🔐🧡🧡🧡🧡🧡🧡
Засуджений Пашинський має вплив на «незалежних» журналістів

«Оборонка» — це тематичний проєкт медіагрупи «Українська правда» (УП) про українську оборонну промисловість, зброю та військові технології. Це прямо зазначено в їхніх вакансіях і описах каналів.

УП належить переважно Томашу Фіалі (Dragon Capital), з недавньою міноритарною часткою від нідерландського фонду Pluralis. Редакція декларує незалежність.

При цьому «Оборонка» активно пише про NAUDI: висвітлює заяви засудженного бізнесмена і екснардепа Сергія Пашинського, події асоціації, спільні проєкти з Німеччиною, іспанськими компаніями, презентації техніки тощо. При цьому на сайті прямо вказано, що проєкт реалізується за їх підтримки. Окремо джерела фінансування не вказує. Тобто це опосередкований вплив.

Пашинський і засуджений за угодою про визнання винуватості (вересень 2026) у справі про нафтопродукти Курченка 2014 року: визнав вину за зловживанням службовим становищем і участь у злочинній організації, зобов’язався виплатити понад 1,1 млрд грн (бюджет + фонди на оборону), без реального тюремного строку. Він очолює NAUDI і пов’язаний розслідуваннями з великими приватними оборонними компаніями.

В новинах на сайті NAUDI є пряма фраза. У матеріалі «Контрольований експорт зброї: можливість чи ризик для України?» (лютий 2025) написано дослівно:

«В рамках конференції «Війна 2025. Зброя. Люди. Гроші», організованої виданням «Українська правда» за підтримки генерального партнера NAUDI, відбулася панельна дискусія «Зброя»

💬 ABleaks_bot
💕 Долучитись

📁🧡🧡🧡🧡🧡🧡
Першим заступником Сергія Пашинського в NAUDI є його колишній колега в комітеті з питань національної безпеки Іван Вінник, але на сайті немає навіть його фотографії. Що ж це за кадр?

Вінник народився 3 січня 1979 року у Новій Каховці. До 1993 року їхня сім'я жила в старому районі приватної забудови, де Ваня ходив у СШ №4, а 1993-го вони переїхали до панельної п'ятиповерхівки на вулиці Довженка 25, та Іван перевівся до ЗОШ №10. Юнак пішов працювати на Новокаховський електромашинобудівний завод простим слюсарем. Одночасно з 1996 року Іван Винник вважався студентом Херсонського індустріального інституту, проте яким саме факультет він вступав спочатку залишається невідомим. В армії Іван Винник не служив – і причина цього також невідома.

Все змінилося в 1998 році, коли, 19-річний Винник влаштувався працювати в шведсько-українську фірму «Чумак», що недавно відкрилася в Каховці. Одразу заступником начальника постачання.

Серед його споріднених зв'язків неодноразово випливав такий персонаж, як Віктор Петрович Лакизюк – нібито припадає чи то чоловіком тітки, чи рідним дядьком дружини Івана Олени Жмайло (1980). Вперше його ім'я згадується саме 1998 року, коли новим Генпрокурором став Михайло Потебенько. Свого часу Потебенько пропрацював в органах прокуратури Херсонської області та обзавівся там численними зв'язками та «надійними людьми», одним із яких був Віктор Лакизюк – призначений у 1998 новим керівником прес-служби ГПУ. Будучи довіреною особою Потебенько, Лакизюк був одним із каналів доступу до Генпрокурора для вирішення будь-яких важливих питань. Ну а доступом до самого Лакізюка була його рідня – зокрема чоловік племінниці.

Квитком у нове життя для Вінника стало раннє одруження: статний хлопець зумів «похмурити» племінницю працівника прокуратури напередодні його підвищення до Києва.

Подальша кар'єра самого Лакізюка є досить цікавою. 2000-го року саме він рятував Генпрокуратуру від численних атак журналістів та громадських працівників, які цікавилися ходом справи Гонгадзе. На час першого Майдану старший радник юстиції Лакізюк «сховався», перейшовши на роботу до Національної академії прокуратури, але вже 2005-го з'явився у Верховному Суді. Він надовго змінив прокурорський мундир на суддівську мантію, оскільки 2012-го Лакизюк отримав посаду начальника відділу у Національній школі суддів.

Вінник створив фірму «Глобал Концентрат» (код ЄДРПОУ 31966466), яка займалася імпортом томатної пасти та концентратів для соків, перепродуючи їх брендовим виробникам. 2004-го він спільно зі Станіславом Ткачуком (20%) і російською фірмою «ДАЛК» (50%), яка, ймовірно, належала російському бізнесменові Зикову, створив фірму «Зед-Сервіс». У 2005 Винник та Ткачук заснували фірми «Томатна Країна» (90% та 10%) та «Концентрат Трейдинг» (80% та 20%). У цьому бізнесі у Винника з'явилося багато партнерів, проте ставлення до них у Винника було зовсім різне: поєднавшись з одними, він «кидав на бабки» інших. Так сталося в історії з ТОВ «Завод будматеріалів №1».

Другим переломним моментом у житті Івана Вінника став період 2007-2008. Саме тоді він став тим аферистом та «кидалою», яким його сьогодні знають. З якоїсь причини він власноручно знищив свій томатно-концентратний бізнес: отримавши солідні передоплати за товар, він так і не поставив його компаніям «Вітмарк» (соки «Джаффа») та «Ерлан» (соки «Біола»), заборгувавши їм 2,7 млн доларів. Потім так само «кинув» і рідний «Чумак», недопоставив йому сировину на суму понад мільйон доларів. Водночас він заборгував своєму російському партнерові Зикову понад 7 млн доларів – і замість того, щоб повернути їх, переконав того, що вкладе їх у нове вигідне підприємство, зробивши Зикова його співвласником. Схоже, що це підприємство і стало головною аферою всього його життя.

Далі буде...

💬 ABleaks_bot
💕 Долучитись

📁🧡🧡🧡🧡🧡🧡

2007 року Іван Вінник заснував ТОВ «Завод будматеріалів №1», яке стало власником Новокахівського заводу з випуску газобетону (пінобетону). Саме під це підприємство він набрався боргів та кредитів. Зокрема, це кредити «Приватбанку», оформлені на його фірму «Глобал Концентрат»: у 2013 році він був винен «Привату» 22,51 млн гривень, у 2016 році фірми Вінника все ще були винні банку 35,57 млн гривень. Ну і додамо сюди вищезгадані 7 млн доларів від Зикова та майже 4 млн доларів, на які Вінник «кинув» українських виробників соків. Нагромадилася дуже велика сума, проте скільки з цих грошей він реально вклав у завод, залишилося невідомим. А потім Винник узяв вражаючий кредит у Альфа-банку під заставу 70% акцій підприємства. Сам він із 30% акцій залишився головою ради та гендиректором ТОВ «Завод будматеріалів №1».

Віддавати свої борги Вінник не поспішав, натомість вигадуючи хитромудрі комбінації. Так, він умовив «Вітмарк» та «Ерлан» відшкодувати заборгованість товаром (газобетоном), але при цьому фактично вкрав його з власного заводу — на шкоду іншим акціонерам, на шкоду самому заводу та його працівникам. Потім Іван Винник так само хотів розрахуватися з «Чумаком», проте «кинув» його вдруге: вже переписаний на «Чумака» газобетон (переписаний незаконно), що зберігався на складі заводу, раптом… зник. Вийшов подвійний крадіжка – спочатку газобетон вкрали у заводу, а потім його вкрали у «Чумака», причому все це відбувалося на одному складі.

Вінник стверджував, що у цьому винні «треті особи», він навіть відхилив у судах Херсона усі позови «Чумака», але корпорація потім добилася через Київський апеляційний суд визнати за Винником борг. Щоправда, це був уже не мільйон із хвостиком доларів за так і не поставлену «Чумаку» томатну пасту, а лише борг за вкрадений газобетон – сума вийшла менша. Тобто і тут Іван Юлійович надув «Чумак», який багаторазово постраждав від нього!

У 2013 рішенням Каховського райсуду Вінника було звільнено від кримінальної відповідальності за несплати податків та махінації з ПДВ (спасибі дядькові дружини). А ось обдурити «Альфа-банк» виявилося набагато важче, оскільки той мав право акціонера. Проте Вінник намагався. Активи підприємства переписувалися на ТОВ «Бетон Таврії», а обладнання і навіть офісні меблі на ТОВ «Каховка-Маркет», контроль над яким здійснював ще один партнер Винника - москвич Дмитро Васильєв, що осів у Каховці (1968). Раніше Васильєв притягувався до кримінальної відповідальності за шахрайство, а потім ще проходив у справі про вимагання.

У 2013«Альфа-банк» скористався своїм правом і скликав раду акціонерів, яку змістив Вінника з посади гендиректора, призначив на його місце Миколу Шияна, та перепідпорядкував підприємство спеціально створеному ТОВ «Енерджі продакт». Це дало старт тривалому протистоянню вже фізично: півроку люди Винника обороняли завод, не допускаючи в нього Шияна, а в березні 2014 спробували відбити його. В атаці брали участь близько півсотні членів новокахівського «патріотичного клубу» Дмитра Васильєва, який виявився таким же любителем історичної реконструкції, як і його земляк Ігор Гіркін. Незважаючи на те, що у 2011-2012 цей клуб влаштовував автопробіги «Георгіївська стрічка» і взагалі тяжів до радянської тематики, одразу після другого Майдану він перефарбувався до клубу українських патріотів – яким раптом став і Іван Винник. Він почав заявляти, що його завод газобетону «захоплений російськими рейдерами», які «навмисно знищують українську економіку», наголошуючи на тому, що власником «Альфа-банку» є російський олігарх Михайло Фрідман (львівського походження, до речі).

Новокаховський міський суд виніс рішення про стягнення з Винника та його компаньйона Ткачука 335,43 млн гривень на користь «Альфа-банку»: у цю суму увійшли взяті кредити, і виведені активи, і викрадені активи. Але Вінник заздалегідь підготувався до такої розв'язки: фіктивно розлучився з дружиною ще у 2009 та переписав на неї практично все своє нерухоме майно, а також автомобілі та катери.

Далі буде..

💬 ABleaks_bot
💕 Долучитись

📁🧡🧡🧡🧡🧡🧡

Вінник залишається винен 35,57 мільйона гривень «Приватбанку». Але цей борг висів на його «Глобал Концентраті», яку на початку 2016 року переоформили на зареєстровану в Лондоні «БАЛЕСТРА ЛІМІТЕД». І наприкінці 2016, коли відбулася націоналізація Приватбанку, ця британська компанія раптом самоліквідувалася – після чого Виннику вже ніхто не нагадував про борг перед Приватом. І це не дивно, адже нардеп Іван Винник входить до президентської фракції «Солідарність» і є частиною тієї влади, яка фактично списала йому цей обов'язок.

На парламентських виборах 2014 року Іван Винник «тиснув на гречку», щедро роздаючи мешканцям Каховки продуктові набори. Водночас, працівники його колишнього заводу газобетону прийняли колективне звернення до низки політичних партій, в якому перерахували «подвиги» Винника і закликали не допомагати йому сховатися від закону за депутатським мандатом.

Голова парламентського комітету з питань національної оборони та безпеки Сергій Пашинський влаштував його секретарем цього комітету. І перше, що «учудили» ці двоє – влаштували аферу із заарештованими нафтопродуктами Сергій Курченко. Мало того, що 80 тисяч тонн конфіскованого палива продавалися через фірму «Укртранснафтопродукт» за тіньовими схемами, то ще й під виглядом бензину Курченка в Україну ввозили та продавали контрабандне паливо сумнівної якості. Повідомлялося, що надалі до нових афер Пашинського та Винника приєдналася Тетяна Чорновол – надаючи їм підтримку у ЗМІ.

Вінник знайшов собі непоганий стабільний заробіток щодо депутатських запитів до вищих інстанцій: Генпрокуратури, МВС, МОУ, СБУ, Державної пенітенціарної служби тощо. За них він нібито брав 10-25 тис. доларів, залежно від поставленого завдання: заступиться за когось, хто потрапив під слідство, влаштувати маски-шоу чиємусь бізнесу, або пролобіювати вигідний підряд. Цих лівих доходів цілком вистачає, щоб утримувати побудовану під Києвом у Віта-Поштовій «хатинку» площею 500 кв. м.

Продовжуємо досліджування

💬 ABleaks_bot
💕 Долучитись

🧩 «Автострада» Шкіля через АМКУ домоглася зміни умов дорожніх тендерів на 1,77 млрд грн на Буковині. Тепер тендер віддадуть Шкілю.

Служба відновлення Чернівецької області змінила умови двох закупівель на утримання державних доріг до квітня 2029 року очікуваною вартістю 1,23 млрд і 541,63 млн грн без ПДВ. Зміни внесли після рішень АМКУ від 14 жовтня за скаргами ТОВ «ГК «Автострада», кінцевим бенефіціаром якого є бізнесмен Максим Шкіль.

Компанія домоглася скасування вимоги щодо атестації асфальтобетонного заводу на виробництво щебенево-мастикових сумішей. «Автострада» планувала залучити завод ПП «Автомагістраль», який не мав відповідної атестації.

АМКУ визнав вимогу необґрунтованою, але відхилив претензії щодо підтвердження досвіду дорожніх робіт.

Важлива деталь: 1,77 млрд грн — очікувана вартість закупівель, а не отримані компанією підряди.

💬 ABleaks_bot
💕 Долучитись