​​А знаєте, це дійсно був хороший Саміт. Все чітко, по-партнерськи, з величезною взаємною повагою та зацікавленістю. Тому що ми цікаві. Перспективні. Відповідальні. Не боїмося будь-яких викликів. І слова свого вміємо дотримувати.

Саміт дав конкретику. Настільки зрозумілу, що декому довелося створювати альтернативну «картинку» на своїх телеканалах, щоб не загубитися на тлі реальних і позитивних новин з Брюсселя. До речі, вкотре ми бачимо цю готовність зіграти в чужу гру, щоб зберегти хоча б щось зі старого життя, вигідного лише для обраних. Може, про це вже час говорити жорстко й відверто? Так от, ніщо старе не повернеться.

Бо ми впевнено йдемо до повноправного членства у Євросоюзі. І це є головним підсумком зустрічей у Брюсселі. Членство не як самоціль, а як визнання наших цінностей. Україна вже точно переросла чинну Угоду про асоціацію й прагне до її оновлення. До більших амбіцій та глибини. І так, ми отримали позитивну відповідь від Євросоюзу. Комусь не подобається? Ну то що?

Україна отримає також «промисловий безвіз». Це дасть ще більше можливостей для нашого експорту. Вже почала роботу відповідна експертна місія. Тобто більше ринків збуту, більше конкурентних можливостей, більше робочих місць, більше технологій.

Україна отримає «відкрите небо». Після семи років різних маніпуляцій нарешті маємо чітке розуміння, що Угода про спільний авіапростір буде підписана найближчим часом. Це – мільйони можливостей для більш легких подорожей і бізнесових контактів. Звісно, після пандемії. Бо ми і є частина цивілізації.

До речі, саме Євросоюз підтвердив, що допоможе Україні отримати справжню вакцину, коли вона з'явиться й не викликатиме сумнівів у вчених. Тому не раджу дуже вірити в передвиборчі «ініціативи» окремих циніків, які вже вакцинувалися неперевіреними засобами.

Повністю знято всі штучні побоювання щодо безвізу для українців. Скільки ефірів, заголовків та дописів щодо якоїсь «загрози» для безвізу були повною брехнею, і ми це ще раз підтвердили – на найвищому рівні.

Євросоюз підтримав нашу активність у переговорах у Нормандському форматі та у Тристоронній контактній групі. Всі аспекти цих перемовин цілком зрозумілі нашим європейським друзям. Та й у документах за підсумками Саміту всі формулювання на сто відсотків проукраїнські.

І так, Лондон тільки додасть нам позитиву. Побачите!

​​Просто дякую тобі, Британіє!

У наш час щирих друзів вкрай важко знайти. Бувають лише прагматичні інтереси та ситуативні домовленості. Але буває й «але». Наші відносини з Британією – стратегічні, діалог – абсолютно щирий, а досягнуті домовленості відображають справді близьку дружбу. Тому що цінності в нас практично однакові. Цінності, які є основою внутрішнього світу нації. Свобода, конкуренція, самовідданість, відповідальність, честь.

Сьогоднішня «Нова Угода» з Британією, яка визначає наші відносини після Брекзиту, дає змогу громадянам і бізнесу співпрацювати з набагато більшим потенціалом. Більш розкуто та більш перспективно. Тому що... друзі. І тому що вміємо відверто розмовляти.

Торгівля, промислова політика, енергетика, сільське господарство, інформаційні технології, глобальні «кліматичні» програми – це тільки частина тих сфер, які охоплює наша Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство. Початок великого шляху.

Особливо цінуємо домовленість про спільну модернізацію українських Військово-морських сил. Разом з Британією ми зміцнюємо обороноздатність України на морі та підвищуємо безпеку на півдні нашої держави. Зрозуміло ж чому? Тому що поки одні «друзі» постійно б’ють у спину, інші (ті, які щирі) – беруть на себе частину наших проблем. Таким є цей несправедливий, але фантастичний світ. Є в ньому й «друзі», і друзі... До того ж у нас зараз немає жодного сумніву в тому, що в намаганні знайти наш особливий шлях до миру Британія – з нами.

У межах візиту відбулася також зустріч з членами британської королівської родини Їхніми Королівськими Високостями Герцогом та Герцогинею Кембриджськими. Це – перша аудієнція Президента України у членів британської королівської родини. Вважаю це честю не для себе особисто, а для всієї нашої держави. Бо це також про ключові цінності. Про довіру насамперед.

Абсолютно чудовою й дуже продуктивною була зустріч з Прем’єр-міністром Борисом Джонсоном. Справді непересічна людина! Запросив Бориса відвідати Україну з офіційним візитом.

Звісно, говорили і про пандемію. Дуже вразило те, який порожній зараз Лондон. Людей на вулицях мало. А якщо є, то більшість – у масках, навіть просто на вулицях. Британці вкрай відповідально ставляться до карантинних обмежень. До свого та чужого життя. До слова держави. До особистої відповідальної поведінки. Тому, окрім іншого, домовилися діяти спільно у боротьбі з ковідом. Позиція Британії – кожна країна має одержати вакцину, коли її буде створено.

Тож у підсумку Лондон завершує максимально успішний зовнішньополітичний тиждень для України. Менше традиційно пафосних слів про те, «як треба», і більше практичної конкретики для нової Української держави. Таким є наше кредо. Навіть цікаво, що ж тепер почуємо від «реєстрових критиків»?

25 жовтня на виборчій дільниці я поставлю тобі 5 важливих питань.
5 питань, які нам раніше ніхто ніколи не ставив.
5 питань, щоб дізнатися саме твою думку!

Вітаю нашу збірну з перемогою над однією з найсильніших збірних світу – командою Іспанії!

У складних кадрових умовах,
коли мало хто вірив,
коли і нічию вважали б чудовим результатом,
ви вийшли на поле, билися за честь України і перемогли!

Дякую, що подарували усій країні свято, яке так було нам потрібно!

Пишаємось вами, хлопці!!!
🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Сьогодні ми всі вклоняємося нашим воїнам за мирне небо та спокійний сон в українських містах і селах.

Погодьтеся, ми дуже швидко звикаємо до хорошого, сприймаємо це як звичний стан речей. Та не маємо забувати: коли ми вечеряємо у ресторані, їдемо з друзями на пікнік, граємося зі своїми дітьми, розважаємось, подорожуємо, одним словом – живемо, є ті, хто зі зброєю в руках і вдень, і вночі, і в спеку, і в мороз боронить нашу Батьківщину. Щоб усі ми могли жити звичайним життям, а Україна мала самостійність і незалежність.

Давайте ніколи про це не забувати. І дякувати нашим героям щодня, а не лише в День захисника України.

Чи потрібно запровадити довічне ув’язнення за корупцію в особливо великих масштабах? Приходь 25 жовтня на виборчу дільницю та вирішуй!

​​Це дійсно круте місце, яке зробило нас сильними. Рішучими. Впевненими у своїх силах. Тими, хто має право на власне місце на глобальній шахівниці. Велику ціну ми заплатили за цю силу.

Донбас – це вже точно про справжніх нас. Про наш вибір. Про ті самі «червоні прапорці», за які нація вже ніколи не зайде. Про цінності, які не на словах, а... кров’ю.

Саме сьогодні, у День захисника України, говорячи про нашу державність, маємо говорити перш за все про Донбас. Саме тут відчуваєш, якої сили історичний виклик постав перед країною з початком війни. І що ми цей виклик не просто прийняли. Саме тут важливо бути у такий день. Хоча в будь-який день для мене велика честь – бути серед цих хлопців і дівчат.

Наші захисники й захисниці вже сьомий рік бездоганно виконують свій обов'язок. Завдяки їхній відданості, сміливості та розумінню, що саме ми – на стороні добра, у нашої держави є особливе місце в історії. А нинішня багатоденна тиша – це прямий наслідок саме сили та волі наших військових.

Подивіться, скільки народів у світі лише мріють про свій власний шлях. Про імена героїв, які закарбують в анналах історії людства. Про право на велику гордість за те, що ти – частина сім’ї, яка може і вміє захищати своє право на життя. Українцям – вдалося. Саме на Донбасі це вирішилось. Ні, це досі вирішується тут.

Тож просто дякую кожному захиснику і кожній захисниці нашої держави! Те, що ви зробили, – безцінне. І країна саме з такими захисниками завжди матиме свій історичний шанс. Повірте, ми його точно використаємо. Попри спротив «старого світу».

Ваша сила дає нам змогу бути впевненими під час дуже важких переговорів. Ваша сила – це повна тиша по всій лінії фронту. Ваша сила – запорука того, що Україна поверне всі свої тимчасово окуповані території в родину. Інакше ніяк. Кров героїв – дуже дорога річ у цьому світі, щоб ми не отримали компенсації.

Слава кожному з вас! Слава Україні!

Настав час для питання номер два. Чи підтримуєш ти створення на Донбасі вільної економічної зони? 25 жовтня рішення залежить саме від тебе!

​​Можна багато говорити, а можна просто робити те, що обіцяв. Реальне право власності на землю – на сто відсотків у українців. Землі сільськогосподарського призначення передані з державної до комунальної власності. Тобто на рівень місцевих громад. Відповідний указ я підписав сьогодні на Чернігівщині.

Скажу відверто, це був дуже непростий крок. Було багато спротиву. Не менше – брехні та маніпуляцій. Все як завжди. Але, на мій погляд, це один із цілком логічних і справедливих кроків, які наша команда зробила для повернення українцям реального права власності на землю. Яке було відібране понад століття тому.

Дивно, але Україна аж до цього року залишалася чи не єдиною державою у Європі й однією з небагатьох у світі, де було неможливо реалізувати право власності громадянина на землю. Взагалі. Але як можна говорити про сталий розвиток держави, коли у людей відібрали ключове право власності?

Саме через це українська земля залишалася недооціненою, а її справжні власники – в бідності. Із семи мільйонів власників сільськогосподарської землі в Україні близько мільйона так і не дочекалися можливості реалізувати своє право. В той самий час у нас з’явився потужний прошарок «тіньових агробаронів».

Уся провина за такий вкрай негативний стан речей лежить виключно на відомих політиках, які протягом десятиліть активно блокували земельну реформу.

Зрозуміло, що на телекамери вони показово, з пафосом, «щиро» цілували землю. А паралельно вони дозволяли своїм родичам і бізнес-партнерам заробляти на сірих схемах перепродажу землі. Деякі з них і самі змогли стати аграрними баронами з величезними банками родючої землі. Прізвища всі відомі. А от звичайним громадянам вони категорично не дозволяли бути справжніми власниками.

Відсьогодні всі їхні маніпуляції не мають більше жодного сенсу. Бо ніякі іноземці не вивозять українську землю вагонами, як дехто лякав селян. Ніхто не відбирає землю в людей, як «вангували» у численних корумпованих телеефірах. І тим більше було помилкою з їхнього боку казати, що громади не зможуть розпоряджатися землею ефективно. Можуть і будуть. Це вже нова аксіома.

Україна оновлюється. Завдяки нашим рішенням в інтересах людей, а не заради невеличкої групи «відомих політиків» та їхніх кланів держава повертається на шлях до цивілізованого та забезпеченого життя.

Ось три фінальні запитання з опитування:

Чи потрібно скоротити кількість депутатів у Верховній Раді до 300?
Чи підтримуєш ти легалізацію в Україні медичного канабісу для зменшення болю у важких хворих?
Чи потрібно Україні на міжнародному рівні підняти питання про використання гарантій безпеки, визначених Будапештським меморандумом?

Підтримуєш їх? Тоді приходь 25 жовтня на дільницю та дай нам знати твою думку!

​​Сьогодні історичний день у наших відносинах з Туреччиною: ми ще ніколи не просувалися так далеко у співпраці, як вдалося зараз. Ми розташовані на різних берегах Чорного моря, але в нас один попутний вітер.
Перше – у військовій сфері. Двигунобудування, розвиток систем протиповітряної оборони, спільне виробництво корветів... Потенціал і бажання співпраці у Києва та Анкари величезні.

Тому сьогодні в Туреччині зафіксували це у важливих документах і спільній заяві президентів про стратегічне партнерство.

У ній Туреччина підтримала перспективу членства України в НАТО.

Підписання документів – це не просто бюрократія чи заяви. Це наше спільне бачення, розуміння й фактично закріплення дружби на папері, адже попутний вітер може рухати армаду кораблів.

Президент Ердоган щиро радий, що вже понад 80 днів на Донбасі зберігається «тиша». Лідер Туреччини знає, наскільки вона важлива. Анкара сприятиме поверненню наших полонених і підтримує відновлення територіальної цілісності України. Хто б що собі не думав, але у співпраці з Туреччиною можна сказати фінальне слово щодо стану речей у Чорноморському регіоні. Запропонував долучитися до Кримської платформи, яка може стати майданчиком для деокупації нашого півострова. Ця ідея була дуже позитивно сприйнята.

Після закріплення стратегічного бачення та підписання трьох важливих документів сьогодні рухаємося до базової торговельної угоди між нашими країнами – про вільну торгівлю. Чітко розуміємо, що це можна буде зробити вже найближчим часом. Вона дасть змогу здійснити нашу мрію про $10 мільярдів товарообігу швидше.

Турецький бізнес уже показав якісну роботу та завзяття у фінансуванні інфраструктурних проектів. І ми хочемо бачити більше турецьких компаній у нас в Україні. Турецькі інвестори можуть брати участь у приватизації, суднобудуванні, проектах в інших сферах, які точно зроблять наші народи багатшими, а держави – сильнішими. Разом плисти завжди надійніше. Особливо в Чорному морі.

Ця молодь робить те, чим має пишатися не тільки вся Україна, а й цілий світ. Я у захваті від їхніх ідей, підходів, наполегливості та цілеспрямованості. І точно знаю, що за належної підтримки вони зроблять усе, щоб Україна стала одним з інноваційних лідерів.

​​Вітаю з професійним святом працівників автомобільного транспорту та дорожнього господарства України.

Щодня ви робите непросту та дуже важливу справу – ви з’єднуєте Україну. Зводите мости між українцями та робите нас ближчими одне до одного.

Парадоксально, але ви і будуєте, і руйнуєте одночасно: будуєте нові, якісні дороги та руйнуєте стереотипи, що такі дороги в Україні неможливі.

Можливі!

Сьогодні суха статистика та звіти є зайвими – результати вашої роботи українці чудово бачать на власні очі. А ваша сумлінна праця дасть змогу бачити їх і через багато років.

Ви зробили чимало, але це – далеко не межа. І попереду на нас чекає ще дуже багато роботи.

Вірю, вона буде нам до снаги. І ми доведемо, що місія «Сучасні, комфортні та безпечні дороги по всій Україні» – здійсненна!

Зі святом усіх вас!

На відміну від деяких наших сусідів ми дійсно маємо велику розкіш – вільні вибори. Так, я чудово розумію, що наша виборча система ще далеко не ідеальна – нечисті гроші та нечесні медіаресурси, на превеликий жаль, усе ще впливають на результати. Але ж ми точно рухаємося в правильному напрямку. Кожні наступні вільні вибори – це ще один доказ того, що Україна назавжди вільна.

З іншого боку, в нас завжди занадто багато передвиборчих емоцій. Ми все ще не навчилися спокійно дискутувати та слухати один одного. Шукати компроміси. Співпрацювати. І тому, коли передвиборча кампанія наближається до фінішу, втома від виборів у суспільства безмежна. Якщо сьогодні запитати в людей на вулицях, що вони думають про вибори, більшість українців відверто скаже: та швидше б усе це закінчилося! Хочемо тиші і... правди. Відповідальності. Щирості. Ось, до речі, чого й досі бракує в нашій великій політиці.

Але ще раз наголошу на тому, яку все ж таки розкіш ми маємо. У світі немало «демократій» – за самовизначенням. Справжніх демократій не так уже й багато. Таких, де вибір людей дійсно має значення. У нас вибір точно є. І дійсно має велике значення. Проте добре відомий парадокс: коли в тебе щось є – часто не цінуєш. Особливо це стосується нашої молоді. Думають: вибори – то не важливо, тим більше місцеві. Це ж не Президента обирають. Хочу нагадати кожному: все в цьому житті справді залежить від того, як вирішиш ти. Або – як вирішить хтось за тебе. Ось чому вибори важливі. Маємо цього навчитися. Сьогодні. Завтра. Завжди. Особиста відповідальність за будь-який вибір – тільки так формуються зрілі й конкурентні суспільства.

Окремо відзначу, що мер міста та місцева рада часто впливають на якість життя безпосередньо набагато більше, ніж Президент. Порядок і чистота на вулицях, стан комунальної сфери, робота громадського транспорту, підтримка місцевих громадських проектів – усе це та багато іншого не в повноваженнях Президента. Це те, що можуть і повинні робити мери та депутати місцевих рад. За останні роки завдяки децентралізації місцева влада отримала в рази більше бюджетних можливостей, щоб працювати для людей. Але чи працюють вони на тебе? Чи будуть вони працювати в нових реаліях? Зрозуміло, що я жорстко стежитиму за новообраною місцевою владою. Це вкрай важливо для країни. Бо це – саме про якість життя. Про те, з чим пересічний громадянин стикається щодня і що формує його уявлення про професійність влади загалом. Але наголошу. Президент – це стратегія, це напрямок, це візія країни, це загальні правила, а також загальнодержавний розвиток. Місцева влада – це конкретні питання «тут і зараз», це комфорт та якість життя, це вигляд наших домівок і навколишньої інфраструктури. Тому завжди правильно ставте наголос у тому, хто й за що відповідає в країні.

Вірю, що українці сформують відповідальну та ефективну місцеву владу. Обіцяю співпрацю на умовах чесності та щирості між центральною владою та місцевими представниками.

І пам'ятаймо: ми – вільні й ми маємо право самостійно обирати свій шлях. Україна – це ти!

​​У першу неділю листопада своє професійне свято відзначають соціальні працівники.

Це не просто професія, це – місія. Це насамперед поклик душі і серця, адже робота працівників соціальної сфери охоплює всі вікові та соціальні категорії населення.

Завдяки турботі патронатних вихователів діти, які залишилися без батьківського піклування, отримують сімейний затишок і знову вчаться довіряти й любити.

Соціальні працівники є рушієм реалізації інклюзивної освіти. Ви адаптуєте дітей з інвалідністю до повноцінного життя та прибираєте штучні кордони між дітьми, які так необачно створили дорослі.

Саме соціальний супровід на роботі дає змогу людям з ментальними порушеннями працевлаштуватися й виконувати свої обов’язки.

У центрах протидії домашньому насильству сім’ям повертають повноцінне моральне та психологічне здоров’я.

Своїми діями соціальні працівники реалізують у суспільстві милосердя, опікуючись людьми, котрі опинилися на вулиці.

Пандемія коронавірусу принесла в наше життя суттєві обмеження, які найбільш гостро переживають одинокі люди з інвалідністю та громадяни похилого віку. І місточком для безбар’єрності є соціальні працівники. Кожен ваш візит додає життєдайної енергії та допомагає уникнути відчуття самотності.

Шановні працівники соціальної сфери! Нехай цей день зігріє вас теплом вдячності від кожного українця, якому ви віддали частинку свого серця. Завдяки вам ми щодня переконуємося – світ тримається на доброті! Сил вам і наснаги!

Щиро вітаю з професійним святом!

Давайте скажу кілька слів про наш Конституційний Суд, який на цьому тижні вирішив протиставити себе державі та суспільству. Відверто. Віч-на-віч. Як між своїми. Тому що це вже зовсім не про чесну політичну конкуренцію. І зовсім не про Конституцію, верховенство права, законність. І точно не про справедливе майбутнє. Швидше, це про традиційну нашу брудну політику, коли своїм усе, а суспільству – злидні. Це про змову старих еліт, які взагалі не хочуть нормальної держави тут. Це про те, як не можна робити в сучасному світі.

Так от, сьогодні на одній шальці терезів – знищення всього того, заради чого боролися на всіх наших Майданах. Хіба ми не хочемо, щоб чиновники звітували перед суспільством? Чи щоб вони не нахабнішали все більше від безкарності? Чи щоб державний ресурс розподілявся справедливо, а не тільки для обраних олігархів? Ми, суспільство, вже неодноразово казали – так, хочемо нових відносин. А от Конституційний Суд, судді якого були призначені старою системою та моїми попередниками, тими самими, які завжди «руку на серце» й сорочку готові рвати за країну, вважають інакше. Всім їм конче потрібне збереження «касти недоторканних». Вони (судді) довго сиділи в засідці. Поки не почалися, нарешті, перевірки декларацій чиновників. Поки НАБУ вже від нашої влади не отримало право на повноцінну оперативно-розшукову роботу. Поки не запрацював Вищий антикорупційний завдяки зміні влади у 2019-му. І ось тут їм усім стало страшно. Дуже. І відразу захотілося вийти з усіх домовленостей про створення іншої, прозорої реальності. Формальні приводи знайдені. І раптом Суд у прискореному форматі починає розглядати та скасовувати фундаментальні закони. Всю антикорупцію. НАБУ, якому ми дали можливості. НАЗК, яке почало прискіпливо дивитися, хто й скільки заробив і витратив. На черзі – той же Вищий антикорупційний, який саджатиме топ-крадіїв за ґрати. Ну не хочуть старі еліти платити за будь-якими рахунками. Не хочуть відповідати за свої шикарні роки безконтрольного життя.

На іншій шальці терезів – повноцінна свобода. Повноцінні права людей і гарантії справедливості. Повноцінна сучасна держава, де будь-який чиновник може й повинен декларувати свій дохід та відправлятися у в'язницю, якщо його витрати сильно перевищують доходи. На іншій шальці терезів – усі ми, громадяни вільної країни. Тієї, яку ми досі намагаємося вирвати в олігархів. Тієї, де не можна нахабніти, обкрадати, скуповувати міністрів і депутатів.

Я точно знаю, що сьогоднішній демарш Конституційного Суду – це публічний прояв змови частини старих еліт і олігархів проти Президента і проти країни. Ніяк інакше. Конкретно проти. Бо тільки слабкий Президент і слабка держава – запорука збереження їхнього корупційного способу життя. Інакше вони не вміють. Як там кажуть – на Хелловін всі чорти з політичного пекла відкривають свої справжні обличчя. Так співпало. Прізвища чортів ви прекрасно знаєте.

Розумію, Сарік, що це дійсно болить. І що моторошно стає, коли на власні очі бачиш, що таке справжня війна. І що хочеться рвати й метати, аби не було цього у твоєму домі. Так? Але... Ну точно не треба брати на себе роль носія чужих фейків. Розумію, що й чому робить російська пропаганда, і чому вона тотально бреше. Але тебе не розумію абсолютно. Бо Україна ніколи й нікуди не постачала ніяких фосфорних бомб. Взагалі. Особливо в місця, де вже гаряче, і де вже багато гарячих голів, які хочуть там щось «геополітично порєшать»...

Такі вкиди з’являються не вперше. Спочатку так брехали про Україну та війну на Донбасі. Потім так брехали про Україну та війну в Сирії. Тепер це з’явилося в контексті війни у Нагірному Карабасі. І все роблять одні й ті самі люди. Невже ти не розумієш, навіщо це роблять?

Тому, перш ніж казати щось про Україну, потрібно правдиво відповісти самому собі на просте питання: кому вигідно брехати про війни і про Україну?

Чесно кажучи, мені особисто дуже шкода, що ти, людина, якій я відкрив двері свого дому і яка чудово знає мій внутрішній світ і мої цінності, так легко повівся на чужу пропаганду. Можна ж було запитати в мене особисто? Чи ні?

А взагалі правду можна зрозуміти, просто критично оцінивши інформацію у медійному просторі з огляду на те, скільки фейкових вкидів було за останні роки. Тому дуже коротко дозволю собі окреслити аксіоматичне.

По-перше, Україна виступає проти будь-яких кривавих конфліктів. Ми не підтримуємо ескалації. І не підживлюємо протистояння. Просто тому, що самі переживаємо вже сьомий рік дуже жорстоку війну. І це інший емоційний фон. Ми категорично проти війн і проти провокацій на військову тематику. Підтвердженням цього є наше прагнення до миру.

По-друге, нам прекрасно відомо, хто й чому вкидає подібну «інформацію». У нас вже є імунітет до всього цього. Є він і у Європи. А вам потрібно якнайшвидше його сформувати. Бо це як ковід – дуже підступний ворог, який не знає кордонів. Тому частіше мийте руки після контактів з відомою пропагандою.

По-третє, я переконаний, що завдання всіх митців, усіх діячів культури – допомагати деескалації, гасити агресивні емоції, не посилювати суперечності й тим більше не поширювати фейки. Коли говорять митці, мають замовкнути гармати. Так?

По-четверте, в Україні проживає велика вірменська громада, яка є органічною частиною українського суспільства. Для нас це надзвичайно важливо.

І все ж таки в мене є до тебе, Сарік, одне питання, яке саме зараз можна поставити. Питання непросте. Бо це про цінності, про людську нормальність, про щирість. Де ж був ти, коли війна прийшла до України і коли гинули наші діти? Коли гинули громадяни України вірменського походження, а їх не один і не два, а десятки! Що особисто ти сказав тоді проти агресії? Нічого? Розумію. Тому що це була не твоя війна! А сьогодні страшно стало, тому що цей жах прийшов і до твоєї домівки. Для мене особисто все чітко й просто: я завжди за справедливий мир. І Україна точно не підтримує будь-яке постачання зброї будь-кому. На відміну від іншої відомої країни, яка якраз і постачає зброю всім. Бо війни для неї – це хліб і кров.

Мораль не може бути подвійною – для себе та для інших. Подумай про це.

І, до речі, мого сина не звуть Марком.

Віталій Марків вільний!

На ці кілька слів більше трьох років чекала Україна.
Сьогодні рішенням апеляційного суду міста Мілан Віталія звільнено від усіх звинувачень – і він повертається на Батьківщину.

«Я українець, а отже моя держава – мене ніколи не залишить! Ким би я не був, де б не опинився, Україна боротиметься за мене 24/7. І неодмінно поверне додому. Просто тому що я її громадянин».

Від самого початку я намагаюсь робити все, аби цей принцип став фундаментальним стосовно держави до людей. Аби кожен громадянин про це знав і пишався цим.

Я дякую всім, хто повернув захисника України додому. Хто не просто працював, а реально бився – і за свободу Віталія Марківа, і за перемогу правди та справедливості.

Це Міністрество внутрішніх справ, уповноважений з прав людини, наші дипломати, юристи, адвокати, волонтери, журналісти, громадські діячі, наша діаспора в Італії, Європі та світі!

Ця новина додає всім нам сили і віри в успіх подальшої боротьби за кожного громадянина України, які досі, на жаль, незаконно перебувають в полоні або у в’язниці.

Ніхто з них не забутий.
Повернемо кожного.
Тільки так і ніяк інакше.
Бо ми – Україна.
І своїх не залишаємо.

Це дійсно спільна перемога, і перш за все – перемога країни. Радий вітати Віталія Марківа на батьківщині. Ми своїх у біді не кидаємо!

Украй жахливі новини з мого рідного Кривого Рогу. Невимовний біль, смуток, відчай, страждання. Двоє вбитих, є поранені, серед них – дитина. Це ж хроніка одного мирного дня в одному мирному місті. Світ точно божеволіє! Щодень – новини про подібні безумства. До цього точно ніколи не можна звикнути, але, на жаль, у будь-якій країні є покидьки, які можуть просто взяти й забрати життя звичайних людей у вихідний день на вулиці міста. З будь-яких абстрактних причин принести трагедію відразу в багато родин. Ми маємо про це говорити відверто й маємо це зупинити.

Не сумніваюся, що сьогоднішні події у Кривому Розі є проявом абсолютного тероризму – за сенсом, за суттю, за наслідками, за жахом, який прийшов у наші домівки. Навіть якщо за Кримінальним кодексом цей конкретний злочин, який стався сьогодні, буде потрактований інакше. Але саме так – це тероризм, варварський спосіб залякати людей. Тому жодного виправдання й жодної поблажливості до виродків роду людського.

Абсолютно зрозуміло, що силовики повинні зробити все для того, щоб вулиці наших міст стали безпечнішими. Превенція злочинів – ось це вважаю найголовнішим завданням для правоохоронців. Ми, суспільство, маємо чітко розуміти, хто й де може становити загрозу. Принаймні частина з таких негідників, які зненацька йдуть зі зброєю на людей на вулицях наших міст, точно якось демонстрували в попередньому житті, що можуть зробити подібне. Ми маємо про це знати.

Безумовно, треба на таке реагувати жорстко й одразу, як з'являється хоча б найменша підозра, що можливий напад. Безумовно, сподіваюся на швидке розслідування та справедливий вирок цьому покидьку. Вірю, що саме так і буде. І щиро вдячний патрульним, які швидко, професійно, оперативно його затримали.

Мої найщиріші співчуття родинам загиблих земляків, і обов’язково бажаю швидкого одужання всім постраждалим!

Я народився у Кривому Розі, в російськомовній сім’ї. Пішов до школи за шість років до здобуття Україною незалежності. Я завжди з теплотою згадую шкільні та університетські роки, що подарували мені кохану дружину, вірних друзів, дали знання та вміння.

І була тільки одна річ, яку з часом я усвідомив та про яку жалкував, – у ці роки мені не випало щастя й можливості добре вивчати рідну українську мову. Вивчати так, щоб не лише розуміти, а й спілкуватися нею. Вільно та правильно. Не нагадуючи при цьому одного колишнього Прем’єр-міністра 😉

Та з іншого боку, в усьому цьому є й позитив. Бо опановувати українську в дорослому віці – це неймовірні емоції. Це ніби вперше в житті підкорити гірську вершину й затамувати подих від краси навкруги. Ніби вперше побачити найкращі світові полотна, почути найкращу музику, відвівати легендарні місця нашої планети. І я по-доброму заздрю всім, у кого ці відчуття попереду.

Є чимало наших громадян, які змалечку чули материнські колискові іншою мовою. Які промовляли свої перші слова, навчалися, освідчувались у коханні іншою мовою. Які в побуті спілкуються російською, угорською, кримськотатарською, румунською, вірменською, болгарською та багатьма іншими мовами.

Чи значить це, що вони не люблять або не поважають українську? Ні. Чи значить це, що вони не патріоти України? Ні. І, на відміну від політичних трибун та студій ток-шоу, в окопах на передовій, серед наших героїв, що з 2014 року захищають Україну, мовного поділу не виникає. Так само як і серед наших лікарів, які сьогодні мужньо протидіють коронавірусу, рятуючи життя людей.

Всі ми однаково кладемо правицю на серце, коли лунає «Ще не вмерла…». А коли чуємо «Ти признайся мені…», неодмінно підхоплюємо: «Звідки в тебе ці чари…» Всі ми захоплюємося силою рядків Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко та багатьох інших велетнів українського слова.

Є чимало громадян, які з багатьох причин не могли й поки що не опанували українську мову.

Але булінг, агресія, примус – точно не сприятимуть її вивченню.

Давайте сьогодні, в День української писемності та мови, зробимо одну корисну річ. Майже в кожного з нас є друг, товариш або колега, якому не пощастило володіти українською. Станьте для них провідником у цей світ, покажіть їм скарб українського слова, порадьте улюбленого українського письменника або поета.

Закохайте їх в українську мову!

Вона має бути мовою єднання, братерства, щирості, добра, свободи, поваги та любові одне до одного. Адже вона – найпрекрасніша у світі!

З Днем української писемності та мови!