Чи може Китай допомогти у відновленні України?

На The Economist розмірковують про роль Китаю в післявоєнному відновленні України. Стаття вказує як на плюси участі Пекіна у цьому процесі, так і на мінуси. Особисто я не бачу плюсів, хоча, на перший погляд, можливість дуже приваблива.

Якщо відкинути геополітичні наслідки, то китайські будівельні фірми з їхніми технологіями могли б прискорити темпи будівництва зруйнованої інфраструктури. Але в тому то й річ, що ігнорувати геополітичну ціну такої співпраці не можна.

Не треба плекати ілюзій, що Китай не має інтересів в Україні. Наша країна володіє ресурсами, які потрібні Китаю: пшениця, кукурудза, залізна руда. І будівельні технології Піднебесна може подавати як «вхідний квиток» до тіснішої співпраці.

Одразу згадую свою відвислу щелепу, коли Зеленський у 2021 році заявив, що Україна має стати «мостом Китаю до Європи». Тому дуже важливо спостерігати за тим, щоб чинна або наступна влада більше не повторювала таких геополітичних анекдотів.

Допускати Китай до післявоєнної відбудови можна лише в одному випадку (і то не факт), коли він відіграватиме важливу роль у мирному процесі на умовах України, що практично нереально. Пекін цікавить репутація «миротворця» без реальних миротворчих кроків. Не можна про це забувати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Схоже, що Зеленський може повернутися зі Сполучених Штатів з порожніми руками

Прогресивні демократи стверджують, що голосування щодо допомоги Україні не має бути пов'язане з мексиканським кордоном.

Здавалося б, думка логічна. Але деякі демократи починають звинувачувати Байдена в тому, що той «просуне імміграційну політику Трампа», якщо піде на поступки республіканцям.

Ось що кажуть Нанетт Барраган, голова іспаномовної фракції Конгресу, і сенатор Алекс Паділья:

«Ми глибоко стурбовані тим, що президент розглядає можливість просування імміграційної політики часів Трампа, проти якої так наполегливо боролися демократи і проти якої він сам виступав під час своєї кампанії, в обмін на допомогу нашим союзникам»

Байден перебуває у важкому становищі, тому що на нього починають тиснути члени власної партії. Як розв'язувати цей клубок, що складається з популізму та шкурних інтересів — поки що не зрозуміло.

Зі свого боку сенатор Ліндсі Грем, республіканець із Південної Кароліни, заявив, що якщо Білий дім хоче укласти угоду з фінансування України, президенту Байдену доведеться особисто брати участь у переговорах щодо безпеки кордонів.

Поки що події розвиваються дуже погано. Шкода Зеленського, який сподівався своєю присутністю дати переговорам друге дихання. Якщо цей візит закінчиться нічим, це буде дуже показовий сигнал для всього світу, що мова емоцій та персональна харизма більше не працює. Потрібно терміново змінювати підхід у взаємодії з союзниками.

Але все одно, продовжуємо тримати кулаки за президента.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Байден починає читати моралі республіканцям

Причому посил дуже хльосткий та влучний. Але на жаль, це тільки підкреслює, що у президента залишився доволі скудний інструментарій для переконання опопнентів.

Дослівний тейк Байдена:

«Прихильники путіна в Москві святкували, коли минулого тижня республіканці проголосували за блокування допомоги Україні.

Ведучий одного кремлівського шоу буквально сказав: "Молодці, республіканці!".

Хлопці, якщо вас прославляють російські пропагандисти, можливо, настав час переосмислити те, що ви робите»

Складно звинувачувати Байдена в тому, що пік політичного розколу та поляризації американського суспільства випав саме на його каденцію. Але факт залишається фактом — симптом паралічу Конгресу було видно ще рік тому. Ухвалення екстраординарних рішень й постачання необхідної зброї потрібно було здійснювати в момент, коли політична кон'юнктура всередині США це дозволяла, а Україна кілометр за кілометром звільняла свої території.

Ця думка настільки проста й примітивна, що ніяково вимовляти її вголос — було очевидно, що чим ближче президентські вибори, тим сильніше звужуватиметься вікно можливостей. І на даний момент кнструкт імені Саллівана про «контрольовану поразку росії» має шанси перетворитися на неконтрольовану поразку України та всієї західної цивілізації.

