Вибори в Угорщині — це не лише про україно-угорські відносини чи розблокування 90 мільярдів євро.

Це, ймовірно, перший серйозний тест на життєздатність глобальної моделі MAGA.

Вже за кілька годин стане зрозуміло, чи перетвориться цей ідеологічний [принаймні політтехнологічний] конструкт на інструмент підриву європейської безпеки, який можна масштабувати в наступних електоральних циклах по всьому континенту.

Суверенізм — це чудово, але лише тоді, коли він служить нації, а не Вашингтону чи Москві.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Джей Ді Венс — лузер тижня

Губернатор Каліфорнії Ґевін Ньюсом, вітаючи угорський народ зі зміною режиму Орбана, не втримався від тролингу на адресу Джей Ді Венса:

«Джей Ді Венс двічі за 48 годин доводить, що він — легковаговик.

Вітаю народ Угорщини — демократія, вільна преса та права людини сьогодні перемагають. Надія є».

Посперечатися складно. За останні кілька діб Венс перетворився на фігуру, яка ввібрала в себе весь символічний капітал невдач адміністрації Трампа.

Проваливши переговори з Іраном і марно витративши пальне [яке, до речі, дорожчає] на візит до Орбана, Венс починає обростати політичним багажем, що стане об’єктом атак конкурентів, якщо він усе ж піде в президенти.

Показово, що Ньюсом не так часто згадує Венса у своїх заявах. Востаннє він згадував віцепрезидента ще в жовтні минулого року. Можливо, штаб Ньюсома починає фокусуватися на своєму головному опоненті — і подібних згадок стане більше.

На тлі невдач Венса його рейтинг схвалення [як віцепрезидента] обвалився на 21 пункт — з +3 до -18 із січня 2025 року.

Я хоч і не прихильник істерії довкола Венса [на мою думку, його дещо переоцінюють], але складно заперечити, що зараз він виглядає як політичний лузер.

Особливо іронічно, що Венс стає одним із дійових осіб невдалої кампанії в Ірані нарівні з Трампом і Гегсетом, при тому що він сам був противником цієї інтервенції.

Ще кумедніше, що поки Венс вів провальні переговори з Іраном, його найближчий конкурент на потенційних праймеріз Марко Рубіо дивився UFC у Маямі разом із Трампом.

Що це — особиста невдача чи брак політичного досвіду — вирішуйте самі.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Візит короля Британії до США — це поминки трансатлантичних відносин

Під час візиту до США британська сторона ставила собі за мету збереження «особливих відносин» із Вашингтоном. Але якщо дивитися на реальність тверезо, то американці з британцями мислять надто різними категоріями для досягнення цієї мети.

Візит короля — це передусім символізм, а вже потім політика [і то з натяжкою]. Символізм працює лише тоді, коли інституції та уряди країн мають спільне бачення світу і, що найважливіше, — спільні інтереси. Коли ж міжурядові відносини переживають чи не найбільшу кризу в історії, жоден візит короля не здатен їх урятувати.

Думаю, тут нікому не варто нагадувати, що адміністрація Трампа дивиться на союзників крізь призму витрат на оборону, торговельного балансу та участі в спільних операціях. Трамп цінує лідерів, які тут і зараз можуть дати йому необхідний результат. Чи може йому щось запропонувати Чарльз III? Очевидно ні.

Скільки б Чарльз не згадував з трибуни Конгресу про необхідність збереження НАТО та підтримки України — це жодним чином не здатне розтопити лід у трансатлантичних відносинах.

Таймінг цього візиту також грає проти британців. Якщо востаннє візит Єлизавети II до США відбувся після виграної війни з Іраком у 1991 році, то нинішній візит монарха проходить на тлі проблемної воєнної кампанії в Ірані, де ще й Велика Британія показала себе [в розумінні Трампа] як ненадійний союзник США.

Це точно не найкращий ґрунт для перезапуску відносин, чи не так?

Як точно зазначив посол Великої Британії у Вашингтоні Крістіан Тернер, єдині «особливі відносини», які мають Сполучені Штати, пов’язані з Ізраїлем, а не з Великою Британією.

Кризу двосторонніх відносин між США та Великою Британією поглиблює і те, що взаємне несприйняття не обмежується лише елітами обох країн. Нові опитування фіксують, що більшість британців вважають Сполучені Штати «негативною силою у світі».

