«Носова хустина раніше — весільний подарунок, предмет святкового обряду», а тепер уже в чверті колгоспників є носові хустки, гордо повідомляла газета «Известия» у 1934 році.

Однак гумористичний журнал «Крокодил» дозволяв переконатися, що серед совєтських людей ці правила не так легко засвоювалися. У 1936 році журнал опублікував карикатуру: на ній зображено двох людей, які обідають у їдальні. Підпис: «Приємно, що в їдальні у нас з’явилися виделки й ножі. Тепер руки мити не треба».

А ще ось цікавий матеріал "Ложка и трусики" в стінгазеті "Еж".

Еротічєскоє ісскуство в СССР. 1988 рік.

Перепощу ще раз, бо збір взагалі не рухається😢 Наші друзі збирають на автомобіль для 454 окремого піхотного батальйону 141 піхотної бригади.

Хлопцям потрібен будь-який транспорт – старенький, в неідеальному стані, тільки б міг пересуватися, оскільки тепер на великі відстані змушені ходити пішки.

Оголосили збір на 200 тисяч, але ніяк не можуть добити його.

Хто може – закиньте по кілька гривень. Ми збирали тут значно більше.

https://send.monobank.ua/jar/9CNvf6eBs2

Номер картки: 4874100025493969

Автор статті «Дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату» совєтський психіатр Залкінд спробував упорядкувати розгульне сексуальне життя в СССР.

Окрім тез про неприпустимість раннього початку статевих стосунків, збочень і часту зміну партнерів, у ній також зазначалося, що вибір партнера для інтиму має будуватися «за лінією класової, революційно-пролетарської доцільності».

Невипадково приблизно в той самий час разом зі статтею з’явився й агітаційний плакат на цю тему, який зображував щасливу дівчину в червоній косинці під руку з хлопцем у піджаку з червоним бантом. Осторонь — розгублений, відкинутий кавалер, а підпис звучав так:

«Я теперча не твоя, я теперча Сенина: он меня в совет водил слушать речи Ленина».

Головна ідея в «заповідях» звучала так:

«Клас в інтересах революційної доцільності має право втручатися в статеве життя своїх членів. Статеве повинно в усьому підпорядковуватися класовому, нічим йому не заважаючи, в усьому його обслуговуючи».

Ідеологи такого підходу всерйоз стверджували, що статевий потяг до класово ворожого об’єкта є таким самим збоченням, як і статевий потяг людини до крокодила чи орангутана.

🎙 Сьогодні — день народження Квітки Цісик

Голосу, який пробирає до мурашок.
Голосу, в якому — вся Україна… навіть за тисячі кілометрів від неї 🇺🇦

Вона співала так, ніби кожне слово — це сповідь.
Ніби кожна пісня — це любов, біль і памʼять водночас.

Її музика — поза часом.
Її голос — назавжди.

💿 Сьогодні просто зробіть собі один подарунок у цю вербну неділю —
увімкніть її легендарний альбом і відчуйте це:

https://music.youtube.com/playlist?list=OLAK5uy_nPothWCBWtNpeQFlKFygIExLehQ68MUy8&si=OOtqMY4oBGaHXS2G

І напишіть у коментарях👇
яка пісня змушує ваше серце стискатись найбільше?

Каракулевое пальто за 30 рублей! Вражаюча планова економіка СССР. Жили, як у Бога за пазухою...

Як Ескобар рвався до влади: правда без романтики | The Документаліст
https://youtu.be/N5dTBqRq_yo

На цій світлині ви бачите двох радянських солдат з квітами на тлі залізничного вокзалу у Львові. Зробив цю знимку Володимир Мельник - як вказано у підписі до неї - у 1945 році (хоча наше місто позбулося німецької окупації ще майже рік перед тим.

Отож, тепер до суті: перед вами не реальне, а постановочне фото з метою розжалобити глядача мовляв "...дивіться, які гарні і обвітрені вітрами війни лиця радянських солдат". Але це - класичний зразок російсько-більшовицької пропаганди тих років. І розрахована була отака пропаганда (як на цій світлині) на людей які зовсім не знали реалій у тогочасному Львові. Ніхто їх квітами у нашому місті не зустрічав.

А, який насправді мали вигляд оті "перші совіти", які прийшли тоді до нашого міста..?
По перше, майже усі без винятку очевидці пишуть, що зовнішній вигляд солдат і офіцерів Красной Армії, як вони тільки починали входити до Львова, дуже відрізнявся від того, як виглядали німецькі і польські військові того часу.

Усім, наприклад, запам’яталося. що оті червоноармійці на вулицях нашого міста були одягнені і брудний і обшарпаний одяг, який мало нагадував військові мундири. Крім того усім запам’яталися їхні плескаті лиця із вузькими щілинками очей і короткі ноги.8 В цілому ззовні більшість з них нагадувала калмиків або ж ті східні народи, яких поневолила свого часу росія.

Ось що про цих перших "визволителів" у Львові тоді писали "...вони швидко крокували в три шеренги... Незнайомі уніформи темно-коричневого та блідо-оливкового кольорів свідчили, що то ані не німці, ані не поляки. Якби не зброя, я подумав би, що то якісь подорожні монахи. Їхні обвітрені обличчя були такими ж червоними, як п'ятикутні зірки на їхніх зелених касках. Очі мали вузькі й розкосі. Заболочені черевики, за плечима рушниці, на грудях пояс із патронами, над касками вістря багнетів — здавалось, вони щойно зійшли з екранів фільмів про Першу світову війну" - це спостереження Михайла Яворського, який на момент початку війни був підлітком (потім він став професором політичної теорії Міського університету Нью-Йорка).

Інша львів’янка - Кароліна Лянцкоронська, яка викладала у нашому університеті у своїх мемуарах описала "квартиранта" — радянського офіцера і його невміння користуватись туалетом. А численні оповіді про "нічні сорочки" на дружинах радянських офіцерів, в яких вони гонорово заходили до львівської опери, приписують Юлії Солнцевій, яка була дружиною українського радянського кінорежисера Олександра Довженка. Вона, наприклад, описуючи своє перебування у Львові у 1940 році, з жалем констатувала, що банальна відсутність елементарної побутової культури у тих червоних "визволителів", зводила нанівець усі спроби радянської влади продемонструвати галичанам культурні і духовні досягнення СРСР.

Микола Бандрівський

Друзі, ми закрили збір на квадроцикл. Перед тим - 350 тисяч на купівлю транспорту для бійців на Харківському напрямку.

Дякую усім, хто відгукується і не проходить повз!❤️

У 2014 році, вже в окупованій Ялті, випускникам увімкнули російський гімн. Але вони заспівали свій – український.

Серед них був Назар Малік.

Згодом він поїхав до Києва, навчався, грав у театрі.
У 2024 році закінчив військову кафедру і пішов на фронт.

У травні 2025 року Назар загинув. Йому було 27.

Це історія про вибір, який почався ще у школі – і тривав усе життя.

#суспільнекрим

Друзі, ще раз попросимо вас про невеличку допомогу.

Підрозділ 356 навчального артилерійського полку збирає гроші на автомобіль для забезпечення логістики та життєдіяльності.

З цим справді велика халепа. Знаю, бо там служить мій брат.

Якщо маєте можливість – закиньте кілька гривень. Будь-яка сума їм буде підмогою.

4874 1000 2755 7902

https://send.monobank.ua/jar/4agV3SdXRf

Друзі, а це подяка від бійців, які б'ють москаля на Вовчанському напрямку. Якщо пригадуєте, ми збирали 350 тисяч гривень!

Від нашої команди дякуємо усім, хто долучався і долучається!❤️

Христос Воскрес.

Світло — це не про слова. Це коли вистояли. Коли тримаємось. Коли не втратили себе.
З цим святом — сильних людей.

А якщо хочеться згадати, звідки в нас це все — у блозі показали, як українці святкували Великдень: без прикрас, зате з глибиною, яку не зламати.

«Як українці святкували Великдень | The Документаліст»
https://youtu.be/FGfgotma4Lk