Богослужбові тексти – технічна документація чи література?

Читаємо з донькою чудову казку Астрід Ліндгрен “Міо мій Міо”. Ось Міо пливе на герць з лицарем Като на утлому човнику, і тут дитина зупиняє мене і питає, “ - Тато, а що означає утлий? -”. Не задумуючись відповідаю - “Крихкий, благенький такий”. Чи складним є це слово, чи рідкісним? Точно не найвживанішим. Та я вже зустрічав його до того, і перша зустріч була в каноні Андрея Критського на великий четвер де є пасаж: “утлими устами, але чистими серцями приймімо з вірою жертву Пасхи, * що в нас священнодіється”.

Звісно, що шлях міг бути від зворотнього. Спочатку міг віднайти це слово в художній літературі, а опісля зустріти в перекладі канону Критського від майстерні “Трипіснець”. Взагалі, в цьому перекладі достатньо слів трошки “рідкісніших”, аж настільки, що в рецензії на переклад Уляна Головач відзначає: “Слово утлий також не зі звичних: воно «видобуте» з лексичної скарбниці української мови. Читач через нього «перечепиться», однак це й добре, бо завдяки цьому отримає стимул задуматися над істинним смислом сказаного і водночас поглибить знання рідної мови”.

Іронічно, що перекладачка майже усього доробку Ліндгрен – Ольга Сенюк, не бачить проблеми вжити в дитячій книжці для молодшого шкільного віку слово “утлий”. Можна ж було дати купу відповідників, але вона не боїться, що дитина або батьки не будуть знати того слова і мусіли б йти в словник. Натомість я дуже часто чую, що ось не може бути в богослужбових текстах складних, слів, бо люди можуть не зрозуміти. Причин такого підходу є багато. Лід по якому я йду в цьому дописі тонкий, бо часто йдеться про смак, про речі невловні, але намацяти деякі моменти, вірю, можливо. Спробуймо разом.

Одна, звісно ж не єдина але посутня причина уникання складних слів – відсутність сприйняття літургійних текстів як літератури певного жанру, а часто й не просто літератури, а поезії. Натомість частим є сприйняття літургійних тексів як “технічної” або “прикладної”, “довідкової” літератури. Різниця тут посутня: художня, філософська, богословська література - формує мову яку пізніше фіксує словник. Можливі неологізми, рідкісні слова, а первинним є хист. В цьому випадку словники є важливими але вторинними. Натомість довідкова література і є словником, тому тут неологізми недоречні.

Враховуючи, що більшість священиків та єпископів не читають ні філософської літератури, ні художньої літератури, а особливо “високої полиці” ( це сказано без жодного звинувачення) маємо результат – слово “утлий” це якісь непотрібні витрибеньки, яких треба уникати в літургійному тексті. Можна ж сказати “слабкими устами, але чистими серцями приймімо з вірою жертву Пасхи”. "Можна. “ -Ну то інше є недоречним -”.

Якщо сприймати літургійні тексти як технічне оформлення обрядів і священнодій, тоді ясно, що можуть бути дві крайності: або вони мають і бути ледь-ледь зрозумілі, як шаманське закляття, це “містичний” підхід, або вони мають бути максимально прості, як інструкція до пралки, це “раціональний підхід”, в обидвох випадках не йдеться про прагнення максимального осмислення і найкращої передачі текстів в перекладі.

Для мене очевидно, що літургійні тексти є мистецькими творами і є навіть поезією, іноді навіть невиправдано заскладною з формальної і змістовної точки зору, як для вжитку на всю церкву. Але коли ми перекладаємо літургійні тексти, то методологічно підходити до молитов і піснеспівів інакше, ніж як до літератури і поезії – невластивий підхід.

Російська пропаганда є повсюдна. Втрутилась вона і в свято "Трьох Святителів" яких нині вшановуємо.

А ви знали, що виявляється це свято антилатинське, антизахідне, антиримське, антифіліоквістське. Одним словом "анти". Якщо не знали, то прошу дуже читати російські пояснення походження свята.

А якщо ви хочете знати троошки іншу версію, то запрошую до читання оцієї нотатки для РІСУ.

І знову про антилатинство

Вже в цю пятницю свято Стрітення, і я про нього знав два "факти"

- Що освячення в цей день свічок - латинська традиція, що прийшла до нас через Петра Могилу.

- Що назва свята Стрітення, як свята "Очищення" - це латинська назва повязана з "очищенням Марії в храмі".

Обидві тези - по суті своїй помилкові, більш того, вони затіняють сам сенс свята. Бо тема просвічення, і несення світильників - давня традиція, що просто була забута на візантійському сході, але збережена і розвинена на заході

Бо очищення - це автентична, на рівні зі стрітенням назва свята, і більше того, богословя очищення - в центрі богословя свята в ранній церкві. Тільки це не очищення Марії, це очищення світу через Ісуса - Агнця. Хто хоче знати про це детальніше, то запрошую читати статтю для РІСУ.

P.S. - принагідно хотілось би цього разу похвалити допис офіційної сторінки ПЦУ . Замало богословя і забагато спростування обрядовірства, але най би кожен допис був такого рівня.

Кондак Романа Солодкоспівця на Різдво то є Вертеп

Існує такий собі жанр - Кондак. Так, так, нині кодак то не жанр, а короткий піснеспів, знаю. Але в VI столітті то був окремий жанр літургійної поезії: драматична, динамічна поема-проповідь на кілька десятків строф з однаковим закінченням-приспівом, щоб народ не нудився, а повторював. То лишились нині у нас від тих поем хіба заголовки, які і називаємо ми "короткими піснеспівами". Але Слава Богу, збереглись повні тексти багатьох кондаків, в тому числі найвідомішого майстра з яким цей жанр пов'язують - Романа Солодкоспівця.

В Романа є кондаки на різні свята, але найвідомішим з відомих є Кондак на Різдво Христове. 

І от вчора мені відкрились очі, що той кондак, то буквально вертеп. Відкрились очі, бо Театр Українського Католицького Університету "На Симонових Стовпах" разом з хором УКУ "Стрітення" поставили цей кондак як вертеп. І в тексті навіть не довелось нічого міняти(!) бо кондак то ж і є драматична і динамічна поема-проповідь. Просто поставити декорації, роздати ролі: Йосифа, Марії, Волхвів, та й хор, от вам і вистава, от вам і вертеп. 

Дивовижно, як текст VI століття може оживати, виглядати природньо, з декораціями зробленими, в тому числі, проектором. Безперечно це вийшов дуже "високий" вертеп-молитва, але виникає у мене думка, а звідки ми знаємо, як воно виглядало в VI столітті? Чи не могло й виглядати воно так? (Ну добре, без проектору, я розумію)

Тішусь, що зараз в Україні робляться подібні речі, бо ставити театром поему-проповідь VI століття, на яку приходить купа людей - то говорить про файний рівень християнської культури.

(Запису не маю)

Ідеальний опис бісівського зла

Зустріти ідеал зла можна в дитячий книжці Роальда Дала – Відьми.

Для відьом, діти є огидні, діти смердять, присутність дітей – незносна. Тому відьми шукають усіх способів, щоб дітей вбивати, і кожна відьма вбиває мінімум по дитинці на тиждень, а значить по 52 дитини річно. 

“- Тато, відьми дурні, вбивати треба не дітей, а дорослих, бо будуть народжуватись нові діти” - каже мені донька.

І вона б мала рацію, але є ще одне але, найбільше що відьми люблять, від чого вони отримують безконечне задоволення – смерть дитини. Інакше можна було б просто втікти в те місце, де жодної дитинки немає, та й жити собі спокійно.

Відьми ж навпаки, намагаються жити якнайближче для дітей. Тільки от самі по собі вони страшезні, а тому потребують маскування. Від маскування у відьом з'являються на шкірі виразки, які змушують їх додатково страждати. Тому життя відьми – безконечне страждання, а задоволення це лише момент вбивства дитини. Вони не можуть покинути це страждання, бо джерело їхньої насолоди і є джерелом їхнього страждання. Тільки от насолода коротка, а страждання постійне.

На мою думку, це ідеальний образ диявольського підходу до стосунків.  І та, то дитяча книжка, де вразила мене ще одна річ, але про це якось іншим разом.

Про Терезу і Марію

“З нами Мама Тереза і Діва Марія
Босі, ніби по лезу, йшли по землі
With us mama Teresa, Diva Maria
All the Divas were born as the human beings”

Є багато нарікань на те, що англійською цей куплет переможниць євробачення звучить зле і його треба переробляти. Я й сам так перше подумав, але це не правда. Куплет добре звучить і грає на кількох рівнях. Слово Діва у нас означає “незайману” жінку. В англійській і багатьох інших мовах воно означає дуже успішну акторку або співачку, ну таку успішну, що її аж обожнюють. Власне слово “Діва” і є похідним від латинського слова Deus (Бог).

Це й обігрується в останньому рядку де сказано: “Всі Діви (люди яких обожнюють, або й обожені люди) народились як просто люди". Шлях обоження – він ніби петля, тернистий, звивистий, скелястий, та його можна пройти бо ось вам приклад тих, що йшли босими ногами по цій землі як по лезу і не впали. Це приклад двох жінок – Терези і Марії. Тут Тереза і Марія – просто два “меми” – найвпізнаваніші для нерелігійної людини святі жінки.

І так, це все розраховано на людей не релігійних, але духовних. На цій темі віри і духовності, поокремо і разом, Джеррі й Альона сидять з початку повномасштабного вторгнення, і сидять моцно. Пісня "Мрія" від Джері - вважаю дуже вдала, навіть з християнського погляду.

Я думаю, що вони цілком щирі в своїй духовності, а те, що вона є на рівні мемів, а не християнськи осмислена, ну то це вже інше питання. Позитивно вражає, як співачки розібрались в історії Мати Терези, і стоять на своєму, це круто, а хто хоче теж розібратись, замість повторювати наративи про Терезу як антигероя - ось вам посилання на блог домініканця Петра Балога, він троха копнув то питання (Дякую Михайлу Гевкові за цей лінк!)

Хотілось би більше музики від християн, що осмислюють свою віру? От вам свіженький приклад такої пісні:"Голову з Плечей". Саме завдяки Дмитру з цього гурту я і написав допис про “Марію і Терезу”. Дякую Дмитре за натхнення і піснею, і копнячком до написання допису. Я це ціную.

Ну і та, можете написати в коментах, хто вам сподобався найбільше, я вже пішов писати, і ні це не "Марія і Тереза".

Як пов'язані «Бійня у Школі Колумбайн» та книга «Гаррі Потер і філософський камінь?»    

Чи чули ви про «Бійню у Школі Колумбайн»? Довгий час в США це була наймасовіша стрілянина в школі. Року 1999 двоє підлітків розстріляли десяток однолітків, і намагалися підірвати вибухівку.

Чому вони це зробили, хто винен, як цьому запобігти? 

Відповідь яку знайшли багато американців була проста – вина в тому всілякі «темні субкультури» музика, ігри, книги. Ба більше, це все сатанинський, антихристиянський випадок, бо хіба ви не чули про дівчинку, що сказала «Так!». 

Я от про дівчинку Кесі, що сказала «Так»! ніколи перед тим не чув, а моя дружина, звідкись, знала. Якщо ви як і я ніц такого не чули, то виявляється, один з підлітків вбивць спитав у Кесі, чи вона християнка, а після ствердної відповіді – застрелив. Так повідомив інший учень, з тих що пережив той день. Історія розлетілась моментально. Історія  обросла подробицями, що, як виявляється, старались вбити саме тих учнів, що й були християнами. Історія, щоправда, була помилкова, бо стосувалась іншої дівчинки, яка якраз вижила, після того як сказала, що християнка (так, життя дивне) але кого вже то цікавило?

Ось тут ми і переходимо, нарешті, до Роулінг.

Вгадайте, яка найпродаваніша книжка в Америці в 1999 році? Бінґо – історія про Хлопчика, що Вижив. Цього ж року, довкола Гаррі Поттера вже почала формуватись суб-культура завдяки сайту Mugglenet (Так він існує з 1999 року і досі). І ось, ми маємо книгу для молодшого шкільного віку, де щось там про чаклунів і відьом, про темні обряди і кров єдинорога, а в Британії зростає кількість неоязичників (таки-так), ну то значить ось вона – Відьма! 

І це нічого, що Роулінг відразу сказала, що в магію не вірить, до неоязичницьких груп не належить, і взагалі надихалась християнськими темами. Понеслось. Книжки Роулінг палили, її звинувачували, її не чули. Фактично, цілком випадковий збіг обставин привів до того, що Гаррі Поттер став “антихристиянською книгою” номер один на довгий час. 

Весь цей допис натхнений подкастом “Спіймай Відьму” де з Роулінг говорять про спалення її книг. Щоправда християнські фундаменталісти – давно минуле і вже підзабуте (ну добре, в Польщі недавно був перфоманс, десь в 2019). Цей подкаст про те, як і чому її книжки палять активісти транссексуали, а епізод з християнськими фундаменталістами – всього на всього передісторія, але дуже цікава.

Бонус: Американське православ'я і протестантський фундаменталізм.

Бонусом, дам вам штрих якого нема в подкасті, і який особливо зацікавив мене:  пік “протестантських фундаменталістських” дискусій в США припав на 2002 коли обурені батьки намагались вилучити книжку зі шкільної бібліотеки через судовий позов (ніц з того не вийшло).  Католицька Церква не мала офіційної позиції, але загальну кількість відгуків можна охарактеризувати більше як позитивну, так само й Англіканська Церква навіть дала свої Собори для зйомок кіно, натомість найбільше підпали під аргументи американських протестантських фундаменталістів… православні. Та й не лише в Америці. Єпископат Фракії ( це Греція) навіть в 2003 році офіційну заяву написав про засудження сатанинського Гаррі Поттера.

Чому православні? Для мене це було загадкою, але потягши за нитку виявилось, що в 90-х роках значна частина православних церков Америки обрала стиль проповіді: «Ми є справжня найтрадиційніша з традиційних церков і найконсервативніша з консервативних». І цей стиль приніс результати! З 80-90-х і до нині кількість новонавернених в православ'я зростає невпинно. Так буває, що більше половини парафіян або клиру це американці «навернені» з інших християнських церков. Завдяки рекламі православ'я як найконсервативнішого з консервативних ці новонавернені — фундаменталісти, які вважали свою рідну церкву занадто ліберальною і відкритою до світу.

Я не берусь казати за наслідки, і впевнений, що подаю тему спрощено, але хоче почитати детальніше про цей феномен ось посилання на статтю.

#дітивхрамі

Ходити до церкви з дітьми - виклик. І важне коли церковна спільнота приймає батьків з дітьми. Помічним у цьому є різні дрібнички.

Одна з таких дрібниць - на фото.
В нашій церкві завжди є олівці, розмальовки і папірці для дітисьок. (Подяка пану Богдану, який то приносить) А також кілька зручних місць позаду де діти можуть малювати.

А як у вас з цим?

Якщо побачили хештех - то так, згодом це буде серія дописів про дітей і церкву. Від таких дрібничок, до чогось більшого.

Протестантські Фундаменталісти і радикальні транссексуали

Дослухав про критику транссексуалів від Джоан Роулінг. Нігди до того не цікавився цією темою, бо вона занадто у нас істерично заполітизована. Відтак слухати це все свіжими вухами було ще цікавіше.

Роулінг критикує транссексуалів з погляду феміністки, а не представника традиційних цінностей. Бо коли дівчата підлітки, зі згоди батьків, можуть вже в 12 років медично змінити стать на хлопчачу, то на думку Роулінг причина часто полягає в тому, що хлопчиком бути крутіше ніж дівчинкою, і цей стереотип досі існує. Тому підліткових переходів з дівчат в хлопчаки є в 5 разів більше ніж навпаки, з хлопців до дівчаток. Висновок Роулінг: дітиськам треба трошки почекати, не робити невідворотніх медичних кроків, спробувати прийняти себе і своє тіло, може вони, в кінці кінців, лесбійки, а не хлопчаки?

То всьо дуже цікаве, хто хоче може послухати, бо квінтесенція поглядів Роулінг в 7 серії подкасту, але мене зацікавило інше – спільна риса читання Гаррі Поттера частиною крайніх протестантських фундаменталістів, а водночас і крайніх транссексуалів.

Готові? Тарапа-паам (тут музика).

Що фундаменталісти, що транссексуали читають Гаррі Поттера дуже буквально, прям дуже.

Фундаменталісти кажуть, там є магія, а тому Роулінг пропагує і підтримує магію. Якщо ж, Роулінг не вірить в магію і не підтримує магію, то вона не розуміє власних книжок, які магію пропагують, і усіляке темне чаклунство. Тут Роулінг може і хороша, але її книжки погані.

Натомість частий закид зі сторони транссексуалів до Роулінг полягає на тому, що в її книжках діти і підлітки роблять самостійні вибори, небезпечні для життя, і рятують світ, а тому як вона може бути проти самостійного вибору підлітком власної статі? В цьому випадку книжки Роулінг хороші, а от вона сама – погана.

Та для обидвох категорії у неї одна і та сама відповідь: Люди добрі, та то дитяча книжка! Не повторюйте того, що там пишуть і не беріть того буквально!

Буквалізм річ небезпечна, уникаймо буквалізму. Дякую за увагу.

#дітивхрамі

Минулого разу, говорив про олівці й розмальовки як "храмовий інвентар". Це забезпечити не так складно, та є і просунутий рівень. Розкладка з книжками. Ні навіть не так, розкладка з книжками доступна для дитячих рук. В нашому випадку ті книжки можна купити, і все це видавництва "Свічадо". Це добрий варіянт, якщо туди додати просто вімельбухів (книжок-розглядалок побільше) то взагалі ідеально.

Діти ті книжки тягають, іноді псують і тоді батьки їх купують (ну переважно). Іноді просто купують. Але то дуже і дуже помічне для дітисьок в храмі.

Чи є у вас в церкві шось такого? (закритий кіоск куди діти не мають доступу не рахується, якщо є контроль — теж не рахуємо).

Якщо щось таке є - тисніть 👍 , а якщо нема - 👎 (Та, просто сердечко - теж приємно)

На фото — колода карт по мотивам Енеїди випущена в незалежній Україні 1992 року.

Якщо приглянетесь до хрестового валета - побачите перші рядки гімну створеного Конинським і Лисенком як "дитячий гімн" (тобто пісня школярів) в 1885 році.

Цей гімн "Боже великий Єдиний" сьогодні навряд зустрінеш на якійсь колоді карт, але мало не щодня його можна почути в церкві. Особливо в УГКЦ.

Майже всюди і майже завжди його співають після Служби Божої. Я в момент співу відчуваю себе школярем. Враховуючи, що школа у мене залишила непрості спогади, то твір цей я переношу тяжко.

Ще тяжче те, що ми якось ну не годні помолитись за Україну на Літургії (хоча на то є кілька місць в службі, ектенії, та й наприкінці анафори). Тому нам треба молитва після молитви, бо шо на тій Літургії було - Бог його зна. Про усілякі панахиди і молебні взагалі мовчу.


Але хто хоче шось про день валентина - подивіться уважно на інші карти, і мо шось в тому напрямку знайдете.

Ось вам нормальні стихири на "Господи Воззвах"

Увечір Авраам візвав до Тебе на верхів'ї і до нього Ти озвався, о Людинолюбче. І ми вечірньої пори взиваємо до Тебе, о премилосердний Боже: на поміч поспіши нам - алилуя - і помилуй всіх.

Увечері візвав до Тебе Єзекія, і Ти визволив його з-під асирійця влади. І ми, о Господи, вечірньої пори взиваємо до Тебе: від лукавого ізбав нас - алилуя - і від сил його, які воюють проти нас.

Слава Отцю і Сину і Святому Духові

Тіло, душа і дух до Тебе, Господи, взивають. Змилуйся над ними, допоки вони в віці цім. Коли розділяться, не зможуть Тебе прославляти. Коли судити сядеш, поєднай їх. Яви Свою любов їм - алилуя - і до життя нового воскреси.

І нині і повсякчас і на вікі віків. Амінь.

Будь днем нам, Господи, якого вечір швидкоплинний не здолає, як в місті тім, де ночі більш немає, бо слава Божа - його світло, Агнець же - його світило,
яке ходу усіх народів світу освітило.

(Вечірня понеділка. З часослова "Prayer with the harp of the spirit : the prayer of Asian churches")

Кому сподобалось, то я вже перекладав гімн вечірнього світла і кадила з цього понеділка, а о.Василь його поетизовано переробив, він отут., так само і ці тексти є в моєму чорновому перекладі і доопрацьовані о.Василем, за що йому дяка)

Жінки, що не подивились уважно.

Ілюстрація — типове зображення "гробу" часів Ісуса. Вид "згори". Померлих хоронили в "нішах", і в такий гріб було потрібно зайти і знайти потрібну нішу.

Так і роблять жінки в євангелії від Марка. Входять всередину гробу й бачать, що з правої сторони цього "майданчику" сидить юнак. Юнак вказує їм на місце, на одну з ніш, і каже: ось це місце де поклали Ісуса, але він Воскрес.

Все. Жінки, нажахані, тікають від гробу. Кінець історії.

Бібліст M.Goodacre зауважує: якщо б гріб був новий, і всі інші ніші порожні то не треба було б казати, що Ісус лежав саме тут, в цій, а не інакшій ніші. Для Марка це не проблема, бо він ніколи і не стверджував, що Ісуса поклали в гріб без сусідів.

Натомість інші євангелисти, що пишуть пізніше, наголошують, що гріб новий, крім Ісуса ніхто там не лежав. M.Goodacre припускає, що ця деталь є тому, що над оповідкою Марка могли насміхатись. Казали: жінки просто не перевірили всі ніші, повірили на слово, й втекли. Тому й не знайшли тіло Ісуса.

#Дітивхрамі

Що ви тут бачите? Я бачу килим. Килим це річ естетично не завжди приваблива, але для дітей дуже файна, бо звук черевичків що тупотять по якісному килиму - це зовсім не те саме, що звук черевичків, що цокотять по плитці.

Для естетики в церкві килими то не завше добре, але для дітей, килими в храмі — благо.

Отаке неочевидне (?) про дітей в церкві.

Невідворотність
#думкиначорно

В дитячій книжці “Відьми” Роальда Дала, маленький хлопчик стає жертвою, кого б ви подумали? Правильно – відьом, що перетворили хлопця на мишу.

І все, хлопець залишається мишкою до кінця свого життя. Процес перетворення є невідворотній. Ліків від цих чарів не існує. Хтось би може цілу другу частину книги побудував на тому, як хлопець знаходить шлях до порятунку, але не Роаль Дал.

Дивовижність того, що якісь помилки, якісь випадки бувають невідворотніми для мене нині стоїть дуже гостро. Бо он ціла кіновселенна Марвел створила паралельні світи, дуже схожі один на інший. Для чого це було зроблено? Та для того, що можна руйнувати цілі світи, вбивати персонажів, але це не має по-суті ніяких наслідків, бо в паралельній і сусідній реальності ті самі (майже ті самі) персонажі існують і спокійнісінько живуть на світі. Безконечні “воскресіння” персонажів, тобто повернення їх до життя, знецінюють саму смерть, а тому й збивають драматургію і заводять в глухий кут. Детальніше про це во можете подивитись в прекрасному відео Влада Сторітелера на ютюбі.

Лякаючим є те, що воскресіння Ісуса Христа теж можна сприйняти через тему “ось він воскрес”, а тому Його смерті ніби й не було. Але вона була. Євангельська історія про воскресіння Ісуса зовсім інакша, ніж те як сам Ісус воскресив, до прикладу, доньку Яїра. В випадку малої дівчинки – вона продовжила жити своє життя, воскресіння стало поверненням до її попереднього стану. Воскресіння Ісуса не стало просто “поверненням Ісуса з Назарету” до стану в якому він був перед тим.

Справа Ісуса як мандрівного проповідника, що зцілює людей, сперечається з фарисеями – ця історія завершена. Ісус не повертається до неї, не зустрічається з Пилатом, щоб показати і підтвердити власне повернення до життя. Його воскресіння стає новим етапом, зовсім іншим життям, іншою якістю цього життя. Тому смерть Ісуса цілком реальна, і його воскресіння не просто повертає до життя, як це у героїв марвел, йдеться про нове життя в новій якості.

Стихири вечірні четверга західно-сирійського обряду:

Увечері ми прийшли до Твого дому, Господи, просити милості, співчуття і прощення гріхів, а вранці нехай прийдемо і поклонимося Тобі, Спасителю наш, бо Ти є Той, Хто милує грішників у їхніх провинах.

Ти, Благий, що ввечері воздав нагороду ревним і об одинадцятій годині знову зарахував до гідних тих, що прийшли, дай нам, Господи, щоб ми стояли з відкритими обличчями при воскресінні, щоб з першими і останніми оспівували Тебе.

Слава

Слава Тобі, Охоронцю, якому служать сторожі, що насолоджуєшся служінням тих, хто служить на землі в милості Твоїй; взиваємо до Тебе з глибини, почуй наш голос, як Йона взивав до Тебе з глибини моря, і Ти вислухав його.

І нині

До Тебе взивають стражденні, Милосердний, і в Тобі знаходять притулок змучені, Чоловіколюбче; будь захистом для життя їхнього хрестом Твоїм і охороняй їх від лукавого, що воює проти них.

(The Book of Common Prayer [Shhimo] of the Syrian Church) Стихири понеділка, після мого костурбатого перекладу, дуже гарно доопрацював о.Василь Рудейко. Вони отуто

Поклоняємося Тобі, Христе Боже наш, і під хрестом Твоїм знаходимо пристановище;
Твоїм хрестом нехай буде досконала жертва уст наших і кадило ума нашого; Твоїм хрестом нехай прийде мир і радість дарується нам;
Твоїм хрестом нехай буде піднесена Церква і збережені діти її;
Твоїм хрестом нехай буде знищений гріх наш і примножиться правда;
Твоїм хрестом нехай буде повалений ворог і утверджені вірні;
Твоїм хрестом нехай збережуться живі і воскреснуть мертві;
і в останній день нехай буде він нам охорона,
і нехай прийде народ Твій до дому життя, і нехай принесемо хвалу і подяку Тобі,
і Отцю Твоєму, і Святому Духові Твоєму, нині, і повсякчас, і на віки віків,
Амінь.

( Молитва утрені Пятниці з Західно-Сирійського часослову).

Благодаримо Тебе, Небесний Агнче, що зійшов з лона сокровенного Отця, і прийняв плоть дочки Давидової, і страждав, і помер за стадо Твоє, що було поневолене лукавим, і визволив його з рабства вічною Твоєю любов'ю, і ось воно на всіх усюдах співає Тобі хвалу голосами чад Своїх; нас, грішних, зарахуй, Господи, до числа пророків і з'єднай нас з апостолами і мучениками, спаси нас від кари гріховної і від ворога, що переслідує нас, від поглинення світом і від заздрощів, щоб ми перемогли лукавого і сили його; нехай кадило наше буде приємне в очах Твоїх і нехай прохання наші будуть вислухані з багатства скарбниці Твоєї; недужим пошли здоров'я, засмученим утіху, скорботним полегшення, а полоненим визволення; живих охороняй, а Твій мир, спокій і любов нехай панують над чотирма сторонами світу; вірним спочилим дай упокій, а ми принесемо хвалу і подяку Тобі, і Твоєму Отцю, і Твоєму Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків, амінь

З вечірні суботи західносирійського обряду

Зображення з: Страшно середньовічне.

Чи правду казали Євангелисти?

Питання поставлене в заголовку має сенс лише в одному випадку – коли ми правильно розуміємо жанр Євангелій. Прикладом послужить нам етюд Марка Черемшини присвячений Василеві Стефаникові. 

В цьому етюді Черемшина так описує Стефаникове народження:

- Жайворонки злетілися і над дитиною збили крильцями та й заголосили, аж дєдя і мати жахнулися. … А як заклекотів кований віз і дєдя везли у село і маму, і дитину, то жайворонки летіли мокріські за возом і так жалібно співали, що всі села на дорогу повиходили. … Мужики прижмурювали свої глибокі очі і розпізнавали, що цю дитину птахи у неба випросили, аби ввесь смуток із сіл зібрала та й аби його буйним вітром вгору передала. … І розтворили свої ворота, аби дитину приймити, аби її пригостити. … І своїми слізьми дитину купали, свій біль у діточе серце переливали… І своїми мозілями його голову гладили, аби дитина з мозолів їх гадки у свою головку брала.

Чи правду написав Черемшина про Стефаника? Чи дійсно так воно все було? Задавати таке питання – чисте безглуздя. Опис народження Стефаника тут подано не з перспективи історичної біографії, а з перспективи значення Стефаника, того ким він є для спільноти, і якою стала його «місія». Звісно ж, тут є і те, що ми називаємо фактами, а саме – Стефаник народився в селянській родині. Та це є факт вплетений в важливішу історію.

Так само і в історіях про народження Ісуса, ціль є передати те, ким є Ісус для спільноти вірних, а не лише історичні факти про нього. Ось приклад: для Луки важливо, що Ісус прийшов до бідних, тому він і каже, що найперші зустріли немовля пастухи, а то є найбідніші люди в Ізраїлі. Натомість в Євангелії від Матея, до Ісуса приходять Царі з дарами.

Звісно, що ми це все поєднуємо й узгоджуємо, бо богословськи воно без проблем є цілістю, бо Лука читав Матея і не мав проблем з тим, щоб написати інакше. Але сприймати ці події як історичні оповіді було б так само мудро, як і читати в подібному ключі посвяту Стефаникові. Оповіді, що Матея, що Луки про народження Ісуса – правдиві з огляду на те, що вони богословські розкривають ким є для нас Ісус, а якщо ставити до них вимоги історичної науки, то можете глянути оце відео за посиланням.

Входимо в великий піст, то варто нагадати про існування оцього матеріялу. Раптом ще хто не читав. А так, скоро буде багато нового, от-от!

Як служили Літургію Передшеосвячених Дарів у Константинополі, тоді, коли Київ приймав християнство? Слов'янських джерел з цього часу практично не залишилось. Та й навіть грецьких джерел,які подавали б цілісний чин богослужіння з цього часу не так багато. Тим цікавішими є новітні дослідження і наново відкриті джерела, які дають можливість побачити молитовні практики, які надихали наших предків прийняти саме "грецьку" віру.
Головне, що можна сказати про відомі нам джерела з того часу, що богослужіння були більш лаконічними і логічнішими ніж ті, якими ми користуємось зараз.
Не переобтяжені додатковою псалмодією і безконечними рядами монашої піснетворчості. Без 100500 відпустів і обов'язкових 'приватних' молитов. Є над чим думати на шляху до літургійного оновлення.