Росія як багатонаціональна держава і держава росіян неминуче йде до розпаду і розчленування. Одне з двох: або вона розчленується на свої складові національні частини і утворить кілька нових і самостійних державних організмів, або ж влада росіян в Росії буде замінена колективною владою «націоналів», тобто гегемонія російського народу над усіма іншими народами зміниться диктатурою цих останніх над російським народом. Це є історична неминучість як наслідок поєднання. Точніше, відбудеться перше, а якщо трапиться друге, то воно все одно буде лише переходом до першого. Колишня Росія, яка відновилася під нинішньою формою СРСР, недовговічна. Вона минуща і тимчасова. Це лише останні подихи, останні конвульсії вмираючого.

Мусимо тут же попередити читача, що ми не вільні від українських почувань. Вони «в нас», але не «тільки» для нас, в сьому ми можемо переконати «катеринославців», які вважають себе вмістилищем «чистого інтернаціоналізму», «чистого соціялізму», «чистого комунізму». «В них для них» немає ніяких, скажемо, наприклад, почувань великоросійського націоналізму і шовінізму. Борони Боже, нас навіть подумати про це.

Щоб ухилитися, наскілько можна, від особистих почувань, власних і чужих, навіть почувань «чистих інтернаціоналістів», ми повинні звернутися до реального процесу революційного руху на Україні, прислухатися до мови фактів, намацати тенденцію реального українського руху. Факти — вперта річ, говорять англійці.

Товарищ Мао Цзедун влучно розділив дві стадії революції — націонал-демократичну та соціалістичну; в той самий час він тісно пов’язав ці два етапи. Національно-демократична революція є необхідною підготовкою до соціалістичної революції, а соціалістична революція є неминучим продовженням національно-демократичної революції. Між цими двома революційними етапами немає Великої стіни. Але соціалістична революція можлива лише після завершення національно-демократичної революції. Чим більш досконалою є національно-демократична революція, тим кращими є умови для соціалістичної революції.

На мій погляд, лібералізм не відроджується, бо він ніколи не вмирав. Як і кожна ідея, він трансформувався в процесі життя, яке ніколи не проходить безслідно і в якому ніщо не залишається незмінним. Він трансформувався і тепер називає себе, і повинен називати себе, фашизмом…

Повернення контролю над Укрнафтою принесло Україні 23,6 млрд грн вже в перший рік. До 2022 року компанією керували люди Коломойського, і вона несла хронічні збитки.
— УкрІнформ

Наші представники… повинні добиватися українізації середніх і вищих шкіл, щоби наші діти могли учитися на ріднім язиці у вищезгаданих школах.

Коли ми, махновці, повстанці, говоримо про незалежність України, ми ґрунтуємо її на соціально-економічному становищі трудящих. Ми проголошуємо право українського народу (і кожної іншої нації) на самовизначення, не у вузькому, націоналістичному сенсі петлюрівців, а в сенсі права трудящих на самовизначення.

Проклинайте мене, проклинайте,
Якщо я вам хоч слово збрехав.
Ви згадайте мене, ви згадайте,
Я за правду за вас воював.

Перед міжнароднім пролетаріятом стоїть завдання втягнення в комуністичну революцію і в нове будівництво не тільки передові капіталістичні країни, але і відсталі народи — колонії, використовуючи для цего національні революції oстанніх шляхом активної участи і керуючої ролі в них, змагаючи до перманентної революції, не дозволяючи буржуазії затримати її на реалізації гасла національного визволення, але борючися за обняття влади і за диктатуру пролетаріяту і доводячи буржуазно-демократичні революції до кінця організацією закінчених незалежних держав, входячих в загальну сіть міжнароднього обʼєднання постаючих радянських республік, яке буде опиратись на них, — на сили місцевого пролетаріяту і працюючих мас кожної країни при взаємній допомозі всіх відділів світової революції.

Чи може комуніст, який є інтернаціоналістом, бути одночасно патріотом? Ми вважаємо, що він не тільки може, але й зобов’язаний. Конкретний зміст патріотизму визначається історичними умовами. Є «патріотизм» японських агресорів і Гітлера, а є наш патріотизм. Комуністи повинні рішуче протистояти «патріотизму» японських агресорів і Гітлера. Комуністи Японії та Німеччини є пораженцями стосовно воєн, які ведуть їхні країни. Домогтися поразки японських агресорів та Гітлера всіма можливими засобами — це в інтересах японського та німецького народів, і чим повнішою буде ця поразка, тим краще... Адже війни, розпочаті японськими агресорами та Гітлером, завдають шкоди як народам їхніх країн, так і народам усього світу. Однак ситуація в Китаї інша, оскільки він є жертвою агресії. Тому китайські комуністи повинні поєднувати патріотизм з інтернаціоналізмом. Ми є одночасно інтернаціоналістами і патріотами, і наше гасло — «Боріться, щоб захистити батьківщину від агресорів». Для нас капітулянтство є злочином, а боротьба за перемогу у війні опору — невідкладним обов'язком. Тільки борючись за захист батьківщини, ми можемо перемогти агресорів і досягти національного визволення. І тільки досягнувши національного визволення, пролетаріат та інші трудящі зможуть досягти власного звільнення. Перемога Китаю і поразка імперіалістів-загарбників допоможуть народам інших країн. Таким чином, у війнах за національне визволення патріотизм є застосованим інтернаціоналізмом.

1) Завжди і невтомно повторювати власні аргументи (видозмінюючи їх літературну форму); повторення є найбільш ефективним дидактичним засобом для впливу на народну думку;

2) невпинно трудитися заради інтелектуального піднесення все більш широких прошарків населення, тобто для того, щоб надати індивідуальність аморфному елементу маси, інакше кажучи, трудитися, щоб призвати до життя інтелектуальні еліти нового типу, які виростали б безпосередньо з маси, залишаючись при цьому в безпосередньому контакті з масою…

Ця друга необхідна вимога, якщо вона виконується, як раз і є тим, що реально змінює «ідеологічну програму» епохи.

Ленін жорстко критикував ідеалізм і волюнтаризм Герцена, але Мао запозичив ідеалістичну тезу Герцена як основу своєї доктрини соціалістичного будівництва за рахунок панування розуму над матерією, першості «червоних» над «експертами», сили людської волі, тощо у Великому стрибку вперед. Мао був інтелектуальним нащадком таких утопічних та аграрних соціалістів, анархістів і народників. [1]

Свобода і незалежність — це для нас життя або смерть.
Тому що можна було б жити з народом, в народі, з сусідом, в державі, де захищені якісь твої права. Де держава або народ перед тобою виконують обов'язок.
Їх немає. Росія не виконує жодних зобов'язань перед народами…

Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення, остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й вичерпати своє національне офарблення.
…
Коли наші погляди у цьому випадку зійдуться з «чаяніями» нашої таки дрібної буржуазії і навіть фашистів, то це зовсім не значить, що ми помиляємось… Словом, коли «націонал-більшовик» Устрялов приймає програму компартії, то це зовсім не значить, що ця програма потребує коректик.

Немає нічого більш відповідного слов'янському характеру, ніж становище України з часів Київського періоду до Петра I. Це була козацька і землеробська республіка з військовим устроєм, на засадах демократичних і комуністичних. Республіка без централізації, без сильного уряду, керована звичаями, яка не підкорялася ні московському царю, ні королю польському.

Концепція Самостійної України — це, також, концепція такого суспільного ладу в майбутній Українській Державі, за якого не існуватиме експлуатація (визиск) людини людиною. Цей лад буде спиратися на національно-державну й кооперативну власність у промисловості, банковій справі, торгівлі, на національно-державну власність на землю при індивідуальному або колективному, в залежности від волі населення, землекористуванні.

Така концепція суспільно-економічного ладу в майбутній Українській Державі, насамперед, відповідає фактичному становищу в цьому відношенні на українських землях сьогодні.

Або Європа впаде під страшними ударами соціалізму, розхитана, зірвана ним зі своїх основ, як колись Рим впав під натиском християнства; або Європа, така, як вона є, зі своєю рутиною замість ідей, зі своєю старістю замість енергії, переможе соціалізм і, подібно до другої Візантії, зануриться в тривалу апатію, поступившись іншим народам, іншим країнам прогрес, майбутнє, життя.

Соціалістична держава потенційно вже існує в інститутах соціального життя, характерних для експлуатованого робітничого класу. З’єднання цих інститутів між собою, їх координація та підпорядкування в ієрархії компетенцій і повноважень, їх сильне фокусування, при цьому поважаючи необхідну автономію та гнучкість, означає створення відтепер справжньої та належної робітничої демократії, яка ефективно та активно протистоїть буржуазній державі, вже готової замінити буржуазну державу у всіх її основних функціях управління та контролю над національною власністю.

113 років тому Ленін в своїх “Критичних нотатках щодо національного питання” критикував українських марксистів Юркевича та Донцова за їх культурний націоналізм, протидію асиміляції та виключно культурну автономію. Ленін критикував їх не з позицій великодержавного шовінізму, навпаки. Ленінське розуміння національного питання вимагало проголошення права на державне відокремлення.

Через 10 років з подачі Сталіна за “національний ухил” було виключено з партії Мірсаїда Султан-Галієва. В тому ж році “Великий Коренізатор” та відомий сьогодні “націонал-комуніст” Микола Скрипник вслід за Сталіним звинувачує товариша Султан-Галієва в “націоналістичному збоченні”, хоча він і згадує, і засуджує також “збочення великодержавне”.

Як так виходить що деякі діячі яких в певних колах називають “націонал-комуністами” виявляються ще менш “націоналами” ніж сам “еталонний комуніст” тов. Ленін?

Іншим важливим аспектом використання Бадью маоїстського виразу «Атомна Бомба Духу» є радикальна зміна, яку позначає ця цитата. «Атомна Бомба Духу» перегукується з «декількома непередбачуваними потрясіннями» у попередніх абзацах. Обидва вирази вказують на те, що засобом реалізації комунізму як ідеальної соціальної системи є радикальні, безпосередні і насильницькі зміни, як у концептуальному, так і в соціальному плані. Саме в концепції радикальних змін Бадью, яку він в іншому місці називає «подією», сходяться Платонізм, Комунізм і Маоїстська Революція.

Хто має найбільшу відповідальність? Інтелектуали — але не «інтелектуали взагалі». Зміна в нашій країні вимагає не просто інтелектуалів, а революційних інтелектуалів. Що це означає? Мао Цзедун дуже ясно, точно й конкретно каже: треба зливатися з експлуатованими масами робітників і селян. Якщо хтось хоче бути революційним інтелектуалом, він має злитися з масами, працювати як вони, відчувати як вони й думати як вони.