Від щирого серця вітаю всіх, хто відзначає цими днями Світле Воскресіння Христове! Нехай Великдень наповнить наші серця великою силою та добром для великих справ і великих звершень. Нехай він принесе нашій Україні великий мир.

Христос воскрес!

​​Сьогодні у Польщі був гранично відвертим. У дискусії з президентами Естонії, Латвії, Литви та Польщі говорив про те, що найбільше хвилює українців.

Євросоюз – це про рівність. Не декларативну, а справжню. А для рівноправності щирість обов’язкова.

Коли весь світ без малого – захопила пандемія COVID-19, Україна була серед тих, хто не просив, а, навпаки, подавав руку допомоги. Наші медики їздили в різні країни Євросоюзу, щоб разом з місцевими виснаженими лікарями рятувати хворих. Україна давала літаки, щоб привозити засоби захисту і собі, й іншим. Тоді ми були рівними.

Такими маємо бути й тепер, коли майбутнє світу залежить від крихітного, але життєво важливого щеплення. Розподіл вакцин у світі несправедливий. Це факт. І світ не повинен забувати про рівність, коли допомога необхідна всім. Україна отримала надто мало з обіцяних вакцин, і я нагадав усім, що рівність – це про конкретну підтримку тоді, коли це найбільше потрібно.

Пандемія почалася понад рік тому. А вже сім років Україна залишається справжнім, не метафоричним форпостом Європи. Війна забирає наших людей, з’їдає нашу економіку, плюндрує наші, українські, території. Але це загроза для всієї Європи.

Ось чому всі наші європейські партнери так уважно стежать за концентрацією російських військ на українському кордоні, за їхнім пересуванням і відведенням. Ось чому у виступі кожного з лідерів Україна була в центрі уваги – нею починали й закінчували дискусію. Наші партнери розуміють виклики й те, що вступ України до ЄС і НАТО сприятиме завершенню війни на Донбасі.

Я радий, що з Президентом Анджеєм Дудою ми підписали спільну декларацію про європейське майбутнє України. Так наш польський друг закріпив не на словах, а власним підписом свою підтримку. Польща – вже друга держава, яка готова нас підтримати, коли постане питання про членство України в ЄС. І точно не остання – підписати подібну декларацію готова ще низка країн.

І хоч ми поки не члени ЄС, з нами вже говорять як з рівноправними учасниками європейської родини. Тому сьогодні Україна приїхала вітати Польщу з Днем Конституції 3 травня – документа, що став основою польської демократії. І тому Україна поставила підпис під спільною декларацією п’яти країн, де чітко вказано, що Європа – наш спільний дім і має будуватися на принципах свободи, суверенітету, територіальної цілісності, демократії, верховенства права, рівності та солідарності. І головне: «Європа, що об’єднується, повинна бути відкритою для всіх країн і народів, які поділяють такі цінності».

Сьогодні у Варшаві наші партнери показали свою серйозність щодо цих висловлювань. Надалі питання – за щирістю. І підтримка членства України в ЄС буде в цьому добрим тестом.

Коли говоримо «ніколи знову», маємо на увазі передусім дуже конкретне «ніколи не забути». Тому й відзначається в багатьох країнах цей День – пам'яті та примирення. І в нас це не на заміну 9 Травня, а для того, щоб зберегти й зрозуміти історію повніше. Бо вона – спільна, одна на всіх у світі.

Щоб ніколи не забути, що нацизм був абсолютним злом. І будь-хто з тих, хто намагається виправдовувати його, заслуговує лише на засудження.

Ніколи не забути, що українці воювали разом з десятками народів проти нацизму.
Разом з росіянами, поляками, білорусами, євреями, грузинами, вірменами, британцями, американцями, французами та багатьма іншими. І точно не для того, щоб війна забирала життя наших людей 76 років потому.

Ніколи не забути, що Друга світова стала найстрашнішою в історії людства. Тому були створені міжнародні інституції та правила для підтримки глобального миру. Поважати їх – обов'язок усіх людей, а особливо – очільників держав та інших політиків.

Та щоб ніколи не забути, що мир втрачається надзвичайно легко. І це справжнє щастя, коли вдається його відновити.

Пам'ятаємо. Перемагаємо.
І цінуємо життя.

Вічна пам’ять загиблим у Другій світовій війні!
Ніколи знову!
Never again!

Сьогодні, у День пам’яті та примирення, ми вклоняємося перед усіма, хто захищав від нацизму рідну українську землю, захищав світ, перед усіма, хто загинув у роки Другої світової війни.

Вибухи, постріли, окопи, поранення, голод, бомбардування, блокади, масові розстріли, каральні операції, окупація, концтабори, газові камери, жовті зірки, гетто, Бабин Яр, полон, примусові роботи. Вони загинули за те, щоб кожен з нас знав, що означають ці поняття, з книжок, а не з власного досвіду. Бачив це в кіно, а не на власні очі. Вони загинули за квиток у майбутнє для нас, для своїх дітей та онуків. І сьогодні діти й онуки мають знати це. Пам’ятати це. Цінувати це. Дякувати за це. Сьогодні. Завтра. І все своє життя.

Саме тому щороку ми згадуємо найстрашнішу катастрофу в історії людства.
Щороку говоримо про її жахливі наслідки.
Щороку разом з усім цивілізованим світом кажемо: ніколи знову.

Сьогодні, 9 травня, Україна відзначає День перемоги над нацизмом. За моїми плечима – обличчя людей, завдяки яким вона стала можливою. Звісно, їх значно більше. І майже кожна українська родина має в сімейному альбомі таке фото.

Що для нас перемога над нацизмом? Це вдячність. Яка не має меж, строків давності чи географічного поділу. Це пам'ять. Про її страшну ціну. Про те, що у Другій світовій загинуло понад вісім мільйонів українців. Що додому не повернувся кожен п'ятий українець. Що загалом війна забрала щонайменше 50 мільйонів людських життів.

Від покоління до покоління батьки розповідали про цю війну дітям, а дідусі – онукам. На жаль, із 2014-го все стало інакше. Тепер діти розповідають батькам, дідусям та бабусям про воєнні дії й відбиття ворожих атак.

Тож нехай героїзм наших предків дає силу новому поколінню українських військових, наших захисників. З вірою в це, з надією на мир ми дякуємо та вклоняємось сьогодні українцям, які захищали та звільняли нашу землю від нацистів у Другій світовій війні.

​​Щороку в другу неділю травня ми відзначаємо в Україні День матері!

Мама – це найближча людина, яка завжди поруч – від народження й фактично під час усіх наших кроків.
Перших. Коли тільки вчимося ходити.
Цінних. Коли ступаємо на шкільний поріг і коли залишаємо школу, крокуючи в доросле життя.
Важливих. Коли долаємо свій шлях до здобуття професії.
Щасливих. Коли вступаємо в шлюб, щоб іти у глибоку старість разом з коханою людиною.
Хвилюючих. Коли встановлюємо рекорд, намотуючи кола під пологовим будинком в очікуванні народження малюка.

Мама завжди поруч. Мама поруч навіть тоді, коли не поруч. Бо її материнське серце за тисячі кілометрів відчуває, чи все в тебе добре, чи ти в безпеці, чи ти здоровий, чи посміхаєшся, чи не голодний і навіть – чи ти в шапці 😊

Мама не просто дає нам життя.
Вона робить це життя безпечним, здоровим, комфортним, щасливим, цікавим, розвивальним, пізнавальним і, звісно, дуже-дуже смачним.

Мама має надзвичайну суперсилу: завжди вислухає, завжди зрозуміє, завжди пробачить, завжди знайде саме ті, дуже потрібні тобі слова.
Завжди в тебе вірить.
І завжди тебе любить.
Навіть коли ти ну дуже заклопотаний, а насправді – безсовісний, забув подзвонити.

І, мабуть, найщасливіша людина та, яка в житті знає двох найкращих мам.
Свою маму.
І маму своїх дітей.
А отже, я впевнено можу сказати, що я – найщасливіша людина на землі!
Завдяки вам, моя дорога матусю Риммо і моя люба дружино Олено.
Обидві – Володимирівни 😊
Обидві – безмежно кохані!
Обидві – найкращі у світі!

З Днем матері!

Завершилося чергове засідання РНБО. Його результатами стали важливі рішення для країни й, певно, серцеві напади для осіб, які роками діяли проти неї та народу. Отже:

✅ після ухвалення відповідного закону застосовано персональні санкції проти 557 злодіїв у законі;
✅ санкції також «прилетіли» до 111 іноземців, які є кримінальними авторитетами;
✅ крім того, ми порушили питання державних земель і будинків у Конча-Заспі й Пущі-Водиці, якими за часів попереднього Президента за дуже символічну плату почала користуватися низка незрозумілих осіб.

Далі неодмінно буде!

Традиційно у третю суботу травня ми відзначаємо День Європи. І очевидно, що сьогодні ми робимо це зовсім інакше ніж, наприклад, у 2003 році, коли це свято було встановлене указом Президента України.

Адже з плином майже двох десятиліть День Європи став для нас чимось значно більшим, ніж тематичні заходи на центральних площах українських міст. Чимось значно вагомішим, ніж просто ярмарок їжі, напоїв, музики та решти атрибутів Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та інших європейських країн.

Приналежність України до Європи ніколи не викликала суперечок серед географів, але часто породжувала палкі дебати серед політиків. Та врешті-решт, як це й має бути у європейській країні, вирішальне слово в цих дебатах сказало українське суспільство.

І сьогодні День Європи символізує для нас усвідомлення свого шляху та суспільний вибір на користь фундаментальних принципів і цінностей.
Це демократія, свобода, рівність і гідність.
Активне громадянське суспільство та прозора влада, підзвітна й підконтрольна йому.
Єдині правила гри та правоохоронці й суди, які невідворотно реагують на їхнє порушення.
Справедливі податки та відповідальні громадяни, які сплачують їх.
Комфортне життя і щасливе майбутнє, рух до якого відбувається хорошими дорогами та чистими безпечними вулицями.

І з 2014 року, коли сотні наших громадян віддали за цей вибір власне життя, а тисячі продовжують захищати його й нашу землю з початком війни на сході, День Європи назавжди став для нас особливим і знаковим днем.

Важливо, що сьогодні і серед наших європейських партнерів зміцнюється розуміння того, що Україна має неодмінно бути у складі об’єднаної Європи.

Ми цінуємо визнання Євросоюзом цих прагнень України. І я вдячний тим державам – членам ЄС, які вже підтримали мою ініціативу та підписали двосторонні декларації про перспективу майбутнього членства України у Євросоюзі. Переконаний, що це коло держав ставатиме дедалі ширшим.

Тим паче, що для цього є всі підстави. В Україні відбувається системна трансформація, ми завершуємо та впроваджуємо зміни, які відкладалися десятиліттями. Зняття депутатської недоторканності, земельна реформа, протидія корупції та деолігархізація, реформа суду, прозорі цифрові процеси онлайн, децентралізація та посилення місцевого самоврядування.

Це вже не просто обіцянки та плани. Це реальні дії та результати.

Нещодавно Європейський Союз започаткував унікальний і важливий процес громадського обговорення. Та я переконаний, що дискусія в межах Конференції про майбутнє Європи не повинна обмежуватися кордонами ЄС, а має стосуватися й України – найбільшої європейської держави, що чітко заявила про свій вибір і захищає його восьмий рік поспіль.

Створена в межах Конференції цифрова платформа дає змогу висловити свою думку всім громадянам країн Європи, зокрема й українцям. Упевнений, що наше активне громадянське суспільство обов’язково скористається цією можливістю.

На моє переконання, одним з результатів Конференції про майбутнє Європи мало б стати відкриття перспективи приєднання до ЄС тих європейських держав, які поділяють його фундаментальні цінності, готові не на словах, а на ділі виборювати їх і захищати. Україна точно одна з таких країн.

І ми щиро віримо, що незабаром зможемо відзначати в Україні не день, а рік Європи. Перший рік нашого повноцінного членства в ЄС. Перший серед майбутніх століть історії України у складі європейської родини.
Бо Україна неможлива без Європи, а Європа неможлива без України.

З упевненістю в цьому я щиро вітаю всіх нас зі святом!
З Днем Європи!

Дуже символічно, що третя субота травня у нас в країні – це і День Європи, і День науки. Обидва ці свята насправді про одне – про прогрес. Про рух нашого суспільства в одній логіці із сучасним світом.

Українська наука завжди була й буде для держави надважливою. Не тільки завдяки світовій славі, яку вже принесла, а передусім тому, що робота наших науковців, їхні винаходи та відкриття дають реальну користь і служать саме нашому народу та нашій країні. Служать безпеці й конкурентоспроможності нашого суспільства, ефективності інституцій.

Це відчувається особливо зараз – у час війни та захисту нашої державності робота наукової спільноти набуває в десятки разів більшого значення.

Є чимало наукових імен, якими пишається наша країна. Вчені, конструктори, інженери, винахідники, академіки з багатьох галузей. Вернадський, Пулюй, Симиренко, Богомолець, Мечников, Амосов, Антонов, Сікорський, Корольов, Патон. Саме ім’я Бориса Патона з наступного року носитиме Національна премія в галузі науки і техніки. Впевнений, що й надалі українські імена гордо звучатимуть у розмовах про світову науку.

Щиро вітаю всіх працівників науки! І бажаю всім нам працювати так, щоб наука в Україні завжди була сферою найбільшої уваги.

Сьогодні Україна вшановує всіх жертв геноциду кримськотатарського народу. Кожен з нас розділяє з вами цей біль. А отже, сьогодні кримських татар в Україні стає щонайменше 40 мільйонів. І як одна країна та сім’я ми кажемо сьогодні не «вони», а «ми».

Ми не забудемо, як нас вигнали з власного дому й везли кілька тижнів за тисячі кілометрів від нього. Як ми змогли повернутися лише через 45 років. Як ми не впізнали рідний дім, де було стерто історичні назви та пам’ятки. І найголовніше. Ми не пробачимо, що 70 років потому ми були змушені знову покинути свій дім через російську протиправну анексію.

Вічна пам'ять усім жертвам геноциду кримськотатарського народу! Схиляючи перед ними голови, з надією на перемогу справедливості та правди, українці разом з кримськими татарами промовляють: Крим буде вільним! Qırım serbest olacaq!

Київ – він особливий. Здається, немає такої людини, яка б не знайшла тут щось своє. Затишні та сповнені історією вулички Подолу й широкі проспекти спальних районів – заворожують по-своєму. Та головне у Києві те, що ти постійно чуєш його серцебиття. Серцебиття, яке заряджає. Якби Київ був людиною, сьогодні я хотів би просто обійняти його і сказати: «Люблю тебе, старенький!» З днем народження, Києве!

Я дуже хочу, щоб настав час, коли засідання РНБО відбуватимуться не раз на тиждень, а раз на рік. А порядок денний цих засідань міститиме лише один пункт – Україні ніхто й ніщо не загрожує. А поки, у продовження руху на цьому шляху, сьогодні відбулося чергове засідання Ради національної безпеки і оборони України.

Серед основних питань, які розглядалися: потужні результати боротьби зі злодіями в законі та кримінальними авторитетами, аудит усіх державних земель і будинків у Конча-Заспі та Пущі-Водиці. І найголовніше питання і цього засідання, і цього тижня – закон про олігархів.

​​Без свободи слова, незалежних і сучасних ЗМІ не буде сучасної незалежної та вільної України.
 