Я майже впевнений, що допомогу Україні все ж таки погодять, хоч і не прям завтра. Але вже зараз треба готуватися до того, що кожен наступний пакет фінансування буде сильніше буксувати в Конгресі. Бо республіканці відчули запах крові й будуть використовувати Україну для своїх дрібʼязкових цілей. Головне вчасно це усвідомити.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Редакція WSJ критикує Байдена, лівих демократів й побоюється, що Україна повторить долю Афганістану

На The Wall Street Journal вийшла стаття від імені всієї редакції видання, яка висловлює свою думку з приводу пакету допомоги Україні, що забуксував у Конгресі. Особисто мене здивував рішучий тон статті, яка закликає Байдена взяти відповідальність у свої руки й укласти угоду з республіканцями заради України.

Ключові тези:

• Президент Байден попередив, що Америка перебуває «на переломі історії», який може «визначити майбутнє» Європи. У цьому він має рацію. Без додаткової американської зброї Україна програє путіну. Одним із результатів стане нестабільна Європа. Удар по могутності та впливу США буде на рівні Сайгона 1975 року.

• Цього тижня президент неправильно оцінив політичний момент, передавши ініціативу Володимиру Зеленському, чий візит до Вашингтона не призвів до жодного прориву. Байден не може просто звалити невдачу з наданням допомоги Україні на республіканців, які контролюють одну з палат Конгресу та висувають розумні вимоги щодо кордону.

• Президент Байден боїться укласти угоду, яка образить прогресивних лівих, які вже обурені його підтримкою Ізраїлю. Іспаномовна фракція Конгресу цього тижня заявила, що Байден розмірковує про «імміграційну політику епохи Трампа», що є найвищою образою для демократів.

• Україна та кордон — це інтереси безпеки США. Після завоювання більшості в Палаті представників республіканцям практично нічим похвалитися, тож навіть часткова перемога в прикордонній політиці стала б приводом перейти до конструктивної розмови. Угода продемонструвала б виборцям республіканців, що лідерство США за кордоном не виключає вирішення проблем удома.

• Критики України хочуть, щоб Київ вів переговори з росією. Але навіщо путіну йти на поступки, якщо він вважає, що може здобути повну перемогу? Захоплена Україна стане другим Афганістаном для президента Байдена. Перемога путіна надихне Китай, що стратегічно призведе до гірших наслідків, які не зрівняються з фіаско в Кабулі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Салліван вимагає від Ізраїлю зниження інтенсивності бойових дій у Газі

Axios стверджує, що радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван на зустрічі з Біньяміном Нетаньяху та членами воєнного кабінету заявив, що війна в Газі «має перейти до фази меншої інтенсивності протягом кількох тижнів, а не місяців».

Потрібно розуміти, що Салліван наразі намагається вирішити не геополітичну задачу, а скоріше політтехнологічну. Річ у тім, що війна в Газі сильно вдарила по рейтингах Байдена, що сильно загрожує його переобранню.

Не варто також забувати, що президент починає втрачати підтримку у власній партії. Ліві демократи були «шоковані моторошними кадрами страждань мирного населення», тому і вимагають деескалації. Чомусь кадри м'ясорубки, яку влаштував ХАМАС, не здалися цим конгресменам моторошними. Але це вже інша розмова.

Демократи самі вручили владу лівій публіці, яка так схильна співпереживати садистам. І тепер ця публіка має чималий вплив на електоральні процеси, що в свою чергу обмежує право Ізраїлю на самооборону.

Як то кажуть, їжте й не подавіться.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Україна зазнає поразки, якщо США не нададуть їй допомогу

CNN пише, що західні розвідслужби підраховують, як довго Україна зможе протриматися без допомоги США та НАТО. Один високопоставлений американський військовий чиновник спрогнозував, що Україна зможе чинити опір «кілька місяців або зазнає поразки до літа».

Якщо відкинути емоції, то подібний тон заголовків у будь-якому разі стимулює західні еліти до дій. Бо ще зовсім недавно в медіа можна було зустріти глибоке розчарування в «провальному» контрнаступі та пошук винних у цьому.

Дуже важливо витягати Захід із летаргії за допомогою холодного душу, який вони отримали 24 лютого 2022 року, коли стала реальною перспектива війни з країнами НАТО. Але водночас це хороший привід тримати в тонусі й наше суспільство, яке все ще перебуває в ілюзіях конструкту під назвою «кордони 1991 року».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сполучені Штати призначать спеціального посланника по Білорусі

Foreign Policy пише, що після кількох років застою Сполучені Штати взялися за проблему Білорусі. Диктатура на порозі НАТО системно ігнорувалася американськими адміністраціями, що дало змогу росії легко та без бою поглинути Мінськ.

Для цього Держдепартамент оголосить про призначення Кріса Сміта на посаду спеціального посланника, який нині обіймає посаду заступника помічника держсекретаря США зі Східної Європи.

Це правильний крок, але дуже запізнілий. Лише коли Білорусь стала плацдармом для вторгнення в Україну, США раптом усвідомили, що подібний сценарій може повторитися з Латвією, Литвою та Польщею, які є членами НАТО. Що сказати, «strategic vision», на який ми заслужили.

Це лише підкреслює той факт, що перемога в холодній війні стала певною мірою прокляттям для Сполучених Штатів. Американські еліти чомусь раптом подумали, що Радянський Союз або те, що від нього лишилося, більше ніколи не становитиме жодної загрози, а отже пострадянські країни не потрібно вивчати.

Тому призначення спеціального посланника — це скоріше дипломатична інвестиція в поствоєнний період, коли Україні та Заходу потрібно буде швидко й холоднокровно вирішувати білоруське питання. Бо поки ми маємо спільний кордон із Білоруссю, ймовірність повторення Бучі буде стабільно високою.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Виживання України — єдина розумна стратегія

Шикарна стаття The Atlantic, яка людською мовою пояснює, чому вимоги республіканців надати «стратегію виходу» з війни в Україні — це найвища точка пихатості. Коли американці розмірковують про «стратегію виходу», вони забувають про власні війни, де у США іноді не було стратегії вступу у війну, не кажучи вже про вихід з неї.

Дуже тішить, що подібних тейків у західних медіа стало на порядок більше. Публічна дискусія поступово переходить від порожнього розчарування до усвідомленої рефлексії та заклику до дій.

Ключові тези:

• Безстрокові конфлікти в Азії та на Близькому Сході переконали покоління американських стратегів у тому, що планування кожної війни повинно містити горезвісну «стратегію виходу» — термін, який є втіленням американської пихатості. Лише дуже могутні країни, одурманені ілюзією, що планування і вогнева міць забезпечують майже повний контроль над подіями, можуть дозволити собі думати про те, як «вийти» з війни ще до того, як її буде виграно.

• В умовах тотальної війни, коли ставки набагато вищі, питання про стратегію виходу стають безглуздими і навіть абсурдними. Уявіть собі, як американці кажуть Вінстону Черчиллю під час битви за Британію: «Прем'єр-міністре, якщо ми збираємося надіслати вам допомогу, нам дуже потрібно знати вашу стратегію виходу». Або уявіть собі, що ви телефонуєте Голді Меїр 1973 року, коли Ізраїль перебував під ударом Єгипту та Сирії, і кажете, що нам доведеться залишити її, якщо вона не зможе хоч трохи прояснити, чим може закінчитися конфлікт.

• Інші заперечення здаються більш обґрунтованими, але в підсумку не мають сенсу. Що означає, наприклад, твердження, що допомога Україні потребує більшого «нагляду»? Хоч Сполучені Штати і встановили обмеження на використання американської зброї, але українці не зможуть відзвітувати за кожен снаряд. Навіть американські військові, які потопають у бюрократії, не роблять цього в розпалі бою, бо війна так не ведеться.

• Критики продовжують запитувати: чим усе це закінчиться? Для України єдиною стратегією виходу є виживання, як це було для Британії в 1940 році або Ізраїлю в 1973 році. Українці продовжуватимуть боротися, тому що альтернативою цьому є поневолення та знищення українського народу, а також кінець України як держави. Про стратегію виходу має турбуватися не Україна, а росія, яка розв'язала цю війну. Але доти, доки республіканці продовжуватимуть давати путіну надію на те, що він зможе пересилити Захід, ця війна триватиме.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Україні час готуватися до діалогу з правими партіями в Європі

Аналітичний центр Council on Foreign Relations як завжди наприкінці року намагається спрогнозувати тенденції, які визначатимуть перебіг світових подій у прийдешньому році.

