Ну, нарешті!
Києво-Печерська Лавра – це чудовий історичний та архітектурний комплекс.
А у всьому іншому - це опудало технологій управління, що давно зносилися, бо управління ними тільки й може, що утримувати людей в рабському стані. А також - оця вся потерть чудово ховає у собі паразитів.

Територія вчиняє терор, щоб перетворити міста - людські суспільства на своє продовження.
А нащо їм?
Та все заради спрощення, бо немає іншої волі - немає проблем…

Яка ціль ерефії щодо людей?
Не тільки нас, а - взагалі.
Звести та тримати людину на рівні споживача— виживальника, щоб не залишилося жодних цілей окрім того, щоб поїсти, зігрітися, створити запаси.

А ще задля чього їм руйнувати цивільну інфраструктуру?!

Звести так, щоб коли з’явиться щось з того, чого вони лишили - люди думали лише про одне, як не втратити «це»… але поряд з цим, щоб люди забули про те людське, що не зводиться до споживання, задля чого споживання є лише частковим підґрунтям.

Вважаю, що аполітична позиція руських саме результат такого зведення. Та так саме вони несуть руський мір іншим.

Тому протидія ворогу - не зводитись на цей рівень - за будь-яких умов, залишати увагу на більших цілях, на відносинах, на переживаннях, роздумах, розвитку…

Дуже легко перевірити, чи досягають вони цілі щодо зведення людини до рівня уразливого споживача: вони влучили, якщо відчуваєш, що охоплює суцільна пригниченність через їх капості.

Але цю пригниченість не слід уникати, мов, «це ж неприємно»…

Навпаки, її варто використати щоб зрозуміти, що їх влучання у ціль було значно раніше. Та використати поточний стан, щоб дослідити, коли та як це у них виходило.

Та ще, замість того, щоб страждати краще відштовхнутися від цих неприємних почуттів та почати пошук більшого, задля чого насправді варто жити ❤️‍🔥

2022 деякі висновки

✔️ треба вирощувати, живити, тренувати в собі політичну істоту, яка цікавиться соціальними відносинами - їх передумовами та наслідками, не менше, ніж своїм особистим життям

✔️ варто ретельніше перетрушувати свої уявлення про нормальність - оскільки виявляється, що імперські паразити дуже вміло маскуються під звичайне

✔️ слід утримувати спогад про той стан, коли на початку війни пішли лісом деякі емоційні уявлення, наприклад, відтінки розслаблюючої надії на «все буде добре»

✔️ довкладатись там, де можеш на 150-200%, тому що саме таке життя на піку сповнене і найвищім сенсом

✔️ розвивати та поглиблювати усвідомлення, рефлексію та емоційний контроль, бо вони завжди у нагоді!

Кожним таким кроком поборники московії лише доводять, що навіть їх імперскість - це карго-культ. Бо колись імперії несли передові ідеї та прогрес. А ці несуть лише свою ущербність та ресентимент.

Сьогодні день-тест на неопрацьовану «ватність».

Цікавий привід для пошуку амортизаційних стратегій

Как человеку «помогают» отвлечься от реальных проблем. И это один из множества других способов.

Вернемся к #даршана-карме, то есть подсаживании человека под систему взглядов, которая лишает его какого-то аспекта восприятия мира. Недавно узнал о "You Are Enough" #youareenough - это тренде на платформе TikTok, который поддерживает сообщество людей, «усталых от навязываемого в обществе стандарта красоты и успеха, напоминая им, что они уже достаточно хороши, как есть».

Стартовая точка этого тренда произошла еще в 2014 году, когда автор поста и терапевт Марлиса Коули из Айовы, опубликовала в своем блоге статью "You are enough" ("Ты уже достаточно хорош... как есть"). Тренд набрал популярность в 2021 году на TikTok благодаря поддержке некоторых «звезд» массовой культуры.

В принципе ничего нового. Очередные спекуляции вокруг темы «прими себя таким какой ты есть». То есть отказа от идеи социального, личностного и духовного развития; усилия по самотрансформации. В качестве бонуса — игнорирование требований окружающих людей к себе. Зачем развиваться если ты уже достаточен? В принципе «приятие себя» — неплохая идея, если ты уже состоявшаяся звезда Голивуда, наследник хорошего состояния или хотя бы тунеядец сытой страны, уверенно живущий на пособие. Но когда эти идеи высказывают люди, живущие в состоянии необходимости выживания, в воюющей стране, которую еще надо будет восстанавливать после войны… Я изумляюсь людскому умению пребывать в иллюзиях…

Щодо пропозиції заборони так званих «слів ненависті».

Лунає наче класно, заради всього гарного проти всього поганого.

Але будь-яке «добро», що йде через обмеження свободи треба бачити, як симулякр турботи.

