Як зазначалося вище, друга гілка, що веде до ґрамшіанської ідеї гегемонії, йде від Макіавеллі і допомагає ще більше розширити потенційну сферу застосування цієї концепції. Ґрамші розмірковував над тим, що написав Макіавеллі, особливо в «Володарі», стосовно проблеми заснування нової держави. Макіавеллі у п'ятнадцятому столітті був стурбований пошуком лідера і соціальної бази для об'єднаної Італії; Ґрамші у двадцятому столітті – пошуком лідера і соціальної бази для альтернативи фашизму. Там, де Макіавеллі шукав індивідуального Державця, Ґрамші шукав Сучасного Государя: революційну партію, яка веде постійний діалог, зі своєю власною базою підтримки. Ґрамші перейняв у Макіавеллі образ влади як кентавра: напівлюдини, напівзвіра, необхідної комбінації консенсусу і примусу. Тією мірою, якою консенсусний аспект влади знаходиться на передньому плані, переважає гегемонія. Примус завжди латентний і застосовується лише у маргінальних, девіантних випадках. Гегемонії достатньо, щоб забезпечити конформізм поведінки більшості людей більшу частину часу. Макіавеллівський зв'язок звільняє поняття влади (і гегемонії як однієї з форм влади) від прив'язки до історично конкретних соціальних класів і надає йому ширшої застосовності до відносин панування і підпорядкування, включаючи, як буде показано нижче, міжнародні відносини. Воно, однак, не відриває владні відносини від їхньої соціальної основи (тобто, у випадку відносин світового порядку, перетворюючи їх на відносини між державами у вузькому розумінні), а спрямовує увагу на поглиблення усвідомлення цієї соціальної основи.

Партійна робота, організована в такий спосіб, якісно відрізняється від попередніх концепцій Нового Володаря та Нової Держави. Якщо радянський проєкт сформував скоріше класову аристократію, ніж класову номенклатуру (тобто зробила крок назад відносно капіталістичних виробничих відносин), то проєкт масової лінії є кроком вперед відносно буржуазії. Проєкт Мао Цзедуна – це революційна демократія. Народ зі своїм партійним прошарком разом утворюють Нового Володаря. Організм цього Володаря завдяки двостороннім відносинам між масами та проводом постійно революціонізує виробничі відносини всередені себе. Тож ми стверджуємо, що Мао Цзедун дає найбільш повну відповідь на питання які Макіавеллі ставить перед марксизмом.

Тимчасом ідеї УПА не можна вимірювати старими маштабами і вкладати в якісь старі «ізми». Ідеї УПА репрезентують новий і останній етап революції. Вони мають прочистити шлях устрою, який у всі віки вважався найбільш відповідаючий людській природі — демократії. Тільки тепер це буде не стара демократія в умовинах в основі якої була приватна власність на засоби виробництва, а нова демократія, за якої змагання індивідуальних здібностей і еґоїзмів відбуватиметься в рямцях суспільної власности на засоби виробництва. В різних формах до цього йде тепер цілий світ.

«Абстрактний» характер концепції «міфу» Сореля виявляється в його відразі (яка набуває емоційної форми етичного огиди) до якобінців, які, безсумнівно, були «категоричним втіленням» макіавеллівського володаря. Сучасний Володар повинен містити частину, успадковану від якобінства (в цілісному значенні, яке це поняття мало історично і повинно мати концептуально), як приклад того, як формувалася і діяла колективна воля, яка принаймні в деяких своїх аспектах була оригінальним творінням, ex novo. Необхідно визначити колективну волю і політичну волю в цілому в сучасному розумінні; волю як діючу свідомість історичної необхідності, як головну дійову особу реальної та ефективної історичної драми.

Будь-яке формування національно-народної колективної волі неможливе, якщо велика маса селян-землеробів не увійде одночасно у політичне життя. Макіавеллі розумів це, пропонуючи свою реформу ополчення, що і зробили якобінці під час Французької революції, і в цьому розумінні ми можемо побачити

передчасне якобініство Макіавеллі, зародок (більш-менш плідний) його концепції національної революції.

Маючи це на увазі, не важко зрозуміти, що упадок капіталізму, який у наших умовах означає лише ліквідацію принципу приватної власности на знаряддя і засоби виробництва, цебто їх усуспільнення, ні в чому не загрожує нації. Навпаки: усуспільнення знарядь і засобів виробництва причиниться, поперше, до ще сильнішого розвитку продукції сил, як це було при капіталізмі, і, подруге, ліквідуючи саму основу існування суспільних кляс (буржуазії і пролетаріяту передусім), зліквідує існуючі сьогодні клясові антагонізми. А і один і другий момент лише скріплюють націю. Тому то і реалізація нашої концепції безклясового суспільства в майбутній українській державі причиниться лише до зміцнення української нації, піднесе її на вищий ступінь національної спаяности і свідомості.

Имея это в виду, нетрудно понять, что упадок капитализма, который в наших условиях означает лишь ликвидацию принципа частной собственности на орудия и средства производства, то есть их обобществление, ни в чем не угрожает нации. Наоборот: обобществление орудий и средств производства будет способствовать, во-первых, еще более сильному развитию производительных сил, как это было при капитализме, и, во-вторых, ликвидируя саму основу существования общественных классов (буржуазии и пролетариата прежде всего), ликвидирует существующие сегодня классовые антагонизмы. А и один, и второй момент только укрепляют нацию. Поэтому и реализация нашей концепции бесклассового общества в будущем украинском государстве будет способствовать только укреплению украинской нации, поднимет ее на более высокую ступень национальной сплоченности и сознания.

Росія як багатонаціональна держава і держава росіян неминуче йде до розпаду і розчленування. Одне з двох: або вона розчленується на свої складові національні частини і утворить кілька нових і самостійних державних організмів, або ж влада росіян в Росії буде замінена колективною владою «націоналів», тобто гегемонія російського народу над усіма іншими народами зміниться диктатурою цих останніх над російським народом. Це є історична неминучість як наслідок поєднання. Точніше, відбудеться перше, а якщо трапиться друге, то воно все одно буде лише переходом до першого. Колишня Росія, яка відновилася під нинішньою формою СРСР, недовговічна. Вона минуща і тимчасова. Це лише останні подихи, останні конвульсії вмираючого.

Мусимо тут же попередити читача, що ми не вільні від українських почувань. Вони «в нас», але не «тільки» для нас, в сьому ми можемо переконати «катеринославців», які вважають себе вмістилищем «чистого інтернаціоналізму», «чистого соціялізму», «чистого комунізму». «В них для них» немає ніяких, скажемо, наприклад, почувань великоросійського націоналізму і шовінізму. Борони Боже, нас навіть подумати про це.

Щоб ухилитися, наскілько можна, від особистих почувань, власних і чужих, навіть почувань «чистих інтернаціоналістів», ми повинні звернутися до реального процесу революційного руху на Україні, прислухатися до мови фактів, намацати тенденцію реального українського руху. Факти — вперта річ, говорять англійці.

Товарищ Мао Цзедун влучно розділив дві стадії революції — націонал-демократичну та соціалістичну; в той самий час він тісно пов’язав ці два етапи. Національно-демократична революція є необхідною підготовкою до соціалістичної революції, а соціалістична революція є неминучим продовженням національно-демократичної революції. Між цими двома революційними етапами немає Великої стіни. Але соціалістична революція можлива лише після завершення національно-демократичної революції. Чим більш досконалою є національно-демократична революція, тим кращими є умови для соціалістичної революції.

На мій погляд, лібералізм не відроджується, бо він ніколи не вмирав. Як і кожна ідея, він трансформувався в процесі життя, яке ніколи не проходить безслідно і в якому ніщо не залишається незмінним. Він трансформувався і тепер називає себе, і повинен називати себе, фашизмом…

Повернення контролю над Укрнафтою принесло Україні 23,6 млрд грн вже в перший рік. До 2022 року компанією керували люди Коломойського, і вона несла хронічні збитки.
— УкрІнформ

Наші представники… повинні добиватися українізації середніх і вищих шкіл, щоби наші діти могли учитися на ріднім язиці у вищезгаданих школах.

Коли ми, махновці, повстанці, говоримо про незалежність України, ми ґрунтуємо її на соціально-економічному становищі трудящих. Ми проголошуємо право українського народу (і кожної іншої нації) на самовизначення, не у вузькому, націоналістичному сенсі петлюрівців, а в сенсі права трудящих на самовизначення.

Проклинайте мене, проклинайте,
Якщо я вам хоч слово збрехав.
Ви згадайте мене, ви згадайте,
Я за правду за вас воював.

Перед міжнароднім пролетаріятом стоїть завдання втягнення в комуністичну революцію і в нове будівництво не тільки передові капіталістичні країни, але і відсталі народи — колонії, використовуючи для цего національні революції oстанніх шляхом активної участи і керуючої ролі в них, змагаючи до перманентної революції, не дозволяючи буржуазії затримати її на реалізації гасла національного визволення, але борючися за обняття влади і за диктатуру пролетаріяту і доводячи буржуазно-демократичні революції до кінця організацією закінчених незалежних держав, входячих в загальну сіть міжнароднього обʼєднання постаючих радянських республік, яке буде опиратись на них, — на сили місцевого пролетаріяту і працюючих мас кожної країни при взаємній допомозі всіх відділів світової революції.

Чи може комуніст, який є інтернаціоналістом, бути одночасно патріотом? Ми вважаємо, що він не тільки може, але й зобов’язаний. Конкретний зміст патріотизму визначається історичними умовами. Є «патріотизм» японських агресорів і Гітлера, а є наш патріотизм. Комуністи повинні рішуче протистояти «патріотизму» японських агресорів і Гітлера. Комуністи Японії та Німеччини є пораженцями стосовно воєн, які ведуть їхні країни. Домогтися поразки японських агресорів та Гітлера всіма можливими засобами — це в інтересах японського та німецького народів, і чим повнішою буде ця поразка, тим краще... Адже війни, розпочаті японськими агресорами та Гітлером, завдають шкоди як народам їхніх країн, так і народам усього світу. Однак ситуація в Китаї інша, оскільки він є жертвою агресії. Тому китайські комуністи повинні поєднувати патріотизм з інтернаціоналізмом. Ми є одночасно інтернаціоналістами і патріотами, і наше гасло — «Боріться, щоб захистити батьківщину від агресорів». Для нас капітулянтство є злочином, а боротьба за перемогу у війні опору — невідкладним обов'язком. Тільки борючись за захист батьківщини, ми можемо перемогти агресорів і досягти національного визволення. І тільки досягнувши національного визволення, пролетаріат та інші трудящі зможуть досягти власного звільнення. Перемога Китаю і поразка імперіалістів-загарбників допоможуть народам інших країн. Таким чином, у війнах за національне визволення патріотизм є застосованим інтернаціоналізмом.

1) Завжди і невтомно повторювати власні аргументи (видозмінюючи їх літературну форму); повторення є найбільш ефективним дидактичним засобом для впливу на народну думку;

2) невпинно трудитися заради інтелектуального піднесення все більш широких прошарків населення, тобто для того, щоб надати індивідуальність аморфному елементу маси, інакше кажучи, трудитися, щоб призвати до життя інтелектуальні еліти нового типу, які виростали б безпосередньо з маси, залишаючись при цьому в безпосередньому контакті з масою…

Ця друга необхідна вимога, якщо вона виконується, як раз і є тим, що реально змінює «ідеологічну програму» епохи.

Ленін жорстко критикував ідеалізм і волюнтаризм Герцена, але Мао запозичив ідеалістичну тезу Герцена як основу своєї доктрини соціалістичного будівництва за рахунок панування розуму над матерією, першості «червоних» над «експертами», сили людської волі, тощо у Великому стрибку вперед. Мао був інтелектуальним нащадком таких утопічних та аграрних соціалістів, анархістів і народників. [1]

Свобода і незалежність — це для нас життя або смерть.
Тому що можна було б жити з народом, в народі, з сусідом, в державі, де захищені якісь твої права. Де держава або народ перед тобою виконують обов'язок.
Їх немає. Росія не виконує жодних зобов'язань перед народами…