РевДем шукає саме Вас

Наш проєкт розширює свою діяльність, а отже він потребує нових кадрів.

Саме тому ми відкриваємо набір в нашу команду. Якщо Ви маєте бажання долучитися до нашої діяльності — у Вас є слушна нагода реалізувати це бажання.

• Новини

• Ідеологія

• Економічна теорія

• Дизайн

Це лише частковий перелік сфер та галузей діяльності, що нас цікавлять. Кожна кандидатура буде розглянута, кожному бажаючому ми спробуємо знайти місце.

👇 Подати заявку можна за посиланням нижче👇

ДОЛУЧИТИСЬ
ДОЛУЧИТИСЬ
ДОЛУЧИТИСЬ

🌟РевДем

Провали фіскальної політики

#РевДем_Економіка

Західні країни зараз перебувають у стані боргової кризи. Якщо у 2010–2011 роках проблема полягала у недовірі інвесторів до державних облігацій, а країни ЄС зіткнулися з неможливістю проведення необхідної монетарної політики, то зараз ми стикаємося з проблемою зовсім іншої природи.

Відчайдушні намагання врятувати фінансову систему у 2008 році дорого коштували бюджетам західних країн. Замість того щоб поставити під сумнів основні положення монетаризму уряди та банки вирішили рятувати саму систему, не дивлячись на те що його методи боротьби з кризами вичерпали себе. Раціональність таких дій і досі залишається під питанням.

Зараз країни масово стикаються з проблемами проведення соціальних реформ та підтримки соціальних проєктів. Обслуговування державного боргу зараз коштує американським платникам податків більше, ніж медична підтримка малозабезпечених та загальні витрати на освіту разом узяті.

У той час, коли малозабезпечені американці не можуть забезпечити своє базове право на життя, а молоді американці на пів життя потрапляють у боргову кабалу заради отримання освіти, утримувачі державних облігацій мають одні з найвищих прибутковостей за всю історію.

Така сама ситуація, меншою мірою, але присутня майже в усіх країнах західного світу.

На це є дві причини.

Перша — накопичення боргу внаслідок антикризових заходів у 2008 та 2020 роках. Якщо витрати 2020 року ще можна зрозуміти, то витрати, здійснені під час світової кризи 2008 року, пішли майже виключно на те, щоб урятувати великий капітал банків та інвесторів.

Друга — тенденція самого капіталістичного виробництва. Ми живемо в умовах, коли більшість товарів уже випускається в достатньому обсязі (у сенсі забезпечення платоспроможного попиту), отож ті сфери, у яких раніше було легко заробляти, вже зайняті. Сам стан економіки стимулює нас до того, щоб кардинально переглянути концепцію постійного зростання та звернути увагу на мотиви виробництва і, як наслідок, на розподіл товарів.

Однак мейнстримні економісти та уряди не готові переглядати старі поняття, тому продовжують орієнтуватися на ті показники, які могла демонструвати капіталістична економіка раніше. Для цього застосовуються також старі механізми: зниження ставок та зменшення податків. Однак, як ми бачимо, дива не виходить. Переграти старими методами об’єктивний глухий кут капіталізму не виходить.

Зараз, коли Європа та США внаслідок безграмотної кредитної політики стикаються з житловою та демографічною кризами, уряди не мають і не можуть мати коштів на те, щоб підтримати або забезпечити людей у їхніх базових потребах. Як-не-як, дедалі гостріше постає питання повного перегляду капіталістичного устрою.

🌟РевДем

Марксизм, Євроцентризм та Націоналізм

Словенський філософ Славой Жижек робить те, на що сьогодні майже ніхто з лівих не наважується: він відкрито захищає Європу.

Не західну перевагу і не колоніальну спадщину, а те, що він називає конкретним євроцентризмом. Для нього європейська традиція — Просвітництво, демократія, ідея універсальних прав, держава загального добробуту і навіть комунізм — досі містить потужний емансипаторний потенціал. Цей потенціал можна і потрібно використовувати проти сучасного глобального капіталізму, який уже давно перестав бути суто західним проєктом. Капіталізм сьогодні успішно працює в Китаї, Сінгапурі, Саудівській Аравії та багатьох інших місцях, тому відмовлятися від європейських ідей свободи і рівності лише тому, що вони «європейські», означає добровільно роззброюватися.

Жижек вважає, що після краху комунізму саме Європа опинилася затиснутою між двома моделями: американським ліберальним капіталізмом і китайським авторитарним капіталізмом. У цій ситуації європейська спадщина стає не просто культурною вподобанням, а стратегічним простором, де ще можна вести боротьбу за універсальну емансипацію. Він прямо каже, що час відкинути ліву мантру про необхідність постійної критики євроцентризму. Багато антиколоніальних критиків, на його думку, відкидають західні цінності саме в той момент, коли ці цінності — егалітаризм, права людини, соціальна держава - можуть стати зброєю проти глобального капіталу.

При цьому Жижек не ідеалізує реальну Європу. Він бачить, як після розпаду соціалістичних проєктів її простір заповнили популізм, провінціалізм і різного роду фундаменталізм. Тому його євроцентризм — не захист існуючого стану речей, а спроба зберегти і наново витягти емансипаторне ядро європейської традиції. Це ядро, на його думку, полягає в унікальному жесті демократичної політичної суб’єктивації — здатності людей колективно виходити за межі даної ідентичності і претендувати на універсальне.

Націоналізм у цій картині займає підпорядковане місце. Жижек розглядає його як реакцію на травму розпаду старого порядку, коли суспільство втрачає стійкість і шукає опору у фантазії про «своє» насолодження, яке нібито крадуть чужі. Але навіть тут можна побачити й інший, більш продуктивний сенс. Націоналізм не зобов’язаний бути лише шовінізмом. Якщо підходити до нього через ту саму конкретну універсальність, яку Жижек застосовує до Європи, то національне самовизначення виявляється необхідним конкретним простором, всередині якого тільки і може розгортатися справжня класова та емансипаторна боротьба.
Справжній інтернаціоналізм проходить не повз націоналізм, а через нього.

🌟РевДем

Підсудна Революція

#РевДем_Новини

Зеленський стикається з гострою критикою через призначення судді, якого звинувачують у переслідуванні учасників Євромайдану.

— Kyiv Independent

Віктора Кицюка мали позбавити суддівської мантії ще у 2017 році, але його врятував Верховний Суд. Тепер же Зеленський повертає Кицюка до ухвалення рішень разом з іншими суддями Майдану — Оленою Ізовітовою-Вакім, Тарасом Зайцем та Мариною Лозинською. Можна не сумніватись, що Кицюк буде таким же ручним для влади, як був за часів Януковича. 

— Фундація DEJURE

Революція, навіть цілком буржуазна та ліберальна, завжди означає подію захоплення народом суверенітету, влади над власним життям.

Однак, як і будь-яка подія, революція має властивість завершуватись, а суверенітет від народу повертається назад до еліт. Для останніх захист завоювань революції є цікавим лиш в тій мірі, в якій це зберігає їхню владу від повторної революції.

Провал кволих та буржуазних за своєю суттю та формою картонних протестів проти звільнення Михайла Федорова показав владі що бунту, майданів можна вже не боятися. Жодного серйозного тиску мирні ліберальні протести вчинити не змогли.

Вітер недоторканості надуває вітрила владної машини. Владі здається що ніщо не може стати їй на заваді. Тож не треба дивуватися поверненню до повноважень її вірних псів, що були засуджені ще в пореволюційні часи.

Ми стаємо свідками тривалої реставрації дореволюційних порядків, що не може бути зупинена буржуазно-ліберальними методами, що вкотре себе спростували.

Революція може вижити лише за умови встановлення революційного устрою — створення органів прямого самоврядування, знищення влади капіталістів та бюрократів, докорінної зміни самої владної системи.

🌟РевДем

Кім Ір Сен: Чучхе I/III

Марксизм народився як критика готових схем. Його сила в здатності розглядати суспільство через конкретні умови, матеріальні відносини та боротьбу класів. Проте в міжнародному комуністичному русі досвід уже здійснених революцій дедалі частіше перетворювався на готовий зразок для наслідування.

Для Кореї така модель мала очевидні межі.

Після японського колоніального панування країна пережила розділ, війну та масштабне руйнування економіки. КНДР залежала від допомоги СРСР і Китаю. Усередині партії зіштовхувалися різні політичні угруповання, пов’язані з радянським, китайським і корейським комуністичним досвідом. На цьому тлі Кім Ір Сен поступово концентрував політичну владу.

У 1955 році він виступив із промовою «Про усунення догматизму і формалізму та встановлення чучхе в ідеологічній роботі». Кім Ір Сен вимагав застосовувати марксизм-ленінізм відповідно до конкретних умов Кореї та відмовитися від механічного копіювання досвіду інших соціалістичних країн.

Формула звучить цілком переконливо:

вивчати чужий досвід — застосовувати його творчо — виходити з власної реальності.

Для Кім Ір Сена «самостійність», вона ж Чучхе, означала цілком практичну річ: Москва й Пекін не повинні перетворити корейську революцію на власний політичний додаток.

На цьому етапі чучхе можна розглядати як принцип революційної самостійності.

Корея мала власну історію, власну соціальну структуру та власні суперечності. Радянський чи китайський досвід не міг автоматично стати корейською політичною практикою. Теорія мала пройти через конкретну матеріальну дійсність країни.

Але самостійність має внутрішню тенденцію до абсолютизації: ставши принципом, вона прагне підпорядкувати своїй структурі все буття.

Спочатку вона стосується ідеології. Потім економіки. Далі армії, державного будівництва та міжнародної політики. Принцип, який починався як вимога не копіювати чужу революцію, поступово стає фундаментом окремої системи.

Разом із цим змінюється і політична конструкція.

Маси, партія, держава, народ і керівництво дедалі тісніше пов’язуються між собою. Самостійність революції поступово починає означати самостійність організованої політичної сили, а згодом — самостійність усієї держави.

Кім Ір Сен починав із доволі марксистської претензії: революція не повинна мислити чужими готовими формулами.

Далі ця теза почала жити власним життям.
І саме за цим перетворенням варто стежити у майбутньому розвитку суспільних відносин КНДР.

🌟РевДем

ПСИХОЛОГІЯ ФАШИЗМУ
I. Вільгельм Райх

Райх першим сказав те, що досі багатьом незручно чути: фашизм живе не в Гітлері, не в партії й не в економічній кон’юнктурі. Він живе в характері звичайної, середньої людини.

У «Психології мас і фашизму» він стверджував, що успіх будь-якої авторитарної ідеології можливий лише тоді, коли вона збігається зі структурою характеру мас. Фюрер не створює цю структуру — він лише знаходить її вже готовою й активує. А формується вона десятиліттями через патріархальну сім’ю.

Жорстке виховання, фізичні та психологічні покарання, придушення природних імпульсів дитини створюють те, що Райх назвав «бронею характеру». Людина з такою бронею боїться свободи сильніше, ніж рабства. Вона відчуває глибоку тривогу перед власною відповідальністю й охоче віддає її вождеві, партії, нації. Всередині неї живе амбівалентність: бунт проти авторитету сусідить із схилянням перед ним. Вона ненавидить у собі слабкість і тому з особливою жорстокістю обрушується на тих, кого вважає ще слабшими — на «чужих», на меншини, на всіх, хто не вписується в жорстку ієрархію.

Сексуальне придушення, на думку Райха, відіграє тут ключову роль. Поки тіло й бажання затиснуті моральними заборонами, енергія не знаходить природного виходу й перетворюється на агресію, заздрість і жагу домінування. Саме тому середній клас — дрібні чиновники, торговці, службовці — став основною соціальною базою фашизму. Ці люди жили в постійному страху скотитися вниз, у пролетаріат, і водночас мріяли піднятися вгору, ототожнюючи себе з владою й «верхами». Вони хотіли виглядати «пристойно», бути частиною великого цілого й при цьому зняти з себе тягар особистого вибору.

Райх підкреслював: фашизм не можна звести ані до економічної кризи, ані до демагогії окремих лідерів. Це масова психологія, вирощена тисячоліттями авторитарного виховання. Поки люди несуть у собі страх свободи, потребу в ієрархії й готовність проєктувати внутрішній конфлікт назовні, завжди знайдеться той, хто запропонує їм «порядок», «велич» і «ворога».

Тому, вважав Райх, перемогти фашизм одними політичними засобами неможливо. Потрібно змінювати саму структуру характеру. Він бачив вихід у тому, що називав «трудовою демократією» — спонтанному суспільстві людей, які пройшли через звільнення від патріархальних кайданів, здобули те, що він називав «генітальним характером», і здатні самі нести відповідальність за любов, працю й знання. Це не партія й не ідеологія. Це природний процес, який має вирости знизу, зі змінених людей.

🌟РевДем

«Самодєржавіє, Православіє, Народність»
Інтелектуальний Back-end Трампізму

Серед різнобарвної палітри придворних Дональда Трампа, саме Венс відповідає за звʼязки з основними лобістами реакційного повороту США.

Окрім IT-мільярдерів, найближче коло американського віце-Президента включає ряд інтелектуалів, що становлять колективний розум не лише американської, але й всієї західної реакційної тенденції.


Самодєржавіє — Кьортіс Ярвін

Мабуть, найбільш відомий теоретик сучасної реакції.

Ярвін — критик сучасної «лівої» ліберальної культурної гегемонії.

Ярвін наголошує що неоліберальні владні інститути розповсюджуються через горизонтальні інтелектуальні мережі, інститути, державні установи.

Ярвін — прихильник одночасно монархії та абсолютної влади корпорацій.

Горизонтальній гегемонії лібералів, Ярвін протиставляє відкриту безмежну владу суверена-капіталіста. Саме Ярвін надихнув пізній трампізм на політику RAGE — Retire All Government Employees.


Православіє — Род Дреєр

Що за королівський двір без духовенства?

Род Дреєр — американський православний аларміст.

Дреєр характеризує свою боротьбу за християнські цінності як боротьбу проти тоталітаризму. Секуляризація для нього це смерть «традиційної культури», яку він захищає навіть запекліше ніж саме християнство.

Релігійність трампізму звісно є вторинною по відношенню до популістичної цінності релігійного алармізму.


Народність — Йорам Хазоні

Хазоні — американо-ізраїльський політичний теоретик. Один із лідерів націонал-консервативної тенденції на Заході.

Хазоні — анти-універсаліст, традиціоналіст та реакційний націоналіст.

Реакційність такого націоналізму видно по дуже важливій різниці з прогресивним націоналізмом. НацКон тенденція наголошує на повному національному партикуляризмі, заперечує право нації на самовизначення.

Реакційний «націоналізм» є націонал-імперіалізмом та боротьбою з звільненням народів всього світу.

Трампізм в жодному разі не є інтелектуальною течією, але інтелектуали знаходять в ньому відповіді, на питання на які сучасний лібералізм відповісти не здатен.

Капітал користувався демократією поки вона була йому вигідною. Ліберали ж, не можуть зрозуміти, що демократія з капіталізмом радикально не сумісна.

🌟РевДем

ПСИХОЛОГІЯ ФАШИЗМУ
II. Жорж Батай

Батай, як і Райх розглядає фашизм не через призму ідеології чи економіки, а як психологічну і соціальну структуру, що виникає в момент кризи однорідного суспільства.

Однорідне суспільство будується на виробництві, корисності і грошах. У ньому все має бути співмірним, людина перетворюється на функцію, а держава служить апаратом захисту цієї однорідності, придушуючи або пристосовуючи все, що її порушує.

Протилежністю однорідного виступає чужорідне — усе те, що суспільство відкидає як відходи, як небезпечне або як священне: натовпи, жебраки, божевільні, еротичне, вожді, сакральне. Чужорідне не вимірюється і не асимілюється, воно діє як заряд сили, викликає афект і ділиться на вище — чисте, імперативне — і нижче — нечисте, відкинуте.

Фашизм належить саме до вищої, імперативної форми чужорідного. Вожді на кшталт Муссоліні чи Гітлера різко виділяються на тлі звичайних демократичних політиків своєю повною відмінністю.

Їхня влада гіпнотична: між вождем і масою виникає афективний потік, у якому ведені ототожнюють себе з лідером, а сам лідер концентрує в собі буйну, непомірну енергію. Ця енергія руйнує спокійну однорідність і ставить вождя вище законів, партій і людей. Фашизм заперечує демократію, братерство і природні потреби людини заради трансцендентного принципу, якому неможливо дати раціонального пояснення.

У самій структурі фашистської влади відбувається концентрація двох начал — військового і релігійного. Військове начало бере «низьку» природу солдат, заперечує її через дисципліну, уніформу і геометрію строю і перетворює на протилежність — на порядок, честь і славу. Релігійне начало робить вождя еманацією сакрального: втіленням слави батьківщини, майже пророком, що вимагає не просто підкорення, а екстазу. На відміну від класичної монархії, фашизм не ізолює себе від відкинутих класів. Він вбирає їхню енергію, але заперечує вихідну природу цієї енергії і перевертає її: з бруду і нікчемності народжується несамовитість, необхідна для тотального панування.

Фашизм використовує вже існуючу державу як інструмент і рамку, проте не зливається з нею. Справжнє джерело влади залишається чужородним — це партія і особистість вождя. Держава стає лише формою примусу, тоді як суверенна влада зберігає характер існування «для себе».

Саме тому діяльність Дуче чи Фюрера принципово відрізняється від діяльності прем’єр-міністра: вона спирається не на офіційну посаду, а на афективне утворення навколо лідера.

Виникнення фашизму можливе лише тоді, коли однорідність суспільства розпадається під дією внутрішніх економічних суперечностей. У монархічному суспільстві відколоті елементи зазвичай йдуть у субверсію (підривання, знищення), бо вища імперативна інстанція жорстко пов’язана з існуючим порядком. У демократичному суспільстві ця інстанція ослаблена, і з’являється вільний простір для нової суверенної атракції. У результаті в одному й тому ж суспільстві одночасно наростають дві ворожі одна одній революції — робітнича і фашистська. Чим сильніший соціальний розпад, тим більша частка відколотих середніх верств і тим вища ймовірність, що переможе саме імперативна, а не визвольна форма.

Критика Батая позбавлена моралізування. Він показує, що механізм фашизму — це чиста форма суверенної влади, яка заперечує людство як цінність, засновану на внутрішніх суперечностях, і перетворює афективну енергію мас на знаряддя тотального панування, при цьому зберігаючи інтереси капіталу.

В епоху розпаду однорідності вирішальне значення набувають саме афективні сили. Хто зуміє їх спрямувати, той і визначить результат. Вивчення цих сил має стати не утопічною мораллю, а зброєю.

🌟РевДем

Кім Чен Ір: Чучхе ІІ/ІІІ

Попередній текст зупинив аналіз Чучхе на моменті, коли принцип самостійності почав перетворюватися на окрему систему. За Кім Чен Іра ця система отримує вже чітко сформульовану філософську основу.

У праці «Про ідею Чучхе» (1982) Кім Чен Ір починає з фундаментального твердження: «людина є господарем усього і вирішує все».

Кім Чен Ір намагається визначити особливе місце людини у світі. Людина для нього є соціальною істотою, якій властиві самостійність, творчість і свідомість. Саме ці три категорії утворюють філософське ядро Чучхе.

Самостійність (чаджусон) — прагнення людини бути господарем власної долі.

Творчість (чханджосон) — здатність цілеспрямовано перетворювати природу та суспільство.

Свідомість (ийсиксон) — можливість пізнавати світ і регулювати власну діяльність.

Кім Чен Ір прямо пов’язує ці категорії між собою: свідомість забезпечує самостійність і творчість, перетворюючи діяльність людини на цілеспрямовану практику.

Це завдає фундамент для розуміння історії через призму Чучхе:
Природа рухається стихійно, тоді як суспільний рух має суб’єкта. Цим суб’єктом Кім Чен Ір називає народні маси. Історія постає як процес, у якому маси свідомо перетворюють природу та суспільство.

Якщо людина є самостійною, творчою та свідомою істотою,
то й маси повинні виступати активною силою історичного процесу:

Народні маси є суб’єктом соціальної історії.

Особливого значення набуває категорія свідомості. Кім Чен Ір стверджує, що свідомість «визначає і регулює» діяльність людини, а свідомість самостійності стає умовою революційної боротьби.

Проте суб’єкт історії в чучхе не діє стихійно. Кім Чен Ір пов’язує історичну діяльність мас із політичним керівництвом. Маси оголошуються суб’єктом історії, водночас їхня здатність реалізувати цю роль ставиться в залежність від правильного політичного керівництва. Партія організовує діяльність мас, а керівник визначає стратегічний напрям революції.

Держава дозволяє масам функціонувати у суворо організованій формі. Чим більше значення надається свідомості, тим більшу роль отримує той, хто визначає її правильний зміст. Чим сильніше підкреслюється самостійність суспільства, тим важливішим стає політичний центр, який має цю самостійність забезпечувати.

Тому чучхе дедалі більше переносить центр уваги на здатність суспільства усвідомлено організовувати власне перетворення.
Філософія активного суб’єкта поступово поєднується з вертикальною моделлю політичного керівництва.

Свідомість у першому значенні — це волевиявлення мас.
Усвідомлення у другому — сприйняття масами вже визначених політично форм і напрямів цієї волі.

Маси залишаються проголошеним джерелом історичної дії, проте їхня свідомість дедалі більше повинна відповідати змісту, виробленому партійним керівництвом.

Суб’єктність зберігається на рівні декларації, тоді як на практиці формується сприйнятливий до політичного керівництва колектив.

Саме в такому вигляді чучхе входить у наступний етап свого розвитку.

🌟РевДем

ПСИХОЛОГІЯ ФАШИЗМУ
III. Жиль Дельоз та Фелікс Ґваттарі

Дельоз та Ґваттарі (далі — ДҐ), продовжуючи Райха, Батая та спираючись на них, радикалізують їхні принципові відкриття, одночасно відкидаючи суміжне абстрактне доктринерство. Вони повертають вивчення фашизму до її принципової проблеми:

Бажання власної репресії

ДҐ, вслід за Райхом відкидають розуміння фашизму як виключно навʼязаного «згори» феноменом. Але так само ДҐ відкидають фаміалізм (зведення психічних процесів до «брудної сімейної драми»), і Райх тут не виключення.

Репресивний апарат держави та капіталу знаходить своє коріння в самій тканині соціального. В окремих випадках, сама репресія стає бажаною всупереч «недостатньо репресивної», «кволої» влади.

Ми вже наводили деякі нотатки щодо природи фашизму — руху одночасно масового та репресивного:

Саме мікрополітична або молекулярна сила породжує небезпечний фашизм, бо він є масовим рухом — скоріше раковим утворенням, ніж тоталітарним організмом.

— Жиль Дельоз та Фелікс Ґваттарі, «Тисяча Плато»

Для ДҐ принциповим є розрізнення між тоталітаризмом — тотальною владою держави (на кшталт радянського досвіду); та фашизмом — тотальною репресією та тотальною мобілізацією.

Фашизм — це, в першу чергу, бажання власної репресії аж до власного знищення.

Фашизм грунтується на бажанні виключення різнорідних «шкідливих» елементів. В цьому немає жодного відкриття. Райх та Батай, в свою чергу, помітили в фашизмі саме бажання субʼєкта бути підданим дисциплінарній владі, бути репресованим.

ДҐ, вже після екстатичного буйства німців на запитання Ґеббельса «Чи хочете ви тотальної війни?», зауважують — фашизм не закінчується створенням однорідного суспільства.

Бажання виключення, бажання винищення переходить від екстеріорного бажання знищення «ворогів» до інтеріорізації в бажанні самого фашизму разом зі всім суспільством бути знищеним в вогні тотальної війни.

Фашизм не обмежується чинним державним апаратом, який завжди є в певному ступені репресивним. Фашизм народжується з мікрофашизму.

Це рівень який ДҐ називають молекулярним, рівень елементарних суспільних інтеракцій, на відміну від молярних соціальних структур як Держава або Капітал.

Мікрофашизм можна зустріти всюди:

…

сільський фашизм і фашизм міста чи кварталу, фашизм молоді та фашизм ветеранів війни, фашизм лівих і фашизм правих, фашизм подружньої пари, сім’ї, школи чи офісу

…

— Жиль Дельоз та Фелікс Ґваттарі, «Тисяча Плато»

До вже сторічної всюдисущої боротьби з фашистською загрозою, яка хоч і залишається актуальною, ніколи не була ефективною, Дельоз та Ґваттарі додають боротьбу мікрополітичну.

Незалежно від політичного спрямування, будь-яка структура може відтворювати і часто відтворює фашистську структуру.

Подолання фашизму в його дійсному джерелі в мікрополітиці є життєвим пріоритетом будь-якої організаційної структури. Таке подолання має бути не встановленням нового владного режиму, а постійним становленням, переозначуванням, модифікацією владних відносин.

Останнє і являє собою абсолютизацію, доведенням до кінця демократичного процесу.

🌟РевДем