Однією з основних проблем 2024 року обіцяють бути ультраправі партії, які набирають силу в усій Європі, що може загрожувати просуванням популістських та націоналістичних ідей у маси. З наближенням виборів до Європейського парламенту в червні 2024 року зростання правих партій стрімко зростатиме, особливо на тлі ігнорування проблем імміграції, що цілком очікувано та справедливо.

На інфографіці можна відстежити динаміку зростання правих партій у Європі в останні десятиліття.

Нашому керівництву вже зараз потрібно прораховувати електоральні траєкторії в країнах Європи, щоб встигнути вступити в конструктивну комунікацію з партіями, які, ймовірно, найближчими роками здобудуть владу. Насамперед нам як суспільству потрібно ставитися до прийдешніх політичних тенденцій у Європі холоднокровно.

Нам може не подобатися нове покоління політиків та ідеї, які вони просувають. Але вже занадто пізно намагатися запобігти цій правій хвилі. Натомість потрібно навчитися з нею працювати та знаходити спільну мову в ім'я наших власних інтересів. До повномасштабної війни ми недооцінювали небезпеку Орбана, а вже під час вторгнення пропустили прихід до влади Фіцо. Наступна недооцінка може стати фатальною.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

На Politico критикують Буданова та Подоляка, а також закликають Зеленського створити уряд національної єдності

Адріан Каратницький, старший науковий співробітник Atlantic Council, написав колонку для Politico, де стверджує, що Зеленському необхідно створити уряд національної єдності, до якого також входитимуть члени опозиції. За його словами, це посприяє зміцненню легітимності ключових інститутів влади.

Також автор, не називаючи прізвищ, але натякаючи на Кирила Буданова та Михайла Подоляка, дорікає їм, що ті своїми грандіозними обіцянками роздмухали очікування від контрнаступу не тільки всередині країни, а й за її межами.

Насправді вже не вперше зустрічаю подібну думку в іноземних медіа. Багато хто посилається на Вінстона Черчилля та Беньяміна Нетаньягу, які створили уряд національної єдності, що ліквідував політику як явище в критичний для країни момент.

Хочуть на Банковій цього чи ні, але їм доведеться вигадати механізм перезапуску своєї легітимності. Я б навіть сказав, що це в інтересах Зеленського та його команди. Країна потребує непопулярних рішень, які необхідні у війні на виснаження. Але якщо ці рішення Офіс президента збирається ухвалювати самотужки, то можна сміливо попрощатися з рейтингами, про які там так переживають.

Зеленському було б вигідно реалізувати важкі рішення тримаючи за руку своїх політичних опонентів, тим самим знявши з себе частину негативу. Але це гра іншого порядку, яка вимагає витримки. Чи здатний на таку гнучкість президент, покаже час.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Atlantic Council описує майбутнє України, якби Байден не був таким нерішучим

Ще один голос на Заході, який критикує адміністрацію Байдена за нерішучість. Цього разу аналітичний центр Atlantic Council опублікував доповідь під назвою «Захід має вирішити, чи хоче він, щоб Україна перемогла».

У матеріалі проговорюється безліч очевидних для нас тейків про наслідки ненадання літаків F-16, обмежених поставок ATACMS тощо. Ось одна з ключових цитат:

«Якби навесні 2022 року США та їхні союзники по НАТО взяли на себе зобов'язання допомогти Україні перемогти, то зараз вона мала б чудовий танковий парк, потужні військово-повітряні сили та достатню кількість вогневих засобів дальньої дії, здатних проникнути в російський тил. Жодному солдату НАТО не довелося б вступати в бій. За невелику частину оборонного бюджету НАТО російська військова загроза могла б бути нейтралізована на ціле покоління.

Іронія полягає в тому, що політика, яка спрямована на запобігання перемоги Росії та відмовляє Україні в інструментах, необхідних для перемоги, насправді збільшує шанси на виникнення ще більш небезпечного конфлікту в Європі»

Про оборонний бюджет НАТО в точку. Країни, які хронічно позбавляли альянс необхідних коштів на оборону і модернізацію військ, за два роки війни так і не відрефлексували свої стратегічні помилки минулого.

Ми всі усвідомлюємо, яку загрозу несе Трамп, але в одному він має рацію — Європа так сильно покладається на США, що без прочухана вона не візьметься за питання власної безпеки самостійно. Тільки Польща, Естонія, Литва, Фінляндія та Латвія свідомо інвестують в оборону, тому що реалістично оцінюють ризики.

Залишається сподіватися на те, що подібні доповіді кладуться на стіл Байдену та його радникам. Інакше, вони так і не усвідомлять реальну ціну своєї нерішучості.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Поки Вашингтон спить, Іран пускає коріння на Близькому Сході

Дуже раджу доповідь від Council on Foreign Relations про те, як Корпус вартових ісламської революції перетворився на організацію, що має величезну політичну, економічну та військову міць. Буде корисно тим, хто хоче швидко розібратися в проблематиці Ірану на Близькому Сході.

На інфорграфіці можна розгледіти кількість терористичних організацій в Афганістані, Бахрейні, Іраку, Лівані, Палестині, Сирії та Ємені, які підтримуються Тегераном. І цей список буде тільки розширюватися, якщо США вчасно не усвідомлять масштаби наступу Ірану по всьому арабському світу.

Країни Близького Сходу спостерігають пасивність Сполучених Штатів у регіоні, що своєю чергою спонукає їх до дипломатичного та економічного зближення з Тегераном. Але у Вашингтоні не бачать у цьому проблеми. У червні Джон Кірбі заявив, що тісний діалог та інтеграція арабських країн з Іраном може бути «тільки позитивним фактором, який знизить напруженість у регіоні».

Рівень наївності цієї адміністрації дуже складно усвідомити.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Трагедія MH17 могла б завершити війну на Донбасі

Цікавий лонгрід від The Economist про катастрофу MH17, де автор намагається поставити запитання: чому Захід не використав цю трагедію для завершення війни в Україні?

Тоді з'явилася примарна надія, що загибель невинних людей сколихне Захід та примусить його не просто покарати виконавців, а й приборкати головного винуватця цієї біди — путіна, що вторгся на Донбас.

Але натомість ми почули мляву заяву Барака Обами про те, що катастрофа MH17 «стане тривожним сигналом для Європи і всього світу, що ескалація конфлікту на сході України чревата наслідками».

Вже тоді привид «ескалації» наводив жах на бюрократів Білого дому. Варто визнати, ця примара не тільки жива, а ще й пустила коріння в Овальному кабінеті.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Європа та США мусять визнати, що провал контрнаступу — це їхня провина

На Foreign Affairs вийшла стаття Норберта Рёттгена, члена комітету Бундестагу з питань зовнішньої політики, який намагається переконати Захід в тому, що у відсутності успіхів на фронті треба звинувачувати не Україну, а Європу та США.

Стаття настільки базована, що хочеться цитувати кожен її абзац, але формат, на жаль, цього не дозволяє. Однак можу точно сказати, що західна експертна спільнота стрімко нарощує тиск на Брюссель та Вашингтон. Будемо сподіватися, що зіткнення з реальністю відбудеться не пізно й призведе до ухвалення необхідних рішень.

Ключові тези:

• Політики, що виступають за переговори з росією через так звану «патову ситуацію» на фронті, чомусь не згадують, що Київ не здобув серйозних успіхів, тому що США та Європа не надали йому необхідну зброю для встановлення контролю над повітряним простором і ефективного проникнення на російські позиції.

• ЄС не зміг збільшити свої виробничі потужності через відсутність планування та передбачення. Дуже показово, що блок не зможе поставити Україні обіцяний мільйон снарядів до березня 2024 року. Жодна країна НАТО ніколи не поставить своїх військових у таке становище, коли їм доведеться вести війну без достатньої кількості боєприпасів, високоточної зброї та підтримки з повітря.

• У США та Німеччині продовжують розглядати постачання кожної системи озброєнь через призму того, як на це відреагує росія. Тому страх ескалації обмежує обсяг допомоги, яку отримує Україна. Реальність така, що путін вже пішов на повну ескалацію і навряд чи піде ядерним шляхом. По-перше, росія боїться заходів у відповідь від США. По-друге, росії буде складно проігнорувати Китай, який проти застосування ядерної зброї.

• Відсутність волі у США та ЄС може мати наслідки для всього іншого світу. Якщо Захід відступить перед путіним або покаже, що він не здатен посилити підтримку України — це стане сигналом слабкості для Китаю та Ірану. Це також стало б катастрофічним сигналом для інших ключових союзників, таких як Філіппіни і Тайвань, які покладаються на військову підтримку США.

• Кожен республіканець, який стверджує, що Сполучені Штати повинні зосередитися на Китаї та залишити Європу європейцям, повинен пам'ятати, що якщо дозволити росії здобути перемогу в Україні, це тільки заохотить найагресивніші інстинкти Пекіна.

• У разі переобрання Трампа європейці мають бути готові самостійно підтримувати Україну. У Європи немає іншого вибору, окрім як забезпечити українську перемогу. Необхідно усвідомити, що колективний мирний європейський порядок перебуває під ударом росії. Хоч підтримати Україну наодинці буде значно складніше, це не неможливо. ВВП однієї лише Німеччини майже вдвічі перевищує російський, а ВВП ЄС загалом — у сім разів.

• Найбільший недолік Шольца полягає в тому, що він залишається невизначеним, коли говорить про цілі Заходу при наданні підтримки Україні. Він продовжує використовувати двозначну формулу, в якій «росія не повинна виграти, а Україна не повинна програти». Шольц мусить назвати війну росії такою, якою вона є: нападом на мир у Європі, що становить екзистенційний ризик для Німеччини та всього континенту.

• Ставлення Заходу до Ірану має бути таким самим, як і до Північної Кореї. Сполучені Штати і Європа все ще сподіваються переукласти ядерну угоду з Тегераном. Натомість Вашингтон і Брюссель повинні запровадити набагато жорсткіші санкції проти режиму за сприяння військовим діям росії та обмежити свою власну торгівлю з Іраном, щоб знизити вірогідність поставок товарів, які можуть допомогти виробництву іранських дронів.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Twitter стає більш правим, що грає на руку республіканцям

Користувачі лівих поглядів погрожували покинути платформу, якщо її очолить Ілон Маск. Дані The Economist свідчать про те, що вони не блефували.

Протягом 24 годин після оголошення Маска про намір купити Twitter кількість акаунтів, підписаних на демократів у Сенаті скоротилася на 0,2%. Водночас кількість акаунтів, що пов'язані з республіканцями, збільшилася на 0,8%.

З жовтня 2022 року демократи в Сенаті втратили в середньому 3% своїх підписників. Аудиторія ж республіканців відтоді зросла приблизно на 20%. Берні Сандерс, незалежний сенатор від Вермонта, який дотримується лівих поглядів, втратив майже 400 000 підписників (або близько 3% своєї бази), а це більше, ніж будь-який інший сенатор. А ось на Ренда Пола, консервативного сенатора з Кентуккі, підписалося понад мільйон користувачів, що становить 25% приросту. На інфографіці можна відслідкувати глобальну тенденцію зміни аудитрії платфрми.

До речі, не слід забувати про можливе повернення до Twitter Дональда Трампа, що лише збільшить відтік лівої аудиторії та водночас примножить користувачів правих поглядів.

А взагалі потенційна роль Х в електоральних процесах нагадує мені вплив Cambridge Analytica на президентські вибори 2016 року. Нагадаю, це аналітична компанія, яка за допомогою розробки алгоритму аналізу політичних вподобань виборців, змогла зібрати особисті дані користувачів Facebook, охопивши загалом більш ніж 50 мільйонів людей, що частково допомогло Трампу перемогти на виборах.

Чи зіграє платформа Маска подібну роль, судити не беруся. Але вже для всіх очевидно, що купівля Twitter — це далеко не про бізнес.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Адміністрація Байдена тихо змінює стратегію в Україні

У новій статті Politico стверджується, що Вашингтон обговорює з Україною перехід до більш оборонної позиції. Матеріал ґрунтується на низці анонімних джерел, які хибно стверджують, що перехід до оборони може дати Україні час, щоб врешті-решт змусити путіна піти на «прийнятний компроміс».

Простежується одна й та сама помилка. Західні еліти покладаються не на власну ініціативу, а просто вичікують, коли ворог зробить якийсь раціональний крок, що вкотре підкреслює фундаментальне нерозуміння історичного моменту. Усю статтю можна звести до однієї цитати:

Неназваний представник адміністрації Байдена і європейський дипломат стверджують, що оскільки американська і європейська допомога Україні тепер перебуває під серйозною загрозою, адміністрація Байдена непомітно переключить свою увагу з планів повної перемоги над росією на поліпшення позиції України на переговорах щодо припинення війни. Такі переговори, найімовірніше, означатимуть передачу частини України росії

Не впевнений, що цій статті можна довіряти, але погодьтеся, подібні сигнали ми чуємо вже не перший місяць. Згадайте, як Байден заявляв, що США «будуть підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно», а потім трансформував свій посил на «будемо підтримувати стільки, скільки ми зможемо». Вже тоді стало зрозуміло, що стратегії щодо України ніколи не було.