Заборона - це простіше ніж навчання людей більш складному мисленню, яке й створює імунітет до будь-яких вербальних атак.

Замість ускладнення мислення пропонують ампутацію цієї можливості. Бо мислення повʼязано із свободою розглядати різні точки зору, задля чого потрібні не обмеження, а методи вдосконалення та їх втілення у життя.

Ми - люди маємо схильність наслідувати тих, хто нам здається успішним, повторюючи за ними те, як нам здається, є причиною удачі.

Та у цьому копіюванні трапляються баги.
Наприклад, колі діти злизують з дорослих не дуже вдалі форми, що ведуть у протилежний від успіху бік - навчаються, як ображатися, жалітися, соромитися та безліч всього іншого. Дорослий сильніший та міцніший за дитину, лише тому й здається належним зразком для копіювання.

Або те, що дослідники назвали карго-культом. Це відоме спостереження за туземцями, які з прильотом літака отримували їжу та інші корисності, а коли манна небесна закінчувалася, копіювали те, що, на їх розсуд, було причиною благодаті та має її «належним чином» викликати - робили солом’яні літаки та повторювати рухи тих, хто спрямовував посадку рукотворних птахів.

Ах, та ж це туземці!
Колись ми б сказали, пардон, що це відстала культура та притаманна їй магічна свідомість.

Й зазвичай ніхто не хоче уявляти, що так само може наслідувати пусту форму, що ніякім чином не пов’язана з надбаннями та успіхами більш досконалої людської істоти чи більш розвиненої культури.

Але якщо спиратися на якесь переконання, робити те, що з нього виходить але при цьому жодного разу не пропустити через сумнів, не перевірити розумом, як воно працює, чому це власно не карго-культ?

Вчора у таксі.
Водій: чи ви не проти музики?
Я: вмикайте.
Вмикає та каже посміхаючись: будуть українські пісні.
Я: авжеж, гаразд.
Щось лунає, але попри очікувань, що це буде щось сучасно-драйвове, відчуваю, що тхне якимось ресторанним егегейчіком 90их.
Прошу поставити щось інше.

Водій чемний хлопець, відкриває додаток у якому обирає ніби інший альбом…

Але й нова мелодія складається з таких самих надпростих тра-та-та, та все яскравіше відчуваю ту саму шорсткість, що проходить по сприйняттю.
Даю водію шанс на поліпшення ситуції - прошу ще перемотати.
Нарешті - відома ще з часів пішки-під-стіл грайлива пісенька "Ти ж мене підманула…" але замість головного сенсу, що дівчина хлопця "…з уму-розуму звела" лунає "первака не налила…", й так кожен приспів.

Ось що цепляло - в усіх ціх піснях була нав'язлива алко-тема!

***

Стало цікаво, якщо взяти ставлення до пияцтва - прийняття у надмірних дозах тяжкого наркотику, то його хоча засуджують, але відносяться з якимось розумінням (й ці пісню цьому доказ): ну, що поробиш… хоче людина розваг!
Так, такі розваги, коли маємо пригнічену сексуальність.
Це підсвітилося на тлі скіпання у захисників моралі щодо недавньої пропозиції легалізувати більш здорові дорослі втіхи.

Те, що люди колись винайшли нікуди не зникає, лише змінюється антураж, а сутність вдалого винаходу залишається. От візьмемо, наприклад, тотемну ініціацію.

Її людство винайшло задля того, щоб інфант ставав дорослою людиною, а саме міг виходити за межі внутрішніх обмежень, долати ірраціональні страхи та спрощені уявлення, як наприклад, що існує добро та зло. Нехай останнє додалося вже на великій відстані від первісних суспільств. Сам винахід полягає у тому, щоб задля становлення дорослим членом суспільства треба зіткнутися з уявним чудовиськом та подолати його.

Й постає питання, чи є таке чудовисько зараз? Бо умовою його існування є те, що усі члені суспільства про нього знають. Неініційовані члени суспільства мають боятися та поважати, бути впевненими, що з ним не можна гратися, що зіткнення з ним передбачає смерть. А ініційовані - навпаки, граються, експериментують з ним (бо хто інакше змінює антураж?), та останні, на перший погляд, помовкують про його істину сутність. Але усі чудовиська у нас зараз ніби для розваг, хіба у кіно на них подивимося та пограємося з ними у комп'ютерних іграх або у кімнатах жахів.

Що ж залишається для сучасного суспільства? Таке чудовисько - це ідея рівності, про яку більшість не може поміркувати, як над чимось відносним - боїться й поважає. Й поки людина вірить у ці балачки, то вона залишається залежною дитиною, яка ототожнена з уявленням, що сильніший має із нею ділитися усім, що їй потрібно - "мамо, тато, я хочу цю іграшку…" Люди що потрапили на ролі батьків бува щось дають умовній дитині, щоб бавилася, але дорослою така людина так й не стає. Часто - ніколи…

Та чого це я усім це сповіщаю, якщо не можна про такі речі казати неініційованим?
От візьмуть та прочитають!
Пишу бо пізніше до цього винаходу додалося наступне розуміння, що люди, які не готові до ініціації, які не хочуть міркувати про відносність свого чудовиська, зовсім не помічають підказки, хіба можуть образитися, що хтось зазіхнув на цілісність їх уявлень…

Задля чого люди займаються езотерикою?

Щоб продертися за межі нормальності - уявлень, що утворюють проблеми, які непомітні з точки зору цієї нормальності. У цій нормальності нема ані слів, ані вимірів для міркування про ці проблеми.

Мова про ситуації, що повертаються знов і знов - випадкові граблі, на які неодмінно наступає та чи інша людина або суспільство, яким притаманні застиглі уявлення про себе.
Хіба у нас у суспільстві нема таких грабель?…

Й цікавість до езотерики зростає саме через бажання побачити й зрозуміти - що утворює таке болюче коло. Людина починає шукати неочевидне. Пробує щось дивне.

Але. Дивне не означає, що недієве. Нехай інколи дія буде лише у тренуванні бажання дивитись за межі звичного. На тлі необхідності продертися за межі проблем здатність до такого погляду - це не тільки особиста, а й суспільна потреба.

Але «нормальність» захищає себе запевняючи людину у тому, що ця тема їй не потрібна - наче це якась дурня, а також - що людина потребує захисту й регулювання, тобто обмеження, там де вона йшла самостійно шляхом пошуку й покладання на власні почуття. «Нормальність» просуває замість цього тільки свої застарілі, а тому ніби безпечні шляхи - релігії, які гарантують залишитися у нормі…

Такі інтенції та втручання у особисте бажання пошуку - це вбивство суспільного потенціалу до переосмислення та зміни себе.

Це щодо нещодавнього проекту закону про регулювання езотерики 🤯

Зараз нав'язливо популяризують упередження "Не стримуй свої емоції" з сумнівним поясненням, що начебто шкідливо їх у собі тримати.

Якщо слідувати за цією установкою, то ледь з’явилися емоції то їх слід висловити, що не передбачає зупинитися й подивиться у себе глибше: до чого я прагну, до яких цілей, як ця ситуативна й поверхнева реакція співвідноситься з моїми глибинними мотивами, ким вона була викликана та нащо... Типаж, якій утворює така установка - це людина наче прозора ззовні, але дуже напружена всередині, яка через неусвідомлення й незадоволеність внутрішніх мотивів завжди готова сполохнути на гнів чи образу.

Це напруження має місце тому, що людина, яка дотримується цього упередження, привчається бачити себе плоскою, зводячи себе до рівня неконтрольованих реакцій, що провокуються зовнішніми обставинами і відсутністю навичок самоконтролю, яка ж внутрішня культура коли будь яку незрілу реакцію відразу назовні?

Що не враховує це упередження, наприклад те, коли хочеться, щоб з кимось були конструктивні відносини, то слід докладатись саме в конструктив - пропонувати зміни, що передбачають взаємні довготривалі інтереси. А цей троянський кінь несе у собі ще й уявлення, що якщо висловлювати образу чи роздратування, то відносини мають поліпшитися. Але хто тут міркує про те, як це має статися?

Ще треба зауважити, що протилежність до висловлювання вскіпаючих емоцій це не терпіти дискомфорт. Протилежність від висловлювання поверхневих емоцій, це більш глибоке дослідження ситуації, яке врахувує свою відповідальность у тому, що щось пішло не так.

Якщо ця установка привчає до того, щоб не обміркувавши усі чинники реагувати, то кому це вигідно? Людина, яка некритично проковтнула цю ідею стає легкою здобиччу для тих, кому на руку скубати за емоції. Наприклад для тих, хто веде інформаційну війну.

Ще на початку війни співвідносила
поведінку нашого північного сусіда з важким підлітком.
Тоді часто лунало співвідношення їх з ГОП-стоп, тоді нехай - буде ГОП-підлітко, щось інфантильне, підле та немаюче статі.
Як нам відомо, для цієї істоти притаманно коїти щось жорстке та не напробачне… але у ситуації, коли його ось-ось покарають, воно наражається, наче несподівано, на небезпеку, кидається під авто, розбиває собі голову на рівному місці. Лише заради одного - щоб йому пробачили те, що було жорстким та непробачним. Але якщо повестися на цей розвід на співчуття, то це буде лише підкріпленням того, що й далі воно зможе коїти свої злочини…

Вітаю ❤️
Прошу відповісти нижче на декілька запитань щодо емоційного забарвлення декількох категорій, тобто для вираження якого ставлення ви чи інші люди скоріше їх використаєте ⤵️