Боже, храни мир між США та Іраном

Мирна угода між США та Іраном сталася як ніколи вчасно. Зрозуміло, що до підписання [19 червня] ще треба дожити, бо фактор саботажу домовленостей з боку Ізраїлю вже нам знайомий.

Учора Зеленський анонсував зустріч із Трампом на саміті G7, де пообіцяв розповісти про декілька ідей, як змусити Росію зупинити війну. Не знаю, що там придумав президент, але до списку таких ідей точно додається поновлення санкцій США щодо російської нафти, яка транспортується морським шляхом.

За такого сценарію Росія стикається з низкою викликів. Якщо раніше повільне просування на фронті та логістичні, паливні й експортні проблеми хоча б якось компенсувалися високими цінами на нафту, то зараз і цей тренд має піти на спад.

Загалом Трамп виходить із війни без відчутних результатів [що правильніше трактувати як поразку], що, безумовно, вплине на перебіг виборів до Конгресу. Але у Трампа залишиться трохи більше п’яти місяців, щоб поліпшити становище своєї партії.

Врегулювання на близькосхідному треку може вивільнити дипломатичний ресурс США для активізації уваги до війни в Україні. Тут не варто завищувати очікування, але теоретичне закінчення війни в Україні могло б підвищити шанси республіканців [хоч і незначно] на проміжних виборах.

Але, знову ж таки, потрібно дочекатися підписання угоди між США та Іраном та переконатися, що існують шанси на більш-менш сталий мир, який, своєю чергою, дасть необхідний сигнал ринкам для стабілізації цін на нафту.

Тим не менше, низка медіа повідомляє, що Іран разом з Оманом можуть отримати повноваження щодо «регулювання» руху через Ормузьку протоку. Якщо це відповідає дійсності, то в стратегічній перспективі Іран перетвориться на регіонального гравця зовсім іншого масштабу.

Чому це може стати однією з найбільших геополітичних поразок США за останні десятиліття — я детально пояснював тут. Рекомендую почитати.

Нехай тече нафта!

🇺🇸 Гамбіт Трампа

MAGA стають на бік України?

Ультраправа американська активістка Лора Лумер раптово усвідомила, що сама стала жертвою російської пропаганди.

До слова, Лумер має значний вплив в орбіті MAGA, особливо серед так званих «нових правих». Протягом останніх років вона послідовно виступала з крайніх антиукраїнських позицій.

Почитайте її пряму мову:

«Багато з нас щойно стали надмірно співчутливими до Росії. Але тепер, коли я бачу, як росіяни кажуть такі речі, як "ми маємо денацифікувати Україну" і "ми маємо продовжувати нашу жорстоку війну з Україною", прикидаючись якоюсь православною християнською країною, але при цьому вони вбивають сотні тисяч молодих християн в Україні, а потім підтримують справжніх неонацистів у США. Я думаю: "Вау, ми повелися на російську пропаганду", і я повелася на російську пропаганду.

Я так довго була такою антиукраїнською, і я повторювала ці тези, думаючи, що кажу правильну річ, не усвідомлюючи, як мене емоційно маніпулювали пропагандою в інтернеті»

Складно судити про щирість такого розвороту. Тут можливі два варіанти: або консервативне крило починає прозрівати [у що віриться складно] або ж проросійський наратив поступово вичерпує себе, особливо на тлі послаблення позицій Росії та її непоступливісті в мирних ініціативах Трампа.

Також подібна еволюція поглядів на Україну може стати ще однією точкою розколу всередині консервативного руху. Війна між Ізраїлем / США та Іраном показала, що MAGA далеко не однорідні у баченні того, що з нею робити. Не виключено, що схожі суперечки з часом почнуть точитися і навколо війни в Україні.

Ми в свою чергу можемо дати розвиток цьому тренду посилюючи наступні наративи:

🔴Російські спікери говорить більше про територіальну експансію, а не консерватизм;

🔴Частина російських ультраправих симпатизує до антисемітських та неонацистських рухів на Заході;

🔴Росія дедалі більше стає частиною геополітичного проєкту Китаю, поглиблюючи свою залежність від Пекіна;

🔴Можна запросити Лумер в Україну, яка вже відправляла своїх людей на безпекову конференцію в Одесі.

У будь-якому разі тенденція цікава. Росія починає втомлювати навіть найбільш ідеологізованих [попаяних] представників консервативного руху. Якби я був конспірологом, то сказав би, що Лумер почала прогрівати аудиторію до масштабної кампанії Трампа з примушення Росії до миру, особливо на тлі потоку обнадійливих заяв із саміту G7.

Але ми ж із вами не конспірологи, чи не так?

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Спостерігаю за перемовинами США та Ірану в Швейцарії і дивуюсь наскільки ж технічно Трамп мінусує рейтинги та бодай якусь спадщину Джей Ді Венса:

🔴Венс знову бере на себе роль головного переговірника по врегулюванню непопулярної в США війни;

🔴Якщо перемовини не завершаться підписанням — Венс знову буде крайнім [як було в Пакистані];

🔴Якщо перемовини завершаться підписанням — Венс буде асоціюватися зі слабкою угодою, яка по умовам ще гірша за ядерну угоду часів Обами.

Я вже мовчу про те, що Трамп прямо під час перемовин [!!!] роздає коментарі на телебаченні, де знову погрожує Тегерану бомбардуваннями, чим вже незадоволена переговорна делегація Ірану.

Як з таким багажем Венс зібрався в президенти — неясно. І за чим ще цікавіше спостерігати як Рубіо майстерно дистанціюється від токсичних напрямків, при цьому не вступаючи в конфлікти всередині адміністрації.

В перемовинах з Росією позориться Віткофф, а з Іраном — Венс.

Браво, Марко!

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Сьогодні раптом згадав цікавий епізод.

Кілька місяців тому на Київському безпековому форумі Анджей Дуда, дивлячись мені в очі, у контексті однієї зі своїх думок [вже не пам’ятаю якої саме] згадав орден Білого Орла.

Причому ця згадка не стосувалася Зеленського. У формулюванні Дуди кавалером ордена був саме український народ.

Тоді я не надав цьому особливого значення. Тим більше не міг уявити, що згодом цей орден перетвориться на політичну зброю.

Але хто і як її використовує — це вже окрема розмова.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Польща та Україна – ключ до виживання Європи

На Carnegie Europe вийшла чудова колонка про кризу у франко-німецьких відносинах та можливі практики, які можуть її подолати [дуже раджу почитати].

Але поки я читав цей текст, піймав себе на думці, що криза у відносинах між Францією та Німеччиною напрочуд нагадує проблеми у відносинах між Польщею та Україною.

Ну самі переконайтеся. Прочитайте цей фрагмент зі статті, але замінюйте Париж і Берлін на Варшаву та Київ:

«Але те, як ця ситуація [криза у відносинах] пробуджує привидів минулих травм на тлі епохальних потрясінь у міжнародному порядку, робить її особливою. М’яко кажучи, зараз не час, щоб старі суперечки збивали з курсу обидві столиці. Хоча Брюссель уже звик лавірувати в цих бурхливих відносинах, йому потрібно, щоб обидві держави рухалися в одному напрямку, якщо він хоче зберегти хоч якийсь шанс для європейців утримати свої геополітичні позиції. Поки інші держави-члени, такі як Данія, Естонія чи Фінляндія, активно реагують на геополітичні виклики, без усунення франко-німецької дисфункції ЄС не зможе працювати на повну потужність.

У обох столицях усвідомлюють всю серйозність та унікальність цього моменту, але Париж і Берлін, як і раніше, нагадують два кораблі, що пропливають повз один одного в ночі. Їхні дії, здається, завжди збігаються не в той час. Вони постійно борються з несумісними темпераментами своїх лідерів, перпендикулярними напрямками внутрішньої політики та непримиренно розбіжними стратегічними культурами, що лежать в основі їхніх «глибинних держав». Настав час обом системам об’єднатися й створити двосторонню інституційну структуру — своєрідний постійний франко-німецький оперативний штаб, щодня завданням якого буде гарантувати, щоб ці дві країни ніколи не відхилялися одна від одної надто сильно»

Ну як вам? Нічого не нагадує?

Безумовно, франко-німецькі відносини виконують роль фінансово-політичного ядра ЄС. На цю роль ні Польща, ні Україна претендувати не можуть.

Але якщо ми продовжимо мислити геополітичною рамкою, то слабкість сучасного Євросоюзу в тому, що він має достатньо ресурсів для формування декларацій, доктрин та планів розвитку континенту, але він не має власного безпекового ядра, яким може стати лише союз Польщі та України.

Давайте відверто: франко-німецька вісь ніколи не забезпечувала безпеку Європи. Це нікого не турбувало, доки США не почали переглядати свої безпекові зобов'язання. Тепер утворився вакуум, який неможливо заповнити ані грошима, ані політичним лідерством [щоб це не означало].

Після 2022 року Польща й Україна де-факто стали східним військовим центром Європи. Саме тут зійшлися українська армія [найбільша на континенті] та польська військова машина, яка продовжує лідирувати в оборонних закупівлях і виконує роль ключового логістичного хабу для українських потреб.

Саме тому криза між Польщею та Україною набагато небезпечніша, ніж здається. Якщо франко-німецькі суперечки паралізують економічне й політичне керівництво Євросоюзу, то польсько-українські конфлікти здатні паралізувати його безпекове майбутнє.

Європа виживе тільки за рахунок життєздатного франко-німецького та польсько-українського ядра. Тому Carnegie Europe як ніколи праві, що французи та німці потребуть спільного оперативного штабу, де будуть вирішуватися їхні суперечки. Але рівно такий штаб буде потрібен полякам та українцям.

Проте до парламентських виборів у Польщі [це як мінімум] ми будемо рухатися сходинками ескалації. На жаль, політичні дивіденди від цього отримують як польські, так і українські еліти. На тлі попереджень про можливий напад Росії на Польщу це виглядає як небезпечна історична короткозорість.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Помер Ліндсі Грем

Ще позавчора бачив Ліндсі Грема в Києві, а сьогодні він раптово пішов із життя.

Ліндсі був справжньою політичною твариною. Він був одним із небагатьох, хто зміг вижити в епоху трампізму, залишаючись неоконсерватором.

На мою думку, жодного політика у світі не можна назвати «проукраїнським», адже такими можуть бути лише українські політики — і то не завжди.

Але Ліндсі Грем точно не був ворогом України. У надзвичайно складній конфігурації всередині Республіканської партії він послідовно виступав на боці нашої держави та адвокатував її інтереси особисто перед Трампом.

Цю подію важко переоцінити. Сенат США без Ліндсі Грема може мати зовсім інше обличчя, адже він був одним із найвпливовіших його членів.

Я вже мовчу про те, що після смерті Грема його законопроєкт про санкції проти Росії, найімовірніше, або взагалі не буде ухвалений, або його розгляд відкладуть на невизначений термін.

Без перебільшення, це велика втрата.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Нехай іспанці взагалі скажуть дякую, що милосердний дідусь Трамп віддав їм кубок.

А міг би й не віддати за те, що іспанці системно недофінансовують НАТО та не надали американцям свої бази для бомбардування Ірану.

Цінуйте!

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Лора Лумер – це найкраща інвестиція України

Ультраправа американська [і вже проукраїнська] активістка Лора Лумер буквально розв’язує «громадянську війну» в консервативній [або попаяній] спільноті США.

Після того як Лумер зустрілася з Андрієм Білецьким в Харкові, подкастер-конспіролог Алекс Джонс звинуватив її в реабілітації нацизму:

«Отже, тепер батальйон «Азов» не нацистський. Це нагадує мені канадський парламент, який влаштував овацію на честь офіцера СС, що наглядав за операціями з винищення в Польщі та Україні під час Другої світової війни»

На що Лора Лумер відповіла [і це хочеться перечитувати знову й знову]:

«Як ти можеш критикувати мене за зустріч із засновником Азову, коли у тебе в ефірі був російський найманець і воєнний барон Віктор Бут, перед яким ти заливався слиною, лижучи йому дупу?

