Я все більше і більше бачу челенджів, викликів:

«Заробити 100 тисяч за місяць».
«Запросити 200 людей на вебінар».
«Запрстити 100 відео за 30 днів».

І на старті це завжди виглядає дуже драйвово ↩️

Ти заряджений, у голові тільки мета, є азарт і відчуття, що ось-ось — і станеться прорив.

Але потім… навіть коли цю планку реально досягаєш, дуже часто приходить порожнеча.

Чому так?⬇️

Бо цифра сама по собі — це не сенс.

Вона не дає внутрішнього відчуття результату, якщо немає системи, опори, чіткого «для чого».

Ти досягнув і знову починаєш з нуля.
І ця гонка виснажує більше, ніж мотивує.

📍Я думаю, тому зараз у багатьох з’явилася втома від нескінченних марафонів і викликів.

Бо життя не складається з ривків. Життя — це система, у якій важливо, щоб дії працювали не один місяць, а завжди.

Цікаво, що моє останнє опитування це підтвердило:

більшість із вас відповіли, що хочуть практику й тверді інструменти.

Те, що можна взяти сьогодні — і вже завтра спростити собі роботу чи отримати результат.

І знаєте, я абсолютно з вами згодна.

Але водночас були відповіді й про глибину — і це теж важливо, бо хтось іде саме цим шляхом.

Тому я вдячна кожному, хто «тицнув» і поділився ❤️❤️❤️

➡️ більшість людей обирають практику й тверді інструменти.
Не гонку, не цифри, не абстрактні виклики. А прості конкретні речі, які можна взяти й застосувати прямо зараз.

✔️ і саме це дає відчуття опори й справжнього результату, а не ще однієї галочки у списку «досягнень»

мої #спостереженнявголос

Якщо ви думаєте, що я провела вересневі вихідні за комп’ютером — то ні.

Я пересаджувала свої кущі лохини 🙃

Два роки тому я купила ці кущі й чесно думала:

🔄 посаджу в садку — і вони самі виростуть.

Хоча продавці попереджали:
▪️потрібен спеціальний ґрунт, бо в чорноземі лохина не дає плодів.

Але хто ж слухав?
Я вирішила спробувати «як є».

І, звісно, вийшло по-іншому: лохина виявилась дамою з характером↩️

Цього літа я спостерігала, як вона поволі гине, втрачаючи листя. Хоч жменьку ягід ми таки зірвали й спробували.

Тепер я пересадила їх у спеціальну землю, читаю про кислотність ґрунту (доречі в коментарях фото пристрію вимірювання ґрунту - я й не знала що таке існує 🤦🏻‍♀️) і усе більше занурююсь у цю ягідну історію.

Моя маленька ціль — щоб наступного літа з цих кущів вийшов хоча б кілограм ягід 🫐

А велика мрія — одного дня мати власну ферму.

тут важливий момент:

я проживаю етап, коли мені хочеться робити щось фізичне.

Не онлайн-хмарне, а реальне, те, що я тримаю в руках. І навіть у цьому я не можу відключити свій «бізнес-режим» — бо думаю не тільки про задоволення, а й про довгу перспективу.

А поки що — у мене двоє «пацієнтів», яких я лікую, купа ентузіазму, лопата в руках і тато, який завжди за будь-який мій двіж 🙌

І знаєте, це вже не просто про садівництво. Це про досвід. Про увагу до деталей і про вміння вкладати час навіть у маленьке — щоб одного дня побачити велике. Я вже не можу не думати про ціль мати свій власну ферму з лохини

Побажайте моїм кущикам вижити і дати мені мотивацію продовжувати їх розсаджувати 🫰🏻

*в коментарях бекстейдж з пересаджування

Я останні роки асоціювала себе з роботою в інфобізнесі.

#спостереженнявголос


Обожнюю працювати з людьми, створювати сенси й продукти — і це дійсно виходить у мене добре.

Але є одне «але».

Багато хто, коли починає заробляти нормальні гроші в певній сфері, ➡️починає асоціювати себе з цією діяльністю й думає: «Ось воно, моє призначення».

Я теж так робила.

✔️Давайте чесно — нерідко це не стільки про місію, скільки про стабільність, відчуття свободи й задоволення від того, що щось виходить добре.

Але ... ➡️ цікаве спостереження...

коли ми чіпляємо на себе ярлик «призначення», ми самі закриваємо для себе інші двері. І масштабу там уже не так багато.

Я теж довго не була готова навіть розглядати щось поза онлайн. Занадто багато хорошого з ним пов’язано: ресурси, люди, радість, можливості. Але як тільки я дозволила собі цю думку: «А може, це не справа всього життя?», переді мною відкрилося нове поле.

📌Цієї осені я вперше за багато років провела вихідні не за комп’ютером, а з лопатою і саджанцями в руках — пересаджувала два кущі лохини.

І зрозуміла: задоволення, інтерес, навіть монетизацію можна отримувати й у зовсім інших сферах.

✔️У процесі, де є результат, який можна відчути руками. Де можна прожити новий досвід, відкрити для себе інший масштаб.

Інфобіз раптом видався маленьким світом. А життя — величезним.
Бо масштаб для мене сьогодні — це не тільки більші доходи й проєкти.

✔️Це мати сміливість вийти за рамки звичного, дозволити собі нові сенси, нові сфери, нові експерименти.

Можна створювати сильні продукти будь-де — у блозі, в саду чи навіть у маленькому експерименті з двома кущами.

➡️

Я беру свій досвід і знання й застосовую там, де мені цікаво.

Бо головне — це не назва сфери.

Головне — це я.

Я довго думала, що експертність = інструкції, покрокова дія, яку маєш дати людям і вони відтворять.


✔️І певний час це працювало ( привіт 👋🏻 всім, хто памʼятає оці шаблонні інструкції "зроби ось так - і стане краще жити в соцмережі")


Але реальність інша. І зміни зараз очевидні 🔄

➡️люди найсильніше реагують не на «зроби 1, 2, 3», а на історії...

На досвід.

На моменти, де вони можуть впізнати себе й зробити власні висновки.

При цьому я точно не хочу, щоб мій контент складався лише з «лайфу» чи особистих роздумів-міркувань.

Експертність важливо тримати в балансі.

І я зрозуміла, що є кілька простих речей, які допомагають показувати професійність у блозі — без пафосу і без втрати живості.

зібрала іх для себе у форматі чекліста й залишила в коментарях ↩️↩️↩️

«Боюсь висловлюватись у блозі різко — раптом всі відпишуться?»

Цю фразу я почула нещодавно на консультації від сильної спеціалістки, яка вже кілька років живе й працює в Америці.

І знаєте що?

Це запитання я чую не вперше.

Мій досвід показує:

коли ми намагаємося робити «як правильно», не висловлювати власну позицію і підлаштовуватися під усіх

— ми автоматично втрачаємо тих, хто міг би бути нашим.

Що реально чекає, якщо не говорити своїм голосом і не показувати себе справжнім:

✖️Невідповідні клієнти й аудиторія.
Робота стає важкою, правок — море, результату мало.

✖️Прісний контент.
Без реакцій, без живих коментарів, бо людям не цікаво, коли ти «сіра копія» когось іншого.

✖️Дуже повільне зростання блогу.
Люди приходять на думку, на позицію, а не на «правильний образ».

✖️Вигорання.
Від того, що весь час треба грати роль і тримати маску.
Я бачила це не раз — і в клієнтів, і в колег, і навіть колись у себе.

✔️Friendly reminder від мене:

не існує формули блогу, яка буде подобатися всім.

Це утопія.

Можна бути живим — зі своїми жартами, мемами, інтонаціями, навіть із різкими висловами — і саме тоді знаходяться ті, кому потрібні саме ви.

➡️одне я знаю точно:

мій канал/блог почав жити по-справжньому тільки тоді, коли я перестала «здаватися правильною» й почала говорити так, як думаю, міркувати вголос та ділитись тим, що переймає ...

А тепер скажіть чесно:

ви читаєте блог за «правильність» чи за позицію?

Пишіть у коментарях, давайте поспілкуємось 👇🏻

група обговорень

Я не прихильниця «білизни напоказ» і тому мені не заходить щоденний лайф контент по типу "знімай все, або вмри"

✔️Але я люблю думати, писати, ділитись досвідом, навчати — бо це моє життя і моя професія. Я викладачка.

