Три структури психіки є «відповідями» суб’єкта на кастрацію, вони, як структури, визначаються позицією суб’єкта щодо нестачі/бажання Іншого. Позиція невротика визначається запитаннями: чого хоче Інший і чим я є для Іншого? Невротик ідентифікується з нестачею Іншого: постійне запитування і постійна непевність передбачає неповноту, відокремленість від власного бажання, брак ідентичності. Конкретний інший завдяки фантазії може зайняти місце Іншого, однак це місце він посідатиме лише тому, що «в ньому є щось більше, ніж він сам».
Психоз і перверсія є різними формами відмови від кастрації і збереження фалічної матері (Іншого без нестачі). У психозі це відбувається через механізм, який Фрейд назвав «відкиданням» (Verwerfung). Ім’я Батька відкидається за межі символічного... Психотик живе буквально, за межами мови, символічного. У нього також відсутній специфічний «проміжний» — між реальністю і Реальним — простір фантазії. На місце фантазії стає галюцинація, Лаканівське визначеня якої: те, що викреслено з символічного, повертається в реальному. Конкретний інший є загрозою, тому вбивство – специфічна дія психозу.
У перверсії — інший механізм, який Фрейд визначив як заперечення (Verleugnung). Перверт заперчує нестачу Іншого, ототожнюючись з об’єктом його бажання. Перверт вручає себе Іншому як інструмент насолоди і завдяки цьому (що він є інструментом насолоди Іншого) ставиться до конкретного іншого як до інструмента власної насолоди. При цьому специфіка механізму заперечення полягає в тому, що в ньому досить мирно співіснують обидва знання (і кастрація, і її заперечення).
З одного боку, заперечення ніколи не буває повним, бо сама його негативна форма вказує на кастрацію, а з іншого – співіснування двох суперечливих тверджень вибудовується в граматичну структуру, сформульовану Октавом Манонні: «Я добре знаю, що ..., але все-таки ...» («Я добре знаю, що у матері немає фалоса, але все-таки він у неї є»). Саме цей розкол знання і віри робить перверсію адаптивною і навіть конформістською. З другого боку, універсальність такого подвійного твердження — товарного фетишизму до цинічного розуму — вказує на те, що перверсивна структура лежить в основі суспільства.
Тетяна Мартиненко
Психоз і перверсія є різними формами відмови від кастрації і збереження фалічної матері (Іншого без нестачі). У психозі це відбувається через механізм, який Фрейд назвав «відкиданням» (Verwerfung). Ім’я Батька відкидається за межі символічного... Психотик живе буквально, за межами мови, символічного. У нього також відсутній специфічний «проміжний» — між реальністю і Реальним — простір фантазії. На місце фантазії стає галюцинація, Лаканівське визначеня якої: те, що викреслено з символічного, повертається в реальному. Конкретний інший є загрозою, тому вбивство – специфічна дія психозу.
У перверсії — інший механізм, який Фрейд визначив як заперечення (Verleugnung). Перверт заперчує нестачу Іншого, ототожнюючись з об’єктом його бажання. Перверт вручає себе Іншому як інструмент насолоди і завдяки цьому (що він є інструментом насолоди Іншого) ставиться до конкретного іншого як до інструмента власної насолоди. При цьому специфіка механізму заперечення полягає в тому, що в ньому досить мирно співіснують обидва знання (і кастрація, і її заперечення).
З одного боку, заперечення ніколи не буває повним, бо сама його негативна форма вказує на кастрацію, а з іншого – співіснування двох суперечливих тверджень вибудовується в граматичну структуру, сформульовану Октавом Манонні: «Я добре знаю, що ..., але все-таки ...» («Я добре знаю, що у матері немає фалоса, але все-таки він у неї є»). Саме цей розкол знання і віри робить перверсію адаптивною і навіть конформістською. З другого боку, універсальність такого подвійного твердження — товарного фетишизму до цинічного розуму — вказує на те, що перверсивна структура лежить в основі суспільства.
Тетяна Мартиненко
До вчорашнього професійного свята.
Як ви справляєтесь зі стресом? Хронічним, який триває вже понад 2 роки, що абсолютно не природно для нашої еволюційно сформованої нервової системи.
Це насправді дуже серйозне запитання, бо від більшості людей, з якими я спілкуюся, найчастіше звучить (і я дуже сподіваюсь, що у вас інший спосіб) — залипнути в інтернеті або чогось поїсти, частіше солодкого. Часом говорять про келих вина або занурення в роботу чи навчання. Фактично, це уникання і знеболення.
Готуючись до курсу про ментальне здоров’я, я переглядала дослідження, які проводились в Україні під час повномасштабної війни. Це національне, з великою вибіркою, дослідження від Gradus Research говорить те саме. Кого цікавить повне дослідження — зазирніть у коментарі, там посилання.
ТОП 3 способи подолання стресу та знервованості, за словами респондентів 👇
▪️Сидіння в Інтернеті 39%
▪️Перегляд ТБ / фільмів / серіалів 34%
▪️Спілкування з друзями, сім’єю 32%
Якщо замінити «хронічний стрес» на «зубний біль», на вашу думку, наскільки ефективними є ці способи подолання та до яких наслідків вони призведуть? Можна було б посилатись на незнання, брак сил тощо, але мені здається, що так багато інформації про управління стресом і можливостей це практикувати, зокрема безкоштовно, не було ще ніколи. Я навіть не говорю про психотерапію, тільки 8% респондентів з опитування звертались до спеціалістів.
29% опитаних не вважають свої проблеми достатніми для звернення
25% висловлюють впевненість, що зможуть впоратися самостійно
23% переконані, що це дорого
22% впевнені, що є ті, кому зараз це потрібніше
20% не вірять, що це допоможе
І тут мені надзвичайно сумно. Бо ми не вміємо про себе піклуватись, не співчуваємо собі, не визнаємо, наскільки важким є те, що ми переживаємо, навіть знаходячись у відносно безпечних місцях. Все ще мало знаємо про те, як ми влаштовані (на базовому рівні) в плані емоцій та роботи нервової системи. Дуже-дуже сумно.
Свідомо не писатиму «топ 5 способів, щоб впоратися зі стресом», ви їх знайдете, якщо захочете. Мені дуже хочеться, щоб ви поспівчували собі й захотіли про себе подбати.
Наталка Шпот
Як ви справляєтесь зі стресом? Хронічним, який триває вже понад 2 роки, що абсолютно не природно для нашої еволюційно сформованої нервової системи.
Це насправді дуже серйозне запитання, бо від більшості людей, з якими я спілкуюся, найчастіше звучить (і я дуже сподіваюсь, що у вас інший спосіб) — залипнути в інтернеті або чогось поїсти, частіше солодкого. Часом говорять про келих вина або занурення в роботу чи навчання. Фактично, це уникання і знеболення.
Готуючись до курсу про ментальне здоров’я, я переглядала дослідження, які проводились в Україні під час повномасштабної війни. Це національне, з великою вибіркою, дослідження від Gradus Research говорить те саме. Кого цікавить повне дослідження — зазирніть у коментарі, там посилання.
ТОП 3 способи подолання стресу та знервованості, за словами респондентів 👇
▪️Сидіння в Інтернеті 39%
▪️Перегляд ТБ / фільмів / серіалів 34%
▪️Спілкування з друзями, сім’єю 32%
Якщо замінити «хронічний стрес» на «зубний біль», на вашу думку, наскільки ефективними є ці способи подолання та до яких наслідків вони призведуть? Можна було б посилатись на незнання, брак сил тощо, але мені здається, що так багато інформації про управління стресом і можливостей це практикувати, зокрема безкоштовно, не було ще ніколи. Я навіть не говорю про психотерапію, тільки 8% респондентів з опитування звертались до спеціалістів.
29% опитаних не вважають свої проблеми достатніми для звернення
25% висловлюють впевненість, що зможуть впоратися самостійно
23% переконані, що це дорого
22% впевнені, що є ті, кому зараз це потрібніше
20% не вірять, що це допоможе
І тут мені надзвичайно сумно. Бо ми не вміємо про себе піклуватись, не співчуваємо собі, не визнаємо, наскільки важким є те, що ми переживаємо, навіть знаходячись у відносно безпечних місцях. Все ще мало знаємо про те, як ми влаштовані (на базовому рівні) в плані емоцій та роботи нервової системи. Дуже-дуже сумно.
Свідомо не писатиму «топ 5 способів, щоб впоратися зі стресом», ви їх знайдете, якщо захочете. Мені дуже хочеться, щоб ви поспівчували собі й захотіли про себе подбати.
Наталка Шпот
Нейробіологиня Нора Волкоу та її колеги продемонстрували, що тривале споживання великої кількості речовин, що стимулюють вироблення дофаміну, зрештою призводить до дефіциту до-фаміну. Волкоу проаналізувала процес передачі дофаміну у мозку здорових учасників контрольної групи порівняно з людьми, залежними від різних наркотиків, за два тижні після того, як вони припинили вживати ці наркотики. Нейровізуалізація мозку вражає.
На зображеннях мозку здорових членів контрольної групи ділянка мозку у формі квасолини, що відповідає за винагороду й мотивацію, світиться яскраво-червоним кольором, указуючи на високий рівень нейромедіаторної активності дофаміну. На зображеннях мозку людей із залежністю, які припинили вживати наркотики за декілька тижнів до того, та ж ділянка мозку у формі квасолини має темно-пурпуровий колір, що свідчить про незначну передачу дофаміну або про її відсутність.
Докторка Нора Волкоу та її колеги зробили висновок: «Зменшення кількості рецепторів дофаміну Д, у тих, хто зловживає наркотиками, у поєднанні зі скороченням вивільнення дофаміну призводить до зниження чутливості мереж винагороди на стимуляцію природними винагородами». Коли це відбувається, більше нічого не приносить задоволення. Інакше кажучи, гравці команди «До-Фамін» беруть свої мʼячі й рукавиці та йдуть додому.
Анна Лембке
На зображеннях мозку здорових членів контрольної групи ділянка мозку у формі квасолини, що відповідає за винагороду й мотивацію, світиться яскраво-червоним кольором, указуючи на високий рівень нейромедіаторної активності дофаміну. На зображеннях мозку людей із залежністю, які припинили вживати наркотики за декілька тижнів до того, та ж ділянка мозку у формі квасолини має темно-пурпуровий колір, що свідчить про незначну передачу дофаміну або про її відсутність.
Докторка Нора Волкоу та її колеги зробили висновок: «Зменшення кількості рецепторів дофаміну Д, у тих, хто зловживає наркотиками, у поєднанні зі скороченням вивільнення дофаміну призводить до зниження чутливості мереж винагороди на стимуляцію природними винагородами». Коли це відбувається, більше нічого не приносить задоволення. Інакше кажучи, гравці команди «До-Фамін» беруть свої мʼячі й рукавиці та йдуть додому.
Анна Лембке
Дослідження виявили, що в людей, переживших в дитинстві хрогічну емоційну напругу, у спинномозковій рідині підвищений рівень стоматостатина, гормона і нейротрансміттера, пов‘язаного зі стресом.(Heit, 1999). Важкий стрес, пережитий у дитинстві, має довготривалі наслідки для мозку і імунної системи. Таким чином, діти матерів з МРО схильні до ризику мати велику кількість фізичних і психічних розладів у дорослому житті.В них є також схильність до багатьох фізичних захворювань, викликаних стресом, таких як коліт або мігрень.
Крістін Ен Лоусон
Крістін Ен Лоусон
Нещодавно я сама себе здивувала. Раптово відшукала перенос, який не давав мені спокою кілька років. Який викривляв сприйняття інших стосунків, додаючи добру порцію ірраціональних почуттів. Попри всі спроби, мені ніяк не вдавалося його впізнати. Чому я відчуваю себе саме так? Як так сталося? Чому метафоричний потяг знову і знову прямує однією колією попри всі спроби змінити маршрут?
І ось це усвідомлення трапилось майже посеред білого дня, навіть не під час терапії, але безумовно завдяки їй. І може це так і залишилось би просто феноменом мого внутрішнього світу, але
це так мене вразило, що я вирішила поділитися деякими думками з цього приводу. Можливо, це прозвучить як банальність, але це справді здається мені важливим:
1. Наша психіка - це безмежний всесвіт, якій можна досліджувати багато років і знаходити щось несподіване і цікаве там, де вирішив що майже все про себе знаєш. І це просто magic. Уважне ставлення до свого внутрішнього світу робить життя більш насиченим та різноманітним. І я не втомлююсь казати, що саме в ці стосунки варто інвестувати, бо вони будуть продовжуватися все ваше життя.
2. Про переваги довгострокових відносин з одним терапевтом. Коли перебуваєш стільки років в терапії, сканування свого внутрішнього стану відбувається постійно і в дещо фоновому режимі без докладання додаткових зусиль. Тобто твій терапевт не працює, а добрий стабільний внутрішній обʼєкт у його вигляді продовжує працювати. До речі, на нього можна спиратися у скрутну хвилину, коли поруч більше нікого немає. І ось такі самостійні знахідки стають можливими також через досвід отриманий в довгостроковій терапії.
3. Деякі «снитчі» відкриваються тільки тоді, коли ти насправді готовий. Ніякі спроби зробити це передчасно не мають успіху. Це така проста річ для усвідомлення і така важка для прийняття, якщо ти все життя живеш з ідеєю, що просто треба трішки більше постаратися.
Закляття зняте. Підміну виявлено. Загалом я відчуваю полегшення і сум. Сум від того, що знов доведеться вимушено переживати, ще й постфактум, чергову втрату. Колись давно я обрала не помітити її через низку причин та обставин життя, але вона поверталась до мене знову і знову, як бумеранг, через інші стосунки - все незавершене прагне завершитися. Якщо якась стадія онтогенезу в стосунках була пропущена, варто хоча б спробувати повернутися на ту стадію і прожити її знов як слід. Це важливо зробити аби не плодити химер, яких не існує. Аби потяг, який прямує постійно за однією колією вже нарешті повернувся у своє депо.
Катерина Гавриченко
І ось це усвідомлення трапилось майже посеред білого дня, навіть не під час терапії, але безумовно завдяки їй. І може це так і залишилось би просто феноменом мого внутрішнього світу, але
це так мене вразило, що я вирішила поділитися деякими думками з цього приводу. Можливо, це прозвучить як банальність, але це справді здається мені важливим:
1. Наша психіка - це безмежний всесвіт, якій можна досліджувати багато років і знаходити щось несподіване і цікаве там, де вирішив що майже все про себе знаєш. І це просто magic. Уважне ставлення до свого внутрішнього світу робить життя більш насиченим та різноманітним. І я не втомлююсь казати, що саме в ці стосунки варто інвестувати, бо вони будуть продовжуватися все ваше життя.
2. Про переваги довгострокових відносин з одним терапевтом. Коли перебуваєш стільки років в терапії, сканування свого внутрішнього стану відбувається постійно і в дещо фоновому режимі без докладання додаткових зусиль. Тобто твій терапевт не працює, а добрий стабільний внутрішній обʼєкт у його вигляді продовжує працювати. До речі, на нього можна спиратися у скрутну хвилину, коли поруч більше нікого немає. І ось такі самостійні знахідки стають можливими також через досвід отриманий в довгостроковій терапії.
3. Деякі «снитчі» відкриваються тільки тоді, коли ти насправді готовий. Ніякі спроби зробити це передчасно не мають успіху. Це така проста річ для усвідомлення і така важка для прийняття, якщо ти все життя живеш з ідеєю, що просто треба трішки більше постаратися.
Закляття зняте. Підміну виявлено. Загалом я відчуваю полегшення і сум. Сум від того, що знов доведеться вимушено переживати, ще й постфактум, чергову втрату. Колись давно я обрала не помітити її через низку причин та обставин життя, але вона поверталась до мене знову і знову, як бумеранг, через інші стосунки - все незавершене прагне завершитися. Якщо якась стадія онтогенезу в стосунках була пропущена, варто хоча б спробувати повернутися на ту стадію і прожити її знов як слід. Це важливо зробити аби не плодити химер, яких не існує. Аби потяг, який прямує постійно за однією колією вже нарешті повернувся у своє депо.
Катерина Гавриченко
Пацієнти дуже яскраво описують свої почуття, іноді навіть поетично. «Ex, - каже, махнувши рукою, сорокасемирічний чоловік із гіркою і водночас пустотливою посмішкою, - моє життя - це суцільний суп та бак для сміття». Я не можу сказати, що точно означає цей вислів. Як і поезія, він передає сенс через почуття та словесні асоціації, які викликає. «Потрапити в суп». «Туман густий, як суп». «Гарячі супи: їдальня для бідних». «Поводитись із кимось як зі сміттям». «Почуваюсь, як мішок сміття». Образи злиднів, самотності та безладдя, відтворені з відтінком гумору.
Цей дивно суперечливий, дисонуючий образ говорить про збентежену душу, яка вважає реальність важкою та жорстокою - такою жорстокою, що для того, щоби розділити на частини біль, який вона спричиняє, довелося розколоти розум.
Габор Мате
Цей дивно суперечливий, дисонуючий образ говорить про збентежену душу, яка вважає реальність важкою та жорстокою - такою жорстокою, що для того, щоби розділити на частини біль, який вона спричиняє, довелося розколоти розум.
Габор Мате
Потреба у емоційному відгуку і взаємодії з батьками є нормою для немовлят з надійною прив‘язаністю. Саме так відбувається формування зв‘язку між батьками і дитиною. Дослідження виявили, що діти з надійною прив’язаністю відчувають стрес і емоційний зрив, якщо матері перестають реагувати на їх сигнали і змінювати вираз обличчя(Tronick, Adamson, and Brazelton, 1975). Відео по запиту «still face experiment» на YouTube прекрасно ілюструють гостроту дитячої реакції. Діти егоцентричних батьків, схильні до інтерналізації проблем, зазвичай думають, що, якщо вони будуть приховувати свої проблеми і допомагати батькам, вони зможуть здобути їх любов. Нажаль те, що на вас розраховують не означає що вас люблять і емоційна пустка, до якої веде ця стратегія з часом стає зрозумілою. Жодна дитина не буде достатньо хорошою, щоб викликати любов у егоцентричних батьків. Незважаючи на це, діти вірять, що за прив‘язаність треба платити, ставлячи потреби інших на перше місце і вважаючи їх важливішими за свої. Вони переконані, що віддаючи, зможуть зберегти стосунки. Діти, які намагаються заслужити любов батьків, не здогадуються, що безумовну любов не можна придбати за хорошу поведінку.
Ліндсі К.Гібсон
Ліндсі К.Гібсон
Після виведення на світло теми домагань, харасменту і згвалтувань жінок, масштабів цієї теми, руху "metoo" тощо, прийшла нарешті черга висвітлення теми згвалтувань і харасменту чоловіків.
Це ще більше табуйована і чутлива тема.
Сподіваюсь, що ця тема стане більш усвідомленою і пошириться розуміння, як важко чоловіку розповісти і звернутись за допомогою.
Сором, почуття приниження, сплутаність, огида і ненависть до себе, самозвинувачення, дифузія ідентичності, проблеми з особистісними кордонами, неможливість сказати "ні", неприйняття свого тіла та інші речі (показані в фільмі)- це все прямі наслідки сексуального та сексуалізованого насильства.
У насильстві завжди винен/відповідальний лише насильник.
Який би він хворий не був, і які б обставини у його житті не сприяли цьому.
Ольга Лазаренко
Це ще більше табуйована і чутлива тема.
Сподіваюсь, що ця тема стане більш усвідомленою і пошириться розуміння, як важко чоловіку розповісти і звернутись за допомогою.
Сором, почуття приниження, сплутаність, огида і ненависть до себе, самозвинувачення, дифузія ідентичності, проблеми з особистісними кордонами, неможливість сказати "ні", неприйняття свого тіла та інші речі (показані в фільмі)- це все прямі наслідки сексуального та сексуалізованого насильства.
У насильстві завжди винен/відповідальний лише насильник.
Який би він хворий не був, і які б обставини у його житті не сприяли цьому.
Ольга Лазаренко
з інтервізійної: «група підтримки терапевтів, які намагаються клієнтів до психіатра відправити»
«Ми самі обираємо, кого впускати у свій маленький дивний світ»
🎬 «Розумник Вілл Хантінг»
🎬 «Розумник Вілл Хантінг»
Клієнт говорить про почуття злості, які не були виражені по відношенні до джерела гніву, або посилається на гнів на терапевта, який не був виражений вчасно.
3. Клієнт тримає щелепу та/або обличчя в напруженому стані.
4. Клієнт витрачає багато часу на самокритичну інтроспекцію.
5. Клієнт вважає, що важливо зберігати самоконтроль.
6. Клієнт каже, що йому нудно або що життя безтолкове.
7. Клієнт гладить, поплескує, стукає або обіймає якусь частину тіла, особисту річ, стілець, кушетку тощо.
8. Клієнт говорить про фізичні симптоми, наприклад, м’язові болі, головні болі, нудоту, безсоння тощо.
9. Клієнт тримає тіло дуже прямо під час сеансу.
ДЕФЛЕКСІЯ
1. Клієнт відводить погляд, якщо терапевт ставить запитання.
2. Клієнт уникає взаємодії з людьми чи ситуаціями, відкладаючи справи, роблячи речі хаотично, спрямовуючи зусилля на побічні справи тощо.
3. Клієнт ігнорує сенс питання чи повідомлення, сказаного терапевтом.
4. Клієнт різко змінює фокус діалогу.
5. Клієнт прагне підтримувати поверхневу розмову або постійно використовує гумор для зняття напруги.
6. Клієнт може почати говорити, не чекаючи, поки терапевт закінчить.
7. Пред'явленню клієнта не вистачає сфокусованості. Воно може бути розпливчастим, непрямим, надто детальним або являти собою послідовне пред'явлення, здавалося б, однакових тем.
ЕГОТИЗМ
1. Клієнт вражений своєю власною силою.
2. Клієнт висловлює грандіозне захоплення собою, але він відчуває, що його життя не має спонтанності або задоволення.
3. Клієнт любить розповідати іншим людям, як їм жити своє життя.
4. Клієнту важко відчувати справжню зв'язність з кимось важливим.
5. Клієнт зарозумілий і егоцентричний.
6. Клієнт контролює більшість розмов.
7. Клієнт любить виділятися серед людей, з якими він спілкується.
8. Клієнт приділяє багато уваги своїй зовнішності.
9. Клієнт погано пристосовується до нових чи інших ідей.
10. Особисті кордони клієнта добре захищені.
11. Клієнт жертвує своїм особистим життям заради видимості «майстерності», якої він досягає завдяки своїй здатності контролювати ситуації.
("GestalTest, Volume 2. A Gestalt Mental Status Exam That is Observer Rated: A Novelette Containing the GMSE And Related Research" Kevin P. Prosnick, Ph.D.)
Анастасія Плохіх
3. Клієнт тримає щелепу та/або обличчя в напруженому стані.
4. Клієнт витрачає багато часу на самокритичну інтроспекцію.
5. Клієнт вважає, що важливо зберігати самоконтроль.
6. Клієнт каже, що йому нудно або що життя безтолкове.
7. Клієнт гладить, поплескує, стукає або обіймає якусь частину тіла, особисту річ, стілець, кушетку тощо.
8. Клієнт говорить про фізичні симптоми, наприклад, м’язові болі, головні болі, нудоту, безсоння тощо.
9. Клієнт тримає тіло дуже прямо під час сеансу.
ДЕФЛЕКСІЯ
1. Клієнт відводить погляд, якщо терапевт ставить запитання.
2. Клієнт уникає взаємодії з людьми чи ситуаціями, відкладаючи справи, роблячи речі хаотично, спрямовуючи зусилля на побічні справи тощо.
3. Клієнт ігнорує сенс питання чи повідомлення, сказаного терапевтом.
4. Клієнт різко змінює фокус діалогу.
5. Клієнт прагне підтримувати поверхневу розмову або постійно використовує гумор для зняття напруги.
6. Клієнт може почати говорити, не чекаючи, поки терапевт закінчить.
7. Пред'явленню клієнта не вистачає сфокусованості. Воно може бути розпливчастим, непрямим, надто детальним або являти собою послідовне пред'явлення, здавалося б, однакових тем.
ЕГОТИЗМ
1. Клієнт вражений своєю власною силою.
2. Клієнт висловлює грандіозне захоплення собою, але він відчуває, що його життя не має спонтанності або задоволення.
3. Клієнт любить розповідати іншим людям, як їм жити своє життя.
4. Клієнту важко відчувати справжню зв'язність з кимось важливим.
5. Клієнт зарозумілий і егоцентричний.
6. Клієнт контролює більшість розмов.
7. Клієнт любить виділятися серед людей, з якими він спілкується.
8. Клієнт приділяє багато уваги своїй зовнішності.
9. Клієнт погано пристосовується до нових чи інших ідей.
10. Особисті кордони клієнта добре захищені.
11. Клієнт жертвує своїм особистим життям заради видимості «майстерності», якої він досягає завдяки своїй здатності контролювати ситуації.
("GestalTest, Volume 2. A Gestalt Mental Status Exam That is Observer Rated: A Novelette Containing the GMSE And Related Research" Kevin P. Prosnick, Ph.D.)
Анастасія Плохіх
Зібрала докупи частину досвіду і хочу написати про феномен, який називаю інерцією влади.
Тезово.
Насильство - це вплив, що передбачає вторгнення у кордони людини (фізичні чи психічні), який відбувається за умов дисбалансу влади.
Люди, що його пережили в дитинстві, можуть опинитися дуже далеко від аб'юзивних батьків (або ж ці батьки вже немічні чи давно померли), але в певних ситуаціях втрачають здатність до самозахисту і втрачають владу над власним життям.
У складній ситуації вони можуть бездоганно тестувати реальність і переживати відповідні тілесні і психічні "відповіді" на інтрузію, але зупиняти себе від виходу на кордон контакту з агресією захисного характеру (зупиняти вторгнення) через низку чинників.
Через інтроєкти. Хочу бути хорошою, вихованою людиною. На мамусю не можна кричати, її не можна полишати. Це - тренер, вчитель, тьотя, директор, друг, поважна людина, "хороший, опытный хозяйственник". Далі людина може вдавитися огидою.
Через схильність до злиття - там виникає ілюзія безпеки, і краще не будити сплячого собаку, легше проігнорувати і пожертвувати частиною Self, покласти її на жертовний вівтар.
Через проєкцію, яка заснована на попередньому досвіді - "Зараз я зруйную цю людину, якщо заявлю про свою вразливість і що зі мною так не можна" (якщо опікуни дитини, наприклад, вдавалися до емоційного шантажу). "Мені ніхто не повірить" (якщо раніше людина розповідала, а їй казали "Йди геть звідси. В тебе такий поважний татко/хазаяйновита матуся/добрий директор, такого не може бути". "Це нічого не дасть, він/вона мене не почує".
Через еготичне знецінення себе та своїх почуттів ("Я помиляюся" - людина може не довіряти своїм переживанням, особливо якщо колись вона була мішенню газлайтера).
Через ідентифікацію з агресором ("мій тато/вчитель/той колега - свята людина").
Через завмирання і десенсибілізацію (намагання стати непомітним для агресора - особливо якщо раніше траплялися раптові, непередбачені інтрузії).
Захисна енергія ретрофлексується, починає працювати поганий об'єкт, який може ще й вдатися до самосаботажу.
З іншого боку кордону контакту дійсно нікого немає.
Там доводиться тюптатися (вештатися, стояти) наодинці.
З того боку кордону може перебувати людина, якій теж треба зберегти свою картину світу, уявлення про себе. І про вас.
Задля збереження Personality вона вдасться до різного.
Може соромити (це діє не на всіх, слава Богу!), знецінювати (і це теж діє не на всіх), лякати у різний спосіб (щоб паралізувати жахом - далі перебіг подій залежить від здатності людини переходити від жаху до люті - хтось робить це миттєво, бо з нею так не можна), намагатися занурити у провину, управляти "знизу" чи "зверху" (за допомогою різних маніпуляцій, щоб нейтралізувати співрозмовника, і в таких стосунках неможливо бути на рівних). Через посилення контролю.
Через проєктивну ідентифікацію евакуює у несвідоме співрозмовника небажані, відщеплені власні переживання, і той відігрує їх. Часто у афективний спосіб, далі вже можна його оголосити безумцем і орнути чаєчкою.
Може, тій людині дуже соромно, страшно чи ще якось.
Їй треба набути влади. Іноді, у великих системах (групах людей, спільнотах, розширених сім'ях тощо) вже є люди, які мають певні повноваження, які їм делегувала група чи спільнота. За певних умов вони можуть, вже володіючи кріслом директора і повагою оточення, ригідізувати владу у спосіб посилення авторитарності, і часто ця система набуває ознак тоталітаризму (диктатури). І лідер, який вдавався до демократичного стилю управління (це коли одні люди поважають права і свободи інших людей) частіше, ніж до авторитарного,може згодом перейти до тоталітаризму і стати сучасним феодалом.
Трапляється, що дорослі люди втрачають здатність до спротиву насильству і зупиняють свою захисну енергію. Вітальність тобто.
Вони втрачають владу над своїм життям в ситуаціях.
Тезово.
Насильство - це вплив, що передбачає вторгнення у кордони людини (фізичні чи психічні), який відбувається за умов дисбалансу влади.
Люди, що його пережили в дитинстві, можуть опинитися дуже далеко від аб'юзивних батьків (або ж ці батьки вже немічні чи давно померли), але в певних ситуаціях втрачають здатність до самозахисту і втрачають владу над власним життям.
У складній ситуації вони можуть бездоганно тестувати реальність і переживати відповідні тілесні і психічні "відповіді" на інтрузію, але зупиняти себе від виходу на кордон контакту з агресією захисного характеру (зупиняти вторгнення) через низку чинників.
Через інтроєкти. Хочу бути хорошою, вихованою людиною. На мамусю не можна кричати, її не можна полишати. Це - тренер, вчитель, тьотя, директор, друг, поважна людина, "хороший, опытный хозяйственник". Далі людина може вдавитися огидою.
Через схильність до злиття - там виникає ілюзія безпеки, і краще не будити сплячого собаку, легше проігнорувати і пожертвувати частиною Self, покласти її на жертовний вівтар.
Через проєкцію, яка заснована на попередньому досвіді - "Зараз я зруйную цю людину, якщо заявлю про свою вразливість і що зі мною так не можна" (якщо опікуни дитини, наприклад, вдавалися до емоційного шантажу). "Мені ніхто не повірить" (якщо раніше людина розповідала, а їй казали "Йди геть звідси. В тебе такий поважний татко/хазаяйновита матуся/добрий директор, такого не може бути". "Це нічого не дасть, він/вона мене не почує".
Через еготичне знецінення себе та своїх почуттів ("Я помиляюся" - людина може не довіряти своїм переживанням, особливо якщо колись вона була мішенню газлайтера).
Через ідентифікацію з агресором ("мій тато/вчитель/той колега - свята людина").
Через завмирання і десенсибілізацію (намагання стати непомітним для агресора - особливо якщо раніше траплялися раптові, непередбачені інтрузії).
Захисна енергія ретрофлексується, починає працювати поганий об'єкт, який може ще й вдатися до самосаботажу.
З іншого боку кордону контакту дійсно нікого немає.
Там доводиться тюптатися (вештатися, стояти) наодинці.
З того боку кордону може перебувати людина, якій теж треба зберегти свою картину світу, уявлення про себе. І про вас.
Задля збереження Personality вона вдасться до різного.
Може соромити (це діє не на всіх, слава Богу!), знецінювати (і це теж діє не на всіх), лякати у різний спосіб (щоб паралізувати жахом - далі перебіг подій залежить від здатності людини переходити від жаху до люті - хтось робить це миттєво, бо з нею так не можна), намагатися занурити у провину, управляти "знизу" чи "зверху" (за допомогою різних маніпуляцій, щоб нейтралізувати співрозмовника, і в таких стосунках неможливо бути на рівних). Через посилення контролю.
Через проєктивну ідентифікацію евакуює у несвідоме співрозмовника небажані, відщеплені власні переживання, і той відігрує їх. Часто у афективний спосіб, далі вже можна його оголосити безумцем і орнути чаєчкою.
Може, тій людині дуже соромно, страшно чи ще якось.
Їй треба набути влади. Іноді, у великих системах (групах людей, спільнотах, розширених сім'ях тощо) вже є люди, які мають певні повноваження, які їм делегувала група чи спільнота. За певних умов вони можуть, вже володіючи кріслом директора і повагою оточення, ригідізувати владу у спосіб посилення авторитарності, і часто ця система набуває ознак тоталітаризму (диктатури). І лідер, який вдавався до демократичного стилю управління (це коли одні люди поважають права і свободи інших людей) частіше, ніж до авторитарного,може згодом перейти до тоталітаризму і стати сучасним феодалом.
Трапляється, що дорослі люди втрачають здатність до спротиву насильству і зупиняють свою захисну енергію. Вітальність тобто.
Вони втрачають владу над своїм життям в ситуаціях.
коли цього точно можна не робити, і людина з того боку не має жодних повноважень, і ви від неї ніяким чином не залежите (може бути зовсім навпаки - так, часто немічні батьки, які фізично і матеріально залежать, на жаль, від своїх дорослих дітей
і починають "тягнути з них кишки", вдаючись до всіх вище названих методів, їм знову треба. щоб дитина віддала їм своє життя і не мала свого). Їм треба підтримувати ілюзію влади.
На чому може "зрубитися" їхня доросла дитина?
На власній людяності, вона буде їх жаліти. Незважаючи на дуже жорстокі маніпуляції і гросмейстерський репертуар знущань.
На провині - особливо коли батьки потребували оплати їхніх "батьківських послуг" (народили її, витягли з канави).
На соромі (не можна бути такою бездушною і байдужою і їхати в гори, коли у мамусі болить серце).
Тобто влада над власним життям передається немічній людині.
Так працює інерція влади.
І людина може втрапляти в різні ситуації чи стосунки, де вона, влітаючи в наведені почуття, буде віддавати владу (повторюю: власну владу над власним життям) романтичному партнеру. другу, подрузі, колезі, і навіть підлеглим на роботі.
Наприклад - я хочу дистанціюватися від друга, тому що враження придушення і огида вже добігли дедлайну.
Але узнаю, що в нього трапилась якась халепа.
Починаю жаліти. Його, не себе.
Поміщаю себе до ар'єргарду пріоритетних для себе ж осіб.
Це - дитяча звичка. піклуватися про себе менше, ніж про партнера.
Вона, на жаль, має довгий гальмівний шлях.
Повернути владу собі за подібних обставин можна, зявившись з тими переживаннями і поведінковими патернами, який цей кордон створюють.
Якщо ви пригадуєте своє дитинство, підлітковий вік та юність, то багато способів зупинки насильства можуть здаватися вам недолугими - якщо навіть вони були дуже дієвими.
Наприклад, у дванадцять вам вдалося зупинити п'яного дядька-здорованя (він підійшов зненацька і дуже близько - так, що втекти не було ніякої можливості). Ви взяли камінь і yobnuly його по руках.
Може, дядько побіг жалітися, і вас соромили батьки.
Може, однокласниця побігла жалітися директору, коли ви сказали їй одне влучне і точне слово у відповідь на серію спроб вас принизити. Вона заплакала і побігла до директора. Вас викликали на килимок і попросили поменше розмовляти, бо люди потім плачуть.
Може, ви - естет, і наразі цей спосіб вважаєте за несиметричний.
Пам'ятайте.
Пам'ятайте!
Все, що ми вміли, коли були підлітками, нікуди не поділося.
Якщо вас почнуть називати кимось там, казати: "ти поводишся. як дитина, як безумець. як "дебіл", як невихована , далека від інтелігенції, людина)" - нехай стараюцця. Може, їм дуже важливо всучити вам своє бачення вас, підмінити вашу реальність, викривити ваш образ.
Та й таке.
Все, що колись спрацювало, може спрацювати й зараз, у поточній ситуації.
Тільки.
Вам не дванадцять.
Минуло десять, двадцять сім, п'ятдесят років.
Ви - доросла притомна людина, яка добре пам'ятає, як бути дитиною, і яка мала десять, двадцять сім, п'ятдесят років для дозрівання і вдосконалення методу.
З вами так не можна.
Зброя у вас є.
.
Ганна Федосова
і починають "тягнути з них кишки", вдаючись до всіх вище названих методів, їм знову треба. щоб дитина віддала їм своє життя і не мала свого). Їм треба підтримувати ілюзію влади.
На чому може "зрубитися" їхня доросла дитина?
На власній людяності, вона буде їх жаліти. Незважаючи на дуже жорстокі маніпуляції і гросмейстерський репертуар знущань.
На провині - особливо коли батьки потребували оплати їхніх "батьківських послуг" (народили її, витягли з канави).
На соромі (не можна бути такою бездушною і байдужою і їхати в гори, коли у мамусі болить серце).
Тобто влада над власним життям передається немічній людині.
Так працює інерція влади.
І людина може втрапляти в різні ситуації чи стосунки, де вона, влітаючи в наведені почуття, буде віддавати владу (повторюю: власну владу над власним життям) романтичному партнеру. другу, подрузі, колезі, і навіть підлеглим на роботі.
Наприклад - я хочу дистанціюватися від друга, тому що враження придушення і огида вже добігли дедлайну.
Але узнаю, що в нього трапилась якась халепа.
Починаю жаліти. Його, не себе.
Поміщаю себе до ар'єргарду пріоритетних для себе ж осіб.
Це - дитяча звичка. піклуватися про себе менше, ніж про партнера.
Вона, на жаль, має довгий гальмівний шлях.
Повернути владу собі за подібних обставин можна, зявившись з тими переживаннями і поведінковими патернами, який цей кордон створюють.
Якщо ви пригадуєте своє дитинство, підлітковий вік та юність, то багато способів зупинки насильства можуть здаватися вам недолугими - якщо навіть вони були дуже дієвими.
Наприклад, у дванадцять вам вдалося зупинити п'яного дядька-здорованя (він підійшов зненацька і дуже близько - так, що втекти не було ніякої можливості). Ви взяли камінь і yobnuly його по руках.
Може, дядько побіг жалітися, і вас соромили батьки.
Може, однокласниця побігла жалітися директору, коли ви сказали їй одне влучне і точне слово у відповідь на серію спроб вас принизити. Вона заплакала і побігла до директора. Вас викликали на килимок і попросили поменше розмовляти, бо люди потім плачуть.
Може, ви - естет, і наразі цей спосіб вважаєте за несиметричний.
Пам'ятайте.
Пам'ятайте!
Все, що ми вміли, коли були підлітками, нікуди не поділося.
Якщо вас почнуть називати кимось там, казати: "ти поводишся. як дитина, як безумець. як "дебіл", як невихована , далека від інтелігенції, людина)" - нехай стараюцця. Може, їм дуже важливо всучити вам своє бачення вас, підмінити вашу реальність, викривити ваш образ.
Та й таке.
Все, що колись спрацювало, може спрацювати й зараз, у поточній ситуації.
Тільки.
Вам не дванадцять.
Минуло десять, двадцять сім, п'ятдесят років.
Ви - доросла притомна людина, яка добре пам'ятає, як бути дитиною, і яка мала десять, двадцять сім, п'ятдесят років для дозрівання і вдосконалення методу.
З вами так не можна.
Зброя у вас є.
.
Ганна Федосова
ВІДМІННОСТІ ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ ВІД ІНШИХ ПІДХОДІВ
1. У гештальт-терапії пацієнта заохочують повністю використовувати внутрішні та зовнішні смисли, свої почуття та переживання, щоб стати відповідальним і самостійно підтримувати себе. Образно кажучи, гештальт-терапія допомагає пацієнту повернути собі ключі від фортеці, яка називається – усвідомлення процесу усвідомлення.
2. Гештальт-терапія веде до самореалізації через досвід спрямованого усвідомлення, отриманого тут-і-зараз.
3. У методології гештальт-терапії та психодинамічних підходів використовуються відносини прийняття та технологія, що полягає в тому, щоб допомогти пацієнту змінитися через емоційне та когнітивне розуміння своєї особистості.
4. Гештальт-терапія сприяє виникненню і розвитку розуміння, використовуючи активну, зцілюючу присутність терапевта та пацієнта в рамках відносин, заснованих на безпосередньому контакті.
5. Гештальт-терапія активно використовує безпосередній досвід пацієнта. У гештальт-терапії його (терапевта) розглядають як партнера, якому слід оволодіти тим, яким чином самозцілюватися. У цьому випадку пацієнт скоріше працює, ніж вільно асоціює.
6. У більшій мірі, ніж інші системи, гештальт-терапія приділяє увагу всьому, що існує тут-і-зараз, а також вважає, що досвід і переживання є більш надійними орієнтирами порівняно з інтерпретацією.
7. У гештальт-терапії пацієнт швидко починає розрізняти дані досвіду від уявлень про нього, давно обійдені шляхи від нових думок, висновків у зв'язку з переживаннями від умозаключень з приводу міркувань.
8. Мета гештальт-терапії, яка полягає в розвитку досвіду та досягненні власного інсайту, що виникає в результаті завершення гештальту, і є більш сильним переживанням, ніж інсайт, подарований терапевтом, допомагає пацієнту і терапевту позначати та зберігати ці важливі відмінності.
9. У практиці більшості систем терапії заохочується інтелектуалізація: розмови про ірраціональність переконань пацієнта, про зміни поведінки, які він, на думку терапевта, повинен здійснити тощо. На відміну від цього методологія гештальт-терапії орієнтована на використання активних технік, що роблять отримуваний досвід вкрай ясним. Гештальт-терапевти часто йдуть на експеримент, прагнучи навіть за годину сесії здійснити щось нове. У гештальт-терапії (і в цьому полягає її своєрідність) відкриття через експериментування є кінцевою точкою шляху, а не конкретне почуття, уявлення чи зміст.
10. Психоаналітик може користуватися виключно інтерпретацією. Роджеріанець здатен лише відображати і прояснювати. Гештальт-терапевт може застосовувати будь-які техніки чи методи, поки (а) вони служать меті посилення усвідомлення, (б) вони з’являються в ході діалогу і феноменологічної роботи, і (в) вони знаходяться в межах етичних правил психотерапії.
11. Сила і відповідальність, що стосуються теперішнього, знаходяться в руках пацієнта. Навіть у минулому для нього було характерне активне взаємодія з оточуючим середовищем, і він не був пасивним реципієнтом травматичних подій. Цей погляд гештальт-терапії на притаманну пацієнтам активність сприяє тому, щоб вони більш відповідально ставилися до різних аспектів свого життя, включаючи терапію.
12. Увага до переживань пацієнта і усвідомлення відрізняє гештальт-терапію від більшості інших систем. Навіть схильний до опору пацієнт може, виражаючи його, посилювати усвідомлення. Однак, якщо терапевт пропонує його лише для досягнення катарсису, то це ні в якому разі не стосується феноменологічного зосередження, яке практикується гештальт-терапією.
13. У гештальт-терапії немає ніяких “повинен”. Замість підкреслення того, що має бути, вона приділяє увагу усвідомленню того, що є. Те, що є, те є. Це положення різко відрізняється від установок терапевта, який точно знає, що повинен робити пацієнт. Наприклад, представники таких систем, як когнітивна модифікація поведінки, раціонально-емоційна терапія і терапія реальністю, прагнуть, перш за все, змінити точку зору пацієнта, яку вважають ірраціональною, безвідповідальною або нереальною.
1. У гештальт-терапії пацієнта заохочують повністю використовувати внутрішні та зовнішні смисли, свої почуття та переживання, щоб стати відповідальним і самостійно підтримувати себе. Образно кажучи, гештальт-терапія допомагає пацієнту повернути собі ключі від фортеці, яка називається – усвідомлення процесу усвідомлення.
2. Гештальт-терапія веде до самореалізації через досвід спрямованого усвідомлення, отриманого тут-і-зараз.
3. У методології гештальт-терапії та психодинамічних підходів використовуються відносини прийняття та технологія, що полягає в тому, щоб допомогти пацієнту змінитися через емоційне та когнітивне розуміння своєї особистості.
4. Гештальт-терапія сприяє виникненню і розвитку розуміння, використовуючи активну, зцілюючу присутність терапевта та пацієнта в рамках відносин, заснованих на безпосередньому контакті.
5. Гештальт-терапія активно використовує безпосередній досвід пацієнта. У гештальт-терапії його (терапевта) розглядають як партнера, якому слід оволодіти тим, яким чином самозцілюватися. У цьому випадку пацієнт скоріше працює, ніж вільно асоціює.
6. У більшій мірі, ніж інші системи, гештальт-терапія приділяє увагу всьому, що існує тут-і-зараз, а також вважає, що досвід і переживання є більш надійними орієнтирами порівняно з інтерпретацією.
7. У гештальт-терапії пацієнт швидко починає розрізняти дані досвіду від уявлень про нього, давно обійдені шляхи від нових думок, висновків у зв'язку з переживаннями від умозаключень з приводу міркувань.
8. Мета гештальт-терапії, яка полягає в розвитку досвіду та досягненні власного інсайту, що виникає в результаті завершення гештальту, і є більш сильним переживанням, ніж інсайт, подарований терапевтом, допомагає пацієнту і терапевту позначати та зберігати ці важливі відмінності.
9. У практиці більшості систем терапії заохочується інтелектуалізація: розмови про ірраціональність переконань пацієнта, про зміни поведінки, які він, на думку терапевта, повинен здійснити тощо. На відміну від цього методологія гештальт-терапії орієнтована на використання активних технік, що роблять отримуваний досвід вкрай ясним. Гештальт-терапевти часто йдуть на експеримент, прагнучи навіть за годину сесії здійснити щось нове. У гештальт-терапії (і в цьому полягає її своєрідність) відкриття через експериментування є кінцевою точкою шляху, а не конкретне почуття, уявлення чи зміст.
10. Психоаналітик може користуватися виключно інтерпретацією. Роджеріанець здатен лише відображати і прояснювати. Гештальт-терапевт може застосовувати будь-які техніки чи методи, поки (а) вони служать меті посилення усвідомлення, (б) вони з’являються в ході діалогу і феноменологічної роботи, і (в) вони знаходяться в межах етичних правил психотерапії.
11. Сила і відповідальність, що стосуються теперішнього, знаходяться в руках пацієнта. Навіть у минулому для нього було характерне активне взаємодія з оточуючим середовищем, і він не був пасивним реципієнтом травматичних подій. Цей погляд гештальт-терапії на притаманну пацієнтам активність сприяє тому, щоб вони більш відповідально ставилися до різних аспектів свого життя, включаючи терапію.
12. Увага до переживань пацієнта і усвідомлення відрізняє гештальт-терапію від більшості інших систем. Навіть схильний до опору пацієнт може, виражаючи його, посилювати усвідомлення. Однак, якщо терапевт пропонує його лише для досягнення катарсису, то це ні в якому разі не стосується феноменологічного зосередження, яке практикується гештальт-терапією.
13. У гештальт-терапії немає ніяких “повинен”. Замість підкреслення того, що має бути, вона приділяє увагу усвідомленню того, що є. Те, що є, те є. Це положення різко відрізняється від установок терапевта, який точно знає, що повинен робити пацієнт. Наприклад, представники таких систем, як когнітивна модифікація поведінки, раціонально-емоційна терапія і терапія реальністю, прагнуть, перш за все, змінити точку зору пацієнта, яку вважають ірраціональною, безвідповідальною або нереальною.