Если революция в Англии будет успешной, пролетариат продолжит угнетать колонии и проводить политику существующего буржуазного правительства, поскольку он заинтересован в эксплуатации этих колоний.

До зброї, мусульманський пролетаріат, що сторіччями страждав під гнітом капіталізму!

Наша мета полягає в тому, щоб забезпечити органічне включення літератури й мистецтва до всієї революційної машини як її складової частини, щоб вони діяли як могутня зброя для об’єднання й виховання народу, для нападу на ворога та його знищення, і щоб вони допомагали народові, єдиному в своїх почуттях та в своїх ідеях, боротися проти ворога.

Влада рад — це при всій своїй хаотичності більш широка і краща виборність, ніж вся Установча рада, Думи і Земства. Влада рад — апарат самоврядування трудящих мас, який точно відображає їхню волю, настрої і потреби.

У Китаї чоловік зазвичай підпорядкований пануванню трьох систем влади [політичної, кланової та релігійної]... Що ж до жінок, то, окрім підпорядкування цим трьом системам влади, вони також підпорядковані чоловікам (владі чоловіка). Ці чотири влади — політична, кланова, релігійна й чоловіча — є втіленням усієї феодально-патріархальної ідеології та системи й становлять чотири мотузки, якими зв’язаний китайський народ, особливо селянство. Те, як селяни повалили в селі політичну владу поміщиків, уже було описано вище. Політична влада поміщиків є хребтом усіх інших систем влади. Коли її повалено, кланова влада, релігійна влада та влада чоловіка також починають хитатися...

Жодний із української patres patriae — по сей і по той бік кордону — не показав Шевченка таким, яким був він у дійсності — великим бунтівником. І як та-кого, власне, і шануємо його ми, соціял-демократи. Можна, розуміється, насмикавши з «Кобзаря» бажаних цитат і уклавши їх у відповідний спосіб, зробити з Шевченка кого хочете, але не можна сфальсифікувати духу його музи. А сей дух, який віє з кожної сторінки його безсмертних творів, був диким, пристрасним, бурливим, могучим за силою протестом раба проти вікових кайданів — соціяльної, політичної і національної неволі, що тяжіла над Україною.

Спочатку патріотизм, а не комунізм, змусив мене довіритися Леніну, Третьому Інтернаціоналу. Крок за кроком, у процесі боротьби, вивчаючи марксизм-ленінізм паралельно з участю в практичній діяльності, я поступово прийшов до висновку, що тільки соціалізм і комунізм можуть визволити пригноблені народи і трудящих усього світу від рабства.

Щодо питання, чи є ми націоналістами, можу сказати таке: ми є націоналістами саме настільки, наскільки це необхідно для виховання здорового соціалістичного патріотизму серед нашого народу, а соціалістичний патріотизм за своєю суттю є інтернаціоналізмом.

Будучи буржуазією в колоніальній і напівколоніальній країні і пригноблюваною імперіалізмом, китайська національна буржуазія зберігає певні революційні якості в певні періоди і в певній мірі — навіть в епоху імперіалізму — у своїй опозиції до іноземних імперіалістів і внутрішніх урядів бюрократів і воєначальників, і вона може об'єднатися з пролетаріатом і дрібною буржуазією проти таких ворогів, яким вона готова протистояти.
…
Водночас, будучи буржуазним класом у колоніальній і напівколоніальній країні і тому надзвичайно млявим економічно і політично, китайська національна буржуазія має й іншу рису, а саме схильність до примирення з ворогами революції. Навіть коли вона бере участь у революції, вона не бажає повністю розірвати з імперіалізмом…

Існує два види націоналізму: революційний націоналізм і реакційний націоналізм. Революційний націоналізм насамперед залежить від народної революції, метою якої є прихід народу до влади. Отже, щоб бути революційним націоналістом, ти неодмінно повинен бути соціалістом. Якщо ти реакційний націоналіст, ти не соціаліст, і твоя кінцева мета — пригнічення народу.

Поет-кріпак, співець трудящих мас, виразник свідомости зародків пролетаріяту в кріпацькому суспільстві, — Шевченко стоїть у тому таборі суспільної боротьби, що через ріжні етапи людської історії йде до визволення людства від усяких кайданів, від класового поділу та гніту й визиску одної частини людей іншою.

Пролетаріят — остання в історії людського суспільства експлоатована й пригнічена класа — шанує як своїх попередників і провозвісників всіх тих, хто на ріжних ступенях історії був у лавах визискуваних, хто боровся проти експлуататорів.

А цього Шевченкові заперечити ніхто не може.

УКП є історична, природна, органічна необхідність. Ця партія, на противагу КП(б)У не впала на Україну готовим, сліпим апаратом, їдучи в ваґонах за баґнетами червоної армії. Вона вийшла з недр українського робітництва, перейшовши стадію старої української соціял-демократії, взявши звідти найкращі, найживіщі сили, тримаючи звязок робітничої революційної
традиції і будучи сама живим продовженням
і поступовим розвитком українського пролетарського руху.

УКП є живий організм, з власною, свідомою, ініціятивною й відповідальною волею. Маючи коріння в робітничих масах, вона свій розвиток черпав тільки звідти і по стану цієї партії можна без великої помилки судити про стан українського робітництва.

Коли в «Маніфесті» говориться, що робітник «не має батьківщини», це стосується буржуазної національної держави, а не національності в етнічному розумінні. Робітники «не мають батьківщини», оскільки, на думку Маркса й Енгельса, вони повинні розглядати буржуазну національну державу як механізм свого гноблення, і після того, як вони прийдуть до влади, вони так само не матимуть «батьківщини» у політичному сенсі, оскільки національні соціалістичні держави будуть лише перехідним етапом на шляху до майбутнього безкласового і бездержавного суспільства, оскільки побудова такого суспільства можлива лише на міжнародному рівні.

Ідеєю безкласового суспільства ми протиставляємося капіталістичному світови з його експлуататорськими капіталістичними класами та большевицькій системі з її новою експлуататорською класом большевицьких вельмож.

Хто такий народ? На сучасному етапі в Китаї це робітничий клас, селянство, міська дрібна буржуазія та національна буржуазія. Ці класи, очолювані робітничим класом і Комуністичною партією, об’єднуються, щоб утворити власну державу й обрати власний уряд; вони встановлюють свою диктатуру над посіпаками імперіалізму — класом поміщиків і бюрократичною буржуазією, а також представниками цих класів, реакціонерами Гоміньдану та їхніми спільниками — придушують їх, дозволяючи їм лише поводитися пристойно й не порушувати порядку ні словом, ні ділом. Якщо вони будуть говорити чи діяти недисципліновано, їх негайно зупинять і покарають. Демократія практикується в рядах народу, який користується правами на свободу слова, зібрань, об’єднань тощо. Право голосу належить лише народу, а не реакціонерам. Поєднання цих двох аспектів — демократії для народу та диктатури над реакціонерами — і є народною демократичною диктатурою.