Думаю, вже майже всі читали нову статтю The Economist про «жахливі відносини» Зеленського та Залужного.

Хочу сказати, що у нас величезні проблеми, якщо про системну кризу ми дізнаємося із західних медіа. Не важливо, чи є у Залужного політичні амбіції, чи немає, у нас є президент, який несе пряму відповідальність за ці чутки.

Саме ОП має проводити кризову комунікацію, яка загасить будь-які спекуляції в медіа. Натомість усі мовчать та судорожно підраховують власні рейтинги.

Доки Зеленський і його команда не вийдуть на публіку та не пояснять українцям, що відбувається, суспільство залишається сам на сам із ворогом, який дуже вміло грає на почуттях тривоги та невизначеності.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Давайте так. Мар'яна Безугла зробила ідіотський вчинок, коли оприлюднила наші мобілізаційні плани та закликала до відставки військового керівництва. Така форма критики деструктивна, тому що це грає на руку ворогові. За таке потрібно щонайменше позбавляти мандата.

Але цей скандал оголив інший симптом, який дедалі складніше ігнорувати. В інформаційному просторі утворився вакуум уявлення про те, як Україна вестиме війну у 2024 році. І поки цей вакуум існує, люди заповнюють його своїми домислами, параноєю і теоріями змов, що неминуче створює благодатний ґрунт для ворожих ІПСО.

Це не означає, що нам потрібні конкретні плани військових операцій із позначками на картах. Людям потрібне розуміння реального стану справ. Наприклад, такої ж думки дотримується і Євген Дикий.

Вже стало очевидно, що кожен українець трактує дійсність залежно від того, до якої міри він був отруєний наративами про «чмобіків», «70-ту хвилину матчу» і «два-три тижні». Суспільство перегріто власною пропагандою та перебуває в розриві з реальністю.

Натомість українці чують діаметрально протилежні оцінки Зеленського та Залужного, які сіють підозри та невизначеність. Чутки про конфлікт між політиками і військовими — прямий наслідок цього безладу.

І тепер уявіть. Українець, осліплений туманом війни та нереалістичними очікуваннями, раптом читає новину про те, що путін у 2024 році витратить на війну 10,4 трильйонів рублів. Так-так, той самий путін, який «скоро помре від раку» виділяє на «армію чмобіків» 111 мільярдів доларів, що на 70% більше ніж торік. Про глибину фрустрації можна тільки гадати.

До речі, про плани росії збільшити витрати на війну писав Bloomberg ще у вересні.

Водночас українець викинутий на розтерзання інформаційним спекулянтам (вітчизняним і ворожим), які малюють різноманітні катастрофічні прогнози. Він бачить, що стосунки політиків і військових переживають явну кризу. На це накладаються невтішні сигнали з-за кордону: відсутність політичної волі, популізм, війна на Близькому Сході, яка розмиває увагу до України тощо.

Не візьмуся гадати, у що може вилитися така гримуча суміш, але це точно нам не на користь. І причина цьому — наша стара-добра крива комунікація. Тому влада зобов'язана надати простий і зрозумілий меседж, який дасть хоча б базове уявлення про те, в якому становищі ми перебуваємо.

Сьогодні підготую огляд ключових тез дуже актуальної статті на Foreign Affairs про стратегію тривалої війни, під яку потрібно адаптувати доктрину нашої боротьби.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як і обіцяв, ось та сама стаття на Foreign Affairs під назвою «Як Захід може допомогти Києву витримати довгу війну».

Основна думка: Захід та Україна повинні прийняти нові реалії на фронті й позбутися токсичної самовпевненості, яка заважає створенню нової стратегії, яка ґрунтується на волі до тривалої боротьби. Слід перестати очікувати швидкої перемоги і переключитися на стримування росії.

Матеріал дуже тверезий та стримано оптимістичний. Це хороший приклад того, як має виглядати аналіз реальності без посипання голови попелом.

Ключові тези:

• У розділеного Конгресу, ймовірно, немає волі, щоб забезпечити відновлення контрнаступу в 2024 році, а європейські країни не надають обіцяної допомоги. З точки зору військового підходу шлях України до перемоги незрозумілий.

• Україна та її союзники повинні не боятися, а змиритися з поточною реальністю війни. Вони повинні готуватися до багаторічної битви та довгострокового стримування росії, а не сподіватися на швидкий український тріумф або, в разі його відсутності, на швидке рішення шляхом переговорів.

• Будь-які надії на те, що переговори прямо зараз можуть піти на користь Україні, наївні, бо росія не стає більш схильною до компромісів. Насправді, прагнення путіна змінити весь міжнародний порядок за допомогою кровопролитної війни зараз більш амбітне, ніж рік тому.

• Тупік на фронті, яким би невтішним він не був, являє собою величезне досягнення. До лютого 2022 року ідея про те, що Україна може досягти військового паритету з росією, здавалася б фантастичною. Однак за допомогою Заходу Україна стримує свого набагато могутнішого сусіда.

• Щоб домогтися прогресу зараз, західним і українським лідерам необхідно згуртуватися навколо досяжних стратегічних цілей. Найнагальнішою з них є стримування російських сил — не тільки для того, щоб захистити все, чого вже домоглася Україна, а й для того, щоб зробити присутність росії на українській території якомога небезпечнішою.

• Якщо американський уряд перестане фінансувати Україну, жодна інша країна не зможе заповнити вакуум, що утворився. Європейські країни не мають у своєму розпорядженні запасів боєприпасів та потужностей військового виробництва. У березні 2023 року ЄС зобов'язався відправити Україні мільйон боєприпасів до березня 2024 року, але вони ризикують не встигнути.

• Незважаючи на безвихідну ситуацію на полі бою, переговори не є правильним виходом із глухого кута, що склався. З огляду на те, що Україна не просувається вперед на полі бою вже понад рік, переговори ризикують повторити дипломатію неефективних Мінських угод.

• Україні та Заходу слід утриматися від пораженських настроїв. Перемога у війні може прийти неочікувано, і надалі країнам, які підтримують Україну, доведеться знайти баланс між самовпевненістю і тверезістю. Тверезість вимагає чесності: ні перемога України на полі бою, ні переговори, в яких Київ почне з сильних позицій, не близькі.

• У сезон президентської кампанії в США лунатиме звинувачення в тому, що підтримка України — це ще одна з «вічних війн» Вашингтона. Вирішальна відмінність у тому, що Сполучені Штати розміщували свої війська у В'єтнамі, Афганістані та Іраку, і всі ці війни були набагато дорожчими, ніж війна в Україні. У Києві США мають більш сприйнятливого, більш незалежного та більш демократичного партнера, ніж будь-коли в Сайгоні, Кабулі чи Багдаді.

• Допомога Україні — це не філантропія. Для Європи успіх чи невдача у стримуванні росії визначатиме безпеку всього континенту. Для Сполучених Штатів успіх чи невдача стримування росії в Європі визначить майбутнє міжнародного порядку, який вони очолюють.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Помер Генрі Кіссінджер.

Він був батьком школи «Realpolitik» — концепції ситуативного розв'язання проблем, не озираючись на цінності та наслідки.

Нагадаю, саме Кіссінджер просував політику умиротворення Китаю на початку 1970-х років, яка нині вилилася для Вашингтона в головну геополітичну проблему — протистояння з Пекіном. Кіссінджер тоді запевняв Білий дім у тому, що відновлення хороших стосунків із Китаєм суттєво допоможе Америці в протистоянні з Радянським Союзом.

Можна сказати, що він був одним з архітекторів того світопорядку (або його відсутності), в якому ми зараз живемо.

Сподіваюся, разом із ним помре епоха безвідповідальної та прагматичної політики, жертвою якої, зокрема, стала і наша країна.

Але фігура була культова. Цього не відняти.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

The Times пише, що Європа не готова до війни з росією та ризикує бути «стертою» під час конфлікту, подібно до того, як Священну Римську імперію було зруйновано Наполеоном.

Не можу проаналізувати аргументи, які наводить автор, оскільки стаття платна, але заголовок досить сміливий.

Дуже схоже на те, що ведеться інформаційна кампанія з приведення до тями західних еліт, які ніяк не можуть вийти із зони комфорту та подивитися в очі реальності.

Водночас тривожно й обнадійливо. Якщо Захід не чує українців, може хоч тепер він почує власні медіа.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Reuters пише, що Ізраїль хоче створити буферну зону у секторі Газа після війни.

Зважаючи на те, як західні еліти дуже чутливі до маніпуляцій лівих, які цинічно забувають про різанину 7 жовтня, буферна зона — єдине логічне рішення. Допоки на Заході пропалестинське лоббі має великий вплив, будь-яка спроба Ізраїлю захистити свій дім буде тарктуватися як «несимітрична відповідь», що, звісно, ганьба й лицемірство.

З іншого боку, Ізраїлю доведеться розморозити концепцію двох держав, тому що від цього, на жаль, залежать і без того небезхмарні відносини зі Сполученими Штатами.

Якщо ніхто не може дати тобі гарантій, що твій ворог не розв'яже війну знову, ці гарантії потрібно створити самому.

Україні теж не завадила б буферна зона в майбутньому. Однак у нашому випадку це майже нездійсненна мрія. А от Ізраїль вже має досвід створення буферних зон. Окупація Голанських висот та Синайського півострова показали, що це рішення доволі ефективне.

А особливо чутливим особам хочу нагадати, що поки ви намагаєтеся оживити труп міжнародного права, варвари використовують цей труп у власних інтересах.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Завдяки своєму підписнику зміг отримати доступ до платної статті The Times під назвою «Збройні сили Європи можуть бути "змиті" росією».

Автор бере за основний приклад армію Німеччини, яка стикається з низкою структурних проблем, через які Берлін може стати легкою жертвою для росії, якби та розв'язала війну проти НАТО. Досить показово, що Німеччина перебуває на 17 місці за витратами на військову оборону (у відсотках від ВВП) серед членів альянсу. Інфографіку можна подивитися вище.

Основна думка: потрібно розбудити країни Європи, які недооцінюють можливість конвенційної війни на території країн НАТО. Альянс може зазнати нищівної поразки, якщо він не вирішить проблеми з логістикою, чисельністю військ та фінансуванням армій.

Ключові тези:

• На конференції з оборони в Берліні кілька німецьких генералів припустили, що НАТО може виявитися нездатним виграти «перший бій» в оборонній війні на своєму східному фланзі, оскільки йому буде важко швидко перекинути достатню кількість військ і техніки на лінію фронту.

• Зенке Нейтцель, професор військової історії Потсдамського університету і провідний науковий фахівець із сучасних збройних сил Німеччини, назвав логістику «жахом» і заявив, що може минути щонайменше 15 років, перш ніж Німеччина буде готова до війни.

• Нейтцель зазначив, що чисельність військ Німеччини скорочується і не дотягує щонайменше до 30 000 осіб, хоча країні потрібно ще 60 000 резервістів на додачу до 34 000, які вона має в своєму розпорядженні.

• Бундесвер був вражений нападом росії на Україну, внаслідок чого очільник армії поскаржився на те, що його солдати залишилися «голими» та нездатними виконати зобов'язання перед союзниками по НАТО після багаторічних фінансових скорочень та плутанини у військових доктринах.

• Низка генералів Бундесверу та військових експертів вказали на глибокі структурні проблеми армії, включно з нестачею військ, виснаженням боєприпасів і труднощами з перекиданням 300 000 солдатів НАТО на відстань до тисячі миль від Німеччини до фронту.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сьогодні ми з вами прочитали багато інформації, від якої можуть опуститися руки. Але давайте закінчимо цей день на стриманому позитиві.

«Ідейний натхненник» цього мікроблогу, а саме Джейк Салліван закликав Конгрес підтримати запит Білого дому на додаткове фінансування для України. Ось що він сказав:

«Голос проти підтримки України — це голос за поліпшення стратегічних позицій путіна. Це просто невідворотна реальність.

Це нашкодить демократії та допоможе диктаторам. І ми вважаємо, що це неправильний урок історії, і що кожен член Конгресу — демократ і республіканець — має проголосувати на підтримку цього рішення»

Вже побачив у твіттері чиюсь думку, що, мовляв, якщо навіть Салліван взявся «благати» профінансувати Україну, то справи в нас дійсно кепські. Це не зовсім так.

Салліван прихильник не програшу України (саме не програшу, а не перемоги) і його спроба адвокатувати наше фінансування цілком лягає в цю концепцію. Це був звичайний брифінг зі звичайними тейками. Не перебільшуйте.

Рефлексію щодо статей The Washington Post та Української правди чекайте завтра. Потрібно взяти паузу та випустити пару, перш ніж щось аналізувати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

На Foreign Policy вийшов матеріал під назвою «У разі скорочення допомоги Україні путін може перемогти».

Такими заголовками нас вже не здивувати, але важливо відзначити, що західні ЗМІ дедалі частіше та яскравіше малюють картину безсилля Європи та її нездатності хоча б частково підстрахувати Україну в разі, якщо підтримка США припиниться.

Ось що говорить Джейк Салліван:

«Я буду щодня обдзвонювати різні номери, щоб отримати долари та гаубиці, але суть у тому, що Сполучені Штати і те, що ми можемо надати, нічим не замінити»

Також не потрібно забувати, що надаючи Україні дедалі потужніше озброєння, включно з танками Abrams, Вашингтон дав можливість європейським країнам наслідувати його приклад.

Наприклад, Фредерік Каган, старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва, з цього приводу говорить просту, але важливу думку:

«Навряд чи Європа просто рухатиметься вперед на власних парах, наче нас там не було. Це буде величезною зрадою по відношенню до союзників, які також пішли вперед, накликаючи на себе гнів путіна»

Тейк про «гнів путіна» мене, звісно, посмішив, але, з іншого боку, в цьому і полягає слабкість деяких країн Європи, які трактують підтримку України не як інвестицію у власну безпеку, а як небажаний привід «позлити» російського диктатора.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

The Wall Street Journal пише, що західні дипломати і військові стратеги кажуть, що виснаженій Україні потрібен час на відновлення і що вона може бути не в змозі провести ще один значний контрнаступ до 2025 року.

Щоправда, ніхто чомусь не говорить про те, що у 2025 році в Овальному кабінеті може сидіти людина, яка просто відмовиться підтримувати Україну.

Плюс не варто забувати, що за рік росіяни окопаються ще сильніше. Чи наважиться Захід дати стільки зброї, щоб зламати не тількі старі, а й нові лінії оборони? Мені здається, питання риторичне.

Микола Бєлєсков був правий, коли казав, адміністрація Байдена втратила шанс завдати вирішального удару по росіянам у 2022 році. Чи зʼявиться ще такий шанс, знає тільки Господь.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

На Foreign Policy закликають знищити Кримський міст та бомбити Грузію заради деокупації Криму

У потоці розпачу та безвиході в західних медіа знайшов для вас дуже базований матеріал про роль Криму в цій війні. Автори закликають керівництво США приділяти особливу увагу Криму й буквально на пальцях пояснюють чому без звільнення півострова Україна ніколи не буде в безпеці.

Багато аргументів для нас знайомі, але дуже тішить, що в західному інфополі залишається місце для конструктиву й волі до боротьби.

Ключові тези:

• Один з важливих етапів — це ізоляція півострова. Для цього Захід має озброїти Україну зброєю, необхідною для знищення або хоча б виведення з ладу Кримського мосту. Якщо єдине пряме сполучення між росією і Кримом буде виведене з ладу, це чинитиме величезний тиск на інший російський маршрут до півострова, що проходить через так званий сухопутний міст — довгу ділянку окупованої України вздовж узбережжя Чорного моря.

• Вашингтон також має допомогти Україні завдати ударів по ключових транзитних вузлах на цьому маршруті, включно з Генічеським, Сиваським і Чонгарським мостами, що з'єднують окупований Крим із Херсонською областю. Україна повинна мати можливість чинити постійний тиск на ці об'єкти і бути на крок попереду російських інженерних підрозділів.

• Також важливо зробити військово-морські та військово-повітряні бази півострова непридатними для російських військ. Для цього необхідні термінові та значні поставки ATACMS. Під тиском Вашингтона Берлін можна переконати поставити також крилаті ракети Taurus. Україна вже використовувала британські крилаті ракети Storm Shadow і французькі SCALP-EG. Однак Велика Британія, Франція і Німеччина мають у своєму розпорядженні лише невеликі запаси цієї зброї. Ось чому надання ATACMS, які існують у великій кількості, таке важливе.

• Потрібно зняти табу з нанесення ударів по ключових об'єктах всередині росії. Сили ворога, витіснені з Криму, мають бути позбавлені притулку по інший бік кордону. Якщо США забороняють завдавати ударів по території росії, то Вашингтон повинен допомогти Києву в розробці та виробництві власних засобів ураження російських військово-морських і військово-повітряних баз у Ростовській області, Краснодарському краї та інших регіонах росії.

• Не треба забувати, що росія продовжує безперешкодне переміщення іранських військових вантажів і невеликих російських військово-морських суден з Каспійського моря до Азовського Волго-Донським каналом. Таким чином, канал стає чесною мішенню. Також є підозри, що росія створює нову військово-морську базу в Абхазії, тому цей об'єкт також буде законною ціллю.

• Американські політики повинні визнати, що найкоротший і прямий шлях до перемоги для України лежить через Крим. Як війна росії проти України почалася з вторгнення до Криму 2014 року, так і закінчиться вона тільки тоді, коли Україна врешті-решт поверне собі контроль над півостровом. Для Вашингтона ясний погляд на кампанію за Крим — це протиотрута від дум і зневіри. Коригуючи свою стратегію, Захід може допомогти Україні домогтися вирішального прогресу, послабити росію в Чорному морі та накреслити шлях до закінчення цієї довгої і кровопролитної війни.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чи може Китай допомогти у відновленні України?

На The Economist розмірковують про роль Китаю в післявоєнному відновленні України. Стаття вказує як на плюси участі Пекіна у цьому процесі, так і на мінуси. Особисто я не бачу плюсів, хоча, на перший погляд, можливість дуже приваблива.

Якщо відкинути геополітичні наслідки, то китайські будівельні фірми з їхніми технологіями могли б прискорити темпи будівництва зруйнованої інфраструктури. Але в тому то й річ, що ігнорувати геополітичну ціну такої співпраці не можна.

Не треба плекати ілюзій, що Китай не має інтересів в Україні. Наша країна володіє ресурсами, які потрібні Китаю: пшениця, кукурудза, залізна руда. І будівельні технології Піднебесна може подавати як «вхідний квиток» до тіснішої співпраці.

Одразу згадую свою відвислу щелепу, коли Зеленський у 2021 році заявив, що Україна має стати «мостом Китаю до Європи». Тому дуже важливо спостерігати за тим, щоб чинна або наступна влада більше не повторювала таких геополітичних анекдотів.

Допускати Китай до післявоєнної відбудови можна лише в одному випадку (і то не факт), коли він відіграватиме важливу роль у мирному процесі на умовах України, що практично нереально. Пекін цікавить репутація «миротворця» без реальних миротворчих кроків. Не можна про це забувати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Схоже, що Зеленський може повернутися зі Сполучених Штатів з порожніми руками

Прогресивні демократи стверджують, що голосування щодо допомоги Україні не має бути пов'язане з мексиканським кордоном.

Здавалося б, думка логічна. Але деякі демократи починають звинувачувати Байдена в тому, що той «просуне імміграційну політику Трампа», якщо піде на поступки республіканцям.

Ось що кажуть Нанетт Барраган, голова іспаномовної фракції Конгресу, і сенатор Алекс Паділья:

«Ми глибоко стурбовані тим, що президент розглядає можливість просування імміграційної політики часів Трампа, проти якої так наполегливо боролися демократи і проти якої він сам виступав під час своєї кампанії, в обмін на допомогу нашим союзникам»

Байден перебуває у важкому становищі, тому що на нього починають тиснути члени власної партії. Як розв'язувати цей клубок, що складається з популізму та шкурних інтересів — поки що не зрозуміло.

Зі свого боку сенатор Ліндсі Грем, республіканець із Південної Кароліни, заявив, що якщо Білий дім хоче укласти угоду з фінансування України, президенту Байдену доведеться особисто брати участь у переговорах щодо безпеки кордонів.

Поки що події розвиваються дуже погано. Шкода Зеленського, який сподівався своєю присутністю дати переговорам друге дихання. Якщо цей візит закінчиться нічим, це буде дуже показовий сигнал для всього світу, що мова емоцій та персональна харизма більше не працює. Потрібно терміново змінювати підхід у взаємодії з союзниками.

Але все одно, продовжуємо тримати кулаки за президента.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Байден починає читати моралі республіканцям

Причому посил дуже хльосткий та влучний. Але на жаль, це тільки підкреслює, що у президента залишився доволі скудний інструментарій для переконання опопнентів.

Дослівний тейк Байдена:

«Прихильники путіна в Москві святкували, коли минулого тижня республіканці проголосували за блокування допомоги Україні.

Ведучий одного кремлівського шоу буквально сказав: "Молодці, республіканці!".

Хлопці, якщо вас прославляють російські пропагандисти, можливо, настав час переосмислити те, що ви робите»

Складно звинувачувати Байдена в тому, що пік політичного розколу та поляризації американського суспільства випав саме на його каденцію. Але факт залишається фактом — симптом паралічу Конгресу було видно ще рік тому. Ухвалення екстраординарних рішень й постачання необхідної зброї потрібно було здійснювати в момент, коли політична кон'юнктура всередині США це дозволяла, а Україна кілометр за кілометром звільняла свої території.

Ця думка настільки проста й примітивна, що ніяково вимовляти її вголос — було очевидно, що чим ближче президентські вибори, тим сильніше звужуватиметься вікно можливостей. І на даний момент кнструкт імені Саллівана про «контрольовану поразку росії» має шанси перетворитися на неконтрольовану поразку України та всієї західної цивілізації.

Я майже впевнений, що допомогу Україні все ж таки погодять, хоч і не прям завтра. Але вже зараз треба готуватися до того, що кожен наступний пакет фінансування буде сильніше буксувати в Конгресі. Бо республіканці відчули запах крові й будуть використовувати Україну для своїх дрібʼязкових цілей. Головне вчасно це усвідомити.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Редакція WSJ критикує Байдена, лівих демократів й побоюється, що Україна повторить долю Афганістану

На The Wall Street Journal вийшла стаття від імені всієї редакції видання, яка висловлює свою думку з приводу пакету допомоги Україні, що забуксував у Конгресі. Особисто мене здивував рішучий тон статті, яка закликає Байдена взяти відповідальність у свої руки й укласти угоду з республіканцями заради України.

Ключові тези:

• Президент Байден попередив, що Америка перебуває «на переломі історії», який може «визначити майбутнє» Європи. У цьому він має рацію. Без додаткової американської зброї Україна програє путіну. Одним із результатів стане нестабільна Європа. Удар по могутності та впливу США буде на рівні Сайгона 1975 року.

• Цього тижня президент неправильно оцінив політичний момент, передавши ініціативу Володимиру Зеленському, чий візит до Вашингтона не призвів до жодного прориву. Байден не може просто звалити невдачу з наданням допомоги Україні на республіканців, які контролюють одну з палат Конгресу та висувають розумні вимоги щодо кордону.

• Президент Байден боїться укласти угоду, яка образить прогресивних лівих, які вже обурені його підтримкою Ізраїлю. Іспаномовна фракція Конгресу цього тижня заявила, що Байден розмірковує про «імміграційну політику епохи Трампа», що є найвищою образою для демократів.

• Україна та кордон — це інтереси безпеки США. Після завоювання більшості в Палаті представників республіканцям практично нічим похвалитися, тож навіть часткова перемога в прикордонній політиці стала б приводом перейти до конструктивної розмови. Угода продемонструвала б виборцям республіканців, що лідерство США за кордоном не виключає вирішення проблем удома.

• Критики України хочуть, щоб Київ вів переговори з росією. Але навіщо путіну йти на поступки, якщо він вважає, що може здобути повну перемогу? Захоплена Україна стане другим Афганістаном для президента Байдена. Перемога путіна надихне Китай, що стратегічно призведе до гірших наслідків, які не зрівняються з фіаско в Кабулі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Салліван вимагає від Ізраїлю зниження інтенсивності бойових дій у Газі

Axios стверджує, що радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван на зустрічі з Біньяміном Нетаньяху та членами воєнного кабінету заявив, що війна в Газі «має перейти до фази меншої інтенсивності протягом кількох тижнів, а не місяців».

Потрібно розуміти, що Салліван наразі намагається вирішити не геополітичну задачу, а скоріше політтехнологічну. Річ у тім, що війна в Газі сильно вдарила по рейтингах Байдена, що сильно загрожує його переобранню.

Не варто також забувати, що президент починає втрачати підтримку у власній партії. Ліві демократи були «шоковані моторошними кадрами страждань мирного населення», тому і вимагають деескалації. Чомусь кадри м'ясорубки, яку влаштував ХАМАС, не здалися цим конгресменам моторошними. Але це вже інша розмова.

Демократи самі вручили владу лівій публіці, яка так схильна співпереживати садистам. І тепер ця публіка має чималий вплив на електоральні процеси, що в свою чергу обмежує право Ізраїлю на самооборону.

Як то кажуть, їжте й не подавіться.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Україна зазнає поразки, якщо США не нададуть їй допомогу

CNN пише, що західні розвідслужби підраховують, як довго Україна зможе протриматися без допомоги США та НАТО. Один високопоставлений американський військовий чиновник спрогнозував, що Україна зможе чинити опір «кілька місяців або зазнає поразки до літа».

Якщо відкинути емоції, то подібний тон заголовків у будь-якому разі стимулює західні еліти до дій. Бо ще зовсім недавно в медіа можна було зустріти глибоке розчарування в «провальному» контрнаступі та пошук винних у цьому.

Дуже важливо витягати Захід із летаргії за допомогою холодного душу, який вони отримали 24 лютого 2022 року, коли стала реальною перспектива війни з країнами НАТО. Але водночас це хороший привід тримати в тонусі й наше суспільство, яке все ще перебуває в ілюзіях конструкту під назвою «кордони 1991 року».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сполучені Штати призначать спеціального посланника по Білорусі

Foreign Policy пише, що після кількох років застою Сполучені Штати взялися за проблему Білорусі. Диктатура на порозі НАТО системно ігнорувалася американськими адміністраціями, що дало змогу росії легко та без бою поглинути Мінськ.

Для цього Держдепартамент оголосить про призначення Кріса Сміта на посаду спеціального посланника, який нині обіймає посаду заступника помічника держсекретаря США зі Східної Європи.

Це правильний крок, але дуже запізнілий. Лише коли Білорусь стала плацдармом для вторгнення в Україну, США раптом усвідомили, що подібний сценарій може повторитися з Латвією, Литвою та Польщею, які є членами НАТО. Що сказати, «strategic vision», на який ми заслужили.

Це лише підкреслює той факт, що перемога в холодній війні стала певною мірою прокляттям для Сполучених Штатів. Американські еліти чомусь раптом подумали, що Радянський Союз або те, що від нього лишилося, більше ніколи не становитиме жодної загрози, а отже пострадянські країни не потрібно вивчати.

Тому призначення спеціального посланника — це скоріше дипломатична інвестиція в поствоєнний період, коли Україні та Заходу потрібно буде швидко й холоднокровно вирішувати білоруське питання. Бо поки ми маємо спільний кордон із Білоруссю, ймовірність повторення Бучі буде стабільно високою.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Виживання України — єдина розумна стратегія

Шикарна стаття The Atlantic, яка людською мовою пояснює, чому вимоги республіканців надати «стратегію виходу» з війни в Україні — це найвища точка пихатості. Коли американці розмірковують про «стратегію виходу», вони забувають про власні війни, де у США іноді не було стратегії вступу у війну, не кажучи вже про вихід з неї.

Дуже тішить, що подібних тейків у західних медіа стало на порядок більше. Публічна дискусія поступово переходить від порожнього розчарування до усвідомленої рефлексії та заклику до дій.

Ключові тези:

• Безстрокові конфлікти в Азії та на Близькому Сході переконали покоління американських стратегів у тому, що планування кожної війни повинно містити горезвісну «стратегію виходу» — термін, який є втіленням американської пихатості. Лише дуже могутні країни, одурманені ілюзією, що планування і вогнева міць забезпечують майже повний контроль над подіями, можуть дозволити собі думати про те, як «вийти» з війни ще до того, як її буде виграно.

• В умовах тотальної війни, коли ставки набагато вищі, питання про стратегію виходу стають безглуздими і навіть абсурдними. Уявіть собі, як американці кажуть Вінстону Черчиллю під час битви за Британію: «Прем'єр-міністре, якщо ми збираємося надіслати вам допомогу, нам дуже потрібно знати вашу стратегію виходу». Або уявіть собі, що ви телефонуєте Голді Меїр 1973 року, коли Ізраїль перебував під ударом Єгипту та Сирії, і кажете, що нам доведеться залишити її, якщо вона не зможе хоч трохи прояснити, чим може закінчитися конфлікт.

• Інші заперечення здаються більш обґрунтованими, але в підсумку не мають сенсу. Що означає, наприклад, твердження, що допомога Україні потребує більшого «нагляду»? Хоч Сполучені Штати і встановили обмеження на використання американської зброї, але українці не зможуть відзвітувати за кожен снаряд. Навіть американські військові, які потопають у бюрократії, не роблять цього в розпалі бою, бо війна так не ведеться.

• Критики продовжують запитувати: чим усе це закінчиться? Для України єдиною стратегією виходу є виживання, як це було для Британії в 1940 році або Ізраїлю в 1973 році. Українці продовжуватимуть боротися, тому що альтернативою цьому є поневолення та знищення українського народу, а також кінець України як держави. Про стратегію виходу має турбуватися не Україна, а росія, яка розв'язала цю війну. Але доти, доки республіканці продовжуватимуть давати путіну надію на те, що він зможе пересилити Захід, ця війна триватиме.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Україні час готуватися до діалогу з правими партіями в Європі

Аналітичний центр Council on Foreign Relations як завжди наприкінці року намагається спрогнозувати тенденції, які визначатимуть перебіг світових подій у прийдешньому році.

Однією з основних проблем 2024 року обіцяють бути ультраправі партії, які набирають силу в усій Європі, що може загрожувати просуванням популістських та націоналістичних ідей у маси. З наближенням виборів до Європейського парламенту в червні 2024 року зростання правих партій стрімко зростатиме, особливо на тлі ігнорування проблем імміграції, що цілком очікувано та справедливо.

На інфографіці можна відстежити динаміку зростання правих партій у Європі в останні десятиліття.

Нашому керівництву вже зараз потрібно прораховувати електоральні траєкторії в країнах Європи, щоб встигнути вступити в конструктивну комунікацію з партіями, які, ймовірно, найближчими роками здобудуть владу. Насамперед нам як суспільству потрібно ставитися до прийдешніх політичних тенденцій у Європі холоднокровно.

Нам може не подобатися нове покоління політиків та ідеї, які вони просувають. Але вже занадто пізно намагатися запобігти цій правій хвилі. Натомість потрібно навчитися з нею працювати та знаходити спільну мову в ім'я наших власних інтересів. До повномасштабної війни ми недооцінювали небезпеку Орбана, а вже під час вторгнення пропустили прихід до влади Фіцо. Наступна недооцінка може стати фатальною.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

На Politico критикують Буданова та Подоляка, а також закликають Зеленського створити уряд національної єдності

Адріан Каратницький, старший науковий співробітник Atlantic Council, написав колонку для Politico, де стверджує, що Зеленському необхідно створити уряд національної єдності, до якого також входитимуть члени опозиції. За його словами, це посприяє зміцненню легітимності ключових інститутів влади.

Також автор, не називаючи прізвищ, але натякаючи на Кирила Буданова та Михайла Подоляка, дорікає їм, що ті своїми грандіозними обіцянками роздмухали очікування від контрнаступу не тільки всередині країни, а й за її межами.

Насправді вже не вперше зустрічаю подібну думку в іноземних медіа. Багато хто посилається на Вінстона Черчилля та Беньяміна Нетаньягу, які створили уряд національної єдності, що ліквідував політику як явище в критичний для країни момент.

Хочуть на Банковій цього чи ні, але їм доведеться вигадати механізм перезапуску своєї легітимності. Я б навіть сказав, що це в інтересах Зеленського та його команди. Країна потребує непопулярних рішень, які необхідні у війні на виснаження. Але якщо ці рішення Офіс президента збирається ухвалювати самотужки, то можна сміливо попрощатися з рейтингами, про які там так переживають.

Зеленському було б вигідно реалізувати важкі рішення тримаючи за руку своїх політичних опонентів, тим самим знявши з себе частину негативу. Але це гра іншого порядку, яка вимагає витримки. Чи здатний на таку гнучкість президент, покаже час.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана