Автор статті «Дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату» совєтський психіатр Залкінд спробував упорядкувати розгульне сексуальне життя в СССР.

Окрім тез про неприпустимість раннього початку статевих стосунків, збочень і часту зміну партнерів, у ній також зазначалося, що вибір партнера для інтиму має будуватися «за лінією класової, революційно-пролетарської доцільності».

Невипадково приблизно в той самий час разом зі статтею з’явився й агітаційний плакат на цю тему, який зображував щасливу дівчину в червоній косинці під руку з хлопцем у піджаку з червоним бантом. Осторонь — розгублений, відкинутий кавалер, а підпис звучав так:

«Я теперча не твоя, я теперча Сенина: он меня в совет водил слушать речи Ленина».

Головна ідея в «заповідях» звучала так:

«Клас в інтересах революційної доцільності має право втручатися в статеве життя своїх членів. Статеве повинно в усьому підпорядковуватися класовому, нічим йому не заважаючи, в усьому його обслуговуючи».

Ідеологи такого підходу всерйоз стверджували, що статевий потяг до класово ворожого об’єкта є таким самим збоченням, як і статевий потяг людини до крокодила чи орангутана.

🎙 Сьогодні — день народження Квітки Цісик

Голосу, який пробирає до мурашок.
Голосу, в якому — вся Україна… навіть за тисячі кілометрів від неї 🇺🇦

Вона співала так, ніби кожне слово — це сповідь.
Ніби кожна пісня — це любов, біль і памʼять водночас.

Її музика — поза часом.
Її голос — назавжди.

💿 Сьогодні просто зробіть собі один подарунок у цю вербну неділю —
увімкніть її легендарний альбом і відчуйте це:

https://music.youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_nPothWCBWtNpeQFlKFygIExLehQ68MUy8&si=OOtqMY4oBGaHXS2G

І напишіть у коментарях👇
яка пісня змушує ваше серце стискатись найбільше?

Каракулевое пальто за 30 рублей! Вражаюча планова економіка СССР. Жили, як у Бога за пазухою...

Як Ескобар рвався до влади: правда без романтики | The Документаліст
https://youtu.be/N5dTBqRq_yo

На цій світлині ви бачите двох радянських солдат з квітами на тлі залізничного вокзалу у Львові. Зробив цю знимку Володимир Мельник - як вказано у підписі до неї - у 1945 році (хоча наше місто позбулося німецької окупації ще майже рік перед тим.

Отож, тепер до суті: перед вами не реальне, а постановочне фото з метою розжалобити глядача мовляв "...дивіться, які гарні і обвітрені вітрами війни лиця радянських солдат". Але це - класичний зразок російсько-більшовицької пропаганди тих років. І розрахована була отака пропаганда (як на цій світлині) на людей які зовсім не знали реалій у тогочасному Львові. Ніхто їх квітами у нашому місті не зустрічав.

А, який насправді мали вигляд оті "перші совіти", які прийшли тоді до нашого міста..?
По перше, майже усі без винятку очевидці пишуть, що зовнішній вигляд солдат і офіцерів Красной Армії, як вони тільки починали входити до Львова, дуже відрізнявся від того, як виглядали німецькі і польські військові того часу.

Усім, наприклад, запам’яталося. що оті червоноармійці на вулицях нашого міста були одягнені і брудний і обшарпаний одяг, який мало нагадував військові мундири. Крім того усім запам’яталися їхні плескаті лиця із вузькими щілинками очей і короткі ноги.8 В цілому ззовні більшість з них нагадувала калмиків або ж ті східні народи, яких поневолила свого часу росія.

Ось що про цих перших "визволителів" у Львові тоді писали "...вони швидко крокували в три шеренги... Незнайомі уніформи темно-коричневого та блідо-оливкового кольорів свідчили, що то ані не німці, ані не поляки. Якби не зброя, я подумав би, що то якісь подорожні монахи. Їхні обвітрені обличчя були такими ж червоними, як п'ятикутні зірки на їхніх зелених касках. Очі мали вузькі й розкосі. Заболочені черевики, за плечима рушниці, на грудях пояс із патронами, над касками вістря багнетів — здавалось, вони щойно зійшли з екранів фільмів про Першу світову війну" - це спостереження Михайла Яворського, який на момент початку війни був підлітком (потім він став професором політичної теорії Міського університету Нью-Йорка).

Інша львів’янка - Кароліна Лянцкоронська, яка викладала у нашому університеті у своїх мемуарах описала "квартиранта" — радянського офіцера і його невміння користуватись туалетом. А численні оповіді про "нічні сорочки" на дружинах радянських офіцерів, в яких вони гонорово заходили до львівської опери, приписують Юлії Солнцевій, яка була дружиною українського радянського кінорежисера Олександра Довженка. Вона, наприклад, описуючи своє перебування у Львові у 1940 році, з жалем констатувала, що банальна відсутність елементарної побутової культури у тих червоних "визволителів", зводила нанівець усі спроби радянської влади продемонструвати галичанам культурні і духовні досягнення СРСР.

Микола Бандрівський

Друзі, ми закрили збір на квадроцикл. Перед тим - 350 тисяч на купівлю транспорту для бійців на Харківському напрямку.

Дякую усім, хто відгукується і не проходить повз!❤️

У 2014 році, вже в окупованій Ялті, випускникам увімкнули російський гімн. Але вони заспівали свій – український.

Серед них був Назар Малік.

Згодом він поїхав до Києва, навчався, грав у театрі.
У 2024 році закінчив військову кафедру і пішов на фронт.

У травні 2025 року Назар загинув. Йому було 27.

Це історія про вибір, який почався ще у школі – і тривав усе життя.

#суспільнекрим

Друзі, ще раз попросимо вас про невеличку допомогу.

Підрозділ 356 навчального артилерійського полку збирає гроші на автомобіль для забезпечення логістики та життєдіяльності.

З цим справді велика халепа. Знаю, бо там служить мій брат.

Якщо маєте можливість – закиньте кілька гривень. Будь-яка сума їм буде підмогою.

4874 1000 2755 7902

https://send.monobank.ua/jar/4agV3SdXRf

Друзі, а це подяка від бійців, які б'ють москаля на Вовчанському напрямку. Якщо пригадуєте, ми збирали 350 тисяч гривень!

Від нашої команди дякуємо усім, хто долучався і долучається!❤️

Христос Воскрес.

Світло — це не про слова. Це коли вистояли. Коли тримаємось. Коли не втратили себе.
З цим святом — сильних людей.

А якщо хочеться згадати, звідки в нас це все — у блозі показали, як українці святкували Великдень: без прикрас, зате з глибиною, яку не зламати.

«Як українці святкували Великдень | The Документаліст»
https://youtu.be/FGfgotma4Lk

Одна з численних карикатур, які з"являлися в СССР в межах боротьби з святкування Великодня.

Бандити, влада і мільярди: хто створив олігархів | The Документаліст
https://youtu.be/mgfNbQ1sM6o

Я один із тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатися додому, під більшовизм, дивуючи тим цілий світ.

Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині (тепер Сумщина), зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріаційними комісіями з СРСР, що хочуть повернути мене на "родіну".

Я не хочу вертатись на ту "родіну". Нас тут сотні тисяч таких, що не хочуть вертатись. Нас беруть із застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту "родіну".

Я беру це слово в лапки, як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав'язуване нам радянською пропагандою. Більшовики зробили для 100 національностей єдину "совітську родіну" і навязують її свою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР.

Вони її величають "родіна" і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас на ту "родіну". При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою "родіною".

Для європейців і для громадян всіх частин світу (крім СРСР) дивно й незрозуміло, як-то може людина утікати від своєї Вітчизни і не хотіти вертатись на неї. То, мабуть, великі злочинці, що бояться кари за великі гріхи перед своєю Вітчизною?

Мабуть, тому до нас ставляться з такою ворожістю.

Дійсно, тут є чому дивуватися для тих, для кого слово "Вітчизна" наповнене святим змістом. Що може бути милішого за Вітчизну, за ту землю, де народився і ходив по ній дитячими ногами, де лежать кості предків, де могила матері.

Для нас слово "Вітчизна" також наповнене святим змістом і може більшим, як для будь-кого іншого. Але не сталінська "родіна". Мені моя Вітчизна сниться щоночі. Вітчизна моя, Україна, одна з "рівноправних" республік в федерації, званій СРСР.

Я не тільки не є злочинцем супроти своєї Вітчизни, а, навпаки, я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах і концтаборах ще до війни.

Вона мені сниться щоночі, і все ж я не хочу нині вертатись до неї.

Чому?

Бо там більшовизм.