Ну що, травень — поїхали.
Група зібрана✔️
Активно готуюсь : структури, зідзвони, слайди, задачі.
Знову проживаю той момент, коли відчуваєш —
І від цього приємний "щем"
Паралельно — життя.
У мене в травні два іменники: син і чоловік.
Для чоловіка — готую сюрприз. Такий, що сама собі трохи не вірю.
Без очікувань, без «а раптом він не зрозуміє». Просто тому, що хочу.
Хочу проявлятись. І в житті, і в роботі. Без страху бути «не такою». Сама не дочекаюсь цього дня...
Між робочими нотатками — записи, що приготувати на свято.
Між підготовкою модулів — кілька думок про сюрприз.
Між справами — просто життя, яке не хочеться пропускати.
Я не з тих, хто ділить «особисте» і «робоче».
Я — одна. Ціла.
І мені з цим добре.
#думкивголос
Група зібрана
Активно готуюсь : структури, зідзвони, слайди, задачі.
Знову проживаю той момент, коли відчуваєш —
буде щось справжнє. Камерне. Глибоке. З сенсами
І від цього приємний "щем"
Паралельно — життя.
У мене в травні два іменники: син і чоловік.
Для чоловіка — готую сюрприз. Такий, що сама собі трохи не вірю.
Без очікувань, без «а раптом він не зрозуміє». Просто тому, що хочу.
Між робочими нотатками — записи, що приготувати на свято.
Між підготовкою модулів — кілька думок про сюрприз.
Між справами — просто життя, яке не хочеться пропускати.
Я не з тих, хто ділить «особисте» і «робоче».
Я — одна. Ціла.
І мені з цим добре.
#думкивголос
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍9❤1🍌1
Два полегшення, які збережуть ваші нервові клітини
(а ще — повернуть відчуття контролю над блогом)
Вести блог/канал, коли від нього залежать клієнти й дохід — це, м’яко кажучи, не завжди легко.
Бо здається, що треба писати щодня.
Унікально.
Глибоко.
Зі змістом.
І обов’язково продавати.
Інакше — все пропаде. Ніхто не купить. Ніхто не помітить.
Це втомлює та виснажує морально
Знаю - проходили
А тепер — видихнули. І прочитали уважно:
Полегшення №1:
3 дописи на тиждень — це нормально. Це достатньо.
Справжній контакт із читачем створюється не через щоденні тексти, а через сенс, близькість і ритм, який не виснажує.
Полегшення №2:
Старі дописи — це ваш ресурс. Не починайте з нуля.
Перепублікуйте. Посилайтесь. Використовуйте ідеї з минулого — але в новому контексті.
Люди все одно вже забули, або й не бачили.
Простими словами:
Не треба 365 постів на рік. Треба 30 сильних, які живуть довго.
Збережіть цей пост, щоб повертатися до нього, коли знову накриє «я нічого не встигаю».
Бо вам не треба встигати все. Ваші люди приходять не на кількість — а на резонанс
(а ще — повернуть відчуття контролю над блогом)
Вести блог/канал, коли від нього залежать клієнти й дохід — це, м’яко кажучи, не завжди легко.
Бо здається, що треба писати щодня.
Унікально.
Глибоко.
Зі змістом.
І обов’язково продавати.
Інакше — все пропаде. Ніхто не купить. Ніхто не помітить.
Це втомлює та виснажує морально
А тепер — видихнули. І прочитали уважно:
Полегшення №1:
3 дописи на тиждень — це нормально. Це достатньо.
Справжній контакт із читачем створюється не через щоденні тексти, а через сенс, близькість і ритм, який не виснажує.
Полегшення №2:
Старі дописи — це ваш ресурс. Не починайте з нуля.
Перепублікуйте. Посилайтесь. Використовуйте ідеї з минулого — але в новому контексті.
Люди все одно вже забули, або й не бачили.
Простими словами:
Не треба 365 постів на рік. Треба 30 сильних, які живуть довго.
Берегти себе — це теж частина вашої контент-стратегії.
Збережіть цей пост, щоб повертатися до нього, коли знову накриє «я нічого не встигаю».
Бо вам не треба встигати все. Ваші люди приходять не на кількість — а на резонанс
❤15👍2
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Простір без шуму 💬
Ми вже працюємо з групою другий тиждень..
Досліджуємо себе, свої підходи, свої голоси.
Не шаблони, не «як правильно», а — що справжнє, що відгукується.
І як це передати через контент.
Цього разу я створила простір для тих, хто хоче інакше. Глибше. Своїм шляхом.
Мені важливо було зробити такий формат і для себе: продавати можна інакше.
Не тиском — а сенсом.
Не через дефіцит — а через контакт.
Не ідеальним планом — а чесною присутністю.
Щоб продажі ставали продовженням діалогу,
а не гучною виставою.
Щоб люди приходили не «на обіцянки», а — до себе.
Через твої тексти, через твою глибину. Через твою правду.
Ця група — про таку форму.
Де вивільняється автентичний спосіб взаємодії з аудиторією❤️
Де кожна з учасниць не тільки вивчає інструменти,
а ще й відкриває: як працює саме її голос.
На відео вище, Іра, одна із учасниць супроводу, говорить, що саме під час навчання почала публікувати в порожньому блозі — і одразу отримала залучення.
Без великої аудиторії. Без прогрівів. Без метушні.
Просто тому, що її тексти почали звучати по-іншому.
І це — моя робота
Не навчити робити «як треба»↩️
А показати, як можна інакше — через сенс. Через себе. Через присутність.
Бо коли є глибина — зʼявляється звʼязок.
А зі звʼязку народжується все, до чого ви всі так прагнете.
Ми вже працюємо з групою другий тиждень..
Досліджуємо себе, свої підходи, свої голоси.
Не шаблони, не «як правильно», а — що справжнє, що відгукується.
І як це передати через контент.
Цього разу я створила простір для тих, хто хоче інакше. Глибше. Своїм шляхом.
Мені важливо було зробити такий формат і для себе: продавати можна інакше.
Не тиском — а сенсом.
Не через дефіцит — а через контакт.
Не ідеальним планом — а чесною присутністю.
а не гучною виставою.
Щоб люди приходили не «на обіцянки», а — до себе.
Через твої тексти, через твою глибину. Через твою правду.
Ця група — про таку форму.
Де вивільняється автентичний спосіб взаємодії з аудиторією
Де кожна з учасниць не тільки вивчає інструменти,
а ще й відкриває: як працює саме її голос.
На відео вище, Іра, одна із учасниць супроводу, говорить, що саме під час навчання почала публікувати в порожньому блозі — і одразу отримала залучення.
Без великої аудиторії. Без прогрівів. Без метушні.
Просто тому, що її тексти почали звучати по-іншому.
І це — моя робота
Не навчити робити «як треба»
А показати, як можна інакше — через сенс. Через себе. Через присутність.
Бо коли є глибина — зʼявляється звʼязок.
А зі звʼязку народжується все, до чого ви всі так прагнете.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤5🔥1
Як сказати 3 речення — і дати відчути свою експертність. Без напрягу. Без нав’язування.
Сьогодні працює коротке.
Але те, що залишає слід.
Сторіс на 15 секунд,
рядок у коментарі,
перша фраза в пості —
і вже зрозуміло:
людина в темі. Говорить із досвіду. Бачить глибше.
Бо слово — це не просто про стиль.
Я зібрала 3 фрази, які можна вбудовувати у щоденний контент:
у розмови, пости, сторіс.
Вони зчитуються як:
— «експерт не просто говорить — він бачить суть»
— «і точно знає, як допомогти з таким запитом»
Ці фрази — не заучені.
Це мова експерта, який знає, про що говорить
і чому це важливо.
😗 😌 😀 😂 🤣 — у коментарях.
Беріть, адаптуйте, вплітайте у свій стиль.
Сьогодні працює коротке.
Але те, що залишає слід.
Сторіс на 15 секунд,
рядок у коментарі,
перша фраза в пості —
і вже зрозуміло:
людина в темі. Говорить із досвіду. Бачить глибше.
Бо слово — це не просто про стиль.
Це про рівень, ясність і присутність.
І коли воно не вигадане, а прожите —
його чують.
Я зібрала 3 фрази, які можна вбудовувати у щоденний контент:
у розмови, пости, сторіс.
Вони зчитуються як:
— «експерт не просто говорить — він бачить суть»
— «і точно знає, як допомогти з таким запитом»
Ці фрази — не заучені.
Це мова експерта, який знає, про що говорить
і чому це важливо.
Беріть, адаптуйте, вплітайте у свій стиль.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍10❤8
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Папки вічних сторіс — це must have, якщо ви експерт і не постите щодня.
Бо нові люди все одно приходять.
І їм потрібно десь
Саме тому «про себе» — це не просто “біографія”.
Це — живе враження про вас.
Ми якраз розбирали це в групі:
як зробити, щоб навіть папка вічних працювала на глибину —
і щоб через неї людині хотілося залишитися,
навіть якщо нових постів не було кілька днів.
ось чому я завжди кажу:
не варто зводити «про себе» до сухої хронології.
Бо людям не потрібно знати все —
їм потрібно відчути, хто ви є.
✔️ Що ви бачите в темі інакше.
✔️ Чому взагалі займаєтеся своєю справою.
✔️ Що для вас важливо.
Саме сенси й емоції створюють той самий “місточок”,
через який люди залишаються, навіть якщо ви не в ефірі щодня.
У відео⬆️ — шматочок з нашої зустрічі в групі.
Ми якраз говорили про те,
як зібрати свою папку «про себе» —
не як зобов’язання, а як точку довіри
в коментарях⬇️ залишаю файл з формулою вічних сторіс "Про себе/ваш шлях/хто я"
*доречі, йшла мова про відміну вічних сторіс в блогах, але поки вони є і не зникають - це дієвий інструмент, особливо якщо ви не постите щодня
Бо нові люди все одно приходять.
І їм потрібно десь
“зачепитись”, щоб зрозуміти, хто ви.
Вони не завжди гортатимуть стрічку.
А от хайлайтс — відкривають часто.
Саме тому «про себе» — це не просто “біографія”.
Це — живе враження про вас.
Ми якраз розбирали це в групі:
як зробити, щоб навіть папка вічних працювала на глибину —
і щоб через неї людині хотілося залишитися,
навіть якщо нових постів не було кілька днів.
ось чому я завжди кажу:
не варто зводити «про себе» до сухої хронології.
Бо людям не потрібно знати все —
їм потрібно відчути, хто ви є.
Саме сенси й емоції створюють той самий “місточок”,
через який люди залишаються, навіть якщо ви не в ефірі щодня.
У відео
Ми якраз говорили про те,
як зібрати свою папку «про себе» —
не як зобов’язання, а як точку довіри
в коментарях
*доречі, йшла мова про відміну вічних сторіс в блогах, але поки вони є і не зникають - це дієвий інструмент, особливо якщо ви не постите щодня
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤5👍1🔥1
про "людинку" і ... від чого скоро буде сіпатись моє око
Висловлю свою думку.
Останнім часом звертаю увагу на одну мовну звичку, яка все частіше з’являється в діловому й експертному контексті.
“Шукаю людинку для проєкту”
“Є підробіток для людинки”
“Потрібна людинка для проведення опитування ”
І щоразу щось у цих фразах мене зупиняє.
Не через упередження ставлення. А через відчуття, ніби цим словом ненароком зменшують цінність того, про кого йдеться.
Бо “людинка” звучить… зручно.
Наче щось маленьке, без претензій, на підхваті.
Наче не особистість, не суб’єкт, а ресурс.
Але ми ж з вами давно вже не про це.
Ми — про гідність. Про співтворення. Про повагу до себе й інших.
І в такому середовищі хочеться говорити не зменшувальними словами, а прямо. Чесно. З позиції партнерства.
Людина — не “людинка”.
Це не дрібниця. Це ставлення.
А як вам чується це слово?
Є реакція — чи проходите повз?
#думкивголос
Останнім часом звертаю увагу на одну мовну звичку, яка все частіше з’являється в діловому й експертному контексті.
“Шукаю людинку для проєкту”
“Є підробіток для людинки”
“Потрібна людинка для проведення опитування ”
І щоразу щось у цих фразах мене зупиняє.
Не через упередження ставлення. А через відчуття, ніби цим словом ненароком зменшують цінність того, про кого йдеться.
Бо “людинка” звучить… зручно.
Наче щось маленьке, без претензій, на підхваті.
Наче не особистість, не суб’єкт, а ресурс.
Але ми ж з вами давно вже не про це.
Ми — про гідність. Про співтворення. Про повагу до себе й інших.
І в такому середовищі хочеться говорити не зменшувальними словами, а прямо. Чесно. З позиції партнерства.
Людина — не “людинка”.
Це не дрібниця. Це ставлення.
Тому я — за уважність навіть у мовних дрібницях.
Бо з них і виростає тон комунікації. І рівність. І довіра.
А як вам чується це слово?
Є реакція — чи проходите повз?
#думкивголос
💯36❤9🤝3
Як тільки я публікую не щось нейтральне, а свою думку — чітку, щиру, з позицією —
відразу з’являються відписки.
Мінус 60 людей за три дні
І знаєте що?
Мене це не лякає. Я навіть радію.
Бо коли говориш прямо, без прикрас —
це фільтр.
Йдуть ті, кому не відгукується.
Йдуть ті, хто був тут просто «про всяк випадок».
Йдуть ті, для кого твоя позиція — незручна.
І це нормально.
Я не для всіх.
Я веду цей канал не для кількості.
А для тих, хто обирає бути поруч,
кому цікаво думати, сумніватись, сперечатись, чути іншу точку зору.
Тому кожна така хвиля — це не про втрату.
Це про точність. Про чистоту простору.
Про зближення з тими, хто справді тут.
⸻
🌀 А ви як до цього ставитесь?
Що для вас значать відписки після «не зручного» допису?
Давайте обговоримо в коментарях.
Мені справді цікаво, що ви з цього думаєте 👇
відразу з’являються відписки.
Мінус 60 людей за три дні
І знаєте що?
Мене це не лякає. Я навіть радію.
Бо коли говориш прямо, без прикрас —
це фільтр.
Йдуть ті, кому не відгукується.
Йдуть ті, хто був тут просто «про всяк випадок».
Йдуть ті, для кого твоя позиція — незручна.
І це нормально.
Я не для всіх.
Я веду цей канал не для кількості.
А для тих, хто обирає бути поруч,
кому цікаво думати, сумніватись, сперечатись, чути іншу точку зору.
Тому кожна така хвиля — це не про втрату.
Це про точність. Про чистоту простору.
Про зближення з тими, хто справді тут.
⸻
🌀 А ви як до цього ставитесь?
Що для вас значать відписки після «не зручного» допису?
Давайте обговоримо в коментарях.
Мені справді цікаво, що ви з цього думаєте 👇
🔥18❤11👎2🤡2🤝2💩1
Чому ми віримо у вигаданого героя, а в себе — ні?
Спостерігала за собою цікаве🧋
Коли ми дивимось фільм — там є герой.
Він помиляється, зупиняється, здається. А ми дивимось стрічку... і… віримо.
Чекаємо, що все обов’язково вийде. Бо так і буде. Бо це ж його шлях. Ми довіряємо процесу.
А потім закінчується фільм, ми повертаємось до свого життя —здаємося на перших складнощах.
Є таке поняття -
дивитись на себе «чужим оком».
💥З сумнівом, із підозрою, з очікуванням провалу.
Контролювати кожен крок, аналізувати на кожному повороті:
— А що подумають?
— А може, це не той формат?
— А раптом це вже нікому не цікаво?
Але весь фокус у тому, що контент, який справді рухає — створюється не під «чужим оком», а під люблячим.
Я хочу, щоб ви це почули:
Те, що справді рухає — народжується з довіри до себе.
Я щоразу спостерігаю, як експерти втрачають потік, коли з’являється страх бути не такими.
І навпаки — як контент починає «летіти», коли людина перемикається на люблячий погляд. На внутрішню віру в себе. На дозволеність бути героєм, навіть у хаосі.
Це і є вища навичка контенту нового рівня —
не писати «правильно», а проявлятись чесно.
Не під наглядом, а з присутністю.
Не з точки «що подумають», а з точки:
«Я так думаю. Це мій досвід. Це моя правда».
Я сама зараз це треную.
І з цієї точки народжується сила, легкість, ідеї — і продажі теж, як побічний ефект цілісності.
І в цьому моя позиція:
Я більше не створюю під наглядом.
Я творю — як головна героїня своєї історії.
А як ви? відчуваєте «своєчуже око», яке все контролює?
Спостерігала за собою цікаве
Коли ми дивимось фільм — там є герой.
Він помиляється, зупиняється, здається. А ми дивимось стрічку... і… віримо.
Чекаємо, що все обов’язково вийде. Бо так і буде. Бо це ж його шлях. Ми довіряємо процесу.
А потім закінчується фільм, ми повертаємось до свого життя —
Є таке поняття -
дивитись на себе «чужим оком».
💥З сумнівом, із підозрою, з очікуванням провалу.
Контролювати кожен крок, аналізувати на кожному повороті:
— А що подумають?
— А може, це не той формат?
— А раптом це вже нікому не цікаво?
Але весь фокус у тому, що контент, який справді рухає — створюється не під «чужим оком», а під люблячим.
Я хочу, щоб ви це почули:
Внутрішній критик не створює нічого живого.
Те, що справді рухає — народжується з довіри до себе.
Коли ти дозволяєш собі бути, а не подобатись.
Коли ти проявляєшся по-справжньому, а не граєш «ідеального експерта».
Я щоразу спостерігаю, як експерти втрачають потік, коли з’являється страх бути не такими.
І навпаки — як контент починає «летіти», коли людина перемикається на люблячий погляд. На внутрішню віру в себе. На дозволеність бути героєм, навіть у хаосі.
Це і є вища навичка контенту нового рівня —
не писати «правильно», а проявлятись чесно.
Не під наглядом, а з присутністю.
Не з точки «що подумають», а з точки:
«Я так думаю. Це мій досвід. Це моя правда».
Я сама зараз це треную.
І з цієї точки народжується сила, легкість, ідеї — і продажі теж, як побічний ефект цілісності.
І в цьому моя позиція:
Я більше не створюю під наглядом.
Я творю — як головна героїня своєї історії.
А як ви? відчуваєте «
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤11👍5
👀 Думка вголос. Питання до вас.
Я часто ділюсь тут сенсами, стратегіями й підходами до контенту.
Але помічаю: найбільше відгукуються не «how-to», а пости, де я думаю вголос — про внутрішні зсуви, нові погляди на себе, про моменти, які змінюють стан і позицію.
💡Я думаю запустити мінірубрику — без пафосу, без фільтрів, але з глибоким фокусом.
Назву ще шукаю (поки що робоча — #спостереженнявголос).
Це буде серія дописів, які торкаються внутрішнього — і, можливо, відкриватимуть щось у вас.
📍 Вам цікаво читати такий формат?
📍 Хочете більше подібних постів — із глибини, з живих спостережень?
Я часто ділюсь тут сенсами, стратегіями й підходами до контенту.
Але помічаю: найбільше відгукуються не «how-to», а пости, де я думаю вголос — про внутрішні зсуви, нові погляди на себе, про моменти, які змінюють стан і позицію.
Це не експертність «з трибуни».
Це — реальні спостереження в процесі.
Про себе. Про створення. Про шлях.
💡Я думаю запустити мінірубрику — без пафосу, без фільтрів, але з глибоким фокусом.
Назву ще шукаю (поки що робоча — #спостереженнявголос).
Це буде серія дописів, які торкаються внутрішнього — і, можливо, відкриватимуть щось у вас.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤12👍5
Питання вище 👆🏻
Anonymous Poll
68%
Так, ділись, цікаво
28%
Ділись і чередуй вміру
5%
Ні, хочу суто експертний контент
Раніше для мене сюрпризи були чимось… ну, трохи дитячим 😅
Типу, навіщо ті несподіванки, якщо можна все чітко спланувати? І передбачити багато речей, які спростять життя
Я ж людина структурна, точна, люблю порядок, контроль і щоб усе по поличках.
І тут мені закортіло по-іншому.
Зробити сюрприз чоловіку на ювілей.
Без подробиць. Він знав тільки відстань у кілометрах 😜
Цей маленький тур Карпатами збирався саме так — тихенько, між справами, з ноткою змови.
І, чесно, мені було кайфово спостерігати за його реакцією,
а особливо — бачити щиру радість, коли на порозі готелю його зустріли наші друзі ❤️
Для мене це про одне:
Життя не завжди треба тримати під контролем.
Іноді найкраще — це дозволити собі трохи легкості. Трохи гри. Трохи хаосу.
Ця поїздка — подарунок не лише йому, а й мені.
Бо вона нагадала:
в житті є місце спонтанності.
І в цьому — своя глибина.
П.с. Я бачу ваші відповіді на опитування вище — дякую, що ділитесь!
Після невеличкої відпустки повернусь з новим, цікавим і змістовним контентом 💛
дайте знати що чекаєте 🔥
Типу, навіщо ті несподіванки, якщо можна все чітко спланувати? І передбачити багато речей, які спростять життя
Я ж людина структурна, точна, люблю порядок, контроль і щоб усе по поличках.
І тут мені закортіло по-іншому.
Зробити сюрприз чоловіку на ювілей.
Без подробиць. Він знав тільки відстань у кілометрах 😜
Цей маленький тур Карпатами збирався саме так — тихенько, між справами, з ноткою змови.
І, чесно, мені було кайфово спостерігати за його реакцією,
а особливо — бачити щиру радість, коли на порозі готелю його зустріли наші друзі ❤️
Для мене це про одне:
Життя не завжди треба тримати під контролем.
Іноді найкраще — це дозволити собі трохи легкості. Трохи гри. Трохи хаосу.
Ця поїздка — подарунок не лише йому, а й мені.
Бо вона нагадала:
в житті є місце спонтанності.
І в цьому — своя глибина.
П.с. Я бачу ваші відповіді на опитування вище — дякую, що ділитесь!
Після невеличкої відпустки повернусь з новим, цікавим і змістовним контентом 💛
дайте знати що чекаєте 🔥
❤11❤🔥2
Після Карпат занурююсь у роботу з головою.
Зараз формую контент-стратегію на червень
Планую звісно з чатом GPT. Працюю з ним не як з «інструментом», а як з напарником по мисленню.
нижче поділюсь як ми працюємо в парі 🫣:
почну з того, що з ним я думаю вголос, перевіряю ідеї на звучання, граюсь з ритмом.
Бо мій вайб не просто “штампувати пости”.
А ще я дуже чітко знаю, що мені не підходить.
Тому GPT час від часу чує від мене:
— «Давай ще раз, але без пафосу»
— «Це ніби я, але трохи переграєш. Давай простіше»
— «А тепер зроби вигляд, що ми з тобою на кухні з кавою, а не перед ноутом в кабінеті"😄
І ось мої правила гри з GPT — можливо, вони допоможуть і вам зробити цей процес не «серйозним і важливим», а живим і цікавим:
✨ 1. Не прагни ідеального — прагни чесного.
Твоя емоція в моменті важливіша за правильні слова.
GPT вловлює стан — дозволь собі бути живим.
✨ 2. Формулюй запити так, як би говорив з другом.
Без «підсумуй у 7 пунктах із структурою».
Просто: «Маю думку, хочу її подати легко — допоможи».
✨ 3. Не делегуй зміст. Делегуй подачу.
Сенси — твої.
GPT допомагає сказати це у твоєму стилі, твоїм тоном, з тією легкістю, яка тобі близька.
✨ 4. Грайся.
Контент — це не контроль. Це пошук. Це дослідження себе.
І GPT — у цьому гарний напарник.
✨ 5. Не забувай: головний — це ти.
GPT не бачить твого внутрішнього стану. Але ти бачиш.
І ти завжди можеш відчути — “моє” це, чи треба ще один раунд.
⸻
Тож якщо хочеш створювати тексти з легкістю, без надриву і драми — просто спробуй.
Почни з чогось простого:
“Привіт, я хочу сказати щось важливе, але не знаю як. Напишемо разом?”
І подивись, як народжується текст, у якому є ти.
а давайте в коментарях, поділіться своїми фішечками спілкування з ШІ
Зараз формую контент-стратегію на червень
Планую звісно з чатом GPT. Працюю з ним не як з «інструментом», а як з напарником по мисленню.
почну з того, що з ним я думаю вголос, перевіряю ідеї на звучання, граюсь з ритмом.
Бо мій вайб не просто “штампувати пости”.
Я з тих, хто створює стан.
Вловлює атмосферу.
Будує міст між сенсом і емоцією.
А ще я дуже чітко знаю, що мені не підходить.
Тому GPT час від часу чує від мене:
— «Давай ще раз, але без пафосу»
— «Це ніби я, але трохи переграєш. Давай простіше»
— «А тепер зроби вигляд, що ми з тобою на кухні з кавою, а не перед ноутом в кабінеті"😄
І ось мої правила гри з GPT — можливо, вони допоможуть і вам зробити цей процес не «серйозним і важливим», а живим і цікавим:
✨ 1. Не прагни ідеального — прагни чесного.
Твоя емоція в моменті важливіша за правильні слова.
GPT вловлює стан — дозволь собі бути живим.
✨ 2. Формулюй запити так, як би говорив з другом.
Без «підсумуй у 7 пунктах із структурою».
Просто: «Маю думку, хочу її подати легко — допоможи».
✨ 3. Не делегуй зміст. Делегуй подачу.
Сенси — твої.
GPT допомагає сказати це у твоєму стилі, твоїм тоном, з тією легкістю, яка тобі близька.
✨ 4. Грайся.
Контент — це не контроль. Це пошук. Це дослідження себе.
І GPT — у цьому гарний напарник.
✨ 5. Не забувай: головний — це ти.
GPT не бачить твого внутрішнього стану. Але ти бачиш.
І ти завжди можеш відчути — “моє” це, чи треба ще один раунд.
⸻
Тож якщо хочеш створювати тексти з легкістю, без надриву і драми — просто спробуй.
Почни з чогось простого:
“Привіт, я хочу сказати щось важливе, але не знаю як. Напишемо разом?”
І подивись, як народжується текст, у якому є ти.
а давайте в коментарях, поділіться своїми фішечками спілкування з ШІ
❤10
Останнім часом відчуваю цікаву комбінацію.
З одного боку — є бажання діяти.
Є цілі, є чітка стратегія, розуміння, для чого я тут і що хочу сказати.
А з іншого — тіло і мозок говорить інше - "давай не зараз".
Раніше в такі моменти я одразу себе збирала докупи, тиснула, шукала в чому “не так”.
А зараз — просто
✔️ Можу переглядати серіал весь день.
Можу бродити по ТЦ безцільно.
Або просто сидіти в тиші й нічого не робити.
Мені не подобається слово "вигорання" і я не використовую його вже давно в своєму лексиконі.
Для мене це про перехід. Точка зупинки, де не треба бути сильною. Де треба віддатись і прийняти .
І я приймаю.🤳
▪️ ▪️ ▪️ ▪️ ▪️ ▪️ ▪️ ▪️
Ділюсь цим не для драми. А щоб між рядків ви впізнали себе.
І дозволили собі трохи більше м’якості.
Ми не зобов’язані бути продуктивними щодня.
Ми маємо право просто жити. Навіть коли все розписано і стратегія на червень готова💾
#спостереженнявголос
З одного боку — є бажання діяти.
Є цілі, є чітка стратегія, розуміння, для чого я тут і що хочу сказати.
А з іншого — тіло і мозок говорить інше - "давай не зараз".
Раніше в такі моменти я одразу себе збирала докупи, тиснула, шукала в чому “не так”.
А зараз — просто
дозволяю собі прожити.
Без напруги. Без примусу. Без плану.↩️
Можу бродити по ТЦ безцільно.
Або просто сидіти в тиші й нічого не робити.
Мені не подобається слово "вигорання" і я не використовую його вже давно в своєму лексиконі.
Для мене це про перехід. Точка зупинки, де не треба бути сильною. Де треба віддатись і прийняти .
І я приймаю.
Ділюсь цим не для драми. А щоб між рядків ви впізнали себе.
І дозволили собі трохи більше м’якості.
Ми не зобов’язані бути продуктивними щодня.
Ми маємо право просто жити. Навіть коли все розписано і стратегія на червень готова
#спостереженнявголос
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤20👏1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Я не вірю в навчання, після якого треба ще пів року «дозрівати, ще повчитись або достати конспект і знов почитати"
У моїх програмах ми не слухаємо лекції з ручкою в руці.
Ми говоримо про себе.
Про свої сенси.
Про свої послуги.
І в моменті запускаємо їх у світ.
Це не про контент-плани — це про готовність бути видимими тут і зараз.
Це не про «як продавати» — це про вміння відчути цінність того, що вже є в тобі.
Бо справжня трансформація не відбувається на рівні інтелекту.
Вона трапляється тоді, коли ти в моменті дивишся на себе чесно й говориш уголос:
«Ось вона — моя сила. І я більше її не ховаю».
Це не комфортно. Це не завжди легко.
Це про дорослість.
Про внутрішню опору.
Про те, щоб не тягнути час, а рухатись — навіть якщо трохи страшно, брати та робити.
Саме так і народжується експертність.
Жива, справжня, видима.
Або ти береш і робиш — або просто продовжуєш споживати знання, ховаючись за відчуттям «я ще недостатньо знаю».
У моїх програмах ми не слухаємо лекції з ручкою в руці.
Ми говоримо про себе.
Про свої сенси.
Про свої послуги.
І в моменті запускаємо їх у світ.
Це не про контент-плани — це про готовність бути видимими тут і зараз.
Це не про «як продавати» — це про вміння відчути цінність того, що вже є в тобі.
Бо справжня трансформація не відбувається на рівні інтелекту.
Вона трапляється тоді, коли ти в моменті дивишся на себе чесно й говориш уголос:
«Ось вона — моя сила. І я більше її не ховаю».
Це не комфортно. Це не завжди легко.
Це про дорослість.
Про внутрішню опору.
Про те, щоб не тягнути час, а рухатись — навіть якщо трохи страшно, брати та робити.
Саме так і народжується експертність.
Жива, справжня, видима.
❤9👍3
Чому зараз багато хто збігає в офлайн?
Підніму цю тему, бо бачу, як навколо зростає відтік із онлайн-простору.
Можливо це вигорання, а можливо це сигнал про глибшу потребу. Потребу повернутися до себе, до живого контакту, до тиші, де можна почути власний голос.
Для мене це зрозуміло і навіть природньо.
↗️ Бо в онлайні ти або світло, або шум. І якщо немає внутрішньої опори, легко втратити себе в цій безмежній видачі.
⠀
І я задаюсь питанням: чому не втікаю?
Я залишаюся, бо навчилася чути себе і працювати зі своєю енергією без тиску. Я не буду в онлайні заради «активності» чи «трендів». Мій блог — це простір глибини, тиші і присутності. І я даю місце бути всім своїм станам
Не шукаю форми, не женуся за алгоритмами, не намагаюся “повертати охоплення”.
Бо контент для мене — не тиск. Це форма присутності.
⠀
Багато хто ж збігає, бо не знайшов своїх цінностей, не відшукав свого ритму. І тому кожен крок онлайн — це боротьба із собою, а не гра за своїми правилами.
⠀
В офлайні — простіше. Там можна відпочити, переосмислити, відчути себе без масок, просто бути. Але я вірю: онлайн не зникне, якщо навчитися в ньому бути по-справжньому — не з ролі, не з маски, а з глибини.
⠀
✔️ Мій меседж простий: перш ніж збігати — перевір: чи чуєш себе? Чи гонишся за чужими очікуваннями?✔️
⠀
Бо лише тоді, коли ти живеш зі своєю опорою, онлайн стає простором сили, а не втрати.
А як у вас? Чи помічаєте ви цю тенденцію — масовий перехід до офлайну? - поговоримо *
Підніму цю тему, бо бачу, як навколо зростає відтік із онлайн-простору.
Люди втомлюються від нескінченного потоку інформації, постійної видимості, гонитви за результатами.
Можливо це вигорання, а можливо це сигнал про глибшу потребу. Потребу повернутися до себе, до живого контакту, до тиші, де можна почути власний голос.
Для мене це зрозуміло і навіть природньо.
⠀
І я задаюсь питанням: чому не втікаю?
Я залишаюся, бо навчилася чути себе і працювати зі своєю енергією без тиску. Я не буду в онлайні заради «активності» чи «трендів». Мій блог — це простір глибини, тиші і присутності. І я даю місце бути всім своїм станам
Не шукаю форми, не женуся за алгоритмами, не намагаюся “повертати охоплення”.
Бо контент для мене — не тиск. Це форма присутності.
⠀
Багато хто ж збігає, бо не знайшов своїх цінностей, не відшукав свого ритму. І тому кожен крок онлайн — це боротьба із собою, а не гра за своїми правилами.
⠀
В офлайні — простіше. Там можна відпочити, переосмислити, відчути себе без масок, просто бути. Але я вірю: онлайн не зникне, якщо навчитися в ньому бути по-справжньому — не з ролі, не з маски, а з глибини.
⠀
⠀
Бо лише тоді, коли ти живеш зі своєю опорою, онлайн стає простором сили, а не втрати.
А як у вас? Чи помічаєте ви цю тенденцію — масовий перехід до офлайну? - поговоримо *
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤18👌1
Хто така «балерино капучино» і до чого тут ми з вами
Інтернет поділився на два види контенту:
🎥 той, що несе сенс і глибину
🎥 і той, що тягне в антисенс — безлогічний, абсурдний, часом навіть трохи трешовий.
Цей другий тип — це і є брейнрот.
скоріш за все цей термін невідомий вам
⸻
Що таке брейнрот?
Відпочити від постійного навантаження і отримати дози «нічого не значущого».
Контент без сюжету, логіки, чіткого послання — просто форма, яка зачіпає не думки, а емоції або просто увагу.
⸻
«Балерино капучино» — ідеальний приклад антисенсу
Балерина з чашкою капучино замість голови, яка крутиться під «мі-мі-мі» — це не просто мем, це символ нової хвилі контенту.
Немає сенсу — але є реакція.
Немає логіки — але є вірусність.
⸻
Навіщо це з’явилось?
✔️ Бо ми всі втомились від глибоких сенсів і нескінченних порад.
Нам потрібен короткий «відключник» — і алгоритми це відчули.
Ось і з’явився брейнрот: форма контенту, яка дає мозку паузу, але водночас тримає в полі уваги.
⸻
Що з цим робити?
Антисенс — це не ворог. Це новий вид медіа-реальності.
А значить - добре мати це усвідомлення⬆️ . І свідомо вибирати, що і навіщо ти споживаєш.
Інтернет поділився на два види контенту:
Цей другий тип — це і є брейнрот.
⸻
Що таке брейнрот?
Це коли твій мозок втомився від тонни інформації і замість пошуку сенсу хоче… відключитись.
Відпочити від постійного навантаження і отримати дози «нічого не значущого».
Контент без сюжету, логіки, чіткого послання — просто форма, яка зачіпає не думки, а емоції або просто увагу.
⸻
«Балерино капучино» — ідеальний приклад антисенсу
Балерина з чашкою капучино замість голови, яка крутиться під «мі-мі-мі» — це не просто мем, це символ нової хвилі контенту.
Немає сенсу — але є реакція.
Немає логіки — але є вірусність.
⸻
Навіщо це з’явилось?
Нам потрібен короткий «відключник» — і алгоритми це відчули.
Ось і з’явився брейнрот: форма контенту, яка дає мозку паузу, але водночас тримає в полі уваги.
⸻
Що з цим робити?
Антисенс — це не ворог. Це новий вид медіа-реальності.
А значить - добре мати це усвідомлення
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤15👍10🍌1