Фінал

Цьом в чоло всім, хто читав/читає «Blackout»🖤

❗️Перенесення публікації на перший тиждень січня. Треба трохи більше часу на внесення невеликих правок (і я зовсім не готовий до нового року😑) Сподіваюсь вам підготування до свята приносить задоволення 

Шановні громадяни, з Новим роком.

❗️Ми🙌🏽не🙂‍↕️коні👽ми🦓люди🦧

Жарти жартами, але нехай у новому році буде усе кінське: і здоров'я, і сила, і бажання, і витривалість.
Хай збуваються мрії, все задумане вдається, з'являються нові ідеї та приходять хороші люди, з якими вам буде більше, ніж просто добре.
Усім миру, це найважливіше. Жахи нехай трапляються лише у фільмах і на сторінках книг, а в житті буде спокій.

Дякую всім, хто був зі мною (гайда далі разом🫰🏽). Цьом в чоло

Поки не визначився остаточно з днями публікації, але, скоріше за все, нові розділи в суботу та середу

Так, бейб🤌🏽
Чудовий старт для нового року

Новий відосик

Ну справді. Після подібних слів мотивація просто⏫

Я написав приблизно половину, але ідей для обкладинки першої книги (і цієї також) досі нема

З позитивного: знайшов для себе нового фаворита. Кроулі Торрес, дитя моє, заради тебе я готовий на все🤌🏽

Трохи не про творчість, або як мені закортіло поділитися подією з життя, яка здається мені значущою (раптом стане для когось натхненням?)

Після переїзду в іншу країну я став досить закритим, а з часом з'явилася тривожність, яка нагадує кайданки. Через цю тривожність навіть похід до найближчого магазину здається мені тортурами. Так склалося, що вчора мені довелося здійснити чималеньку поїздку — 80 кілометрів в один бік, і стільки ж в інший. Я ніколи не був у тому місці, нічого про нього не чув, а все, що було відомо (адреси та автобусні рейси) — інформація з інтернету.

Перед поїздкою я перевіряв правильність позначок на карті разів, мабуть, десять (привіт від тривожності 💁🏽)
Після кожного питання мами «ти впевнений?» я розумів, що зовсім ні.

Прокидаюся о 4:30 і збираюся на автобус. Чекаю. Не те щоб дуже хвилювався, та все ж 🚨
Приїжджає автобус, купляю квиток і починається подорож. Трапився чудовий водій (тут моя віра в людей трішки привоскресла). Сказав, що в моєму маршруті передбачається одна пересадка та пояснив де чекати наступний автобус. На цьому етапі все прекрасно: і пересадка, і зупинка на місці призначення майже за годинником.
Далі допомогла карта (я в цьому ділі не експерт, але й не зовсім далекий).

Потім держустанова. Маленьке уточнення: я розумію польську мову, але розмовляю нею не так добре, як треба (спойлер: це мені не завадило).
Кілька годин в черзі, тоді ще година в кабінеті інспектора, підписування паперів і вуаля, вільний, давай назад на автобус. Знову допомогла карта, двадцять п'ять хвилин до потрібної зупинки. Дві години очікування на автобус, а там однакова схема, що й на початку шляху.

Увесь цей час я боявся навіть подумати «все йде надто гладко». Повернувся додому після цілого дня квесту й не міг повірити, що все минуло просто прекрасно, я впорався.

В підсумку: для мене ця поїздка виявилася величезним (і необхідним) кроком у подоланні тривожності та замкнутості. Я обирав ізоляцію, бо боявся найстрашніших вигадок власної фантазії 🙇🏽
Так, світ небезпечний і не всі його мешканці привітні й чудові, однак це не причина замикати себе в чотирьох стінах і казати «так буде краще». Тривожність позбавляє можливості довідатися про щось нове, бо страх перед «а що якщо» затуляє бажання кудись з'їздити, з кимось познайомитися і спробувати щось нове (в межах адекватного, певна річ ❗️).
Ця поїздка стала для мене своєрідною шоковою терапією, нагодою сказати собі «ти можеш» і довести, що я дійсно щось можу.
Мені звично контролювати вигадані світи у своїх книгах, керувати долями героїв, а тут вихід із зони комфорту й нагода взяти під контроль власне життя

Обговорення кожного нового розділу це щось типу: