Як пов'язані «Бійня у Школі Колумбайн» та книга «Гаррі Потер і філософський камінь?»    

Чи чули ви про «Бійню у Школі Колумбайн»? Довгий час в США це була наймасовіша стрілянина в школі. Року 1999 двоє підлітків розстріляли десяток однолітків, і намагалися підірвати вибухівку.

Чому вони це зробили, хто винен, як цьому запобігти? 

Відповідь яку знайшли багато американців була проста – вина в тому всілякі «темні субкультури» музика, ігри, книги. Ба більше, це все сатанинський, антихристиянський випадок, бо хіба ви не чули про дівчинку, що сказала «Так!». 

Я от про дівчинку Кесі, що сказала «Так»! ніколи перед тим не чув, а моя дружина, звідкись, знала. Якщо ви як і я ніц такого не чули, то виявляється, один з підлітків вбивць спитав у Кесі, чи вона християнка, а після ствердної відповіді – застрелив. Так повідомив інший учень, з тих що пережив той день. Історія розлетілась моментально. Історія  обросла подробицями, що, як виявляється, старались вбити саме тих учнів, що й були християнами. Історія, щоправда, була помилкова, бо стосувалась іншої дівчинки, яка якраз вижила, після того як сказала, що християнка (так, життя дивне) але кого вже то цікавило?

Ось тут ми і переходимо, нарешті, до Роулінг.

Вгадайте, яка найпродаваніша книжка в Америці в 1999 році? Бінґо – історія про Хлопчика, що Вижив. Цього ж року, довкола Гаррі Поттера вже почала формуватись суб-культура завдяки сайту Mugglenet (Так він існує з 1999 року і досі). І ось, ми маємо книгу для молодшого шкільного віку, де щось там про чаклунів і відьом, про темні обряди і кров єдинорога, а в Британії зростає кількість неоязичників (таки-так), ну то значить ось вона – Відьма! 

І це нічого, що Роулінг відразу сказала, що в магію не вірить, до неоязичницьких груп не належить, і взагалі надихалась християнськими темами. Понеслось. Книжки Роулінг палили, її звинувачували, її не чули. Фактично, цілком випадковий збіг обставин привів до того, що Гаррі Поттер став “антихристиянською книгою” номер один на довгий час. 

Весь цей допис натхнений подкастом “Спіймай Відьму” де з Роулінг говорять про спалення її книг. Щоправда християнські фундаменталісти – давно минуле і вже підзабуте (ну добре, в Польщі недавно був перфоманс, десь в 2019). Цей подкаст про те, як і чому її книжки палять активісти транссексуали, а епізод з християнськими фундаменталістами – всього на всього передісторія, але дуже цікава.

Бонус: Американське православ'я і протестантський фундаменталізм.

Бонусом, дам вам штрих якого нема в подкасті, і який особливо зацікавив мене:  пік “протестантських фундаменталістських” дискусій в США припав на 2002 коли обурені батьки намагались вилучити книжку зі шкільної бібліотеки через судовий позов (ніц з того не вийшло).  Католицька Церква не мала офіційної позиції, але загальну кількість відгуків можна охарактеризувати більше як позитивну, так само й Англіканська Церква навіть дала свої Собори для зйомок кіно, натомість найбільше підпали під аргументи американських протестантських фундаменталістів… православні. Та й не лише в Америці. Єпископат Фракії ( це Греція) навіть в 2003 році офіційну заяву написав про засудження сатанинського Гаррі Поттера.

Чому православні? Для мене це було загадкою, але потягши за нитку виявилось, що в 90-х роках значна частина православних церков Америки обрала стиль проповіді: «Ми є справжня найтрадиційніша з традиційних церков і найконсервативніша з консервативних». І цей стиль приніс результати! З 80-90-х і до нині кількість новонавернених в православ'я зростає невпинно. Так буває, що більше половини парафіян або клиру це американці «навернені» з інших християнських церков. Завдяки рекламі православ'я як найконсервативнішого з консервативних ці новонавернені — фундаменталісти, які вважали свою рідну церкву занадто ліберальною і відкритою до світу.

Я не берусь казати за наслідки, і впевнений, що подаю тему спрощено, але хоче почитати детальніше про цей феномен ось посилання на статтю.

#дітивхрамі

Ходити до церкви з дітьми - виклик. І важне коли церковна спільнота приймає батьків з дітьми. Помічним у цьому є різні дрібнички.

Одна з таких дрібниць - на фото.
В нашій церкві завжди є олівці, розмальовки і папірці для дітисьок. (Подяка пану Богдану, який то приносить) А також кілька зручних місць позаду де діти можуть малювати.

А як у вас з цим?

Якщо побачили хештех - то так, згодом це буде серія дописів про дітей і церкву. Від таких дрібничок, до чогось більшого.

Протестантські Фундаменталісти і радикальні транссексуали

Дослухав про критику транссексуалів від Джоан Роулінг. Нігди до того не цікавився цією темою, бо вона занадто у нас істерично заполітизована. Відтак слухати це все свіжими вухами було ще цікавіше.

Роулінг критикує транссексуалів з погляду феміністки, а не представника традиційних цінностей. Бо коли дівчата підлітки, зі згоди батьків, можуть вже в 12 років медично змінити стать на хлопчачу, то на думку Роулінг причина часто полягає в тому, що хлопчиком бути крутіше ніж дівчинкою, і цей стереотип досі існує. Тому підліткових переходів з дівчат в хлопчаки є в 5 разів більше ніж навпаки, з хлопців до дівчаток. Висновок Роулінг: дітиськам треба трошки почекати, не робити невідворотніх медичних кроків, спробувати прийняти себе і своє тіло, може вони, в кінці кінців, лесбійки, а не хлопчаки?

То всьо дуже цікаве, хто хоче може послухати, бо квінтесенція поглядів Роулінг в 7 серії подкасту, але мене зацікавило інше – спільна риса читання Гаррі Поттера частиною крайніх протестантських фундаменталістів, а водночас і крайніх транссексуалів.

Готові? Тарапа-паам (тут музика).

Що фундаменталісти, що транссексуали читають Гаррі Поттера дуже буквально, прям дуже.

Фундаменталісти кажуть, там є магія, а тому Роулінг пропагує і підтримує магію. Якщо ж, Роулінг не вірить в магію і не підтримує магію, то вона не розуміє власних книжок, які магію пропагують, і усіляке темне чаклунство. Тут Роулінг може і хороша, але її книжки погані.

Натомість частий закид зі сторони транссексуалів до Роулінг полягає на тому, що в її книжках діти і підлітки роблять самостійні вибори, небезпечні для життя, і рятують світ, а тому як вона може бути проти самостійного вибору підлітком власної статі? В цьому випадку книжки Роулінг хороші, а от вона сама – погана.

Та для обидвох категорії у неї одна і та сама відповідь: Люди добрі, та то дитяча книжка! Не повторюйте того, що там пишуть і не беріть того буквально!

Буквалізм річ небезпечна, уникаймо буквалізму. Дякую за увагу.

#дітивхрамі

Минулого разу, говорив про олівці й розмальовки як "храмовий інвентар". Це забезпечити не так складно, та є і просунутий рівень. Розкладка з книжками. Ні навіть не так, розкладка з книжками доступна для дитячих рук. В нашому випадку ті книжки можна купити, і все це видавництва "Свічадо". Це добрий варіянт, якщо туди додати просто вімельбухів (книжок-розглядалок побільше) то взагалі ідеально.

Діти ті книжки тягають, іноді псують і тоді батьки їх купують (ну переважно). Іноді просто купують. Але то дуже і дуже помічне для дітисьок в храмі.

Чи є у вас в церкві шось такого? (закритий кіоск куди діти не мають доступу не рахується, якщо є контроль — теж не рахуємо).

Якщо щось таке є - тисніть 👍 , а якщо нема - 👎 (Та, просто сердечко - теж приємно)

На фото — колода карт по мотивам Енеїди випущена в незалежній Україні 1992 року.

Якщо приглянетесь до хрестового валета - побачите перші рядки гімну створеного Конинським і Лисенком як "дитячий гімн" (тобто пісня школярів) в 1885 році.

Цей гімн "Боже великий Єдиний" сьогодні навряд зустрінеш на якійсь колоді карт, але мало не щодня його можна почути в церкві. Особливо в УГКЦ.

Майже всюди і майже завжди його співають після Служби Божої. Я в момент співу відчуваю себе школярем. Враховуючи, що школа у мене залишила непрості спогади, то твір цей я переношу тяжко.

Ще тяжче те, що ми якось ну не годні помолитись за Україну на Літургії (хоча на то є кілька місць в службі, ектенії, та й наприкінці анафори). Тому нам треба молитва після молитви, бо шо на тій Літургії було - Бог його зна. Про усілякі панахиди і молебні взагалі мовчу.


Але хто хоче шось про день валентина - подивіться уважно на інші карти, і мо шось в тому напрямку знайдете.

Ось вам нормальні стихири на "Господи Воззвах"

Увечір Авраам візвав до Тебе на верхів'ї і до нього Ти озвався, о Людинолюбче. І ми вечірньої пори взиваємо до Тебе, о премилосердний Боже: на поміч поспіши нам - алилуя - і помилуй всіх.

Увечері візвав до Тебе Єзекія, і Ти визволив його з-під асирійця влади. І ми, о Господи, вечірньої пори взиваємо до Тебе: від лукавого ізбав нас - алилуя - і від сил його, які воюють проти нас.

Слава Отцю і Сину і Святому Духові

Тіло, душа і дух до Тебе, Господи, взивають. Змилуйся над ними, допоки вони в віці цім. Коли розділяться, не зможуть Тебе прославляти. Коли судити сядеш, поєднай їх. Яви Свою любов їм - алилуя - і до життя нового воскреси.

І нині і повсякчас і на вікі віків. Амінь.

Будь днем нам, Господи, якого вечір швидкоплинний не здолає, як в місті тім, де ночі більш немає, бо слава Божа - його світло, Агнець же - його світило,
яке ходу усіх народів світу освітило.

(Вечірня понеділка. З часослова "Prayer with the harp of the spirit : the prayer of Asian churches")

Кому сподобалось, то я вже перекладав гімн вечірнього світла і кадила з цього понеділка, а о.Василь його поетизовано переробив, він отут., так само і ці тексти є в моєму чорновому перекладі і доопрацьовані о.Василем, за що йому дяка)

Жінки, що не подивились уважно.

Ілюстрація — типове зображення "гробу" часів Ісуса. Вид "згори". Померлих хоронили в "нішах", і в такий гріб було потрібно зайти і знайти потрібну нішу.

Так і роблять жінки в євангелії від Марка. Входять всередину гробу й бачать, що з правої сторони цього "майданчику" сидить юнак. Юнак вказує їм на місце, на одну з ніш, і каже: ось це місце де поклали Ісуса, але він Воскрес.

Все. Жінки, нажахані, тікають від гробу. Кінець історії.

Бібліст M.Goodacre зауважує: якщо б гріб був новий, і всі інші ніші порожні то не треба було б казати, що Ісус лежав саме тут, в цій, а не інакшій ніші. Для Марка це не проблема, бо він ніколи і не стверджував, що Ісуса поклали в гріб без сусідів.

Натомість інші євангелисти, що пишуть пізніше, наголошують, що гріб новий, крім Ісуса ніхто там не лежав. M.Goodacre припускає, що ця деталь є тому, що над оповідкою Марка могли насміхатись. Казали: жінки просто не перевірили всі ніші, повірили на слово, й втекли. Тому й не знайшли тіло Ісуса.

#Дітивхрамі

Що ви тут бачите? Я бачу килим. Килим це річ естетично не завжди приваблива, але для дітей дуже файна, бо звук черевичків що тупотять по якісному килиму - це зовсім не те саме, що звук черевичків, що цокотять по плитці.

Для естетики в церкві килими то не завше добре, але для дітей, килими в храмі — благо.

Отаке неочевидне (?) про дітей в церкві.

Невідворотність
#думкиначорно

В дитячій книжці “Відьми” Роальда Дала, маленький хлопчик стає жертвою, кого б ви подумали? Правильно – відьом, що перетворили хлопця на мишу.

І все, хлопець залишається мишкою до кінця свого життя. Процес перетворення є невідворотній. Ліків від цих чарів не існує. Хтось би може цілу другу частину книги побудував на тому, як хлопець знаходить шлях до порятунку, але не Роаль Дал.

Дивовижність того, що якісь помилки, якісь випадки бувають невідворотніми для мене нині стоїть дуже гостро. Бо он ціла кіновселенна Марвел створила паралельні світи, дуже схожі один на інший. Для чого це було зроблено? Та для того, що можна руйнувати цілі світи, вбивати персонажів, але це не має по-суті ніяких наслідків, бо в паралельній і сусідній реальності ті самі (майже ті самі) персонажі існують і спокійнісінько живуть на світі. Безконечні “воскресіння” персонажів, тобто повернення їх до життя, знецінюють саму смерть, а тому й збивають драматургію і заводять в глухий кут. Детальніше про це во можете подивитись в прекрасному відео Влада Сторітелера на ютюбі.

Лякаючим є те, що воскресіння Ісуса Христа теж можна сприйняти через тему “ось він воскрес”, а тому Його смерті ніби й не було. Але вона була. Євангельська історія про воскресіння Ісуса зовсім інакша, ніж те як сам Ісус воскресив, до прикладу, доньку Яїра. В випадку малої дівчинки – вона продовжила жити своє життя, воскресіння стало поверненням до її попереднього стану. Воскресіння Ісуса не стало просто “поверненням Ісуса з Назарету” до стану в якому він був перед тим.

Справа Ісуса як мандрівного проповідника, що зцілює людей, сперечається з фарисеями – ця історія завершена. Ісус не повертається до неї, не зустрічається з Пилатом, щоб показати і підтвердити власне повернення до життя. Його воскресіння стає новим етапом, зовсім іншим життям, іншою якістю цього життя. Тому смерть Ісуса цілком реальна, і його воскресіння не просто повертає до життя, як це у героїв марвел, йдеться про нове життя в новій якості.

Стихири вечірні четверга західно-сирійського обряду:

Увечері ми прийшли до Твого дому, Господи, просити милості, співчуття і прощення гріхів, а вранці нехай прийдемо і поклонимося Тобі, Спасителю наш, бо Ти є Той, Хто милує грішників у їхніх провинах.

Ти, Благий, що ввечері воздав нагороду ревним і об одинадцятій годині знову зарахував до гідних тих, що прийшли, дай нам, Господи, щоб ми стояли з відкритими обличчями при воскресінні, щоб з першими і останніми оспівували Тебе.

Слава

Слава Тобі, Охоронцю, якому служать сторожі, що насолоджуєшся служінням тих, хто служить на землі в милості Твоїй; взиваємо до Тебе з глибини, почуй наш голос, як Йона взивав до Тебе з глибини моря, і Ти вислухав його.

І нині

До Тебе взивають стражденні, Милосердний, і в Тобі знаходять притулок змучені, Чоловіколюбче; будь захистом для життя їхнього хрестом Твоїм і охороняй їх від лукавого, що воює проти них.

(The Book of Common Prayer [Shhimo] of the Syrian Church) Стихири понеділка, після мого костурбатого перекладу, дуже гарно доопрацював о.Василь Рудейко. Вони отуто

Поклоняємося Тобі, Христе Боже наш, і під хрестом Твоїм знаходимо пристановище;
Твоїм хрестом нехай буде досконала жертва уст наших і кадило ума нашого; Твоїм хрестом нехай прийде мир і радість дарується нам;
Твоїм хрестом нехай буде піднесена Церква і збережені діти її;
Твоїм хрестом нехай буде знищений гріх наш і примножиться правда;
Твоїм хрестом нехай буде повалений ворог і утверджені вірні;
Твоїм хрестом нехай збережуться живі і воскреснуть мертві;
і в останній день нехай буде він нам охорона,
і нехай прийде народ Твій до дому життя, і нехай принесемо хвалу і подяку Тобі,
і Отцю Твоєму, і Святому Духові Твоєму, нині, і повсякчас, і на віки віків,
Амінь.

( Молитва утрені Пятниці з Західно-Сирійського часослову).

Благодаримо Тебе, Небесний Агнче, що зійшов з лона сокровенного Отця, і прийняв плоть дочки Давидової, і страждав, і помер за стадо Твоє, що було поневолене лукавим, і визволив його з рабства вічною Твоєю любов'ю, і ось воно на всіх усюдах співає Тобі хвалу голосами чад Своїх; нас, грішних, зарахуй, Господи, до числа пророків і з'єднай нас з апостолами і мучениками, спаси нас від кари гріховної і від ворога, що переслідує нас, від поглинення світом і від заздрощів, щоб ми перемогли лукавого і сили його; нехай кадило наше буде приємне в очах Твоїх і нехай прохання наші будуть вислухані з багатства скарбниці Твоєї; недужим пошли здоров'я, засмученим утіху, скорботним полегшення, а полоненим визволення; живих охороняй, а Твій мир, спокій і любов нехай панують над чотирма сторонами світу; вірним спочилим дай упокій, а ми принесемо хвалу і подяку Тобі, і Твоєму Отцю, і Твоєму Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків, амінь

З вечірні суботи західносирійського обряду

Зображення з: Страшно середньовічне.

Чи правду казали Євангелисти?

Питання поставлене в заголовку має сенс лише в одному випадку – коли ми правильно розуміємо жанр Євангелій. Прикладом послужить нам етюд Марка Черемшини присвячений Василеві Стефаникові. 

В цьому етюді Черемшина так описує Стефаникове народження:

- Жайворонки злетілися і над дитиною збили крильцями та й заголосили, аж дєдя і мати жахнулися. … А як заклекотів кований віз і дєдя везли у село і маму, і дитину, то жайворонки летіли мокріські за возом і так жалібно співали, що всі села на дорогу повиходили. … Мужики прижмурювали свої глибокі очі і розпізнавали, що цю дитину птахи у неба випросили, аби ввесь смуток із сіл зібрала та й аби його буйним вітром вгору передала. … І розтворили свої ворота, аби дитину приймити, аби її пригостити. … І своїми слізьми дитину купали, свій біль у діточе серце переливали… І своїми мозілями його голову гладили, аби дитина з мозолів їх гадки у свою головку брала.

Чи правду написав Черемшина про Стефаника? Чи дійсно так воно все було? Задавати таке питання – чисте безглуздя. Опис народження Стефаника тут подано не з перспективи історичної біографії, а з перспективи значення Стефаника, того ким він є для спільноти, і якою стала його «місія». Звісно ж, тут є і те, що ми називаємо фактами, а саме – Стефаник народився в селянській родині. Та це є факт вплетений в важливішу історію.

Так само і в історіях про народження Ісуса, ціль є передати те, ким є Ісус для спільноти вірних, а не лише історичні факти про нього. Ось приклад: для Луки важливо, що Ісус прийшов до бідних, тому він і каже, що найперші зустріли немовля пастухи, а то є найбідніші люди в Ізраїлі. Натомість в Євангелії від Матея, до Ісуса приходять Царі з дарами.

Звісно, що ми це все поєднуємо й узгоджуємо, бо богословськи воно без проблем є цілістю, бо Лука читав Матея і не мав проблем з тим, щоб написати інакше. Але сприймати ці події як історичні оповіді було б так само мудро, як і читати в подібному ключі посвяту Стефаникові. Оповіді, що Матея, що Луки про народження Ісуса – правдиві з огляду на те, що вони богословські розкривають ким є для нас Ісус, а якщо ставити до них вимоги історичної науки, то можете глянути оце відео за посиланням.

Входимо в великий піст, то варто нагадати про існування оцього матеріялу. Раптом ще хто не читав. А так, скоро буде багато нового, от-от!

Як служили Літургію Передшеосвячених Дарів у Константинополі, тоді, коли Київ приймав християнство? Слов'янських джерел з цього часу практично не залишилось. Та й навіть грецьких джерел,які подавали б цілісний чин богослужіння з цього часу не так багато. Тим цікавішими є новітні дослідження і наново відкриті джерела, які дають можливість побачити молитовні практики, які надихали наших предків прийняти саме "грецьку" віру.
Головне, що можна сказати про відомі нам джерела з того часу, що богослужіння були більш лаконічними і логічнішими ніж ті, якими ми користуємось зараз.
Не переобтяжені додатковою псалмодією і безконечними рядами монашої піснетворчості. Без 100500 відпустів і обов'язкових 'приватних' молитов. Є над чим думати на шляху до літургійного оновлення.

Якою є богословська книжка?

Що ми уявляємо коли чуємо "Богословська Книга?" Можливо, багатотомник проповідей Золотоустого, можливо філосовський трактат, або монографію про філіокве на 900 сторінок. Та богословською книгою за визначенням є Біблія, а це цілий збір книжок. і більшість з них, за жанром є оповідними. а частина це взагалі поезія.

Тому оповідні жанри, в тому числі художня література, цілком можуть бути богословськими. І я не маю на увазі, що все що завгодно можна прочитати під кутом християнства. Очевидно, це так. Я про художні книги, які намірено піднімають богословські питання, використовують біблійну мову, тощо.

Одна з таких - "Дорога" американського постмодерніста Кормака Маккарті. Книжка, що вийшла 2006 року, перекладена у нас в 2022 і за ці 2 роки я не зустрів в українському контексті жодної богословської рецензії або відгука на цю книгу. Натомість чув купу переважно досить неглибокого, трохи анти-християнського прочитання, яке ще й підтримує та просуває чудовий перекладач цієї книги — Максим Нестелєєв.

Вже майже рік від того часу як отримав цю книжку на день народження (дякую Тарасе) і прочитав, то думав написати рецензію. І ось, нарешті, це й зробив.

Запрошую до читання про постапокаліптику як жанр радикального еко-богослов'я :)

​​Шостий Час в УКУ 

Великим постом в Українському Католицькому Університеті є хороші речі. Наприклад - щодня з понеділка по п'ятницю є молитва шостого часу. Часи це направду класна (і підзабута) річ. 

Тому дуже файно шо вони є. Тілько от побувавши, вперше цього року на великопісному шостому часі, я таки зрозумів, наскільки ж воно все переламане і ледь-ледь функціонує.

Гарне 15-хвилинне богослужіння (без поспіху), де вірні мали б спогадувати Ісуса розп'ятого і значення того для нас, за це дякувати і Бога прославляти перетворилось на... годинне незрозуміло шо. (година то у нас без поспіху, можна втиснутись швидше звісно). 

Бо то тепер не одне богослужіння, а чотири(!), а ще монаший фізкульт-привіт (який я дуже люблю, але зараз не про це). Рахуймо!

1) На початку, окрема монаша псалмодія (читай трипсалм+катизма. Майже чин 12 псалмів монаший виходить, але не зовсім).

2) Далі у нас трошки шостого часу (тропар принаймні)

3) Катехетична (повчальна) частина, яку вкрали з окремої константинопольської служби Трітекті, тобто зовсім з іншого богослужіння.

4) Монаший різновид 6 часу з монастиря невсипущих (тропарі + молитва "Ти що кожної години)

По окремо воно б тривало довше ніж годину часу, але взяте на купу, кожне з цих богослужінь ще й поскорочуване, перемішане з иншими, так що шматки шостого часу є протягом усієї служби. Додайте, що пропонується читати Ліствицю, або шось подібно монашо-побожне (у нас он авву Доротея читали) і в результаті... 

Я не розумію, чого люди на то взагалі приходять. Хоч хтось. Ну добре. Я прийшов і ще прийду. Бо таки якось тим помолитись можна. Богослужіння проривається, і якшо виключити голову і на монашу частину сісти горох чистити або кошик плести, то навіть толк від того є. 

Але то потребує серйозного ремонту. Те що ми цього досі не поремонтували багато шо про нас і нашу молитву говорить. 

Пожалівся. Дякую за увагу.

​​Місце християн у світі
"#Побожнакнижка"

Царство, яке Бог проголосив і обіцяв, можна описати як суспільство людей, пов'язаних один з одним узами братерства, в якому християни покликані співпрацювати. Ось ще одна відмінність від "релігій". Релігії пропонують спасіння окремій людині і спрямовують її життя на досягнення цього спасіння; Христос починає з того, що дарує спасіння, а опісля закликає людину до виконання суспільного завдання.

Наполягаючи на особистому спасінні, релігії сприяють індивідуалізму. Християнство, навпаки, хоч і є глибоко особистим, але радикально антиіндивідуалістичним; людина повинна жити не для себе, а для інших; Церква існує не для свого блага, а для світу, а це означає, що вона повинна бути ферментом соціальних змін, динамічним елементом людської історії та дією, яка веде до Царства Божого.

Спасіння, яке пропонують різні релігії, дарується християнинові у хрещенні; і саме тут починається новий людський стан здоров'я і життя, миру, радості та динамізму. Це життя, яке отримується і не зберігається для себе, а дарується іншим; Церква не є ані монастирем ревнителів, які пильнують за своїми привілеями, ані осередком обраних душ, які прагнуть поглибити свою духовність; вона є групою людей, які намагаються створити острівець здоров'я у хворому світі, командою, в якій кожен, відповідно до свого становища та особливого покликання, намагається зробити суспільство справді людяним.

Розсипана скрізь, як сіль, вона прагне дати світові новий смак щирості та правди. Її справою є примирення і мир між усіма людьми, а не лише тими, хто сповідує християнство, а побудова нового суспільства є її справою, ідеалом і самим сенсом існування. Звідси випливає важливість для християнина історії як інструменту божественного плану. Адже він не просто людина, яка терпляче чекає на еміграцію в інший світ, але очікує побачити нове творіння цього світу; його майбутнє місто не вгорі, але буде Божим даром цьому світові (Об'явл. 21:2); християнин шукає не якогось безтілесного безсмертя душ, але відчутного воскресіння тіла, назавжди звільненого від обмежень, страждань і тління (1 Кор. 15:13-14; 16-17).

Його ідеал - велика утопія в цьому світі; утопія, обіцяна і гарантована Христом, першопрохідцем спасіння (Євр. 2:10), який вже живе там і продовжує свою справу, поки не переможе остаточну ворожу смерть, і Бог не запанує повністю в усьому (1 Кор. 15:28). Релігії обіцяють позаземний рай або втечу в духовні сфери, або ж зводять людину до стану безкровної тіні, яка блукає навколо, заздрячи живим. Христос не цього вчить, Він переміг смерть і врятував світ. Християнська любов до цього світу є виправданою, а причетність до історії - необхідним результатом віри, яка "дає зміст нашим надіям, робить нас певними реальностей, яких ми не бачимо" (Євр. 11:1); реальності нового неба і нової землі, міста, в якому Бог буде жити з людьми (Об'явл. 21)."

Але "Навіть місія, яку Бог поклав на неї у світі, не є кінцевою метою Церкви. ... "(Далі буде)

(Хуан Матеос. Beyond conventional Christianity. 1974)

Мініатюра з каналу "Страшно Середньовічне"

Дорослість християнства
"#Побожнакнижка"

В очах релігії Бог був сувереном, який милостиво дарував благодать своїм підданим, що принижувалися, коли вони благали його величність. Але в Новому Завіті Бог відкрився світові як слабкий у всьому, в історичному факті Ісуса, з усіма його непевністю, сумнівами і спротивом, який він викликав. Ті, хто свідчив про Бога у світі, були дуже вразливими людьми. Віра піддається коливанням і бурям, більше того, вона іноді задихається під вагою страждань і горя. Діяння Христа здійснюється за допомогою води, хліба і вина. У Старому Завіті Бог з'являється у вогні та урагані, але в Євангеліях Він не очікує і не дозволяє людям падати перед Ним на коліна, щоб Він міг без зусиль врятувати і спасти їх.

У Христі Він став приниженим, щоб спасти принижених, переслідуваним і засудженим, щоб спасти тих, до кого так ставилися. Бог принижує себе, щоб спасти принижену людину. Релігія як така закликає до Бога, який вирішує проблеми і заповнює прогалини, який може задовольнити людські потреби. Але з розвитком людського прогресу людина сама заповнює прогалини. Стародавній добробут, який очікували від “неба” продається в публічному просторі; замість того, щоб звертатися до Бога, нам залишається лише прогулятися вулицею.

Бог не був таким, яким його уявляли релігії, не був просто корисним інструментом людини. Він хотів, щоб людина стала дорослою, самостійно ходила прямо і стала незалежною. Бо Бог хоче мати дорослих синів, а не невпевнених у собі дітей. Для цього він дає людині власну силу, переливає власну кров, щоб вона відчула себе бадьорою і сильною. Тільки звільнившись таким чином, людина може будувати стосунки любові і дружби, вдячності і довіри. Бог не є інструментом, а плодом; він не є деспотом, а батьком. Але релігійне мислення, спрямоване на власну вигоду, є інфантильним і дохристиянським.

Навіть місія, яку Бог поклав на неї у світі, не є кінцевою метою Церкви. Відносини з Богом не вичерпуються любов'ю до ближнього і не закінчуються вірністю дорученій справі. Далеко за межами цього лежить прославлення Його доброти і радість Його присутності, яка буде цвісти у вічності. Бог - це відпочинок і повна радість. Коли людина вирушала у своє паломництво по життю, закривавлена і в болю, голодна і поранена, саме її страждання легко привели до переконання у своїй бідності і гострій потребі в Бозі. Людина відреагувала на своє становище, ставши релігійним жебраком. Поки людина живе, схилившись під тягарем страждань, вона сповідує релігію; багато обрядів приховують бажання задобрити божество, щоб воно було прихильним в нещасливі моменти, а Бог настільки смиренний, що дозволяє себе використовувати. Але це не кінець, а лише етап у вихованні людини. Божа воля полягає в тому, щоб людина вийшла з релігійного менталітету, щоб, ставши самостійною, дорослою, могла жити вірою і любов'ю. Бо Бог хоче, щоб його любили за нього самого, а не за його дари. Коли Бог приймає недосконалі і зацікавлені стосунки, Він все одно робить це з любові. Так ставиться Бог до людини, Він відповідає їй на своєму рівні, відповідно до її розуміння і потреб, тільки так може діяти справжня любов.

Христос також піклувався про тих, хто просив Його зцілити їх; Він робив це зі співчуття і як знак Царства, що наближалося. Але настав момент, у Гефсиманії, коли Христос мусив просити допомоги у своїх друзів; покинутий, сумний і беззахисний, він потребував компанії. Христос благав Бога дозволити йому уникнути трагічної ситуації, але Отець лагідно відмовив. Якщо ця сцена має якийсь сенс, то це означає, що Бог не вирішує людські проблеми; Він хоче, щоб людина взяла на себе власну відповідальність; і Христос запросив своїх учнів страждати разом з Ним від рук злого світу. Таким є життя християнина: він приймає свій біль і радість, свої успіхи і невдачі, не шукаючи рішень, але, як і Христос у Гетсиманському саду, віддає себе в руки Бога Отця.

Смирення Бога полягає в тому, що Він відступає і ховає свою силу; Христос прийшов, щоб звільнити нас, і чим вільнішою і сильнішою є людина, тим успішнішою є місія Христа. І Бог не заздрить, навпаки, він пишається своїм створінням.


(Хуан Матеос. Beyond conventional Christianity. 1974)

​​Церковна русифікація за ваші гроші.

Зараз настав час посту, і тому багато людей повитягували свої "поменники" і понесли в церкву, щоб молились на парастасах священики за упокій душ. Поменники, крім молитовної, виконували і функцію родоводу. Ці "гросбухи" з іменами можуть бути дуже солідними, цілою історією роду з вписаними іменами пра-пра-пра родичів, я навіть єден такий бачив, де з XVIII (?) століття імена, і аж по XX . 

Як можна росіянізувати таку приватну, домашню книжку роду? Ось як це описує Марко Черемшина в оповіданні 1915 року з такою й назвою "Поменник":

Каже піп на сороковусти: "Вітихо, я нові поменники спровадив, а подивітси. Траба й за небіщиків дбати, траба душі чьисто та файно держєти",— каже. "Та же я ше дідів поменник маю, адіт, єкий повний!" "Це руб,— каже,— це не поменник. Чіму ви не вбираєте дрантиву дранку, єк ідете до дому божого, але берете білу чісану сорочку, та й фустку броцку, та й коралі, та й киптарь смушковий, та й постільці легонькі? Чіму,— каже,— з-під маржинки чьистите, в колешни солімку та й листєчко стелите? А душі рубєм обвиваєте? А душі гірші від вас, гірші від маржинки? Ей, вітихо,— каже,— шукайте блєшку, най вам поменник переміню!" Розвєзую я платину, тегну корону та й даю, а піп надух душі перепустив у новий поменник. "Нате,— каже,— поминайте, аби душі були шіс-ливі!"

Аби-сте трівали, вітишко люба, та же він снісько так і нас ними наділив,— не втерпіли й переривали ґаздині та й руками по запасках били, гейби слід важкої згуби узріли.
Аже ждіт-ко! Та й приношу я тото д хаті, під сволок тичю, та й байдуже. Але сегодне жовнірня грим у хату та й трісе-перетрісає. В скрини нічо, в полицях нічо, в коморі нічо, ...

"А від сволоком шо, бабо?"

"Поменник",— кажу.

Здіймають і перезирають.

"Ій-га! — верещют.— Та це хрест московский, це писане московске!"

Звісно ж, що триконечний хрест, найімовірніше не є моковським, хоч таким і сприймався, а от з писанням московським це цікавіше.

Піп не хтів ніц поганого, ви бачите, він говорить тією мовою, що і війтиха. Тільки от переписуючи імена для церковного поминання він зробив це "культурно" по "словянські", а значить фактично - російською, бо Церковно-словянська мова була штучно в церкві московізована.

Так ми і маємо, простий принцип русифікації. Ваше рідне є старим і задрипаним, дайте нам, заплатіть ще й грошей(!) і ми його поравимо, щоб було "культурно".

Класичний приклад.

На фото: сторінка з поменника Києво-Печерського монастиря XVI століття. Зверніть увагу на підкреслене. "Поминаємо... Ганю" тобто Анну.