- Морячок. А ну подивись уважно, що там таке, незрозуміло. Може під@р?
- Та ні, пане черговий, наче квадратне. Не схоже на під@ра. Схоже на щось квадратне.
- Та ні, пане черговий, наче квадратне. Не схоже на під@ра. Схоже на щось квадратне.
Знаєте, що таке «заручник в законі»? Це коли спираючись на флешку з фсб, вигадують сто пʼяту чи сто тридцять сьому справу проти колишнього президента України. І аби були потрібні покази «свідків», тупо затримують людей які колись працювали в управлінні державної охорони та кидають їх за ґрати, але … із заставою. У нас «справедливість та верховенство права», ви ж не забули, так? Правда застава… чотириста мільйонів гривень. (Чого не десять мільярдів, я не знаю). Тобто безальтернативне тримання за ґратами. Хоча вибір безумовно є. Скажеш, те що вимагає слідчий, одразу випустять. Не скажеш, будеш сидіти. Ось так все просто у ЗЕлених НКВСників. Заручник в законі.
Колись ці опричники по такій же схемі кидали за ґрати генерала Дмитра Марченка. Правда потім, генерал поїхав рятувати Миколаїв. А який саме ресторан в Буковелі поїхали рятувати ці слідчі та прокурори, питання риторичне…
Колись ці опричники по такій же схемі кидали за ґрати генерала Дмитра Марченка. Правда потім, генерал поїхав рятувати Миколаїв. А який саме ресторан в Буковелі поїхали рятувати ці слідчі та прокурори, питання риторичне…
Ви обурені новою редакцією законопроєкту про Нацгвардію? Та невже? Та припиніть… Припиніть думати наче маленькі діти! Чи ви дійсно думали, що Татаров, який зараз вештається у високих кабінетах Банкової, вам щось демократичне запропонує? Ви дійсно так думали? Забули хто розганяв Майдан? Забули, як в центрі Києва розстрілювали людей десятками? Забули, хто тоді був поруч із міністром МВС часів Януковича? Дійсно забули? Я завжди казав, що у нас дуже коротка памʼять…
Як так сталось? Та хз. Може само. А можливо хтось натякнув, а потім і поділився методичками створення аналогу росгвардії в нашій країні? Головне ж все це протягнути через голосування кишенькових депутатів. Слуги проголосують, тому що слуги. Їм пох за що голосоувати. А ОПЗЖ, тому що… їх і вмовляти не треба буде. Так що… Готуйтесь до появи власних опричників царя!
Картинка просто так.
Як так сталось? Та хз. Може само. А можливо хтось натякнув, а потім і поділився методичками створення аналогу росгвардії в нашій країні? Головне ж все це протягнути через голосування кишенькових депутатів. Слуги проголосують, тому що слуги. Їм пох за що голосоувати. А ОПЗЖ, тому що… їх і вмовляти не треба буде. Так що… Готуйтесь до появи власних опричників царя!
Картинка просто так.
Одного не можу зрозуміти… А що ж таке потужне мусить статись невдовзі, від чого на вулиці може вийти стільки народу, що Нацгвардія без спеціального закону «про розстріл» не впорається із ними? Невже Україні якесь незламне покращення готують у високих кабінетах?
Фото просто так. Хоча можливо хтось з Офісу згадує ті часи із ностальгією…
Фото просто так. Хоча можливо хтось з Офісу згадує ті часи із ностальгією…
У мене зараз максимально херовий настрій, тому саме час поговорити про… війну. І трішки про інформаційні впливи на мозок максимально мудрого наріду.
Проблема, невиліковна проблема певної частини українців полягає в тому, що їм можна згодувати будь-яку інформаційну їжу. Навіть, якщо вона складатиметься з суцільного лайна. Навіть якщо будуть знати, що там лайно. Всеодно зжеруть. Тому що, головне обгортка. Яскрава та максимально зрозуміла. І тоді будуть топтати за обидві щоки і кричати, «Ммммммм! Смачно! Дайте ще».
Петро Порошенко в своєму інтерв’ю “Bild”, сказав наступне, «Ми маємо будувати фортифікації. (Зараз буде важливе, але багатьом досі незрозуміло!!!). Ми маємо берегти життя кожного солдата. Ми маємо припинити наступальні дії, які лише призводять до втрат, і зосередитися на обороні. Фортифікації, мінні поля, сучасні засоби протиповітряної оборони – усе це дозволить нам зупинити Росію і змусити її платити високу ціну». (с)
Що? Вам? Бл@дь? Незрозуміло?
Ахххххххх… Порошенко ж типа сказав «нужна проста перестать стрелять! Ги-ги-ги!». Ну да. Фіг посперечаєшся із товстолобикамм. І все ж таки. Скажіть будь ласка, нешановні шанувальники інформаційного лайна… Дійсно так все погано, що ви вже не памʼятаєте подій весни 2019 року? Тих самих подій, коли на противагу ЗЕленого цунамі білбордів «Кінець епохи брехні… Кінець епохи бідності», стояли бігборди лише із трьома словами, «Армія! Мова! Віра!». Так все просто, але для багатьох виявилось, ніхера незрозуміло. Причому армія, тобто українське військо було винесено на перше місце! Не порожні як барабан передвиборчі обіцянки зеленого кольору, в противагу яким можна було теж щось пообіцяти, ну наприклад всім лікарям зарплатню по вісім тисяч доларів, а саме просте слово, «Армія», було пріоритетним. Бо коли хтось готувався зазирнути путіну в саму глибину та побачити там те, що невдовзі покажуть, хтось і чомусь наполягав на подальшій розбудові українського війська. Не памʼятаєте вже, так? Ну воно і не дивно… Фразу «Ми не можемо збільшити армію, бо тоді не зможемо будувати дороги», хоч памʼятаєте? Теж ні? Що ж. Буває…
Ну напевне мудрий… максимально мудрий нарід знає відповідь на інше питання? Ну наприклад, «Чому ж дуже і дуже часто підрозділи ударних БПЛА змушені ламати голову як же вибити під@рів з потужних укріплень, які були побудовані… нами!». Ой! Як же так? А ось так, бл@дь! Бо мало набудувати потужних укріплень. До речі, багато чутно зауважень від бойових комбатів та комбригів, що лінії оборони побудовані… не там де треба. Окей, рахуємо, що там! Так ось, треба ще туди, в ці самі укріплення когось посадити для їх оборони. І це точно не дві людини на один потужний дот. Окрім цього, необхідно прикрити опорний пункт мінно-вибуховими загородженнями. Тобто багато, дуже багато, прям дох@я як багато протипіхотних та протитанкових мін. І сусідній ВОП мусить бути таким же. Забезпеченим людьми та ресурсами. А позаду ж мусять стояти арта. Різних калібрів. Теж, забезпечена. І не потужними мінами для звіту, а тими боєприпасами які розриваються десять з десяти потрапивши в ціль. І там же, десь стоять дроноводи. Які також мусять бути забезпечені усім необхідним. (Забезпечені державою, а не як зазвичай, наполовину волонтерами). І це в найкращому випадку, наполовину. І там же, лівіше чи правіше стоять підрозділи РЕБу. Теж забезпечені всім необхідним… В першу чергу сучасними засобами. Забезпечені від держави. І тоді можна тримати той район. Один, маленький район. Коротенький відрізок лінії фронту. Тримати, щодня знищуючи наступальні хвилі окупантів. Якщо не на мінах залишаться, то арта чи дрони заспокоять. Ну а тих, хто все ж таки зможе підійти метрів на триста до позицій під свою «ретельну увагу» візьме піхота. Це якщо зможуть підійти… Поцікавтесь при нагоді, скільки орків та техніки може назавжди заспокоїти один екіпаж ударних дронів. Тобто три, ну може чотири людини. Лише один навчений, вмотивований та всім необхідним забезпечений екіпаж.
Але… Реалії, як зазначено вище, трохи інші.
Проблема, невиліковна проблема певної частини українців полягає в тому, що їм можна згодувати будь-яку інформаційну їжу. Навіть, якщо вона складатиметься з суцільного лайна. Навіть якщо будуть знати, що там лайно. Всеодно зжеруть. Тому що, головне обгортка. Яскрава та максимально зрозуміла. І тоді будуть топтати за обидві щоки і кричати, «Ммммммм! Смачно! Дайте ще».
Петро Порошенко в своєму інтерв’ю “Bild”, сказав наступне, «Ми маємо будувати фортифікації. (Зараз буде важливе, але багатьом досі незрозуміло!!!). Ми маємо берегти життя кожного солдата. Ми маємо припинити наступальні дії, які лише призводять до втрат, і зосередитися на обороні. Фортифікації, мінні поля, сучасні засоби протиповітряної оборони – усе це дозволить нам зупинити Росію і змусити її платити високу ціну». (с)
Що? Вам? Бл@дь? Незрозуміло?
