Дві доби на Донеччині й Луганщині. Понад сто кілометрів по лінії розмежування. Сотні наших бійців, по очах яких видно – готові захищати Україну до останнього подиху. Тиснути їм руки, говорити з ними, ходити пліч-о-пліч позиціями, сідати за один стіл і ділити їжу, ночувати тут – велика честь для мене.

Вдячний нашим хлопцям за мужність і витримку, яка допомагає їм не піддаватися на поодинокі провокації. Вдячний за те, що бережуть нас з вами й одне одного. І неймовірно радий, що з 27 липня в нас немає втрат. Будемо й надалі робити все заради миру, повернення наших людей і територій.

Найкращі з найкращих!

Зустрівся з випускниками, котрі набрали найбільше балів на ЗНО. Розумні, амбітні, енергійні! І дуже точно розуміють своє місце та вагомість знань у сучасному глобальному світі. Хочеш бути конкурентним – вчись!

Зробимо все, щоб ви стали надійною опорою України майбутнього. З Міжнародним днем молоді вас!

Україна – це ти. Пишаємося!

У поколінні, яке нині випустилося зі шкіл, мені найбільше подобається декілька рис – енергійність, потяг до знань і максимальна відвертість. Наше завдання – зробити все, щоб ці молоді люди залишилися в Україні й допомогли нам створити державу, яка буде найкращою серед найкращих. Упевнений – у нас все вийде!

Білорусь, зрозуміло, зараз сильно страждає. Шукає рішення та вихід з дуже непростої ситуації. Кожного дня трапляються ексцеси. Зокрема з нашими громадянами, які опинилися в цей непростий час у сусідній країні.

Але є й добра новина. Сьогодні, після наших наполегливих дій, були нарешті звільнені українці Євген Васильєв, Костянтин Рєуцький і Оксана Альошина.

Наші правозахисники та журналісти були незаконно затримані ще 12 серпня. Сьогодні їх звільнили. Вони не порушували жодних законів Республіки Білорусь і перебували там виключно задля отримання достовірної інформації про події, що там відбуваються, та задля коментування їх у публічному медійному просторі. Відкрито, прозоро, професійно. Зараз вони в цілковитій безпеці.

Також нині ведуться перемовини задля звільнення ще одного українця – Романа Шишка, який перебуває в ізоляторі міста Бреста. Ми наполегливо хочемо, щоб повернули наших громадян додому.

Україна вміє захищати своїх громадян і завжди це робитиме. Однак ми закликаємо наших білоруських колег категорично утриматися від незаконних затримань і насильства. Нам дійсно небайдуже. Ми справді переживаємо за все, що відбувається в Білорусі.

Білорусь завжди була добрим другом і партнером України. І для нас важливо, щоб білоруси знайшли виключно мирний і демократичний вихід із суспільно-політичного конфлікту. Щоб Білорусь надалі розвивалася та була демократичною, економічно сильною й незалежною державою.

Декілька слів про важливе з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ. Про тих самих «вагнерівців», демонів сучасної війни, яких уряд Білорусі віддав... Росії.

На мій погляд, це дивно, некоректно й точно неприйнятно в дружніх міждержавних відносинах.

По-перше, публічно наговорити про якесь нібито втручання України у внутрішні процеси в Білорусі. Цього точно не було.

А по-друге, ЛЮДЕЙ, ЯКІ ДІЙСНО МАЮТЬ СТОСУНОК ДО БЕЗУМОВНОГО ВТРУЧАННЯ У СПРАВИ ЯК БІЛОРУСІ, ТАК І УКРАЇНИ – перш за все України – ДЕМОНСТРАТИВНО ВІДДАТИ ТРЕТІЙ СТОРОНІ.

Це погана історія. Історія, в якій явно знехтували довірою, об’єктивністю та адекватною оцінкою негативних наслідків.

Бійців приватної військової компанії «Вагнер», які нещодавно були затримані на території Білорусі, таки відправили до Росії. Попри наявні домовленості про суто юридичний і суто об’єктивний підхід до оцінки цієї справи. Офіс Генерального прокурора України звертався до Генеральної прокуратури Білорусі щодо видачі затриманих до України. Всім цим особам, серед яких 9 українських громадян, було обґрунтовано повідомлено про підозру в участі у терористичній організації (ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України). Білоруська сторона залишила звернення без відповіді. Були також активні спроби по дипломатичних та особистих каналах довести нашим партнерам, чому правильно и коректно було б піти саме запропонованим нами шляхом. Але, на превеликий жаль, цього не сталося.

ВВАЖАЄМО ТАКЕ РІШЕННЯ, м’яко кажучи, НЕСПРАВЕДЛИВИМ, таким, що не відповідає духу відносин між Україною та Білоруссю, заснованих на принципах поваги та взаємної допомоги.

Наслідки цього рішення будуть трагічними. Ми розуміємо, що «ВАГНЕРІВЦІ» ВСЕ ОДНО ПОВЕРНУТЬСЯ ДО СВОГО ЗВИЧНОГО ЗАНЯТТЯ – РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ВІЙНИ. Дай Боже, щоб БІЛОРУСЬКІЙ ВЛАДІ НЕ ДОВЕЛОСЯ Й НА СВОЇЙ ТЕРИТОРІЇ ОТРИМАТИ ЩЕ ОДИН ПАЛАЮЧИЙ, ЗНЕКРОВЛЕНИЙ ДОНБАС, створити який всі ці «вагнерівці» дуже добре вміють. Бо вони – це ж про експансіонізм і насилля. Тільки про насилля.

Проте й самі «вагнерівці», і будь-хто інший, чий бізнес за їхньою власною характеристикою – смерть, повинні розуміти: все одно доведеться відповідати. Перед законом чи вже одразу перед Богом – покаже час.

УНИКНУТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НІХТО НЕ ЗМОЖЕ.

У грудні 2014-го неподалік палацу «Україна» невідомі спалили моє авто. Поліції знадобилося два місяці, щоб знайти та затримати злочинців.

Сподіваюся, що й цього разу правоохоронні органи максимально швидко знайдуть та притягнуть до відповідальності зловмисників, які підпалили авто програми «Схеми».

Як Президент України я завжди захищатиму права кожного громадянина, незалежно від його особистого ставлення до мене.

Переконаний, що свобода слова – фундамент будь-якої демократичної країни.
Журналістська діяльність ніколи не може бути підставою для переслідувань.

І наостанок. Моя творча діяльність завжди була пов’язана з досить гострою критикою чинної на той час влади. Неодноразово це створювало нашому колективу проблеми. Від неофіційних натяків «хлопці, ви дожартуєтесь» – до прослуховування, стеження, реальних перешкод та заборон у проведенні концертів чи зйомок.

Я пройшов все це, я знаю, як це, і ніколи не допущу, щоб за мого президентства будь-яка критика влади тягнула за собою переслідування або залякування.

Сьогодні Андрію Кузьменку виповнилося б 52 роки. Його загибель стала справжнім шоком для всього суспільства. Він був таким щирим і відкритим, таким своїм, що у той страшний день кожен з нас відчув, ніби втратив рідну, близьку людину.

З початком війни Андрій регулярно їздив на схід та допомагав нашим захисникам. Кузьма і сам був справжнім захисником України. Воїном слова. Його зброя – ручка, папір та мікрофон. Піснею він зцілював душу, словом – заряджав на боротьбу. За сильну, квітучу та непереможну Україну.

У кожного українця є гарний спогад, пов’язаний з піснями Кузьми.
Він залишив слід у серці кожного.
Він вчив нас не забувати й дзвонити справжнім друзям зі старих фотографій.
Приїжджати до мами, щоб посидіти на кухні не одну годину.
І, звісно, він вчив нас не стидатися своєї землі, бо кожен – сам собі країна.

Сьогодні нам дуже не вистачає Андрія. Артиста, поета, волонтера. Людини. Українця. Який дуже хотів, щоб люди в його країні жили мирно та щасливо.

Сьогодні я підписав указ про присвоєння Андрію Кузьменку звання Героя України.

Ми завжди пам’ятатимемо тебе і разом зробимо все, щоб перетворити Україну на місце щасливих людей.

Міст у Запоріжжі. Будуємо цілодобово! Хтось обіцяв багато років, а ми робимо!

Металург, інженер, винахідник, науковець, викладач. Перший нагороджений званням Героя України. Академік. Геній. Легенда.

Є багато слів, якими можна описати Бориса Євгеновича Патона. Однак немає таких слів, які повною мірою могли б розкрити масштаб його постаті.

І масштаб тієї втрати, якої сьогодні зазнала наша країна. У віці 101 року від нас пішов великий українець.

Я щиро дякую долі за те, що в житті мені випала можливість особисто поспілкуватися з Борисом Євгеновичем.

Це була грандіозна особистість. Важко писати про нього в минулому часі.

Мої щирі співчуття родині та близьким Бориса Євгеновича.

Вічна пам'ять!

​​Вчора у моєму рідному Кривому Розі сталася радісна подія, на яку люди чекали сім років, – своє існування відродив футбольний клуб «Кривбас».

Я щиро бажаю йому успіхів і перемог! Не тому, що це команда з мого рідного міста. А тому, що кожному регіону України вкрай потрібно якомога більше приводів для радості та гордості.

Останні три дні я здійснюю робочі поїздки регіонами країни. Ми розуміємо, наскільки важливо «зшивати» Україну. Мова не лише про єднання довкола національної ідеї. Не тільки про нові дороги та мости, які з’єднують країну. Мова і про єднання українців довкола щасливих емоцій. Спорт, зокрема футбол, вирішує це завдання.

Саме тому ми зробимо все можливе, щоб першість України з футболу знову стала справжнім святом для людей.

Щоб новими перемогами на найвищому рівні уболівальників знову радували «Дніпро», харківський «Металіст», львівські «Карпати», одеський «Чорноморець», луцька «Волинь», ужгородська «Говерла», запорізький та донецький «Металурги», чернівецька «Буковина», звичайно – сімферопольська «Таврія», а також багато інших.

І щоб таке поняття, як «клуби-переселенці», назавжди зникло з ужитку.

І настане день, коли класичне українське дербі між «Динамо» та «Шахтарем» відбудеться на «Донбас Арені», в українському, мирному та спокійному Донецьку.

Перевірив санаторну школу-інтернат у Миколаєві. Тут і ремонт, і добре обладнані професійні та реабілітаційні класи, і спортзали, і навіть басейн. Нам точно треба берегти такі заклади!

Усі знають, які кольори символізують свободу, незламність та гідність. Це – синій і жовтий. Кольори українського прапора. Кольори української душі.

Дорогі українці, вивісьте сьогодні прапор зі свого вікна. Або ж пов’яжіть на руку синьо-жовту стрічку. Чи просто про себе, в душі, попросіть у Бога процвітання для нашої країни.

З Днем Державного прапора!

​​Завжди був упевнений у тому, що у справді сильної нації обов'язково є дні, коли немає місця традиційній конфліктній політиці. Цьому остогидлому медійному з'ясуванню, хто краще або гірше розуміє філософію держуправління і хто «правильно любить країну» перед мікрофоном і телекамерами. З цих днів і починається справжня історія. Коли взагалі не потрібно думати, який вигляд ти матимеш в очах своїх прихильників і як можна буде спровокувати політичних суперників. Коли не потрібно рахувати відсотки рейтингів і кількість публікацій у популярних виданнях. Коли начебто звичайний день дійсно стає справжнім днем всієї країни. У сильних націй такі дні – дні справжнього, не показного єднання – є. Є такі дні і в нас... День прапора, за яким іде День нашої святої Незалежності. Основа всього. Те, з чого починається усвідомлення, заради чого ми живемо, будуємо нове, ламаємо старе й неефективне, проходимо через численні страждання, падаємо і знову встаємо. Щоб наполегливо йти вперед. Усвідомлення того, заради чого вмирають наші герої й заради чого живуть їхні нащадки. Це і є ті самі «дні сильних», коли потрібно просто стати поруч і відкрито подивитися навколо. Щоб усвідомити нарешті просту істину: ми дійсно сильна нація, сильна країна, сильний народ. Який точно вже довів світу все це. І який точно має право...

...Сьогодні я знову бачив рішучі обличчя наших військових. Без пафосу. Зосереджені, вольові, розумні. Обличчя людей, які точно ніколи не віддадуть ні шматочка нашої землі. Сьогодні поруч зі мною на «лінійці честі та пам'яті» стояли також усі президенти України, яких я запросив. Стояли для того, на мою думку, щоб разом усвідомити, яку країну ми побудували. Не сумніваюся, що кожен з нас, з президентів, напевно, по-своєму цінує й любить свою країну. Цінує те, що він сам зробив для неї. Розуміє те, що хоче зробити наступний Президент. І десь у серці відчуває, що кожен з нас ніколи не дозволить розірвати її заради швидкоплинних політичних цілей. Швидкоплинне минає, вічне залишається. Вічне – це Україна, в якій від кожного з нас є дуже вагома частинка щирої любові...

Наша країна така, якою її робиш ти!

Святкуймо разом! Будьмо єдиними та згуртованими! Слава Україні!

Увесь світ може досягати успіхів з Україною. Вже зараз!

Дорогі українці! Створити країну мрії ми можемо тільки разом. Усі 25 регіонів. Усі ми – команда. Дрім-тім з кожної області. Це – наша збірна України.