Сполучені Штати просто реагують на внутрішні та зовнішні обставини, намагаючись уникнути так званої ескалації. Це менеджмент, але це не можна назвати стратегією.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чому Вашингтон має дивитися на війну в Україні крізь призму протистояння з Пекіном?

Знайшов цікаву інфографіку, яка демонструє зростання китайського експорту транспортного обладнання в росію. Після того, як путін вторгся в Україну, поставки автомобілів, вантажівок та залізничних вагонів зросли на 800%. Китай прямо зараз є найбільшим постачальником для російської військової економіки.

Ось такою статистикою ми повинні заспамити американську еліту, яка досі не розуміє для чого потрібно підтримувати Україну. Китай свій вибір зробив і вже навряд чи від нього відмовиться. Тому американці мають нарешті почати дивитися на нашу війну через призму протистояння з Китаєм. І наша задача полягає у тому, щоб допомогти їм дійти до цієї думки.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Зеленський: «Захід втратив відчуття нагальності війни в Україні, а багато українців — відчуття екзистенційної загрози»

Президент України дав інтерв'ю The Economist, у якому, як зазначає видання, він «втратив свою юнацьку бадьорість». Президент і справді став більш категоричним та різким у своїх висловлюваннях.

Якщо у 2023 році в комунікації із західними медіа українське керівництво надихало союзників перспективами контрнаступу, то з перших днів 2024 року в риториці Зеленського помітний такий собі «похмурий» реалізм. Ось кілька цитат:

«Захід втратив відчуття нагальності війни в Україні, а багато українців — відчуття екзистенційної загрози. Можливо, ми не досягли успіху у 2023 році, як того хотів світ. Можливо, не все так швидко, як хтось собі уявляв. Але ідея про те, що путін перемагає — це не більше ніж "відчуття"»

Також Зеленський вкотре нагадав, що Україна розвиває власне військове виробництво на випадок, якщо західні поставки виявляться недостатніми.

Варто зазначити, що президент не змарнував нагоди покласти край усім чуткам щодо проведення виборів. Після кількох поодиноких сигналів про необхідність перезапустити легітимність українського керівництва, Зеленський буквально ставить Заходу ультиматум:

«Мобілізація — це не тільки питання солдатів, які вирушають на фронт. Йдеться про всіх нас. Це мобілізація всіх сил. Це єдиний спосіб захистити нашу державу і звільнити нашу землю. Давайте будемо чесними, ми переключилися на внутрішню політику. Якщо ми продовжимо фокусуватися на цьому, нам потрібно буде призначити вибори, змінювати закони і конституцію. Але тоді забудьте про контрнаступальні дії та деокупацію»

Сподіваюся, Зеленський та його команда усвідомили ціну очікувань, які не справдилися. Якщо цей урок засвоєно, то українське керівництво має транслювати максимально реалістичну картину того, що відбувається на фронті. Бо тільки так Захід зможе зрозуміти наслідки своєї нерішучості.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Байден не хоче перемоги України?

Філліпс О'Браєн, професор стратегічних досліджень в Університеті Сент-Ендрюса та старший радник CSIS, написав дуже важливу колонку для The Wall Street Journal, у якій ставить жорстке питання: чи хоче Байден, щоб Україна перемогла?

Автор стверджує, що адміністрація прагне нав'язати Києву ганебну угоду, унаслідок якої Україна передасть путіну значну частину своєї території, включно з Кримом. Найкращим доказом цього є небажання постачати Україні зброю, необхідну для нанесення ударів по російських цілях у Криму.

О'Браєн як ніколи правий. Вашингтон здебільшого надсилав зброю обмеженого радіусу дії (гаубиці, артилерію, бойові машини та боєприпаси) і оборонну зброю, таку як протиповітряні системи Patriot. Адміністрація Байдена не поспішає постачати більш далекобійну зброю, незважаючи на те, що у США є великі її запаси.

Ті 20 екземплярів ATACMS, які Сполучені Штати відправили в Україну, яскраво демонструють боязкість адміністрації, яка досі оцінює війну категорією «червоних ліній», що є штучним конструктом росіян. Тому питання, поставлене Філліпсом О'Браєном справедливе: а чи хоче Байден, щоб Україна перемогла?

Незадовго до президентських виборів Байден має чути подібні запитання якомога частіше. І що жорсткіше вони звучатимуть, то краще.

Якщо адміністрація Байдена хоче допомогти Україні перемогти, вона повинна діяти відповідним чином. Допоки Білий дім не вирветься з трясовини «червоних ліній», він не зможе визначити чіткі задачі в цій війні та надати усі необхідні засоби, щоб завершити її на умовах України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Глобальний джихад набирає обертів в Африці, спираючись на місцеві повстанські настрої

Країни Африки на південь від Сахари є регіоном з найбільшим щорічним числом терористичних атак у світі. На інфографіці можна помітити, що найбільше страждає Малі, де переважну кількість терактів вчиняють ІДІЛ та угруповання «Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін», яке є філією Аль-Каїди.

Важливо зазначити, що джихадистські повстання в країнах Африки еволюціонують. Терористичні угруповання діють локально, використовуючи соціальні проблеми та етнічні конфлікти для вербування місцевого населення. До речі, Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) нещодавно опублікував цікавий доклад на цю тему.

На тлі війни в Європі та на Близькому Сході проблема відродження глобального джихаду не здається такою серйозною. Але це помилка. З огляду на ослаблення позицій Заходу в Африці та нездатність США вести війну на кілька фронтів одночасно, ІДІЛ та осколки Аль-Каїди отримують унікальне вікно можливостей для розширення своєї присутності в регіоні.

Потрібно розуміти, що перемога Талібану досі є надихаючим прикладом для джихадистських угруповань по всьому світу. Терористи уважно вивчили, що знадобилося талібам для набуття політичної легітимності, тож вони використовуватимуть цей досвід для посилення свого впливу в країнах Африки, що нагадує досвід Хезболли, впливового проіранського угруповання, яке стало великим гравцем у політичній системі та економіці Лівану.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Втома українців від телемарафону дійшла до західних медіа

Здається, почалася кампанія з ліквідації телемарафону. Якщо влада не чує критику в бік «Єдиних новин» всередині країни, то хай почує її ззовні. На The New York Times вийшла стаття під назвою «Українці уникають телевізійних новин через затягування війни».

Телемарафон вже давно виконав свою позитивну роль і чим довше він продовжує існувати, тим сильніше українці втрачають зв'язок із реальністю. Дивно, але влада все ще не зрозуміла, що успішність тієї ж мобілізації безпосередньо залежить від тверезої інформаційної політики.

Ключові тези:

• Майже після двох років війни українці втомилися від телемарафону. Те, що колись вважалося інструментом для об'єднання країни, тепер все частіше сприймається як рупор влади. Глядачі скаржаться, що програма часто малює занадто рожеву картину війни, приховуючи тривожні події на фронті та зменшення підтримки України на Заході, що не готує громадян до тривалої війни.

• Залишається незрозумілим, наскільки українська влада контролює редакційну політику телемарафону. Кілька медіа-експертів і журналістів, які брали участь у телемарафоні, розповіли, що Олександр Ткаченко, вже колишній міністр культури та інформаційної політики України, брав участь у зустрічах для координації висвітлення новин.

• Висвітлення контрнаступу українських військ цього літа було надто оптимістичним, створюючи враження, що військові швидко прорвуть ворожу оборону. Контрнаступ зіткнувся з невдачами з самого початку і, зрештою, здебільшого провалився.

• Кількість українців, які заявляють, що довіряють телемарафону, з часом різко скоротилася — з 69% у травні 2022 року до 43% минулого місяця, згідно з нещодавнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології. Інше дослідження показало, що понад дві п'ятих українців виступають за припинення програми.

• Ще одне занепокоєння викликає те, що телемарафон перетворився на піар-акцію для Зеленського, який залишається найбільш авторитетною політичною фігурою в Україні, хоча в останні місяці його рейтинг знизився. У 2023 році члени партії президента становили понад 68% політичних гостей програми.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана