Початок серпня плавно переріс майже в його середину 🫠
ку ку
Думала от як почну викладати дописи з Одеси...
але настільки виявися насиченим тиждень, що я тільки і насолоджувалась моментами ..
я вже вдома, готую для вас цікавий контент на каналі , не перемикайтесь 👌🏻
ку ку
Думала от як почну викладати дописи з Одеси...
але настільки виявися насиченим тиждень, що я тільки і насолоджувалась моментами ..
я вже вдома, готую для вас цікавий контент на каналі , не перемикайтесь 👌🏻
❤8👍1
Я вже писала, що читаю зараз Берна «Ігри, в які грають люди», і там є такий цікавий термін — погладжування.
Берн наводить приклад,що якщо немовля не отримує від матері тілесних доторків, воно фізично впадає в депресію.
✔️ Голод за телесним контактом
А тепер дивіться як цікаво цей голод за контактом залишається з нами на все життя і як він виглядає в контенті.
✔️ бо ж несемо ми цей самий голод у свої блоги!
експерт роками пише в стіл, намагається комусь щось довести, вибиває ці погладжування через охоплення, лайки та реакції, а їх немає... все, настає вигорання. Повна контентна депресія, коли дивитися на телефон стає неможливим
Я ловлю себе на думці, що значно виросла з відчуття, коли постійно дивишся на лайки до новоствореного контенту чи охоплення.
І що цікаво, що я ж до цього стану не прийшла за тиждень, чи за місяць, чи навіть за рік.
Це все вибудовувалося роками, крок за кроком.
Я просто шукаю свій власний комфортний стан. Коли у тебе є внутрішня стабільність, коли ти тримаєш опору всередині, то й транслюєш у світ зовсім інакше.
Немає надриву, немає біганини, немає цього вічного «треба терміново щось викласти, бо всі кудись біжать».
Але фундамент полягає в тому, що
Вихід тут один: перестати шукати це визнання назовні через надрив і навчитися давати його собі самому через внутрішню стабільність.
Коли ти будуєш свою опору всередині, коли в тебе є чітке розуміння своєї цінності то ти і не залежиш від щохвилинних охоплень, і от тоді ти перестаєш відчайдушно «випрошувати» оці погладжування.
✔️ Ти починаєш транслювати з спокійного стану ВСЕРЕДИНІ
І тоді і люди притягуються твої, і реакція йде зовсім інша.
Жива, тепла, справжня... Ніяких маніпуляцій.
Просто нормальний людський діалог і робота твоя в кайф, до якої ти доріс сам.
Бо лайки та охоплення це звісно приємний бонус, але ніколи не опора.
✔️ Ваша цінність не обнуляється від того, скільки людей подивилося сторіз сьогодні і натиснули сердечко.
І коли ти це усвідомлюєш
#думкивголос
Берн наводить приклад,
А тепер дивіться як цікаво цей голод за контактом залишається з нами на все життя і як він виглядає в контенті.
експерт роками пише в стіл, намагається комусь щось довести, вибиває ці погладжування через охоплення, лайки та реакції, а їх немає... все, настає вигорання. Повна контентна депресія, коли дивитися на телефон стає неможливим
Я ловлю себе на думці, що значно виросла з відчуття, коли постійно дивишся на лайки до новоствореного контенту чи охоплення.
І що цікаво, що я ж до цього стану не прийшла за тиждень, чи за місяць, чи навіть за рік.
Це все вибудовувалося роками, крок за кроком.
Я просто шукаю свій власний комфортний стан. Коли у тебе є внутрішня стабільність, коли ти тримаєш опору всередині, то й транслюєш у світ зовсім інакше.
Немає надриву, немає біганини, немає цього вічного «треба терміново щось викласти, бо всі кудись біжать».
Але фундамент полягає в тому, що
нам усім потрібні ці погладжування, це наша база, без якої ми «чахнемо», як те маля.
Вихід тут один: перестати шукати це визнання назовні через надрив і навчитися давати його собі самому через внутрішню стабільність.
Коли ти будуєш свою опору всередині, коли в тебе є чітке розуміння своєї цінності то ти і не залежиш від щохвилинних охоплень, і от тоді ти перестаєш відчайдушно «випрошувати» оці погладжування.
І тоді і люди притягуються твої, і реакція йде зовсім інша.
Жива, тепла, справжня... Ніяких маніпуляцій.
Просто нормальний людський діалог і робота твоя в кайф, до якої ти доріс сам.
Бо лайки та охоплення це звісно приємний бонус, але ніколи не опора.
І коли ти це усвідомлюєш
блог перестає бути місцем битви. Він стає місцем твого дому.
#думкивголос
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤13👍1👎1💩1🤡1
Ера безкоштовних ефірів закінчилась.
І я вважаю це насправді хорошою новиною↩️
Ще три роки тому я спокійно збирала на безкоштовних прямих ефірах по 60 людей.
Спокійно, навіть проводячи три дні прямих ефірів поспіль ..
Потім був ще один пік, далі цифра впала до 30, а минулого року на ефір прийшло… 9 людей.
Чи означає це, що я стала нецікавою як експерт?Ні .
Це означає тільки одне: людям більше ніж достатньо просто інформації.
Ера пасивного споживання контенту закінчилася.
Починається ера думок, якими ми ділимося.
Інформацію зараз можна знайти за секунду, а от знайти своїх людей за цінностями й світоглядом — ні.
І дивіться як все просто
Згодні ?
І я вважаю це насправді хорошою новиною
Ще три роки тому я спокійно збирала на безкоштовних прямих ефірах по 60 людей.
Спокійно, навіть проводячи три дні прямих ефірів поспіль ..
Потім був ще один пік, далі цифра впала до 30, а минулого року на ефір прийшло… 9 людей.
Чи означає це, що я стала нецікавою як експерт?
Це означає тільки одне: людям більше ніж достатньо просто інформації.
Ера пасивного споживання контенту закінчилася.
Починається ера думок, якими ми ділимося.
Інформацію зараз можна знайти за секунду, а от знайти своїх людей за цінностями й світоглядом — ні.
Зараз аудиторія залишається тільки з тими, чиї думки та сенси їй справді відгукуються.
І дивіться як все просто
Згодні ?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤9👏3👍1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Раніше я б сказала, що порпатися в землі чи щось вирощувати це взагалі не для мене.
Мої 20 кущів лохини в цьому році дали жменьку ягід... жменьку 😁
І для мене все одно це один із найкращих способів розвантажити мозок.
Коли ти працюєш руками, фокус уваги кардинально змінюється.
Іноді, щоб вигадати сильну ідею чи знайти відповідь на складне питання, треба просто піти й полити лохину, або просто покопирсатися біля неї..
Або зробити щось інше, але обов'язково руками.
Спробуйте якось, це дивовижно відволікає.
Мої 20 кущів лохини в цьому році дали жменьку ягід... жменьку 😁
І для мене все одно це один із найкращих способів розвантажити мозок.
Коли ти працюєш руками, фокус уваги кардинально змінюється.
Іноді, щоб вигадати сильну ідею чи знайти відповідь на складне питання, треба просто піти й полити лохину, або просто покопирсатися біля неї..
Або зробити щось інше, але обов'язково руками.
Спробуйте якось, це дивовижно відволікає.
❤10👍1
Як змінилися мої критерії купівлі навчань
Спостерігаю, що багато зараз продають інфо продукти за класичною схемою: недорогий трипваєр і великий продукт.
Але чи купляємо ми це так само, як раніше?
Ділюся власними спостереженнями й планами на вересень.
Нещодавно проходила годинну лекцію по архетипах в контенті
Я з тих хто зазвичай сідає з конспектом, бере маркер і виписує головне.
З усієї лекції винесла 2 тези, з іншим не погодилася, але дослухала.
Зараз я точно не хочу йти в довгі програми чи супровід. Не бачу в цьому сенсу.
Що приваблює мене зараз: з навчання
✔️ Точковий консалтинг. Прийшов з конкретним запитом і за годину отримав рішення й пішов робити.
✔️ Короткі практичні інтенсиви. Дивлюся зараз на тижневий курс по контенту, бо там обіцяють фішки з американського ринку, які у нас будуть трендом тільки завтра.
Формат споживання інформації став стислим і дуже вибірковим. Як на мою думку ...
А поділіться як у вас із цим?
На які навчання зараз охочіше відгукуєтесь : короткі й точкові чи все ж віддаєте перевагу довгим програмам?
Спостерігаю, що багато зараз продають інфо продукти за класичною схемою: недорогий трипваєр і великий продукт.
Але чи купляємо ми це так само, як раніше?
Ділюся власними спостереженнями й планами на вересень.
Нещодавно проходила годинну лекцію по архетипах в контенті
З усієї лекції винесла 2 тези, з іншим не погодилася, але дослухала.
Зараз я точно не хочу йти в довгі програми чи супровід. Не бачу в цьому сенсу.
Що приваблює мене зараз: з навчання
Формат споживання інформації став стислим і дуже вибірковим. Як на мою думку ...
А поділіться як у вас із цим?
На які навчання зараз охочіше відгукуєтесь : короткі й точкові чи все ж віддаєте перевагу довгим програмам?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤2
Наполегливо рекомендую переглянути фільм «Засновник» (2016).
Скільки себе пам’ятаю, у мене була чітка переконаність: МакДональдз заснувала людина з таким же прізвищем, яка просто розвинула мережу з сімейного ресторанчика в Америці.
А нет! Усе виявилося взагалі не так.
Я досі під враженням.
Виявляється, брати Макдональди вигадали геніальну систему, яка швидко кормила людей, виточили якість до міліметра, але роками сиділи на місці, бо просто боялися масштабу.
А побудував цю світову імперію Рей Крок — людина, яка не вигадала жодного бургера, але мала таку настирність і сміливість іти напролом, що взяла й масштабувала їхню ідею на весь світ.
Фільм просто розриває шаблони про бізнес, якість і те, що насправді приводить до великих результатів.
Якщо давно шукали, що подивитися увечері для роздумів, дуже раджу
Взагалі вважаю такі фільми треба показувати дітям в старших класах 👌🏻
Скільки себе пам’ятаю, у мене була чітка переконаність: МакДональдз заснувала людина з таким же прізвищем, яка просто розвинула мережу з сімейного ресторанчика в Америці.
А нет! Усе виявилося взагалі не так.
Я досі під враженням.
Виявляється, брати Макдональди вигадали геніальну систему, яка швидко кормила людей, виточили якість до міліметра, але роками сиділи на місці, бо просто боялися масштабу.
А побудував цю світову імперію Рей Крок — людина, яка не вигадала жодного бургера, але мала таку настирність і сміливість іти напролом, що взяла й масштабувала їхню ідею на весь світ.
Фільм просто розриває шаблони про бізнес, якість і те, що насправді приводить до великих результатів.
Якщо давно шукали, що подивитися увечері для роздумів, дуже раджу
Взагалі вважаю такі фільми треба показувати дітям в старших класах 👌🏻
❤3🥴1
Мені дуже імпонують дописи-каруселі в Інсті.
І якщо чесно, найбільші охоплення та найщиріший відгук у мене завжди отримують саме особисті каруселі з живими моментами, деталями та атмосферними фото.
Але буває так: назбирала купу красивих кадрів, а як підписати перше фото вмикається стоп, взагалі нуль ідей.
Тому зібрала для вас добірку ідей для підписів каруселей серпня.
зберігайте; просто щоб легко розкрити ваше справжнє життя і не думати перед кожною публікацією 👇
1. «Я взагалі не уявляю свій серпень без…»
Зберіть усе, що зробило цей місяць особливим: від ранкової кави та улюбленого маршруту до конкретної пісні, ритуалу чи людини поряд.
2. «Ось так виглядають мої особисті ліки від будь-якої тривоги»
Покажіть те, що повертає вас у спокій та ресурс: природа, дорога, затишний вечір удома, тиша чи прогулянка.
3. «У моєму житті зараз нічого особливого не відбувається... Моє “нічого”:»
А далі пустіть карусель із простих деталей: сніданок, гарні тіні на стіні, покупка, дорога. Те, що ми часто не вважаємо «подією», але з чого складається наша краса.
4. «У цьому світі я завжди залишуся людиною, яка…»
Продовжіть фразу через кадри: «…помічає гарні заходи сонця», «…купує квіти без приводу», «…обирає тишу»...
5. «Найдрібніші речі, які змусили мене всміхнутися цього місяця»
Карусель дрібниць: смішна переписка в месенджері, смачна ягода, знайдена гарна локація чи класна покупка.
6. «Вибач, не могла відповісти, бо я просто…»
Кожен новий кадр продовження тези: «…допивала свою каву», «…дивилася на море», «…просто жила це літо».
7. «Кадри, які буквально пахнуть серпнем»
Атмосфера кінця лета: перші прохолодні вечори, мокра зелень, кавун, квіти, вечірнє тепле сонце.
8. «Якби мій серпень можна було проявити на фотоплівці»
Максимально жива карусель: розмиті кадри, скрини, випадкові селфи, їжа, побут тощо
9. «Те, що я обов'язково беру із собою в осінь»
Не тільки речі, а й ваш стан: добрі звички, теплі спогади, людей, музику та власні сенси.
10. «Мої особисті фаворити серпня на 10/10»
Зберіть усе найкраще за місяць: книга, день, локація, наряд чи просто випадковий момент.
Просто показуйте те, що бачите й відчуваєте 🤍
*якщо вам сподобалась добірка, маякуйте, буду робити частіше
І якщо чесно, найбільші охоплення та найщиріший відгук у мене завжди отримують саме особисті каруселі з живими моментами, деталями та атмосферними фото.
Але буває так: назбирала купу красивих кадрів, а як підписати перше фото вмикається стоп, взагалі нуль ідей.
Хочеться і зачепити (зробити той самий хук), і викликати бажання гортати далі.
Тому зібрала для вас добірку ідей для підписів каруселей серпня.
зберігайте; просто щоб легко розкрити ваше справжнє життя і не думати перед кожною публікацією 👇
1. «Я взагалі не уявляю свій серпень без…»
Зберіть усе, що зробило цей місяць особливим: від ранкової кави та улюбленого маршруту до конкретної пісні, ритуалу чи людини поряд.
2. «Ось так виглядають мої особисті ліки від будь-якої тривоги»
Покажіть те, що повертає вас у спокій та ресурс: природа, дорога, затишний вечір удома, тиша чи прогулянка.
3. «У моєму житті зараз нічого особливого не відбувається... Моє “нічого”:»
А далі пустіть карусель із простих деталей: сніданок, гарні тіні на стіні, покупка, дорога. Те, що ми часто не вважаємо «подією», але з чого складається наша краса.
4. «У цьому світі я завжди залишуся людиною, яка…»
Продовжіть фразу через кадри: «…помічає гарні заходи сонця», «…купує квіти без приводу», «…обирає тишу»...
5. «Найдрібніші речі, які змусили мене всміхнутися цього місяця»
Карусель дрібниць: смішна переписка в месенджері, смачна ягода, знайдена гарна локація чи класна покупка.
6. «Вибач, не могла відповісти, бо я просто…»
Кожен новий кадр продовження тези: «…допивала свою каву», «…дивилася на море», «…просто жила це літо».
7. «Кадри, які буквально пахнуть серпнем»
Атмосфера кінця лета: перші прохолодні вечори, мокра зелень, кавун, квіти, вечірнє тепле сонце.
8. «Якби мій серпень можна було проявити на фотоплівці»
Максимально жива карусель: розмиті кадри, скрини, випадкові селфи, їжа, побут тощо
9. «Те, що я обов'язково беру із собою в осінь»
Не тільки речі, а й ваш стан: добрі звички, теплі спогади, людей, музику та власні сенси.
10. «Мої особисті фаворити серпня на 10/10»
Зберіть усе найкраще за місяць: книга, день, локація, наряд чи просто випадковий момент.
Просто показуйте те, що бачите й відчуваєте 🤍
*якщо вам сподобалась добірка, маякуйте, буду робити частіше
🔥22❤8👍4💩2
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Я все життя будувала власну незалежність.
Мені з підліткового віку хотілось бути незалежною від батьків, від чоловіка, від обставин.
Культ «я все сама» довгий час був моєю головною опорою. І я вважала це дуже крутою навичкою
Але знаєте, до чого призводить абсолютна незалежність?
До гіпервідповідальності, виснаження і страху здатися слабкою.
Ми так звикли все вирішувати самотужки, що проявити бодай найменшу залежність від іншої людини стало сприйматися як поразка.
«Якщо я попрошу / буду спиратись / довірюся то я втрачу себе».
Але чи так це?
Незалежність потрібна нам НЕ для того, щоб побудувати стіни й сидіти в ізольованій фортеці «я ВСЕ сама».
Справжня зрілість — це мати сміливість сказати близьким: «Я можу все сама, але я свідомо обираю ділити це життя з тобою».
Справжня незалежність країни й людини — це не самотність.
Це можливість вільно обирати своїх людей, будувати міцні союзи та спиратися одне на одного без огляду на острах бути слабшими.
З Днем Незалежності нас!
Нехай вона буде не про виснажливу автономію, а про силу бути разом 🤍
Мені з підліткового віку хотілось бути незалежною від батьків, від чоловіка, від обставин.
Культ «я все сама» довгий час був моєю головною опорою. І я вважала це дуже крутою навичкою
Але знаєте, до чого призводить абсолютна незалежність?
До гіпервідповідальності, виснаження і страху здатися слабкою.
Ми так звикли все вирішувати самотужки, що проявити бодай найменшу залежність від іншої людини стало сприйматися як поразка.
«Якщо я попрошу / буду спиратись / довірюся то я втрачу себе».
Але чи так це?
Незалежність потрібна нам НЕ для того, щоб побудувати стіни й сидіти в ізольованій фортеці «я ВСЕ сама».
Вона потрібна для вибору.
Справжня зрілість — це мати сміливість сказати близьким: «Я можу все сама, але я свідомо обираю ділити це життя з тобою».
Справжня незалежність країни й людини — це не самотність.
Це можливість вільно обирати своїх людей, будувати міцні союзи та спиратися одне на одного без огляду на острах бути слабшими.
З Днем Незалежності нас!
Нехай вона буде не про виснажливу автономію, а про силу бути разом 🤍
❤21
Натрапила на цю тезу й знов проговорю вам, чому зараз настала справжня ера форматів «говоряща голова» та максимально простого живого контенту.
❓ Чому такі відео слухають до кінця? Чому після них хочеться тиснути «стежити»?
Бо людина по той бік екрана не намагається зобразити з себе щось, а бере і розказує, розкладає свої думки.
Вона просто сідає й говорить про те, що її насправді хвилює. І в глядача всередині клацає: «це ж точно про мене! Вона висловлює те, про що я думала».
Не треба годинами монтувати складні спецефекти, вигадувати штучні сценарії чи змушувати себе писати за жорстким шаблоном.
Щоб ваш контент працював, треба лише дві речі:
1️⃣ Писати й говорити про справжні сенси з власного життя.
2️⃣ Дозволити собі бути живою людиною, з якою хочеться вступити в діалог.
Коли ви перестаєте переконувати й починаєте просто ділитися от тоді і з'являється той самий внутрішній відгук
Бо людина по той бік екрана не намагається зобразити з себе щось, а бере і розказує, розкладає свої думки.
Вона просто сідає й говорить про те, що її насправді хвилює. І в глядача всередині клацає: «це ж точно про мене! Вона висловлює те, про що я думала».
Зараз у тренді суперпростота.
Не треба годинами монтувати складні спецефекти, вигадувати штучні сценарії чи змушувати себе писати за жорстким шаблоном.
Щоб ваш контент працював, треба лише дві речі:
Коли ви перестаєте переконувати й починаєте просто ділитися от тоді і з'являється той самий внутрішній відгук
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤12
У дитинстві я була суперсором’язливою.
Підійти до незнайомої людини, щось спитати чи попросити це був не просто вихід із зони комфорту, а справжня катастрофа.
Але десь із підліткового віку мама почала давати мені «спецзавдання»: підійти на вокзалі й дізнатися, чому затримується поїзд, або уточнити розклад у віконці довідок.
Я спочатку злилась на маму, чого це раптом вона не може зробити це сама ..
І головним випробовуванням для мене стало те, що я мала спочатку сама в голові сформувати чітке речення, а потім піти й сказати.
Тоді це здавалося катуванням. А зараз... ця комунікація стала для мене настільки природною, що я щиро дивуюся, коли дорослим людям важко щось запитати чи заговорити з незнайомцями.
Вчора свекруха попросила допомогти продати мед з пасіки.
Що роблю я?
Спокійно викладаю оголошення у чат нашого будинку, де половину людей навіть в обличчя не знаю.
Я сформувала чітку пропозицію, зробила живі фото, розписала склад і запропонувала місце зустрічі на парковці під домом ..
Підсумок:мінус два відра меду за кілька годин.
Продажі та контент вони про вміння просто й зрозуміло говорити з людьми.
Коли ти не боїшся проявлятися, чітко формулюєш думку й говориш щиро, люди це відчувають і з радістю йдуть на контакт
Підійти до незнайомої людини, щось спитати чи попросити це був не просто вихід із зони комфорту, а справжня катастрофа.
Але десь із підліткового віку мама почала давати мені «спецзавдання»: підійти на вокзалі й дізнатися, чому затримується поїзд, або уточнити розклад у віконці довідок.
Я спочатку злилась на маму, чого це раптом вона не може зробити це сама ..
І головним випробовуванням для мене стало те, що я мала спочатку сама в голові сформувати чітке речення, а потім піти й сказати.
Тоді це здавалося катуванням. А зараз... ця комунікація стала для мене настільки природною, що я щиро дивуюся, коли дорослим людям важко щось запитати чи заговорити з незнайомцями.
Вчора свекруха попросила допомогти продати мед з пасіки.
Що роблю я?
Спокійно викладаю оголошення у чат нашого будинку, де половину людей навіть в обличчя не знаю.
Я сформувала чітку пропозицію, зробила живі фото, розписала склад і запропонувала місце зустрічі на парковці під домом ..
Підсумок:
Продажі та контент вони про вміння просто й зрозуміло говорити з людьми.
Коли ти не боїшся проявлятися, чітко формулюєш думку й говориш щиро, люди це відчувають і з радістю йдуть на контакт
❤12
На днях говорила з родичкою, і вона каже: «От горе... Втекли з Дніпра в Київ, а тут ще гірша обстановка».
І починається це «боже-боже, куди бігти й що робити» .. 🤪
Я вже неодноразово їй пояснювала, що ми не тікали. Ми мали плани на переїзд ще до війни, збиралися й просто втілили те, що задумували.
Переїхали взагалі не через це.
Але люди завжди чують тільки те, що хочуть чути, і бачать світ через свою паніку.
Київ херачать сьомий день без перестанку. Відбій на 20–30 хвилин це база для нас, а коли тиша триває цілі три години це вже якийсь подарунок долі.
І я зловила себе на тому, як по-різному ми з цим справляємося.
Мене зараз рятує взагалі не телефон. Не нескінченне гортання стрічки в Інсті, не якісь відео й не соцмережі взагалі.
Мені допомагає тільки фізична робота руками.
Помити дзеркало, видраїти душову кабіну, прибрати, розкласти білизну ... тупо проста домашня рутина.
Коли ти заземлюєшся через реальні речі, які можеш контролювати прямо зараз.
Я не збираюся складати лапки й зупиняти життя чи роботу. Але писати й виходити на зв'язок хочу тільки тоді, коли є справжній внутрішній ресурс
Бо головне зараз це залишатися людиною, мати змогу тримати власний фокус і триматися за свій спокій.
Коротше, для мене зараз важливіше помити те дзеркало, а вже потім виходити у світ..
Як ви зараз тримаєтесь? Неважливо, де ви в Києві, Дніпрі, Харкові чи в інших містах...
Що вам зараз допомагає не божеволіти й тримати фокус?
І починається це «боже-боже, куди бігти й що робити» .. 🤪
Я вже неодноразово їй пояснювала, що ми не тікали. Ми мали плани на переїзд ще до війни, збиралися й просто втілили те, що задумували.
Переїхали взагалі не через це.
Але люди завжди чують тільки те, що хочуть чути, і бачать світ через свою паніку.
Київ херачать сьомий день без перестанку. Відбій на 20–30 хвилин це база для нас, а коли тиша триває цілі три години це вже якийсь подарунок долі.
І я зловила себе на тому, як по-різному ми з цим справляємося.
Мене зараз рятує взагалі не телефон. Не нескінченне гортання стрічки в Інсті, не якісь відео й не соцмережі взагалі.
Мені допомагає тільки фізична робота руками.
Помити дзеркало, видраїти душову кабіну, прибрати, розкласти білизну ... тупо проста домашня рутина.
Коли ти заземлюєшся через реальні речі, які можеш контролювати прямо зараз.
Я не збираюся складати лапки й зупиняти життя чи роботу. Але писати й виходити на зв'язок хочу тільки тоді, коли є справжній внутрішній ресурс
Бо головне зараз це залишатися людиною, мати змогу тримати власний фокус і триматися за свій спокій.
Коротше, для мене зараз важливіше помити те дзеркало, а вже потім виходити у світ..
Як ви зараз тримаєтесь? Неважливо, де ви в Києві, Дніпрі, Харкові чи в інших містах...
Що вам зараз допомагає не божеволіти й тримати фокус?
🙏22❤1
«Пап, давай продамо цей будинок у селі? Все одно ніхто не хоче ті городи...»
Пам'ятаю, як ми з сестрою казали ці слова татові.
Цьому будинку на Житомирщині вже понад 70 років.
Колись тут жила сім'я мого дідуся , які пережили голодомор, виростили дітей.
У 57-му році на місці старої хатинки під стріхою вони звели нормальний, цегляний будинок.
Потім дідусь поїхав працювати в Дніпро, там народився мій тато. А ми з сестрою малими щоліта приїжджали сюди на канікули.
Коли ми підросли та стали МЕГАгородськими...
яке село? Які городи? Нам нічого того не було треба, «Все на базарі купимо! А будино стоїть, травою заростає, давай продавати».
Тато тоді подивився на нас і сказав фразу, з якої ми з сестрою щиро посміялися:
«Ви що? А раптом війна, і нам усім з міста доведеться сюди тікати?»
Ми тоді крутили пальчиками і думали: «Пап, ну яка війна? Ти що?»
Минув час. І зараз, коли в Київі не спиш, нормально не функціонуєш, я тікаю саме сюди.
Дві години від міста і я в абсолютно іншому вимірі.
Це місце, яке зараз дає мені крила, натхнення й просто можливість дихати.
Іноді наші батьки знають про це життя набагато більше, ніж нам здається...
Пам'ятаю, як ми з сестрою казали ці слова татові.
Цьому будинку на Житомирщині вже понад 70 років.
Колись тут жила сім'я мого дідуся , які пережили голодомор, виростили дітей.
У 57-му році на місці старої хатинки під стріхою вони звели нормальний, цегляний будинок.
Потім дідусь поїхав працювати в Дніпро, там народився мій тато. А ми з сестрою малими щоліта приїжджали сюди на канікули.
Коли ми підросли та стали МЕГАгородськими...
яке село? Які городи? Нам нічого того не було треба, «Все на базарі купимо! А будино стоїть, травою заростає, давай продавати».
Тато тоді подивився на нас і сказав фразу, з якої ми з сестрою щиро посміялися:
«Ви що? А раптом війна, і нам усім з міста доведеться сюди тікати?»
Ми тоді крутили пальчиками і думали: «Пап, ну яка війна? Ти що?»
Минув час. І зараз, коли в Київі не спиш, нормально не функціонуєш, я тікаю саме сюди.
Дві години від міста і я в абсолютно іншому вимірі.
Це місце, яке зараз дає мені крила, натхнення й просто можливість дихати.
Іноді наші батьки знають про це життя набагато більше, ніж нам здається...
❤22🔥4😁1