називають, "їбашки") і я почав вести журнал видачі зброї.

Трікстер став моїм ментором і заступником. Він навчив мене розбирати та чистити зброю. Ми з ним були першими, хто сидів на заняттях броні та шоломах, ще й з додатковою вагою у вигляді пляшок з водою в рюкзаках ("Звикай до навантажень, тобі знадобиться"). Ми постійно йшли першими попереду взводу, нога у ногу, і на нас постійно матюкались ті, хто не витримував наш темп. Він постійно тягнув мене займатися тоді, коли мені було лінь і була можливість просачкувати. Він не дозволяв нікому навіть жартувати про мене.

Коли він бачив, що я зайобаний, він відганяв усіх від мене. Коли він бачив, що мені погано, він домовлявся, щоб я йшов з занять відпочивати. Однак при цьому він сам інколи зависав наді мною і смикав мене без черги та приводу. То позичити гроші (які він завжди повертав), то провести якісь фінансові операції, чи щось докупити, або збігати  в невеличке СЗЧ через ліс на трасу і попуткою доїхати до магазину, щоб поїсти шаурми, накупити алкоголю, курячих сердець та крил і зробити пікнік в лісі.

Так проявлялася його трікстерна, нарцисична природа. Трікстер не знав, що таке "трікстер", однак діяв саме так, у своїх інтересах. І змінював  реальність під себе, швидко її перебудовував. З ним було цікаво, ця людина постійно обіцяла пригоди. Однак його натура потроху проявлялася - рівно настільки, наскільки він відчував себе безкарним.

Навколо нього зібралася його власна компанія, в якій був і я, його маленька секта гедоністів, які з ним постійно сперечалися і грозилися періодично дати йому пизди за його наглість, на що він відповідав "Хуй будеш?" чи іншу дурну солдатську поєботу, посміхався своєю неймовірною посмішкою і зглажував конфлікт. І ті, хто ще хвилину тому йому погрожували, все одно виконували майже все, що він казав.

Він маніпулював, крутився, зайобував, втручався і зглажував. І рідко хто міг встояти перед його харизмою.

Однак згодом він почав зловживати владою, відчувши, що може це собі дозволити, ніби перевіряючи оточуючих на міцність. Я відчув, що він гуляє по межі. І що ця історія закінчиться його падінням.

І мені цього дуже не хотілося.

#портрети

🥀 Падіння Генерала. Частина 2.

Перший тривожний дзвіночок і ознаки майбутньої трагедії я відчув тоді, коли Трікстер раптово вирішив змусити своє відділення віджиматись за якусь смішну провину однієї людини. Здається, він вже тоді почав відчувати смак влади, а я бачив, що його авторитету ще недостатньо для таких витівок. Він і сам це відчув, коли його відділення почало протестувати. Як він згладив конфлікт? Почав віджиматись разом з ними.

Чим далі ми спілкувалися, тим цікавіше мені було спостерігати за Трікстером. Хоча спілкуванням це було складно назвати, тому що говорив переважно він. І сам себе хотів слухати. За місяць БЗВП лише один раз в мене вийшло трішки пробити його бравадну броню.

Ми тихенько пили горілку в лісі. Компанія потроху розсасувалася, залишилися тільки ми двоє. Трікстер був трішки підвипившим, а я майже тверезим і розслабленим. Він як завжди розповідав щось своє, я як завжди слухав і намагався вставити свої п'ять копійок, які він ігнорував. Трікстер затягував мене в своє відділення, хотів, щоб я був його замом, тому що мій командир Ведміжка багато пиздить і нічого не робить, тільки грається в командира і користується мною, коли я всі його обов'язки тягну на собі.

"Яка різниця, в якому відділенні я буду, якщо я і так вирішую проблеми усього взводу?", логічно запитую я Трікстера.

"Я тебе навчу усьому, ми разом підемо на фах, а потім на сержантів, я знаю офіцерів, Ведміжка не командир, насправді ти командир , і всі хлопці про це говорять. А тобою користуються, а ти і не бачиш цього", говорить Трікстер.

