Трагікомедія у двох актах.

Американські медіа кепкують над Джейком Салліваном. Річ у тім, що 2 жовтня він опублікував програмну статтю в журналі Foreign Affairs, де написав, що «незважаючи на серйозні непорозуміння між ізраїльтянами й палестинцями, адміністрація Байдена домоглася деескалації кризи в секторі Газа».

Усього за п'ять днів після того, як його статтю відправили до друку, ХАМАС здійснив руйнівну терористичну атаку на території Ізраїлю, унаслідок якої загинуло щонайменше 1400 ізраїльтян і сотні людей були взяті в заручники.

Це черговий маркер того, що Сполучені Штати неправильно зрозуміли вибухонебезпечну ситуацію на Близькому Сході. Зрештою, вся дипломатія, обмін розвідданими, зустрічі та візити не змогли передбачити найгіршого прориву ізраїльської оборони за останні півстоліття.

Ми помилялися, коли думали, що американська розвідка дала збій у момент переоцінки наступального потенціалу росії та обороноздатності України. Виявилося, проблема куди глибша.

Салліван, мабуть, є найяскравішим представником школи мислення, яка базується не на запобіганні загрозам, а на компромісах, домовленостях і панічному страху підвищення ставок у відповідь на кровожерливість автократій по всьому світу.

Ба більше, це лише на мить дає нам уявлення про рівень та глибину експертизи, яку отримує президент Байден.

Найсмішніше, що пізніше Foreign Affairs попросили Саллівана внести корективи у свою статтю, щоб вона відповідала реаліям. Зі статті тут же зникло формулювання про «деескалацію в сектори Гази».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

У відео The New York Times, знятому через кілька днів після нападу ХАМАС, люди, що вижили, розмірковують про те, що вони втратили, кого вони звинувачують і що буде далі — для них та для Ізраїлю.

Незважаючи на війну, опитування Ізраїльського інституту демократії свідчить, що ізраїльтяни зараз більш оптимістично налаштовані щодо майбутнього своєї країни, ніж будь-коли в цьому році. Проте, для мешканців кібуцу Кфар-Аза, де було вбито понад 100 ізраїльтян, будь-який оптимізм, який вони мали до нападу, змінився невизначеним майбутнім.

Тут ізраїльтяни намагаються зрозуміти, що можна відновити, а що втрачено назавжди. Це включає в себе фундаментальну втрату віри в систему оборони, яка не спрацювала. У відео одна ізраїльтянка запитує у свого уряду: «Чому ви не захистили мене?».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Посол Ізраїлю в ООН Ґілад Ердан із жовтою нашивкою зірки Давида під час виступу на екстреному засіданні Ради Безпеки ООН. Він звинуватив Раду в тому, що вона не засудила ХАМАС за теракт 7 жовтня.

У промові пан Ердан зазначив, що його дідусь загинув в Аушвіці: «З цього дня, кожного разу, коли ви будете дивитися на мене, ви будете пам'ятати, що означає мовчати перед обличчям зла».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Цікава стаття The New York Times про колосальний стрибок Ірану в сфері кібератак.

Нагадаю, що в 2010 році центрифуги на іранському ядерному об'єкті були виведені з ладу кіберзброєю, яку створили США та Ізраїль. Іран зробив висновки і пішов у контратаку. Думаю, в найближчому майбутньому виборчу систему США чекає перевірка на міцність.

Ось кілька фрагментів статті:

• За даними провідної ізраїльсько-американської компанії з кібербезпеки Check Point, іранські хакери проводять складну шпигунську кампанію, спрямовану на суперників країни на Близькому Сході і атакують ключові оборонні та розвідувальні відомства, що свідчить про те, що кібератаки Ірану, які швидко вдосконалюються, стали новим, важливим інструментом у тіньовій війні.

• Протягом минулого року хакери завдали ударів по таких країнах, як Ізраїль, Саудівська Аравія та Йорданія, в рамках багатомісячної кампанії, пов'язаної з Міністерством розвідки і безпеки Ірану.

• Іранські хакери, схоже, отримали доступ до електронної пошти цілої низки цілей, в тому числі державних службовців, військових, телекомунікаційних компаній і фінансових організацій.

• Кібератаки знаменують новий етап у цифровому конфлікті між Іраном і його суперниками. Широкомасштабні і напрочуд складні хакерські атаки, на думку Check Point, підкреслюють, як Іран знайшов способи завдати удару у відповідь на тій арені, де він був у меншості.

• Шкідливе програмне забезпечення використовує відому вразливість у застарілих версіях серверів Microsoft Windows. Після зараження комп'ютера програма заглиблюється в мережу, в деяких випадках на місяці, непомітно збираючи і передаючи дані назад до Ірану. Check Point помітив, що зловмисники змогли налаштувати шкідливе програмне забезпечення для кожної мережі, що свідчить про зростаючі масштаби кіберпотужностей Ірану.

• Офіційні особи США заявили, що новий сплеск кібератак розпочався у 2018 році, після того, як президент Дональд Трамп вийшов з ядерної угоди з Іраном. Після цього Іран атакував понад півдюжини урядових установ Сполучених Штатів за допомогою хакерських атак, які використовували слабкі місця в інтернет-магістралі.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сьогодні записали інтерв’ю із секретарем РНБО Олексієм Даніловим. Вже скоро ви зможете подивитися його на каналі @liganet.

На жаль, легендарне «І шо?» не прозвучало.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Один з меседжів у статті Валерія Залужного для The Economist не тільки про завершення контрнаступу, а й про кінець фази так званого «козацького драйву», який, будемо чесними, затягнувся. Основні тези статті можете почитати тут.

Залужний анонсував «новий етап статичного та виснажливого бою, як у Першій світовій війні». Приємного мало, але особисто для себе я знайшов у цій статті позитив.

Останні два місяці було відчуття, що я перебуваю в якомусь конфлікті з реальністю. Тому що телемарафон продовжує експлуатувати штампи про «чмобіків», Бен Ходжес пророкує деокупацію Криму, певні посадові особи порівнюють війну з футбольним матчем, а наяву ти бачиш зовсім іншу картину.

Достатньо почитати соцмережі військових, які буквально з окопів описують перебіг бойових дій, щоб стало очевидно, що інформаційний порядок денний перестав бути ефективним. Ба більше, він фрагментується на групи, які конкурують одна з одною в оптимізмі, що породжує в суспільства спотворені очікування.

Стаття Залужного була потрібна, щоб продемонструвати адекватність керівництва країни в тому, що вони не стали заручниками цього інформаційного шуму і дивляться на стан справ тверезо.

Тому хороша новина в тому, що держава усвідомлює проблеми, які накопичилися як на фронті, так і в тилу. І Залужний буквально розписав дорожню карту з вирішення цих проблем.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сказати, що я здивований, нічого не сказати.

В епоху правління династії Каджари існувала іранська сіоністська асоціація, яка навчала охочих івриту, а також відкривала свої представництва в іранських провінціях.

Ба більше, іранські сіоністи перекладали перською мовою один з основоположних текстів сіоністського руху — памфлет Теодора Герцля «Єврейська держава».

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Надважлива стаття на Foreign Affairs під назвою «Як Україні виграти довгу війну». Матеріал вийшов ще в серпні, але він досі є актуальним. Більше того, стаття є чудовим доповненням колонки Залужного, який анонсував новий підхід до ведення війни.

Західні аналітики дуже охоче говорять про необхідність трансформацій всередині Україні, але вони чомусь мовчать про низку проблем у військових інституціях США та НАТО, які виявилися неготовими до нових правил сучасної війни. Треба актуалізувати ці питання до західних урядів, що стаття і робить.

Вибрав декілька важливих фрагментів:

• Захід, хоча і надає значну підтримку, не має узгодженої стратегії щодо України. Враховуючи, що ця війна, ймовірно, триватиме до 2024 року, а можливо, і довше, Сполученим Штатам та Європі необхідно розробити таку стратегію.

• Союзники України не приділяють уваги проблемам, створеним російською обороною. Небезпека мінних полів добре відома в західній військовій доктрині. Країни НАТО мали б надати Україні більше механізованого обладнання для прориву і розмінування. Їх нездатність зробити це свідчить про інтелектуальні недоліки, якими заражені багато західних військових інституцій.

• В багатьох західних арміях підрозділи, які експлуатують складне обладнання, необхідне для розмінування і прориву через мінні поля, недофінансовуються.

• Враховуючи відсутність переваги в повітрі, на морі чи у вогневій потужності, українці поєднують радянську та західну зброю і доктрину НАТО. Цей спосіб ведення війни заслуговує на вивчення, оскільки більшість західних військових інституцій, ймовірно, більше схожі на українську армію, ніж на збройні сили США, доктрину яких вони всі неминуче копіюють.

• Захід повинен визнати, що це буде довга війна. Багато поколінь загравали з ідеєю, що війни між великими, густонаселеними і технологічно підкованими державами можуть бути короткими. Аналітики стверджували, що Перша світова війна, Друга світова війна, Корейська війна та війна в Іраку будуть короткими, але згодом виявилося, що це не так.

• Сполученим Штатам доведеться визнати, що їхня доктрина ведення повітряно-наземних кампаній не повністю підходить для України. Держави Заходу повинні знайти спосіб ведення наземних бойових дій в умовах, коли вони будуть піддаватися частим повітряним атакам, з чим вони не стикалися багато поколінь, на відміну від України.

• Використання безпілотників дозволяє обом арміям швидко ідентифікувати і націлювати сили один одного. Сучасна західна доктрина не адаптувалась належним чином до цього нового середовища, а значить загальний бойовий потенціал західних армій ставиться під загрозу.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Учора Джон Кірбі назвав статтю Залужного підтвердженням, чому важливо й надалі підтримувати Україну.

Ось чому в комунікації зі США дуже важливо зберігати принцип прозорості. Не перебільшувати свої можливості, не викривляти успіхи, не приховувати відсутність знань, а транслювати реальний стан справ. Ніхто не буде нас ставити у куток за невдачі.

Стаття, через яку багато хто вдарився в песимізм, навпаки підкреслила необхідність підтримувати Україну, а й можливо збільшила шанси на отримання необхідної зброї.

Є шанс, що американці нарешті збагнуть, що виграти війну швидко та одночасно оминаючі преславуті «червоні лінії» — неможливо, а концепція контрольованої війни лише провокує ворога на підвищення ставок.

Тому визнання помилок — це не завжди про самобичування. Це про внутрішню еволюцію. А коли ти еволюціонуєш, то й союзники охочіше приходять на допомогу.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Просто подивіться на цей заголовок BBC Україна: «Залужний наступний? Чому звільнення командувача Хоренка викликало скандал».

Ще раз. Це не якийсь там анонімний телеграм-канал, а той самий BBC, який нібито є еталоном стандартів журналістики.

Це не новина, це свідомий клікбейт, який не має під собою ніякого підґрунтя. Невже у класичних ЗМІ настільки все погано з трафіком, що вони вимушені грати по правилах інформаційних помийок? Питання риторичне.

В такі моменти приходить усвідомлення, що військову цензуру придумали не просто так.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Тут New York Times пише про розкол в українському керівництві.

Слово «розкол» звучить поки що занадто голосно, як на мене. Однак правда в тому, що Залужний та Зеленський дійсно транслюють діаметрально різні тези стосовно стану справ на фронті.

Тут може бути дві причини:

1. Непорозуміння між військовим та політичним керівництвом досягло такої межі, що вже не було шансів врегулювати це без розголосу. Тому Залужний був вимушений вийти в публічний простір, щоб його нарешті почули.

2. Банально крива комунікація. Це траплялося неодноразово, коли різні відомства суперечили одне одному. Щоправда, з настільки чутливих питань непорозумінь ще не було.

Я дуже хочу вірити в другий варіант. Тому що перший обіцяє глибоку системну кризу, яка, на жаль, корисна трампістам, які стануть тільки сильнішими у своїй антиукраїнській аргументації.

Такі чвари занадто сильно вдарять по легітимності українського керівництва, що ідеально лягає в логіку закликів провести вибори.

Єдине, що мене дійсно лякає, так це те, що про необхідність міняти військову стратегію ми дізнаємося із колонки Залужного та статті Шустера. На жаль, владі важливіше прокомунікувати це із західною аудиторією (що теж потрібно), ніж з власним народом.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Читаю книгу Валі Насра «Необов'язкова країна». Автор з 2009 до 2011 року працював радником Річарда Голбрука — спеціального представника США з Афганістану і Пакистану.

Книга написана до виведення американського контингенту з Афганістану. Однак ретроспективно дуже цікаво дивитися на логіку ухвалення рішень в адміністрації Обами та наслідки, до яких вони призвели.

Ось кумедна цитата:

«Робота в адміністрації Обами подарувала нам можливість створення регіональних економічних, політичних і військових організацій з метою надання допомоги регіону у врегулюванні багатьох кризових ситуацій і дали змогу регіону самому впоратися з проблемами без постійних вливань у вигляді американських життів і доларів. Одночасно ми змогли зменшити загрозу Аль-Каїди, посилити потяг до демократії та знайти спосіб втягування Ірану у свою орбіту».

Тільки уявіть вираз обличчя автора, якби йому сказали, що 2021 року американські війська тікатимуть з Афганістану, 300 тисяч солдатів афганської армії буквально розчиняться в повітрі, дикуни з Талібану отримають контроль над країною, а Іран буде максимально близьким до володіння ядерною зброєю.

Проте, дуже корисна книжка, яка дає змогу залізти в голову американському істеблішменту.

Періодично публікуватиму тут цікаві мені фрагменти. Тому за хештегом #ВаліНаср можете відслідковувати пости на цю тему.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Сподіваюся, слова Зеленського про те, що Україна розглядає зміни у своїй військовій стратегії є першим кроком в усуненні непорозуміння між військовим та політичним керівництвом.

Хоч Зеленський усе ще наполягає на тому, що ситуація на фронті не схожа на глухий кут (і має на це всі підстави), є надія, що Банкова адаптуватиметься до нових реалій, не допускаючи публічних розбірок.

Інакше ми втратимо країну.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

The New York Times опублікувало опитування, яке показує, що Трамп випереджає Байдена в п'яти із шести ключових штатах. Поки що в одному лише Вісконсині Байден перемагає. Знову ж таки, поки що. Ситуація може змінитися в гірший бік.

Але є ще одна деталь, яку наші ЗМІ чомусь не помітили, хоча це очевидно. Байден програє не тільки Трампу, а й іншим кандидатам від Республіканської партії. Тобто, якби на місці Трампа був Десантіс чи Гейлі, то Байден все одно програвав би чотири штати.

Вчора читав статтю на Axios, де стверджувалося, що багато молодих демократів вже почали підготовку до президентських виборів 2028 року, а можливо, і 2024-го. Причина — вік Байдена та його непрогнозоване здоров'я.

У Байдена не вірить його власна партія, не кажучи вже про ключові штати.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вчора натрапив на одну з найогидніших та інфантильних статей на Foreign Affairs під назвою «Виведення американських військ з Афганістану не прискорило вторгнення росії в Україну».

Регулярно читаю Foreign Affairs, але ніколи там не помічав настільки нікчемних наративів на другий рік війни.

Усю статтю можна звести до однієї цитати:

«Вибір часу, коли путін ухвалив рішення про вторгнення в Україну, свідчить про те, що його вибір не був реакцією на прояв слабкості Сполучених Штатів в Афганістані. Швидше за все, це був стратегічний розрахунок, заснований на побоюванні, що позиції росії слабшають. А з огляду на те, що Сполучені Штати та їхні європейські союзники збільшували свою підтримку оборонних, розвідувальних, кібернетичних і безпекових можливостей України, путін, можливо, вирішив, що йому потрібно вторгнутися, поки він ще може».

Фактично автор повторює тезу російської пропаганди про те, що росію спровокувала стрімка мілітаризація України.

Саме через таких «експертів» Захід не може рішуче відповісти автократіям, які щоденно підривають архітектуру світової безпеки. Може здатися, що одна стаття не має ніякого впливу. Але ж вона не одна, у західному інфополі таких статей сотні. І доки подібні наративи актуалізуються, вони формують думку певної частини суспільства, а думка стає політикою.

Це типова помилка західної школи думки, яка тяжіє до раціоналізації дій варварів. Мовляв, росія розв'язує війну заради власної безпеки, а не тому що путін і його народ одержимий ідеєю відновлення імперії.

Колосальне нерозуміння викликів і параноїдальний страх власної сили неминуче ведуть до катастрофи.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Вкид Ар'єва про відставку Залужного — це можливість нарешті усвідомити, що буває, коли державне управління перетворюється на шоу-бізнес. Такі як Ар'єв дивляться на політику крізь призму лайків і охоплень, а не відповідальності та наслідків.

Але проблема куди глибша. Насправді Ар'єв та йому подібні є всього лиш симптомом хвороби. А ось її причина — це схильність певної частини суспільства обирати таких депутатів. Тому що вони також дивляться на політику як на розвагу.

Таких Ар'євих у кожному відомстві по кілька людей. І кожен з них хоче вхопити свій момент слави. Насолоджуйтеся.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Чи може війна у секторі Газа відродити ІДІЛ та Аль-Каїду?

Існують побоювання, що напад ХАМАС і відповідь ізраїльських військових у секторі Газа можуть відкрити вікно можливостей для глобального джихадистського руху, щоб відродитися після років занепаду.

А я хочу нагадати, що ІДІЛ все ще не знищений. Зараз у ІДІЛ достатньо ресурсів для здійснення атак. Звісно, не з таким розмахом як раніше, але це досі грізна сила. У 2022 році угруповання взяло на себе відповідальність за 279 терактів у Сирії та 483 в Іраку. Тому коли Нетаніягу каже, що «Ізраїль переможе ХАМАС, як світ переміг ІДІЛ», то він сильно перебільшує.

Однак у новій статті на Foreign Affairs стверджується, що відродження ІДІЛ та Аль-Каїди на тлі війни в секторі Газа малоймовірне. І ось чому:

• ХАМАС і глобальні джихадистські угруповання глибоко розходяться в ідеологічному плані. На початку свого існування ІДІЛ оголосила такфір, або відлучення від церкви, ХАМАС за низку нібито скоєних ним злочинів. Угруповання також утрималася від похвали за атаку 7 жовтня на Ізраїль.

• Дійсно, чим довшим і кривавішим стає конфлікт, тим більше він розпалює гнів серед мусульман і зміцнює довіру до джихадистського світогляду ісламу. Але ідеологічні розбіжності обмежать можливість джихадистів скористатися цим моментом для активізації свого руху.

• ХАМАС був заснований у 1987 році як палестинське крило «Братів-мусульман», політичної організації, яку джихадисти засуджували за поступовий підхід до ісламізації і готовність діяти в рамках існуючих політичних систем.

• Протягом багатьох років ІДІЛ регулярно засуджував ХАМАС. Редакційна стаття 2016 року в арабському щотижневому бюлетені ІДІЛ «Аль-Наба» докоряла «відступницькому руху ХАМАС» за те, що він сповідує «політеїзм демократії» і не застосовує закони шаріату.

• З точки зору ІДІЛ, створення ісламської держави явно не є метою ХАМАС. Навіть якщо палестинському угрупованню вдасться перемогти Ізраїль, це означатиме лише заміну однієї системи ідолопоклонницького правління на іншу.

• Як і Аль-Каїда, ІДІЛ хоче поширити війну на всіх — євреїв по всьому світу, Захід та арабські держави. Але на відміну від Аль-Каїди, ІДІЛ не висловлює підтримки палестинським бойовикам на місцях, натомість пропонуючи їм реформуватися.

• Аль-Каїда та ІДІЛ, виділяють мало ресурсів на палестинський напрямок і майже не присутні в Газі або на Західному березі річки Йордан. Майже монопольне становище ХАМАС на палестинській сцені, швидше за все, виключає можливість того, що Аль-Каїда або ІДІЛ відіграватимуть значну роль у спротиві ізраїльському наземному вторгненню в Газу.

• Якщо Аль-Каїда або ІДІЛ не закріпляться на палестинському театрі воєнних дій, важко уявити, що криза в Газі відродить статки будь-якої з цих груп.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Китай посилюється на Близькому Сході.

Bloomberg пише, що адміністрація Байдена стурбована намірами Китаю побудувати військову базу в Омані. Цілком прогнозований крок від Піднебесної, яка вже тривалий час розширює оборонні та дипломатичні зв'язки з Близьким Сходом.

Радники Байдена повідомили йому, що китайські військові чиновники обговорювали це питання минулого місяця з оманськими колегами, які підтримали цю ідею.

Нагадаю, відкриття бази в Омані доповнить інший закордонний військовий об'єкт Пекіна у східноафриканській державі Джибуті, який він називає «логістичним центром».

Розширення своєї військової присутності дасть змогу Китаю посилити контроль над Ормузькою протокою, через яку надходить чимала частина енергоносіїв до Азії.

Однак база в Омані — далеко не стеля амбіцій Пекіна в регіоні. Китай вже давно працює над розгортанням військових баз в Об'єднаних Арабських Еміратах та інших країнах Азії, зокрема Таїланді, Індонезії та Пакистані.

Важливо зазначити, що в Джибуті та Омані також знаходяться військові бази Сполучених Штатів. Однак якщо адміністрація Байдена допустить китайську військову присутність і в ОАЕ, то це тільки підкреслить слабкість і недалекоглядність близькосхідної політики США.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

До речі, стосовно китайської військової бази в Джибуті.

Якщо подивитися на те, як саме Китай реалізовує свою присутність за кордоном, то можна зрозуміти, чому Китай може реально похитнути монополію США в Африці та на Близькому Сході. Не прямо зараз, але на дистанції.

Китай, крім військової присутності в Джібуті, ще й активно інвестує в цю країну. Китайські банки вклали понад 14 мільярдів доларів у різні інфраструктурні проєкти, що сильно вплинуло на розвиток Джибуті. Завдяки китайським інвестиціям економічне зростання країни перевищило 5%.

У цей же час США просто платить орендну плату за розміщення своїх військ. Це ефективно просто тут і зараз, але якщо говорити про політичний вплив, то він точно не конкурентний з тим впливом, який має Китай.

Не сумніваюся, що за таким самим принципом Китай працюватиме в Омані та ОАЕ, якщо їм вдасться домовитися про створення військової інфраструктури.

Хоч Китай і програє США за кількістю військових баз у регіоні, але точно виграє за якістю своєї присутності, створюючи економічні вигоди для своїх партнерів.

Як то кажуть, мотаємо на вус та споглядаємо красу гри.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Дріб'язкові образи. Грубість. Особисті нападки.

Це стало визначальними рисами американських політичних дебатів у наші дні. Але так було не завжди. Раджу вам коротке відео від The New York Times, яке демонструє тотальну деградацію політичної дискусії в США.

Ось вам приклад з дебатів Кеннеді та Ніксона, де останній сказав просту, але фундаментальну тезу: «Наші розбіжності полягають не в цілях Америки, а лише в засобах досягнення цих цілей».

І це Річард Ніксон — один із найодіозніших персонажів в американській історії. Але навіть він розумів справжню ціль дебатів та важливість професійної етики.

А зараз ми спостерігаємо, як кандидати копирсаються в брудній білизні та обговорюють зовнішність своїх опонентів, замість того, щоб говорити про долю Америки та її роль у світі.

Найстрашніше, що світ дивиться на це і робить висновок, що така політична культура цілком прийнятна.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана

Джо Байден на переговорах із Сі Цзіньпіном у Сан-Франциско говоритиме про необхідність відновлення каналів зв’язку між збройними силами обох країн.

Не варто очікувати якогось прориву. Ці перемовини для Пекіна — певний тайм-аут у відносинах зі США, оскільки Сі намагається впоратися з ослабленою економікою, зупинити відтік іноземного капіталу і протидіяти посиленню американським обмеженням на передачу технологій.

Ситуативно Китай піде на незначне зближення тільки заради того, щоб виграти час.

🇺🇸 Гамбіт Саллівана