Зараз несеться срач із приводу того, що якийсь чувак із 3 штурмової сказав недобре про жінок на фронті. Листаю коментарі і аж присідаю від розвезлого пекла ображених чулувіків. Значить, основна теза у деяких така, що жінки в армії, звісно, є, але вони там суто декоративно, бо посадки не штурмують, і взагалі більшість пішла шукать собі мужика і робити селфі. Крім того, жінок там дуже мало, бо у нас в країні нерівноправність і підлі жінки служать чисто за бажанням, а нещасних чоловіків забирають примусово. А знаєте, хто при тому в усьому винен? Феміністки! 😁

Отже, якщо дозволите, ось моя думка.
По-перше, я вважаю, що це дійсно нерівноправність – жінки можуть виїжджати з країни і не змушені служити (крім тих, хто мобілізований через посаду). Але штука в тому, що виною цьому є не феміністки, а саме навпаки – чоловічоцентрична армійська й державна система, яка протягом всього існування вільної України робила все, щоб жінкам в армії було хуйово. До повномасштабки наша армія була максимально не пристосована технічно до перебування в ній жінок, і якщо жінка прям ну дуже хотіла туди потрапити, вона мала пройти купу кіл пекла. І розраховувати на якусь штабну або побутову або медичну посаду максимум. Коротше, простіше було туди не суватися, ніж пробиратися крізь весь цей треш. Це не феміністки придумали, що жінки не призовні – феміністки, здебільшого, виступають за рівні права і обов'язки, тож якби армія України зробила реформу і стала вумен-френдлі, то абсолютно точно набагато більше жінок пішли б служити за контрактом – так само, як і у випадку, якби реформа передбачала загальну мобілізацію по типу Ізраїлю.
І ось, під час повномасштабки виявилося – система, яка роками відторгала жінок, переживає різкий дефіцит кадрів. Але альо, винні у цьому не жінки. Винні саме ті сонечки, які роками волали, що справа жінки то кіндер-кюхе і вупше не лізьте в наш маскулінний світ. А тепер вони ж хничуть, що жінки тікають за кордон і не мусять бути законно мобілізованими.
Особисто я вважаю, що призовними мають бути всі. Але при цьому армійська система потребує величезної реформи, яка дасть жінкам можливість служити, не переживаючи максимальний дискомфорт в тих аспектах, де чоловіки почуваються базово норм. В сенсі, так, армія дискомфортна для всіх, йдеться не про привілеї для жінок, а про врахування суто жіночих фізіологічних потреб + про справжню можливість реалізуватися, не наштовхуючись на агресивний шовінізм. Ті жінки, які зараз пішли служити – в більшості двічі героїчні, бо зробили це добровільно + змушені щодня крім війни з руснею переживати ще й війну з шовінізмом. І не кажіть мені, що його в армії немає – у мене служить близько 20 особисто знайомих жінок, від медиків і операторів бпла до офіцерок і командирок штурмових загонів. Абсолютно всі розповідали про випадки хуйового відношення, статевої дискримінації і масних підкатів формату "ну всі ж знають, чого ти сюди прийшла насправді, чого ламаєшся".

Олена Монова, блогер і волонтер, яка має аудиторію майже 100К на Facebook, пише також на тему скандальної статті в TIME:

"В мене є давно вкорінена звичка: читати не видання, а авторів в ньому. Начебто одне й те саме, але ні.

Я завжди цікавлюсь, хто саме написав той чи інший матеріал. Й іноді виявляється, що автором є той самий дядечко, який шеймив «Азов», називаючи азовців нацистами, а російсько-українську війну називав громадянською. Ну і загалом за дядечком тягнеться досить неприємний скандальний шлейф.
Це отримане знання не означає, що я не читатиму матеріал, воно означає лише, що я обов’язково зроблю поправку на вітер. Бо якщо це публікують в поважних виданнях, то це комусь потрібно.

В звʼязку з цим у мене виникає цілком логічне питання, чому в ОП досі немає такої з усіх боків корисної звички — вивчати біографію і попередні матеріали автора перед тим, як давати йому доступ до перших осіб держави? Тоді б не було конфузів, коли ти спочатку рекомендуєш всім статтю до прочитання (бо це ж Time, а не насрано!), а потім похапцем видаляєш написане, коли зміст статті нарешті відкривається тобі у всій красі?
Поїли лайна усі: і прихильники Зеленського, і його ненависники. Бо стаття, як виявилось, зовсім не про нього. І вона погана. І обкладинка теж. Одну обкладинку можна довго розбирати на молекули, і кожна буде волати: українці, припиняйте нарешті ваш спротив, бо ви ж втомились і зневірились, тому сідайте і домовляйтеся.

Під обкладинкою, за великим рахунком, те саме. І такого, на жаль, буде дедалі більше".

OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко також пише щодо цієї статті у TIME:

"Зі всього інтерв'ю Сімьона Шустера мені більше всього не сподобалось, що в ОП у когось була ідея сходити в жовтні захопити у росіян Горлівку. І взагалі оці посилання на те, що політики з ОП можуть віддавати якісь накази, не маючи ні відповідної військової освіти, ні повноважень... З якого?

Ну і оця манера подачі інтерв'ю з купою цитат від когось, але не скажемо від кого. Тобто взагалі щось перевірити не можна. Просто ви або вірите автору текста, або ні.

Я чомусь не дуже вірю всім західним журналістам, які колись працювали в Москві, або подаються у нас як західні журналісти, хоча насправді це всього лише Семен Шустер. Батьки втікали з СРСР від "колективного Дагестану" та за ковбасою, але на місці хлопчик виріс та зрозумів, що хоч якусь кар'єру можна зробити якраз паразитуючи на російській темі + знання російської + якраз економіка в росіян зростала, тому можна було як західний журналіст прожити круті роки у звичному середовищі, але бути все ж "західним експатом в етой вашєй нємитой Росії"

Тому стаття та її зміст дуже погані. Висновки робити зарано. Сподівання на теплу зиму. Чекаємо на F-16, які збільшать втрати росіян + звертайте увагу не тільки на Авдіївку"

Пісня, яка найбільше всього підходить для всього. Тупо гімн