Мобільний госпіталь № 59 на Луганщині. Як і обіцяв, вакцинувався разом з нашими захисниками.

Упевнений – після цього візиту відносини України та ЄС вийдуть на новий рівень. Плани в нас амбітні. Вдячний Шарлю Мішелю за плідний діалог!

​​Сьогодні – 207 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Великого поета, великого письменника, великого художника. Великого українця.

У стрічці – багато фото з «Кобзарем» на столі, багато цитат Шевченка, прикрашених пшеничним колоссям чи гілочкою калини. Та, на мій погляд, Тарас Григорович – це значно глибше, глобальніше, фундаментальніше. І тим, хто цього ще не зробив, час усвідомити реальний масштаб його постаті. Неординарної, яскравої, багатогранної та суттєво ширшої від клішованого хуторянського образу старенького дідуся в кожусі.

Бо Шевченко – це запальна суміш енергії, духу, боротьби, драйву. Його творчість – це і класика, і мейнстрим одночасно. А його слова мотивують, надихають і гартують вже не одне покоління українців.

Шевченко – це наша суперзірка. Відомий на весь світ, але особливий для кожного з нас. Там, де Шевченко, – там Україна.

Давайте не просто пишатися своїм генієм, а й рухатися далі від того обсягу знань, який ми отримали на шкільних уроках, та відкривати для себе всю повноту його особистості.

З днем народження, завжди сучасний і крутий Тарасе Григоровичу Шевченко!

P.S.
Цей рік – особливий для України. Ми відзначатимемо 25 років Конституції України, 30 років незалежності України, а ще – 60 років від дня заснування Шевченківської премії.

Ми ухвалили рішення, що цьогоріч її вручення відбудеться не в традиційні Шевченківські дні, а 20 травня 2021 року – у 60-ту річницю заснування премії. Подробиці – згодом.

Відновлення справедливості в Україні було однією з моїх ключових обіцянок. Кажуть, обіцяного чекають три роки. Ми почали трішки раніше!

Чергове засідання Ради національної безпеки і оборони – відбулося. Ми застосували санкції проти 19 компаній, пов’язаних із користуванням і видобутком надр України. Крім того, персональні санкції застосовано до 27 осіб, серед яких Микола Азаров, Сергій Аксьонов, Костянтин Затулін, Вадим Колесніченко, Сергій Курченко, Сергій Кусюк, Павло Лебедєв, Леонід Пасічник, Наталя Поклонська, Віктор Пшонка, Дмитро Табачник, Віктор Янукович та інші.

Продовжуємо відновлювати справедливість там, де хтось вважав, що його персональні фінансові апетити можуть бути сильнішими за інтереси держави та народу України.

СБУ закриває найширше поле дій і реагує на загрози по всій країні: у мирних містах, на передовій, на окупованих територіях. Це – щоденна важка та масштабна робота. Службі безпеки України сьогодні 29 років.

Захист державності, конституційного ладу та територіальної цілісності. Боротьба з тероризмом в усіх проявах. Реформа та перетворення СБУ відповідно до моделі найкращих світових спецслужб. Підготовка до деокупації Донбасу. Це – стратегічні завдання, які залишаються актуальними для СБУ.

Бажаю всім працівникам СБУ здоров’я та сил, щоб ви й надалі справно виконували свою роботу. З честю, відвагою та на благо нашої держави.

Щиро вітаю весь особовий склад Національної гвардії України із сьомою річницею її створення!

Ваша історія нерозривно пов’язана з історією боротьби українського народу за свою незалежність і територіальну цілісність. У критичні для держави моменти ви завжди там, де ваша мужність і відданість відіграє вирішальну роль.

Здоров’я вам і вашим рідним! Наснаги й сил у нелегкій службі на благо українського народу!

Сьогодні на Донбасі загинуло четверо українських військовослужбовців. Я висловлюю щирі співчуття родинам і близьким загиблих.

За моїм дорученням Головнокомандувач Збройних сил України негайно вилетів на місце події для всебічного з’ясування всіх обставин справи. Представникам України у Тристоронній контактній групі доручено ініціювати невідкладне проведення позачергового засідання безпекової підгрупи, а також терміново обговорити це питання на рівні радників лідерів Нормандського формату. Найближчим часом я проведу розмови з усіма лідерами «Нормандської четвірки».

На жаль, від початку 2021 року ми спостерігаємо зростання ескалації. Те, що так важко й по крихтах відбудовувалося майже рік, може бути зруйноване за секунду. Загострення ситуації особливо помітне на тлі перших місяців режиму припинення вогню. Тоді, чи не вперше за роки війни, кількість обстрілів, поранених та вбитих зменшилась у десятки разів. І це не просто статистика. Це долі людей. І не можна допустити, щоб процес мирного врегулювання було відкинуто на 100 кроків назад.

Подальший рух у виконанні всіх інших домовленостей та вирішення ситуації на сході України неможливі під звуки пострілів та вибухів. Щоб чути один одного в усіх сенсах слова – на Донбасі має запанувати всеосяжна та стабільна тиша.

Для війни потрібна мужність. Для миру потрібна мудрість.
В України є і те, й інше. Але перевагу Україна та весь цивілізований світ віддають другому варіанту.

Слава Україні!
Вічна пам'ять героям!

Питання війни та миру на сьогодні я розділив би на два пункти. Насамперед – про Донбас. Так, ескалація помітна з початку року. 20 загиблих і 57 поранених – тільки за перші місяці. Така ціна війни та відстоювання нашої незалежності, суверенітету й територіальної цілісності. Нашої України.

Санкції проти Віктора Медведчука, наша голосна та тверда позиція щодо незалежності України та просування до миру й беззаперечна підтримка з боку західних партнерів дратують ворога, що вторгся на Донбас і окупував Крим. Це зрозуміло. Як зрозуміло й те, що ми хотіли б повернутися до тих умов, коли режим припинення вогню діяв ефективніше – як з 27 липня 2020 року, коли впродовж місяців у нас було в десятки разів менше поранених і загиблих. І ми над цим працюємо.

Другий пункт – нарощування присутності російських військ на кордоні з Україною. Гра м’язами у форматі військових навчань і можливі провокації вздовж кордону – це традиційна справа Росії. Таким чином вона намагається створювати атмосферу загрози та водночас – тиску під час переговорів щодо припинення вогню та щодо миру як нашої цінності.

Наша армія – це не лише сила та міць, це також мудрість і виваженість. Наша держава – це єдність. Ми завжди готові до будь-яких провокацій.

Процес перемовин щодо миру нелегкий. Але ніхто й не сподівався, що буде легко. Завжди боляче втрачати наших людей. Кожна звістка про загибель дається з болем сім’ям, родичам, усім українцям і мені як Президенту. Саме тому ми не зупиняємось і домовляємося про перемир’я як про найшвидший тактичний крок. Наша ж стратегія – обов’язково мир і повернення наших людей і територій.

Сьогодні, після чергового засідання РНБО, для низки фізичних і юридичних осіб настала «чорна п’ятниця». Отже:
• вперше в історії України запроваджено персональні санкції щодо осіб, яких можна назвати топ-десяткою української контрабанди;
• на виконання рішення РНБО від 19 лютого відбулося повернення стратегічного нафтопроводу, незаконно відчуженого у держави;
• також сьогодні було презентовано Центр протидії дезінформації, який уже розпочав свою роботу.

Насамкінець про найважливіше – ситуацію на Донбасі. Ми маємо повну та незмінну підтримку міжнародних партнерів, зокрема Європи та США. Одним із підтверджень цього є розмова, яку я провів сьогодні з Президентом Сполучених Штатів Джо Байденом. Він запевнив мене, що Україна ніколи не залишиться наодинці проти агресії Росії.

​​Багатство українців – у розмаїтті. Україна стала домом для понад ста національностей. У нас проживають носії різних мов, представники самобутніх культур і різних релігійних конфесій.

Сьогодні віряни західного обряду відзначають Великдень.

Це свято символізує утвердження життя, яке є найбільшою цінністю для кожного цивілізованого суспільства. Це привід провести час з рідними та обмінятися позитивними емоціями, що допомагають нам долати найрізноманітніші життєві виклики. А їх вистачає.

Пандемія, яка вже понад рік впливає на наше життя обмеженнями, від якої не можна втекти, і досі є викликом для всіх нас.

Це вже другий Великдень, який ми мусимо провести вдома і заради власного ж здоров’я та здоров’я рідних дивитися богослужіння по телебаченню та в соцмережах, а не відвідувати церкви. Пам’ятайте: молитва сильна і вдома. І цей новий виклик – випробування, з якого ми обов’язково вийдемо сильнішими.

Це час, щоб на мить зупинитися і згадати про важливість спілкування та взаємної підтримки. А ще – розуміння між людьми, поваги та прийняття нового, викликів та інакшості.

І йдеться не лише про святкові дні. З наших щоденних установок формуються пріоритети. Зрештою, і цінності, які визначають настрій суспільства, його прагнення та акценти у планах на майбутнє.

З нагоди Великодня бажаю вірянам західного обряду добробуту, здоров’я та віри, яка справджується і робить життя в розмаїтій Україні комфортнішим.

​​Сьогодні на ґанку палацу Еміра Катару пролунав український гімн. Це означає, що в регіоні Затоки Україну чують як державу, яка заявляє про свій потенціал і готова до поглиблення співпраці у найрізноманітніших напрямках. Зокрема в тих, які, можливо, досі не оцінювалися належним чином.

Під час візиту українська делегація у складі міністрів та очільників відомств, що відповідають за різні галузі, підписала з катарською стороною 13 важливих міждержавних документів, було підписано й два комерційні контракти. Ці домовленості дають зелене світло для втілення спільних проектів, у яких ми виступаємо надійним партнером. І це – завдяки реформам, які роблять українську економіку привабливою для міжнародних бізнес-партнерів.

Підписані меморандуми стосуються залучення інвестицій у нашу державу, розвитку аграрного сектору та утвердження України як гаранта продовольчої безпеки у світі. Також укладено угоди про співпрацю у сфері енергетики, інфраструктури, про перспективи військово-технічного співробітництва. На майбутнє ми представили можливості інвестування у банківський сектор. Домовилися й про взаємне визнання свідоцтв моряка. На черзі – визнання національних посвідчень водія.

Пишаюся, що наступного року під час проведення в Катарі чемпіонату світу з футболу українські поліцейські допомагатимуть стежити за порядком. Їх запросили як найкращих.

У Катарі пролунав український гімн, а надалі звучатиме українська мова. Моя дружина, перша леді України Олена Зеленська продовжує запроваджувати україномовні аудіогіди в музеях світу. Тепер настав час Катару.

У межах візиту української делегації у Досі відбулися мої особисті переговори з Еміром Катару Тамімом бін Хамадом Аль Тані. Вони лише підтвердили, що Україна має всі передумови, щоб розглядати Катар як одного з ключових партнерів у регіоні Затоки.

​​Передова – це місце героїзму й самовідданості. Місце, де наша держава бореться за мир і продовжує платити ціну війні. З початку року на Донбасі загинуло 26 бійців.

Наш спільний обов’язок – пам’ятати героїв. Мій особистий обов’язок як Верховного Головнокомандувача – підтримувати бойовий дух військових, які на фронті роблять усе можливе для захисту України.

Переконаний, ті, хто мають владу, повинні приїжджати на Донбас. Тут вирішується доля країни. І навіть найсильніші потребують підтримки. Бійці повинні знати й чути, що їхня служба – це утвердження незалежності та спокій мільйонів українців. Зрештою, хто працюватиме у високих кабінетах, якщо не буде кому захищати кордони країни?

Я відвідав бойові позиції, де загинули наші герої і де найбільше поранених. Це ті точки загострення, якими знову вкрився Донбас. Тут хочуть миру, але з іншого боку лінії розмежування зброї не складають. Наші бійці розповідали мені про свою службу під звуки пострілів, які знову стали на передовій небезпечною буденністю. Після місяців дотримання режиму повного та всеосяжного припинення вогню ми повернулися до необхідності встановлювати перемир’я.

Останнім часом активізувалися ворожі снайпери. Вони регулярно ціляться по позиціях наших військових. Територію біля лінії розмежування заміновано, а від інфраструктури подекуди не залишилося нічого. Тож попереду багато роботи.

Але час відзначити й те, що вже зроблено. Державні нагороди нашим бійцям вручав я, але це – подяка від усіх українців. Втім, упевнений, немає нагород, якими можна було б повністю оцінити внесок героїв у захист країни. Країни, яка прагне миру, збереження життів і можливості самостійно визначати своє майбутнє.

Два дні на передовій, де вирішується доля України.
Два дні поруч з героями, які захищають нас із вами.
Два дні, за які вкотре переконався – нас ніхто не переможе!

Слава Україні!

​​Добре мати надійного сусіда, навіть якщо наш спільний кордон – ціле море. Туреччина стрімко рухається вперед і мотивує розвиватися та використовувати всі можливості для комфортного життя людей.

Сьогодні українська делегація прибула до Стамбула. Я мав приємність віч-на-віч спілкуватися з Президентом Реджепом Таїпом Ердоганом дві години замість запланованої однієї. Пишаюся, що ми називаємо один одного другом.

Туреччина підтримує суверенітет і територіальну цілісність України та готова долучитися до Кримської платформи. Це важливий сигнал, що дії Росії – виклик і для країн Чорноморського регіону.

Анкара зацікавлена у сильній незалежній Україні в межах кордонів, що визнані у світі. Співпраця наших країн з точкової впевнено переросла в масштабну. Результати та перспективи спільної роботи ми обговорили на 9-му засіданні Стратегічної ради високого рівня.

Нинішні результати економічної співпраці – не межа наших планів. Є всі можливості товарообіг в обсязі 5 мільярдів доларів збільшити вдвічі. Цьому зможе сприяти підписання Угоди про вільну торгівлю. У фокусі спільних інтересів – перспективи співпраці в енергетичному та оборонному секторах.

Окремо хочу відзначити гуманітарний проект з будівництва 500 квартир для кримських татар у кількох українських містах. Про це ми домовлялися раніше – і от нарешті цьогоріч почнеться будівництво.

Наші партнери долучаються до втілення багатьох інфраструктурних проектів в Україні. Дороги в Туреччині вважаю одними з найкращих у світі. Тож турецький досвід додає українському «Великому будівництву» швидкості та якості. Ми запрошуємо інвестувати і в розвиток аеропортів. Як морська країна, Туреччина може взяти участь у концесії українських портів.

І, звісно ж, Туреччина залишається одним з улюблених туристичних маршрутів українців. Торік, попри труднощі з пересуванням, турецькі курорти відвідали майже мільйон наших громадян.

І наостанок скажу: можливості для поглиблення українсько-турецької співпраці – широкі, бажання їх втілити – рішуче та взаємне.

​​Романтична мрія, що стала стратегічним напрямком. Такими словами я б охарактеризував космічну галузь. 60 років тому відбувся перший політ людини в космос.

Без зайвої скромності скажу, що без України він був би неможливим. Українські конструктори відігравали ключову роль у реалізації радянської космічної програми. До ґрунтовних розрахунків учені додали віру в те, що можна дотягнутися до зірок. І в них усе вийшло.

Зараз Україна входить до «клубу космічних держав» і посідає гідне місце серед 13 його учасників. Попри всі виклики, наші конструктори продовжують проектування та запуск супутників, пілотованих кораблів, орбітальних станцій.

Завдання держави у космічній галузі зараз складається з двох пунктів. Ми маємо зберегти все, що зроблено старшими поколіннями. І водночас – докладати всіх зусиль, щоб успіхи минулих років були не єдиними. Наше покоління має зробити свій помітний внесок у розвиток ракетно-космічної галузі.

В умовах військової агресії цей напрямок необхідно вважати ключовим елементом національної безпеки й оборони. Це ще один стимул відновити лідерство та статус провідної аерокосмічної держави.

Заявлені плани необхідно втілювати у конкретних кроках. Створення Державної космічної програми впорядкує наші наміри та дасть розуміння, що і як ми будемо робити, аби досягти масштабної мети з утвердження галузі. Також необхідно в повному обсязі відновити фінансування стратегічно важливих проектів, зокрема космічної системи «Січ-2-1». Уряд нещодавно ухвалив постанову, яка дасть змогу виділяти більше грошей. Але навіть цього замало.

Світ очікує від нас нових підходів. У нас є і прагнення, і всі можливості з новою силою заявити про себе. На порядку денному – оптимізація галузі, розвиток державно-приватного партнерства, міжнародна кооперація. Далі – досягнення Україною асоційованого членства у Європейському космічному агентстві.

На сьогоднішньому засіданні РНБО обговорювали питання Донбасу. Подробиць розголошувати не можу, однак запевняю – українська армія готова. Крім того, буде застосовано санкції ще до 12 топ-контрабандистів, серед яких – фізичні та юрособи. І це не фінал. Насамкінець вніс пропозицію розробити фундаментальний законопроект про статус олігарха – щоб унеможливити їхній вплив на економіку, закони й Верховну Раду.

​​Обмежені подорожі не обмежують дружбу. Попри пандемію, ми в Парижі, вже вдруге обговорюємо просування до миру на Донбасі.

Наші тези чіткі та зрозумілі: мають бути виконані домовленості, досягнуті взимку 2019-го, коли країни – учасниці війни та країни, що допомагають з її закінченням, сиділи й говорили за одним столом. Обов’язково має бути припинено вогонь. Бо як інакше можна рухатися далі? Цьогоріч у нас уже загинуло майже 30 військових, більшість – застрелена снайперами.

Ми наполягаємо, що на Донбасі потрібно відкрити рух через КПВВ, дозволити ОБСЄ та Міжнародному комітету Червоного Хреста отримати доступ на окуповані території та допомагати ув’язненим. Також необхідно завершити обмін «всіх на всіх». Великдень – чудовий привід, щоб зрушити цей процес.

Обговорили й кластери, запропоновані Францією та Німеччиною як план руху до миру. Це дієві й чіткі кроки, які допоможуть закінчити війну.

Нам також вдалося обговорити питання окупованого Криму, що на зустрічі в грудні 2019-го було неможливим. Таким уже підписано «Мінськ», де про втрату півострова скромно замовчано. Еммануель Макрон знає, що Крим – це Україна.

Я також переконаний, що ми повинні отримати ПДЧ в НАТО. Не мав змоги обговорити це питання з канцлером Меркель, але побачив підтримку Президента Макрона.

Ще одна наша мета – вступ України до ЄС. Ми пропонуємо країнам Євросоюзу підписати декларацію, яка засвідчує підтримку намірів України. Дехто вже навіть підписав.

І наостанок. Сьогодні, в часи розвитку технологій, сильний не той, хто має зброю та вміє стріляти. Сильний той, хто вміє говорити й діяти для збереження людських життів і миру. Настав час для дій справжніх друзів України. Ми з Еммануелем Макроном – точно на одній хвилі та маємо спільне бачення.

Давайте відверто поговоримо про питання, що постали сьогодні перед Україною.
- Про ситуацію з військами на кордоні.
- Про готовність наших військ.
- Про підтримку України з боку міжнародних партнерів.
- И о том, почему мы одновременно так близки и так далеки с Россией.

Слава Україні! 🇺🇦

​​«– Это ВПЧ-2? Что у вас там горит?
– Взрыв на главном корпусе! Между 3-м и 4-м блоком…
– А там люди есть?
– Да…»

«– Подымай наш состав! Всех, всех, весь офицерский корпус подымай!»

«– Значит, вы выезжаете в Припять… Алло?
– Да, да, я слышу.
– На атомную станцию выезжайте, там 3-й и 4-й блок, горит крыша!»

Ці записи перемовин пожежних диспетчерів у перші миті після вибуху на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року мають у мережі коротку, але дуже точну назву: «Найстрашніша телефонна розмова ХХ століття».

Мабуть, кожен з нас її чув. Мабуть, кожен з нас помічав, що, крім звичного виконання професійних інструкцій, у голосах людей є якась незрозуміла тривога. Відчуття, ніби це не просто пожежа.
Не просто горить дах, а сталося щось набагато жахливіше.
Щось, чого поки що не можна до кінця пояснити та усвідомити.

Свідченням цього є ще один факт. У повідомленні спецслужб вказувалося, що станом на 28 квітня рівень радіації на 3-му й 4-му блоках становить 1000-2600 мікрорентгенів на секунду, а в місті – 30-160. У цьому місці документа перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький зробив відому примітку: «Що це означає?»

Лише через роки ми зможемо наблизитись до повного розуміння й дати вичерпну відповідь.
Що це означає?
Це тисячі людей, які ніколи не повернуться у свої домівки.
Пожежники, які без належних засобів захисту, фактично «голими руками» зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух.
Це загалом понад 600 тисяч ліквідаторів аварії, що назавжди підірвали власне здоров’я. Це пожежники, лікарі, персонал станції, солдати, шахтарі, вчені, дозиметристи, будівельники та багато інших, хто героїчно зупинив лихо і його подальший розвиток.

Це радіоактивна хмара, що накрила майже весь Європейський континент.
11 тонн ядерного палива, яке було викинуто в атмосферу.
Це сумарна активність радіоізотопів у повітрі, що у 30-40 разів більша, ніж у Хіросімі.
Опромінення, якого, за підрахунками, зазнали майже 8,5 мільйона людей.

Це майже три тисячі українських міст і сіл, які було забруднено радіонуклідами.
Це 52000 кв. км сільськогосподарських земель, на які поширилась дія радіації.
Це майже три доби приховування правди. І перші сухі повідомлення про аварію – внизу третьої шпальти, поруч із новинами про футбольні матчі.

А найголовніше – це тисячі людських життів та скалічених людських доль.

35 років тому стався вибух на Чорнобильській АЕС.
35 років тому сталася трагедія, яка вважається однією з найбільших техногенних, екологічних і гуманітарних катастроф людства.

Ми досі не можемо стверджувати, що «пережили» її.
Нам досі достеменно невідомо, скільки часу знадобиться, щоб на цих землях відродилося максимально повноцінне життя людей та природи.

Ми досі не можемо до кінця усвідомити повний масштаб та всі наслідки цієї катастрофи.

Але ми точно знаємо, що людство не має іншого варіанту, аніж засвоїти цей урок назавжди.

І ми ніколи не забудемо слова, присвячені пам’яті загиблих ліквідаторів аварії на ЧАЕС: «Життя заради життя».
Вони віддали своє заради нашого.
Вони довели, що життя перемагає.
Життя заради дітей, онуків, правнуків та всіх наступних поколінь.
В Україні.
У Європі.
На планеті Земля.