Життя це коридор затемнень, а ми сидимо в цьому коридорі, перечікуючи атаки шахедів 🫠
Вже в неділю увечорі ми із ZWYNTAR викладемо дууууже круте відео 360 з осіннього київського концерту (думаю, тут багато тих, хто у ньому знімався 😁). А в неділю вдень в Сквот можна буде прийти і за донат подивитися його через VR окуляри. Скажу чесно, особисто для мене це був приголомшуючий досвід.
Десь з 16 до 18 там також буде весь склад Цвинтаря, так шо якщо вам треба підписати платівки, це класний привід!
Група зустрічі
https://facebook.com/events/s/zwyntar-360-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-live-%D0%B2/1000419344267548/
Десь з 16 до 18 там також буде весь склад Цвинтаря, так шо якщо вам треба підписати платівки, це класний привід!
Група зустрічі
https://facebook.com/events/s/zwyntar-360-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-live-%D0%B2/1000419344267548/
Трапилась хороша фраза: "Just because you're offended, doesn't mean you're right".
9 квітня для мене трохи знаковий день. Два роки тому ми із Фолкулакою зібралися в Сквоті зробити концерт. В порожньому Києві, від якого щойно відкотилася хвиля русні. Дуже треба було гроші на медевак для Госпітальєрів. Ми чесно не були впевнені, що з огляду на постійні тривоги й обстріли хоч хтось прийде, але люди прийшли і задонатили 150 тисяч гривень. Це був перший концерт такого типу у Сквоті і він відкрив формат подій, які зібрали вже кілька мільйонів на ЗСУ (якщо не помиляюсь, протягом пари місяців буде відмітка 10 мільйонів).
Для мене це був момент певного катарсису, коли словосполучення "мистецтво рятує" від метафорично-абстрактної фрази стало реальністю. Я дякую Фолкулаці і ZWYNTAR і Торфу за можливість разом писати музику і дивитися, як вона перетворюється на машини, дрони, такмед, кісткові імпланти і саундтреки, які військові кладуть на свої тіктоки про "благодать, всі горять".
Звісно, все це не працювало би без вашої підтримки і ваших донатів.
Дякую дуже 🖤
Для мене це був момент певного катарсису, коли словосполучення "мистецтво рятує" від метафорично-абстрактної фрази стало реальністю. Я дякую Фолкулаці і ZWYNTAR і Торфу за можливість разом писати музику і дивитися, як вона перетворюється на машини, дрони, такмед, кісткові імпланти і саундтреки, які військові кладуть на свої тіктоки про "благодать, всі горять".
Звісно, все це не працювало би без вашої підтримки і ваших донатів.
Дякую дуже 🖤
Пишіть своїм військовим 🖤
У всіх нас є друзі, родичі чи знайомі, які воюють (може ви і самі в ЗСУ, тоді цей пост не для вас, а для ваших друзів та рідних!).
Звісно, ми за них переживаємо. Робимо збори, намагаємося щось їм дістати, допомогти, намутити.
Часто нам здається, що військові на фронті дуже зайняті, тому ми не хочемо зайвий раз писати їм якусь банальну шнягу типу "як ти?". Тільки по ділу і щось важливе! Що ти там, рація треба, є знижка! Порішали з ремонтом? Ну добре, пока.
Взагалі, у кожного різні причини не писати.
Хтось боїться відволікати.
Комусь соромно, бо ми тут, а вони там.
Хтось переживає власну кризу і не відчуває сил писати комусь із підтримкою.
Але правда в тому, що так між нами створюється прірва. Без постійного зв'язку із друзями і знайомими в тилу, навіть у форматі простого "як ти", військові починають відчувати відчуження. Забутість, самотність і порожнечу.
Збори і донати це круто і надважливо, але вони не мають для бійця конкретних обличч, аватарок, знайомих смайликів і гіфок.
На фронті людина часто знаходиться не в компанії комфортних людей, а в компанії тих, із ким доля звела по службі. Виникає брак зв'язку із тими, кого вважав друзями і приятелями. Виникає думка, наче мобілізація відрізала тебе від усіх, наче ти зник для них, наче більше не потрібний. Ти тепер функція, людина-сапер чи людина-дроновод, а не людина-чийсь-друг.
Напишіть сьогодні комусь із своїх військових. Однокласнику, другу по клубу, дівчині з танців, пацану, з яким під падіком зазвичай курити виходили.
Скажіть, як ви сумуєте. Як вам їх не вистачає. Запропонуйте вислати улюблених цукерок чи цигарок. Киньте їм трек, який зараз слухаєте.
Навіть якщо боїтеся нарватися на грубість. Навіть якщо думаєте, що буде недоречно. Навіть якщо вони три дні не бачитимуть вашого меседжа, бо глючить старлінк.
Вони мають пам'ятати, що їх чекають вдома і що їм є, до кого вертатися.
Навіяно розмовою із діючим військовим.
У всіх нас є друзі, родичі чи знайомі, які воюють (може ви і самі в ЗСУ, тоді цей пост не для вас, а для ваших друзів та рідних!).
Звісно, ми за них переживаємо. Робимо збори, намагаємося щось їм дістати, допомогти, намутити.
Часто нам здається, що військові на фронті дуже зайняті, тому ми не хочемо зайвий раз писати їм якусь банальну шнягу типу "як ти?". Тільки по ділу і щось важливе! Що ти там, рація треба, є знижка! Порішали з ремонтом? Ну добре, пока.
Взагалі, у кожного різні причини не писати.
Хтось боїться відволікати.
Комусь соромно, бо ми тут, а вони там.
Хтось переживає власну кризу і не відчуває сил писати комусь із підтримкою.
Але правда в тому, що так між нами створюється прірва. Без постійного зв'язку із друзями і знайомими в тилу, навіть у форматі простого "як ти", військові починають відчувати відчуження. Забутість, самотність і порожнечу.
Збори і донати це круто і надважливо, але вони не мають для бійця конкретних обличч, аватарок, знайомих смайликів і гіфок.
На фронті людина часто знаходиться не в компанії комфортних людей, а в компанії тих, із ким доля звела по службі. Виникає брак зв'язку із тими, кого вважав друзями і приятелями. Виникає думка, наче мобілізація відрізала тебе від усіх, наче ти зник для них, наче більше не потрібний. Ти тепер функція, людина-сапер чи людина-дроновод, а не людина-чийсь-друг.
Напишіть сьогодні комусь із своїх військових. Однокласнику, другу по клубу, дівчині з танців, пацану, з яким під падіком зазвичай курити виходили.
Скажіть, як ви сумуєте. Як вам їх не вистачає. Запропонуйте вислати улюблених цукерок чи цигарок. Киньте їм трек, який зараз слухаєте.
Навіть якщо боїтеся нарватися на грубість. Навіть якщо думаєте, що буде недоречно. Навіть якщо вони три дні не бачитимуть вашого меседжа, бо глючить старлінк.
Вони мають пам'ятати, що їх чекають вдома і що їм є, до кого вертатися.
Навіяно розмовою із діючим військовим.
Forwarded from Squat 17b Events
Завтра, у нас відбудеться неймовірна подія, яка змінить ваше уявлення про музичне live-відео!
Гурт Zwyntar спільно з Aspichi створили дивовижний імерсивний досвід перебування на концерті у форматі відео 360°, яке можна буде переглянути під час заходу у VR-окулярах. Відчуйте себе на живому виступі гурту, перебуваючи у різних точках зали і навіть на сцені.
Aspichi пропонує кожному бажаючому набути VR-досвід з ефектом присутності на концерті: за донат ви зможете подивитися відео в VR-окулярах, 100% зібраних коштів підуть на потреби ЗСУ.
❗️Зверніть увагу, що кількість шоломів обмежена, тож буде черга впродовж усього івенту до перегляду.
Також з 16:00 до 18:00 у нас в просторі буде гурт Zwyntar у повному складі! Це чудова нагода поспілкуватися із музикантами чи підписати вініли.
Коли: 14 квітня, 12:00-18:00
Де: Squat 17b (Терещенківська 17б)
Гурт Zwyntar спільно з Aspichi створили дивовижний імерсивний досвід перебування на концерті у форматі відео 360°, яке можна буде переглянути під час заходу у VR-окулярах. Відчуйте себе на живому виступі гурту, перебуваючи у різних точках зали і навіть на сцені.
Aspichi пропонує кожному бажаючому набути VR-досвід з ефектом присутності на концерті: за донат ви зможете подивитися відео в VR-окулярах, 100% зібраних коштів підуть на потреби ЗСУ.
❗️Зверніть увагу, що кількість шоломів обмежена, тож буде черга впродовж усього івенту до перегляду.
Також з 16:00 до 18:00 у нас в просторі буде гурт Zwyntar у повному складі! Це чудова нагода поспілкуватися із музикантами чи підписати вініли.
Коли: 14 квітня, 12:00-18:00
Де: Squat 17b (Терещенківська 17б)
Forwarded from Dreams&Decadence
У моїх руках скарб: збірка фанфікшену та артів за піснями Zwyntar.
Дякую Лаєр і всій едиційній команді, письменницям і художникам, що доклалися до цього томику.
Ви фантастичні.
Дякую Лаєр і всій едиційній команді, письменницям і художникам, що доклалися до цього томику.
Ви фантастичні.
Розумію обурення щодо того, що світ возбудився на новину про Ізраїль, а до нас вже звикли і не кричать, щоб нам дали зброю. Але хіба ми не сприймали так само буденно новини про Сирію, яку рашка бомбила роками? Про купу їхніх цивільних жертв, розбиті російськими ракетами шпиталі і зерносховища? Ми виходили на вулиці із плакатами "дайте Сирії ППО?" Я не виходив, чесно скажу.
Рашка так само незграбно брехала в ООН, що "ми бамбім только ваєнниє об'єкти, жертв срєді цивільних нєт", і ми (масово принаймні) ніяк на це активно не реагували. Співчували, але так, в рамках похитати головою над новиною.
Тим часом, за 10 років бойових дій в Сирії загинуло щонайменше 350 тис людей тільки за підрахунками ООН (тобто значно більше), з них 16% – жінки й діти. Неймовірна кількість біженців, з яких чималий відсоток загинув в дорозі до безпечніших місць. Не пам'ятаю у нас якоїсь масової допомоги постраждалим чи постійних пікетів під посольством рашки в моменти, коли їхня срана авіація буквально зтирала з лиця землі сирійські міста, абсолютно не прикриті ППО. Ми просто відмічали, що в Києві чомусь стало більше таксистів на ім'я Ахмед та сирійських кафешек із смачним хумусом.
Пора визнати, що всім у світі похуй на всіх, крім себе. Поляки і балти нам співчувають, бо знають, що вони наступні в разі успіху рф, і краще прихистити українських біженців, ніж відбиватися від українських солдат у складі російської армії. Для всіх інших це все ще далекий конфлікт, так само далекий, яким була для нас війна у Сирії. Ми масово ніколи не були взірцем співчуття до інших жертв росіян та їхніх друзів, то чого очікуємо від інших? Ізраїль для вестернера це просто більш нова та цікава новина в постійному мерехтінні фотографій розбомблених міст якихось далеких країн.
Рашка так само незграбно брехала в ООН, що "ми бамбім только ваєнниє об'єкти, жертв срєді цивільних нєт", і ми (масово принаймні) ніяк на це активно не реагували. Співчували, але так, в рамках похитати головою над новиною.
Тим часом, за 10 років бойових дій в Сирії загинуло щонайменше 350 тис людей тільки за підрахунками ООН (тобто значно більше), з них 16% – жінки й діти. Неймовірна кількість біженців, з яких чималий відсоток загинув в дорозі до безпечніших місць. Не пам'ятаю у нас якоїсь масової допомоги постраждалим чи постійних пікетів під посольством рашки в моменти, коли їхня срана авіація буквально зтирала з лиця землі сирійські міста, абсолютно не прикриті ППО. Ми просто відмічали, що в Києві чомусь стало більше таксистів на ім'я Ахмед та сирійських кафешек із смачним хумусом.
Пора визнати, що всім у світі похуй на всіх, крім себе. Поляки і балти нам співчувають, бо знають, що вони наступні в разі успіху рф, і краще прихистити українських біженців, ніж відбиватися від українських солдат у складі російської армії. Для всіх інших це все ще далекий конфлікт, так само далекий, яким була для нас війна у Сирії. Ми масово ніколи не були взірцем співчуття до інших жертв росіян та їхніх друзів, то чого очікуємо від інших? Ізраїль для вестернера це просто більш нова та цікава новина в постійному мерехтінні фотографій розбомблених міст якихось далеких країн.
Я неймовірно няшуся із того, як мене намалювали 🖤 це мій персонаж ДнД, дампір-бард Ейдан Ред. Дуже схоже 😁
Авторка @pydpylnyigayclub
Авторка @pydpylnyigayclub