Про міські легенди.
Дуже дякую за цей текст Сергію
Щось мені останнім часом стало все більше траплятися виступів (переважно – з флангу мокроекономістів та візіонерів з футурологами, але не тільки, тому й пишу) зі стандартним набором тез відносно післявоєнного відновлення України, які, на мою думку, є просто хибними і укорінення яких в суспільній уяві може мати дуже негативні наслідки для планування повоєнного відновлення. В найгіршому випадку їхнє вкорінення може призвести до довгострокових наслідків для України, які призведуть до траєкторії Боснії та Герцеговини після війни в Югославії. Що я маю на увазі – Боснія була однією з трьох країн-переможців у війні в Югославії (разом з Хорватією та Косово), але повоєнне відновлення Боснії є прикладом того, як можна дуже швидко проїсти політичний капітал, завойований у війні, отримати обмежену допомогу від міжнародних донорів, а після того пересратися між собою, отримати найнегативнішу пресу на Заході та, в результаті, закінчити повоєнне відновлення частковим відновленням інфраструктури, постраждалої під час війни, але не отримати майже нічого, що давало б підгрунтя для сталого розвитку країни після війни, від прямих іноземних інвестицій до нормальних інституцій, які б дозволили країні вийти з пастки колійності (про пастку колійності – мій давній пост в першому коментарі до цього поста), і також отримати одну з найбільших (у відношенні до населення країни) діаспор за кордоном, яка поїхала і повертатися не збирається. Тому я вирішив спробувати зібрати разом ці міські легенди та прокоментувати їх, аби по можливості не впадати в пастку невиправданих очікувань і невірних приоритетів в тому, що треба робити задля того, аби повоєнна відбудова була успішною. Одразу попереджую – цей пост дуже похмурий, тому тим, хто не в гуморі зранку, пропоную його не читати.
Але до міських легенд, які шаблонно переміщуються з одного виступа в інший.
1. Україна – велика транзитна держава.
Україна була великою транзитною державою. Була вона в основному за рахунок того, що була транзитером великого вантажопотоку по двох напрямах. Першим був Схід-Захід (та навпаки), по якому товари доїжджали до чорноморських портів України та після того прямували в країни, в яких або не було виходу до моря (Білорусь, Казахстан), або в ті регіони, в які просто було економічно ближче від українських, ніж від російських портів (близькі до України області росії). Другим - Південь-Північ, коли, наприклад, вугілля з Комі було дешевше довезти до Одеси і тут вже вантажити на кораблі, або коли замість довгого шляху навкруги Європи якісь товари для країн Балтії та Фінляндії з Турції було дешевше довезти до Одеси та вже звідти везти контейнерами до місця призначення. Транзитний статус Україні забезпечували єдина колія з пост-СРСР (тобто перевантажувати в тій же румунській Констанці було невигідно, бо потяг мав «перевзуватися» на кордоні, а це дорого), велика кількість країн без виходу до моря на Схід та Північ від Києва, яким було простіше, дешевше чи коротше везти в Одесу, ніж, наприклад, в Гуанчжоу (Казахстан, Азербайджан, Білорусь) та високий рівень завантаженості та спеціалізації російських портів на Чорному морі.
Приблизно в ту ж логіку вкладався транзит газу, нафти та аміаку з росії через територію України. Вже була побудована інфраструктура, вже були в наявності потужності з перевалки чи з перекачування, а створення альтернатив було економічно недоцільним.
В результаті війни Україна стає з транзитної країни кінцевою країною подорожі товарів, бо всі ці міркування розбиваються об простий факт – після війни кордони України з Білоруссю та росією будуть представляти собою щось на кшталт кордонів між Ізраілем та Сирією – тобто фізичний кордон є, але він представляє з себе максимально близький аналог рва з крокодилами і через нього проходять окремі люди, а не великий транзит вантажів.
Дуже дякую за цей текст Сергію
Щось мені останнім часом стало все більше траплятися виступів (переважно – з флангу мокроекономістів та візіонерів з футурологами, але не тільки, тому й пишу) зі стандартним набором тез відносно післявоєнного відновлення України, які, на мою думку, є просто хибними і укорінення яких в суспільній уяві може мати дуже негативні наслідки для планування повоєнного відновлення. В найгіршому випадку їхнє вкорінення може призвести до довгострокових наслідків для України, які призведуть до траєкторії Боснії та Герцеговини після війни в Югославії. Що я маю на увазі – Боснія була однією з трьох країн-переможців у війні в Югославії (разом з Хорватією та Косово), але повоєнне відновлення Боснії є прикладом того, як можна дуже швидко проїсти політичний капітал, завойований у війні, отримати обмежену допомогу від міжнародних донорів, а після того пересратися між собою, отримати найнегативнішу пресу на Заході та, в результаті, закінчити повоєнне відновлення частковим відновленням інфраструктури, постраждалої під час війни, але не отримати майже нічого, що давало б підгрунтя для сталого розвитку країни після війни, від прямих іноземних інвестицій до нормальних інституцій, які б дозволили країні вийти з пастки колійності (про пастку колійності – мій давній пост в першому коментарі до цього поста), і також отримати одну з найбільших (у відношенні до населення країни) діаспор за кордоном, яка поїхала і повертатися не збирається. Тому я вирішив спробувати зібрати разом ці міські легенди та прокоментувати їх, аби по можливості не впадати в пастку невиправданих очікувань і невірних приоритетів в тому, що треба робити задля того, аби повоєнна відбудова була успішною. Одразу попереджую – цей пост дуже похмурий, тому тим, хто не в гуморі зранку, пропоную його не читати.
Але до міських легенд, які шаблонно переміщуються з одного виступа в інший.
1. Україна – велика транзитна держава.
Україна була великою транзитною державою. Була вона в основному за рахунок того, що була транзитером великого вантажопотоку по двох напрямах. Першим був Схід-Захід (та навпаки), по якому товари доїжджали до чорноморських портів України та після того прямували в країни, в яких або не було виходу до моря (Білорусь, Казахстан), або в ті регіони, в які просто було економічно ближче від українських, ніж від російських портів (близькі до України області росії). Другим - Південь-Північ, коли, наприклад, вугілля з Комі було дешевше довезти до Одеси і тут вже вантажити на кораблі, або коли замість довгого шляху навкруги Європи якісь товари для країн Балтії та Фінляндії з Турції було дешевше довезти до Одеси та вже звідти везти контейнерами до місця призначення. Транзитний статус Україні забезпечували єдина колія з пост-СРСР (тобто перевантажувати в тій же румунській Констанці було невигідно, бо потяг мав «перевзуватися» на кордоні, а це дорого), велика кількість країн без виходу до моря на Схід та Північ від Києва, яким було простіше, дешевше чи коротше везти в Одесу, ніж, наприклад, в Гуанчжоу (Казахстан, Азербайджан, Білорусь) та високий рівень завантаженості та спеціалізації російських портів на Чорному морі.
Приблизно в ту ж логіку вкладався транзит газу, нафти та аміаку з росії через територію України. Вже була побудована інфраструктура, вже були в наявності потужності з перевалки чи з перекачування, а створення альтернатив було економічно недоцільним.
В результаті війни Україна стає з транзитної країни кінцевою країною подорожі товарів, бо всі ці міркування розбиваються об простий факт – після війни кордони України з Білоруссю та росією будуть представляти собою щось на кшталт кордонів між Ізраілем та Сирією – тобто фізичний кордон є, але він представляє з себе максимально близький аналог рва з крокодилами і через нього проходять окремі люди, а не великий транзит вантажів.
👍74❤23
Тобто всі транзитні переваги України помножені на нуль війною, бо уявити собі велику транзитну торговлю через територію України з росією я не можу, як не можу уявити собі і великий транзит, який росія просто так пропускає до країн Центральної Азії або з них на Захід.
2. У світі є багато грошей, які приречені на те, аби прийти до України.
Дійсно, у світі зараз близько 25 трильйонів грошей лежать на рахунках і не інвестовані. Але вони не інвестовані не тому, що вони чекають на закінчення війни в Україні, а тому, що відношення risk/reward, наявного в інвестиційних пропозиціях для цих грошей, не влаштовує їхніх власників. І вони, навіть у кількості 0.1% від цих 25 трильйонів, не очікують закінчення війни. Вони вже вирішили, що їм нецікаво інвестувати в Чилі (найбільшого відносного реципієнта прямих іноземних інвестицій у 2022 році як долі ВВП), нецікаво інвестувати в commodities (найкращий клас активів у 2022 році, дохідність 22%, абсолютна ліквідність), нецікаво інвестувати навіть в US Treasuries, які зараз дають дохідність близько 5% річних.
За останні роки я бачив декілька легенд. У дев’яностих це була легенда про dumb Arab money, тобто про те, що араби готові давати гроші будь-куди, де є дохідність в 5% річних (і багато людей дзвонили в Делойт, де я тоді працював, з пропозиціями «Ось у нас тут є цікава ідея інвестицій в купівлю квартир в Києві, вона дає 20% в доларі мінімум, ми читали в газеті, що в арабів гроші дають під 2% річних, ми їм дамо 5, ні, 7 відсотків, знайдіть нам вихід на арабських шейхів, будь ласка!»). В нульові це була легенда про dumb Russian money, яких було так багато, що їх інвестували будь-куда, бо просто було дуже багато. В десяті це була легенда про dumb Chinese money, які неприкаяно ходять світом. Ніхто ці гроші не бачив, але кожен мав племінника, що працював на бізнесмена, що був знайомий з людиною, яка дорвалася до цих грошей і їх зараз «освоювала».
Прихід великих грошей в країну – це результат сукупності великої кількості факторів, в України було вже дві хвилі приходу великих грошей, в період 1993-1998 (після незалежності та до першої фінансової кризи) та в період 2005-2008 (в період від Помаранчевої Революції до глобальної фінансової кризи), і обидва періоди залишили дуже багатьох інвесторів не з найбільш позитивними спогадами. Я досить старий, аби пам’ятати те, як на замовлення когось з великих міліцейських начальників Одеси зі зборів акціонерів під телекамери та коментар новинаря «Эти нечестные дельцы - представители международного капитала приехали, чтобы забрать лучшие активы Одессы» у кайданах виводили представників одного з найбільших на той час управителя пенсійних активів Великобританії та США, Invesco (вони й зараз немаленькі, приблизно 1.5 трильйона доларів під управлінням). В України як напрямку інвестицій – дуже, на жаль, погана історія. І розповідь про те, що гроші просто прийдуть, бо їх дуже і дуже багато, не залишає місця для аналізу того, чому так багато іноземних інвесторів, і портфельних, і стратегічних, пішли з України з вкрай негативним післясмаком, а без такого аналізу і роботи над помилками залучити когось, окрім найбільш спекулятивних інвесторів, буде дуже важко.
3. Українська економіка – одна з найнедооціненіших.
Тому, хто це каже, пропоную спробувати купити хоча б 10 тисяч гектарів землі с/г призначення на Заході або звільненому Півдні України. Або купити бізнес, який працює і має експортні надходження. Або купити житло (і порівняти вартість квадратного метру в Києві з вартістю квадратного метру в Порту, Кьольні або Ризі, в яких немає війни).
4. Україна – це великий ринок збуту.
Україна була однією з найстарших країн Європи до війни. В результаті війни країна стала ще старшою. Медіанний вік населення України – 44.7 років, тобто 50% населення країни вже наближуються до пенсійного віку або за ним. Навіть якщо не дивитися на жахливо низький рівень доходів та ВВП на душу населення, все одно – більш старі за віком суспільства не споживають стільки ж, скільки молоді (окрім трьох категорій споживання – aged care, funeral services та tourism).
2. У світі є багато грошей, які приречені на те, аби прийти до України.
Дійсно, у світі зараз близько 25 трильйонів грошей лежать на рахунках і не інвестовані. Але вони не інвестовані не тому, що вони чекають на закінчення війни в Україні, а тому, що відношення risk/reward, наявного в інвестиційних пропозиціях для цих грошей, не влаштовує їхніх власників. І вони, навіть у кількості 0.1% від цих 25 трильйонів, не очікують закінчення війни. Вони вже вирішили, що їм нецікаво інвестувати в Чилі (найбільшого відносного реципієнта прямих іноземних інвестицій у 2022 році як долі ВВП), нецікаво інвестувати в commodities (найкращий клас активів у 2022 році, дохідність 22%, абсолютна ліквідність), нецікаво інвестувати навіть в US Treasuries, які зараз дають дохідність близько 5% річних.
За останні роки я бачив декілька легенд. У дев’яностих це була легенда про dumb Arab money, тобто про те, що араби готові давати гроші будь-куди, де є дохідність в 5% річних (і багато людей дзвонили в Делойт, де я тоді працював, з пропозиціями «Ось у нас тут є цікава ідея інвестицій в купівлю квартир в Києві, вона дає 20% в доларі мінімум, ми читали в газеті, що в арабів гроші дають під 2% річних, ми їм дамо 5, ні, 7 відсотків, знайдіть нам вихід на арабських шейхів, будь ласка!»). В нульові це була легенда про dumb Russian money, яких було так багато, що їх інвестували будь-куда, бо просто було дуже багато. В десяті це була легенда про dumb Chinese money, які неприкаяно ходять світом. Ніхто ці гроші не бачив, але кожен мав племінника, що працював на бізнесмена, що був знайомий з людиною, яка дорвалася до цих грошей і їх зараз «освоювала».
Прихід великих грошей в країну – це результат сукупності великої кількості факторів, в України було вже дві хвилі приходу великих грошей, в період 1993-1998 (після незалежності та до першої фінансової кризи) та в період 2005-2008 (в період від Помаранчевої Революції до глобальної фінансової кризи), і обидва періоди залишили дуже багатьох інвесторів не з найбільш позитивними спогадами. Я досить старий, аби пам’ятати те, як на замовлення когось з великих міліцейських начальників Одеси зі зборів акціонерів під телекамери та коментар новинаря «Эти нечестные дельцы - представители международного капитала приехали, чтобы забрать лучшие активы Одессы» у кайданах виводили представників одного з найбільших на той час управителя пенсійних активів Великобританії та США, Invesco (вони й зараз немаленькі, приблизно 1.5 трильйона доларів під управлінням). В України як напрямку інвестицій – дуже, на жаль, погана історія. І розповідь про те, що гроші просто прийдуть, бо їх дуже і дуже багато, не залишає місця для аналізу того, чому так багато іноземних інвесторів, і портфельних, і стратегічних, пішли з України з вкрай негативним післясмаком, а без такого аналізу і роботи над помилками залучити когось, окрім найбільш спекулятивних інвесторів, буде дуже важко.
3. Українська економіка – одна з найнедооціненіших.
Тому, хто це каже, пропоную спробувати купити хоча б 10 тисяч гектарів землі с/г призначення на Заході або звільненому Півдні України. Або купити бізнес, який працює і має експортні надходження. Або купити житло (і порівняти вартість квадратного метру в Києві з вартістю квадратного метру в Порту, Кьольні або Ризі, в яких немає війни).
4. Україна – це великий ринок збуту.
Україна була однією з найстарших країн Європи до війни. В результаті війни країна стала ще старшою. Медіанний вік населення України – 44.7 років, тобто 50% населення країни вже наближуються до пенсійного віку або за ним. Навіть якщо не дивитися на жахливо низький рівень доходів та ВВП на душу населення, все одно – більш старі за віком суспільства не споживають стільки ж, скільки молоді (окрім трьох категорій споживання – aged care, funeral services та tourism).
👍83❤8
Найкращий український соціолог, Володимир Ілліч Паніотто, пропонує думати над тим, як українці будуть жити в країні, в якій живе 20 мільйонів населення. Це все одно велика країна за мірками Європи, близько Румунії, але з демографією, яка зовсім не румунська. Якщо не буде швидкого та сталого зростання ВВП після війни, то і ринок буде цікавим тільки для збуту послуг найдешевшої роздрібної торгівлі та, на жаль, aged care та funeral services, бо старі люди вже майже все, що їм потрібно, купили.
5. В Україні буде побудовано багато нових підприємств.
Див. вище. Україна – одна з найстарших країн Європи. Якщо нічого не зробити з демографією, то на нових підприємствах просто не буде кому працювати. Ніхто не будує великі нові підприємства там, де пул робочої сили зменшується кожен рік і є ризик того, що через декілька років вартість робочої сили буде зашкалювати, бо працювати буде нікому. Простіше побудувати щось в Туреччині (молода країна, медіанний вік населення – 31.8 років, населення збільшується на мільйон кожного року та й всього населення там 85 мільйонів).
6. Інвестиційні фонди можуть відбудувати країну.
«Давайте зберемо 25 мільярдів доларів в фонд відновлення України і наша економіка розквітне». Проблема в тому, що у Східній Європі (найближчому аналогу) інвестиційні фонди зіграли в трансформації економіки країн набагато меншу роль, ніж стратегічні інвестиції. Є виняток, галузь охорони здоров’я, де активність інвестиційних фондів повністю трансформувала галузь, створивши, фактично, повністю нову індустрію. У всіх інших випадках головну роль відігравали стратегічні інвестори. Фольксваген, який купував Шкоду і зробив з неї абсолютно нову компанію, або Порше, який будував завод в Словаччині, який врятував Порше від зникнення зі світової мапи автовиробників. Дойче Телеком, який розвивав мобільний та проводний зв’язок чи не у всіх постсоціалістичних країнах. Юнікредит, який купував банки та давав доступ до кредитних ресурсів. Арселор Міттал, який консолідував металургію. Карлсберг, Данон, Нестле, Крафт, які повністю трансформували виробництво харчових продуктів. І це я ще не почав розповідати про сферу послуг, від аудиторських та юридичних до готельних. Тобто гроші в приватні компанії потрібні (і з них можуть вирости національні або регіональні чемпіони), але з точки зору сталого розвитку стратегічні інвестиції мають чи не найбільше значення. При цьому в нас зараз немає інфраструктури інвестування. Головна проблема в донорів сьогодні - не гроші, а те, куди їх можна вкласти з розумним рівнем ризику, якщо вийти за межі кредитування держкорпорацій або держави. Наше законодавство по захисту прав інвесторів застаріло років на тридцять, наша судова система (промовчу, бо ви все самі знаєте), і це все - на тлі війни і ризиків, пов'язаних з нею.
Я вибачаюся за такий песимістичний пост, але чи то в мене інформаційний пухир такий, чи дійсно дискурс зараз зміщується в сторону того, що можна нічого не робити, гроші самі прийдуть, а простий робочий на будівництві буде заробляти стільки, що вся Польща, Туреччина та Румунія будуть рватися до України, а ми їм будемо дулі крутити.
У 2022 році найбільш привабливими для прямих іноземних інвестицій були Чилі (прямі іноземні інвестиції дорівнювали 4.5% ВВП країни), Швеція (3.9%), Ізраіль (3.7%), Польща (3.6%) та Австралія (3.2%). Що їх об’єднує? Ні, не низьке податкове навантаження (податки в Чилі – мрія мокроекономіста, єдиний податок в розмірі 40% від доходу, про Швецію ж з Австралієй можна взагалі промовчати). Вибачте за прописні істини, але верховенство права та справедливість його застосування, захист прав інвесторів та відсутність організацій з назвою з трьох літер в повсякденному житті корпорацій, що ведуть бізнес-діяльність. Я знаю, що воно звучить дуже нудно, але без цього нормальних інвестицій не буде. Ну якнайменше я так думаю.
5. В Україні буде побудовано багато нових підприємств.
Див. вище. Україна – одна з найстарших країн Європи. Якщо нічого не зробити з демографією, то на нових підприємствах просто не буде кому працювати. Ніхто не будує великі нові підприємства там, де пул робочої сили зменшується кожен рік і є ризик того, що через декілька років вартість робочої сили буде зашкалювати, бо працювати буде нікому. Простіше побудувати щось в Туреччині (молода країна, медіанний вік населення – 31.8 років, населення збільшується на мільйон кожного року та й всього населення там 85 мільйонів).
6. Інвестиційні фонди можуть відбудувати країну.
«Давайте зберемо 25 мільярдів доларів в фонд відновлення України і наша економіка розквітне». Проблема в тому, що у Східній Європі (найближчому аналогу) інвестиційні фонди зіграли в трансформації економіки країн набагато меншу роль, ніж стратегічні інвестиції. Є виняток, галузь охорони здоров’я, де активність інвестиційних фондів повністю трансформувала галузь, створивши, фактично, повністю нову індустрію. У всіх інших випадках головну роль відігравали стратегічні інвестори. Фольксваген, який купував Шкоду і зробив з неї абсолютно нову компанію, або Порше, який будував завод в Словаччині, який врятував Порше від зникнення зі світової мапи автовиробників. Дойче Телеком, який розвивав мобільний та проводний зв’язок чи не у всіх постсоціалістичних країнах. Юнікредит, який купував банки та давав доступ до кредитних ресурсів. Арселор Міттал, який консолідував металургію. Карлсберг, Данон, Нестле, Крафт, які повністю трансформували виробництво харчових продуктів. І це я ще не почав розповідати про сферу послуг, від аудиторських та юридичних до готельних. Тобто гроші в приватні компанії потрібні (і з них можуть вирости національні або регіональні чемпіони), але з точки зору сталого розвитку стратегічні інвестиції мають чи не найбільше значення. При цьому в нас зараз немає інфраструктури інвестування. Головна проблема в донорів сьогодні - не гроші, а те, куди їх можна вкласти з розумним рівнем ризику, якщо вийти за межі кредитування держкорпорацій або держави. Наше законодавство по захисту прав інвесторів застаріло років на тридцять, наша судова система (промовчу, бо ви все самі знаєте), і це все - на тлі війни і ризиків, пов'язаних з нею.
Я вибачаюся за такий песимістичний пост, але чи то в мене інформаційний пухир такий, чи дійсно дискурс зараз зміщується в сторону того, що можна нічого не робити, гроші самі прийдуть, а простий робочий на будівництві буде заробляти стільки, що вся Польща, Туреччина та Румунія будуть рватися до України, а ми їм будемо дулі крутити.
У 2022 році найбільш привабливими для прямих іноземних інвестицій були Чилі (прямі іноземні інвестиції дорівнювали 4.5% ВВП країни), Швеція (3.9%), Ізраіль (3.7%), Польща (3.6%) та Австралія (3.2%). Що їх об’єднує? Ні, не низьке податкове навантаження (податки в Чилі – мрія мокроекономіста, єдиний податок в розмірі 40% від доходу, про Швецію ж з Австралієй можна взагалі промовчати). Вибачте за прописні істини, але верховенство права та справедливість його застосування, захист прав інвесторів та відсутність організацій з назвою з трьох літер в повсякденному житті корпорацій, що ведуть бізнес-діяльність. Я знаю, що воно звучить дуже нудно, але без цього нормальних інвестицій не буде. Ну якнайменше я так думаю.
👍240❤31😢3
Дуже показові данні. Звісно ворог збільшив тиск. Але головне - це наш тиск. Маємо надію, що втримаємо тиск на ворога на тому ж рівні, що вже є.
👍96❤🔥27🔥4😱3
Тут дуже цікава розмова вийшла з друзями з Сільпо. Кому цікавий рітейл та робота з брендом, продуктом дуже раджу подивитись 👉 лінк на розмову
З цікавого дізнайтесь як європейці їздять в Україну дивитись як працює наш рітейл. Яку частку и чому займає доставка в бізнесі. Та як Сільпо працює з персоналом.
Enjoy
З цікавого дізнайтесь як європейці їздять в Україну дивитись як працює наш рітейл. Яку частку и чому займає доставка в бізнесі. Та як Сільпо працює з персоналом.
Enjoy
YouTube
Як влюбити у свій бренд? Сільпо – YASNO про лавмарки | Forbes
Як влюбити у себе покупців? Як заборонити слово «клієнт» і стати гостьоцентричною компанією? Рецепт успіху бренду «Сільпо».
Як бренди стають лавмарками? На це питання шукають відповідь Forbes BrandVoice разом з YASNO. Ведучий нового проєкту – Сергій Коваленко…
Як бренди стають лавмарками? На це питання шукають відповідь Forbes BrandVoice разом з YASNO. Ведучий нового проєкту – Сергій Коваленко…
👍62❤26🔥4
Як сказав мій друг, вчора хотілось щось такого змісту. Щось таке красиве і змістовне.
Послухайте і ви Тімоті Снайдера Thanking Ukrainians
Послухайте і ви Тімоті Снайдера Thanking Ukrainians
Thinking about...
Thanking Ukrainians
Listen now (16 mins) | For these ten things, from security to freedom
❤65👍19👌1
Якщо дуже коротко. То обмеження на ціну нафти для Росії майже не діють. Навіть більш того, вони навчились працювати за контуром G7
3/4 всієї нафти іде без страховки, яку намагались використовувати для реалізації обмежень.
В купі з зростанням ціни на нафту, ворог заробляє щє більше ніж до цих «санкцій» і буде заробляти і надалі.
3/4 всієї нафти іде без страховки, яку намагались використовувати для реалізації обмежень.
В купі з зростанням ціни на нафту, ворог заробляє щє більше ніж до цих «санкцій» і буде заробляти і надалі.
😢114🤬98👍6🤔6😁2
Високі запаси та низький попит через м’яку погоду компенсують занепокоєння щодо природного газу в Європі.
Найближчими тижнями очікується, що температура буде вищою за середню, що стримає споживання саме тоді, коли офіційно починається опалювальний сезон. У поєднанні з великими запасами це створює відчуття безпеки, навіть якщо регіон залишається вразливим до короткострокових збоїв у постачанні.
В цілому схожий тренд і у нас. Що не може не додавати оптимізму перед сезоном.
Найближчими тижнями очікується, що температура буде вищою за середню, що стримає споживання саме тоді, коли офіційно починається опалювальний сезон. У поєднанні з великими запасами це створює відчуття безпеки, навіть якщо регіон залишається вразливим до короткострокових збоїв у постачанні.
В цілому схожий тренд і у нас. Що не може не додавати оптимізму перед сезоном.
👍153🔥11❤9
Давайте так. Про заправки ходить багато легенд. Від «вони основні гроші заробляють на хот-догах» до «це вони вигадали хот-доги». Мені завжди було цікаво, чому скрипти на заправках такі довгі. Чи залежить клієнтська лояльність від довжини речення, яке потрібно вимовити касиру?
Знайти відповідь на ці питання намагались знайти з ОККО
Подивитись і ви: https://www.youtube.com/watch?v=AKdTusuOWDQ
Знайти відповідь на ці питання намагались знайти з ОККО
Подивитись і ви: https://www.youtube.com/watch?v=AKdTusuOWDQ
YouTube
ОККО: як знайти 1 мільйон нових клієнтів під час війни – YASNO про лавмарки | Forbes
Як черги приваблюють клієнтів? Чому продажі – головний показник любові? Секрети успіху бренду «ОККО».
Як бренди стають лавмарками? На це питання шукають відповідь Forbes BrandVoice разом з YASNO. Ведучий нового проєкту – Сергій Коваленко, генеральний директор…
Як бренди стають лавмарками? На це питання шукають відповідь Forbes BrandVoice разом з YASNO. Ведучий нового проєкту – Сергій Коваленко, генеральний директор…
🔥44👍11
Нацбанк прийняв рішення про зміну валютного режиму. Від сьогодні курс гривні до долара США вже не є фіксованим на рівні температурного режиму здорової людини, а "керовано-гнучким". Що це означає? Спробую розкласти ситуацію по поличках (лонг рід)
Навіщо змінювати режим, все ж було добре?
Основна причина – режим фіксованого курсу вичерпав свій стабілізаційний потенціал. Населення і бізнес почали звикати до незмінного курсу, чим далі, тим складніше було б відмовлятись від режиму прив’язки і тим довшим і ризикованішим було б повернення до нормальності. Керована гнучкість курсу дозволить НБУ активніше послаблювати обмеження на рух капіталу, оскільки ринок буде поступово відновлювати здатність до (обмеженої) самокорекції. В (далекій) перспективі курс стане гнучким, як до війни, і зможе виконувати функцію запобіжника від зовнішніх шоків.
Що зміниться, буде девальвація?
В перспективі де-кількох місяців практично нічого не зміниться. При фіксованому курсі НБУ кожен день продавав валюту з своїх резервів. Рівно стільки, скільки щоб задовільнити дефіцит валюти на міжбанківському ринку. Тепер НБУ так само буде продавати валюту з резервів, але трошки менше чи трошки більше, ніж дефіцит валюти на ринку, і дозволить офіційному курсу рухатись вниз і вгору на дельту, яку в перші тижні, скоріше за все, взагалі важко буде помітити неозброєним оком.
В подальшому НБУ буде збільшувати амплітуду коливань курсу, а їх напрям буде більше відповідати змінам в стані платіжного балансу і валютного ринку. Тобто буде і девальвація і укріплення. Що саме переважатиме – залежитиме від купи факторів, серед основних: тривалість бойових дій, пропускна здатність експортних шляхів, обсяги міжнародної допомоги.
Фінальна ціль Нацбанку - повернутись до повноцінного інфляційного таргетування і плаваючого курсу. Але зважаючи на ризики війни, це ще буде не скоро, і НБУ ще довгий час буде брати активну участь у вирівнюванні дисбалансів на валютному ринку.
Чому саме зараз?
Насправді НБУ вже давно планував відійти від фіксованого курсу, який був введений в перший день повномасштабного вторгнення для стабілізації ринку, і відкрито оголошував про свої плани (хоча за моїми спостереженнями до останнього часу мало хто звертав на увагу на заяви Нацбанку).
Втілити ці наміри у життя дозолила економічна ситуація, яка за останні півроку ситуація суттєво покращилась. Ще на початку року зміна режиму була б дуже ризикованою і недоречною.
Так, взимку НБУ продавав з резервів 3,0 млрд дол США в місяць, на готівковому ринку долар можна було купити не менше ніж на 40 грн, а резерви НБУ ледве дотягували до рівня кінця 2021 року. Але влітку дефіцит валюти на міжбанку скоротився до 1,5-2,0 млрд дол, резерви Нацбанку перетнули познчку 40 млрд дол США, оновивши історичний (!) рекорд, а готівковий курс впритул наблизився до офіційного. В серпні-вересні на валютному ринку спостерігалась де-яка нервовість, готівковий курс поповз вгору, НБУ продавав більше валюти на міжбанку (2,4-2,6 млрд в місяць), резерви Нацбанку перестали зростати. Проте загалом ситуація на ринку залишається набагато краще, ніж на почату року.
При цьому інфляція продовжувала стрімко знижуватись - в серпні показник інфляції знизився до 8,6% р/р, це в три рази менше ніж з 26,6% в грудні минулого року - а економічна активність відновлювалась, що добре відчули компанії, орієнтовані на внутрішнього споживача.
Ключову роль в цьому покращенні зіграла міжнародна допомога. Не зважаючи на повномасштабну війну, Україна має повноцінну програму з МВФ. З початку року країна регулярно отримувати близько 4 млрд дол в місяць міжнародної фінансової підтримки (на додаток до військової)
Тому для експертної спільноти рішення Нацбанку не стало сюрпризом, ми очікували зміну режиму вже де-кілька місяців.
Які ризики?
Ми живемо в буремні часи і ризиків не уникнути. Попереду нас чекає ще одна складна зима з ймовірними обстрілами енергетичної інфраструктури і падінням експорту окремих товарів на фоні сезонного збільшення імпорту.
Навіщо змінювати режим, все ж було добре?
Основна причина – режим фіксованого курсу вичерпав свій стабілізаційний потенціал. Населення і бізнес почали звикати до незмінного курсу, чим далі, тим складніше було б відмовлятись від режиму прив’язки і тим довшим і ризикованішим було б повернення до нормальності. Керована гнучкість курсу дозволить НБУ активніше послаблювати обмеження на рух капіталу, оскільки ринок буде поступово відновлювати здатність до (обмеженої) самокорекції. В (далекій) перспективі курс стане гнучким, як до війни, і зможе виконувати функцію запобіжника від зовнішніх шоків.
Що зміниться, буде девальвація?
В перспективі де-кількох місяців практично нічого не зміниться. При фіксованому курсі НБУ кожен день продавав валюту з своїх резервів. Рівно стільки, скільки щоб задовільнити дефіцит валюти на міжбанківському ринку. Тепер НБУ так само буде продавати валюту з резервів, але трошки менше чи трошки більше, ніж дефіцит валюти на ринку, і дозволить офіційному курсу рухатись вниз і вгору на дельту, яку в перші тижні, скоріше за все, взагалі важко буде помітити неозброєним оком.
В подальшому НБУ буде збільшувати амплітуду коливань курсу, а їх напрям буде більше відповідати змінам в стані платіжного балансу і валютного ринку. Тобто буде і девальвація і укріплення. Що саме переважатиме – залежитиме від купи факторів, серед основних: тривалість бойових дій, пропускна здатність експортних шляхів, обсяги міжнародної допомоги.
Фінальна ціль Нацбанку - повернутись до повноцінного інфляційного таргетування і плаваючого курсу. Але зважаючи на ризики війни, це ще буде не скоро, і НБУ ще довгий час буде брати активну участь у вирівнюванні дисбалансів на валютному ринку.
Чому саме зараз?
Насправді НБУ вже давно планував відійти від фіксованого курсу, який був введений в перший день повномасштабного вторгнення для стабілізації ринку, і відкрито оголошував про свої плани (хоча за моїми спостереженнями до останнього часу мало хто звертав на увагу на заяви Нацбанку).
Втілити ці наміри у життя дозолила економічна ситуація, яка за останні півроку ситуація суттєво покращилась. Ще на початку року зміна режиму була б дуже ризикованою і недоречною.
Так, взимку НБУ продавав з резервів 3,0 млрд дол США в місяць, на готівковому ринку долар можна було купити не менше ніж на 40 грн, а резерви НБУ ледве дотягували до рівня кінця 2021 року. Але влітку дефіцит валюти на міжбанку скоротився до 1,5-2,0 млрд дол, резерви Нацбанку перетнули познчку 40 млрд дол США, оновивши історичний (!) рекорд, а готівковий курс впритул наблизився до офіційного. В серпні-вересні на валютному ринку спостерігалась де-яка нервовість, готівковий курс поповз вгору, НБУ продавав більше валюти на міжбанку (2,4-2,6 млрд в місяць), резерви Нацбанку перестали зростати. Проте загалом ситуація на ринку залишається набагато краще, ніж на почату року.
При цьому інфляція продовжувала стрімко знижуватись - в серпні показник інфляції знизився до 8,6% р/р, це в три рази менше ніж з 26,6% в грудні минулого року - а економічна активність відновлювалась, що добре відчули компанії, орієнтовані на внутрішнього споживача.
Ключову роль в цьому покращенні зіграла міжнародна допомога. Не зважаючи на повномасштабну війну, Україна має повноцінну програму з МВФ. З початку року країна регулярно отримувати близько 4 млрд дол в місяць міжнародної фінансової підтримки (на додаток до військової)
Тому для експертної спільноти рішення Нацбанку не стало сюрпризом, ми очікували зміну режиму вже де-кілька місяців.
Які ризики?
Ми живемо в буремні часи і ризиків не уникнути. Попереду нас чекає ще одна складна зима з ймовірними обстрілами енергетичної інфраструктури і падінням експорту окремих товарів на фоні сезонного збільшення імпорту.
👍106❤2😁1
І от буквально на вихідних кристалізувались ризики недонадходження обсягів міжнародної допомоги через складну політичну ситуацію в США.
Навряд чи НБУ з його крутою аналітичною командою не помітив цих ризиків. Той факт, що зазвичай консервативний Нацбанк наважився на зміну режиму свідчить про його впевненість в завтрашньому і навіть після завтрашньому дні.
Серед основних причин такої впевненості - високий рівень резервів, співпраця з МВФ, новий пакет допомоги на суму 50 млрд євро на 4 роки від ЄС. Також не забуваємо, що продовжують діяти суворі обмеження на виведення капіталу, які НБУ планує послаблювати залежно від ситуації на ринку, але може і посилити у випадку непередбачуваних шоків.
Навряд чи НБУ з його крутою аналітичною командою не помітив цих ризиків. Той факт, що зазвичай консервативний Нацбанк наважився на зміну режиму свідчить про його впевненість в завтрашньому і навіть після завтрашньому дні.
Серед основних причин такої впевненості - високий рівень резервів, співпраця з МВФ, новий пакет допомоги на суму 50 млрд євро на 4 роки від ЄС. Також не забуваємо, що продовжують діяти суворі обмеження на виведення капіталу, які НБУ планує послаблювати залежно від ситуації на ринку, але може і посилити у випадку непередбачуваних шоків.
👍133❤8🤔2
Декілька тез про ситуацію зі спікером в Сполучених Штатах через призму підтримки України.
1. Ключова проблема в тому, що той Макартні ніколи не мав підтримки своїх же. Тому змінив правила гри в частині подачі на імпічмент. І як очікуваний наслідок - був усунутий з посади.
2. Як нормально вийти з цього клінчу ніхто не знає. Але зараз точно буде період хаосу.
3. Для підтримки це звісно означає проблеми. Але проблем в короткостроковому періоді не буде. Реальні проблеми почнуться (або не почнуться) коли будуть зрозумілі дві головні кандидатури на пост президента. Тоді вся система, через призму індивідуальних карʼєр, почне прогнозувати і підлаштовуватись.
4. Чи реальна перемога Трампа? На мій погляд перемога більш ніж реальна. Навіть так. Якщо він буде буде не за ґратами, то переможе. І ніяка соціологія цього не покаже.
5. Чи треба лякатись перемоги Трампа? На мій погляд треба. Але навіть перемога його - це не є зупинення підтримки. Головне питання в розмірах та типології цієї підтримки. І вона б так чи інакше змінювались би в незалежності від того недолугого спікера.
6. Головне в підтримці - це внутрішній трек розвитку реальних державних інституцій та економіки. Будуть гарні показники швидкості розвитку, то і підтримка буде відповідна. І навпаки.
1. Ключова проблема в тому, що той Макартні ніколи не мав підтримки своїх же. Тому змінив правила гри в частині подачі на імпічмент. І як очікуваний наслідок - був усунутий з посади.
2. Як нормально вийти з цього клінчу ніхто не знає. Але зараз точно буде період хаосу.
3. Для підтримки це звісно означає проблеми. Але проблем в короткостроковому періоді не буде. Реальні проблеми почнуться (або не почнуться) коли будуть зрозумілі дві головні кандидатури на пост президента. Тоді вся система, через призму індивідуальних карʼєр, почне прогнозувати і підлаштовуватись.
4. Чи реальна перемога Трампа? На мій погляд перемога більш ніж реальна. Навіть так. Якщо він буде буде не за ґратами, то переможе. І ніяка соціологія цього не покаже.
5. Чи треба лякатись перемоги Трампа? На мій погляд треба. Але навіть перемога його - це не є зупинення підтримки. Головне питання в розмірах та типології цієї підтримки. І вона б так чи інакше змінювались би в незалежності від того недолугого спікера.
6. Головне в підтримці - це внутрішній трек розвитку реальних державних інституцій та економіки. Будуть гарні показники швидкості розвитку, то і підтримка буде відповідна. І навпаки.
👍129🔥14❤6🤔6😱1😢1
Ця зима може виявитися складнішою, ніж попередня.
Справа не лише у ресурсі енергомереж. Цілком можливо, що вони прикриті, а резерви відновлення накопичені. Справа не у кількості протиракет. Припустимо, їхній запас пропорційний тому, що встиг наштампувати наш супротивник. Проблема в тому, що ми входимо в цю зиму з очевидно меншим резервом психологічної стійкості – і з очевидно більшою колективною втомою.
Минула зима наступала на тлі воєнних тріумфів. З кінця лютого українська армія встигла вибити ворога з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Відбила острів Зміїний. Провела Харківський контрнаступ та звільнила Херсон. На той момент країна жила з відчуттям, що закінченню війни заважає лише погода. Що тільки-но зима зміниться стійким теплом – ворог буде розбитий і відкинутий.
Воєнні підсумки цього року найкраще підбив Валерій Залужний. Українського бліцкригу не сталося. Натомість країна була свідком завзятих боїв на півдні та сході. Росіяни зробили висновки з власних помилок – і в другу воєнну зиму Україна входить із меншими приводами для ейфорії. Це вже не спринт. Це марафон.
Воєнні перемоги здатні бути анестезією для суспільства. Затьмарюють розбіжності, пом'якшують протиріччя. У перемоги безліч батьків, тому кожному вистачить місця, щоб постояти в її тіні. Все складніше, коли йдеться про збереження на фронті позиційного статус-кво. Суспільству встигли наобіцяти перемог – і тепер у нього фрустрація. Найродючіший ґрунт для сезону полювання на відьом.
У країні є кілька потенційних ліній розколу. Між тими, хто на фронті, і тими, хто в тилу. Між військовим керівництвом – і політичною верхівкою. Між нинішнім президентом і командою його попередника. Є теми, які здатні перманентно розбурхувати країну – корупція, Арестович, мобілізація, Фаріон. Все перераховане гарантує хайп, перегляди та підписників. Кожна з тем – це публіцистичний чорнозем: встроми палицю, і вона зацвіте.
Чим менше новин з фронту – тим більше новин з тилу. Кожен політичний табір опиниться перед спокусою зміцнити свої позиції за рахунок конкурента. Причому ініціаторами внутрішньої гризні можуть не обов'язково бути перші особи кожного з таборів. У ролі застрільників може виступати будь-хто. Політтехнологи, які мріють про вибори. Політики, які розраховують на продовження кар'єри. Блогери, які мріють про підписників. Нардепи, які прагнуть уваги. Обивателі з комплексом месії та люди, які не чули про ефект Даннінга-Крюгера.
Одні почнуть писати в соціальних мережах. Інші даватимуть хвилюючі інтерв'ю. Треті почнуть "зливати інсайд" іноземним журналістам. Кожне викриття збиратиме менше переглядів, ніж початкове вкидання. Кожне одкровення "залишатиме осад". Якоїсь миті все це стане тим, про що ще 1949 року писав американський соціолог Роберт Мертон. Самоздійснюваним пророцтвом.
Мертон писав про те, що спершу помилковий опис ситуації може впливати на поведінку людей. Провокувати їх на нові вчинки – внаслідок яких пророцтво здійснюється. Так, чутка про загрозу банкрутства банку може призвести до паніки та до банкрутства. Зрештою наша поведінка визначається не реальністю, а тим, що ми про неї думаємо. Якщо люди вважають якусь ситуацію реальною, вона стає реальною за своїми наслідками.
Крім того, ЗМІ реактивні. Вони не створюють повістку, а слухняно йдуть у її фарватері – навіть якщо вона народжена в соціальних мережах. Це означає, що кожне інтерв'ю міститиме питання про розкол. Кожна гостьова студія стосуватиметься теми протистояння. Кожному спікеру запропонують висловитися вголос із приводу болючої теми. Кількість згадок викличе ефект снігової кулі. Рік тому в нашій країні в конфлікт армії та влади вірили 14%. Нині – 32%. Десь у Москві відкривають шампанське.
У нашому випадку "самоздійснюване пророцтво" може запропонувати нам цілу купу наслідків на вибір. Ворожнеча між чиновниками та генералами. Втрата владою легітимності. Впевненість фронту в зраді тилу. Кожен сценарій в умовах війни загрожує катастрофою. Жоден варіант не має опції гепі-енду.
У разі краху кожна крапля оголосить себе невинною в потопі.
Справа не лише у ресурсі енергомереж. Цілком можливо, що вони прикриті, а резерви відновлення накопичені. Справа не у кількості протиракет. Припустимо, їхній запас пропорційний тому, що встиг наштампувати наш супротивник. Проблема в тому, що ми входимо в цю зиму з очевидно меншим резервом психологічної стійкості – і з очевидно більшою колективною втомою.
Минула зима наступала на тлі воєнних тріумфів. З кінця лютого українська армія встигла вибити ворога з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Відбила острів Зміїний. Провела Харківський контрнаступ та звільнила Херсон. На той момент країна жила з відчуттям, що закінченню війни заважає лише погода. Що тільки-но зима зміниться стійким теплом – ворог буде розбитий і відкинутий.
Воєнні підсумки цього року найкраще підбив Валерій Залужний. Українського бліцкригу не сталося. Натомість країна була свідком завзятих боїв на півдні та сході. Росіяни зробили висновки з власних помилок – і в другу воєнну зиму Україна входить із меншими приводами для ейфорії. Це вже не спринт. Це марафон.
Воєнні перемоги здатні бути анестезією для суспільства. Затьмарюють розбіжності, пом'якшують протиріччя. У перемоги безліч батьків, тому кожному вистачить місця, щоб постояти в її тіні. Все складніше, коли йдеться про збереження на фронті позиційного статус-кво. Суспільству встигли наобіцяти перемог – і тепер у нього фрустрація. Найродючіший ґрунт для сезону полювання на відьом.
У країні є кілька потенційних ліній розколу. Між тими, хто на фронті, і тими, хто в тилу. Між військовим керівництвом – і політичною верхівкою. Між нинішнім президентом і командою його попередника. Є теми, які здатні перманентно розбурхувати країну – корупція, Арестович, мобілізація, Фаріон. Все перераховане гарантує хайп, перегляди та підписників. Кожна з тем – це публіцистичний чорнозем: встроми палицю, і вона зацвіте.
Чим менше новин з фронту – тим більше новин з тилу. Кожен політичний табір опиниться перед спокусою зміцнити свої позиції за рахунок конкурента. Причому ініціаторами внутрішньої гризні можуть не обов'язково бути перші особи кожного з таборів. У ролі застрільників може виступати будь-хто. Політтехнологи, які мріють про вибори. Політики, які розраховують на продовження кар'єри. Блогери, які мріють про підписників. Нардепи, які прагнуть уваги. Обивателі з комплексом месії та люди, які не чули про ефект Даннінга-Крюгера.
Одні почнуть писати в соціальних мережах. Інші даватимуть хвилюючі інтерв'ю. Треті почнуть "зливати інсайд" іноземним журналістам. Кожне викриття збиратиме менше переглядів, ніж початкове вкидання. Кожне одкровення "залишатиме осад". Якоїсь миті все це стане тим, про що ще 1949 року писав американський соціолог Роберт Мертон. Самоздійснюваним пророцтвом.
Мертон писав про те, що спершу помилковий опис ситуації може впливати на поведінку людей. Провокувати їх на нові вчинки – внаслідок яких пророцтво здійснюється. Так, чутка про загрозу банкрутства банку може призвести до паніки та до банкрутства. Зрештою наша поведінка визначається не реальністю, а тим, що ми про неї думаємо. Якщо люди вважають якусь ситуацію реальною, вона стає реальною за своїми наслідками.
Крім того, ЗМІ реактивні. Вони не створюють повістку, а слухняно йдуть у її фарватері – навіть якщо вона народжена в соціальних мережах. Це означає, що кожне інтерв'ю міститиме питання про розкол. Кожна гостьова студія стосуватиметься теми протистояння. Кожному спікеру запропонують висловитися вголос із приводу болючої теми. Кількість згадок викличе ефект снігової кулі. Рік тому в нашій країні в конфлікт армії та влади вірили 14%. Нині – 32%. Десь у Москві відкривають шампанське.
У нашому випадку "самоздійснюване пророцтво" може запропонувати нам цілу купу наслідків на вибір. Ворожнеча між чиновниками та генералами. Втрата владою легітимності. Впевненість фронту в зраді тилу. Кожен сценарій в умовах війни загрожує катастрофою. Жоден варіант не має опції гепі-енду.
У разі краху кожна крапля оголосить себе невинною в потопі.
👍127💯34❤14
Ті, хто вбивають сьогодні в країну клин, твердитимуть про свою непричетність. Винен завжди інший, а тому власна нездатність промовчати буде оголошена подвижництвом, а чужа – крикливством. Ми просто опинимося всередині рольового сценарію столітньої давності. Українці й так не можуть похвалитися особливою довірою до владних вертикалей. А торпедувати цю довіру з кожним наступним місяцем позиційної війни ставатиме дедалі легше.
Вже неважливо, хто першим почав говорити про протистояння. Важливіше те, хто першим покладе край чуткам. Якщо ви не заповнюєте інформаційний вакуум – за вас заповнить його хтось інший. Ми не матимемо іншої влади до кінця повномасштабної війни. Влада не матиме іншого військового керівництва до кінця активної фази бойових дій. Іноді єдина перемога, яка світить персональному его – це піррова.
Громадська думка – це стихія. Сперечатись із нею – все одно, що намагатися шмагати море. Але висота хвиль залежить від тих, хто ухвалює рішення. Політики. Чиновники. Головні редактори. Лідери думок. Рівень солідарності та згуртованості країни залежатиме від того, чи здатні ці люди на "водяне перемир'я".
Через рік ми стежитимемо за спробою переобрання Дональда Трампа. Того самого, що хотів за будь-яку ціну залишитися при владі. Того самого, що мріє за будь-яку ціну повернутися до влади. Багато хто приписує йому злопам'ятність, месіанство та нездатність визнавати власні помилки.
Так ось. Трампісти в нас уже є, але вакансія українського Дональда Трампа досі вільна. І дуже не хочеться, щоби хтось, сам того не помічаючи, зайняв її.
На нас і так чекає непроста зима.
Казарин
Вже неважливо, хто першим почав говорити про протистояння. Важливіше те, хто першим покладе край чуткам. Якщо ви не заповнюєте інформаційний вакуум – за вас заповнить його хтось інший. Ми не матимемо іншої влади до кінця повномасштабної війни. Влада не матиме іншого військового керівництва до кінця активної фази бойових дій. Іноді єдина перемога, яка світить персональному его – це піррова.
Громадська думка – це стихія. Сперечатись із нею – все одно, що намагатися шмагати море. Але висота хвиль залежить від тих, хто ухвалює рішення. Політики. Чиновники. Головні редактори. Лідери думок. Рівень солідарності та згуртованості країни залежатиме від того, чи здатні ці люди на "водяне перемир'я".
Через рік ми стежитимемо за спробою переобрання Дональда Трампа. Того самого, що хотів за будь-яку ціну залишитися при владі. Того самого, що мріє за будь-яку ціну повернутися до влади. Багато хто приписує йому злопам'ятність, месіанство та нездатність визнавати власні помилки.
Так ось. Трампісти в нас уже є, але вакансія українського Дональда Трампа досі вільна. І дуже не хочеться, щоби хтось, сам того не помічаючи, зайняв її.
На нас і так чекає непроста зима.
Казарин
❤144👍76💯23🔥2👏1
Forwarded from Залізний нардеп
Памʼятаєте я писав про те, як Північна Корея 🇰🇵 обходить санкції через перекладання товарів на кораблі?
Ось розслідування Bloomberg про майже теж саме… тільки про рф. Воно відкриває завісу над таємничим світом тіньової торгівлі нафтою, яка відбувається внаслідок російського вторгнення в Україну.
🚢Розслідування показує, як нові судновласники та компанії обходять міжнародні санкції, використовуючи старі танкери для транспортування російської нафти. Це призвело до значного зростання російського впливу на світовий нафтовий ринок.
💵 рф, обійшовши санкції, стала одним з ключових гравців на ринку, заробляючи мільярди доларів. Цікаво, що навіть консервативні оцінки показують, що щороку щонайменше 5 млрд $ потрапляють у тіньовий сектор, більша частина яких, ймовірно, повертається до русні.
🚢 Ціновий кап на російську нафту, введений Заходом, мав на меті обмежити доходи росії, але виявився малоефективним. Замість цього, він сприяв створенню “тіньового флоту” - сотень суден, придбаних невідомими особами для транспортування нафти.
🇮🇳🇨🇳 Ну і знову ті ж самі «помічники» обходу санкцій: Індія та Китай істотно збільшили свій імпорт російської нафти, обходячи західні санкції. Цікаво, що Індія, яка раніше майже не імпортувала російську нафту, тепер отримує від 1.5 до 2 мільйонів барелів на день.
🛢️ Використання старих танкерів, багато з яких мають бути списаними, створює серйозні екологічні ризики. Ці кораблі перевозять мільйони барелів нафти, створюючи потенційну загрозу навколишньому середовищу в разі аварій.
https://youtu.be/Azm4yKKIlqE?si=PYYgzSljc4O3yz3-
Ось розслідування Bloomberg про майже теж саме… тільки про рф. Воно відкриває завісу над таємничим світом тіньової торгівлі нафтою, яка відбувається внаслідок російського вторгнення в Україну.
🚢Розслідування показує, як нові судновласники та компанії обходять міжнародні санкції, використовуючи старі танкери для транспортування російської нафти. Це призвело до значного зростання російського впливу на світовий нафтовий ринок.
💵 рф, обійшовши санкції, стала одним з ключових гравців на ринку, заробляючи мільярди доларів. Цікаво, що навіть консервативні оцінки показують, що щороку щонайменше 5 млрд $ потрапляють у тіньовий сектор, більша частина яких, ймовірно, повертається до русні.
🚢 Ціновий кап на російську нафту, введений Заходом, мав на меті обмежити доходи росії, але виявився малоефективним. Замість цього, він сприяв створенню “тіньового флоту” - сотень суден, придбаних невідомими особами для транспортування нафти.
🇮🇳🇨🇳 Ну і знову ті ж самі «помічники» обходу санкцій: Індія та Китай істотно збільшили свій імпорт російської нафти, обходячи західні санкції. Цікаво, що Індія, яка раніше майже не імпортувала російську нафту, тепер отримує від 1.5 до 2 мільйонів барелів на день.
🛢️ Використання старих танкерів, багато з яких мають бути списаними, створює серйозні екологічні ризики. Ці кораблі перевозять мільйони барелів нафти, створюючи потенційну загрозу навколишньому середовищу в разі аварій.
https://youtu.be/Azm4yKKIlqE?si=PYYgzSljc4O3yz3-
YouTube
The Shadow Fleet Fueling Russia’s War | Bloomberg Investigates
An armada of aging oil tankers is helping to keep Russian oil flowing. Hundreds of vessels are part of a “shadow fleet” that’s allowed the Kremlin to dodge Western sanctions over its war on Ukraine. Bloomberg set out to uncover the traders, intermediaries…
🤬88😱23👍15❤1🤔1
Як то кажуть санкції працюють, але працюють не в той бік. І можна сказати впевненно, що росіянці заробляють більше ніж до війні на своїй нафті.
Як це відбувається ми вже говорили. Сьогодні і CNN вийшов з матеріалом.
Маю надію, що це якось вийде в більш широкі кола і буде мати ефект.
Як це відбувається ми вже говорили. Сьогодні і CNN вийшов з матеріалом.
Маю надію, що це якось вийде в більш широкі кола і буде мати ефект.
🤯91🤬44👍4
Тут в твітері щє раз нагадали, що ми живемо більше року без системних відключень світла. Окрім звісно аварійних та короткочасних після обстрілів. І ми навіть в деякі години маємо надлишок, що дозволяє експортувати. Що дуже і дуже гарно.
В першу чергу треба подякувати збройним силам Україні та енергетикам. Але треба сказати, що погода нас дуже сильно всім допомогла.
Нажаль це не кінець. Ворог продовжує системно працювати по генераційним обʼєктам біля лінії фронту, там системно намагається вибити енерго обʼєкти на Дніпропетровщині. Тому далі буде. Стоїмо
В першу чергу треба подякувати збройним силам Україні та енергетикам. Але треба сказати, що погода нас дуже сильно всім допомогла.
Нажаль це не кінець. Ворог продовжує системно працювати по генераційним обʼєктам біля лінії фронту, там системно намагається вибити енерго обʼєкти на Дніпропетровщині. Тому далі буде. Стоїмо
❤182👍43🔥6🙏2
WP показало яка була кампанія від росіянців. І на жаль енергетика є обʼєктом в цьому процесі.
Це була розгорнута серія ІПСО, що призвела до появи публікацій у соцмережах, сфабрикованих матеріалів, створених «фабриками тролів», поширених в Україні та Європі.
Зокрема, в матеріалах йдеться про те, що росіяни хотіли використовувати відео і сюжети часів блекауту, стверджуючи, що в Україні знову будуть запроваджені стабілізаційні графіки.
Однією з цілей було збільшити кількість українців, які вірять, що еліта країни працює лише на себе. Окремо планували подавати сюжети на кшталт «у прокурора (олігарха, СБУ, мера) світло горить, а в лікарні поранених не можуть врятувати» та нібито фотокопії розпоряджень місцевої влади про подачу світла в «будинки еліти» в разі відключень.
Станом на початок березня 2023 року десятки найнятих Кремлем «тролів» щотижня створювали понад 1300 повідомлень і 37 000 коментарів в українських соцмережах.
Це була і є епічна битва. Не можна сказати, що ми її пережили або перемогли. Бо виграти на 100% в такій грі неможливо. І вона продовжується.
Ця стаття, як нагадування, що треба самому розбиратись в деталях будь якого питання, а не слідувати стратегії «бабка бабці казала».
Це була розгорнута серія ІПСО, що призвела до появи публікацій у соцмережах, сфабрикованих матеріалів, створених «фабриками тролів», поширених в Україні та Європі.
Зокрема, в матеріалах йдеться про те, що росіяни хотіли використовувати відео і сюжети часів блекауту, стверджуючи, що в Україні знову будуть запроваджені стабілізаційні графіки.
Однією з цілей було збільшити кількість українців, які вірять, що еліта країни працює лише на себе. Окремо планували подавати сюжети на кшталт «у прокурора (олігарха, СБУ, мера) світло горить, а в лікарні поранених не можуть врятувати» та нібито фотокопії розпоряджень місцевої влади про подачу світла в «будинки еліти» в разі відключень.
Станом на початок березня 2023 року десятки найнятих Кремлем «тролів» щотижня створювали понад 1300 повідомлень і 37 000 коментарів в українських соцмережах.
Це була і є епічна битва. Не можна сказати, що ми її пережили або перемогли. Бо виграти на 100% в такій грі неможливо. І вона продовжується.
Ця стаття, як нагадування, що треба самому розбиратись в деталях будь якого питання, а не слідувати стратегії «бабка бабці казала».
❤106👍44🔥10👌1💯1
Все дуже чітко розписано:
російські активи, які можна використати на потреби України, – скільки їх?
росія повинна заплатити за руйнування в Україні, які вони накоїли під час свого брутального вторгнення. Як я писав, Світовий банк оцінив прямі збитки від війни на рівні 152 млрд дол, а потребу в реконструкції оцінив в розмірі 486 млрд дол.
Багато людей в Києві та різних столицях та в університетських колах працюють над питанням, як змусити агресора покрити ці витрати. Всі розуміють, що російські активи, які були арештовані в різних країнах, повинні стати одним із джерел, яке може бути спрямоване на ці виплати.
Існує три рівні дискусії по цій темі:
- Чи можна конфіскувати російські активи – міжнародні та локальні юристи мають різні позиції, а західні політики намагаються уникнути або відкласти такі рішення. Деякі з них вважають, що вилучення російських державних активів або доходів як репарацій для України залишається «довгостроковою» метою, але для цього немає «ні терміну, ні фіксованих умов». Інші західні політики більш сміливі, та тиск від України по цьому питанню змушує їх все ж таки наближатися до таких рішень – є багато різних треків, які мають спрацювати в наступні тижні та місяці.
- Якщо такі активи можна конфіскувати, то яким чином це краще буде зробити – знову є багато варіантів та пропозицій – від прямої конфіскації до випуску облігацій під заставу російських активів. Знову ж таки є різні позиції.
- Якщо такі активи конфісковані в той чи інший спосіб, то яким чином можна потім використати ці гроші, як їх спрямувати в Україну? Існують різні варіанти – направити напряму в Україну, використати тільки для реконструкції, направити в якісь нові або існуючі фонди за кордоном, включити в бюджет ЄС і направити на фінансування України (як частину Ukraine facility або поверх цього) або використати в Європі, наприклад, для покриття гуманітарних витрат біженців.
Але є ще четверте питання. Декілька днів тому ми зустрілися в Варшаві з Olga Dukhnich, і Оля просила пояснити різниці в розмірі активів, які ходять в медіа, а також роз’яснити, скільки грошей все ж таки Україна може отримати від цих активів у випадку вирішення питань, які описані вище.
Як Труфальдіно в старому фільмі, я намагався на підручних матеріалах пояснити ці концепти. Підручними матеріалами стали предмети на столі, які є на фото. Що ж ми маємо? Читати картинку треба справа наліво, як на івриті:
Загалом є інформація про то, що в різних країнах знерухомлено десь 280 млрд дол російських активів. Чому я кажу «десь»? тому що насправді ми ще не знаємо, скільки точно активів заморожено.
Особливої координації щодо цього питання по всьому світу немає – ми намагались, щоб Координаційна платформа донорів взяла це питання в координацію, але наші партнери не були дуже в захваті від цієї ідеї. Є така група Russian Elites, Proxies, and Oligarchs (REPO), яка на вимогу керівництва Великої Сімки робила мепінг активів. У вересні 2023 вони написали, що вони нарахували саме 280 млрд дол https://bit.ly/4bLr5zX. Але були оцінки і в 370 млрд доларів. Ці оцінки включали, як суверені активи Центробанка рф, так і знерухомлені гроші російських підприємств та олігархів, які знаходяться під західними санкціями.
Щодо деталей цієї суми – єдиної таблиці не існує (ми навіть не знаємо, яка частина цих активів належить рф як суверену, яка – російським державним підприємствам, а яка – приватним компаніям чи фізичним особам). Але ми знаємо, що більшість активів була в Європейському союзі. Скільки саме в ЄС? Не знаємо. Ще в 10му пакету санкцій https://bit.ly/3OPVp2I Європейська Рада наклала зобов’язання щодо звітності країні-членів ЄС щодо російських активів – кожна країна повинна була надати дані щодо цих активів до Європейської комісії. Публічного аналізу я особисто не бачив. Були окремі дані, але не по ЄС: в Швейцарії знерухомили 8.8 млрд євро активів https://bit.ly/48s3j9g, в Британії – 22.7 млрд фунтів https://bit.ly/48pF63D, 8.7 млрд дол – на Кайманових островах https://bit.ly/3UOp00e, В США сума була десь на рівні 8 млрд дол.
російські активи, які можна використати на потреби України, – скільки їх?
росія повинна заплатити за руйнування в Україні, які вони накоїли під час свого брутального вторгнення. Як я писав, Світовий банк оцінив прямі збитки від війни на рівні 152 млрд дол, а потребу в реконструкції оцінив в розмірі 486 млрд дол.
Багато людей в Києві та різних столицях та в університетських колах працюють над питанням, як змусити агресора покрити ці витрати. Всі розуміють, що російські активи, які були арештовані в різних країнах, повинні стати одним із джерел, яке може бути спрямоване на ці виплати.
Існує три рівні дискусії по цій темі:
- Чи можна конфіскувати російські активи – міжнародні та локальні юристи мають різні позиції, а західні політики намагаються уникнути або відкласти такі рішення. Деякі з них вважають, що вилучення російських державних активів або доходів як репарацій для України залишається «довгостроковою» метою, але для цього немає «ні терміну, ні фіксованих умов». Інші західні політики більш сміливі, та тиск від України по цьому питанню змушує їх все ж таки наближатися до таких рішень – є багато різних треків, які мають спрацювати в наступні тижні та місяці.
- Якщо такі активи можна конфіскувати, то яким чином це краще буде зробити – знову є багато варіантів та пропозицій – від прямої конфіскації до випуску облігацій під заставу російських активів. Знову ж таки є різні позиції.
- Якщо такі активи конфісковані в той чи інший спосіб, то яким чином можна потім використати ці гроші, як їх спрямувати в Україну? Існують різні варіанти – направити напряму в Україну, використати тільки для реконструкції, направити в якісь нові або існуючі фонди за кордоном, включити в бюджет ЄС і направити на фінансування України (як частину Ukraine facility або поверх цього) або використати в Європі, наприклад, для покриття гуманітарних витрат біженців.
Але є ще четверте питання. Декілька днів тому ми зустрілися в Варшаві з Olga Dukhnich, і Оля просила пояснити різниці в розмірі активів, які ходять в медіа, а також роз’яснити, скільки грошей все ж таки Україна може отримати від цих активів у випадку вирішення питань, які описані вище.
Як Труфальдіно в старому фільмі, я намагався на підручних матеріалах пояснити ці концепти. Підручними матеріалами стали предмети на столі, які є на фото. Що ж ми маємо? Читати картинку треба справа наліво, як на івриті:
Загалом є інформація про то, що в різних країнах знерухомлено десь 280 млрд дол російських активів. Чому я кажу «десь»? тому що насправді ми ще не знаємо, скільки точно активів заморожено.
Особливої координації щодо цього питання по всьому світу немає – ми намагались, щоб Координаційна платформа донорів взяла це питання в координацію, але наші партнери не були дуже в захваті від цієї ідеї. Є така група Russian Elites, Proxies, and Oligarchs (REPO), яка на вимогу керівництва Великої Сімки робила мепінг активів. У вересні 2023 вони написали, що вони нарахували саме 280 млрд дол https://bit.ly/4bLr5zX. Але були оцінки і в 370 млрд доларів. Ці оцінки включали, як суверені активи Центробанка рф, так і знерухомлені гроші російських підприємств та олігархів, які знаходяться під західними санкціями.
Щодо деталей цієї суми – єдиної таблиці не існує (ми навіть не знаємо, яка частина цих активів належить рф як суверену, яка – російським державним підприємствам, а яка – приватним компаніям чи фізичним особам). Але ми знаємо, що більшість активів була в Європейському союзі. Скільки саме в ЄС? Не знаємо. Ще в 10му пакету санкцій https://bit.ly/3OPVp2I Європейська Рада наклала зобов’язання щодо звітності країні-членів ЄС щодо російських активів – кожна країна повинна була надати дані щодо цих активів до Європейської комісії. Публічного аналізу я особисто не бачив. Були окремі дані, але не по ЄС: в Швейцарії знерухомили 8.8 млрд євро активів https://bit.ly/48s3j9g, в Британії – 22.7 млрд фунтів https://bit.ly/48pF63D, 8.7 млрд дол – на Кайманових островах https://bit.ly/3UOp00e, В США сума була десь на рівні 8 млрд дол.
👍47❤4