TAS🌿life

Завтра виповнюється 133 роки з дня народження Володимира Левковича Симиренка - видатного українського селекціонера, помолога, продовжувача славетної династії Симиренків.

Ще до дванадцяти років Володимир добре знав тонкощі садівництва та оволодів методами роботи батька - Левка Платоновича Симиренка (того самого, якому ми завдячуємо сорту яблук Ренет Симиренка).
Потім було навчання на сільськогосподарському факультеті Київського політехнічного інституту.

Як дипломованого фахівця, добре обізнаного з науковою роботою, його залучили до праці у Міністерстві земельних справ новоствореної Української Народної Республіки, де він керував секцією садівництва.

Та вже у січні 1920 року, на Різдвяні свята, несподівано загинув батько. Це був розпал ленінського червоного терору і пана Левка у власному будинку підло застрелив більшовицький терорист, агент ВЧК.

Володимир продовжив справу батька і вже у листопаді того ж року на терені створеного Левком Платоновичем помологічного розплідника було засновано Мліївську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України.

Цей розплідник міг похвалитися однією з найбільших в Європі колекцією плодово-ягідних культур, яка нараховувала, зокрема, 900 сортів яблунь, 839 – груш, 350 – вишень та черешень і 937 сортів троянд.

Володимир завершив справу кількох поколінь Симиренків і перетворив творчі ідеї прадіда, діда і батька в реальність.
Він створив і розвинув усі потрібні атрибути української помології, типи розсадництва, систему науково-дослідних установ, систему державних розсадників і, нарешті, державну «Помологічну книгу».

Вже у 1928 році в його розсадниках було близько 40 000 гібридів плодових дерев і ягідних кущів.

У своїх працях Симиренко підкреслював, що садівництво треба розвивати насамперед на основі місцевих сортів, у другу чергу — на акліматизації привізних, а далі вже на розведенні нових різновидностей.

У цьому та у поглядах на спадковість він розходився з офіційним в СРСР вченням і практикою російського генетика Івана Мічуріна. Більш того - наважився висловлювати свою незгоду та пропонувати альтернативи.

Тож наслідки такого "нахабства" не забарилися...

В січні 1933 році Володимира заарештували та засудили до розстрілу за участь у «антирадянській шкідницькій організації» з заміною ув'язненням на 10 років. Науковець відбував строк у Херсонській виправно-трудовій колонії, був достроково звільнений в 1937 році з формулюванням «за чесну працю і високі показники діяльності».

Після звільнення одразу поїхав до Москви у пошуках справедливості та підтримки друзів та однодумців. Однак на Курському вокзалі в Москві знову був заарештований, слідство тривало 10 місяців, однак складу злочину виявлено не було.

Після цього вченого світового масштабу призначили працювати агрономом в радгосп Курської області, де у 1938-му заарештували втретє із звинуваченням "в організації контрреволюційної групи, яка ставила за мету повалення радянської влади і займалася шкідництвом та диверсіями на користь іноземних держав."

Володимира Симиренка було засуджено до розстрілу і страчено 18 вересня у Курську.

Тоді ж із українських книгозбірень вилучили і спалили його книги та статті. Заборонили і знищили наукові твори і його батька. Сплюндрували Мліївську дослідну станцію, симиренківську садибу Платонів хутір, зруйнували родинну симиренківську Свято-Троїцьку церкву та родинний цвинтар навколо неї.
Навіть славетний Ренет Симиренка перейменували у "Зеленку Вуда"...

В грудні 1957 року Володимир Симиренко був реабілітований посмертно.

802 views17:09