І ось що бачу:

навіть в Телеграмі вже мало просто користі.

Її занадто багато довкола.

І погодьтесь, стільки інформації у вільному доступі як є зараз, важко не помітити

А от те, чого справді бракує — це сенсів.

Іншого бачення.

Живого досвіду, через який можна ВІДЧУТИ й себе.

Бо знання без особистості вже не мають цінності: ми й так маємо інформації більше, ніж здатні засвоїти

Цінність тепер у тому, як ви цю інформацію прожили й що вона змінила у вас.

Я здебільшого обираю телеграм. Бо мене «чіпляють» не інструкції, а авторські думки, рефлексії та досвід.

Адже вони дозволяють побачити знайоме під іншим кутом і взяти не тільки знання, а й відчуття, які вже були в інших..

а ще досліджую тредс.... і моя статистика там стала мене радувати ...

~ поділюсь згодом

Мем смішний, а ситуація потребує пояснення.

Все частіше люди НЕ реагують не тому, що контент слабкий,
а тому, що він занадто правильний.

📍Уявіть, ви сидите, вигадуєте, що б іще корисного написати,
редагуєте, шліфуєте, турбуєтесь про формулювання —
а потім опа.... і не отримали те до чого прагнули = реакції, охоплення, реагування

це болить.

Бо ж старання, зусилля.

Але правда в тому, що старання часто забирають живість.

І тоді блог починає звучати не як ти,
а як “експертний ефір без дихання”.

Я бачу блог як

живий простір

,
де люди приходять не лише по сенси —
а

поруч побути

.

✔️Не твоїми лайфхаками, не системами і не розумними схемами,
а твоєю енергією, мисленням, тим, як ти дивишся на життя.

Саме тому я створила свою тріаду контенту:

➡️Якість — не про ідеальність, а про суть. Про ясність і правду в кожному слові.

➡️Конверсія — не лише у продаж, а у вплив. Коли люди після посту інакше думають або відчувають.

➡️Комфорт — твій внутрішній стан. Коли контент не висмоктує, а живить.

Ось чому в моєму блозі з’являються дописи про лохину 🍇

Бо це — частина мого комфорту.

І це не про “відійшла від теми”,
а про свідоме повернення до себе.

✔️Там, де я саджу кущ,
де розповідаю своє бачення та ідеї - там мій фокус в цю мить.

І саме з цього стану народжується найякісніший контент.

Той, що не тисне, не втомлює і не жене.

Тому висновок цього допису простий: не будь ідеальною моделлю —
будь простором, у якому можна дихати тобі та іншим..

тут літній ефір як раз про живий контент по тріаді

Аудиторія нічого вам не винна.
Вона не зобов’язана читати, реагувати чи «підтримувати охоплення».

Вона просто читає те, що відгукується.

Коли я писала дописи минулого тижня —
теж з’явився цей внутрішній голос:
«А що, якщо це не те, чого чекають?»

Контент давно вже не просто тексти...

Це енергія, якою ми самі керуємо.

Я не пишу «на аудиторію» аби було.
Я пишу на відчуття, на сенс, на момент..

Тому справа не в кількості контенту.
І не в темах.
А в стані, з якого ти пишеш.

Коли в тексті є життя, енергія, прожитість — його неможливо не відчути.

Тексти та ведення контенту можна купити — слова, структури, навіть стиль...

✔️Але мислення не купиш.

Його можна тільки виростити в собі —
через спостереження, чесність, досвід
і здатність бачити глибше

Бо сильний контент починається не з ідей —
а з людини, яка вміє думати й відчувати одночасно.

нижче в подкасті розповідала як раз звідки брати ідеї та як говорити ПРО СЕБЕ, щоб вас відчували інші ⬇️⬇️⬇️

цей подкаст не новий, але дієвий та працюючий ↩️

тут і про позиціонування і про як те упакувати ваш досвід в контент

Ну нарешті корисний допис на збереження — скажете ви. І будете праві 😌

Але мій канал — мої правила.

А тепер… барабанний дріб
Допис на збереження і мої лайфхаки, які справді варто спробувати — щоб подивитись на свої тексти в соцмережах під іншим кутом ↩️↩️↩️

⸻

Кожен маленький інсайт = нова хвиля уваги 💾

Коли ми пишемо пости, часто здається, що сенс — це щось велике.
Типу: глобальна ідея, сильний меседж наприкінці, щось прям величезне...

Але! Зазвичай люди не дочитають до фіналу, якщо дорогою не отримають маленьких «нагород» 💬

✔️Наш мозок звик до TikTok і Reels:
кожні 15–30 секунд — новий сюжет, нове відчуття, нова порція дофаміну.

Тому, читаючи довший текст, мозок теж шукає ці «мікро-вау».

⸻

І тут працює просте правило:
➡️кожен абзац має містити сенс.

Не фонову воду, а маленький інсайт, приклад чи переворот у баченні.

⸻

Наприклад:

➡️Замість «Контент повинен бути корисним» - дивіться як можна подати: «Один пост = одна думка. Так аудиторія не губиться і не втрачає увагу».

➡️Замість «Пишіть просто»
подайте так: «Кожне складне слово = мінус 20 % уваги. Людина втомлюється швидше, ніж ти думаєш».

➡️Замість «Розповідайте історії»
скажіть: «Факт без історії забувається через 15 хвилин. А історія тримається в пам’яті тижнями».

⸻

Відчуваєте різницю?

У першому випадку — суха істина.
У другому —

мікро-інсайт

, який одразу дає користь.

Саме ці дрібні «вау» і створюють ефект, коли хочеться дочитати до кінця.
Бо кожен абзац винагороджує читача.

⸻

✔️Увага:
– кожен абзац = маленький сенс,
– кожна думка = гачок,
– кожен інсайт = нова хвиля уваги.

Тоді людина не просто читає текст —
вона проживає його.

Крок за кроком.
Отримуючи міні-результати тут і зараз.

І саме це формує відчуття:
«тут завжди є сенс залишатися»

ми всі трохи перегралися у “створення себе” ↩️↩️

У спроби стати кимось, кого лайкають.

У гонку за стабільними продажами,
де стабільність — це щоденна напруга.

Ми створювали контент, щоб продавати.
А потім відновлюємо себе, щоб витримати цей темп..

Але хіба не парадокс?

Контент, який мав давати свободу, — почав обмежувати.

І маркетинг, який мав бути про людей, — став про штучність.

✔️Одного дня я зупинилась і зрозуміла:
я не хочу більше жити, щоб постійно заліпати в соцмережах.

Я хочу працювати так, щоб вистачало часу на реальне життя і при цьому не втрачати в коштах

▪️◾️📍

Іноді я задаюсь сама питанням:
чому я досі викладаю?

Я давно б могла б повністю перейти є в онлайн —
продавати, масштабуватись через нескінченний контент.

Але я залишилась.
Не через страх.
А через потребу бути присутньою.

Мені важливо бачити очі, чути голоси,
відчувати реальні реакції.
Мені важливо не просто говорити —
доторкатися сенсом.

Бо саме звідти народжується контент, який живе.
Не придуманий. Не “для охоплень”.
А справжній.

⸻

Це — те, що я називаю маркетингом спокою.

Коли ти не тікаєш у віртуальне життя,
а через реальне — твориш.

Хоча всі езотерики в один голос кажуть,
що найм - це "жити в системі"

Я поки що розбираюся в цьому питанні.
Спостерігаю. Досліджую.
Але довіряю своєму відчуттю.

⸻

Бо саме з цього стану народжується Career Well-Being —
коли робота не тисне і не виснажує,
а стає частиною тебе:
живої, мислячої, відчуваючої.
( за посиланням вище стаття, щоб більш відчути цей термін )



➡️Для мене “маркетинг спокою” — це не про "медитувати і все прибуде", а як раз робити.

... про інше робити:
з ясності, з опори, з життя, яке відчуваєш.

Памʼятайте : сенси народжуються не в соцмережах,
а в реальності, яку ми потім переносимо у контент.

Це і є моя філософія.
І моє “чому” у всьому, що я роблю.

▪️▪️▪️▪️

Якщо коротко:
Маркетинг спокою — це коли ти живеш, а не існуєш онлайн.