Кожен регіон країни має свій ключ до успіху. На Черкащині – це агропромисловість, туристична галузь, креативна економіка, ІТ-сектор. Справа за малим – знайти людей, які вміло скористаються цим ключем. Переконаний – земля лицарів Холодного Яру й українського велетня слова Тараса Шевченка вже зовсім скоро вийде на новий рівень розвитку.

Потенціал Полтавщини в різних галузях – просто неоціненний. І тут дійсно багато чесних і розумних людей, які готові його розвивати. Розвивати, щоб регіон став крутим, справжнім центром успіху, звідки молодь не захоче тікати до Харкова чи Києва.

Харків часто називають студентською та науковою столицею. Наше завдання – зробити регіон ще й столицею оборонпрому, машинобудування та ІТ, своєрідною українською Кремнієвою долиною.

Свого часу Павло Тичина питав: «Харків, Харків, де твоє обличчя?» Так от, переконаний – уже за кілька років і без того симпатичне обличчя Харківщини буде ще розумнішим, ще більш вольовим і ще щасливішим.

Минув рік, але я пам’ятаю майже кожну мить того дня.

Очі батьків, дружин і дітей. Щохвилинний погляд на годинник. Прискорене серцебиття. І нарешті мить, коли бажаний літак з’явився на горизонті.

А далі – усмішки, рукостискання, обійми, сльози. Донька біжить до батька на руки. Мама цілує й обіймає сина. Треба йти до преси і щось казати, але клубок у горлі заважає говорити.

Рік тому наші полонені моряки та політв’язні повернулися додому. Ми боролися за них усією країною. Ми чекали на них всією країною. І ми плакали від щастя всією країною.

Та, незважаючи на сльози, тоді ми всі відчули себе неймовірно сильними. Бо лише сильна країна бореться за кожного свого громадянина і повертає його додому.

Без жодних «але».

Так було рік тому. Так було під час наступних обмінів, повернень та евакуацій. Так було, так є і так буде завжди.

Бо Україна своїх не залишає!

Свого часу батько космонавтики, славетний уродженець Житомира Сергій Корольов говорив: «Можна зробити швидко, але погано, а можна – повільно, але добре. Люди забудуть, що було швидко, але пам’ятатимуть, що було погано».

У жодному разі не сперечатимуся з видатним ученим, але хотів би закликати: робімо і добре, і по можливості – максимально швидко. Всі житомиряни цього чекають.

Сумщина має достатньо переваг, аби бути лідером Північної України. Головне – використати їх із розумом. І тоді регіон здобуде безліч перемог – як його уродженці в зимових видах спорту.

​​Спорт і фізична культура – простий і доступний всім спосіб зберегти здоров'я та уникнути багатьох серйозних хвороб. Профілактика завжди краще, ніж лікування. А здоровий громадянин – це здорова нація.

Регулярні фізичні навантаження покращують самопочуття, настрій та сон. До того ж спорт, та ще й у гарній компанії – з друзями чи коханими – може бути цікавим і веселим. Це доводить і той факт, що руханка була одним з найпопулярніших предметів нашої «Всеукраїнської школи онлайн».

Біг чи плавання, теніс чи гімнастика, футбол чи баскетбол, вейксерфінг чи скейт – світ спорту такий різноманітний, що кожен може знайти собі заняття до смаку! А мудрі тренери та інструктори завжди порадять, як уникнути травм та отримати від спорту максимальне задоволення. Яке навантаження найкраще саме для вас.

А якщо ви захочете піти далі, у спорт високих досягнень, досвідчені наставники допоможуть розкрити ваш потенціал. І через роки наполегливих тренувань та роботи над собою ви підніметесь на спортивний п'єдестал, лунатиме Гімн України, і вся країна пишатиметься вами. А на очах ваших батьків і наставників бринітимуть сльози. Все це також може дати спорт. І неважливо, заради чого ви тренується: для себе чи заради нагород, ми всі – частина великого спортивного всесвіту.

Вітаю з Днем фізичної культури і спорту та бажаю нових перемог!

​​Люди однієї професії неймовірно щасливі, коли розбивається посуд. Це – кіношники. Адже, за традицією, саме з розбиття режисером тарілки починаються зйомки будь-якої стрічки чи серіалу.

Важко уявити більш популярне та масове мистецтво, ніж кінематограф. У кінотеатрі чи вдома, в літаку чи у смартфоні в метро – кіно давно стало частиною нашого повсякденного життя.

Сьогодні в масштабній світовій кіноіндустрії своє гідне місце завойовує й українське кіно. Стоячи на плечах таких легенд, як «Земля» Довженка та «Тіні забутих предків» Параджанова, наше кіно рухається вперед, поступово набуваючи своєї неповторної стилістики та ідентичності.

Були часи, коли повна глядацька зала кінотеатру в Україні могла зібратися лише на відомий голлівудський хіт. Останні ж роки українські комедії, драми, мультфільми, історичні та військові саги захоплюють нашого глядача та збирають аншлаги в кінотеатрах.

Звісно, сьогодні через пандемію та заходи задля безпеки громадян, на жаль, існують певні обмеження. Але я вірю, що ми обов’язково це подолаємо, і українські стрічки ще не раз будуть нагороджені як бурхливими оваціями повної зали, так і високими оцінками вітчизняних та міжнародних премій і фестивалів.

Вітаю всіх причетних з Днем українського кіно! Нехай усе бажане вдається з першого дубля, а складнощі та негаразди завжди залишаються за кадром вашого життя.

Постараємося зробити все, щоб невдовзі можна було сказати – успіх Хмельниччини мотивує Україну та прославляє її.

Ми обов’язково маємо зробити Одещину місцем, де хочеться відпочивати, мандрувати, навчатися, працювати. І це все одним словом – хочеться жити!

Це ж просто. Правда? І ми саме про це публічно домовлялися. Що традиційно корупційного «якщо зайшов на посаду, то можеш трішки брати в кишеню державного, вона не збідніє» більше не буде. Може, хтось не почув? Тому ще раз. Кожен посадовець, міністр і депутат має великими літерами десь на собі закарбувати просту істину: якщо вкрав – сядеш, якщо брав хабар – сядеш. Винятків із цього правила не може бути – для будь-якої особи в нашій державі. Бо нема більше «криш», прикриття, адміністративних можливостей.

Дуже довго класична політична й бізнесова система в Україні будувалася саме на таких цинічних винятках – щоб «потрібні люди» могли закрити будь-які справи. Багатьох з таких «винятків» кожен українець знає навіть по прізвищах. Вони стали політичним бомондом в країні за ці 28 років. Якби у 2019-му не скасували кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, фактично амністувавши тисячі корупціонерів, зараз у в'язницях можна було б організовувати великі ток-шоу – були б дуже солідні спікери. Які, не сумніваюся, дуже красиво розповідали б нам про те, як саме треба любити країну...

Коли ми йшли на вибори, ми обіцяли народу, що старі корумповані часи закінчаться. Що винятків не буде, особливих нема, виправдання не приймаються. Забули? Так швидко? Чому досі хтось вважає, що він особисто може спробувати стати «винятком» з цієї обіцянки та поводитися настільки зухвало? Хочу, щоб усі посадовці, всі депутати уважно ще раз подивилися на себе, на свої справи й затямили – за хабарництво буде дуже боляче.

Сподіваюся також на те, що НАБУ, Спеціалізована антикорупційна прокуратура й Офіс Генерального прокурора все ж таки почують суспільство і тому працюватимуть значно швидше й продуктивніше для того, щоб викривати діяльність усіх шукачів вигод у владі. Не раз на місяць демонструвати нам гучну справу, а системно, день у день, максимально напружуючи свої можливості, показувати результат. Конкретний. Чи ні? Чи ми забагато хочемо? Це ж не робота задля реклами чи піару. Не просто відео, скандал, а потім – тиша. Це ж про вироки – про ті самі посадки, про які в нас запитують люди в кожному місті. А тому – більше правоохоронної конкретики. Більше показових «посадок». Просто сьогодні. Бо час на справедливість дуже швидко спливає.

Шановна єврейська громадо України та всі, хто святкує Рош га-Шана! Прийміть мої сердечні вітання з нагоди нового 5781 року.

Для вас ці дні завжди є часом для осмислення життя, самоаналізу та духовного налаштування на наступний рік. Сподіваємось, що для всіх нас він буде легшим, ніж рік, що минає.

Задля безпеки життя та здоров’я людей, що є найвищою цінністю, ми були змушені обмежити масові заходи у країні, зокрема й частину традиційного відзначення цього свята.

Але у Києві, Дніпрі, Умані, Єрусалимі, Нью-Йорку та в інших місцях планети єврейський народ молиться за мир і добробут для всього людства.

Ми дякуємо всім за розуміння та взаємодію у важливих питаннях безпеки людей. Віримо, що разом ми обов’язково зможемо подолати всі виклики, що постали перед нами, і наступного року повернутися до звичного ритму життя.

Бажаю кожному з вас щасливого й солодкого Нового року!

Хіба ми вже не хочемо змінити країну? Ні? Не просто поміняти прізвища на кабінетних табличках, а отримати нарешті ефективну, комфортну, сучасну й адекватну державу? То давайте змінювати. Не нити, не скаржитися, не ховатися, не жалітися на когось. А саме змінювати. По-справжньому. Без попередніх підрахунків і порівнянь. Давайте показувати людям, що ми готові працювати та боротися. Боротися за те, щоб, усупереч традиційним змовам, отримати ще одну можливість обнулити старі «сірі еліти» на місцях. Це, звичайно, дуже важко. Тому що будь-яка радикальна зміна правил гри – це насамперед відповідальність. За себе і за свою команду. І це безперечне подолання важкого опору старих затятих корупціонерів на місцях, які буквально спресовані в міцні клани та регіональні мафії.

На мій погляд, сьогодні йдеться не лише про вибори до органів місцевого самоврядування. Мова все ще про можливість перезавантажити наші традиційні соціальні відносини, в яких роками працювало огидне правило: корумпованій меншості закон не писаний, а більшості – злидні, несправедливість, обман. Мова зараз про те, куди ми все-таки хочемо в підсумку дійти? І чи хочемо? Чи вже зламалися на півдорозі? Але хіба справжні зміни можуть відбутися без виграшу, без перемоги, без віри в себе? Ось чому потрібно, щоб блищали очі. Щоб усупереч. Щоб усі навколо бачили бажання йти та боротися. По-іншому ніяк.

Так, я чудово розумію, що «не все, не відразу й не швидко». І що є помилки. І що бувають у нас помилки в людях, у кандидатах, у депутатах. Але ж сильним вважається не той, хто не помиляється, а той, хто ці помилки визнає та виправляє. Чи ми живемо в ідеальному світі? А якщо ні, тоді швидко виправляємо помилки та рухаємося вперед.

Завжди намагаюся максимально широко відкривати двері для прогресивних змін. Давати шанс. Брати у свою команду тих, хто готовий працювати й відповідати за зроблене. Беріть і робіть. І відповідайте. Тому прямо й жорстко хочу сказати всім своїм. Закінчуйте відмовлятися від відповідальності. Закінчуйте стелити собі соломку на випадок чогось непередбаченого. Закінчуйте готувати собі виправдання на майбутнє. У вас достатньо часу, щоб довести свою ефективність. Просто потрібно працювати в режимі «24/7» і постійно доводити людям свою корисність.

За роки незалежності України Львівщина, на жаль, стала одним з тих регіонів, звідки українці їдуть. Їдуть, щоб прогодувати власні родини, при цьому роками не маючи змоги з ними бачитися. Мусимо якнайшвидше це виправити. Щоб у найближчому майбутньому до Польщі, Іспанії чи Італії мешканці Львівщини їздили виключно на екскурсії або ж на відпочинок.

Ми маємо збудувати країну, що завжди й до всього буде готова. Особливо це стосується Івано-Франківщини, яка часто потерпає від повеней. Побував у Ланчині, де останній паводок стався в червні. Відновлювальні роботи ведуться мляво, тож дав розпорядження місцевим чиновникам прискоритися. Невдовзі перевіримо, як воно виконується.

Аеропорт «Ужгород» невдовзі запрацює повноцінно! Відповідну угоду вчора підписали зі словацькою стороною. Це означає, що Україна отримає ще одні повітряні ворота до Європи, а Закарпаття стане ближчим до інших регіонів нашої країни.

Жахлива трагедія на Харківщині.

Розбився літак Ан-26. На борту, крім екіпажу, були українські курсанти. Є загиблі та поранені. Станом на цю хвилину підтверджено 20 загиблих. Інших шукаємо. Двоє вижили. За попередніми даними, всього було 28 людей на борту. Просто немає слів.

Катастрофа сталася, коли літак заходив на посадку на аеродром міста Чугуєва.

Терміново створюємо урядову комісію для розслідування всіх обставин та причин трагедії. Відповідне доручення дав Прем'єр-міністру. На місці вже працює пошукова команда.

Завтра буду на Харківщині.

​​Учора внаслідок страшної трагедії – падіння літака Ан-26 біля Чугуєва – Україна втратила 26 своїх достойних синів. 25 загинули на місці і один – від опіків, несумісних із життям, у лікарні. Ще один перебуває на лікуванні. Молимося за його якнайшвидше одужання.

Ми втратили молодих хлопців-курсантів і досвідчених військових, у яких попереду було все життя і, впевнений, не одна бойова звитяга. Важко підібрати слова, щоб висловити біль від цієї втрати. Важко знайти потрібні фрази, щоб втішити батьків, дружин і діточок загиблих воїнів.

Уся країна сьогодні буде у скорботі разом з їхніми родинами. Я підписав указ про оголошення 26 вересня дня жалоби.

Держава має забезпечити лікування постраждалого курсанта й надати компенсації тим, хто втратив близьких. Україна не забуває своїх героїв.

Наполягаю на тому, щоб причини цієї авіакатастрофи були оперативно з'ясовані, а розслідування було об'єктивним і неупередженим.

​​20-річний В'ячеслав Золочевський народився в сорочці. Сьогодні він фактично святкує другий день народження. Вночі В'ячеслав отямився біля уламків літака Ан-26, в якому летіла вся команда, друзі, побратими. Вогонь, знищений літак, темрява й тіла навколо. Один з хлопців поруч горів, і Слава кинувся його гасити. Йому вдалося дати ще один шанс іншому курсанту, який однак, на жаль, помер від опіків сьогодні вранці. Це героїзм посеред поля смерті.

Вірю, що цей другий шанс був подарований тобі недарма, В'ячеславе. Україна пишається тобою! Сил тобі пережити й оговтатися від тієї страшної ночі.

Вічна пам'ять загиблим.

Звести ясла-садок всього за десять місяців. Будувати рекордний кілометраж доріг. Відкривати спортивні об’єкти міжнародного рівня. Це реальність, якою зараз живе Тернопільщина. У регіону – величезний потенціал, тож будемо робити все, щоб цей край став файним, як і сам Тернопіль.

​​Є слова, після прочитання яких стає моторошно. Слова, що ілюструють безмежність людської жорстокості. Слова, що є символом звірячої ненависті.

Це слова оголошень, які розвішували в Києві нацистські окупанти. У них усім євреям міста та околиць наказувалося прибути 29 вересня 1941 року, о 8-й годині ранку, з документами, грішми й білизною на ріг вулиць Мельникова та Дегтярівської. А тим, хто не підкориться, погрожували розстрілом.

Звісно, моторошно стає не від самих слів, а від бездушних дій, що стояли за ними. Коли за два наступних дні в урочищі Бабин Яр нацисти вбили майже 34 тисячі людей. А за два наступних роки, за різними підрахунками, – від 70 до 200 тисяч. Вбили тільки за те, що вони євреї. А згодом – лише за те, що вони роми, українці, військовополонені.

Страчені у Бабиному Яру – це тисячі зруйнованих людських доль. Тисячі родин, що їх винищили цілими поколіннями. Тисячі сповнених страху дитячих очей, які не розуміють, що їх ведуть убивати. Це тисячі нагадувань людству, до чого призводять ксенофобія, расизм та нетерпимість. І тисячі доказів, які всупереч науці показують, що далеко не в усіх людей є серце.

79 років тому у спільне минуле українського та єврейського народів була вписана чорна сторінка. Ми схиляємо голову перед усіма жертвами Бабиного Яру. І не маємо права забути ці страшні злочини. Щоб більше ніколи в історії щодо жодної національності в жодному куточку світу не з’являлися подібні оголошення.

Ніколи знову!

Вічна пам'ять загиблим у Бабиному Яру!