Жінки, що не подивились уважно.

Ілюстрація — типове зображення "гробу" часів Ісуса. Вид "згори". Померлих хоронили в "нішах", і в такий гріб було потрібно зайти і знайти потрібну нішу.

Так і роблять жінки в євангелії від Марка. Входять всередину гробу й бачать, що з правої сторони цього "майданчику" сидить юнак. Юнак вказує їм на місце, на одну з ніш, і каже: ось це місце де поклали Ісуса, але він Воскрес.

Все. Жінки, нажахані, тікають від гробу. Кінець історії.

Бібліст M.Goodacre зауважує: якщо б гріб був новий, і всі інші ніші порожні то не треба було б казати, що Ісус лежав саме тут, в цій, а не інакшій ніші. Для Марка це не проблема, бо він ніколи і не стверджував, що Ісуса поклали в гріб без сусідів.

Натомість інші євангелисти, що пишуть пізніше, наголошують, що гріб новий, крім Ісуса ніхто там не лежав. M.Goodacre припускає, що ця деталь є тому, що над оповідкою Марка могли насміхатись. Казали: жінки просто не перевірили всі ніші, повірили на слово, й втекли. Тому й не знайшли тіло Ісуса.

#Дітивхрамі

Що ви тут бачите? Я бачу килим. Килим це річ естетично не завжди приваблива, але для дітей дуже файна, бо звук черевичків що тупотять по якісному килиму - це зовсім не те саме, що звук черевичків, що цокотять по плитці.

Для естетики в церкві килими то не завше добре, але для дітей, килими в храмі — благо.

Отаке неочевидне (?) про дітей в церкві.

Невідворотність
#думкиначорно

В дитячій книжці “Відьми” Роальда Дала, маленький хлопчик стає жертвою, кого б ви подумали? Правильно – відьом, що перетворили хлопця на мишу.

І все, хлопець залишається мишкою до кінця свого життя. Процес перетворення є невідворотній. Ліків від цих чарів не існує. Хтось би може цілу другу частину книги побудував на тому, як хлопець знаходить шлях до порятунку, але не Роаль Дал.

Дивовижність того, що якісь помилки, якісь випадки бувають невідворотніми для мене нині стоїть дуже гостро. Бо он ціла кіновселенна Марвел створила паралельні світи, дуже схожі один на інший. Для чого це було зроблено? Та для того, що можна руйнувати цілі світи, вбивати персонажів, але це не має по-суті ніяких наслідків, бо в паралельній і сусідній реальності ті самі (майже ті самі) персонажі існують і спокійнісінько живуть на світі. Безконечні “воскресіння” персонажів, тобто повернення їх до життя, знецінюють саму смерть, а тому й збивають драматургію і заводять в глухий кут. Детальніше про це во можете подивитись в прекрасному відео Влада Сторітелера на ютюбі.

Лякаючим є те, що воскресіння Ісуса Христа теж можна сприйняти через тему “ось він воскрес”, а тому Його смерті ніби й не було. Але вона була. Євангельська історія про воскресіння Ісуса зовсім інакша, ніж те як сам Ісус воскресив, до прикладу, доньку Яїра. В випадку малої дівчинки – вона продовжила жити своє життя, воскресіння стало поверненням до її попереднього стану. Воскресіння Ісуса не стало просто “поверненням Ісуса з Назарету” до стану в якому він був перед тим.

Справа Ісуса як мандрівного проповідника, що зцілює людей, сперечається з фарисеями – ця історія завершена. Ісус не повертається до неї, не зустрічається з Пилатом, щоб показати і підтвердити власне повернення до життя. Його воскресіння стає новим етапом, зовсім іншим життям, іншою якістю цього життя. Тому смерть Ісуса цілком реальна, і його воскресіння не просто повертає до життя, як це у героїв марвел, йдеться про нове життя в новій якості.

Стихири вечірні четверга західно-сирійського обряду:

Увечері ми прийшли до Твого дому, Господи, просити милості, співчуття і прощення гріхів, а вранці нехай прийдемо і поклонимося Тобі, Спасителю наш, бо Ти є Той, Хто милує грішників у їхніх провинах.

Ти, Благий, що ввечері воздав нагороду ревним і об одинадцятій годині знову зарахував до гідних тих, що прийшли, дай нам, Господи, щоб ми стояли з відкритими обличчями при воскресінні, щоб з першими і останніми оспівували Тебе.

Слава

Слава Тобі, Охоронцю, якому служать сторожі, що насолоджуєшся служінням тих, хто служить на землі в милості Твоїй; взиваємо до Тебе з глибини, почуй наш голос, як Йона взивав до Тебе з глибини моря, і Ти вислухав його.

І нині

До Тебе взивають стражденні, Милосердний, і в Тобі знаходять притулок змучені, Чоловіколюбче; будь захистом для життя їхнього хрестом Твоїм і охороняй їх від лукавого, що воює проти них.

(The Book of Common Prayer [Shhimo] of the Syrian Church) Стихири понеділка, після мого костурбатого перекладу, дуже гарно доопрацював о.Василь Рудейко. Вони отуто

Поклоняємося Тобі, Христе Боже наш, і під хрестом Твоїм знаходимо пристановище;
Твоїм хрестом нехай буде досконала жертва уст наших і кадило ума нашого; Твоїм хрестом нехай прийде мир і радість дарується нам;
Твоїм хрестом нехай буде піднесена Церква і збережені діти її;
Твоїм хрестом нехай буде знищений гріх наш і примножиться правда;
Твоїм хрестом нехай буде повалений ворог і утверджені вірні;
Твоїм хрестом нехай збережуться живі і воскреснуть мертві;
і в останній день нехай буде він нам охорона,
і нехай прийде народ Твій до дому життя, і нехай принесемо хвалу і подяку Тобі,
і Отцю Твоєму, і Святому Духові Твоєму, нині, і повсякчас, і на віки віків,
Амінь.

( Молитва утрені Пятниці з Західно-Сирійського часослову).

Благодаримо Тебе, Небесний Агнче, що зійшов з лона сокровенного Отця, і прийняв плоть дочки Давидової, і страждав, і помер за стадо Твоє, що було поневолене лукавим, і визволив його з рабства вічною Твоєю любов'ю, і ось воно на всіх усюдах співає Тобі хвалу голосами чад Своїх; нас, грішних, зарахуй, Господи, до числа пророків і з'єднай нас з апостолами і мучениками, спаси нас від кари гріховної і від ворога, що переслідує нас, від поглинення світом і від заздрощів, щоб ми перемогли лукавого і сили його; нехай кадило наше буде приємне в очах Твоїх і нехай прохання наші будуть вислухані з багатства скарбниці Твоєї; недужим пошли здоров'я, засмученим утіху, скорботним полегшення, а полоненим визволення; живих охороняй, а Твій мир, спокій і любов нехай панують над чотирма сторонами світу; вірним спочилим дай упокій, а ми принесемо хвалу і подяку Тобі, і Твоєму Отцю, і Твоєму Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків, амінь

З вечірні суботи західносирійського обряду

Зображення з: Страшно середньовічне.

Чи правду казали Євангелисти?

Питання поставлене в заголовку має сенс лише в одному випадку – коли ми правильно розуміємо жанр Євангелій. Прикладом послужить нам етюд Марка Черемшини присвячений Василеві Стефаникові. 

В цьому етюді Черемшина так описує Стефаникове народження:

- Жайворонки злетілися і над дитиною збили крильцями та й заголосили, аж дєдя і мати жахнулися. … А як заклекотів кований віз і дєдя везли у село і маму, і дитину, то жайворонки летіли мокріські за возом і так жалібно співали, що всі села на дорогу повиходили. … Мужики прижмурювали свої глибокі очі і розпізнавали, що цю дитину птахи у неба випросили, аби ввесь смуток із сіл зібрала та й аби його буйним вітром вгору передала. … І розтворили свої ворота, аби дитину приймити, аби її пригостити. … І своїми слізьми дитину купали, свій біль у діточе серце переливали… І своїми мозілями його голову гладили, аби дитина з мозолів їх гадки у свою головку брала.

Чи правду написав Черемшина про Стефаника? Чи дійсно так воно все було? Задавати таке питання – чисте безглуздя. Опис народження Стефаника тут подано не з перспективи історичної біографії, а з перспективи значення Стефаника, того ким він є для спільноти, і якою стала його «місія». Звісно ж, тут є і те, що ми називаємо фактами, а саме – Стефаник народився в селянській родині. Та це є факт вплетений в важливішу історію.

Так само і в історіях про народження Ісуса, ціль є передати те, ким є Ісус для спільноти вірних, а не лише історичні факти про нього. Ось приклад: для Луки важливо, що Ісус прийшов до бідних, тому він і каже, що найперші зустріли немовля пастухи, а то є найбідніші люди в Ізраїлі. Натомість в Євангелії від Матея, до Ісуса приходять Царі з дарами.

Звісно, що ми це все поєднуємо й узгоджуємо, бо богословськи воно без проблем є цілістю, бо Лука читав Матея і не мав проблем з тим, щоб написати інакше. Але сприймати ці події як історичні оповіді було б так само мудро, як і читати в подібному ключі посвяту Стефаникові. Оповіді, що Матея, що Луки про народження Ісуса – правдиві з огляду на те, що вони богословські розкривають ким є для нас Ісус, а якщо ставити до них вимоги історичної науки, то можете глянути оце відео за посиланням.

Входимо в великий піст, то варто нагадати про існування оцього матеріялу. Раптом ще хто не читав. А так, скоро буде багато нового, от-от!

Як служили Літургію Передшеосвячених Дарів у Константинополі, тоді, коли Київ приймав християнство? Слов'янських джерел з цього часу практично не залишилось. Та й навіть грецьких джерел,які подавали б цілісний чин богослужіння з цього часу не так багато. Тим цікавішими є новітні дослідження і наново відкриті джерела, які дають можливість побачити молитовні практики, які надихали наших предків прийняти саме "грецьку" віру.
Головне, що можна сказати про відомі нам джерела з того часу, що богослужіння були більш лаконічними і логічнішими ніж ті, якими ми користуємось зараз.
Не переобтяжені додатковою псалмодією і безконечними рядами монашої піснетворчості. Без 100500 відпустів і обов'язкових 'приватних' молитов. Є над чим думати на шляху до літургійного оновлення.

Якою є богословська книжка?

Що ми уявляємо коли чуємо "Богословська Книга?" Можливо, багатотомник проповідей Золотоустого, можливо філосовський трактат, або монографію про філіокве на 900 сторінок. Та богословською книгою за визначенням є Біблія, а це цілий збір книжок. і більшість з них, за жанром є оповідними. а частина це взагалі поезія.

Тому оповідні жанри, в тому числі художня література, цілком можуть бути богословськими. І я не маю на увазі, що все що завгодно можна прочитати під кутом християнства. Очевидно, це так. Я про художні книги, які намірено піднімають богословські питання, використовують біблійну мову, тощо.

Одна з таких - "Дорога" американського постмодерніста Кормака Маккарті. Книжка, що вийшла 2006 року, перекладена у нас в 2022 і за ці 2 роки я не зустрів в українському контексті жодної богословської рецензії або відгука на цю книгу. Натомість чув купу переважно досить неглибокого, трохи анти-християнського прочитання, яке ще й підтримує та просуває чудовий перекладач цієї книги — Максим Нестелєєв.

Вже майже рік від того часу як отримав цю книжку на день народження (дякую Тарасе) і прочитав, то думав написати рецензію. І ось, нарешті, це й зробив.

Запрошую до читання про постапокаліптику як жанр радикального еко-богослов'я :)

​​Шостий Час в УКУ 

Великим постом в Українському Католицькому Університеті є хороші речі. Наприклад - щодня з понеділка по п'ятницю є молитва шостого часу. Часи це направду класна (і підзабута) річ. 

Тому дуже файно шо вони є. Тілько от побувавши, вперше цього року на великопісному шостому часі, я таки зрозумів, наскільки ж воно все переламане і ледь-ледь функціонує.

Гарне 15-хвилинне богослужіння (без поспіху), де вірні мали б спогадувати Ісуса розп'ятого і значення того для нас, за це дякувати і Бога прославляти перетворилось на... годинне незрозуміло шо. (година то у нас без поспіху, можна втиснутись швидше звісно). 

Бо то тепер не одне богослужіння, а чотири(!), а ще монаший фізкульт-привіт (який я дуже люблю, але зараз не про це). Рахуймо!

1) На початку, окрема монаша псалмодія (читай трипсалм+катизма. Майже чин 12 псалмів монаший виходить, але не зовсім).

2) Далі у нас трошки шостого часу (тропар принаймні)

3) Катехетична (повчальна) частина, яку вкрали з окремої константинопольської служби Трітекті, тобто зовсім з іншого богослужіння.

4) Монаший різновид 6 часу з монастиря невсипущих (тропарі + молитва "Ти що кожної години)

По окремо воно б тривало довше ніж годину часу, але взяте на купу, кожне з цих богослужінь ще й поскорочуване, перемішане з иншими, так що шматки шостого часу є протягом усієї служби. Додайте, що пропонується читати Ліствицю, або шось подібно монашо-побожне (у нас он авву Доротея читали) і в результаті... 

Я не розумію, чого люди на то взагалі приходять. Хоч хтось. Ну добре. Я прийшов і ще прийду. Бо таки якось тим помолитись можна. Богослужіння проривається, і якшо виключити голову і на монашу частину сісти горох чистити або кошик плести, то навіть толк від того є. 

Але то потребує серйозного ремонту. Те що ми цього досі не поремонтували багато шо про нас і нашу молитву говорить. 

Пожалівся. Дякую за увагу.

​​Місце християн у світі
"#Побожнакнижка"

Царство, яке Бог проголосив і обіцяв, можна описати як суспільство людей, пов'язаних один з одним узами братерства, в якому християни покликані співпрацювати. Ось ще одна відмінність від "релігій". Релігії пропонують спасіння окремій людині і спрямовують її життя на досягнення цього спасіння; Христос починає з того, що дарує спасіння, а опісля закликає людину до виконання суспільного завдання.

Наполягаючи на особистому спасінні, релігії сприяють індивідуалізму. Християнство, навпаки, хоч і є глибоко особистим, але радикально антиіндивідуалістичним; людина повинна жити не для себе, а для інших; Церква існує не для свого блага, а для світу, а це означає, що вона повинна бути ферментом соціальних змін, динамічним елементом людської історії та дією, яка веде до Царства Божого.

Спасіння, яке пропонують різні релігії, дарується християнинові у хрещенні; і саме тут починається новий людський стан здоров'я і життя, миру, радості та динамізму. Це життя, яке отримується і не зберігається для себе, а дарується іншим; Церква не є ані монастирем ревнителів, які пильнують за своїми привілеями, ані осередком обраних душ, які прагнуть поглибити свою духовність; вона є групою людей, які намагаються створити острівець здоров'я у хворому світі, командою, в якій кожен, відповідно до свого становища та особливого покликання, намагається зробити суспільство справді людяним.

Розсипана скрізь, як сіль, вона прагне дати світові новий смак щирості та правди. Її справою є примирення і мир між усіма людьми, а не лише тими, хто сповідує християнство, а побудова нового суспільства є її справою, ідеалом і самим сенсом існування. Звідси випливає важливість для християнина історії як інструменту божественного плану. Адже він не просто людина, яка терпляче чекає на еміграцію в інший світ, але очікує побачити нове творіння цього світу; його майбутнє місто не вгорі, але буде Божим даром цьому світові (Об'явл. 21:2); християнин шукає не якогось безтілесного безсмертя душ, але відчутного воскресіння тіла, назавжди звільненого від обмежень, страждань і тління (1 Кор. 15:13-14; 16-17).

Його ідеал - велика утопія в цьому світі; утопія, обіцяна і гарантована Христом, першопрохідцем спасіння (Євр. 2:10), який вже живе там і продовжує свою справу, поки не переможе остаточну ворожу смерть, і Бог не запанує повністю в усьому (1 Кор. 15:28). Релігії обіцяють позаземний рай або втечу в духовні сфери, або ж зводять людину до стану безкровної тіні, яка блукає навколо, заздрячи живим. Христос не цього вчить, Він переміг смерть і врятував світ. Християнська любов до цього світу є виправданою, а причетність до історії - необхідним результатом віри, яка "дає зміст нашим надіям, робить нас певними реальностей, яких ми не бачимо" (Євр. 11:1); реальності нового неба і нової землі, міста, в якому Бог буде жити з людьми (Об'явл. 21)."

Але "Навіть місія, яку Бог поклав на неї у світі, не є кінцевою метою Церкви. ... "(Далі буде)

(Хуан Матеос. Beyond conventional Christianity. 1974)

Мініатюра з каналу "Страшно Середньовічне"

Дорослість християнства
"#Побожнакнижка"

В очах релігії Бог був сувереном, який милостиво дарував благодать своїм підданим, що принижувалися, коли вони благали його величність. Але в Новому Завіті Бог відкрився світові як слабкий у всьому, в історичному факті Ісуса, з усіма його непевністю, сумнівами і спротивом, який він викликав. Ті, хто свідчив про Бога у світі, були дуже вразливими людьми. Віра піддається коливанням і бурям, більше того, вона іноді задихається під вагою страждань і горя. Діяння Христа здійснюється за допомогою води, хліба і вина. У Старому Завіті Бог з'являється у вогні та урагані, але в Євангеліях Він не очікує і не дозволяє людям падати перед Ним на коліна, щоб Він міг без зусиль врятувати і спасти їх.

У Христі Він став приниженим, щоб спасти принижених, переслідуваним і засудженим, щоб спасти тих, до кого так ставилися. Бог принижує себе, щоб спасти принижену людину. Релігія як така закликає до Бога, який вирішує проблеми і заповнює прогалини, який може задовольнити людські потреби. Але з розвитком людського прогресу людина сама заповнює прогалини. Стародавній добробут, який очікували від “неба” продається в публічному просторі; замість того, щоб звертатися до Бога, нам залишається лише прогулятися вулицею.

Бог не був таким, яким його уявляли релігії, не був просто корисним інструментом людини. Він хотів, щоб людина стала дорослою, самостійно ходила прямо і стала незалежною. Бо Бог хоче мати дорослих синів, а не невпевнених у собі дітей. Для цього він дає людині власну силу, переливає власну кров, щоб вона відчула себе бадьорою і сильною. Тільки звільнившись таким чином, людина може будувати стосунки любові і дружби, вдячності і довіри. Бог не є інструментом, а плодом; він не є деспотом, а батьком. Але релігійне мислення, спрямоване на власну вигоду, є інфантильним і дохристиянським.

Навіть місія, яку Бог поклав на неї у світі, не є кінцевою метою Церкви. Відносини з Богом не вичерпуються любов'ю до ближнього і не закінчуються вірністю дорученій справі. Далеко за межами цього лежить прославлення Його доброти і радість Його присутності, яка буде цвісти у вічності. Бог - це відпочинок і повна радість. Коли людина вирушала у своє паломництво по життю, закривавлена і в болю, голодна і поранена, саме її страждання легко привели до переконання у своїй бідності і гострій потребі в Бозі. Людина відреагувала на своє становище, ставши релігійним жебраком. Поки людина живе, схилившись під тягарем страждань, вона сповідує релігію; багато обрядів приховують бажання задобрити божество, щоб воно було прихильним в нещасливі моменти, а Бог настільки смиренний, що дозволяє себе використовувати. Але це не кінець, а лише етап у вихованні людини. Божа воля полягає в тому, щоб людина вийшла з релігійного менталітету, щоб, ставши самостійною, дорослою, могла жити вірою і любов'ю. Бо Бог хоче, щоб його любили за нього самого, а не за його дари. Коли Бог приймає недосконалі і зацікавлені стосунки, Він все одно робить це з любові. Так ставиться Бог до людини, Він відповідає їй на своєму рівні, відповідно до її розуміння і потреб, тільки так може діяти справжня любов.

Христос також піклувався про тих, хто просив Його зцілити їх; Він робив це зі співчуття і як знак Царства, що наближалося. Але настав момент, у Гефсиманії, коли Христос мусив просити допомоги у своїх друзів; покинутий, сумний і беззахисний, він потребував компанії. Христос благав Бога дозволити йому уникнути трагічної ситуації, але Отець лагідно відмовив. Якщо ця сцена має якийсь сенс, то це означає, що Бог не вирішує людські проблеми; Він хоче, щоб людина взяла на себе власну відповідальність; і Христос запросив своїх учнів страждати разом з Ним від рук злого світу. Таким є життя християнина: він приймає свій біль і радість, свої успіхи і невдачі, не шукаючи рішень, але, як і Христос у Гетсиманському саду, віддає себе в руки Бога Отця.

Смирення Бога полягає в тому, що Він відступає і ховає свою силу; Христос прийшов, щоб звільнити нас, і чим вільнішою і сильнішою є людина, тим успішнішою є місія Христа. І Бог не заздрить, навпаки, він пишається своїм створінням.


(Хуан Матеос. Beyond conventional Christianity. 1974)

​​Церковна русифікація за ваші гроші.

Зараз настав час посту, і тому багато людей повитягували свої "поменники" і понесли в церкву, щоб молились на парастасах священики за упокій душ. Поменники, крім молитовної, виконували і функцію родоводу. Ці "гросбухи" з іменами можуть бути дуже солідними, цілою історією роду з вписаними іменами пра-пра-пра родичів, я навіть єден такий бачив, де з XVIII (?) століття імена, і аж по XX . 

Як можна росіянізувати таку приватну, домашню книжку роду? Ось як це описує Марко Черемшина в оповіданні 1915 року з такою й назвою "Поменник":

Каже піп на сороковусти: "Вітихо, я нові поменники спровадив, а подивітси. Траба й за небіщиків дбати, траба душі чьисто та файно держєти",— каже. "Та же я ше дідів поменник маю, адіт, єкий повний!" "Це руб,— каже,— це не поменник. Чіму ви не вбираєте дрантиву дранку, єк ідете до дому божого, але берете білу чісану сорочку, та й фустку броцку, та й коралі, та й киптарь смушковий, та й постільці легонькі? Чіму,— каже,— з-під маржинки чьистите, в колешни солімку та й листєчко стелите? А душі рубєм обвиваєте? А душі гірші від вас, гірші від маржинки? Ей, вітихо,— каже,— шукайте блєшку, най вам поменник переміню!" Розвєзую я платину, тегну корону та й даю, а піп надух душі перепустив у новий поменник. "Нате,— каже,— поминайте, аби душі були шіс-ливі!"

Аби-сте трівали, вітишко люба, та же він снісько так і нас ними наділив,— не втерпіли й переривали ґаздині та й руками по запасках били, гейби слід важкої згуби узріли.
Аже ждіт-ко! Та й приношу я тото д хаті, під сволок тичю, та й байдуже. Але сегодне жовнірня грим у хату та й трісе-перетрісає. В скрини нічо, в полицях нічо, в коморі нічо, ...

"А від сволоком шо, бабо?"

"Поменник",— кажу.

Здіймають і перезирають.

"Ій-га! — верещют.— Та це хрест московский, це писане московске!"

Звісно ж, що триконечний хрест, найімовірніше не є моковським, хоч таким і сприймався, а от з писанням московським це цікавіше.

Піп не хтів ніц поганого, ви бачите, він говорить тією мовою, що і війтиха. Тільки от переписуючи імена для церковного поминання він зробив це "культурно" по "словянські", а значить фактично - російською, бо Церковно-словянська мова була штучно в церкві московізована.

Так ми і маємо, простий принцип русифікації. Ваше рідне є старим і задрипаним, дайте нам, заплатіть ще й грошей(!) і ми його поравимо, щоб було "культурно".

Класичний приклад.

На фото: сторінка з поменника Києво-Печерського монастиря XVI століття. Зверніть увагу на підкреслене. "Поминаємо... Ганю" тобто Анну.

Свято Благовіщення церкви візантійського і латинського обряду святкують 25 березня. Через помилку Юліанського календаря на 13 діб, у Церквах, які його дотримуються, 25 березня за цим календарем припадає наразі на 7 квітня за астрономічним. Також цього року у Римо-Католицькій Церкві Благовіщення переноситься на 7 квітня, оскільки за Григоріанським календарем 25 березня припадає на Страсний тиждень.

В центрі святкування Благовіщення – Добра Новина про воплочення Месії від дівиці Марії. Відомості про цю подію черпає церква головно з Євангелія від Луки (Лк.1:26-38).

Євангелист Лука підкреслює, що Ісус є воплочений силою самого Бога через згоду дівиці Марії. Марія представляє собою “вбогих” Ізраїлю, котрі не мають суспільного значення. Її дівицтво підкреслює вірність Богові, на противагу “перелюбній” або “блудливій” дружині, котра уособлює народ, що відійшов від Бога (Див. Ос. 2:4, Єр. 3:6-13 Єз.16). Завдяки згоді Марії на Божу Волю діє Святий Дух, через котрого відбувається початок творення Нової Людини. Далі

Якщо вам цікаво про "вдарили в праву щоку то підстав ліву, якщо забирають сорочку то віддай намет плащ, і не протився злому", то оцей подкаст від проєкту "Богослов'я Громадянства" є прекрасного рівня і українською мовою (рівня BibleProject, хто знає хай розуміє). То запрошую глянути

https://www.youtube.com/watch?v=X9XiW-ljrmc

Надходить Пасха і маємо ще кілька нагод помолитись Літургію Передшеосвячених Дарів.

Запрошую дізнатись про важливі відмінності у практиці звершення цього богослужіння в ПЦУ та УГКЦ. Завдяки цьому  зможемо глибше пізнати літургію Передшеосвячених Дарів, а разом з тим,  подивитись де дві українських церкви можуть обмінятись "дарами", зростаючи разом.

В рамках зустрічі, серед інших питань, обговоримо: нові літургійні видання ПЦУ та УГКЦ, феномен "латинізації", євхаристійний піст, тощо.

Подію організує
Інститут Екуменічних студій.

Чекаю вас онлайн в четвер 25 квітня о 19:45  в Zoom. Посилання на Zoom можна отримати в мене.

Пишіть в коментарях.

☝️☝️☝️

Нагадую, що вже через кілька годин почнемо зустріч на тему "Літургія Передшеосвячених Дарів: Чого ПЦУ та УГКЦ можуть навчитись одна в одної"
Хто б ще хтів лінк - пишіть в приват, а хто хтів би побачити як мсклі перебрехали цю подію (англійською, російською та сербською) то зайдіть в коментарі до цього допису, там буде скріншот.

Відеозапис зустрічі про Літургію Передшеосвячених Дарів

Дякую всім за участь. Дуже шкода, що частині людей не вдалось бути, через проблеми з посиланням (не прийшло на пошту, спам, і тд.) Буду думав, що з тим робити на наступний раз. І також буду вдячний за ваші завваги, думки і пропозиції. В коментарях до цього допису прикріплю посилання на кілька джерел

https://youtu.be/ugmOHP8IPmg

Євангеліє від Марка - богословський виклик
#Марко

В УГКЦ запустили проєкт нового (фахового) перекладу Святого Письма українською. Якщо вас дивує, а нащо таке треба і скільки тих перекладів Святого Письма є, то пропоную разом подумати над різними "дрібничками" на основі Євангелія від Марка.

Євангеліє від Марка (та як і всі инші Євангелія) то текст богословський. Тому мова, образність, деталі, підпорядковані богословській меті виразити ким є Ісус і яким є його послання. Це ніби очевидні й прописні істини, але дивімось в текст.

Ось на початку 4 розділу у Марка сказано, що Ісус сидів на морі(!) (αὐτὸν εἰς πλοῖον ἐμβάντα καθῆσθαι ἐν τῇ θαλάσσῃ) . Ясно, що на морі люди не сидять, дивно якось написано, тому Хоменко додає "він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі" (курсив мій). Так само і в перекладі Огієнка є спроба обійти цей момент, підкресливши, що Ісус сидів в човні, а не прямо на морі. Та тільки люди добрі, якщо вже Марко згадує Море, хоча то є звичайнісіньке озеро, а ніяке не море, то можна ж подумати, що то має якесь значення, а не є мовна помилка.

Море є для юдеїв джерело сил що протистоять Богові, а тому панувати над морем, сидіти на морі показуючи свою владу - то очевидний богословський штрих, який підкреслює ким є Ісус (його панування над морем буде підкреслено ще кілька разів в Євангелії від Марка). Тому "спрощуючи" людям читання ми забираємо у них богослов'я.

P.S. - Ясно, що існують переклади, в яких конкретно цей момент перекладений нормально, наприклад Морачевський в 1860 році переклав це місце "Він увійшов у човен і сидів на морі". Але тут ми говоримо на прикладі окремого місця про тенденції перекладацькі, і одна з цих тенденцій - причесувати текст Марка вимітаючи звідтам богословські акценти.

Далі буде.