💡 Спільностворювана реальність

Ідея про одне сновидіння на всіх дуже перегукується з ідеями реляційного аналізу про реальність, що створюється спільно. Коли терапевт і пацієнт (або група) працюють разом, їхні стосунки поступово стають спільною історією - майже як серіал або сновидіння.
У «Початку» є спеціальна роль - «архітектор», людина, яка створює простір сну: будує декорації, які бачать усі учасники. У реляційних терапевтичних стосунках архітекторами є і терапевт, і пацієнт (або всі учасники групи) - вони разом насичують цей простір образами, декораціями та сенсами.
На противагу цьому в традиційному психоаналізі вважається, що пацієнт розгортає свою внутрішню реальність, тоді як аналітик лише інтерпретує те, що відбувається.

💡 Жителі внутрішнього світу

У світі сну з'являються персонажі, яких створює психіка сновидця - «проекції». Вони виглядають як окремі люди, але насправді є відображенням внутрішнього світу сновидця.
Аналітичною мовою ми могли б говорити про інтроектовані об'єкти, персоніфікації чи репрезентації об’єктів - внутрішні образи важливих людей, які продовжують жити в психіці та впливати на нас.
Найяскравіший приклад - образ дружини Кобба, Мел.
Мел трагічно загинула, але її «проекція» залишається в психіці Кобба, вторгається у сни і змінює їхній хід. Це дуже нагадує невдалу роботу горя, коли психіка не може відпустити образ любимої людини.

💡 Чи справжнє сновидіння, якщо ним керують?

В усвідомленому сновидінні можна задавати сюжет і керувати подіями. Тоді сон втрачає спонтанність і можливість проявити неусвідомлювані аспекти психіки.
У цьому сенсі можна подумати, що саме з появою Мел Кобб втрачає контроль над сном і починає бачити більш «звичайний», некерований сон з емоційно зарядженою фігурою зі свого минулого життя.

💡Лімб - це позасвідоме?

У контексті реляційного позасвідомого цікаво подумати і про лімб - «недобудовану зону сну, чисте нескінченне підсвідоме», де може пройти ціле життя. Звідти майже неможливо вибратися, бо для цього потрібно усвідомити, що ти спиш.
Реляційне позасвідоме теж складається з дисоційованих змістів, які не можуть знайти вихід через мовлення (як це передбачено в класичному психоаналізі), а проявляються через розігрування.

💡 Неважливо, сон чи реальність

Фільм поступово стирає межу між сном та реальністю. Тут складно не згадати ідею Антоніно Ферро: перед будь-якою історією пацієнта можна поставити фразу «Мені наснився сон…» і розглядати її символічно.
З цієї точки зору вже не так важливо, що саме перед нами: реальна подія, сон, фантазія чи асоціація з книги або фільму.

❓ А які ваші враження від цього фільму?
Чи були у вас усвідомлені сновидіння? І чи вважаєте ви їх справжніми сновидіннями?

📅 Незабаром на Весняній реляційній школі говоритимемо про сновидіння.
Плануємо цю зустріч на 17 травня. Деталі - трохи згодом 🫶

Весна надихає на нове і цікаве 🤓🌱🎋
ФІЛОСОФІЯ ЯК ТЕРАПІЯ СЕНСІВ. Авторський інтенсив Оксани Голець.
📅 Ми починаємо вже 19 квітня в Києві (вул.Генерала Алмазова, 1, оф.9, м. Печерська), але тут ви не потрапите на академічні лекції з філософії. Наші зустрічі - можливість трохи інакше подивитись на власне мислення і на те, з чим ми приходимо в роботу з людьми.

Формат досить живий: є лекційна частина, яка дає опору і розширює контекст, і є семінарська - де можна говорити, питати, сумніватись і пробувати думати своїми словами. Перед зустрічами будуть матеріали, щоб увійти в тему не з нуля.
✅ За три дні ми пройдемо через кілька ключових площин - від витоків мислення (Схід і Захід) до того, як ми взагалі розуміємо реальність, і далі до тем свободи, етики та влади в житті людини.
Після наших зустрічей з'являється більше ясності і внутрішньої опори 💡
Якщо ви десь відклали для себе цю ідею - можливо, зараз якраз той момент до неї повернутись.
Ще є можливість приєднатись (заповнюйте форму і до зустрічі) https://forms.gle/dWWDCH3CKRhtHLEL9) 🥰

"Кому належить сон" 🤔
Альона Бартош та Анна Зозуля записали новий випуск сонного подкасту.
Запис ще обробляється, а ми вже готові почати розмову про сновидіння👇

Є старе психоаналітичне питання, на яке досі немає однозначної відповіді: хто ми уві сні - ми самі чи хтось інший? 🤔 Сновидіння створює простір, де звичне «я» розхитується. Ми робимо уві сні те, чого ніколи не зробили б наяву. Говоримо не своїм голосом. Любимо не тих, кого «повинні». Іноді навіть виглядаємо інакше 😱

Аніме «Паприка» (2006, Сатосі Кон) перетворює це питання на візуальний досвід - сама картина побудована за логікою сновидіння, де майбутнє пояснює минуле, а переходи між сценами працюють так, як насправді працює сплячий розум. Переказ ми опустимо, щоб зберегти інтерес до перегляду. Скажемо лише, що в центрі історії - апарат, створений для психотерапії: він дозволяє входити в чужі сни й працювати з несвідомим пацієнта зсередини. Мрія будь-якого аналітика, правда? 🥰

Головна героїня - серйозна, стримана вчена - проникає в чужі сни під аватаром і допомагає «пацієнту» знайти щось нове, несподіване в його переживаннях, проходячи крізь них разом. Цікаво, що при цьому її аватар - це зухвала, вільна, кокетлива й жива жінка. У снах у неї інша зовнішність, інший характер. І незвичне ім'я. Паприка 🔥 В якийсь момент нам показують, що тіло Паприки розрізають - а всередині виявляється та сама серйозна вчена. То хто ж у кому перебуває? Хто оболонка, а хто зміст?

Філіп Бромберг писав про множинність self - ми не є монолітним «я». Людина функціонує як набір селф-станів, які співіснують, оспорюють одне одного, а іноді навіть не знають одне про одного. Мабуть, сон - саме той простір, де ці стани проявляються без цензури денного життя. Де можна бути тим, ким собі не дозволяєш. Кажучи за Бромбергом, питання «хто ж справжній» - це пастка, і обидва втілення дівчини справжні. Просто потрібно знайти спосіб комунікації між ними.

А ще можна подивитися на це інакше: Паприка - це образ перенесення, «робоча» сторона героїні як психоаналітикині. Та частина, яка з'являється лише в кабінеті - точніше, лише уві сні. Стримана вчена не зникає, але й не керує процесом. Вони співіснують - як і наші власні селф-стани, що проявляються в різних контекстах. А можливо, у вас є інша версія? Будемо раді її почути.

Авторка: Альона Бартош

На минулому читанні "Драматичного діалогу" обговорювали клінічну ситуацію Льюїса Арона: його пацієнт протягом року був настільки впевнений, що його аналітик - гей, що з гордістю розповідав про це всім друзям: "А ви знаєте, у мене аналітик гей!" Потім він випадково побачив Арона на вулиці - той ішов рука в руку з дружиною. Пацієнт був шокований.
Арон сформулював це питання до супервізора: що робити в такому випадку? 😱 🤔

❓ Варіанти, які ми обговорювалина групі:
💡 Дослідити розчарування - реальність виявилася іншою, ніж фантазія?
💡 Зробити самоpозкриття в якійсь іншій площині, щоб відновити довіру?
💡 Дослідити, чому пацієнту було важливо мати саме гей-аналітика?
💡 Чи повернути пацієнта до фантазій, повністю заперечивши в кабінеті зовнішній світ?

Це була захоплююча дискусія серед колег! Запрошуємо вас приєднатися, в четвер починаємо 4 розділ - "Терапевтична дія". Це майже останній шанс приєднатись, адже скоро доходимо до логічної половини книги.

📅 Щочетверга, 20:00-21:30 (онлайн).
💰 Вартість: 500 грн за зустріч.
✅ Для реєстрації заповнюйте форму: https://forms.gle/TxxmrQJ5yWPkMfV57