Його визнали винним у 2011 році у федеральному суді США у змові для убивства американців, змові для убивства посадовців США, придбанні та експорті протиповітряних ракет і сприянні терористичній організації.

Йому дали 25 років ув’язнення, і він відсидів 12 років, перш ніж його обміняли назад до Росії у 2022 році на лесбійку, наркоманку-баскетболістку за наказом недоумкуватого Джо Байдена.

Вийми російський х*й з рота, Алекс Джонс. Витри рота»

Той, хто придумав перетягнути Лумер на наш бік, заслуговує на орден. І неважливо, наскільки щиро відбулася ця трансформація поглядів. Навіть якщо ми її просто купили — це було того варте.

До речі, ваш покірний слуга писав про таку ідею за декілька днів до візиту Лумер в Україну. Але ні на що не претендую, бо знаю, що подібні ідеї циркулювали у владних колах.

Ще до переобрання Трампа я та мої колеги [яких називали трампістами] неодноразово наголошували – Україні потрібно системно працювати з республіканцями, консерваторами й навіть відвертими маргіналами. Однак тоді цю думку майже ніхто не сприймав серйозно.

Велике упущення полягало в тому, що ми переоцінювали ідейність таких людей, як Лора Лумер [не применшую еволюцію її поглядів і сподіваюся, що це щиро]. Насправді багато хто з них переслідує цілком тривіальні цілі: одні хочуть банально заробити, інші — зайняти унікальну нішу [як це зараз робить Лумер].

Практику «перекупу» або вербування інфлюенсерів, стейкхолдерів і навіть політиків придумали не вчора. Достатньо подивитися, наскільки успішно Ізраїль робив це в політикумі США протягом останніх десятиліть.

Лора Лумер стала першим успішним кейсом українського лобізму. Але точно не має стати останнім.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Ваш адмін та 48-й Віцепрезидент США Майк Пенс.

Сьогодні відвідав міжнародний консервативний форум «35 років віри та свободи», який є важливим майданчиком для того, щоб Україна не зникала з порядку денного США – як у релігійних, так і в політичних колах.

Українсько-американські відносини мають будуватися не лише на політичних інтересах, а й на християнській солідарності, яка об’єднує народи США та України.

Такі заходи надзвичайно важливі. Вони нагадують просту, але фундаментальну річ: у США та Україні можуть змінюватися уряди, але віра, цінності та принципи залишаються незмінними. Саме вони дають нашим народам можливість знаходити спільну мову тоді, коли її не завжди можуть знайти наші політичні еліти.

Дякую Владиславу Фарапонову та «Інституту Американістики» за запрошення.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Директор ЦРУ Джон Реткліфф прибув до Росії.

Востаннє глава ЦРУ особисто відвідував Росію у листопаді 2021 року. Тоді Вільям Бернс прибув до Москви, щоб на найвищому рівні попередити Кремль: США знають про підготовку масштабного вторгнення в Україну.

Бернс не зустрічався особисто з Путіним, однак його прийняли секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев, директор СЗР Сергій Наришкін та радник Путіна із зовнішньої політики Юрій Ушаков.

Тому нинішній візит Реткліффа складно назвати рядовим. Сам факт прямого контакту глави американської розвідки з Москвою може свідчити про намір Вашингтона передати російській стороні якийсь сигнал саме через розвідувальний канал, а не дипломатичний чи політичний – на кшталт Віткоффа чи Кушнера.

Особливо показова позиція самого Реткліффа, якого американські медіа неодноразово характеризували як одного з найбільш послідовних прихильників підтримки України.

Що саме Вашингтон хоче донести Москві — побачимо. Але сам канал і рівень контакту безумовно заслуговують на увагу.

🇺🇸 Гамбіт Трампа