Я все бачив і все знав. Моєю задачею було допомогти побратимам з вирішенням їхніх питань - купити, забрати посилки, відвезти посилки, і так далі. Я і так знав і бачив ставлення як до себе, так і до Ведміжки, умовні театральні накази якого я виконував ще до того, як вони були віддані. Просто Трікстер не розумів, що ми з ним мислимо в різних площинах, і те, що для нього здавалося використовуванням мене, для мене просто було виконанням своїх обов'язків.

Я почав піддавлювати напряму. "Трікстер, чого ти хочеш від мене? Навіщо ти все це мені розповідаєш? Навіщо тобі ці інтриги? Яка різниця, в якому відділенні я буду, якщо ми взагалі в одному наметі живемо і все робимо взводом?"

Трікстер випив, запалив цигарку, випустив дим у нічне небо.

"Ми складні люди, хоча і намагаємося вдавати з себе простачків. Ти єдиний, кого я поважаю і з ким я хочу випити. У тебе є стержень", говорить він, так і не відповівши на моє запитання.

Мені це полестило. Я не вийобувався, не огризався, був ввічливим з усіма, намагався допомогти усім, хто цього потребував, тому що бездіяльність вбивала. Я відчув себе експонатом у колекції Трікстера. Або ж він намагався мене розкусити так само, як і я його. Йому заважало тільки те, що єдиною цікавою для нього людиною був він сам. А щоб мене розкусити достатньо простого людського діалогу, а не одностороннього монологу.

Мені здалося, що йому не вистачає людської близькості, і парадоксально, що, прагнучі її, він сам боявся себе відкривати.

Вже пізніше, коли він остаточно почав котитися униз, я зрозумів, чого він прагнув. Він шукав слабкі місця оточуючих і майстерно ними користувався, давив у потрібні точки для досягнення своїх цілей. І не важливо, що це за цілі були - викликати бурхливу реакцію чи змусити когось щось зробити.

Знав він про ці свої риси? Читав про темну тріаду нарцисизму, макіавелізму та психопатії? Навряд. Він був собою в цьому, в своїй внутрішній броні, в своїй безпосередньості, в своїх темних та світлих проявах, в своїх намірах. Можливо, близькістю для нього було розповідати про своє особисте життя, що є насправді проявом довіри, адже близькість - це віддати себе, скинути маску, проявити себе справжнього. Але цього він не робив в діалозі та рефлексії, і його справжність відловлювалася тільки по його діям та вчинкам.

А потім почався алкоголь. Багато алкоголю. І маленька імперія Трікстера, його ретельно вибудована реальність почала сипатися разом із ним.

Комбо. Зустрів мужика, якого всі називали Дєдом, хоча позивний у нього був Батя.

Випадково потрапив на вечірній філософський диспут, тож прошу вас, шановні читачі, дати відповіді на наступні питання.

1. Хто написав Біблію?
2. Чому над Антарктидою не літають літаки?
3. Як і ким були побудовані єгипетські піраміди і піраміди ацтеків та мая? (відповіді "єгиптянами, ацтеками та мая" не приймаються).
4. Коли народився апостол Петро?
5. Чому всі королі вмирали не своєю смертю?
6. Чому коли в Китаї був порох, всі стріляли з луків?
7. Яка була кількість населення Монголії при Чингісхані?
8. Звідки взявся Папа Римський?

І найголовніше питання, з якого все почалося і яке лейтмотивом проходило через всю дискусію:

Австралія (вся) поділена навпіл парканом, який охороняється патрулями. Від кого цей паркан?

🔪 "Різать командирів - це ахуєнно". - Андєд.

У моєму відділенні був тихий, глухуватий, субтильний мужичок. У вільний час він тихо лежав на ліжку, на заняттях він тихо сидів і взагалі не висовувався. Весь БЗВП він казав: "Мені похуй на цей дитячий садочок, я хочу назад в окопи якомога швидше". І дивився при цих словах кудись далеко всередину себе.

Ми спочатку над ним посміювалися, а потім дізналися правду. Він в окопах з 2022 року. Був контужений, почалися серйозні проблеми зі слухом. Його жінка та дочка загинули під час ракетного удару. Чи був він з ними, чи отримав свою контузію та вади зі слухом саме там - невідомо. Ми і не запитували. Черчиль сказав, що краще цього і не робити. "Андєд - старий воїн", багатозначно додавав Черчиль, що створювало навколо Андєда ще більший ореол таємниці та поваги.

Коли нам з Ведміжкою про це розповіли, я ледь втримав сльози, а Ведміжка не посоромився. Після цього всі жарти моментально припинилися.

Якось Андєд приєднався до компанії Трікстера. Посмажили сало, почалася традиційна горілка. Андєд розслабився, почав багато розповідати про свій досвід в окопах, в його очах затанцювали вогники. Це людина, яка жила своє життя там, на передовій. Це єдине, що його цікавило і про що він міг розмовляти. Уявити його в цивільному житті неможливо.

"Там справжнє життя. Ось там людина і розкривається. Коли побачите відірвані голови в слюнях та шмарклях, кишки, ви всі проблюєтеся та обісретеся. Ви всі покажете своє нутро. І тих, хто залишиться - тих я і буду витягувати", посміхався невинно Андєд.

Він був хмільний і багато говорив. Ми прийшли до намету, і командир Сонечко попросив Андєда лягати спати і не палитися. Потім підійшов Шрек і сказав те саме. Потім підійшов ще хтось з тим же самим проханням. Андєд каже, добре, я зараз покурю і піду. І я бачу, як Андєд починає пливти.

Він ніби втрачає зв'язок з реальністю. Обличчя, що мерехтять перед ним, зливаються в одне, потім розпорошуються навколо. Його погляд починає стрибати по оточуючим предметам та людям у пошуку точок опори для хворого розуму, його щелепа починає ходити, мовлення стає жорсткішим. Реальність давить на нього, коли з намету виходить Ведміжка і додає хаосу цієї свідомості ще більше хаосу.

- Послухай. Так не можна. Лягай спати, я благаю тебе. Зараз вас спалять і ми всі получимо пизди, - починає повчати Ведміжка Андєда, через що той зривається.

- Від'їбіться від мене нахуй, я зараз покурю і піду. Ви блядь хто, шо ви мені вказуєте, зі мною все нормально, - каже Андєд, а його очі вже скляні та налиті кров'ю.

Ведміжка уходить, залишаємося ми зі Шреком. Я кажу Андєду, що наш командир попросив, щоб ми всі полягали зараз спати, бо зараз тут ходить перевірка. Андєд дістає ніж, дивиться на мене своїми вже мертвими очима, посміхається як людина, якій вже нічого втрачати, і каже:

- Де командир? Різать командирів - це ахуєнно.

Шрек дивиться на його плечі, одна долоня вже перетворилася на кулак, він тихо хрипить Андєду, що все добре, давай покуримо, сховай ніж. Я кажу Андєду, що різати нікого не треба, бо цей командир - Сонечко.

- Ааа, Сонечко? Тоді базару нуль, - дивується Андєд, повертаючись назад зі свого особистого пекла розуму. Він викурює цигарку і спокійно залазить на свою койку.

- От нахуя до нього всі почали підходити і навалювати? Вони шо, не бачать, що він йобнутий? - обурюється Шрек.

А я думаю про те, наскільки це скалічена людина зі страшною долею, яка втратила сенс життя і не може проживати нічого, крім війни. І навряд колись цей сенс зможе знайти.

Бережи тебе Бог, Андєд. Нехай ти знайдеш в собі сили вижити та жити далі, коли весь цей жах закінчиться. І нехай твої демони заспокояться.

🚨🚨🚨 ВАЖЛИВЕ ОГОЛОШЕННЯ.

Я живий, здоровий, красивий, і сьогодні розповім про те, як ЗСУ здійснює мрії.

По-перше, я схуд на 10 кг за 4 місяці, що ніяк не виходило у цивільному житті через велику кількість різних спокус.

Також здійснилася моя друга мрія - я потрапив до ахуєвшого підрозділу з ахуєвшими спеціалістами та ахуєвшим командиром. В гарних сенсах, звичайно, бо хто ж буде мріяти про хуйових командирів та хуйові підрозділи?

Моя третя мрія - я став кваліфікованим спеціалістом з ліцензією на знищення ворожих бабуїнів, їхньої техніки та оборонних споруд навісним вогнем за допомогою міномету. На це пішло півтора місяця навчань та злагоджень, я навіть в університеті так не напружувався.

Але зараз у мене та мого ахуєвшого підрозділу на Покровському напрямку є ще дві мрії. Це РЕБ та пікап.

Пікап нам потрібен для того, щоб він зі швидкістю вітру доставляв нас на позиції, з яких ми б холоднокровно та влучно розхуярювали те, що повзе на нас всіх з отого королевства кривих дзеркал.

А РЕБ нам потрібен для того, щоб ми всі доїхали до позицій цілими і здоровими.

Саме тому я відкриваю свій перший збір для своєї мінометної батареї на ці дві важливі штуки. Тому що ми з пацанами хочемо не тільки бути холоднокровними та ефективними у знищенні бабуїнів, а ще і померти у власних ліжках в глибокій старості, а не в багнюці Донбасу від бабуїнських дронів.

Звертаюся до всіх, хто мене любить і ненавидить. Допоможіть гривнею, доларом чи євро, бо бабуїни ще гірше, ніж я. І з кожним днем все ближче до Покровська. А від Покровська і до Дніпра недалеко.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/4f88mSXVwA

Номер картки банки: 4441 1111 2933 7139

PayPal: daniel.panimash@gmail.com

РЕБ, який нам потрібен: https://imla.tech/auto

🚙 Пікап ще шукаємо.

Всім дякую заздалегідь. Будь-яка сума важлива.

Данило П. (тобто ваш Ахуєвший Мобілізований) перебуває в легкому шоці, тому що завдяки вам у нас, артилеристів, майже є РЕБ. За півтори доби ми зібрали 317 тисяч.

Дякую вам всім від такої ж ахуєвшої як і я команди артилеристів та від нашого батарейного талісмана Грицика.

Залишилося усього лише 33 тисячи, і в нас буде цей благословенний РЕБ 🙏

Банка: https://send.monobank.ua/jar/4f88mSXVwA

Номер картки банки: 4441 1111 2933 7139

PayPal: daniel.panimash@gmail.com

РЕБ, який нам потрібен: https://imla.tech/auto

😱❤️🥹 У НАС Є РЕБ 🤪🤩🥳

Я в ахуї, командир в ахуї, хлопці в ахуї. А Грицик в ахуї від нашого спільного ахуя, бо ця сума зібрана за півтори доби.

Всі квитанції, виписки, фотки, звіти викладу тут коли все протестуємо та купимо.

Дякуємо вам всім. Дякуємо, що підтримуєте, долучаєтеся, допомагаєте, співчуваєте, читаєте, коментуєте, цікавитеся. Дякуємо, що живете, вірите, кохаєте, не здаєтеся і будуєте майбутнє нашої України в цих страшних умовах, поки ми прикриваємо наскільки можемо від блядських окупантів.

Залишився тільки пікап до повної ейфорії. Але це вже трішки пізніше. Дякуємо вам. Слів немає, не вистачає. Тільки ахуй, до сліз.

та бля

Зараз, хвилинку)

Друзі, випав з реальності в іншу реальність, а потім з неї ще в третю, де і залишаюся поки що в безпеці, здоровий та живий. Багато нових зайобів та викликів, що в принципі одне й те саме.

Збір на пікап ще триває. Кошти залишаються на банці, ми їх не витрачали, бо частина батареї, відповідальна за замовлення РЕБу, юридичні, технічні та логістичні моменти, була на бойових, наїбашили кому треба і повернулися живими, цілими та здоровими. За кілька днів вже зможемо повернутися до вирішення цього питання.

І звісно ж всі звіти та чеки з'являться тут, в цьому затишному ахуєвшому каналі.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/4f88mSXVwA

Номер картки банки: 4441 1111 2933 7139

PayPal: daniel.panimash@gmail.com

А поки що ось вам частина нашого Легіону Пожирателів Світів. Посередині - наш зелений красень на ім'я Кацапойоб.