Читаю книгу Валі Насра «Необов'язкова країна». Автор з 2009 до 2011 року працював радником Річарда Голбрука — спеціального представника США з Афганістану і Пакистану.

Книга написана до виведення американського контингенту з Афганістану. Однак ретроспективно дуже цікаво дивитися на логіку ухвалення рішень в адміністрації Обами та наслідки, до яких вони призвели.

Ось кумедна цитата:

«Робота в адміністрації Обами подарувала нам можливість створення регіональних економічних, політичних і військових організацій з метою надання допомоги регіону у врегулюванні багатьох кризових ситуацій і дали змогу регіону самому впоратися з проблемами без постійних вливань у вигляді американських життів і доларів. Одночасно ми змогли зменшити загрозу Аль-Каїди, посилити потяг до демократії та знайти спосіб втягування Ірану у свою орбіту».

Тільки уявіть вираз обличчя автора, якби йому сказали, що 2021 року американські війська тікатимуть з Афганістану, 300 тисяч солдатів афганської армії буквально розчиняться в повітрі, дикуни з Талібану отримають контроль над країною, а Іран буде максимально близьким до володіння ядерною зброєю.

Проте, дуже корисна книжка, яка дає змогу залізти в голову американському істеблішменту.

Періодично публікуватиму тут цікаві мені фрагменти. Тому за хештегом #ВаліНаср можете відслідковувати пости на цю тему.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сподіваюся, слова Зеленського про те, що Україна розглядає зміни у своїй військовій стратегії є першим кроком в усуненні непорозуміння між військовим та політичним керівництвом.

Хоч Зеленський усе ще наполягає на тому, що ситуація на фронті не схожа на глухий кут (і має на це всі підстави), є надія, що Банкова адаптуватиметься до нових реалій, не допускаючи публічних розбірок.

Інакше ми втратимо країну.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

The New York Times опублікувало опитування, яке показує, що Трамп випереджає Байдена в п'яти із шести ключових штатах. Поки що в одному лише Вісконсині Байден перемагає. Знову ж таки, поки що. Ситуація може змінитися в гірший бік.

Але є ще одна деталь, яку наші ЗМІ чомусь не помітили, хоча це очевидно. Байден програє не тільки Трампу, а й іншим кандидатам від Республіканської партії. Тобто, якби на місці Трампа був Десантіс чи Гейлі, то Байден все одно програвав би чотири штати.

Вчора читав статтю на Axios, де стверджувалося, що багато молодих демократів вже почали підготовку до президентських виборів 2028 року, а можливо, і 2024-го. Причина — вік Байдена та його непрогнозоване здоров'я.

У Байдена не вірить його власна партія, не кажучи вже про ключові штати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вчора натрапив на одну з найогидніших та інфантильних статей на Foreign Affairs під назвою «Виведення американських військ з Афганістану не прискорило вторгнення росії в Україну».

Регулярно читаю Foreign Affairs, але ніколи там не помічав настільки нікчемних наративів на другий рік війни.

Усю статтю можна звести до однієї цитати:

«Вибір часу, коли путін ухвалив рішення про вторгнення в Україну, свідчить про те, що його вибір не був реакцією на прояв слабкості Сполучених Штатів в Афганістані. Швидше за все, це був стратегічний розрахунок, заснований на побоюванні, що позиції росії слабшають. А з огляду на те, що Сполучені Штати та їхні європейські союзники збільшували свою підтримку оборонних, розвідувальних, кібернетичних і безпекових можливостей України, путін, можливо, вирішив, що йому потрібно вторгнутися, поки він ще може».

Фактично автор повторює тезу російської пропаганди про те, що росію спровокувала стрімка мілітаризація України.

Саме через таких «експертів» Захід не може рішуче відповісти автократіям, які щоденно підривають архітектуру світової безпеки. Може здатися, що одна стаття не має ніякого впливу. Але ж вона не одна, у західному інфополі таких статей сотні. І доки подібні наративи актуалізуються, вони формують думку певної частини суспільства, а думка стає політикою.

Це типова помилка західної школи думки, яка тяжіє до раціоналізації дій варварів. Мовляв, росія розв'язує війну заради власної безпеки, а не тому що путін і його народ одержимий ідеєю відновлення імперії.

Колосальне нерозуміння викликів і параноїдальний страх власної сили неминуче ведуть до катастрофи.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вкид Ар'єва про відставку Залужного — це можливість нарешті усвідомити, що буває, коли державне управління перетворюється на шоу-бізнес. Такі як Ар'єв дивляться на політику крізь призму лайків і охоплень, а не відповідальності та наслідків.

Але проблема куди глибша. Насправді Ар'єв та йому подібні є всього лиш симптомом хвороби. А ось її причина — це схильність певної частини суспільства обирати таких депутатів. Тому що вони також дивляться на політику як на розвагу.

Таких Ар'євих у кожному відомстві по кілька людей. І кожен з них хоче вхопити свій момент слави. Насолоджуйтеся.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чи може війна у секторі Газа відродити ІДІЛ та Аль-Каїду?

Існують побоювання, що напад ХАМАС і відповідь ізраїльських військових у секторі Газа можуть відкрити вікно можливостей для глобального джихадистського руху, щоб відродитися після років занепаду.

А я хочу нагадати, що ІДІЛ все ще не знищений. Зараз у ІДІЛ достатньо ресурсів для здійснення атак. Звісно, не з таким розмахом як раніше, але це досі грізна сила. У 2022 році угруповання взяло на себе відповідальність за 279 терактів у Сирії та 483 в Іраку. Тому коли Нетаніягу каже, що «Ізраїль переможе ХАМАС, як світ переміг ІДІЛ», то він сильно перебільшує.

Однак у новій статті на Foreign Affairs стверджується, що відродження ІДІЛ та Аль-Каїди на тлі війни в секторі Газа малоймовірне. І ось чому:

• ХАМАС і глобальні джихадистські угруповання глибоко розходяться в ідеологічному плані. На початку свого існування ІДІЛ оголосила такфір, або відлучення від церкви, ХАМАС за низку нібито скоєних ним злочинів. Угруповання також утрималася від похвали за атаку 7 жовтня на Ізраїль.

• Дійсно, чим довшим і кривавішим стає конфлікт, тим більше він розпалює гнів серед мусульман і зміцнює довіру до джихадистського світогляду ісламу. Але ідеологічні розбіжності обмежать можливість джихадистів скористатися цим моментом для активізації свого руху.

• ХАМАС був заснований у 1987 році як палестинське крило «Братів-мусульман», політичної організації, яку джихадисти засуджували за поступовий підхід до ісламізації і готовність діяти в рамках існуючих політичних систем.

• Протягом багатьох років ІДІЛ регулярно засуджував ХАМАС. Редакційна стаття 2016 року в арабському щотижневому бюлетені ІДІЛ «Аль-Наба» докоряла «відступницькому руху ХАМАС» за те, що він сповідує «політеїзм демократії» і не застосовує закони шаріату.

• З точки зору ІДІЛ, створення ісламської держави явно не є метою ХАМАС. Навіть якщо палестинському угрупованню вдасться перемогти Ізраїль, це означатиме лише заміну однієї системи ідолопоклонницького правління на іншу.

• Як і Аль-Каїда, ІДІЛ хоче поширити війну на всіх — євреїв по всьому світу, Захід та арабські держави. Але на відміну від Аль-Каїди, ІДІЛ не висловлює підтримки палестинським бойовикам на місцях, натомість пропонуючи їм реформуватися.

• Аль-Каїда та ІДІЛ, виділяють мало ресурсів на палестинський напрямок і майже не присутні в Газі або на Західному березі річки Йордан. Майже монопольне становище ХАМАС на палестинській сцені, швидше за все, виключає можливість того, що Аль-Каїда або ІДІЛ відіграватимуть значну роль у спротиві ізраїльському наземному вторгненню в Газу.

• Якщо Аль-Каїда або ІДІЛ не закріпляться на палестинському театрі воєнних дій, важко уявити, що криза в Газі відродить статки будь-якої з цих груп.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Китай посилюється на Близькому Сході.

Bloomberg пише, що адміністрація Байдена стурбована намірами Китаю побудувати військову базу в Омані. Цілком прогнозований крок від Піднебесної, яка вже тривалий час розширює оборонні та дипломатичні зв'язки з Близьким Сходом.

Радники Байдена повідомили йому, що китайські військові чиновники обговорювали це питання минулого місяця з оманськими колегами, які підтримали цю ідею.

Нагадаю, відкриття бази в Омані доповнить інший закордонний військовий об'єкт Пекіна у східноафриканській державі Джибуті, який він називає «логістичним центром».

Розширення своєї військової присутності дасть змогу Китаю посилити контроль над Ормузькою протокою, через яку надходить чимала частина енергоносіїв до Азії.

Однак база в Омані — далеко не стеля амбіцій Пекіна в регіоні. Китай вже давно працює над розгортанням військових баз в Об'єднаних Арабських Еміратах та інших країнах Азії, зокрема Таїланді, Індонезії та Пакистані.

Важливо зазначити, що в Джибуті та Омані також знаходяться військові бази Сполучених Штатів. Однак якщо адміністрація Байдена допустить китайську військову присутність і в ОАЕ, то це тільки підкреслить слабкість і недалекоглядність близькосхідної політики США.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

До речі, стосовно китайської військової бази в Джибуті.

Якщо подивитися на те, як саме Китай реалізовує свою присутність за кордоном, то можна зрозуміти, чому Китай може реально похитнути монополію США в Африці та на Близькому Сході. Не прямо зараз, але на дистанції.

Китай, крім військової присутності в Джібуті, ще й активно інвестує в цю країну. Китайські банки вклали понад 14 мільярдів доларів у різні інфраструктурні проєкти, що сильно вплинуло на розвиток Джибуті. Завдяки китайським інвестиціям економічне зростання країни перевищило 5%.

У цей же час США просто платить орендну плату за розміщення своїх військ. Це ефективно просто тут і зараз, але якщо говорити про політичний вплив, то він точно не конкурентний з тим впливом, який має Китай.

Не сумніваюся, що за таким самим принципом Китай працюватиме в Омані та ОАЕ, якщо їм вдасться домовитися про створення військової інфраструктури.

Хоч Китай і програє США за кількістю військових баз у регіоні, але точно виграє за якістю своєї присутності, створюючи економічні вигоди для своїх партнерів.

Як то кажуть, мотаємо на вус та споглядаємо красу гри.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Дріб'язкові образи. Грубість. Особисті нападки.

Це стало визначальними рисами американських політичних дебатів у наші дні. Але так було не завжди. Раджу вам коротке відео від The New York Times, яке демонструє тотальну деградацію політичної дискусії в США.

Ось вам приклад з дебатів Кеннеді та Ніксона, де останній сказав просту, але фундаментальну тезу: «Наші розбіжності полягають не в цілях Америки, а лише в засобах досягнення цих цілей».

І це Річард Ніксон — один із найодіозніших персонажів в американській історії. Але навіть він розумів справжню ціль дебатів та важливість професійної етики.

А зараз ми спостерігаємо, як кандидати копирсаються в брудній білизні та обговорюють зовнішність своїх опонентів, замість того, щоб говорити про долю Америки та її роль у світі.

Найстрашніше, що світ дивиться на це і робить висновок, що така політична культура цілком прийнятна.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Джо Байден на переговорах із Сі Цзіньпіном у Сан-Франциско говоритиме про необхідність відновлення каналів зв’язку між збройними силами обох країн.

Не варто очікувати якогось прориву. Ці перемовини для Пекіна — певний тайм-аут у відносинах зі США, оскільки Сі намагається впоратися з ослабленою економікою, зупинити відтік іноземного капіталу і протидіяти посиленню американським обмеженням на передачу технологій.

Ситуативно Китай піде на незначне зближення тільки заради того, щоб виграти час.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Президент Ірану Раїсі хоче заборонити поставки американської зброї до Ізраїлю.

Раїсі на спільній конференції ЛАД та ОІС запропонує мусульманським країнам «заборонити Ізраїлю використання свого повітряного простору та заборонити США постачати зброю до Ізраїлю зі своїх військових баз у регіоні».

Я трохи не розумію Мухаммада бін Салмана. Нагадаю, Саудівська Аравія надає майданчик для цього антисіоністського шабашу. Як після цього укладати довгоочікувану угоду з Ізраїлем і всерйоз розраховувати на гарантії безпеки від США — особисто мені не зрозуміло.

Можливо, це чергова «гра м'язами» в надії, що Байден буде більш поступливим. Але поки що це виглядає дуже зухвало і непослідовно.

Хоча про яку послідовність йдеться на Близькому Сході. Про що це я.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

На The Hill вийшов максимально базований матеріал під назвою «Іран — головний бенефіціар кризи в Газі».

Основна думка: Іран користується слабкістю адміністрації Байдена, дистабілізуючи регіон через свої проксі. Ізраїль повинен зрозуміти, що головний ворог насправді не в Газі, а в Тегерані. Відрубавши змії голову, Єрусалим остаточно вирішить питання своєї безпеки, і США зобов'язані взяти в цьому активну участь.

Ключові тези:

• Дестабілізуючи обстановку в регіоні, Ірану вдалося тимчасово нейтралізувати проєкт економічного коридору Індія-Близький Схід-Європа. Цей коридор мав обійти Іран і з'єднати Індію через Ізраїль і арабські країни Перської затоки з Європою, що стало б альтернативою китайському проєкту.

• Відчуваючи слабкість США, Китай може розглянути можливість більш агресивного підходу до так званого «возз'єднання Китаю» шляхом захоплення Тайваню.

• Спровокувавши конфлікт у Газі, Іран відвернув увагу світової громадськості від своєї ядерної програми. Затяжна війна на Близькому Сході в поєднанні зі слабкістю адміністрації Байдена може допомогти Ірану здійснити ядерну програму. 

• Будь-які жертви серед палестинців відповідатимуть інтересам Ірану, ХАМАС та інших радикальних недержавних гравців у мусульманському світі. Щоб уникнути подібних терористичних атак у майбутньому, Ізраїль повинен виграти цю війну, але не в Газі.

• Як би екстремально це не звучало, але нанесення ударів по іранських цілях — це шлях до відступу Ірану. Ізраїль повинен скористатися цією можливістю, щоб знищити ядерну програму клерикального режиму, що просувається.

• Іранські ядерні об'єкти, ракетні програми, програми безпілотників, штаб-квартира Корпусу вартових ісламської революції є законними цілями. Ізраїлю необхідна повна військова, розвідувальна і технологічна підтримка з боку США, щоб здійснити ці удари.

• Деякі представники адміністрації Байдена повторюють ту саму брехню заявляючи, що немає жодних доказів причетності Ірану до нещодавнього теракту в Ізраїлі. Це провокує Іран та його проксі на ще більшу жорстокість.

• Що довше США та Ізраїль уникатимуть створення системи військового стримування шляхом прямого притягнення іранського режиму до відповідальності за атаки ХАМАС та інших проксі, то більше Вашингтон та Єрусалим будуть уразливими для атак з боку іранських проксі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

ЦАХАЛ захопив будівлю парламенту Гази. ХАМАС більше не контролює регіон.

Але головний ворог не в цій будівлі. Якщо Байден не перестане слухати Саллівана і йому подібних, то відлуння чергової поразки США буде чутно в Тихому океані та на південному сході України.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Напевно, кожному знайоме відчуття, коли вимовляючи якесь слово кілька разів поспіль, воно раптом втрачає свій сенс.

«Two-state solution» — фраза, що мала б асоціюватися з миром, так само втрачає своє первісне значення. Коротке, але показове відео The New York Times наочно демонструє це.

Останніми днями президент Байден та його колеги у Великій Британії, Франції та інших країнах знову виступили на захист рішення про дві держави як найкращого шляху до миру. Найближчими тижнями і місяцями, за відсутності більш життєздатної альтернативи, ми, найімовірніше, будемо чути цю фразу знову і знову.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Цікава стаття на Foreign Affairs про зростаючий ядерний потенціал Китаю.

Ця тема не обговорювалася на зустрічі Джо Байдена та Сі Цзіньпіна, хоча дарма.

Основна думка: Китай активно нарощує кількість боєголовок, що може означати принципову зміну його ядерної стратегії, яка зміщується від оборонної до наступальної.

На мою думку, автор трохи наївно дивиться на причини цього нарощування, вважаючи, що ядерна експансія Китаю — це наслідок «агресивної політики США».

Ключові тези:

• Ще у 2020 році китайський ядерний арсенал нарахував близько 220 одиниць, що є приблизно 5-6% від американських і російських запасів розгорнутих і резервних боєголовок.

• У 2020 році Китай почав будівництво трьох шахтних полів для розміщення понад 300 міжконтинентальних балістичних ракет. Через рік було проведено успішне випробування гіперзвукового планера, який пролетів 21 600 км. Це випробування продемонструвало можливість Китаю створити зброю, здатну виходити на орбіту перед нанесенням удару по цілі.

• За оцінками Міністерства оборони США, до 2030 року Китай, ймовірно, матиме понад 1000 бойових ядерних боєголовок, що вчетверо більше, ніж десятиліттям раніше.

• Китайські аналітики стурбовані тим, що США знизили поріг застосування ядерної зброї, коли допустили можливість обмеженого першого застосування в разі тайванського конфлікту. Таким чином, багато китайських експертів дійшли висновку, що Китаю необхідний більш потужний арсенал.

• Китай турбують зміни в стратегії США, викладені в «Огляді ядерної політики Пентагону» 2018 року. Багато китайських експертів зазначають, що в огляді Китай розглядають як стратегічного конкурента, і що в ньому міститься аргумент на користь зниження порога застосування ядерної зброї, зокрема у відповідь на деякі види неядерних атак.

• Якщо Китай розробить ядерну зброю малої потужності для стримування обмеженого застосування США, тоді у китайських лідерів може виникнути непереборна спокуса застосувати таку зброю для примусу в разі тайванської кризи. Майбутня траєкторія ядерної стратегії Китаю невизначена, і вона може зміститися в більш наступальний бік.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Хочете зіпсую вам настрій?

Ось максимально тригерна стаття Річарда Хааса для Foreign Affairs, в якій він закликає Україну та США негайно почати переговори з росією під егідою ООН. Так, ви все правильно прочитали, саме під егідою ООН.

Я міг би сказати, що це маячня чергового фріка, який нічого не розуміє в політиці. Але ні, Хаас буквально транслює те, що відбувається в голові у західних еліт. І це погана новина.

Основна думка: війна зайшла у глухий кут, Захід втрачає волю до підтримки України, а разом з тим американська оборонна промисловість не в змозі забезпечувати війну так довго. Зеленському потрібно перейти від наступальної стратегії до оборонної, бо час не на боці України.

Ключові тези:

• Політична готовність продовжувати надавати військову та економічну підтримку Україні почала зменшуватися як у Сполучених Штатах, так і в Європі. Ці обставини вимагають комплексної переоцінки поточної стратегії, яку реалізують Україна та її партнери.

• Вашингтон повинен очолити зусилля, спрямовані на формування нової політики, яка ставить досяжні цілі та приводить у відповідність засоби і цілі. США слід розпочати консультації з Україною та її європейськими партнерами щодо стратегії, в центрі якої — готовність України до переговорів про припинення вогню з росією і одночасне зміщення військового акценту з наступу на оборону.

• Американські військові мають обмежені ресурси, а американська оборонна промисловість має надто обмежені виробничі потужності. Сполучені Штати працюють на межі можливостей, підтримуючи Україну та Ізраїль, які ведуть гарячі війни.

• Для Києва набагато краще прийняти нову стратегію, яка відновить баланс між цілями і засобами, ніж продовжувати курс, який незабаром може призвести до різкого зниження підтримки України з боку Заходу.

• Точні умови припинення вогню повинні бути вироблені під широким міжнародним наглядом, найімовірніше, під егідою Організації Об'єднаних Націй або Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Припинення вогню набуде чинності лише тоді, коли Україна та росія погодяться на його умови.

• Навіть якщо росія відкине запропоноване перемир'я, Києву все одно має сенс запропонувати його. Це дозволило б Україні перехопити політичну ініціативу, нагадавши Заходу, що ця війна залишається війною російської агресії.

• Захід може «підсолодити» перемовини, на які Україна, очевидно, не хоче йти. Сполучені Штати та окремі члени НАТО повинні взяти на себе зобов'язання не лише щодо довгострокової економічної та військової допомоги, але й щодо гарантування незалежності України. Це зобов'язання було б змодельоване на основі статті 4 Північноатлантичного договору НАТО, яка передбачає негайні консультації, коли «територіальна цілісність, політична незалежність або безпека» члена Альянсу опиняються під загрозою.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

У Польщі вийшла книжка під назвою «Польща на війні» журналіста Збіґнєва Парафяновича, яка описує початок повномасштабного вторгнення росіі в Україну та наступні кілька місяців, розкриваючи невідомі широкому загалу залаштункові подробиці.

До речі, про Саллівана тут теж є.

Декілька цікавих фрагментів:

• Польський уряд був стурбований тим, що Лукашенко вступить у війну, і готував сценарій, за яким антирежимні диверсійні групи будуть відправлені в тил білоруської армії, щоб посіяти хаос. Зрештою Лукашенко сам так злякався, що різними каналами запитував у Варшави, чи дозволять йому перетнути кордон, а потім вилетіти з найближчого аеропорту. Він знав: якщо справи підуть погано, росіяни не дозволять йому піднятися у власний повітряний простір.

• Польські спецпідрозділи гарантували безпеку українських делегатів, які брали участь у переговорах у Білорусі. Вони супроводжували їх на гелікоптерах, які приземлялися на білоруській землі, й вивозили, коли ті закінчували роботу. Також польські спецпризначенці були присутні на базі в Броварах, коли почалася війна. Вони залишилися довше, збираючи розвіддані.

• Дмитра Кулебу з усією родиною (і собакою) прийняв його польський колега Збіґнєв Рау у своєму приватному будинку, де вони могли перечекати критичний період. Аналогічні пропозиції надійшли секретареві РНБОУ Олексію Данилову та заступникові керівника ОП Андрію Сибізі.

• Американці були переконані, що Київ впаде протягом трьох днів, і були готові евакуювати 40 тисяч осіб, імовірно, крім власних громадян також усю українську політичну еліту та істеблішмент. Радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван був налаштований найбільш скептично щодо шансів України й сперечався про це із секретарем польського президента Якубом Кумохом, який був переконаний, що Україна переможе. Пізніше з тих самих причин США неохоче надавали додаткову допомогу у вигляді важкого озброєння.

• Зрештою Варшава втомилася від нерішучості та небажання США й почала діяти самостійно. Поляки розібрали близько 10 винищувачів МіГ-29 і залишили їх по частинах у лісосмузі поблизу кордону. Києву повідомили про «безхазяйні» деталі, які потім підбирали й швидко збирали на українському боці кордону. Це сталося за кілька місяців до офіційної передачі літаків у більшу міжнародну коаліцію.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

У нас на @liganet вийшло цікаве інтерв'ю з віце-спікером Верховної Ради Олександром Корнієнко.

Цікаве воно тим, як Корнієнко протягом всього інтервʼю маневрував від незручних запитань.

Одна з ключових тем — Олександр Дубінський, якого підозрюють у держзраді. Це тільки один кейс із сотні, які висвітлюють ключову проблему президентської партії — крива кадрова політика.

Корнієнко був одним з тих, хто цю партію будував. Але брати відповідальність за свої рішення він не збирається, що цілком очікувано.

Які висновки зроблено і чи зміниться підхід у підборі кадрів? Відповіді на ці запитання ви знайдете в самому інтерв'ю.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сьогодні ось цьому містеру, що сидить праворуч від Рейгана, виповнюється 81 рік.

Упевнений, коли весь цей жах скінчиться, ми згадуватимемо цього дядька з теплотою. Незважаючи на всі проблеми, з якими стикається його адміністрація, Джо Байден вельми гідно тримає удар. Звичайно, багато українців незадоволені повільністю ухвалення життєво важливих рішень. І я серед них.

Але давайте хоча б сьогодні проявимо повагу до віку та просто подякуємо за те, що ми маємо. Подивлюся я на вашу спритність, коли ви будете на дев'ятому десятку.

Здоров'я, Джо!

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Оцініть назву коротенької публікації на CNN: «Коли ви востаннє бачили телевізійний репортаж з України? Мабуть, досить давно».

Йдеться про те, що війна в Україні зникає з американських новинних стрічок на тлі бурхливого конфлікту в Газі. До війни на Близькому Сході висвітлення бойових дій в Україні становило близько 8% ефірного часу. Зараз цей показник знизився до 1%.

У публікації згадується, що в цей 1% входить певний «сплеск» новин про перипетії у Палаті представників стосовно надання фінансової допомоги Україні.

Особисто я бачу проблему не в самому зниженні відсотка згадувань нашої країни (хоча приємного мало), а в тому, що тепер американці буквально в прямому ефірі дивляться як підтримка України буденно слабшає. Це стає інформаційним фоном. Хоча ще нещодавно цим фоном була героїчна боротьба українського народу.

Погодьтеся, це відчутна зміна наративу від «українці гідно б'ються, їм потрібно допомогти» до «єдність у підтримці України під великим питанням».

Я дуже сподіваюся, що ми просто не бачимо закулісну роботу наших делегацій та лобістів. Якщо ж ця робота не ведеться, і ми думаємо, що ця тенденція виправиться сама собою — на нас чекає дуже неприємний сюрприз.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Досить тривожна стаття Foreign Affairs під назвою «Зміна парадигми в американській політиці щодо Азії».

Основна думка: серед азіатських країн спостерігається недооцінка загрози китайської експансії, що проявляється у небажанні інвестувати у власну оборону. США мають переконати своїх союзників зайняти більш войовничу позицію щодо Китаю, інакше в найближчій перспективі Вашингтон втратить свій вплив у регіоні.

Ця тенденція мені дуже нагадує стан справ у Європі напередодні вторгнення росії в Україну. Європейські еліти занадто розслабилися, зосереджуючи свою увагу на економічному співробітництві, при цьому ігноруючи питання власної військової та енергетичної безпеки.

Занурившись у «теплу ванну» Європа виявилася не готовою до великої війни. Цю саму помилку можуть повторити країни Азійсько-Тихоокеанського регіону. Тому політика «легкого дотику» більше не працює. США просто зобов'язані поставити ці країни перед фактом нової реальності.

Ключові тези:

• Зосередившись на торгівлі та розвитку, багато азіатських країн не зробили достатніх зусиль для зміцнення своїх збройних сил і виявилися вразливими для китайської агресії.

• Пекін скористався зневагою сусідів до витрат на оборону, розширивши військову та напіввійськову присутність Китаю в таких спірних районах, як Тайванська протока, Східно-Китайське і Південно-Китайське моря.

• Вашингтон не може змусити азіатських партнерів поставити в пріоритет власну оборону, але він може стимулювати їх до тіснішої співпраці зі США. Перетворення нейтральних держав на активних партнерів США необхідне для того, щоб зробити регіон безпечнішим і менш вразливим для територіальних і геополітичних амбіцій Китаю.

• Китай буквально підкуповує своїх сусідів, тим самим нейтралізуючи їхню волю до боротьби. Укладаючи двосторонні угоди в рамках «Поясу і шляху» Пекін спокушає правлячі еліти таких країн, як Індонезія, Малайзія і Таїланд, обіцянкою негайної економічної вигоди. Китай припускає, що ці країни погодяться або, принаймні, залишаться неупередженими до експансіоністських морських планів Пекіна.

• Такі стратегічно важливі країни, як Малайзія, Філіппіни і Таїланд, за останнє десятиліття витрачали на оборону в середньому всього 1,5% ВВП на рік. Індонезія витрачає ще менше: з 1998 року її оборонний бюджет щорічно залишається нижчим за 1% ВВП. Серед великих морських гравців у Південно-Східній Азії тільки Сінгапур і В'єтнам, схоже, серйозно ставляться до оборони. Їхні щорічні витрати за останні кілька десятиліть становили в середньому 5% і 2,5% ВВП відповідно.

• Сінгапур і Філіппіни, як і більшість інших країн регіону, як і раніше, віддають перевагу деескалації американо-китайського протистояння. Обидві країни підтримують тісні зв'язки з Пекіном, і жодна з них не заявила про намір піти стопами Австралії або Японії та приєднатися до балансуючої коаліції США, щоб протистояти присутності Китаю в спірних районах.

• Якщо Вашингтон хоче зберегти свої позиції в Азії, йому доведеться переконати ті приморські держави, які дедалі йдуть в орбіту Китаю, змінити свої підходи до забезпечення безпеки. Сполучені Штати більше не можуть відокремлювати економічне співробітництво від своїх ширших геополітичних цілей, як це було в перші два десятиліття після закінчення холодної війни.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана