"Будьте веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі" (Рим. 12:12)

Таким я точно не був на початок минулого великого посту, на початку війни. Взагалі війна дуже добре показала, наскільки для мене молитва була річчю віртуальною, а не реальною. Думав собі, який та молитва має сенс? Та ніякого! Треба робити щось важливіше. Нічого важливішого за цей рік я не зробив.

Слава Богу, що завдяки прикладу мужів молитви, завдяки тому, що почався Великий Піст з щоденним служінням утрені й літургії передосвячених дарів на моїй парафії, я просто пішов і молився, без віри в якийсь результат. Невдовзі результат став видимий для мене, і видимий для вас. Я дякую кожному, за віртуальний, і особливо за живий відгук на текст "Новини як антимолитва".

Сьогодні, пам'ятаючи про всю слабкість мене і моїх слів, ризикну таки сказати, що терпеливість та надія народились з витривалості в молитві й без молитви їх би просто не було.

Дай нам усім Боже витривалості в молитві, а через неї - сил перетривати горе, радіючи надією.

- Тату, а чому ми не бачимо Бога.
- Я не знаю. Думаю, що це така Його хитрість.
- Хитрість?
- Він просто хоче, щоб Його було видно завдяки тобі і завдяки мені. От я тебе бачу, а вітер не бачу. Чому?
- Бо у вітра немає ручок і тому він бавиться волоссям, але його не видно, а у мене є руки і все все.
- Бог хоче, щоб ми були йому руками і не тільки руками, а тілом. Тому церква це не будівля де ми ходимо, це ми всі разом, ми Тіло Бога, і побачивши нас людина має побачити що тут є Бог.
- Я прокинулась і їсти хочу.

На годиннику 3:30 ночі. Богословський екзамен донька влаштовує мені завжди або коли засинаю, або коли б хотів заснути. Часто я його завалюю, але Анісія милосердна. Якщо відповідь не працює, то дає декілька вечорів на роздуми. Чи ця відповідь працює - побачимо згодом. Для мене, принаймні частково, - працює. А для вас?

( Публікація узгоджена з 4-річною донькою)

Завтра є непересічна подія для всіх хто цікавиться богослужінням. Це семінар присвячений піснеспіву, котрий з четвертого століття і до сьогодні є частиною щоденного: ранкового і вечірнього богослужіння візантійської церкви. Присутній він і багатьох інших церквах, а в латинській церкві є частиною меси.

Семінар присвячений піснеспіву, котрий зараз у нас є в стані плачевному, можна навіть сказати зламаному, хоча багато хто цього навіть не помічає.

Не помічає, бо не знає як виглядав цей піснеспів і був задуманий від початку, яке є його богослов'я і місце.

Знаючи трошки інсайдерської інформації: для мене дослідження плоди котрого будуть представлені завтра, є заявкою на те, що Велике Славословя має бути реформоване. Якщо хоче по праву бути Великим піснеспівом церкви. Таким яким було створене.

Завтра на 15:00. Львів. Запис може буде. Щиро запрошую.

#ПораДіймо.

Пекельна затримка
#ЛітераТурне

Під час екскурсії пеклом Данте багаторазово затримується потеревенити з різними людьми. Буває, що ці розмови за життя довгенькі. Буває й так, що розговорити когось в пеклі Данте вдається лише обманом. Екскурсовод Вергілій в жодному з цих випадків не підганяє та не засуджує мандрівника. В кожному, крім одного, коли замість говорити з засудженими, Данте спостерігає за лайко-бійкою двох фальшивників.

Мешканці пекла, не маючи що робити, розважаються влаштувавши маленьке “Ток-Шоу”. Видовище ляпасів язиками й кулаками настільки захоплює мандрівника, що Вергілій «підбадьорює» Данте словами: «Дивись і далі ти. А я побачу марного гульвісу». (Фрагмент XXX пісні в перекладі Максима Стріхи).

Серйозніше цього звинувачення годі й придумати, адже екскурсія пеклом для Данте це протилежність прогулянці роззяви. Для аналогії, уявіть журналіста, котрого послано до України дослідити ставлення українців до Росії. Уявіть, що матеріал опублікований цим журналістом включає величезний блок суперечки двох тубільців: однин за «Путін хороший і мижєбратья», а інший за «Путін жахливий, але Росія хороша». Це реалістичні позиції. Дискусія між тубільцями може бути захоплива. Тільки от журналіст, котрий присвятить значну увагу такому «смаженому» матер'ялу, попросту зрадить те заради чого його послали в Україну.

Так і тут, пекло зрозумівши, що зупинити просування Данте силою не вийде – намагається підкупити його увагу. Підкупити єдиною монетою, котру лиш має – фальшивою від професійних фальшивників. Данте ледь не зрадив призначенню своєї подорожі, і де(!) перед входом в найглибші щаблі пекла – щаблі зрадників.

Зрада для Данте, це те що є найдалі від любові, а чим далі від любові тим ближче до серцевини пекла. Одним з видом цієї зради є звернути свою увагу і час не на те, що потрібне і бажане. І знаєте, це прям щоденна практика мого життя.

Зрадити роботу означає попросту не приділити на неї часу, або не приділити достатньо якісного часу. Зрада дитини, це коли я бавлюсь з нею одною рукою та оком, а іншим слідкую за скандалом з Іво Бобулом (Зрадити дитині з Іво Бобулом(!)). Зрадити Богу це просто забути про нього. Що зробити дуже легко, бо Він себе не нав'язує.

Ця думка чудово розвинена і показана в проповіді Джона Марка Комера, котру я вже пропонував тут на каналі. Зараз Великий Піст, тому ця проповідь стала ще актуальнішою для перегляду. Хто не встиг подивитись, запрошую!

Неідеальний Рай

Ми уявляємо собі Рай як місце, котре було створене від початку ідеальним та досконалим. Але насправді Рай розвивався, і розвивався не без участі людини. Ось у другій главі Буття людина є у пошуку помочі, котра йому відповідна, і не може знайти, бо нікого подібного йому просто немає. Лиш тоді, коли сама людина це розуміє, Бог творить їх у відповідності до один одного: чоловіком і жінкою.

Бог не творить жінку з нічого, це означало б, що вона вторинна до чоловіка, йде після нього. Ні, замість цього, Бог змінює самого чоловіка, так що він вже не такий яким був перед тим. Тому можна сказати, що чоловік твориться одночасно з жінкою. Так і сказано в першій главі книги Буття: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх».

Це творення людини є суттєвим етапом розвитку Раю і творіння, котрий відбувався вже разом з людиною. Людина запрошена до розвитку творіння разом з Богом. Тому можливий і занепад, що був розвиток. Тому Рай це не просто міфічні часи досконалості. Людина в раю не була досконалою від початку. Якщо б була досконалою, чому мала б шукати собі якоїсь помочі?

Бог запрошує людину до співтворення. Запрошує так, що вже від початку співтворення означає дуже посутні зміни в самій людині. Означає зміни й навіть жертву, бо полягає в віддачі себе. Віддачі, котра призвела до створення ще чогось більшого.

В цих роздумах я не є такий оригінальний. На багатьох сторінках це розбирає Папа Йоан Павло ІІ в своїй книзі “Богословя Тіла” (котра до речі недавно вийшла українською, і я про неї ще тут напишу), але крутіше ніж Йоан Павло ІІ цю ідею передав сьогодні автор канали Печера Єроніма, ось таким віршем:

Хіба жінка, Адаме, забрала твій рай?
Це неправда.
Як змій спокушав - ви стояли обидва.
Та й не відаєм ми, як повівся би ти,
Коли той говорив би до тебе.
От що знаю точно, без тіні вагань,
Без жінки ніякого раю не було,
Був сад, щоб його доглядати,
Але це був не рай,
Бо щось в ньому було "не добре".
Вже були й дерева, і зілля, і трави,
Звір польовий і птахи піднебесні,
Бракувало лише її.
Без неї ніщо, навіть Древо Життя,
Ще не мало вповні свого сенсу.
Не жінка, Адаме, забрала твій рай,
Вона - та, хто його довершила.

Канал цей я вже радив і буду радити. Підписуйтесь на Печеру Єроніма. Там зараз серія чудових дописів про початки книги буття. Навіть є розбір про Ліліт - першу дружину Адама :) (погортайте вгору).

#БогословяТіла

​​Огляд семінару про Славословя 👆.

Щоб розуміти, про що йшла мова на семінарі нам треба троошки передісторії. 

🙏 Християни - моляться. Та ще й вважають що то річ завжди добра. Тут думаю поки ви нічого нового не дізнались, бо то з Євангелія зрозуміло. Також християни вже в третьому столітті вважали, що спільнотна молитва рано і ввечорі є приписаною, тобто такою, котру тре звершувати бо так Бог заповідав. 

🔐 Така заповідь з Євангелія цілком не очевидна. Бо її нема в усьому Новому Завіті. Тілько от крім Нового Завіту є ще Старий Завіт, котрий християни теж вважають своїм. І ось там, заповідь Божа звершувати ранкове і вечірнє богослужіння є. 

⛪️  Щоправда ця заповідь була дана для одного єдиного Єрусалимського Храму, і стосувалась лиш його. Тому коли наприкінці першого століття Храм був зруйнований вщент, то для Юдеїв це була катастрофа.

✝️ Християни ж до зруйнування Храму були готові. Ба більше, вони не вважали що втратили храм, вони вважали свою спільноту новим храмом, а себе спадкоємцями обітниць. Тому осмислили храмове щоденне богослужіння як своє власне.

Це храмове старозавітнє богослужіння зранку і ввечорі включало в себе такі елементи описані в книзі Виходу (29-30): 

🕯 Запалення світла на семисвічнику в формі кущика. Одне з важливих значень - Бог присутній у Храмі через палаючий кущ, так як він був присутній у явленні Мойсею. 

😶‍🌫️ Запалення кадила. Мало того що запах, так є і ☁️. Така хмара яка наповнювала храм являючи Божу присутність і така яка вела Ізраїль по пустелі. Тобто теж знак Божої присутності.

🐏 Запалення ягнятка. Це подячна жертва Богові, котрий вирятував свій народ з неволі Єгипта.

Звісно не все, що було в Старому Завіті християни брали як воно є, бо інакше у нас би смажилась в храмах рано і навечір баранина. Точніше буде сказати: нічого християни не брали як воно є, а все пропускали через одну призму - особу Ісуса Христа. 

🌿 Присутність Ісуса у обрядах світла й кадила та визволення через Ісуса, от що є в центрі християнського богослужіння зрана і ввечорі. Звільнив Ісус й баранців від спалення. Християни замінили жертвоприношення ягнятка на подяку Отцеві за Ісуса Христа, досконалого Агнця, котрий взяв гріх світу. (Як по людськи пояснити, чому це сталось і що значить, я поки що не знаю. Тому поки прийміть просто факт.)

🦾👏 Якщо ви дочитали сюди, то вітаю - коротка передісторія закінчилась! Темою семінару був піснеспів в котрому й розкривається ця центральна подяка Отцеві за Христа як Агнця. Піснеспів, котрий існує в церкві вже XVI століть і за цей час перетворився на каліку зазнав деяких посутніх змін. 

На прикладі цього піснеспіву про те, як в церкві все буває цікаво й неоднозначно та про реформу богослужіння - в наступному дописі.

Зображення: Атріум Euphrasian Basilica, Poreč, Croatiaraft

​​Як загубити голову так, щоб це не помітили.
(Продовження переказу семінару про Велике Славослов'я) 

👆Вище ми говорили, що церква переосмислила, а не відкинула храмове богослужіння Старого Завіту. Тому замість спалювати зранку і ввечері ягняток, церква збираючись зранку і ввечері дякувала за Агнця Божого – Ісуса Христа. 

⚜️Цей подячний гімн є одним з найдавніших текстів богослужіння зрання і ввечері, що дійшли до нашого часу і запис котрого маємо з IV століття. Він існує в більшості християнських традицій по всьому світу. Крім візантійців є він у вірмен, коптів, західно-сирійців, та й латинян (список не повний).

⏳Тому маємо богослужбову традицію, котра триває вже більше ніж півтора тисячоліття та заснована на Святому Письмі обидвох завітів. Звучить дуже гарно, правда ж? Можна пишатись нашою давньою та глибокою традицією.

Щоправда, ось як звучить цей гімн на нашій вечірні візантійського обряду:

🌙 «Тобі подобає хвала, Тобі подобає пісня, Тобі слава подобає, Отцю, і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.» 

❓Чи помітили ви тут щось про подяку Отцеві за Ісуса Христа? Якщо не помітили то не дивуйтесь, бо її там дійсно немає. Просто за довгий час свого існування гімн зазнав редактури, а ще по дорозі ми загубили першу половинку цього гімну.

Ось як звучав би оригінал, в котрому втрачене я виділив тлустим: 

🌕 Хвалимо Тебе, благословимо Тебе, прославляємо Тебе заради великої твоєї слави, Господи, Царю, Отче Христа – непорочного Агнця, що бере гріх світу. Тобі подобає хвала, Тобі подобає піснеспів, Тобі слава подобає, Богу і Отцю через Сина в Дусі Святому на віки віків. Амінь.

🤯Як бачите (правда бачите?) дещо спільне в цих гімнів залишилось. Причина такого скорочення у тому, що цей гімн співали декілька разів, як приспів до стихів зі Святого Письма. Тому, що співати цілий гімн багато разів було ліниво то співали спочатку весь, а потім лише другу половину. От ця друга половинка й залишилась на самому кінці, після всіх біблійних стихів. Тепер відомий цей гімн під назвою "Сподоби Господи" (за початковими словами парафрази першого біблійного стиха). Про те як виглядав гімн початково з часом просто забули. 

🎵 Від себе скажу. що зараз ситуація така, що якщо в слов'ян цей піснеспів "Сподоби Господи", ще є традиція співати. Натомість у греків він став набором біблійних стихів, котрі читають або й бурмотять поскору. Можна сказати – піснеспів на межі зникнення. Бо те що бурмочуть - вже не є піснеспівом. 
(Дисклеймер: практика буває різна, я кажу про поширену традицію).

З ранковим піснеспівом вийшла зовсім інша, й не менш захоплива історія. Про це буде вже в наступному дописі.

​​Викорінити єресь, навіть там де її немає.

Ми продовжуємо огляд-переказ-переспів великого семінару про Велике Славослов'я!

🐏В попередніх дописах ми розібрались, що від IV століття і до сьогодні в богослужінні нашої візантійської церкви зрання й ввечорі звучить один і той самий гімн. Цей гімн розкриває центральну тему богослов'я вечірні та утрені – подяку Отцеві за визволення дароване через Агнця Божого – Ісуса Христа. 

🤕 Також виявилось, що на нашому вечірньому богослуженні цей піснеспів пережив пригоду після котрої, фігурально кажучи, втратив голову. Тому тепер животіє він без першої половинки в котрій і виражено все його богослов'я. 

🌅Нині ж запрошую до ранкових пригод, котрі від вечірніх вельми різняться, адже якщо на вечірні гімн став вдвічі коротшим, то на утрені він став вдвічі довшим. Причина цьому – єресь. 

🖋Ні-ні, не уявляйте єретиків, котрі тихенько дописують до церковного гімну різні жахіття так, щоб ніхто не помітив. Хоч і таке траплялось, але редакцію, котру маємо зараз, зробили щонайправовірніші руки натхнені «порадами» таких стовпів Церкви як Василій Великий та Григорій Богослов. 

❓Що ж єретичного виявили в словах: Хвалимо Тебе, благословимо Тебе, прославляємо Тебе заради великої твоєї слави, Господи, Царю, Отче Христа – непорочного Агнця, що бере гріх світу. Тобі подобає хвала, Тобі подобає піснеспів, Тобі слава подобає, Богу і Отцю через Сина в Дусі Святому на віки віків. Амінь.

🖍Нічогісінько єретичного! Тільки от існував розширений варіант цього гімну де було підкреслено, що Один Отець є нерожденний, що могло бути єретичним аріянським натяком, що Син є Отцю не рівня. Після перемоги над аріянами редактори взялися виправляти всі місця в котрих можна почути навіть натяк на «нерівність» між Отцем і Сином. Не знати який варіант гімну редагували, чи оригінальний, чи вже редагований перед тим аріянами. В будь якому випадку дбання за «добро вірних» зайшло в нашій церкві так далеко, що навіть молитва «Отче Наш» завершується словами «Бо Твоє є Царство, і сила і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа …». Таким чином підкреслено тотальну рівність Тройці, а то раптом хтось подумає, що молитва «Отче Наш» звернена до Отця, а тому Син є не рівний Отцю і менший за нього!? Слава Богу ця редактура не торкнулась апостольських послань, в яких є поширеними пасажі, на подобу цього: «Служіть лише у Дусі тієї сили, котру Бог дає, щоб у всьому прославлявся Бог через Ісуса Христа» (1 Петра). 

Натомість редакторська рука не просто торкнулась, а добре потрудилась над ранковим гімном, котрий і був подякою Отцеві за звільнення через Ісуса. 

🤨Тепер цей гімн починається ніби прославою Бога Отця. Ця прослава плавно переходить в подяку всій Пресвятій Тройці. Після чого піснеспів виявляється раптом звернений до Ісуса Христа, і закінчується згадкою про Отця.

Втричі розширився і список тем. Тепер у нас:

1️⃣ Прослава Тройці. 

2️⃣ Прохання до Агнця Божого – Ісуса, почути нашу молитву та помилувати нас. 

3️⃣ Прослава Ісуса як єдиного Святого і Господа на Славу Бога Отця.

😦Заплутались? Я трошки заплутався точно. Заплуталась серед цих редакторських правок і головна (та єдина) тема оригінального піснеспіву. Віднайти її звісно трошки легше ніж у випадку вечірні, але зробити це без додаткового дослідження практично неможливо. Я дуже радий, що таке дослідження, цілісно і ґрунтовно, було нарешті зроблене. 

🙋🏻Я розписую тут це все не тому, що просто цікаво, як там хтось молився більше ніж півтори тисячі років тому. Я пишу, бо такі дослідження дуже буквально впливають на мою молитву тут і зараз. Про це поділюсь більше в останньому та завершальному дописі, підсумовуючи цілий переказ семінару про Велике Славослов'я.

Фото

​​Вікно у Сад ІІ — Ірина Жиленко
#Поетичномолитовне

Помру. Зачиниться вікно у сад.
Але, можливо, залишиться сад.
Коли ж і сад полине в небеса —
залишаться слова: “Вікно у сад”.

Слова не мруть. Не йдуть в останню путь.
Живуть собі — то й хай собі живуть.
І ждуть свого часу, як жде зерно.
Як жде в глибокім погребі — вино.

Колись промовить Бог: “Вікно у сад...’ —
запломеніють синню небеса.
І білий сад зійде на землю знов.
І в білий сад розкриється вікно.

І жінка з мирним іменем Ірина
прокинеться і пригадає рими.
Це буде в квітні. Аркуш на столі,
перо і чай в зеленій піалі.

Щовіку сад мій буде воскресать
з веління трьох вічноквітучих слів.
І кожну вічність буду я писать
про світле щастя жити на землі.

Прихід Божий = оновленню усієї землі й всього створеного. З днем воскресіння.

Зображення

​​🔥Наш розбір великого семінару про Велике Славослов'я – закінчено! Про деталі пояснення та аргументи, той хто на семінарі не побував, зможе дізнатись з статті о.Василя, котра от-от вийде в Наукових Записках УКУ. Чого той хто пропустив семінар дізнатись не зможе, так це дискусії після семінару на котрій піднімалось фундаментальне питання: і шо далі?  

❓Нагадаю: на семінарі було показано, що центральний за важливістю піснеспів вечірнього і ранкового богослужіння перебуває в глибокому занепаді. Ця інформація точно потребує якоїсь «реакції». Мені найцікавіше було б обговорити, як виправити цю ситуацію, але дискусія була присвячена іншому питанню: чи треба взагалі щось фундаментально міняти та виправляти?

🤨Якщо церква так розвивається і має таке богослужіння як воно є вже тисячоліття, значить це не може бути помилкою. Та і взагалі мені те богослужіння яке є: подобається, гарне, виглядає виправданим (підставити своє). 

👇Такі питання мало стосуються цього конкретного семінару, це скоріше фундаментальне про те, як ми мислимо собі Церкву і богослужіння. Я не готовий давати загальні відповіді, але пропоную дуже конкретні тези про богослужіння добового кола, котрі мене ведуть до дуже конкретної ж відповіді:

🌕Знання які маємо дуже впевнено складаються в одну картину: десь в третьому столітті по Христу, вже існують свідчення про богослужіння вечірні та утрені як засновані на осмислені храмового богослужіння через призму воскресіння Христового. Вони могли надихатись або приписами з книгу Виходу, або... живим храмовим богослужінням. Якщо це так, то сягає таке богослужіння часів зруйнування Єрусалимського Храму в першому столітті.

🌍Богослужіння вечірні та утрені в корені своєму однакове в усіх обрядах, тобто ціла церква від Італії до Месопотамії прийняла цей обряд. Це богослужіння було складено і осмислено як цілість, а не як нашарування розвитку молитви спільнот. З часом, через різні кризи, богослужіння стало інструменталізуватись, тобто використовуватись не по призначенню. Наприклад як інструмент боротьби з єресями. Видозмінюючи структури цього богослужіння в різних обрядах їх просто деформували. Бо забули про оригінальний зміст та богослов'я цих богослужінь.

🧠З часів вже століття VII богослужіння почали пояснювати алегорично. Це означає, що я не знаю, що воно значить і чому воно так є. Тому я вигадаю, бо пояснити це якось треба. Мозок має хитру здатність – повязувати між собою елементи, які цілком випадково опинились разом. Тому забувши сенс богослужіння, отримавши його вже в деформованому вигляді, коментатори почали шукати як то все може триматись купи. Здається, що остаточний момент переламу й віднайдення «ключа» було іконоборство та боротьба з іконоборством в VIII-IX століттях. 

🎭Богослужіння стали сприймати як ікону життя Ісуса Христа, або ширше алегоричну розповідь про біблійну історію. Алегоричний метод по суті є театральним. Священик в такому випадку зображає то Адама вигнаного з раю, то якісь епізоди з життя Ісуса Христа. Для когось таке богослов'я може бути переконливим, але для мене досить очевидно, що це прикриття за мішурою відсутності змісту. Бо якщо б богослужіння дійсно було алегорією на життя Ісуса – його можна було б укласти зовсім інакше й набагато переконливіше.

🖋За весь цей час, аж до нині, ніхто не запропонував кращої ніж в ІІІ столітті богословської основидля богослужіння вечірні та утрені (бо вона, так між іншого, Біблійна!). Це не означає, що кращої основи не існує. Це не означає, що богослужіння взагалі має мати культовий характер, але в тій системі кординат в якій ми є – нічого кращого просто не має.

😇Для мене це означає очевидну річ: ми маємо повернутись до богословя богослужіння, котре засноване ще в Старому Завіті і осмислено у присутності Воскреслого Христа. Повернутись до богослужіння котре є присутністю Христа і щоденною подякою за цю присутність Життя у нашому житті.

Поклони: між молитвою і фізкультурою.

«Погляньмо, хочби на молодь у великопісну середу, як правляться т. зв. “поклони”. Побачимо тоді, що це для них небудьяка забава. Зараз пізнати, що ця молодь, ждала вже кілька днів на цю нагоду й прибігла до церкви не на молитву, але на виїмкову “гецу”, що трапляється тільки раз в рік – та з найбільшим вдоволенням і смішками збиває хмари пороху… дійсно заходить зовсім поважне питання, як довго ще думаємо терпіти в наших церквах, цей, щоправда – “древній”, але пережиток». (Омелян Ковч +1943)

Великий піст час активного «биття поклонів». Чому ми це робимо і чи дійсно як каже Омелян Ковч поклони мають зникнути? Довкола практики поклонів і колінопреклонень є безліч непорозумінь. Це й не дивно, адже поклон може бути і знаком пошани, і способом молитви, і навіть сприйматись як фізична праця-фізкультура.

Дякую літургійній комісії УГКЦ за нагоду розібратись з тим, що ж таке поклони і чим вони відрізняються від колінопреклонень. Дякую також Олі Чаплі без редактури котрої цей матеріал не з'явився би на світ.

Запрошую до читання!

А ще Україна — країна в котрій богослов'я визнано понадконфесійною академічною дисципліною. Це крутіше і зріліше ніж є в більшості європейських країн! Там досі видають дипломи "римо-католицького" або наприклад "православного" богослова. Що настільки ж доречно як видавати диплом філософа кантіянця і філософа ніцшеянця по закінченню навчання.

Ми тільки на початку усвідомлення перспектив, котрі зараз маємо і нашого потенціалу в сфері богослов'я. Я радий, що можу бути частиною проєкту по пошуку практичних кроків для академічної співпраці між різними конфесіями.

В результаті цього буде великий звіт, а зараз я поділився деякими особистими роздумами на основі роботи в проєкті з журналом Патріярхат. Кому цікаво — запрошую до читання.

P.S. - На відео релігієзнавець і дворічний в'язень днрівської катівні Ігор Козловський. Якщо ви про нього ніц не чули, як і я перед тим, то раджу прочитати ось це.

Богослов'я для всіх і кожного

В Українському Католицькому Університеті Філософсько-Богословський факультет стоїть на вітрині «почесного засновника». Переваг це дає так само багато як Борису Джонсону статус «почесного громадянина міста Київ» та є один цікавий побічний ефект: студенти доброго десятка програм, від айтішників до психологів, мусять пройти ввідний богословський курс.

Ефект цей цікавий звісно не для студентів. Студентам психологам треба богослов'я не більше і не менше ніж студентам богословам психологія або література (от самі вирішуйте, чи треба їм то чи можуть обійтись).

Натомість, для викладачів богословів це велика та цікава пригода. Бо до кожної з програм треба шукати специфічний підхід вибудовуючи зовсім різні курси з істориками, психологами, культурологами. Мало того, що можна шукати, як розкривати в кожному конкретному випадку студентам предмет, так вони ще й чинять опір, а значить не пропустять непрацюючих концептів. (На відміну від студентів богословів, котрі опір мають, але його явно не чинять).

Тому сьогодні в УКУ є найкращий майданчик в Україні для опрацювання академічних міждисциплінарних богословських курсів. Звісно є і виклики, наприклад якщо я розумію, як викладати гуманітаріям і нащо їм це треба, то водночас дуже слабо уявляю, як взагалі подібні лекції мають виглядати для айтішників.

В рамках аспірантської практики мені пощастило зробити 5 лекцій про богослужіння з тридцятьма психологами модульної магістерської програми когнітивно-поведінкової терапії (КПТ). Навчання модулями це те, на що йдуть дорослі люди (половина групи була 30+, а значить старша за мене). Також ці дорослі люди знають за чим вони прийшли, а тому вони вмотивовані вчитись і працювати, і зовсім не мотивовані витрачати час на «туфту». Християнство ж значна частина курсу такою «туфтою» і вважала.

Тому тим більш цікаво, що в результаті наших зустрічей про богослужіння і анонімного опитування студентів приблизно половина людей сказала, що курс про богослужіння був їм корисний (!). Лише чверть студентів залишилась крєпко на позиції, що краще б у них цього курсу не було взагалі (хоча пари вони відвідували і домашні виконували).

Для мене це стало вкрай надихаючою статистикою. Бо нав'язаний курс про християнське богослужіння достатня кількість студентів, частина з яких не християни, виявила для себе корисним в програмі когнітивно-поведінкової терапії.

Запрошую вас разом зі мною в декількох наступних дописах на «внутрішню кухню» того, як я будував цей курс, і які цікавинки відкрив для себе.

Благовіщення і Різдво.

Чи знали ви, що початково Благовіщення святкувалось в Різдвяний період і навіть в дні після Різдва? Хочете знати, чому сталось так, що тепер Благовіщення у нас 25 Березня, і не переноситься навіть якщо це день Тиші Великої Суботи, або навіть і Пасхи?

Якщо хочете знати більше - запрошую читати матеріал створений для РІСУ.

​​Екзорцизми, сповідь чи щось більше?

Як і обіцяв ділюсь внутрішньою кухнею викладання психологам про християнське богослужіння.

Що розповідати студентам психологам про богослужіння маючи лише п'ять лекцій? Можна провести міні курс про екзорцизми. Драстична тема! Можна присвятити всі зустрічі питанням сповіді: чи перетинається сповідь з психотерапією? Дуже цікава тема мені особисто. 

Та я вирішив, що найважливіше було показати богослужіння в різних аспектах як осмислену діяльність, котра заторкує основи життя людини.

Давайте на конкретних прикладах. Маємо рівно одну лекцію, на те, щоб розкрити студентам, що таке Літургійний Рік. За цю лекцію можна було б розказати про сонячний та місячний цикли, про Різдво і Пасху. Це все було б цікаво і корисно, але коли маєш одну зустріч треба розкрити значення чогось зовсім іншого: чому ми кожного року повертаємось до тієї самої події, що таке святкування? 

І тут мені «допомогла»… війна. На лекції про літургійний рік під назвою: «Час – Пам'ять – Новина» ми говорили про те, що в історії насправді є унікальні для нас події, котрі не повторюються. Чи воювала колись Україна з Росією так як сьогодні, і чи перемагала росіян як незалежна держава? Чи досвід цієї війни та Дай Боже перемоги (!) не є таким, котрий змінює нас поокремо і як націю?

Думаю багатьох досвід війни змінив. Він точно змінив мене, моє ставлення до того, що таке рідна земля. Питання в тому, чи можемо ми передати цей досвід наступним поколінням так, щоб він змінював їх як нас. 

Зачепивши увагу таким чином, ми перейшли до психологічного блоку. Як працює пам'ять? Як ми розповідаємо та передаємо історії? Чи можемо ми змінити минуле (це не було риторичне питання). Тільки після цього ми почали розмову про богослов'я.

Я намагався показати як християнам вдається святкувати подію, котра сталась два тисячоліття тому так, щоб вона дієво впливала на вірних і сьогодні.  Говорили ми й про «зміну минулого», десь в тому ж ключі, що і в цьому моєму дописі.  

Тобто рецепт був простий: зачепити увагу актуальними питаннями, показати дотичність до психології, адже й говорю до психологів, а вже після, навівши мости, переходити до того, яким є християнський підхід до питання пам'яті та святкування.

На фото можете побачити частинку літератури, котру обговорювали на цій лекції. Тут «Наука Сторітелінгу» про те, як і для чого ми розповідаємо історії; психологічна праця про роботу пам'яті; книга з антропології релігій, котра розкриває як релігійні практики дозволяють переживати Бога як діяча у житті вірного.

Коли молитва перетворюється в шоу, вона перестає бути молитвою. У ній тоді забувається справжній напрямок - людина вдивляється в Бога, захоплюється ним і величає Його. Адресатом Шоу-молитви є людина. Її величають, осмислюють, подивляють, співчувають режисери цієї 'молитви'. І саме тому, що центром її є людина, а не Бог, вся ця молитва спотворена, а її учасники, насправді не є учасниками, а лицедіями, чи то пак лицемірами.
Ніхто не може стати на місце Христа. Це Його хресну дорогу ми намагаємось осмислити у Велику п'ятницю. Не нашу. Під час хресної дороги Симон Киринейськй ніс не свого хреста, він ніс хрест Христа, Його страждання він був примушений облегшити, не свої.
Нам необхідно повернутись до молитовної традиції древньої церкви - молитви до Отця через Сина у Святому Дусі, молитви в якій Бог, а не ми є центром будь-якого розважання. Тоді всі наші болі і потреби автоматично набудуть чіткості і російський хлопчик-дівчинка-батько-мати-дід-баба під хрестом Христа скаже: 'Господи, я винен у тому, що мій брат пішов вбивати українців. я не зробив достатньо для того, щоб збудувати світ у якому війна - основний сенс існування моєї жалюгідної держави. Будь милостивим до мене, грішного і дай українському хлопчикові силу пережити вбивство моїм братом його родини і його власне каліцтво.'

Ми ввійшли в Великий Тиждень.

Це час багатьох чудових богослужінь та прекрасних текстів. Я хочу поділитись з вами тим перекладом текстів Великого Тижня, котрий вважаю найкращим з існуючих українською мовою.

Тексти Великого Тижня є однією з вершин, на котрі тільки здатна була візантійська поезія у всіх своїх обмеженнях. Це дуже добре читання на Великий Тиждень, хоча звісно ще краще, коли є можливість молитись цими текстами у спільноті.

Великий понеділок починається з сторінки номер 70.