У Польщі вийшла книжка під назвою «Польща на війні» журналіста Збіґнєва Парафяновича, яка описує початок повномасштабного вторгнення росіі в Україну та наступні кілька місяців, розкриваючи невідомі широкому загалу залаштункові подробиці.

До речі, про Саллівана тут теж є.

Декілька цікавих фрагментів:

• Польський уряд був стурбований тим, що Лукашенко вступить у війну, і готував сценарій, за яким антирежимні диверсійні групи будуть відправлені в тил білоруської армії, щоб посіяти хаос. Зрештою Лукашенко сам так злякався, що різними каналами запитував у Варшави, чи дозволять йому перетнути кордон, а потім вилетіти з найближчого аеропорту. Він знав: якщо справи підуть погано, росіяни не дозволять йому піднятися у власний повітряний простір.

• Польські спецпідрозділи гарантували безпеку українських делегатів, які брали участь у переговорах у Білорусі. Вони супроводжували їх на гелікоптерах, які приземлялися на білоруській землі, й вивозили, коли ті закінчували роботу. Також польські спецпризначенці були присутні на базі в Броварах, коли почалася війна. Вони залишилися довше, збираючи розвіддані.

• Дмитра Кулебу з усією родиною (і собакою) прийняв його польський колега Збіґнєв Рау у своєму приватному будинку, де вони могли перечекати критичний період. Аналогічні пропозиції надійшли секретареві РНБОУ Олексію Данилову та заступникові керівника ОП Андрію Сибізі.

• Американці були переконані, що Київ впаде протягом трьох днів, і були готові евакуювати 40 тисяч осіб, імовірно, крім власних громадян також усю українську політичну еліту та істеблішмент. Радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван був налаштований найбільш скептично щодо шансів України й сперечався про це із секретарем польського президента Якубом Кумохом, який був переконаний, що Україна переможе. Пізніше з тих самих причин США неохоче надавали додаткову допомогу у вигляді важкого озброєння.

• Зрештою Варшава втомилася від нерішучості та небажання США й почала діяти самостійно. Поляки розібрали близько 10 винищувачів МіГ-29 і залишили їх по частинах у лісосмузі поблизу кордону. Києву повідомили про «безхазяйні» деталі, які потім підбирали й швидко збирали на українському боці кордону. Це сталося за кілька місяців до офіційної передачі літаків у більшу міжнародну коаліцію.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

У нас на @liganet вийшло цікаве інтерв'ю з віце-спікером Верховної Ради Олександром Корнієнко.

Цікаве воно тим, як Корнієнко протягом всього інтервʼю маневрував від незручних запитань.

Одна з ключових тем — Олександр Дубінський, якого підозрюють у держзраді. Це тільки один кейс із сотні, які висвітлюють ключову проблему президентської партії — крива кадрова політика.

Корнієнко був одним з тих, хто цю партію будував. Але брати відповідальність за свої рішення він не збирається, що цілком очікувано.

Які висновки зроблено і чи зміниться підхід у підборі кадрів? Відповіді на ці запитання ви знайдете в самому інтерв'ю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сьогодні ось цьому містеру, що сидить праворуч від Рейгана, виповнюється 81 рік.

Упевнений, коли весь цей жах скінчиться, ми згадуватимемо цього дядька з теплотою. Незважаючи на всі проблеми, з якими стикається його адміністрація, Джо Байден вельми гідно тримає удар. Звичайно, багато українців незадоволені повільністю ухвалення життєво важливих рішень. І я серед них.

Але давайте хоча б сьогодні проявимо повагу до віку та просто подякуємо за те, що ми маємо. Подивлюся я на вашу спритність, коли ви будете на дев'ятому десятку.

Здоров'я, Джо!

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Оцініть назву коротенької публікації на CNN: «Коли ви востаннє бачили телевізійний репортаж з України? Мабуть, досить давно».

Йдеться про те, що війна в Україні зникає з американських новинних стрічок на тлі бурхливого конфлікту в Газі. До війни на Близькому Сході висвітлення бойових дій в Україні становило близько 8% ефірного часу. Зараз цей показник знизився до 1%.

У публікації згадується, що в цей 1% входить певний «сплеск» новин про перипетії у Палаті представників стосовно надання фінансової допомоги Україні.

Особисто я бачу проблему не в самому зниженні відсотка згадувань нашої країни (хоча приємного мало), а в тому, що тепер американці буквально в прямому ефірі дивляться як підтримка України буденно слабшає. Це стає інформаційним фоном. Хоча ще нещодавно цим фоном була героїчна боротьба українського народу.

Погодьтеся, це відчутна зміна наративу від «українці гідно б'ються, їм потрібно допомогти» до «єдність у підтримці України під великим питанням».

Я дуже сподіваюся, що ми просто не бачимо закулісну роботу наших делегацій та лобістів. Якщо ж ця робота не ведеться, і ми думаємо, що ця тенденція виправиться сама собою — на нас чекає дуже неприємний сюрприз.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Досить тривожна стаття Foreign Affairs під назвою «Зміна парадигми в американській політиці щодо Азії».

Основна думка: серед азіатських країн спостерігається недооцінка загрози китайської експансії, що проявляється у небажанні інвестувати у власну оборону. США мають переконати своїх союзників зайняти більш войовничу позицію щодо Китаю, інакше в найближчій перспективі Вашингтон втратить свій вплив у регіоні.

Ця тенденція мені дуже нагадує стан справ у Європі напередодні вторгнення росії в Україну. Європейські еліти занадто розслабилися, зосереджуючи свою увагу на економічному співробітництві, при цьому ігноруючи питання власної військової та енергетичної безпеки.

Занурившись у «теплу ванну» Європа виявилася не готовою до великої війни. Цю саму помилку можуть повторити країни Азійсько-Тихоокеанського регіону. Тому політика «легкого дотику» більше не працює. США просто зобов'язані поставити ці країни перед фактом нової реальності.

Ключові тези:

• Зосередившись на торгівлі та розвитку, багато азіатських країн не зробили достатніх зусиль для зміцнення своїх збройних сил і виявилися вразливими для китайської агресії.

• Пекін скористався зневагою сусідів до витрат на оборону, розширивши військову та напіввійськову присутність Китаю в таких спірних районах, як Тайванська протока, Східно-Китайське і Південно-Китайське моря.

• Вашингтон не може змусити азіатських партнерів поставити в пріоритет власну оборону, але він може стимулювати їх до тіснішої співпраці зі США. Перетворення нейтральних держав на активних партнерів США необхідне для того, щоб зробити регіон безпечнішим і менш вразливим для територіальних і геополітичних амбіцій Китаю.

• Китай буквально підкуповує своїх сусідів, тим самим нейтралізуючи їхню волю до боротьби. Укладаючи двосторонні угоди в рамках «Поясу і шляху» Пекін спокушає правлячі еліти таких країн, як Індонезія, Малайзія і Таїланд, обіцянкою негайної економічної вигоди. Китай припускає, що ці країни погодяться або, принаймні, залишаться неупередженими до експансіоністських морських планів Пекіна.

• Такі стратегічно важливі країни, як Малайзія, Філіппіни і Таїланд, за останнє десятиліття витрачали на оборону в середньому всього 1,5% ВВП на рік. Індонезія витрачає ще менше: з 1998 року її оборонний бюджет щорічно залишається нижчим за 1% ВВП. Серед великих морських гравців у Південно-Східній Азії тільки Сінгапур і В'єтнам, схоже, серйозно ставляться до оборони. Їхні щорічні витрати за останні кілька десятиліть становили в середньому 5% і 2,5% ВВП відповідно.

• Сінгапур і Філіппіни, як і більшість інших країн регіону, як і раніше, віддають перевагу деескалації американо-китайського протистояння. Обидві країни підтримують тісні зв'язки з Пекіном, і жодна з них не заявила про намір піти стопами Австралії або Японії та приєднатися до балансуючої коаліції США, щоб протистояти присутності Китаю в спірних районах.

• Якщо Вашингтон хоче зберегти свої позиції в Азії, йому доведеться переконати ті приморські держави, які дедалі йдуть в орбіту Китаю, змінити свої підходи до забезпечення безпеки. Сполучені Штати більше не можуть відокремлювати економічне співробітництво від своїх ширших геополітичних цілей, як це було в перші два десятиліття після закінчення холодної війни.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

У нашому інформаційному просторі ця новина затрималася не надовго, а дарма.

Зеленський зустрівся з медійним рупором республіканців — гендиректором Fox Corporation Лакланом Мердоком.

Приблизно так має виглядати боротьба за голоси в Конгресі. Fox переважно формує порядок денний, на який спираються консервативні законодавці. Тому важливо працювати не тільки з конгресменами, а й з тими, хто буквально має ключ до свідомості республіканського виборця.

Цілком можливо, що в ОП зробили правильні висновки з останнього візиту Зеленського до США, коли помічники президента намагалися організувати для нього особисту появу на Fox News, але ті відмовили.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

А ось свіжа новина, яка є продовженням попередньої думки.

Володимир Зеленський у розмові з Fox News заявив, що готовий до діалогу з Дональдом Трампом і може ознайомитися з «мирним планом», якщо в нього такий є. Пряма мова:

«Я готовий. Якщо в нього є дуже конкретний мирний план, він може поділитися ним зі мною. Так, ми можемо зупинити цю війну, якщо ми віддамо росії Донбас і Крим.

На мою думку, наша країна не буде готова до такого мирного плану. Це не мирний план».

Якщо появи президента (та інших наших посадовців) на Fox News будуть регулярними, то в нас буде шанс коригувати порядок денний республіканців. Принаймні, така тенденція мені подобається. Чи принесе це плоди? Питання відкрите. Але пробувати безумовно потрібно.

Через два-три місяці цікаво подивитися на результати опитувань у США щодо підтримки України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Зима дійсно може бути «веселою».

The Wall Street Journal пише, що США фіксують готовність Ірану надати росії сучасні балістичні ракети малої дальності.

Нагадаю, що 8 жовтня з Ірану було офіційно знято ембарго ООН на продаж ракетної зброї. І найсмішніше те, що це ембарго було частиною плану дій щодо режиму санкцій у відповідь на ядерну програму Ірану.

А тепер дайте відповідь на питання: чи завадили ці санкції іранській ядерній програмі? Відповідь лежить на поверхні. Іран як ніколи близький до того, щоб стати ядерною державою.

Це все, що вам потрібно знати про Захід і його санкції, які є дуже неправдоподібною імітацією боротьби з автократіями по всьому світу. Вони бояться визнати, що не готові вийти із зони комфорту та почати піднімати ставки, як це роблять Китай, Іран та їхні проксі.

Сорокарічні санкції не завадили Тегерану опинитися за крок від того, щоб назавжди змінити правила гри на Близькому Сході. Тож коли Захід в черговий раз продаватиме нам санкції проти росії як «срібну кулю», згадуйте Іран.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Washington Post пише, що в Пентагоні розчаровані стратегією Байдена щодо стримування атак іранських проксі на бази в Сирії та Іраку.

Деякі чиновники Пентагону вважають стратегію Білого дому непослідовною. На їхню думку, обмежені авіаудари з боку США не приводять до результату.

З 17 жовтня американські війська в Іраку та Сирії практично щодня піддаються ракетним обстрілам і атакам безпілотників. Вже зафіксовано щонайменше 61 інцидент і приблизно стільки ж поранених. На інфографіці вище можна роздивитися точну географію ударів.

Уся ця параноя ескалації до добра не доведе. Ми тут всі любимо лаяти Трампа, але давайте на мить згадаємо як за його особистим наказом ліквідували іранського генерала Касема Сулеймані, якого називали наймогутнішою фігурою в Ірані після верховного лідера аятоли Хаменеї.

У відповідь Тегеран завдав ракетного удару по американських базах в Іраку. Неприємно? Авжеж. Чи можна назвати це ескалацією? Звичайно ні.

Ба більше, публічна реакція Ірану наочно демонструє небажання втягуватися в прямий конфлікт. Щоб ви розуміли, постійний представник Ірану при ООН Маджид Тахт-Раванчі заявив:

«Усі наші дії були пропорційні вбивству Касема Сулеймані». Вони завершені.

Ну, якщо обстріл американської бази пропорційний ліквідації одного іранського генерала, то зараз США спокійно можуть вбивати по парі генералів на день.

Про який авторитет у регіоні можна говорити, якщо адміністрація Байдена не може зважитися на більш жорсткі удари по іранських проксі. Про сам Іран я вже мовчу.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

The Hill пише, що стратеги виборчої кампанії Байдена стурбовані тим, що президент втрачає підтримку молодих виборців Демократичної партії, які розчаровані підходом США у війні між Ізраїлем та ХАМАС.

Є побоювання, що страшні кадри жертв серед палестинського цивільного населення можуть знизити явку на виборах.

Поки читав цей матеріал, я подумав про те, що потрібно зробити все необхідне, щоб війна в Україні знаходила схожий відгук в американського виборця. Кадри жертв серед мирних українців мають безпосередньо впливати на перебіг виборчої кампанії. Інакше не варто розраховувати на тривалу підтримку з боку США.

У палестинців є чому повчитися. Вони знають свою аудиторію в Сполучених Штатах й талановито грають на її почуттях, викликаючи емпатію, яку не можуть ігнорувати політики.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сьогодні в нас на @liganet вийшло інтерв'ю з вже колишньою заступницею міністра оборони Ганною Маляр. Це перше інетрв'ю після звільнення. Як не крути, це ексклюзив.

Нагадаю, що Маляр відповідала за стратегічні комунікації. Це один із ключових напрямів, від якого залежить, зокрема, і те, під яким кутом на Заході дивляться на нашу війну.

Тому інтерв'ю цікаве тим, що воно дає можливість трохи ширше проаналізувати стан справ у сфері інформаційної політики, де в нас маса проблем і недопрацювань.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Пакистан подав офіційний запит щодо приєднання до БРІКС.

Ісламабад вже давно дрейфує в орбіту Китаю і ймовірна інтеграція з БРІКС остаточно закриє це питання.

Я хочу вам нагадати, що Пакистан досі має статус основного союзника США поза НАТО.

Це ще одне відлуння ганебної втечі США з Афганістану і загалом показник провальної політики в регіоні. Сполучені Штати просто спостерігали за тим, як Китай топить Ісламабат у кредитах, підриваючи залишки його суверенітету.

Також не варто забувати, що на території країни відроджується антипакистанське терористичне угруповання «Техрік-і-Талібан Пакистан», яке тісно співпрацює з талібами в Афганістані. І недооцінка перспектив цього союзу можуть знову актуалізувати проблему тероризму на Близькому Сході і не тільки. Китай точно не займатиметься цією загрозою.

Безвідповідальна політика США в регіоні продовжує закладати бомбу уповільненої дії, детонація якої вигідна Китаю та решті країн «вісі зла».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Після атак «Шахедів» на Київ потроху відновлюю свій сон та концентрацію. На читання західних медіа банально немає сил та настрою. Проте зараз дивлюся документальний фільм «Америка і Талібан» від Frontline та натрапив на кумедний епізод.

Напередодні 11 вересня чиновник Талібану коментує надання притулку Осамі бен Ладену в Афганістані:

«Ми і Осама не терористи. Терористами є Америка і росія. Вони хочуть правити світом і втручатися у справи кожного»

Якщо ігнорувати тезу про те, що США — терористи, а Осама бен Ладен — ні, то стосовно росії цей таліб видав люту базу, коли це ще не було мейнстримом.

Не сприймайте цей пост надто серйозно, а краще теж подивіться цей фільм. Якщо увімкнути автоматичний переклад субтитрів, то можна дивитися цілком комфортно.

Це дуже якісна робота, яка буквально зсередини показує устрій Талібану та проливає світло на цілу низку помилок Сполучених Штатів, скоєних в Афганістані, відлуння яких ми чуємо й досі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Нова фаза епопеї з можливим звільненням Валерія Залужного. Якщо раніше це були чутки, то сьогодні домисли набули свою форму.

Заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки від «Слуги народу» Мар'яна Безугла вважає, що керівництво ЗСУ має піти у відставку. Ми опертивно підготували коментар Романа Костенка щодо цієї ситуації.

До слів Безуглої вже ніхто не ставиться серйозно. Тим не менш, партія давно мала б провести виховну роботу у зв'язку з публічними заявами депутатки. Але вже пізно, сьогодні вона підриває легітимність військового керівництва країни.

Судячи з усього, «Слугу народу» все цілком влаштовує, що особисто я трактую як мовчазну згоду.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

The South China Morning Post пише, що Китай відмовився інвестувати в «Силу Сибіру-2» та вимагає від росії нових знижок на газ.

А тепер згадайте матеріал The Washington Post, в якому йдеться про нібито плани росії та Китаю побудувати тунель під Керченською протокою.

Якщо Китай відмовляється платити за трубопровід, який безпосередньо відповідає інтересам Пекіна, то про яке будівництво тунелю в Криму може йти мова? Ще й під час бойових дій.

Особисто для мене ці дві новини суперечать одна одній. Схоже на те, що The Washington Post занадто серйозно сприйняв українські розвіддані. Можливо, розмова між російськими та китайськими бізнесменами справді була, але це не означає, що такі плани всерйоз обговорюються на найвищому рівні.

Новина хайпова, згоден. Але нічого спільного з реальністю не має.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Думаю, вже майже всі читали нову статтю The Economist про «жахливі відносини» Зеленського та Залужного.

Хочу сказати, що у нас величезні проблеми, якщо про системну кризу ми дізнаємося із західних медіа. Не важливо, чи є у Залужного політичні амбіції, чи немає, у нас є президент, який несе пряму відповідальність за ці чутки.

Саме ОП має проводити кризову комунікацію, яка загасить будь-які спекуляції в медіа. Натомість усі мовчать та судорожно підраховують власні рейтинги.

Доки Зеленський і його команда не вийдуть на публіку та не пояснять українцям, що відбувається, суспільство залишається сам на сам із ворогом, який дуже вміло грає на почуттях тривоги та невизначеності.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Давайте так. Мар'яна Безугла зробила ідіотський вчинок, коли оприлюднила наші мобілізаційні плани та закликала до відставки військового керівництва. Така форма критики деструктивна, тому що це грає на руку ворогові. За таке потрібно щонайменше позбавляти мандата.

Але цей скандал оголив інший симптом, який дедалі складніше ігнорувати. В інформаційному просторі утворився вакуум уявлення про те, як Україна вестиме війну у 2024 році. І поки цей вакуум існує, люди заповнюють його своїми домислами, параноєю і теоріями змов, що неминуче створює благодатний ґрунт для ворожих ІПСО.

Це не означає, що нам потрібні конкретні плани військових операцій із позначками на картах. Людям потрібне розуміння реального стану справ. Наприклад, такої ж думки дотримується і Євген Дикий.

Вже стало очевидно, що кожен українець трактує дійсність залежно від того, до якої міри він був отруєний наративами про «чмобіків», «70-ту хвилину матчу» і «два-три тижні». Суспільство перегріто власною пропагандою та перебуває в розриві з реальністю.

Натомість українці чують діаметрально протилежні оцінки Зеленського та Залужного, які сіють підозри та невизначеність. Чутки про конфлікт між політиками і військовими — прямий наслідок цього безладу.

І тепер уявіть. Українець, осліплений туманом війни та нереалістичними очікуваннями, раптом читає новину про те, що путін у 2024 році витратить на війну 10,4 трильйонів рублів. Так-так, той самий путін, який «скоро помре від раку» виділяє на «армію чмобіків» 111 мільярдів доларів, що на 70% більше ніж торік. Про глибину фрустрації можна тільки гадати.

До речі, про плани росії збільшити витрати на війну писав Bloomberg ще у вересні.

Водночас українець викинутий на розтерзання інформаційним спекулянтам (вітчизняним і ворожим), які малюють різноманітні катастрофічні прогнози. Він бачить, що стосунки політиків і військових переживають явну кризу. На це накладаються невтішні сигнали з-за кордону: відсутність політичної волі, популізм, війна на Близькому Сході, яка розмиває увагу до України тощо.

Не візьмуся гадати, у що може вилитися така гримуча суміш, але це точно нам не на користь. І причина цьому — наша стара-добра крива комунікація. Тому влада зобов'язана надати простий і зрозумілий меседж, який дасть хоча б базове уявлення про те, в якому становищі ми перебуваємо.

Сьогодні підготую огляд ключових тез дуже актуальної статті на Foreign Affairs про стратегію тривалої війни, під яку потрібно адаптувати доктрину нашої боротьби.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Як і обіцяв, ось та сама стаття на Foreign Affairs під назвою «Як Захід може допомогти Києву витримати довгу війну».

Основна думка: Захід та Україна повинні прийняти нові реалії на фронті й позбутися токсичної самовпевненості, яка заважає створенню нової стратегії, яка ґрунтується на волі до тривалої боротьби. Слід перестати очікувати швидкої перемоги і переключитися на стримування росії.

Матеріал дуже тверезий та стримано оптимістичний. Це хороший приклад того, як має виглядати аналіз реальності без посипання голови попелом.

Ключові тези:

• У розділеного Конгресу, ймовірно, немає волі, щоб забезпечити відновлення контрнаступу в 2024 році, а європейські країни не надають обіцяної допомоги. З точки зору військового підходу шлях України до перемоги незрозумілий.

• Україна та її союзники повинні не боятися, а змиритися з поточною реальністю війни. Вони повинні готуватися до багаторічної битви та довгострокового стримування росії, а не сподіватися на швидкий український тріумф або, в разі його відсутності, на швидке рішення шляхом переговорів.

• Будь-які надії на те, що переговори прямо зараз можуть піти на користь Україні, наївні, бо росія не стає більш схильною до компромісів. Насправді, прагнення путіна змінити весь міжнародний порядок за допомогою кровопролитної війни зараз більш амбітне, ніж рік тому.

• Тупік на фронті, яким би невтішним він не був, являє собою величезне досягнення. До лютого 2022 року ідея про те, що Україна може досягти військового паритету з росією, здавалася б фантастичною. Однак за допомогою Заходу Україна стримує свого набагато могутнішого сусіда.

• Щоб домогтися прогресу зараз, західним і українським лідерам необхідно згуртуватися навколо досяжних стратегічних цілей. Найнагальнішою з них є стримування російських сил — не тільки для того, щоб захистити все, чого вже домоглася Україна, а й для того, щоб зробити присутність росії на українській території якомога небезпечнішою.

• Якщо американський уряд перестане фінансувати Україну, жодна інша країна не зможе заповнити вакуум, що утворився. Європейські країни не мають у своєму розпорядженні запасів боєприпасів та потужностей військового виробництва. У березні 2023 року ЄС зобов'язався відправити Україні мільйон боєприпасів до березня 2024 року, але вони ризикують не встигнути.

• Незважаючи на безвихідну ситуацію на полі бою, переговори не є правильним виходом із глухого кута, що склався. З огляду на те, що Україна не просувається вперед на полі бою вже понад рік, переговори ризикують повторити дипломатію неефективних Мінських угод.

• Україні та Заходу слід утриматися від пораженських настроїв. Перемога у війні може прийти неочікувано, і надалі країнам, які підтримують Україну, доведеться знайти баланс між самовпевненістю і тверезістю. Тверезість вимагає чесності: ні перемога України на полі бою, ні переговори, в яких Київ почне з сильних позицій, не близькі.

• У сезон президентської кампанії в США лунатиме звинувачення в тому, що підтримка України — це ще одна з «вічних війн» Вашингтона. Вирішальна відмінність у тому, що Сполучені Штати розміщували свої війська у В'єтнамі, Афганістані та Іраку, і всі ці війни були набагато дорожчими, ніж війна в Україні. У Києві США мають більш сприйнятливого, більш незалежного та більш демократичного партнера, ніж будь-коли в Сайгоні, Кабулі чи Багдаді.

• Допомога Україні — це не філантропія. Для Європи успіх чи невдача у стримуванні росії визначатиме безпеку всього континенту. Для Сполучених Штатів успіх чи невдача стримування росії в Європі визначить майбутнє міжнародного порядку, який вони очолюють.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Помер Генрі Кіссінджер.

Він був батьком школи «Realpolitik» — концепції ситуативного розв'язання проблем, не озираючись на цінності та наслідки.

Нагадаю, саме Кіссінджер просував політику умиротворення Китаю на початку 1970-х років, яка нині вилилася для Вашингтона в головну геополітичну проблему — протистояння з Пекіном. Кіссінджер тоді запевняв Білий дім у тому, що відновлення хороших стосунків із Китаєм суттєво допоможе Америці в протистоянні з Радянським Союзом.

Можна сказати, що він був одним з архітекторів того світопорядку (або його відсутності), в якому ми зараз живемо.

Сподіваюся, разом із ним помре епоха безвідповідальної та прагматичної політики, жертвою якої, зокрема, стала і наша країна.

Але фігура була культова. Цього не відняти.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

The Times пише, що Європа не готова до війни з росією та ризикує бути «стертою» під час конфлікту, подібно до того, як Священну Римську імперію було зруйновано Наполеоном.

Не можу проаналізувати аргументи, які наводить автор, оскільки стаття платна, але заголовок досить сміливий.

Дуже схоже на те, що ведеться інформаційна кампанія з приведення до тями західних еліт, які ніяк не можуть вийти із зони комфорту та подивитися в очі реальності.

Водночас тривожно й обнадійливо. Якщо Захід не чує українців, може хоч тепер він почує власні медіа.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Reuters пише, що Ізраїль хоче створити буферну зону у секторі Газа після війни.

Зважаючи на те, як західні еліти дуже чутливі до маніпуляцій лівих, які цинічно забувають про різанину 7 жовтня, буферна зона — єдине логічне рішення. Допоки на Заході пропалестинське лоббі має великий вплив, будь-яка спроба Ізраїлю захистити свій дім буде тарктуватися як «несимітрична відповідь», що, звісно, ганьба й лицемірство.

З іншого боку, Ізраїлю доведеться розморозити концепцію двох держав, тому що від цього, на жаль, залежать і без того небезхмарні відносини зі Сполученими Штатами.

Якщо ніхто не може дати тобі гарантій, що твій ворог не розв'яже війну знову, ці гарантії потрібно створити самому.

Україні теж не завадила б буферна зона в майбутньому. Однак у нашому випадку це майже нездійсненна мрія. А от Ізраїль вже має досвід створення буферних зон. Окупація Голанських висот та Синайського півострова показали, що це рішення доволі ефективне.

А особливо чутливим особам хочу нагадати, що поки ви намагаєтеся оживити труп міжнародного права, варвари використовують цей труп у власних інтересах.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана