З якоїсь причини вільний народ вільної країни (тм), був вражений тим, що Україна подала до Ради Європи заяву про часткове призупинення в країні дії Європейської Конвенції з прав людини.

При тому, якщо подивитись саму заяву, яка, щоправда, не державною, то у ній вказано, що воєнний стан введено о 5:30 24 лютого 2022 року. І що тоді ж було введено обмеження, перелічені у заяві. Тобто, від цієї заяви не змінюється абсолютно нічого для українців.

Чому подали аж зараз?

Все просто. Її не подали аж зараз.

Крім того, у нас не було зобов’язання повідомляти РЄ. У ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» вказано зобов’язання повідомити Генерального секретаря ООН.

Осьо:

Стаття 24. Інформування Генерального секретаря ООН та іноземних держав
1. Україна відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного стану негайно повідомляє через Генерального секретаря ООН державам, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов’язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
2. У повідомленні зазначається також дата припинення дії відповідних відхилень від зобов’язань, передбачених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.
3. Про зміни межі відхилень від зобов’язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права або строку дії обмежень прав і свобод та причин прийняття такого рішення Україна повідомляє Генерального секретаря ООН у порядку, визначеному частинами першою та другою цієї статті.

І, відповідно до доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні 27 вересня 2022 року, 1 березня 2022 року Україна повідомила Генерального секретаря ООН про відступ від деяких зобов'язань у галузі прав людини відповідно до ст.4 МПГПП та ст.15 Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) на час дії воєнного стану.

До речі, як можна було помітити, обмеження «можуть» застосовуватись, а не «застосовуються». Указ Президента, на основі ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» та Конституції України, наперед визначає потенційні обмеження, інтенсивність яких (як і в принципі потреба застосування), визначається вже по ходу справи. На практиці так воно і є, бо, наприклад, мирні зібрання і масові заходи регулярно відбуваються.

Так що, панове, для нас з вами нічого не змінюється, шум на рівному місці.

Панове, до нас звернулися з проханням допомогти зі збором на "Мураху" (се такий вітчизняний дрон-медевак, на фото) і два пікапи для 5 Слободжанської бригади.

Закиньте воякам грошів, мдрон-едевак це дуже потрібна штука в умовах, коли ворог застосовує тактику накривати евакуаційну групу, що приїхала забрати поранених.

Банка:
https://send.monobank.ua/jar/4WLQcia43T

Для запитань/зв'язку:  @MikeBondarenkoY

Нас просили поширити таке опитування:

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdUiBw0LBm4VeFTfb8vG_c-EmeGAEoE0X3RF4VDdEdr3WxEWg/viewform

Якщо маєте хвилинку, то пройдіть. Автор планує на основі ціього зняти відос. Так що, має бути цікаво:)

ЗСУ не мають тилових смуг оборони перед наступом Росії, — The Associated Press

Про це агентству розповіли численні військові, урядовці та керівники будівельних компаній.

За словами заступника командира 47-ї бригади, будувати укріплені лінії слід було починати задовго до початку наступу російської армії:

До цього підійшли безвідповідально. Люди не розуміли, що укріплення можуть урятувати життя, якщо зробити це заздалегідь. Багато хто думав, що нам не потрібно буде готувати такі лінії оборони.

Військовослужбовець 67-ої бригади ЗСУ, що займає позиції в районі Часового Яру, розповів, що при ротації на нові позиції солдати «очікували побачити бліндажі, лабіринти траншей та вогневих позицій, але виявили низку ям, ледве достатніх, щоб у них можна було сховатися під час артилерійського обстрілу». Через це бригад не змогла закріпитися і була змушена відступити на 2 км.

Будівництво оборонних смуг також гальмується звичними проблемами України — інженерні війська не забезпечені достатньою кількістю техніки, а приватні підрядники не отримують державного фінансування. До того ж в деяких районах чиновники, перебуваючи під тиском Києва, «приписують» кілометри зведених фортифікацій, видаючи вигаданий прогрес за реальні темпи будівництва.

Ви ж не думали, що ми просто так на екскаватор збираємо?
Два дні до кінця збору на основну банку лишилось (або трохи більше 200 000). Ми, звісно, збирали не самі, а долучались допоміжною банкою, але основний збір все ще відкритий.
Гривенів сюди:
https://send.monobank.ua/jar/gL1f76ipA

Найближчим часом мав би ожити постинг. Особливо, якщо я зможу застосувати магістерську на практиці, над чим зараз і працюю з другим адміном

Щиро вітаємо усіх причетних)

Що робить адмінша в ніч перед Великоднем

А то ще думатимете, що я тільки поней малюю😁

Христос воскрес!

Щиро вітаємо християн східного обряду з нагоди Великодня! Хай мир та злагода будуть у вашій хаті, а звістка про Воскресіння Господнє наблизить нащу перемогу

Вітаємо всіх причетних з цією річницею) Ви - супер!

«Азову» — 10 років.

Це шлях від кількох десятків добровольців, що мали лише мотивацію і віру в справедливість, до бригади спеціального призначення — одного з найбільш ефективних підрозділів Сил оборони.

Маріуполь, Мар’їнка, Іловайськ, Широкине, Бердянське, Водяне, Сопине, Гнутове, Лебединське, Пікузи, Павлопіль, Світлодарська дуга. І знову Маріуполь. Велика Новосілка, Оріхівський напрямок, Кремінські ліси.

Цей шлях не був простим, нам є кого шанувати, є про кого згадати, але немає часу складати руки. Бо наш обов'язок — продовжувати справу тих, хто не дожив до цього дня. Наша найбільша мотивація — помста і боротьба за побратимів, які досі знаходяться в полоні.

Сьогодні «Азову» — 10 років.

Попереду нас чекають важкі бої. «Азов» готовий прийняти їх із честю.

Слава Україні.

Кожного разу, коли думаю про контент, з'являється новий збір 🌚

Можна вважати це анонсом😁

Загальний збір не екскаватор, до речі, вчора закрився і скоро по ньому буде звіт. Дякуємо всім, хто долучався

Іноді мені випадає таке щастя, як долучитись до збереження локальних традицій. З паном адміном потрапили на виведення овечок на полонину.

Зараз всі думки і дії направлені в основному на волонтерку або інші способи долучитись до захисту країни, однак вважаю, що коли є змога долучитись до культурних подій, то це варто робити.

Дуже крута подія, насправді. З культурної точки зору досить цікаво: спершу на фермі проводиться молитва, щоб з овечками все було добре в горах і священик кропить отару свяченою водою. Але коли овець виводять на дорогу, то проганяють над ватрою, що є повністю язичницькою травневою традицією у народів, які займаються скотарством. Поки отара підіймається в гори - дійсно люди збираються всім селом, гарно вбрані, хто не йде разом з овечками з ферми на полонину, той хоча б виходить до дороги, діти бігають, махають руками до процесії. Соціалізація10/10. Той випадок, коли приємно бути разом з іншими людьми.

Вважаю, що це чудово, що традиціями займаються і популяризують навіть в умовах війни. До речі, щоб ви знали, вівчарство в Карпатах теж потрапило під репресії в часи совка. По-перше, депортації людей і колективізація. По-друге, змішування: я достеменно не знаю, чим не догодили овечки карпатської породи, але їх заміщували кавказькими. По-третє, корови більше схвалювалися як худоба, ніж овечки.

Кілька років тому знімали сюжети про те, що найближчим часом вівчарство в Карпатах в принципі зникне, але якраз після цього воно почало відроджуватись. Так що, схоже, привернення уваги людей – працює. А ще приємно бачити, що такі от традиційні ініціативи, навіть коли оформлені як бізнеси – це свідомі бізнеси, які також допомагають ЗСУ (деякі навіть засновані ветеранами) і з повагою ставляться до навколишнього середовища, не тільки зберігаючи традицію як вона була, але й розвиваючи і вдосконалюючи її.

Овечки мають довгі хвости, approved✅

Хм, долучення до традицій цього вечора зайшло трохи задалеко, повертаємося до типових занять часів палеоліту. Або хоча б 2022 року. Настав час згадати, як писати руками і відправляти документи поштою🌚

Щоб ви розуміли, деякі статті 2022-2023 були записані спершу вручну, а тоді вже переписані на ноут і це був не те, щоб жахливий в емоційному плані час. Тоді ще й зв'язок зникав разом зі світлом, неможливо було навіть з волонтеркою рішати через мобільний інтернет. І залишалося буквально читати+писати руцями. Щось у цьому було такого медитативного, мушу сказати, бо світ буквально ніби завмирав