Ахххххххх… Порошенко ж типа сказав «нужна проста перестать стрелять! Ги-ги-ги!». Ну да. Фіг посперечаєшся із товстолобикамм. І все ж таки. Скажіть будь ласка, нешановні шанувальники інформаційного лайна… Дійсно так все погано, що ви вже не памʼятаєте подій весни 2019 року? Тих самих подій, коли на противагу ЗЕленого цунамі білбордів «Кінець епохи брехні… Кінець епохи бідності», стояли бігборди лише із трьома словами, «Армія! Мова! Віра!». Так все просто, але для багатьох виявилось, ніхера незрозуміло. Причому армія, тобто українське військо було винесено на перше місце! Не порожні як барабан передвиборчі обіцянки зеленого кольору, в противагу яким можна було теж щось пообіцяти, ну наприклад всім лікарям зарплатню по вісім тисяч доларів, а саме просте слово, «Армія», було пріоритетним. Бо коли хтось готувався зазирнути путіну в саму глибину та побачити там те, що невдовзі покажуть, хтось і чомусь наполягав на подальшій розбудові українського війська. Не памʼятаєте вже, так? Ну воно і не дивно… Фразу «Ми не можемо збільшити армію, бо тоді не зможемо будувати дороги», хоч памʼятаєте? Теж ні? Що ж. Буває…
Ну напевне мудрий… максимально мудрий нарід знає відповідь на інше питання? Ну наприклад, «Чому ж дуже і дуже часто підрозділи ударних БПЛА змушені ламати голову як же вибити під@рів з потужних укріплень, які були побудовані… нами!». Ой! Як же так? А ось так, бл@дь! Бо мало набудувати потужних укріплень. До речі, багато чутно зауважень від бойових комбатів та комбригів, що лінії оборони побудовані… не там де треба. Окей, рахуємо, що там! Так ось, треба ще туди, в ці самі укріплення когось посадити для їх оборони. І це точно не дві людини на один потужний дот. Окрім цього, необхідно прикрити опорний пункт мінно-вибуховими загородженнями. Тобто багато, дуже багато, прям дох@я як багато протипіхотних та протитанкових мін. І сусідній ВОП мусить бути таким же. Забезпеченим людьми та ресурсами. А позаду ж мусять стояти арта. Різних калібрів. Теж, забезпечена. І не потужними мінами для звіту, а тими боєприпасами які розриваються десять з десяти потрапивши в ціль. І там же, десь стоять дроноводи. Які також мусять бути забезпечені усім необхідним. (Забезпечені державою, а не як зазвичай, наполовину волонтерами). І це в найкращому випадку, наполовину. І там же, лівіше чи правіше стоять підрозділи РЕБу. Теж забезпечені всім необхідним… В першу чергу сучасними засобами. Забезпечені від держави. І тоді можна тримати той район. Один, маленький район. Коротенький відрізок лінії фронту. Тримати, щодня знищуючи наступальні хвилі окупантів. Якщо не на мінах залишаться, то арта чи дрони заспокоять. Ну а тих, хто все ж таки зможе підійти метрів на триста до позицій під свою «ретельну увагу» візьме піхота. Це якщо зможуть підійти… Поцікавтесь при нагоді, скільки орків та техніки може назавжди заспокоїти один екіпаж ударних дронів. Тобто три, ну може чотири людини. Лише один навчений, вмотивований та всім необхідним забезпечений екіпаж.
Але… Реалії, як зазначено вище, трохи інші.
(Продовження)
Не знаєте, як так? Ну може різні медійні хвойди, (які за будь-яких умов, ближче ніж за сто км не підʼїдуть до фронту), в курсі?
Напевно хтось вже стрибає на дивані із криками, «Шо ти нам тут Петров пургу несеш про якісь оборонні рубежі?! Нах@й оборону! Це не цікаво!… Де наступ? Де обіцяна кава в Ялті?». Навряд чи я відкрию якусь таємницю, якщо скажу що стерти в безглуздому штурмі взвод піхоти, можна дуже швидко. Максимально швидко. І в той же час, той же самий взвод, може довго, максимально довго тримати ті самі позиції, про які я казав вище. Тримати, перетворюючи наступаючих орків на вміст чорних пакетів.
І все ж таки. Для успішного наступу, треба забезпечити перевагу сил та засобів по відношенню до ворога… втричі. Це не я придумав. Це каже військова наука. Можна довго і нудно пояснювати медійним товстолобікам реалії війни, але краще про все це сказав Кирило Верес, Герой України. Не дослівно, але тим не менш… «Яка кава в Ялті? Тут би втримати ті рубежі, на яких стоїмо». Зверніть увагу, Герой України, на той час командир стрілецького батальйону, каже саме про оборону… Хоча дійсно! Що він там розбирається в питаннях ведення бойових дій? А ось лідери диванної думки, вони знають все. Набагато більше, ніж все…
А тепер знов питання. Просте як кут будинку. «Так що не так, що неправильно сказав Порошенко в своєму інтервʼю»? Не пообіцяв мудрому наріду каву в Ялті через два тижні? Ну вибачте, порожні обіцянки та локшина на вуха в промислових масштабах, трохи за іншою адресою…
Картинка просто так. Випадково знайшов в інтернеті.
Не знаєте, як так? Ну може різні медійні хвойди, (які за будь-яких умов, ближче ніж за сто км не підʼїдуть до фронту), в курсі?
Напевно хтось вже стрибає на дивані із криками, «Шо ти нам тут Петров пургу несеш про якісь оборонні рубежі?! Нах@й оборону! Це не цікаво!… Де наступ? Де обіцяна кава в Ялті?». Навряд чи я відкрию якусь таємницю, якщо скажу що стерти в безглуздому штурмі взвод піхоти, можна дуже швидко. Максимально швидко. І в той же час, той же самий взвод, може довго, максимально довго тримати ті самі позиції, про які я казав вище. Тримати, перетворюючи наступаючих орків на вміст чорних пакетів.
І все ж таки. Для успішного наступу, треба забезпечити перевагу сил та засобів по відношенню до ворога… втричі. Це не я придумав. Це каже військова наука. Можна довго і нудно пояснювати медійним товстолобікам реалії війни, але краще про все це сказав Кирило Верес, Герой України. Не дослівно, але тим не менш… «Яка кава в Ялті? Тут би втримати ті рубежі, на яких стоїмо». Зверніть увагу, Герой України, на той час командир стрілецького батальйону, каже саме про оборону… Хоча дійсно! Що він там розбирається в питаннях ведення бойових дій? А ось лідери диванної думки, вони знають все. Набагато більше, ніж все…
А тепер знов питання. Просте як кут будинку. «Так що не так, що неправильно сказав Порошенко в своєму інтервʼю»? Не пообіцяв мудрому наріду каву в Ялті через два тижні? Ну вибачте, порожні обіцянки та локшина на вуха в промислових масштабах, трохи за іншою адресою…
Картинка просто так. Випадково знайшов в інтернеті.
Хто в курсі, а куди після заяв Віткова сховались івановолещенки, всі ці незламні язики Банкової?
🐈⬛Шалений Кіт🐈 pinned «Хто в курсі, а куди після заяв Віткова сховались івановолещенки, всі ці незламні язики Банкової?»
Люди! Скажіть будь ласка, а ви… ми… вони… РОЗУМНІШАТИ будемо? Ну хоч колись? Чи ну його нах? Це важко та нудно?!
Я точно не є прихильником Зеленського. Не був і ніколи не буду, бо завдяки його політичній та дипломатичній інфантильності, короткозорості, а також повного непрофесіоналізму, ми маємо те… що маємо! Я вже не кажу, про його кєнтов, єрмаковсько-татаровську кодлу.
Але ж зараз трохи про інше! Скажіть?! На кой хер тягати в соцмережах, тобто радісно розповсюджувати відвертий фейк про начебто генерала, який начебто звільнив Бучу і його потім…
Ви в упор не бачите що фото створено за допомогою штучного інтелекту?
1. Це що за польова форма із погоном на плечі? І якщо так, то де інший, другий погон?
2. Що написано на нашивках на правій частині грудей? Не видно? Хм! Дивно.
3. Я вперше бачу вертикальні орденські планки, нехай і на польовій формі. Та й це не орденські планки, а тупо набір кольорових прямокутників.
4. Що за червоний ґудзик на грудях? Оберег від бабусі? Кетчуп? Губна помада?
І головне… а як прізвище цього потужного генерала, який… Звільнив Бучу? Не знаєте? Дійсно! А нахуа вже заморочуватись такими дрібницями?
Ви хоч розумієте, яку інформаційну дичину можна згодувати мудрому наріду (зараз без врахування політичних вподобаєк), якщо цю лажу, вже хтозна скільки часу радісно тягають по фейсбуку? 🤦♂️
(Вдячний за репост).
Я точно не є прихильником Зеленського. Не був і ніколи не буду, бо завдяки його політичній та дипломатичній інфантильності, короткозорості, а також повного непрофесіоналізму, ми маємо те… що маємо! Я вже не кажу, про його кєнтов, єрмаковсько-татаровську кодлу.
Але ж зараз трохи про інше! Скажіть?! На кой хер тягати в соцмережах, тобто радісно розповсюджувати відвертий фейк про начебто генерала, який начебто звільнив Бучу і його потім…
Ви в упор не бачите що фото створено за допомогою штучного інтелекту?
1. Це що за польова форма із погоном на плечі? І якщо так, то де інший, другий погон?
2. Що написано на нашивках на правій частині грудей? Не видно? Хм! Дивно.
3. Я вперше бачу вертикальні орденські планки, нехай і на польовій формі. Та й це не орденські планки, а тупо набір кольорових прямокутників.
4. Що за червоний ґудзик на грудях? Оберег від бабусі? Кетчуп? Губна помада?
І головне… а як прізвище цього потужного генерала, який… Звільнив Бучу? Не знаєте? Дійсно! А нахуа вже заморочуватись такими дрібницями?
Ви хоч розумієте, яку інформаційну дичину можна згодувати мудрому наріду (зараз без врахування політичних вподобаєк), якщо цю лажу, вже хтозна скільки часу радісно тягають по фейсбуку? 🤦♂️
(Вдячний за репост).
Гаразд… Давайте поговоримо про російську мову, російськомовних українців та маніпулювання цим питанням збоку росії. (І не тільки з їх боку)…
Я напевно маю право висловити свою думку з цього приводу, тому що зовсім недавно, ну…відносно недавно, був російськомовним. Та й ще до 2010 року навряд чи мене можна було назвати українцем. Так, скоріш за все людиною із синим паспортом… Да, я родился в тех краях, которые российский режим почему-то считает исконно своими. Можно конечно не обращать на это внимания, так как давно уже ходят анекдоты про любовь путина к историческим сказкам, которые он сам на ходу и придумывает. И если вдруг, ну совершенно случайно в кремле решат, что север Африки это исконно русские земли, можете быть уверенны, очень быстро найдутся необходимые исторические сведения и доказательства. Мол Рамзес II это внучатый племянник Ивана Грозного. А Осириса придумали Ленин с Крупской. Да и вообще, все фараоны перед царствованием сначала получали одобрямс на берегах Неглинки лично у Дмитрия Донского. Вы думаете я сейчас шучу? Нисколько! Повторюсь. Если россии надо будет, необходимые исторические оправдания будут придуманы в максимально короткий срок. Касается это Украины, Мексики или Японии, не важно. И не просто придуманы, а возведены в истину.
Все детство, юность и остальная жизнь до 2014 года прошли в Мелитополе, (не путать с Мариуполем). Это в Запорожской области. То есть в том самом регионе, который сейчас информационно разгоняется как некая «откупная» агрессору. Ведь там всегда, говорили... Можно долго рассказывать про школьные годы, на каком языке общались, какие книги читали и песни слушали. Так, дійсно, української навколо було дуже мало. Уроки в школі та книжки для позакласного читання. Ну і все. Вот только было это природным или наоборот, навязанным десятилетиями пристального внимания совка, вопрос риторический. Села якось тримались, спілкуючись в більшості українською, болгарською, чеською, а ось міста здавались швидко.
Хорошо! Давайте сразу перескочим в год 2014. Весна. Аннексия Крыма. Первый день, первой волны мобилизации… Так вот. Уверен, что все эти адепты мантры про не такую часть Украины, так как она же русскоязычная, а значит и не украинская земля вовсе, не смогут найти ответ на один простой вопрос. Он очень прост. Максимально. Если всё так, как свистят в Москве, то почему же тогда, первый состав нашего 37 батальона как минимум на семьдесят процентов был русскоязычным, а вот флаг на рукаве формы… українським? И ведь этот батальон состоял из добровольцев. Как собственно и 23 мотопехотный батальон «Хортиця». Мало? Окей. Вряд ли я ошибусь, если скажу, что и первый состав 79 десантной бригады (Николаев), 25 десантной и 93 механизированной бригад (Днепропетровская область), а так же 55 артиллерийской бригады (Запорожье) были процентов на 70… русскоязычными. Удивительно, да? И это ж не срочники, которых поставили в строй потому что так надо. Это сознательные люди. Которые сознательно взяли в руки оружие и стали на защиту своего дома. Своей… Украины. Многие русскоязычные украинцы с областей востока и юго-востока Украины не вернулись с войны домой. Но на их место ставали другие, русскоязычные украинцы. Брали в руки оружие, чтобы защитить свою землю и свой дом.
Странно, да?
Не вяжутся сказки российской пропаганды с реалиями. Почему то, десятки тысяч мелитопольцев СРАЗУ ЖЕ выехали из города, как только его оккупировали российские войска. Парадокс. Русскоязычные бегут от россии?! Та быть такого не может. Или… может? Случайность или что-то не работает в этой кривой сказке кремля? И к сожалению, уже не только их сказке.
Я запросто могу показать русскоязычных украинцев, которые стиснув зубы и рыча от злости, уже три года минусуют оккупантов в каких-то промышленных масштабах. Наверно в каждом подразделении есть такие. Нет, они не приехали в Украину совсем недавно. Они жили здесь всегда. Как и жили их родные и близкие. Донецкая область, Луганская, Запорожская, Днепропетровская, Херсонская, Николаевская, Одесская, Харьковская.
Я напевно маю право висловити свою думку з цього приводу, тому що зовсім недавно, ну…відносно недавно, був російськомовним. Та й ще до 2010 року навряд чи мене можна було назвати українцем. Так, скоріш за все людиною із синим паспортом… Да, я родился в тех краях, которые российский режим почему-то считает исконно своими. Можно конечно не обращать на это внимания, так как давно уже ходят анекдоты про любовь путина к историческим сказкам, которые он сам на ходу и придумывает. И если вдруг, ну совершенно случайно в кремле решат, что север Африки это исконно русские земли, можете быть уверенны, очень быстро найдутся необходимые исторические сведения и доказательства. Мол Рамзес II это внучатый племянник Ивана Грозного. А Осириса придумали Ленин с Крупской. Да и вообще, все фараоны перед царствованием сначала получали одобрямс на берегах Неглинки лично у Дмитрия Донского. Вы думаете я сейчас шучу? Нисколько! Повторюсь. Если россии надо будет, необходимые исторические оправдания будут придуманы в максимально короткий срок. Касается это Украины, Мексики или Японии, не важно. И не просто придуманы, а возведены в истину.
Все детство, юность и остальная жизнь до 2014 года прошли в Мелитополе, (не путать с Мариуполем). Это в Запорожской области. То есть в том самом регионе, который сейчас информационно разгоняется как некая «откупная» агрессору. Ведь там всегда, говорили... Можно долго рассказывать про школьные годы, на каком языке общались, какие книги читали и песни слушали. Так, дійсно, української навколо було дуже мало. Уроки в школі та книжки для позакласного читання. Ну і все. Вот только было это природным или наоборот, навязанным десятилетиями пристального внимания совка, вопрос риторический. Села якось тримались, спілкуючись в більшості українською, болгарською, чеською, а ось міста здавались швидко.
Хорошо! Давайте сразу перескочим в год 2014. Весна. Аннексия Крыма. Первый день, первой волны мобилизации… Так вот. Уверен, что все эти адепты мантры про не такую часть Украины, так как она же русскоязычная, а значит и не украинская земля вовсе, не смогут найти ответ на один простой вопрос. Он очень прост. Максимально. Если всё так, как свистят в Москве, то почему же тогда, первый состав нашего 37 батальона как минимум на семьдесят процентов был русскоязычным, а вот флаг на рукаве формы… українським? И ведь этот батальон состоял из добровольцев. Как собственно и 23 мотопехотный батальон «Хортиця». Мало? Окей. Вряд ли я ошибусь, если скажу, что и первый состав 79 десантной бригады (Николаев), 25 десантной и 93 механизированной бригад (Днепропетровская область), а так же 55 артиллерийской бригады (Запорожье) были процентов на 70… русскоязычными. Удивительно, да? И это ж не срочники, которых поставили в строй потому что так надо. Это сознательные люди. Которые сознательно взяли в руки оружие и стали на защиту своего дома. Своей… Украины. Многие русскоязычные украинцы с областей востока и юго-востока Украины не вернулись с войны домой. Но на их место ставали другие, русскоязычные украинцы. Брали в руки оружие, чтобы защитить свою землю и свой дом.
Странно, да?
Не вяжутся сказки российской пропаганды с реалиями. Почему то, десятки тысяч мелитопольцев СРАЗУ ЖЕ выехали из города, как только его оккупировали российские войска. Парадокс. Русскоязычные бегут от россии?! Та быть такого не может. Или… может? Случайность или что-то не работает в этой кривой сказке кремля? И к сожалению, уже не только их сказке.
Я запросто могу показать русскоязычных украинцев, которые стиснув зубы и рыча от злости, уже три года минусуют оккупантов в каких-то промышленных масштабах. Наверно в каждом подразделении есть такие. Нет, они не приехали в Украину совсем недавно. Они жили здесь всегда. Как и жили их родные и близкие. Донецкая область, Луганская, Запорожская, Днепропетровская, Херсонская, Николаевская, Одесская, Харьковская.
Тысячи… Десятки тысяч русскоговорящих бойцов бьются за свою землю, свои города и села. Украинские города и сёла! И при одном лишь упоминании, что это вообще-то и не Украина вовсе, потому что там люди говорят на русском и это значит бла-бла-бла… они порвут горло! Просто поверьте!
Я навмисно майже повністю написав цей допис російською, аби дехто, не перекладачи через гугл, вірно зрозумів мій посил. Что бы вы там себе не придумали, какие бы исторические сказки не сочинили, эта земля никогда не была и не будет вашей! Временно оккупировать, смогли! Навсегда отнять, нет! Всему своё время, чи як кажуть в Україні, «На все свій час»! І на повернення вкраденого та пограбованого, також… И вы даже себе не представляете, сколько мелитопольцев, бердянцев, мариупольчан, горловчан и так далее, мечтают вернуться в свои… украинские города и села, которые временно оккупированы россией. Мечтают и делают для этого всё возможное и невозможное. На фронте, в тылу и на оккупированных территориях.
Слава Україні!
Слава нації!
Я навмисно майже повністю написав цей допис російською, аби дехто, не перекладачи через гугл, вірно зрозумів мій посил. Что бы вы там себе не придумали, какие бы исторические сказки не сочинили, эта земля никогда не была и не будет вашей! Временно оккупировать, смогли! Навсегда отнять, нет! Всему своё время, чи як кажуть в Україні, «На все свій час»! І на повернення вкраденого та пограбованого, також… И вы даже себе не представляете, сколько мелитопольцев, бердянцев, мариупольчан, горловчан и так далее, мечтают вернуться в свои… украинские города и села, которые временно оккупированы россией. Мечтают и делают для этого всё возможное и невозможное. На фронте, в тылу и на оккупированных территориях.
Слава Україні!
Слава нації!
Пропоную на посаду головного тренера нашої збірної по футболу, запросити… Теда Лассо!
Він місцевий. Скажімо так, абориген. Довго не сприймав мене аж ніяк. Кожного ранку проходячи повз його собачого ксп, я вислуховував купу зауважень, попутно слідкуючи аби його зуби не наробили дірок в штанах. А потім щось трапилось. Напевне не витягнув у здоровенного кобеля передвиборчих перегонів і…Він змінився. Припинив лаяти на мене. Став підходити ближче. І одного разу дав себе погладити…
Я його назвав - Апач. Тепер ми друзі. Він щоранку мене зустрічає, радісно стрибаючи наче в цирку. (Я втомився прати штани від слідів його лап). А якщо комусь сумно, то Апач може заспівати собачих пісень. Чутно напевне в сусідньому селі. Але головне те, що він (разом із своєю подругою-брюнеткою) щодня дарують позитивні емоції. Безкоштовно. Ну майже безкоштовно, треба заплатити обіймашками і почухати за вухом.
Напевне у мене колись буде собака, своя собака з якою я буду щоранку гуляти сонний. А потім в обід. І ввечері… Вірю в це. Якої породи, я ще не знаю. Не вирішив. Але якщо це буде сука, то її обов’язково зватимуть Ельза. А от якщо кобель… треба подумати!
Добрий ранок, друзі! Смачної вам ранкової кави…
Я його назвав - Апач. Тепер ми друзі. Він щоранку мене зустрічає, радісно стрибаючи наче в цирку. (Я втомився прати штани від слідів його лап). А якщо комусь сумно, то Апач може заспівати собачих пісень. Чутно напевне в сусідньому селі. Але головне те, що він (разом із своєю подругою-брюнеткою) щодня дарують позитивні емоції. Безкоштовно. Ну майже безкоштовно, треба заплатити обіймашками і почухати за вухом.
Напевне у мене колись буде собака, своя собака з якою я буду щоранку гуляти сонний. А потім в обід. І ввечері… Вірю в це. Якої породи, я ще не знаю. Не вирішив. Але якщо це буде сука, то її обов’язково зватимуть Ельза. А от якщо кобель… треба подумати!
Добрий ранок, друзі! Смачної вам ранкової кави…
Треба піти та почитати незламних трубадурів Банкової накшталт Лещенка, чому не звільнення жодного з фейкових інвалідів прокурорського вигляду, це потужна перемога і неймовірно добре для майбутнього України! Ах да, ледве не забув… І чому в цьому винен Порошенко?!
А ось і дружина Апача, та сама брюнетка! Як її звуть, я досі не знаю! Але це одна з найхитрішіх собак, яких я зустрічав в житті! Вона миттєво зрозуміла, що її очі, її ж найголовніша зброя. І тепер в арсеналі цієї чорної як ніч «мавпи», є пару тисяч гримас, виразів очима для маніпуляцій та пісень на тему, «Петрооооууууу… ааааа яяяж даааавноооуууууу нееее їїїлаааааа. Вже двііііііі годиииинииииууууу! І дееееее твояяяя сооовість?».
Як Апач з нею справляється, гадки не маю!))
Добрий ранок, друзі! Смачної вам кави та гарного дня)
Як Апач з нею справляється, гадки не маю!))
Добрий ранок, друзі! Смачної вам кави та гарного дня)
Колись дуже давно, під час Сторічної війни, в битві при Азенкурі англійські лучники напевне вперше поставили перед своїми позиціями… загострені кілки. І коли потім французька важка лицарська кіннота врешті решт прорвалась до лучників, на своєму шляху вони зустріли ти самі кілки. Вершники перелітали через своїх коней як раз під ноги розлюченим англійцям. Результат тієї битви відомий усім. Перевершуючи в рази англійців, французи були розбиті вщент. Обрання Генріхом V правильного місця для бою, інженерне забезпечення своїх позицій і «лонг боу», тобто довгий англійський лук, зробили свою справу!
Вибачте за довгий екскурс в історію. Але, зокрема приклад Азенкура, зайвий раз натякає, що не завжди велика (а в тій битві була у французів була велика) чисельна перевага в кількості військ має переважаючий фактор.
Що бачу я на тому клаптику фронту, де працюють мої «кошенята». Чи багато під@рів? Так! Ми їх навіть називаємо по різному.
«Під@ри» - піхота. Вони пересуваються на броні або малими групами. Накопичуються. Зустрічаються із нашими дронами та піхотою і потім починають все спочатку.
«Бомжі» - це «під@ри», яких колись десантували з броні в посадці і… кинули. Часто вони вештаються вулицею розбитого війною села, аби знайти щось поїсти. Часто їжу не знаходять, а знаходять дрони.
«Верблюди». Це під@ри, які носять на собі вантаж. В сутінках, вдень, вночі. Без зброї. За плечима лише великий наплічник. Приніс на визначену локацію, скинув, повертається назад…
Скільки би їх сьогодні не заспокоїли, завтра зʼявляються нові. І що тоді робити в цій ситуації, а також в умовах несприятливих погодних умов, коли дрони не літають, а от весь цей непотріб про який я казав вище, ходять, повзають, їздять? Правильно! Мінування! Масове мінування шляхів висування та пересування ворога. Як реальних так і вірогідних. І вже тоді не зовсім важливо скільки їх там десь накопичились і почали рух, якщо ти (а значить і піхота в окопах) точно знає, що попереду все тричі заміновано. Нехай ходять або їздять. Дрони та арта допоможуть якщо що. Але на жаль, усі ці питання цілком лежать на плечах підрозділів безпілотних систем. Я жодного разу не отримав боєприпас для дистанційного мінування до якого не треба прикручувати, примотувати, прикріплювати щось, що перетворить це на реальну небезпеку для окупантів. Це не значить, що хлопці не мудрують, роблячи з цього, цього, цього і батарейки «сюрприз» для ворога! Але все це кружок «очумілі ручки», не більше…
«Де в цілому питання держава?», спитаєте ви, друзі? На це просте питання я досі не можу знайти відповідь. Дійсно! Як не намагався. Бо забезпечивши підрозділі в необхідній кількості засобами та боєприпасами дистанційного мінування, можна малими силами стримувати ворога, який в декілька разів більший за тебе в кількості особового складу. Мало набудувати оборонних споруд, треба ще забезпечити їх прикриття тобто оборону. Це так просто і в той же час для когось неймовірно складно…
Ворог веде війну проти нас. Він чудово знає, що буде робити сьогодні, завтра, післязавтра… А ми? Чи розуміємо ми свій маневр на наступний навіть не місяць… тиждень? Питання риторичне.
Вибачте за довгий екскурс в історію. Але, зокрема приклад Азенкура, зайвий раз натякає, що не завжди велика (а в тій битві була у французів була велика) чисельна перевага в кількості військ має переважаючий фактор.
Що бачу я на тому клаптику фронту, де працюють мої «кошенята». Чи багато під@рів? Так! Ми їх навіть називаємо по різному.
«Під@ри» - піхота. Вони пересуваються на броні або малими групами. Накопичуються. Зустрічаються із нашими дронами та піхотою і потім починають все спочатку.
«Бомжі» - це «під@ри», яких колись десантували з броні в посадці і… кинули. Часто вони вештаються вулицею розбитого війною села, аби знайти щось поїсти. Часто їжу не знаходять, а знаходять дрони.
«Верблюди». Це під@ри, які носять на собі вантаж. В сутінках, вдень, вночі. Без зброї. За плечима лише великий наплічник. Приніс на визначену локацію, скинув, повертається назад…
Скільки би їх сьогодні не заспокоїли, завтра зʼявляються нові. І що тоді робити в цій ситуації, а також в умовах несприятливих погодних умов, коли дрони не літають, а от весь цей непотріб про який я казав вище, ходять, повзають, їздять? Правильно! Мінування! Масове мінування шляхів висування та пересування ворога. Як реальних так і вірогідних. І вже тоді не зовсім важливо скільки їх там десь накопичились і почали рух, якщо ти (а значить і піхота в окопах) точно знає, що попереду все тричі заміновано. Нехай ходять або їздять. Дрони та арта допоможуть якщо що. Але на жаль, усі ці питання цілком лежать на плечах підрозділів безпілотних систем. Я жодного разу не отримав боєприпас для дистанційного мінування до якого не треба прикручувати, примотувати, прикріплювати щось, що перетворить це на реальну небезпеку для окупантів. Це не значить, що хлопці не мудрують, роблячи з цього, цього, цього і батарейки «сюрприз» для ворога! Але все це кружок «очумілі ручки», не більше…
«Де в цілому питання держава?», спитаєте ви, друзі? На це просте питання я досі не можу знайти відповідь. Дійсно! Як не намагався. Бо забезпечивши підрозділі в необхідній кількості засобами та боєприпасами дистанційного мінування, можна малими силами стримувати ворога, який в декілька разів більший за тебе в кількості особового складу. Мало набудувати оборонних споруд, треба ще забезпечити їх прикриття тобто оборону. Це так просто і в той же час для когось неймовірно складно…
Ворог веде війну проти нас. Він чудово знає, що буде робити сьогодні, завтра, післязавтра… А ми? Чи розуміємо ми свій маневр на наступний навіть не місяць… тиждень? Питання риторичне.