Тому те, на що насправді найбільше схожий візит Чарльза III до США — це відвідування могили трансатлантичних відносин. Земля пухом, як то кажуть.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Поразка Трампа в Ірані гірша за Афганістан?

Сполучені Штати неодноразово зазнавали поразок, але жодна з них не була настільки руйнівною, щоб безповоротно деконструювати позиції Вашингтона як глобального гегемона:

1. Перл-Гарбор, хоч і став сильним військовим [а також репутаційним] ударом, зрештою завершився реваншем США, які фактично закінчили Другу світову війну там, де вона для них почалася;

2. Поразки в Афганістані та В’єтнамі серйозно похитнули позиції Штатів, але віддаленість цих країн від головних арен глобальної конкуренції дозволила Вашингтону втримати наслідки під контролем. Вплив США в регіонах усе одно зберігався;

3. Управлінська катастрофа в післявоєнному Іраку суттєво підірвала моральний авторитет Вашингтона, але зміна стратегії управління [хоч і запізніла] все ж дозволила зберегти Ірак відносно стабільним і безпечним для сусідів.

Після поразки в Ірані зовсім не факт, що США зможуть зберегти колишній вплив як у регіоні, так і на глобальному рівні.

Фактично, дозволивши Ірану зберегти контроль над Ормузькою протокою, США підштовхують країни Перської затоки в довгостроковій перспективі шукати способи співіснування з Тегераном.

А це підриває позиції Штатів, які десятиліттями забезпечували свободу судноплавства завдяки проєкції сили в регіоні. І на це, між іншим, були витрачені трильйони доларів і тисячі життів американських солдатів.

У підсумку це фактично нівелює стратегічні цілі операції «Буря в пустелі», а доктрину Картера перетворює на порожній набір слів.

Дивлячись на все це, мимоволі ставиш собі запитання: а чи потрібна тепер Ірану ядерна зброя?

Можливо, у новому деглобалізованому світі контроль над вузькими місцями стане еквівалентом квитка до ядерного клубу.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Тулсі Габбард йде у відставку

Відносно нещодавно ваш покірний слуга писав, що дні Тулсі Габбард в адміністрації Трампа добігають кінця. Так і сталося.

Іноді фріки, яких призначає Трамп — це просто фріки, а не агенти Кремля.

Бережіть свої нерви та гарного вечора!

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Україна переламує хід війни?

Джек Вотлінг написав багатообіцяючу статтю для Foreign Affairs із не менш багатообіцяючою назвою — «Україна переламує хід подій». Автор відзначає спроби українського керівництва реорганізувати українське військо та тил.

Щодо аналізу українських реформ до автора є запитання. Водночас у тому, що стосується падіння ефективності російського війська, із ним можна погодитися. Тим не менш, наратив про «перелом ходу подій» я вважаю надто передчасним. Застереження щодо цього виклав нижче.

Підібрав для вас ключові фрагменти:

🔴Протягом 2024–2025 років Росія компенсувала втрати швидше, ніж Україна, що дозволяло підтримувати постійний наступальний тиск. Тепер ця тенденція починає змінюватися на користь Києва;

🔴Україна провела важливі військові реформи: створила корпусну систему, покращила підготовку військових та знизила рівень дезертирства. Це дозволило стабілізувати кадрову ситуацію на фронті;

🔴Російська армія стикається з накопиченням структурних проблем. Поповнення особового складу забезпечується грошовими стимулами, але якість новобранців і підготовки залишається низькою;

🔴Російське командування дедалі гірше координує дії на сучасному полі бою. Через розрив між штабними планами та реальною ситуацією на фронті зростає кількість помилок і неефективних атак;

🔴Автор вважає, що Росія навряд чи зможе захопити весь Донбас у найближчій час. Без серйозної перебудови армії Москва може не досягти цієї мети навіть у 2027 році;

🔴Кремль стоїть перед вибором: або оголошувати масштабну мобілізацію, або погоджуватися на заморожування війни. Обидва варіанти для Путіна пов'язані зі значними ризиками;

🔴Якщо тенденції збережуться, до кінця року шанси на припинення вогню суттєво зростуть. Київ і союзники можуть переконати Москву, що перемир'я менш ризиковане, ніж продовження війни;

🔴Головний виклик для України після можливого перемир'я — зберегти внутрішню стабільність, боєздатність армії та підтримку Заходу. Від цього залежатиме, чи стане воно кроком до тривалого миру.

Викликає питання заява автора про те, що Україна вже «провела військові реформи». Якщо перехід до корпусної системи управління перебуває майже на фінальній стадії, то кадрові зміни [методи мобілізації та СЗЧ] ще далекі до завершення.

Якщо говорити про деградацію військового управління ворога, автор тут ближчий до правди — це видно щонайменше з темпів наступу. Дійсно, вийшовши з зимової кампанії Україна покращила свої позиції, а удари по російському тилу додають підстав для обережного оптимізму.

Але я бачу ризик у надто різкій зміні наративу. Останній місяць західні медіа переповнені анонімним ниттям російських джерел про політичні та економічні ризики війни. Це може створити ілюзію, що перемир’я здатне «врятувати» Росію від краху, а отже її потрібно «дотискати».

Ще раз: Росія, ймовірно, перебуває у найслабшій позиції за весь час війни. Водночас її «дотискання» потребує складної комбінації факторів: готовності Європи кратно наростити постачання зброї, позиції Китаю та волі США, які досі не відмовилися від ідеї економічної взаємодії з Москвою.

Тому в нинішньому таймлайні ми маємо берегти наратив про шлях до перемир'я як зіницю ока. Натомість такі тейки пана Чмута про кордони 1991 року я вважаю шкідливими.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Боже, храни мир між США та Іраном

Мирна угода між США та Іраном сталася як ніколи вчасно. Зрозуміло, що до підписання [19 червня] ще треба дожити, бо фактор саботажу домовленостей з боку Ізраїлю вже нам знайомий.

Учора Зеленський анонсував зустріч із Трампом на саміті G7, де пообіцяв розповісти про декілька ідей, як змусити Росію зупинити війну. Не знаю, що там придумав президент, але до списку таких ідей точно додається поновлення санкцій США щодо російської нафти, яка транспортується морським шляхом.

За такого сценарію Росія стикається з низкою викликів. Якщо раніше повільне просування на фронті та логістичні, паливні й експортні проблеми хоча б якось компенсувалися високими цінами на нафту, то зараз і цей тренд має піти на спад.

Загалом Трамп виходить із війни без відчутних результатів [що правильніше трактувати як поразку], що, безумовно, вплине на перебіг виборів до Конгресу. Але у Трампа залишиться трохи більше п’яти місяців, щоб поліпшити становище своєї партії.

Врегулювання на близькосхідному треку може вивільнити дипломатичний ресурс США для активізації уваги до війни в Україні. Тут не варто завищувати очікування, але теоретичне закінчення війни в Україні могло б підвищити шанси республіканців [хоч і незначно] на проміжних виборах.

Але, знову ж таки, потрібно дочекатися підписання угоди між США та Іраном та переконатися, що існують шанси на більш-менш сталий мир, який, своєю чергою, дасть необхідний сигнал ринкам для стабілізації цін на нафту.

Тим не менше, низка медіа повідомляє, що Іран разом з Оманом можуть отримати повноваження щодо «регулювання» руху через Ормузьку протоку. Якщо це відповідає дійсності, то в стратегічній перспективі Іран перетвориться на регіонального гравця зовсім іншого масштабу.

Чому це може стати однією з найбільших геополітичних поразок США за останні десятиліття — я детально пояснював тут. Рекомендую почитати.

Нехай тече нафта!

🇺🇸 Гамбіт Трампа

MAGA стають на бік України?

Ультраправа американська активістка Лора Лумер раптово усвідомила, що сама стала жертвою російської пропаганди.

До слова, Лумер має значний вплив в орбіті MAGA, особливо серед так званих «нових правих». Протягом останніх років вона послідовно виступала з крайніх антиукраїнських позицій.

Почитайте її пряму мову:

«Багато з нас щойно стали надмірно співчутливими до Росії. Але тепер, коли я бачу, як росіяни кажуть такі речі, як "ми маємо денацифікувати Україну" і "ми маємо продовжувати нашу жорстоку війну з Україною", прикидаючись якоюсь православною християнською країною, але при цьому вони вбивають сотні тисяч молодих християн в Україні, а потім підтримують справжніх неонацистів у США. Я думаю: "Вау, ми повелися на російську пропаганду", і я повелася на російську пропаганду.