Сьогодні журналіст – це не лише збирач і поширювач інформації. Журналісти мають владу, адже здатні суттєво впливати на події в окремих державах і в усьому світі. Журналісти – такі ж герої, як військовослужбовці чи медики, адже теж захищають державу та суспільство у світі, де інформаційні війни стали вже звичним явищем.
 
Хтось запитає, а в чому героїзм журналістів? А хіба не є героєм український військовий журналіст Дмитро Лабуткін, який з 21 січня до 16 лютого 2015 року зібрав чимало фотодоказів перебування російських регулярних військ на території Донбасу, які потім використовували представники України на переговорах у Мінську? Він робив це навіть поза межами своїх обов’язків, бо хотів допомогти своїй країні та армії донести правду до тих, хто займався запеклими дискусіями про наявність чи відсутність російських військ на території України. І загинув заради цього біля Дебальцевого, залишивши дружину та доньку без чоловіка й батька.
 
А скільки ще українських журналістів, ризикуючи життям, з 2014 року їздили на схід, щоб доносити правду та розповідати про те, що там відбувається! Бували й на передовій, і під ворожими обстрілами.
 
А чи не є героєм донецький журналіст Станіслав Асєєв, який після початку тимчасової окупації свого міста у 2014 році залишився працювати там, щоб інформувати про справжню ситуацію на окупованих територіях? За це його викрали терористи, і лише через два з половиною роки Станіслава вдалося визволити – під час взаємного звільнення утримуваних осіб наприкінці 2019-го. Після звільнення він написав моторошну книгу «Світлий шлях: історія одного концтабору» про тортури, яких зазнають бранці на окупованих територіях. Щоб світ дізнався страшну правду про події на Донбасі і про ворога, від якого Україна захищає себе і Європу.
 
Сьогодні ми не можемо бути легковажними у ставленні до створення та споживання інформації. І та зброя, яку мають ЗМІ, – це велика відповідальність. Свобода слова – величезна цінність. Та не менш важливим є використання цієї свободи на благо своєї країни та своїх співгромадян. Адже журналістам довіряють, і вони прагнуть цієї довіри, тому мають бути максимально об’єктивними й точними.
 
Вітаю з професійним святом, панове журналісти. Бажаю побільше нових цікавих статей, репортажів та інтерв’ю. І щоб повага до вашої праці лише зростала.

​​Радий був відвідати Дніпро та рідний Кривий Ріг. Особливо приємно було прилетіти в місто мого дитинства рейсовим літаком та дати старт відродженню криворізького аеропорту. Відсьогодні польоти за маршрутом Київ – Кривий Ріг стануть щотижневими. А після реконструкції терміналу та злітно-посадкової смуги летовище зможе приймати до 400 пасажирів за годину.

Дніпропетровщина активно розвивається і стає потужним регіональним лідером. Триває будівництво й ремонт доріг. У цьому році ми поставили амбітну мету – побудувати 387 км автошляхів. Це вдвічі більше, ніж торік.

Особливо відзначу розбудову траси М-04 Знам'янка – Луганськ – Ізварине. Вона має об’єднатися з дорогою М-12 Стрий – Тернопіль – Кропивницький – Знам’янка та утворити новий маршрут М-30 Стрий – Ізварине, який «зшиє» схід і захід України. Впевнений, це дасть новий поштовх економічному розвитку регіонів та збільшить потік туристів в обидва боки, адже мандрувати на таку відстань ідеальною дорогою – саме задоволення.

Проте наполягаю: цьогоріч ми повинні максимально збільшити кількість систем моніторингу стану доріг та умов руху (WIM), щоб автошляхи не руйнував перевантажений транспорт.

Також у Дніпропетровській області активно розбудовується спортивна інфраструктура. Без постійної присутності спорту в житті людини не буде здорової нації. Щоб спорт став доступнішим для громадян на Дніпропетровщині, розбудовуємо тут сучасний спортивний комплекс, стадіон і споруджуємо два басейни. На цих об’єктах працюватимуть різноманітні спортивні секції та ДЮСШ, де українці зможуть і просто опановувати обраний вид спорту, і розпочати спортивну кар’єру та підготуватися до змагань. Ми прагнемо створити всі умови для олімпійських перемог!

Очікую, що після завершення децентралізації, коли місцеві громади отримають більше ресурсів і повноважень, інші області братимуть приклад з таких лідерів, як Дніпропетровщина, і також ставатимуть успішними. Про це ми говорили на першому засіданні Палати регіонів Конгресу місцевих та регіональних влад. Чесно, відкрито й без посередників поспілкувалися з керівниками регіонів щодо проблем, які найбільше турбують людей на місцях. Деякі питання місцевих громад, які надійшли до Офісу Президента після засідання Палати місцевих влад Конгресу на минулому тижні, вже опрацьовуються.

Хочу вкотре запевнити керівників областей: ми не є конкурентами. Навпаки – маємо тісно спілкуватися й максимально об’єднати зусилля заради побудови успішних громад і підвищення якості життя громадян України.

​​Пішов з життя Григорій Миколайович Чапкіс. Великий танцівник, людина, особистість. З незламним характером, із сильною енергетикою, з бажанням жити та неповторним «рухом на паркеті». Ніколи не забуду його школу, його внесок в історію українського танцю.

І завжди пам’ятатиму його «Пара номер п'ять сьогодні була, можливо, і кращою, але не настільки, як я».

Невиправний оптиміст, той, з кого дійсно хотілося брати приклад. Той, для кого танець ніколи не був роботою, натомість був його життям.

Для мене Григорій Миколайович – назавжди! Як і його слова: «Треба рухатися до останнього подиху». Раджу не забувати цю фразу всім нам.

Назавжди в наших серцях.

​​Сьогодні Україні була потрібна лише перемога. І сьогодні наші хлопці її здобули. А все інше – вже не має значення.

Щойно говорив про це з головним тренером збірної України з футболу Андрієм Шевченком. Усім гравцям, тренерському штабу та персоналу збірної переказав вітання й подяку за важливий результат.

Від Києва до Бухареста – майже 1000 кілометрів, але це взагалі не відстань для потужної хвилі підтримки для нашої збірної від усієї країни. За словами гравців, вони відчували цю підтримку всі 90 хвилин.

І, здається, це були 90 хвилин масштабної синхронізації понад 40 мільйонів українців. Біля екранів на літніх майданчиках, біля офісних комп’ютерів, домашніх телевізорів, радіоприймачів і смартфонів, від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Сімферополя – всі ми радісно кричали, коли забив Ярмоленко, потім знову кричали, коли забив Яремчук, потім обурювалися через пенальті в наші ворота, всією країною пили заспокійливе в останні п'ять хвилин і всією країною обіймалися після фінального свистка.

Попереду – декілька днів, аби відновити сили, нервову систему та зірваний голос, щоб у матчі з Австрією знову великою єдиною сорокамільйонною хвилею заряджати нашу збірну України.

Тільки Україна! Тільки перемога!
🇺🇦🇺🇦🇺🇦

​​Засідання РНБО. Головне.

Перше. Ухвалено Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України. Стратегія визначає основні напрями та завдання державної військово-промислової політики. Зокрема, передбачає удосконалення системи стандартизації, уніфікації та управління якістю продукції відповідно до стандартів НАТО.

Друге. Розглянуто питання військово-технічної співпраці України з іншими державами.

Третє. Продовжено санкції проти низки осіб, які було впроваджено рішенням РНБО від 21 червня 2018 року і введено в дію Указом Президента України № 176.

Четверте. Ухвалено рішення про запровадження санкцій ще проти 12 осіб, які перебувають у статусі суб'єкта підвищеного злочинного впливу.

П’яте. За пропозицією Служби безпеки України ухвалено рішення про застосування санкцій щодо Фірташа Д. В., Фукса П. Я., Чемезова С. В., Шелкова М. Є.

Шосте. Ухвалено рішення про анулювання низки ліцензій на видобуток титану та інших ресурсів. Ліцензії, зокрема на видобуток природного газу, повернуті державі.

Наводимо порядок! Гарних вихідних!

Сьогодні Збройні Сили України стають сильнішими. Сильнішими щонайменше в 572 рази. Адже їхні лави поповнюють 572 молоді офіцери! 572 освічені, гарно підготовлені, розумні й відважні патріоти України.

Вітаю випускників Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з присвоєнням першого офіцерського звання! Нехай рідна земля, батьківська підтримка та материнська молитва завжди оберігають вас і додають сили на дуже непростому, але священному шляху – захисника рідної землі.

Слава Збройним Силам України!
Слава Україні!

​​Довгі вихідні – майже як маленька відпустка. Сьогодні відзначається свято Трійці, і додається ще один вихідний у понеділок. Часу достатньо, щоб поспілкуватися з рідними та друзями. Часу достатньо, щоб помандрувати Україною. Часу достатньо, щоб просто добре відпочити.

А також більш ніж достатньо, щоб подякувати тим, хто насправді забезпечує нам цей час. Хто дбає про наше здоров'я та вміє повернути наші сили.

Подякувати нашим справжнім героям, які вже вміють стримувати і пандемію та роблять усе можливе й неможливе 7 днів на тиждень та 24 години на добу, щоб українці могли нормально жити, добре працювати та ще краще відпочивати.

Тому сьогодні наша найбільша подяка – лікарям, медичним сестрам і всім тим, хто працює в медичній галузі України. У їхнє професійне свято, яке цього року дуже символічно збіглося з Трійцею.

Впевнений, що більшості з нас є кому в цей день сказати теплі слова – своєму лікарю чи просто тим, хто колись допоміг. Обов'язково знайдіть час і для цього. Навіть якщо у вас немає зараз їхніх контактів, зробіть це хоча б подумки. Бо де б іще ми взяли цей час, якби не вони?

Зі святом!

​​Стати батьком – це велике щастя. 
Бути батьком – це велика відповідальність.
Бути хорошим батьком – це велика праця. 
А бути сином такого батька особисто для мене – це велике щастя, велика праця і велика відповідальність водночас. 
Знаю про це точно й відчуваю все своє життя. 
 
Це радість – мати доброго, уважного, турботливого батька, захисника і друга. 
Це мотивація постійно рухатись і працювати, маючи приклад для наслідування. Це бажання ніколи не засмутити, не підвести, не розчарувати. 
 
Я дякую тобі за найдорожче і найцінніше – за виховання, знання, принципи, характер, звичку ніколи не опускати рук, волю ніколи не здаватись і завжди іти до кінця. 
 
Дякую за те, що мудро відчуваєш, коли потрібно підтримати, коли – порадити, а коли – покритикувати. Коли потрібно сказати щось важливе, а коли важливо помовчати і слова не потрібні. 
 
І дякую за те, що знаєш: найголовніші і найщиріші мої слова для тебе не в соцмережах, а вдома, на кухні, наодинці, відверто, у вічі, за чаркою, поки мама відійшла і не бачить наших мокрих очей. 
 
З Днем батька, Олександре Семеновичу! Будь здоровим!
Бережи себе! Бережи маму! 
 
Твій син.

25 червня 1941 року в кінотеатрах нацистської Німеччини були показані кадри пропагандистського кіножурналу, на яких лавина німецьких бомб падає на столицю України.

Ці смертоносні «опади» були зняті рівно 80 років тому – 22 червня 1941-го, коли Друга світова війна увірвалась до Києва. Майже 100 нацистських снарядів були скинуті на Святошин, Жуляни, Поділ і завод «Більшовик» та забрали життя близько 200 людей.

Сьогодні, у День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, ми вклоняємося перед усіма, хто постраждав від найбільшої катастрофи ХХ століття. Згадуємо кожного, хто загинув у Другій світовій війні, – військових і цивільних, чоловіків і жінок, людей похилого віку й дітей.

З глибокою шаною до пам’яті минулих поколінь.

З непохитною вірою в мир для наступних поколінь.