У Нацполіції з’являються як нові повноваження, так і нові обов’язки:

1. За зверненням ТЦК та СП, органів СБУ або розвідувальних органів України, органи та підрозділи, що входять до системи поліції, беруть участь у здійсненні заходів щодо оповіщення військовозобов’язаних та резервістів спільно з представниками ТЦК та СП і здійснюють адміністративне затримання та доставлення до цих центрів та органів призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення (тобто намагаються ухилятись).
2. У період дії воєнного стану поліцейський має право вимагати в особи чоловічої статі віком від 18 до 60 років пред’явлення нею військово-облікового документу разом з документом, що посвідчує особу у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах.
3. Поліцейські, які вперше прийняті на службу в поліції, під час проходження первинної професійної підготовки зобов’язані пройти також базову загальновійськову підготовку у себе в закладах. Не стосується тих, що пройшли таку підготовку або військову службу до прийняття в поліцію.
4. Громадяни чоловічої статі, які проходять службу у Національній поліції України, Службі судової охорони, ДБР, БЕБ, органах і підрозділах цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України зобов’язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Закону стати на військовий облік військовозобов’язаних у ТЦК та СП за місцем проживання

Коментар: тут загалом зрозуміло. Поліцейські помагатимуть роздавати повістки і доставляти тих, хто намагається уникнути візиту до ТЦК. Трошки сміюсь з адаптації щодо статі, якщо чесно, я б брала на облік жінок з таких органів. Тим більше, що в обов’язку пройти військову підготовку після прийому в поліцію, розділення за статтю відсутнє.

З цікавого: на державну службу не може вперше вступити особа чоловічої статі віком до 60 років, яка не пройшла базову загальновійськову підготовку або військову службу, крім осіб, звільнених від проходження базової військової служби через проходження ними військової підготовки/служби в інших країнах, до набуття громадянства України, або визнаних за станом здоров’я непридатними до проходження військової служби.

Відверто, не вважаю це чесним. Схиляюся до думки, що жінкам теж треба пройти підготовку. Просто можна дійсно для них встановити, що вони після проходження такої підготовки не мобілізуються (на облік можна взяти). Якщо ж ні (бо я знаю, що серед самих жінок є обурення і паніка при згадці про військовий облік) – то вважаю дуже доречним встановити альтернативні обов’язки з позитивним ККД для України. Мені здається трохи дивним відсутність якихось імперативних обов’язків для жінок в умовах, коли для чоловіків вони є. Одна справа, коли жінка здійснює догляд за дітьми, інша справа, коли просто не хоче ніяк залучатись. На жаль, існують випадки, коли навіть шлюб з військовим укладається просто щоб закрити свої потреби у фінансах та статусі. Не можу сказати, наскільки це поширено в глобальному плані, але знаю такі ситуації.

Є дуже багато чудових жінок різного віку і статусу, які волонтерять, роблять корисні проекти, відкривають свідомі бізнеси, засновують благодійні фонди, воюють. Це свідомі люди. А ось допускати до держслужби тих, хто просто користувався випадком, щоб влізти або зловживав ситуацією для власної вигоди - вважаю несправедливим.

До речі, там є два моменти по законопроекту.

1. Кажуть, він має корупційні ризики. Так, він їх має, але це не новела саме цього законопроекту. Буквально будь-який регуляторний акт, що стосується суб’єкта владних повноважень, цей суб’єкт може обійти. Було б бажання, як то кажуть.
2. До нього подали вже три альтернативних 10449-1, 10449-2, 10449-3. Ці законопроекти насправді подавалися і до попередньої версії урядового тими ж депутатами. Наразі ВРУ скоротила термін подачі альтернативних документів. Якщо чесно, схиляюся до думки, що саме оригінальний 10449 буде взято за основу у першому читанні. І тоді вже буде час правок, петицій і т.д.

А поки спатки

Ну в принципі так і вийшло. 10449 тепер основа для подальших правок. Рада підтримала

Панове, оскільки законопроект про мобілізацію зараз на етапі правок і його текст до 21.02 буде нестабільний – подальші коментарі по ньому будуть уже після появи таблиці на друге читання. З негативного, скоріш за все після появи цієї таблиці законопроект швидко перейде в статус Закону.

А поки адмінша йде писати магістерську роботу, шоб мати диплома😁

Всіх вітаю , наш колишній адмін, неоформленний пірат і порядочний босяк Тарзан після ребухи повертається в стрій.

Він потребує допомоги зі збором коштів на спорядження, адже зараз перебуває на стадії офіційного оформлення.

Допоможіть нашому другові або завтра до вас завітає сирок і ви будете вже разом з Тарзаном збирать собі гроші на екіпу.

Репост та допомога дублонами вітається:
https://send.monobank.ua/jar/2ASAYxw1Zs

Панове, є неіронічна можливість закрити збір на драйвлінк для Айдару, який тягнеться ще з Різдва.

Донати сюди:

https://send.monobank.ua/jar/AZTSx5afKb

Всім дякую! Збір закрито!

Ми зробили це разом😌

Всіх не перерахувати, але ми дякуємо кожному особисто. Всім хто донатив та робив репости.

Ви - найкращі

Потрапила мені в руки отака книжка: Ланді Бекфорт «Чому він це робить?». Одна з тих, що я читала в межах підготовки магістерської, щоб трохи більше розібратись в сімейних судах США.

Назва, звісно, така, що може дуже привабити людей, які обстоюють позицію, що в домашньому насильстві завжди винен чоловік і різко відштовхнути тих, хто думає, що зараз тут у 500 сторінках розкажуть, чому чоловіки – зло.

Насправді, це не зовсім так. З тих матеріалів, що я взагалі начитала, цей, певно, найкращий. Автор говорить не лише про «жорстоких чоловіків» (про жінок теж) і не поширює цей термін на всіх чоловіків, на перших сторінках пояснюючи, чому вживає саме таке формулювання.

Спершу скептично ставилася до матеріалу, який прямо не відноситься до магістерської, але зрештою прочитала все. Вважаю, що варто почитати навіть тим, хто не зазнає і не вчиняє домашнього насильства. Там багато цікавої інфи. Мені сподобалось, що автор:

1. Має практичний досвід роботи з кейсами домашнього насильства ще з 90-х. Тобто він не з порожнього місця це говорить і не використовує як джерела всякі неперевірені статті.
2. Не ототожнює культурні відмінності та сімейні ролі з насильством (натрапляла на статті, де, наприклад, написано, що якщо жінка займається дітьми і домом, а чоловік відповідає за публічну сферу – то це насилля. Хоча на практиці особисто знаю сім’ї з таким розподілом ролей, але в яких насилля не відбувається)
3. Не дегуманізує тих, хто вчинив насилля. Чому це здалося добре? Бо прямий наїзд на людину в таких кейсах у форматі «ти монстр» спричиняє автоматичну захисну реакцію. Людина відчуває напад на саму свою сутність, що це просто її всю вважають абсолютним злом, а не певні аспекти поведінки. Автор же вказує, що хибними можуть бути погляди/цінності і з цим можна працювати. Плюс цікаво говорить про систему покарань, а не як деякі, що просто кажуть «чим більше строк у в’язниці – тим краще».
4. На відміну від дуже багатьох інстапсихологів, статті яких потрапляють в інтернети, тут немає оцього заклику «тіки шось не так – розходьтесь». Ні, автор не пропонує залишати ситуацію як є і змиритись, але він радше виступає за поступове і систематичне викорінення насильства в сім’ї.

Добре показано, як відбувається взагалі наростання насильства і різниця між власне насильством і сімейним конфліктом. І хоча деякі соціальні моменти мені не були до кінця зрозумілі (бо я не живу в Штатах), а всі контакти, перекладені українською для України не актуальні (лол), почитати цілком має сенс.

В умовах, коли у нас демографія пішла в глибокий мінус і населення отримує кінську дозу стресу, було б слушно зменшити насилля вдома. Фактично, виходить, що якщо це саме домашнє насилля починається, то потім переростає у щоденні розборки і це все тільки погіршує ситуацію, доки не призводить до повного розвалу сім’ї, судових справ, а на додачу до всього – суспільної конфронтації.

По-факту, збільшення кількості міцних успішних сімей, могло б бути потужним сигналом, що сім’я – це добре. Ну але зробити це можна лише добровільно.

Як відомо, 19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила тризуб, як малий державний герб України.

Мабуть, кожний з нас знає, що тризуб був символом наших князів, хоч від князя до князя мав відмінну форму. Як-то в князя Святослава Хороброго він мав форум двозуба,а спадковим тризубом він став вже за нащадків Святого Володимира Великого - Святополка, Ярослава Мудрого та інших князів. А за часів визвольних змагань тризуб став символом єднання українських земель.

Якщо переглядати стінограми записів тих днів, коли приймалося рішення про затвердження державного гербу, можна побачити, як комуняцькі недобитки, аж у з піною у рота намагалися не допустити затвердження наших національних символів, як офіційних символів держави. Використовуючи різні засоби, аргументації, вони мали єдиний намір - не допустити використання тризубу та нашого стягу, як національних символів.

Наш герб, як і інші національні символи - це символ нашої боротьби за нашу самостійність. Наразі - це символ жертовності та прагнення до свободи. Символ, що вселяє надію майбутнього на сильну, незалежну державу.