Я так довго була такою антиукраїнською, і я повторювала ці тези, думаючи, що кажу правильну річ, не усвідомлюючи, як мене емоційно маніпулювали пропагандою в інтернеті»

Складно судити про щирість такого розвороту. Тут можливі два варіанти: або консервативне крило починає прозрівати [у що віриться складно] або ж проросійський наратив поступово вичерпує себе, особливо на тлі послаблення позицій Росії та її непоступливісті в мирних ініціативах Трампа.

Також подібна еволюція поглядів на Україну може стати ще однією точкою розколу всередині консервативного руху. Війна між Ізраїлем / США та Іраном показала, що MAGA далеко не однорідні у баченні того, що з нею робити. Не виключено, що схожі суперечки з часом почнуть точитися і навколо війни в Україні.

Ми в свою чергу можемо дати розвиток цьому тренду посилюючи наступні наративи:

🔴Російські спікери говорить більше про територіальну експансію, а не консерватизм;

🔴Частина російських ультраправих симпатизує до антисемітських та неонацистських рухів на Заході;

🔴Росія дедалі більше стає частиною геополітичного проєкту Китаю, поглиблюючи свою залежність від Пекіна;

🔴Можна запросити Лумер в Україну, яка вже відправляла своїх людей на безпекову конференцію в Одесі.

У будь-якому разі тенденція цікава. Росія починає втомлювати навіть найбільш ідеологізованих [попаяних] представників консервативного руху. Якби я був конспірологом, то сказав би, що Лумер почала прогрівати аудиторію до масштабної кампанії Трампа з примушення Росії до миру, особливо на тлі потоку обнадійливих заяв із саміту G7.

Але ми ж із вами не конспірологи, чи не так?

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Спостерігаю за перемовинами США та Ірану в Швейцарії і дивуюсь наскільки ж технічно Трамп мінусує рейтинги та бодай якусь спадщину Джей Ді Венса:

🔴Венс знову бере на себе роль головного переговірника по врегулюванню непопулярної в США війни;

🔴Якщо перемовини не завершаться підписанням — Венс знову буде крайнім [як було в Пакистані];

🔴Якщо перемовини завершаться підписанням — Венс буде асоціюватися зі слабкою угодою, яка по умовам ще гірша за ядерну угоду часів Обами.

Я вже мовчу про те, що Трамп прямо під час перемовин [!!!] роздає коментарі на телебаченні, де знову погрожує Тегерану бомбардуваннями, чим вже незадоволена переговорна делегація Ірану.

Як з таким багажем Венс зібрався в президенти — неясно. І за чим ще цікавіше спостерігати як Рубіо майстерно дистанціюється від токсичних напрямків, при цьому не вступаючи в конфлікти всередині адміністрації.

В перемовинах з Росією позориться Віткофф, а з Іраном — Венс.

Браво, Марко!

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Сьогодні раптом згадав цікавий епізод.

Кілька місяців тому на Київському безпековому форумі Анджей Дуда, дивлячись мені в очі, у контексті однієї зі своїх думок [вже не пам’ятаю якої саме] згадав орден Білого Орла.

Причому ця згадка не стосувалася Зеленського. У формулюванні Дуди кавалером ордена був саме український народ.

Тоді я не надав цьому особливого значення. Тим більше не міг уявити, що згодом цей орден перетвориться на політичну зброю.

Але хто і як її використовує — це вже окрема розмова.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Польща та Україна – ключ до виживання Європи

На Carnegie Europe вийшла чудова колонка про кризу у франко-німецьких відносинах та можливі практики, які можуть її подолати [дуже раджу почитати].

Але поки я читав цей текст, піймав себе на думці, що криза у відносинах між Францією та Німеччиною напрочуд нагадує проблеми у відносинах між Польщею та Україною.

Ну самі переконайтеся. Прочитайте цей фрагмент зі статті, але замінюйте Париж і Берлін на Варшаву та Київ:

«Але те, як ця ситуація [криза у відносинах] пробуджує привидів минулих травм на тлі епохальних потрясінь у міжнародному порядку, робить її особливою. М’яко кажучи, зараз не час, щоб старі суперечки збивали з курсу обидві столиці. Хоча Брюссель уже звик лавірувати в цих бурхливих відносинах, йому потрібно, щоб обидві держави рухалися в одному напрямку, якщо він хоче зберегти хоч якийсь шанс для європейців утримати свої геополітичні позиції. Поки інші держави-члени, такі як Данія, Естонія чи Фінляндія, активно реагують на геополітичні виклики, без усунення франко-німецької дисфункції ЄС не зможе працювати на повну потужність.

У обох столицях усвідомлюють всю серйозність та унікальність цього моменту, але Париж і Берлін, як і раніше, нагадують два кораблі, що пропливають повз один одного в ночі. Їхні дії, здається, завжди збігаються не в той час. Вони постійно борються з несумісними темпераментами своїх лідерів, перпендикулярними напрямками внутрішньої політики та непримиренно розбіжними стратегічними культурами, що лежать в основі їхніх «глибинних держав». Настав час обом системам об’єднатися й створити двосторонню інституційну структуру — своєрідний постійний франко-німецький оперативний штаб, щодня завданням якого буде гарантувати, щоб ці дві країни ніколи не відхилялися одна від одної надто сильно»

Ну як вам? Нічого не нагадує?

Безумовно, франко-німецькі відносини виконують роль фінансово-політичного ядра ЄС. На цю роль ні Польща, ні Україна претендувати не можуть.

Але якщо ми продовжимо мислити геополітичною рамкою, то слабкість сучасного Євросоюзу в тому, що він має достатньо ресурсів для формування декларацій, доктрин та планів розвитку континенту, але він не має власного безпекового ядра, яким може стати лише союз Польщі та України.

Давайте відверто: франко-німецька вісь ніколи не забезпечувала безпеку Європи. Це нікого не турбувало, доки США не почали переглядати свої безпекові зобов'язання. Тепер утворився вакуум, який неможливо заповнити ані грошима, ані політичним лідерством [щоб це не означало].

Після 2022 року Польща й Україна де-факто стали східним військовим центром Європи. Саме тут зійшлися українська армія [найбільша на континенті] та польська військова машина, яка продовжує лідирувати в оборонних закупівлях і виконує роль ключового логістичного хабу для українських потреб.

Саме тому криза між Польщею та Україною набагато небезпечніша, ніж здається. Якщо франко-німецькі суперечки паралізують економічне й політичне керівництво Євросоюзу, то польсько-українські конфлікти здатні паралізувати його безпекове майбутнє.

Європа виживе тільки за рахунок життєздатного франко-німецького та польсько-українського ядра. Тому Carnegie Europe як ніколи праві, що французи та німці потребуть спільного оперативного штабу, де будуть вирішуватися їхні суперечки. Але рівно такий штаб буде потрібен полякам та українцям.

Проте до парламентських виборів у Польщі [це як мінімум] ми будемо рухатися сходинками ескалації. На жаль, політичні дивіденди від цього отримують як польські, так і українські еліти. На тлі попереджень про можливий напад Росії на Польщу це виглядає як небезпечна історична короткозорість.

🇺🇸 Гамбіт Трампа

Помер Ліндсі Грем

Ще позавчора бачив Ліндсі Грема в Києві, а сьогодні він раптово пішов із життя.

Ліндсі був справжньою політичною твариною. Він був одним із небагатьох, хто зміг вижити в епоху трампізму, залишаючись неоконсерватором.

На мою думку, жодного політика у світі не можна назвати «проукраїнським», адже такими можуть бути лише українські політики — і то не завжди.

Але Ліндсі Грем точно не був ворогом України. У надзвичайно складній конфігурації всередині Республіканської партії він послідовно виступав на боці нашої держави та адвокатував її інтереси особисто перед Трампом.

Цю подію важко переоцінити. Сенат США без Ліндсі Грема може мати зовсім інше обличчя, адже він був одним із найвпливовіших його членів.

Я вже мовчу про те, що після смерті Грема його законопроєкт про санкції проти Росії, найімовірніше, або взагалі не буде ухвалений, або його розгляд відкладуть на невизначений термін.

Без перебільшення, це велика втрата.

🇺🇸 Гамбіт Трампа